Постанова № 73944458, 08.05.2018, Апеляційний суд Тернопільської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 607/5713/17Головуючий у 1-й інстанції Братасюк В.М. Провадження № 22-ц/789/400/18 Доповідач - Костів О.З.Категорія - 30

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 травня 2018 року м. Тернопіль

Апеляційний суд Тернопільської області в складі:

головуючого - Костіва О.З.

суддів - Сташків Б. І., Хома М. В.,

з участю секретаря - Романюк Х.Ю.

за участю представника апелянта - ОСОБА_1,

представника позивачів - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 607/5713/17 за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Нова Тернопільська газета» на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 лютого 2018 року, ухваленого суддею Братасюком В.М., повний текст якого складено 14 лютого 2018 року, у справі за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 до товариства з обмеженою відповідальністю «Нова Тернопільська газета» про захист честі, гідності, ділової репутації, спростування недостовірної інформації та стягнення моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В:

У травні 2017 року ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 звернулись до Тернопільського міськрайонного суду із даним позовом.

В обґрунтування заявлених вимог позивачі посилалися на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року у друкованому засобі масової інформації «Нова Тернопільська газета» НОМЕР_1 від 12-18 квітня, на другій сторінці було опубліковано статтю під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_2» потурила з партії ОСОБА_6, ОСОБА_4 і ОСОБА_5».

Серед іншої інформації, у наведеній статті, зокрема, вміщено наступні відомості:

«… Керівництво Всеукраїнського об'єднання «Свобода» вигнало з партії трьох тернопільських депутатів, яких підозрюють у корупційних діяннях….»

«…Як вдалося з'ясувати з неофіційних джерел, основана причина такого радикального рішення керівництва ВО «Свобода» не так відхід від принципів партії чи несинхронного голосування на противагу позиції партії, хоча це також, як корупційна складова у діях згаданої «трійки», про що вже найближчим часом дізнається громадськість….».

«…Серйозний корупційний шлейф тягнеться і за колишнім секретарем земельної комісії та головою депутатської фракції ВО «Свобода» у Тернопільській міській раді ОСОБА_5…»

У вказаній статті відносно них поширено недостовірну інформацію, яка порочить їх особисті немайнові права, честь і гідність. Зокрема, за відсутності будь яких доказів їх безпідставно звинувачено у вчиненні корупційних діянь.

Крім того, внаслідок поширення недостовірної інформації їм завдано значної моральної шкоди, оскільки наведеною публікацією відповідач свідомо мав на меті образити їх, принизити їх честь, гідність та ділову репутацію в очах громадськості, колег, стосовно дотримання ними законів, що, зважаючи на їх публічний статус, як діючих політиків, посадових осіб органу місцевого самоврядування, дискредитує їх в очах громадськості та завдає моральних страждань, оскільки він є законослухняними громадянина ми жодних корупційних чи інших правопорушень не вчиняли.

У результаті опублікування неправдивих відомостей в них порушився звичний спосіб життя, спілкування, робота з колегами та іншими оточуючими людьми, знизився рівень авторитету. В них виникли неприязні стосунки з друзями, в сім'ї та виборцями, іншими депутатами Тернопільської міської ради. При спілкуванні з людьми доводиться роз'яснювати про те, що інформація є неправдивою і не має жодного підґрунтя, а тому просили стягнути із ТОВ «Нова Тернопільська газета» заподіяну їм моральну шкоду в сумі по 20000 грн. кожному.

Уточнивши в судовому засіданні суду першої інстанції заявлені вимоги представник позивачів просив суд визнати недостовірною та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 опубліковану ІНФОРМАЦІЯ_1 року в газеті «Нова Тернопільська газета» у НОМЕР_1 від ІНФОРМАЦІЯ_1 року в статті під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_2» потурила з партії ОСОБА_6, ОСОБА_4 і ОСОБА_5», наступну інформацію, а саме:

«… Керівництво Всеукраїнського об'єднання «Свобода» вигнало з партії трьох тернопільських депутатів, яких підозрюють у корупційних діяннях….»

«…Як вдалося з'ясувати з неофіційних джерел, основана причина такого радикального рішення керівництва ВО «Свобода» не так відхід від принципів партії чи несинхронного голосування на противагу позиції партії, хоча це також, як корупційна складова у діях згаданої «трійки», про що вже найближчим часом дізнається громадськість….».

«…Серйозний корупційний шлейф тягнеться і за колишнім секретарем земельної комісії та головою депутатської фракції ВО «Свобода» у Тернопільській міській раді ОСОБА_5…»,

та зобов'язати відповідача спростувати зазначену інформацію у спосіб її поширення в 15 денний строк з дати набрання рішенням законної сили.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 лютого 2018 року позов задоволено частково.

Визнано недостовірною та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 опубліковану ІНФОРМАЦІЯ_1 року в газеті «Нова Тернопільська газета» у НОМЕР_1 від ІНФОРМАЦІЯ_1 року в статті під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_2» потурила з партії ОСОБА_6, ОСОБА_4 і ОСОБА_5Я.» інформацію, а саме:

«… Керівництво Всеукраїнського об'єднання «Свобода» вигнало з партії трьох тернопільських депутатів, яких підозрюють у корупційних діяннях….»

«…Як вдалося з'ясувати з неофіційних джерел, основана причина такого радикального рішення керівництва ВО «Свобода» не так відхід від принципів партії чи несинхронного голосування на противагу позиції партії, хоча це також, як корупційна складова у діях згаданої «трійки», про що вже найближчим часом дізнається громадськість….».

«…Серйозний корупційний шлейф тягнеться і за колишнім секретарем земельної комісії та головою депутатської фракції ВО «Свобода» у Тернопільській міській раді ОСОБА_5…»

Зобов'язано ТзОВ «Нова Тернопільська газета» протягом 15-х календарних днів, з дня набрання рішенням суду законної сили, спростувати зазначену інформацію у спосіб, яким вона була поширена шляхом публікації у цій же газеті витягу з вступної та резолютивної частини рішення суду, наступного змісту:

«Визнано недостовірною та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 опубліковану інформацію ІНФОРМАЦІЯ_1 року в газеті «Нова Тернопільська газета» у НОМЕР_1 від ІНФОРМАЦІЯ_1 року в статті під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_2» потурила з партії ОСОБА_6, ОСОБА_4 і ОСОБА_5» , а саме про:

«… Керівництво Всеукраїнського об'єднання «Свобода» вигнало з партії трьох тернопільських депутатів, яких підозрюють у корупційних діяннях….»

«…Як вдалося з'ясувати з неофіційних джерел, основана причина такого радикального рішення керівництва ВО «Свобода» не так відхід від принципів партії чи несинхронного голосування на противагу позиції партії, хоча це також, як корупційна складова у діях згаданої «трійки», про що вже найближчим часом дізнається громадськість….».

«…Серйозний корупційний шлейф тягнеться і за колишнім секретарем земельної комісії та головою депутатської фракції ВО «Свобода» у Тернопільській міській раді ОСОБА_5…»

Стягнуто з ТзОВ «Нова Тернопільська газета» на користь ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 по 640 грн. кожному, сплаченого при зверненні до суду судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

01 березня 2018 року, не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ТзОВ «Нова Тернопільська газета» подала на нього апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказує, що судом неповно встановлено фактичні обставини справи та дано невірну оцінку доказам.

Зазначає, що вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. Поширена в публікації газети «Нова Тернопільська газета» інформація містила лише оціночні судження з огляду на співставлення певних фактів, які мали місце. Судом також не взято до уваги, що позивачі під час поширення відносно них спірної інформації перебували у статусі депутатів місцевої ради, тобто були політичними діячами та публічними особами, у зв'язку з чим межа допустимої критики щодо них є значно ширшою, ніж щодо окремої пересічної особи.

Враховуючи вказане, просили скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 лютого 2018 року в частині задоволених вимог та прийняти нове рішення, яким в задоволені позову відмовити.

У квітні 2018 року представник позивачів - адвокат ОСОБА_2 подав відзив на вказану апеляційну скаргу, в якому зазначив, що ухвалене рішення є законним та обґрунтованим, а в апеляційній скарзі не наведено мотивів та підстав для його скасування. Вказує, що хоч позивачі і є публічними особами, котрі в силу цього статусу мають нести тягар, можливо й надмірної, критики з боку ЗМІ, проте мусить існувати розумна межа такої критики. Окрім цього, звинувачення, сформульовані, як прямі звинувачення про злочинну поведінку, були дуже серйозними. Також, навіть оціночне судження може бути надмірним, якщо воно не містить фактів для їх підтримки.

Враховуючи вказані обставини, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги в повному обсязі.

В судовому засіданні представника апелянта - адвокат ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримав, зіславшись на мотиви, викладені у ній.

Представник позивачів - адвокат ОСОБА_2 проти апеляційної скарги заперечив, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Апеляційна скарга подана лише в частині задоволених позовних вимог, а тому в іншій частині рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 лютого 2018 року колегією суддів не переглядається.

Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, виходячи з наступних мотивів.

Відповідно до ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам не відповідає.

Задовільняючи позов частково суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем поширено недостовірну інформацію, яка сформульована як пряме безпідставне звинувачення позивачів у злочинній поведінці, чим порушено принцип презумпції невинуватості особи, а відтак опублікована ІНФОРМАЦІЯ_1 року в газеті інформація є недостовірною та такою, що порочить честь і гідність та ділову репутацію позивачів та підлягає до спростування.

Проте, колегія суддів з даним висновком суду не погоджується виходячи з наступного.

Судом встановлено наступні обставини.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року у газеті «Нова Тернопільська газета» НОМЕР_1 від 12-18 квітня, яка є зареєстрованим друкованим засобом масової інформації (реєстраційне свідоцтво НОМЕР_2 від ІНФОРМАЦІЯ_3 року), на другій сторінці було опубліковано статтю під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_2» потурила з партії ОСОБА_6, ОСОБА_4 і ОСОБА_5».

Серед іншої інформації, у наведеній статті, зокрема, вміщено наступні відомості:

«… Керівництво Всеукраїнського об'єднання «Свобода» вигнало з партії трьох тернопільських депутатів, яких підозрюють у корупційних діяннях….»

«…Як вдалося з'ясувати з неофіційних джерел, основана причина такого радикального рішення керівництва ВО «Свобода» не так відхід від принципів партії чи несинхронного голосування на противагу позиції партії, хоча це також, як корупційна складова у діях згаданої «трійки», про що вже найближчим часом дізнається громадськість….».

«…Серйозний корупційний шлейф тягнеться і за колишнім секретарем земельної комісії та головою депутатської фракції ВО «Свобода» у Тернопільській міській раді ОСОБА_5…»

У відповідності до ст.34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб і на свій вибір.

Згідно зі статтею 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Згідно ст.10 Європейської Конвенції «Про захист прав людини та основоположних свобод» від 04 листопада 1950 року, яка ратифікована згідно Закону України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

Ст.34 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» передбачено, що кожен має право на оперативне одержання через друковані засоби масової інформації публічно поширюваної інформації про діяльність державних органів і організацій, об'єднань громадян та їх посадових осіб, а також інших відомостей, необхідних для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій.

За змістом частини першої статті 302 ЦК України фізична особа має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію.

Пленум Верховного Суду України в пунктах 1, 19 постанови від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» роз'яснив судам, що беручи до уваги положення статей 32, 34 Конституції України, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Вирішуючи питання щодо належності даної інформації до фактичних тверджень чи оціночних суджень колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч.ч.1, 2 статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Таким чином, згідно статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Суду слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна. Що ж стосується оціночних суджень, цю вимогу неможливо виконати, і вона є порушенням самої свободи поглядів, яка є основною складовою права, гарантованого статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Лінгенс проти Австрії»).

Як зазначено у п.21 вказаної вище Постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27 лютого 2009 року, при поширенні недостовірної інформації стосовно приватного життя публічних осіб вирішення справ про захист їх гідності, честі чи ділової репутації має свої особливості. Суди повинні враховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, (далі - Декларації), а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість приватного життя.

Зокрема, у названій Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції.

Посадові особи повинні погодитись з тим, що вони підлягатимуть громадському контролю та критиці, особливо в засобах масової інформації, з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції, тієї мірою, якою це є необхідним для забезпечення прозорості та відповідального виконання їхніх обов'язків.

При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв'язку з цим, межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

Тому на засоби масової інформації, які критикують політичних діячів, не повинні накладатися суворіші санкції відповідно до національного законодавства. Цей принцип також застосовується до посадових осіб. Відхід від цього правила є допустимими лише у випадках, коли це є украй необхідним для забезпечення можливості виконання належним чином посадовими особами своїх функцій.»

Судом встановлено, що позивачі у справі станом на день виходу спірної публікації були діючими політиками, членами політичної партії - «Всеукраїнського об'єднання «Свобода», перебували в статусі депутатів Тернопільської міської ради, а тому є публічними особами, відомими у суспільстві політичними діячами, відповідно межа допустимої критики щодо них є значно ширшою, оскільки вони безпосередньо відіграють важливу роль у діяльності місцевого самоврядування та їхні безпосередні дії становлять суспільний інтерес.

Згідно ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV, суди застосовують при розгляді справ Європейську Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду.

Проблеми, пов'язані з особливостями реалізації права громадян на свободу вираження поглядів і критику стосовно дій (бездіяльності) посадових та службових осіб, неодноразово були предметом розгляду Європейського суду з прав людини.

Застосовуючи положення статті 10 Конвенції про захист прав людини та основних свобод у рішеннях «Газета «Україна-центр» проти України», «Нікула проти Фінляндії», «Яновський проти Польщі» та інших, Суд підкреслює, що межі допустимої інформації щодо посадових та службових осіб можуть бути ширшими порівняно з межами такої ж інформації щодо звичайних громадян.

Свобода дотримуватися своїх поглядів є основною передумовою інших свобод, гарантованих статтею 10 Європейської конвенції з прав людини, і вона користується майже абсолютним захистом у тому сенсі, що можливі обмеження, закладені в пункті 2 цієї статті. Крім того, поряд з інформацією чи даними, що підлягають перевірці, стаття 10 захищає і погляди, критичні зауваження або припущення, правдивість яких не може бути піддана перевірці на правдивість. Оціночні судження також користуються захистом - це передумова плюралізму поглядів.

Європейський суд з прав людини 02 червня 2016 року ухвалив рішення у справі №61561/08 «Інститут економічних реформ проти України», де розглядаючи питання забезпечення балансу між свободою вираження поглядів та захистом репутації особи, зазначив, що відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції, існує мало можливостей для обмеження політичних висловлювань чи дебатів з питань, що становлять суспільний інтерес, при цьому високий рівень захисту свободи вираження поглядів буде надаватися у випадках, коли висловлювання стосуються питання, що становить суспільний інтерес.

У зазначеному рішенні суд проводить відмінність між твердженнями про факти і оціночними судженнями. Існування фактів можна довести, тоді як правдивість оціночних суджень не підлягає доведенню. Оціночне судження не може бути доведене, це порушує саму свободу думки, яка є основною частиною права, гарантованого статті 10 Конвенції.

Для того, щоб розрізняти фактичне твердження і оціночне судження, необхідно брати до уваги обставини справи і загальний тон зауважень, оскільки твердження про питання, що становлять суспільний інтерес, є оціночними судженнями, а не констатацію фактів.

У справі «Українська Прес-Група» проти України (Заява N 72713/01, рішення від 26 березня 2005 року) Європейський суд відзначає (п.66), що національні суди визнали весь текст публікації в газеті «День» щодо позивача ОСОБА_9 та ОСОБА_10 дифамаційним, не дивлячись на те, що суди визначили твердження, вжиті журналістом, як оціночні судження. Однак, Суд робить висновок, що оціночні судження журналіста у формі політичної риторики не вимагають доведення. Суд вказує (п.67), що ці публікації містили критику обох політиків у формі сильних полемічних та саркастичних висловлювань. Безсумнівно, позивачі були цим ображені і, можливо, навіть обурені. Хоча обираючи свою професію, вони відкрили себе для такої прискіпливої критики та уваги; таким є той тягар, який повинні прийняти на себе політики в демократичному суспільстві.

У цій справі Суд дає наступне визначення свого прецедентного права:

«38. Преса відіграє суттєву роль у демократичному суспільстві. І хоча вона не може переступати певні межі, зокрема щодо репутації та прав інших осіб, однак, тим не менш її обов'язком є передавати у спосіб, сумісний із її обов'язками та відповідальністю інформацію та ідеї з усіх питань загального інтересу (Судове рішення у справі Де Гез і Гійселс проти Бельгії від 24 лютого 1997 року, Звіти про судові рішення та резолюції 1997-І, стор.233-34, § 37). На пресу не лише покладено обов'язок поширювати таку інформацію та ідеї: суспільство також має право отримувати їх. Якби було інакше, преса була б неспроможна відігравати свою важливу роль «вартового суспільства» (Справа Торгер Торгерсон проти Ісландії, судове рішення від 25 червня 1992 року, Серія А, №239, стор.28, § 63).

39. Суд нагадує, що відповідно до параграфа 2 статті 10 Конвенції сфера для обмеження політичних висловлювань чи дебатів щодо питань, які становлять загальний інтерес, є дуже малою (Справа Сюрек проти Туреччини, (№ І) [GС], №26682/95, § 61, ЕСНR 1999-ІV). Крім того, межа допустимої критики щодо політика, який виступає у своїй публічній якості, є ширшою, ніж щодо приватної особи. На відміну від останнього, перший неминуче та свідомо відкриває кожне своє слово та вчинок для ретельної уваги журналістів та всього суспільства і тому має виявляти більшу терпимість. Звичайно, право на захист репутації поширюється і на політиків, навіть коли вони виступають не як політики, проте вимоги такого захисту мають бути збалансовані з інтересами суспільства до відкритої дискусії з політичних питань (Справа Лінгенс проти Австрії, судове рішення від 08 липня 1986 р., Серія А №103, стор.26, §42).

40. Стаття 10 захищає не лише суть висвітлених ідей та інформації, але також і форму, в якій вони надані (Справа Обершлік проти Австрії (№1), судове рішення від 23 травня 1991 року, Серія А №204, стор.25, §57). Журналістська

свобода передбачає також використання висловлювань, деякою мірою перебільшених або навіть провокаційних (Справа Прагер та Обершлік проти Австрії (№1), судове рішення від 26 квітня 1995 року, Серія А №313, стор.19, §38). При дотриманні умов параграфа 2 статті 10 Конвенції право вільно передавати інформацію поширюється не лише на «інформацію» та «ідеї», які сприймаються сприятливо або вважаються необразливими чи нейтральними, але й такі, які ображають, шокують чи викликають стурбованість. Такі є вимоги щодо плюралізму, толерантності і лібералізму, без яких немає «демократичного суспільства» (Справа Хендісайд проти Сполученого Королівства, судове рішення від 7 грудня 1976 року, Серія А №24, стор.23, §49).

41. У своїй практиці Суд розрізняє факти та оціночні судження. Якщо існування фактів може бути підтверджене, правдивість оціночних суджень не піддається доведенню. Вимога довести правдивість оціночних суджень є нездійсненною і порушує свободу висловлення думки як таку, що є фундаментальною частиною права, яке охороняється статтею 10 Конвенції (вищезгадана справа Лінгенс проти Австрії, стор.28, § 46).»

Виходячи з наведених норм, позивачі, будучи публічними особами, є відкритим для прискіпливої уваги з боку громадськості, преси, критики та різноманітних оцінок їх діяльності, у тому числі несхвальних.

Задовільняючи позов та визнаючи оскаржувану інформацію недостовірною, такою, що порочить честь, гідність і ділову репутацію позивачів та зобов'язуючи відповідача її спростувати суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем порушено принцип презумпції невинуватості.

Зокрема, суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні констатував, що поширена відповідачем інформація сформульована як пряме звинувачення позивачів у злочинній поведінці, хоча жодні докази про їх притягнення до адміністративної чи кримінальної відповідальності за вчинення корупційних правопорушень, повідомлення їм про підозру чи складання протоколу про вчинення корупційного правопорушення, відсутні. Не зважаючи на це, засобом масової інформації у ствердній формі зазначено, що позивачі підозрюються у вчиненні корупційних діянь. Щодо позивача ОСОБА_5 у ствердній формі охарактеризовано його роботу на посаді секретаря земельної комісії як таку, що супроводжується серйозним корупційним шлейфом, й стверджено про наявність корупційної складової в діях позивачів, що стало причиною виключення з ВО «Свобода».

Далі суд першої інстанції зазначив, що зміст оскаржуваної статті є образливим для позивачів, оскільки станом на дату публікації позивачі перебували в публічному статусі депутатів міської ради, є законослухняними громадянами, систематично спілкувалися з виборцями та відстоюють їх права, не притягувалися ні до адміністративної ні до кримінальної відповідальності за вчинення корупційних правопорушень та не надавали жодного приводу бути звинуваченими у подібних протизаконних діях.

Тобто публікацією спірної статті ЗМІ за відсутності посилання на допустиму доказову базу сформовано суспільну думку щодо позивачів, як осіб, стосовно котрих існують об'єктивні докази вважати останніх корупціонерами та схильними до вчинення протиправних корисливих дій, використовуючи публічний депутатський статус або службове становище.

Однак, із наведеними твердженнями суду першої інстанції колегія суддів не погоджується виходячи із наступного.

Зміст принцип презумпції невинуватості розкривається в ст.6 Конвенції та закріплено в статті 62 Конституції України.

Зокрема, згідно з частиною другою статті 6 Конвенції кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

У частинах першій та другій статті 62 Конституції України закріплено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Колегія суддів вважає, що висловлені в публікації твердження, що причиною виключення позивачів із членів політичної партії ВО «Свобода» є те, що їх «...підозрюють у корупційних діяннях...», в їх діях міститься «...корупційна складова...», а також за позивачем ОСОБА_5 тягнеться «...серйозний корупційний шлейф...» не містять будь-яких фактичних відомостей, висловлених в категоричній формі тверджень чи звинувачень у вчиненні позивачами будь-яких конкретних кримінальних чи адміністративних корупційних правопорушень, а тому колегія суддів не вважає їх фактичними твердженнями.

Фактично в оскаржуваній публікації висвітлено події, які дійсно мали місце. Зокрема, загальновідомим є факт, що згідно рішення Політвиконкому ВО «Свобода» від 07 квітня 2017 року позивачів виключили з лав партії. В зв»язку із цим 08 квітня 2017 року в Тернополі відбулися збори депутатів Тернопільської міської та обласної рад і членів міського та обласного комітету ВО «Свобода» із заступником Голови ВО «Свобода» ОСОБА_12 та заступником голови партії з питань партійної дисципліни ОСОБА_13.

Зокрема, як вбачається із оскаржуваної статті, на вказаній зустрічі ОСОБА_12 у гострій, критичній формі дав оцінку не лише діяльності позивачів, як депутатів Тернопільської міської ради, які понад 100 разів голосували всупереч рішенням місцевої організації, що свідчить про їх відхід від програмових засад партії, але і вказав, що «у майбутньому така ж доля чекає і на інших депутатів від ВО «Свобода», які будуть займатися не депутатською діяльністю, а особистими інтересами та збагаченням».

Таким чином, вжиті в оскаржуваній публікації вислови про те, що позивачів «...підозрюють у корупційних діяннях...», в їх діях міститься «...корупційна складова...», а також за позивачем ОСОБА_5 тягнеться «...серйозний корупційний шлейф...» відображають лише власну оцінку газетою реальних подій, з огляду на співставлення певних фактів, які дійсно мали місце, висловлені у формі оціночних суджень.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Годлевський проти Росії» від 23 жовтня 2008 року зазначено: «Суд нагадує про те, що ступінь точності у встановленні обґрунтованості кримінального обвинувачення компетентним судом навряд чи може порівнюватись з тією, якої має дотримуватись журналіст при вираженні своїх поглядів з питань, що становлять суспільний інтерес, оскільки критерії, які застосовуються при оцінці чиїхось вчинків у плані дотримання норм моралі, суттєво відрізняються від тих, які вимагаються для встановлення факту вчинення злочину за кримінальним правом.»

Правова дефініція поняття «корупція», «корупційне правопорушення», «правопорушення, пов'язане із корупцією» міститься в Законі України «Про запобігання корупції».

Зокрема, згідно ст.1 вказаного Закону:

«- корупція - використання особою, зазначеною у частині першій статті 3 цього Закону, наданих їй службових повноважень чи пов'язаних з ними можливостей з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття такої вигоди чи прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб або відповідно обіцянка/пропозиція чи надання неправомірної вигоди особі, зазначеній у частині першій статті 3 цього Закону, або на її вимогу іншим фізичним чи юридичним особам з метою схилити цю особу до протиправного використання наданих їй службових повноважень чи пов'язаних з ними можливостей.

- корупційне правопорушення - діяння, що містить ознаки корупції, вчинене особою, зазначеною у частині першій статті 3 цього Закону, за яке законом встановлено кримінальну, дисциплінарну та/або цивільно-правову відповідальність;

- правопорушення, пов'язане із корупцією - діяння, що не містить ознак корупції, але порушує встановлені цим Законом вимоги, заборони та обмеження, вчинене особою, зазначеною у частині першій статті 3 цього Закону, за яке законом встановлено кримінальну, адміністративну, дисциплінарну та/або цивільно-правову відповідальність.»

Також, згідно примітки до ст.45 КК України корупційними злочинами відповідно до цього Кодексу вважаються злочини, передбачені статтями 191, 262, 308, 312, 313, 320, 357, 410, у випадку їх вчинення шляхом зловживання службовим становищем, а також злочини, передбачені статтями 210, 354, 364, 364-1, 365-2, 368-369-2 цього Кодексу.

На думку колегії суддів в оскаржуваній публікації відповідачем не порушено принцип презумпції невинуватості відповідачів, оскільки вжиті в статті вислови «...підозрюють у корупційних діяннях...», в їх діях міститься «...корупційна складова...», а також за позивачем ОСОБА_5 тягнеться «...серйозний корупційний шлейф...» не можна вважати прямим обвинуваченням у вчиненні конкретних корупційних дій в розумінні Закону України «Про запобігання корупції» та констатацією довершеного факту вчинення злочину за кримінальним правом.

Вказана інформація не містить безспірних тверджень про достовірні факти, а основана на інформації з відкритих джерел, яка стосується діяльності позивачів як діючих політиків та виконання ними своїх функцій і повноважень депутатів місцевої ради.

Таким чином, вказані вислови не можуть вважатися фактичними твердженнями та недостовірною інформацією, яка порушує права позивачів, а є оціночними судженнями відповідача, в зв»язку із чим вона спростуванню не підлягає.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання представника позивачів у відзиві на апеляційну скаргу на правову позицію Верховного суду України у справі № 6-639цс17 від 29 листопада 2017 року, виходячи з наступного.

У вказаній правовій позиції суд зазначив, що «ухвалюючи рішення в справі про захист гідності, честі чи ділової репутації публічної особи, суд також повинен дотримуватись основоположних принципів права, зокрема презумпції невинуватості».

Однак, у справі, в якій Верховним судом України сформульовано вказану правову позицію, предметом судового захисту було спростування недостовірної інформації, поширеної ОСОБОЮ_4, яка стосувалася обвинувачення ОСОБИ_1 у вчиненні конкретних злочинів, висловлена в категоричній формі та яка є фактичними твердженням, а не оціночними судженнями («…і тому ОСОБА_1 як безпосередній виконавець тих злочинів, тої провокації…»)

Натомість у даній справі колегією суддів встановлено, що оскаржувана інформація носить характер оціночних суджень, які не можуть бути спростовані та порушувати принцип презумпції невинуватості позивачів.

Згідно з вимогами ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ч.2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ч.2 ст.89 ЦПК України, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Задовольняючи частково позов, судом першої інстанції надано не вірну оцінку обставинам справи, оскільки позивачем суду не надано будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження своїх вимог по суті заявленого позову, а тому висновки суду щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог не відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону.

У відповідності до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст.376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у сукупності колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовільнити, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 лютого 2018 року - скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволені позову слід відмовити.

Відповідно ч.1. ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, із позивачів слід стягнути в користь апелянта понесені судові витрати.

Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 376, 381, 382, ЦПК України, суд апеляційної інстанції,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Нова Тернопільська газета» - задовільнити.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 лютого 2018 року - скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 до товариства з обмеженою відповідальністю «Нова Тернопільська газета» про захист честі, гідності, ділової репутації, спростування недостовірної інформації та стягнення моральної шкоди - відмовити.

Стягнути із ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 в користь товариства з обмеженою відповідальністю «Нова Тернопільська газета» 2880.00 грн. сплаченого при подачі апеляційної скарги судового збору (по 960.00 грн. із кожного).

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Дата складення повного тексту постанови - 13 травня 2018 року.

Головуючий - підпис

Судді - два підписи

З оригіналом згідно:

Суддя апеляційного суду Тернопільської області О.З. Костів