Постанова № 73942456, 11.05.2018, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 462/5612/17 Головуючий у 1 інстанції: Кирилюк А.І.

Провадження № 22-ц/783/446/18 Доповідач в 2-й інстанції: Мікуш Ю. Р.

Категорія:30

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 травня 2018 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі :

головуючого - Мікуш Ю.Р.,

суддів: Павлишина О.Ф., Приколоти Т.І.

секретар Бохонко Е.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 16 січня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Держави Україна, в особі Державної казначейської служби, Залізничного ВДВС ЛМУЮ про відшкодування моральної шкоди, -

в с т а н о в и л а :

В листопаді 2017 року позивач звернулася з позовом, у якому просить стягнути із Держави - Україна, в особі Державної казначейської служби України, на її користь кошти за завдану моральну шкоду у розмірі - 20 000 грн.

В обгрунтування позовних вимог зазначає, що ухвалою Залізничного районного суду м.Львова від 08.04.2016 року визнано неправомірними дії головного державного виконавця Залізничного відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції Дзюминської М.В. щодо винесення постанови про закінчення виконавчого провадження №49896714 від 24 лютого 2016 року та зобов'язано до вчинення дій. З часу прийняття вищезазначеної ухвали Залізничного районного суду м. Львова позивач довідалася про порушення її прав та інтересів, що достеменно встановлено судом. Вважає, що неправомірними діями відповідача - Залізничного ВДВС ЛМУЮ, який не належним чином виконував рішення суду про стягнення аліментів, згідно із виконавчим провадженням №49896714 їй завдано значної моральної шкоди, яка полягає у нервових стресах, переживаннях, дратівливості, слабості, болях у ділянці серця, головних болях, порушеннях режиму сну. Такий стан викликаний через брак грошових коштів на придбання продуктів харчування, одягу. Просить задовольнити позов.

Оскаржуваним рішенням суду в задоволенні позову відмовлено.

Рішення оскаржила позивач ОСОБА_2 В апеляційній скарзі зазначає, що вважає рішення таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Стверджує, що неправіомірність дій державного виконавця встановлена рішенням суду, що набрало законної сили, а саме ухвалою Залізничного районного суду м.Львова від 08.04.2016 року у цивільній справі №462/7068/15-ц, тому даний факт не підлягає доказуванню. Зазначає, що через неправомірні дії відповідача, вона не отримує жодних коштів з боржника по аліментах. Такими неправомірними діями їй завдано значної моральної шкоди, яка полягає у нервових стресах, переживаннях, дратівливості,слабості, болях у ділянці серця, головних болях, порушення режиму сну. Такий стан викликаний через брак коштів на придбання продуктів харчування, одягу, оскільки такі не стягнуті відповідачем згідно з виконавчим провадженням №49896714. Ухвалюючи рішення, суд не врахував дані обставини, а також вимоги ст.ст.1167,1173,1174 ЦК України та роз'яснення надані у Постанові Пленуму ВСУ від №4 від 31.03.1995 року. Просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Відповідно до вимог ч.1 ст.369 ЦПК України справа розглядається в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, оскільки ціна позову становить 20000 грн.

Згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до частин 4,5 ст.268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, вивчивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково.

Судом встановлено такі обставини справи.

На виконанні у Залізничному ВДВС ЛМУЮ перебувало виконавче провадження № 49896714 щодо виконавчого листа №462/7068/15-ц від 05.01.2016, виданого Залізничним районним судом м. Львова, про стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 аліменти в розмірі 1000,00 грн., починаючи з дня звернення до суду з 23 вересня 2015 року і до закінчення ОСОБА_2 навчання - до 30 червня 2017року. (а.с.39)

З розрахунку боргу по сплаті аліментів боржником ОСОБА_5, вбачається, що станом на 24.02.2016р. заборгованість по аліментах становить 6000,00 грн.(а.с.26)

24.02.2016 р. державним виконавцем винесена постанова про закінчення виконавчого провадження(а.с.23).

Ухвалою Залізничного районного суду м.Львова від 08 квітня 2016 року визнано неправомірними дії головного державного виконавця Залізничного відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції Дзюминської Майї Валеріївни щодо винесення постанови про закінчення виконавчого провадження №49896714 від 24 лютого 2016 року. Скасовано постанову головного державного виконавця Залізничного відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції Дзюминської Майї Валеріївни про закінчення виконавчого провадження №49896714 від 24 лютого 2016 року. Зобов'язано головного державного виконавця Залізничного відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції Дзюминську Майю Валеріївну скерувати новий запит у Адресне бюро щодо фактичного місця проживання боржника ОСОБА_5 та у Реєстраційну службу Головного управління юстиції у Львівській області про наявність у ОСОБА_5 частки у власності квартири на вулиці АДРЕСА_1

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що самі по собі факти, що встановлені Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 08.04.16, не є достатніми для стягнення моральної шкоди. Позивачем не надано суду доказів, які б слугували підтвердженням понесених ОСОБА_2 моральних страждань, а також посилався на відсутність доказів причинного зв'язку дій відповідачів з недоведеною моральною шкодою.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду, враховуючи такі вимоги чинного законодавства.

Відповідно до ст.2 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК) завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ст.4 ЦПК).

Статті 1, 2 Закону України «Про виконавче провадження» (чинного на день виникнення правовідносин) визначають, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цьогоЗакону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з ст.ст. 6, 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, вживати заходів необхідних для своєчасного і в повному обсязі примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасного і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, заочним рішенням Залізничного районного суду м.Львова від 13 листопада 2015 року задоволено позов ОСОБА_2 Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 аліменти в розмірі 1000 грн., починаючи з дня звернення до суду з 23 вересня 2015 року і до закінчення ОСОБА_2 навчання - до 30 червня 2017 року.

Рішення набрало законної сили 04 січня 2016 року та на виконання вказаного рішення 5 січня 2016 року виданий виконавчий лист (а.с.39).

21 січня 2016 року головний державний виконавець Залізничного ВДВС ЛМУЮ Дзюминська М.В. винесла постанову про відкриття виконавчого провадження (а.с.37).

24 лютого 2016 року державний виконавець винесла постанову про закінчення виконавчого провадження. (а.с.23)

Ухвалою Залізничного районного суду м.Львова від 08 квітня 2016 року визнано неправомірними дії головного державного виконавця Залізничного відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції Дзюминської Майї Валеріївни щодо винесення постанови про закінчення виконавчого провадження №49896714 від 24 лютого 2016 року. Скасовано постанову головного державного виконавця Залізничного відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції Дзюминської Майї Валеріївни про закінчення виконавчого провадження №49896714 від 24 лютого 2016 року. Зобов'язано головного державного виконавця Залізничного відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції Дзюминську Майю Валеріївну скерувати новий запит у Адресне бюро щодо фактичного місця проживання боржника ОСОБА_5 та у Реєстраційну службу Головного управління юстиції у Львівській області про наявність у ОСОБА_5 частки у власності квартири на вулиці АДРЕСА_1

У мотивувальній частині ухвали, судом зазначено, що державним виконавцем в порушення вимог Закону України «Про виконавче провадження» не вжито усіх заходів щодо встановлення майнового стану боржника, не встановлено місце реєстрації боржника та позбавлено стягувача ОСОБА_2 обрати місце виконання між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти дії з виконання рішення на території, на яку поширюються їх функції.

Вказана ухвала набрала законної сили, відомості щодо її скасування в установленому законом порядку в матеріалах справи відсутні.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказує на те, що неправомірними діями державного виконавця, які полягали у тому, що відповідлно до рішення суду в її користь не було стягнуто аліменти, а відтак через брак грошових коштів на придбання продуктів харчування, одягу в неї порушився режим сну, вона перебувала у стані переживань та дратівливості, переживала нервові стреси внаслідок чого терпіла біль у ділянці серця та головний біль.

Дані доводи позивача матеріалами справи не спростовано, а судовим рішенням, встановлені неправомірні дії головного державного виконавця Залізничного відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції Дзюминської Майї Валеріївни щодо винесення постанови про закінчення виконавчого провадження №49896714 від 24 лютого 2016 року.

Відповідно до положень ст. 11 Закону України "Про державну виконавчу службу", у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.

Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

На підставі ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

У правовій позиції, викладеній в Постанові Верховного Суду України від 11.09.2013 року (справа №6-48цс13) зазначено, що при відшкодуванні моральної шкоди, завданої особі незаконними діями чи бездіяльністю працівників виконавчої служби, застосуванню підлягають положення загального законодавства про моральну шкоду, а саме: стаття 56 Конституції України, статті 23, 1167, 1173 ЦК України та стаття 11 Закону України від 24.03.1998 року "Про державну виконавчу службу".

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Статтею 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

У пунктах 3, 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (зі змінами та доповненнями) роз'яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.

Колегія суддів вважає, що позов підлягає до частково задоволення, та стягненню в користь позивача підлягає сума в розмірі 3000 грн.

Визначаючи розмір моральної шкоди, колегія суддів виходить з того, що такий розмір є справедливою сатисфакцією за перенесені позивачем душевні і моральні переживання внаслідок відсутності коштів, які мали бути стягнуті за судовим рішенням, а також, що позивач змушена була звертатися в суд з скаргою на неправомірні дії державного виконавця, який не належним чином виконував покладені на нього обов'язки, що встановлено судовим рішенням.

Колегія суддів зазначає, що сам факт відсутності коштів, які стягнуті рішенням суду на її утримання та на які позивач розраховувала, свідчить про те, що вона змушена була вживати заходів для організації свого життя, а відтак з урахуванням вказаних позивачем та встановлених судом обставин, характеру спричиненої моральної шкоди та виходячи з міркувань розумності, виваженості та справедливості, обгрунованим розміром моральної шкоди є сума 3000 грн., що буде достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи, оскільки відшкодування моральної шкоди не може слугувати для збагачення особи, а спрямоване для встановлення справедливої сатисфакції за завдані моральні переживання.

Згідно зі ст. 46 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод ( в редакції Протоколу № 11 ), рішення Європейського суду є обов'язковими для держав-учасниць Конвенції. При цьому Україна офіційно визнала юрисдикцію Європейського суду з питань тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї. Отже, суду необхідно враховувати в своїй діяльності прецеденту практику Європейського суду з прав людини.

Практикою Європейського суду з прав людини визнана презумпція моральної шкоди та відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, особі завжди призначається компенсація за порушення прав людини.

Так, у справі « Горнсбі проти Греції » ( Case of Hornsby v. Greece ) суд у рішенні від 19 березня 1997 року зазначив, що для цілей статті 6 Конвенції, виконання рішення, ухваленого будь - яким судом, має розцінюватися як складова частина « судового розгляду ».

Отже, завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом.

Відтак, колегія суддів дійшла висновку про заподіяння позивачу моральної шкоди, пов'язаної з порушенням її законних прав щодо своєчасного, належного та повного виконання рішення суду, передбачених статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У п.10-1 Постанови Пленуму ВСУ № 4 від 31.03.95 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що при розгляді справ за позовами про відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 56 Конституції судам слід мати на увазі, що при встановленні факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, місцевого самоврядування або їх посадових чи службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень вона підлягає відшкодуванню за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування.

При вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, його посадовими або службовими особами, судам слід виходити з того, що зазначений орган має бути відповідачем у такій справі, якщо це передбачено відповідним законом (наприклад, ст. 9 Закону "Про оперативно-розшукову діяльність" . Якщо ж відповідним законом чи іншим нормативним актом це не передбачено або в ньому

зазначено, що шкода відшкодовується державою (за рахунок держави), то поряд із відповідним державним органом суд має притягнути як відповідача відповідний орган Державного казначейства України.

Відповідно до повноважень органів Державної казначейської служби України, визначених ст. 43 Бюджетного кодексу України, Положенням про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460, реалізацію державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів здійснює Казначейство України.

Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду ( підпункт 5 пункту 4 цього Положення ).

У відповідності до п. 35 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування шкоди, заподіяної громадянинові внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень.

Відповідно до пунктів 3,4 ч.1, ч.2 ст.376 ЦПК підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Відтак враховуючи, наведене, колегія суддів дійшла висновку, що ухвалюючи рішення про відмову в позові, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що відсутні підстави для задоволення позову, не застосував закон, який підлягав до застосування, а саме ст.56 Конституції України, а тому рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задволення позову.

Керуючись ст.374 ч.1 п.,376 ч.1п.п.3,4,383,384ЦПК України, колегія суддів,

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 16 січня 2018 року скасувати.

Ухвалити нове судове рішення.

Позов ОСОБА_2 задовольнити частково.

Стягнути з Держави України в особі Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_2,ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєстрованої та проживаючої за адресою АДРЕСА_2 моральну шкоду в сумі 3000 ( три тисячі) гривень шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України грошових коштів державного бюджету з відповідного відкритого для цього рахунку Державної казначейської служби України.

В решті позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в порядку визначеному ст.389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 11 травня 2018 року.

Головуючий: Ю.Р.Мікуш

Судді: О.Ф.Павлишин Т.І.Приколота