Постанова № 73942389, 08.05.2018, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 452/2994/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Кравців В.І.

Провадження № 22-ц/783/4958/17 Доповідач в 2-й інстанції: Левик Я. А.

Провадження № 22-ц/783/4959/17

Категорія:19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 травня 2018 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого-судді: Левика Я.А.,

суддів: Струс Л.Б., Шандри М.М.,

секретар: Бадівська О.О.,

за участі в судовому засіданні представника третьої особи ОСОБА_2 - ОСОБА_16., позивача ОСОБА_3, представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2 на рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області в складі судді Кравціва І.В. від 02 червня 2017 року та додаткове рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області в складі судді Кравціва І.В. від 27 червня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5, третя особа ОСОБА_2 про визнання договору дійсним, визнання права власності та звільнення майна з-під арешту, -

в с т а н о в и л а :

рішенням Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 02 червня 2017 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано удаваним правочином довіреність від 2 серпня 2010 року, яка видана ОСОБА_5 ОСОБА_6 ОСОБА_7 на здійснення передбачених довіреністю дій щодо автомобіля марки JEEP GRAND CHEROKEE 4.7, тип легковий універсал-В, НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1. Звільнено з-під арешту автомобіль марки JEEP GRAND CHEROKEE 4.7, тип легковий універсал-В, НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1, накладеного на підставі ухвали Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 4 листопада 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5 про стягнення боргу. У решті позову про визнання права власності на вказаний автомобіль відмовлено за недоведеністю позовних вимог.

Додатковим рішенням Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 27 червня 2017 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про визнання договору дійсним, визнання права власності та звільнення майна з-під арешту визнано укладеним 2 серпня 2010 року договір купівлі-продажу між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 щодо купівлі ОСОБА_3 автомобіля марки JEEP GRAND CHEROKEE 4.7, тип легковий універсал-В, НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1.

Дане рішення та додаткове рішення оскаржила третя особа у справі ОСОБА_2

В своїй апеляційній скарзі на основне рішення просить таке скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю. Вважає рішення незаконним та таким, що підлягає скасуванню у зв'язку з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що в результаті видачі відповідачем довіреності на користь позивача щодо розпорядження та відчуження спірного автомобіля настали правові наслідки, які пов'язані з виконанням договору доручення, а тому у суду не було жодних підстав визнавати доручення від 02.08.2010 року за реєстровим №606 удаваним правочином. Відтак, зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач та відповідач самі виявили волю на укладення договору доручення, а не договору купівлі-продажу транспортного засобу з метою уникнення додаткових витрат, які могли бути пов'язані з переоформленням спірного автомобіля. Крім цього, вказує на те, що при ухваленні рішення про звільнення з-під арешту автомобіля задоволено позов особи, яка не є власником, не визнана власником, а також не встановлено іншу законну чи договірну підставу для користування вказаним автомобілем, так як довіреність від 02 серпня 2010 року, яка видана ОСОБА_5 ОСОБА_3 визнана удаваним правочином, а у визнанні укладеним договору купівлі-продажу автомобіля судом позивачу було відмовлено. Крім цього, судом не взято до уваги заяви про застосування строків позовної давності.

В своїй апеляційній скарзі на додаткове рішення ОСОБА_2 просить скасувати та ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити повністю. Вважає додаткове рішення незаконним та таким, що підлягає скасуванню у зв'язку з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

В судове засідання третя особа та відповідач не з'явилися, однак суд вважав за можливе проводити розгляд справи у їх відсутності, зважаючи на те, що такі особи повідомлялись про час та місце судового розгляду належним чином, обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи від них до суду не надходило, доказів поважності причин неявки суду представлено не було, зважаючи на вимоги ч.2 ст. 372 ЦПК України та те, що інтереси, зокрема, третьої особи у судовому засіданні захищав представник.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника третьої особи на підтримання апеляційних скарг, що аналогічні їх доводам, позивача та його представника, що аналогічні доводам позову, дослідивши матеріали справи в межах доводів апеляційних скарг, позову та пояснень учасників справи, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають до задоволення з таких підстав.

Із змісту оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції посилаючись, зокрема, на ч. 1 ст. 1003, ст.ст. 235, 237, 244, 238, 655, 538, 639, 657, 317, 319, 208, 15, 16 ЦК України, п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року № 9, ст. 60 ЦПК України, статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що набрала чинності для України з 11 вересня 1997 року, ст. 41 Конституції України, правову позицію у справі № 6-688цс15, викладеній у постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року, Порядок державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1998 року № 1388, п. 2, 19 постанови Пленуму ВССУ № 5 від 3 червня 2016 року «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» та задовольняючи позов частково, - виходив з того, що відповідач видав позивачу довіреність, якою уповноважив ОСОБА_8 представляти його інтереси в будь-яких установах, підприємствах, організаціях з питань переобладнання, зняття з обліку, отримання свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу тощо.Таким чином, в результаті видачі відповідачем довіреності на користь позивача щодо розпорядження та відчуження спірного автомобіля настали правові наслідки, які пов'язані з виконанням договору доручення, а тому в суду не має жодних підстав визнавати доручення від 02.08.2010 року за реєстровим № 606 удаваним правочином.Крім того, третя особа ОСОБА_2 просила застосувати позовну давність до заявлених ОСОБА_8 позовних вимог. Із свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 та повного витягу з Єдиного реєстру довіреностей відомо, що ОСОБА_5, котрий проживає у АДРЕСА_1, є власником транспортного засобу - автомобіля марки JEEP GRAND CHEROKEE 4.7, легковий універсал-в, 2006 року випуску, серійний номер НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1, що перебуває на обліку у Самбірському ВРЕР ДАІ при ГУМВСУ у Львівській області з 20.03.2010, на здійснення щодо якого правочинів 2 серпня 2010 року уклав договір доручення із ОСОБА_3, котрий проживає АДРЕСА_2, довіреність посвідчена приватним нотаріусом 2 серпня 2010 року за номером 606, строк дії якої закінчується 2 серпня 2020 року. У підтвердження обставин, що зазначений правочин доручення є удаваним, а фактично між ними був укладений договір купівлі-продажу вказаного автомобіля позивач надав такі докази.

Розписку ОСОБА_5 від 02.08.2010 про те, що він отримав від ОСОБА_3 02.08.2010 кошти в сумі 15 (п'ятнадцять тисяч) дол. США за автомобіль JEEP GRAND CHEROKEE, 2006 року випуску.Із показань свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_13 вбачається, що протягом періоду з 2010 року ОСОБА_3 володів та користувався вказаним автомобілем, робив його обслуговування та ремонт, встановлював охоронну сигналізацію, здійснював страхування.Із показань свідка ОСОБА_14 видно, що у 2011 році ОСОБА_5 запропонував йому купити в нього автомобіль марки BMW 525, який у той час знаходився по вул. В.Чорновола в м. Самборі. Через деякий час ОСОБА_5 передав йому цей автомобіль і довіреність на право розпорядження ним, а він заплатив ОСОБА_5 за автомобіль гроші в сумі 10000 дол. США. Ще через певний період віддав йому, ОСОБА_13, другий комплект ключів від вказаного автомобіля і повідомив, що він, ОСОБА_3, був його власником. Покористувавшись деякий час даним автомобілем, він, ОСОБА_13, продав його шляхом надання доручення.Дана обставина підтверджується довіреністю на продаж, обмін, надання в оренду або позичку та експлуатацію автомашини від 14.10.2011, із якої відомо, що ОСОБА_3 уповноважив ОСОБА_14 на вчинення вказаних дій щодо автомобіля марки BMW 525, який належав йому, ОСОБА_3, на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу.Із ухвали та рішення Самбірського міськрайонного суду вбачається, що боргові зобов'язання у ОСОБА_5 перед ОСОБА_2 виникли 31 грудня 2015 року і тільки на 04.11.2016 були вжиті заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на автомобіль марки JEEP GRAND CHEROKEE, 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1.Ураховуючи наведені докази, суд дійшов висновку про те, що договір доручення був вчинений сторонами для приховання договору купівлі-продажу, який вони насправді вчинили, та їх відносини регулюються правилами щодо договору, який сторони насправді вчинили і тому є підстави визнати укладеним 2 серпня 2010 року між сторонами договору купівлі-продажу вказаного автомобіля, оскільки правочин, який сторони насправді вчинили, відповідає загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину, керуючись таким.Отже, ОСОБА_3, заплативши ОСОБА_5 кошти за автомобіль, діяв не в інтересах довірителя, а в своїх інтересах, а ОСОБА_5, уповноваживши ОСОБА_3 на право продажі автомобіля третім особам, сам виступив продавцем при продажі автомобіля ОСОБА_3, що однозначно свідчить про удаваність правочину доручення.За удаваним правочином обидві сторони свідомо, з певною метою, документально оформлюють правочин, але насправді між ними встановлюють інші правовідносини.Отже, чинним Цивільним кодексом України не встановлено, що договори купівлі-продажу автомобілів повинні бути укладені в письмовій формі і підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню. Саме, третя особа ОСОБА_2, на права і обов'язки якої може вплинути судове рішення, просила застосувати позовну давність, тим самим визнаючи, що між сторонами було укладено удаваний правочин доручення для приховання іншого правочину договору купівлі-продажу автомобіля, який вони насправді вчинили.У зв'язку з наведеним суд відхиляє посилання третьої особи ОСОБА_2 на те, що дії ОСОБА_5 з допомогою ОСОБА_3 є намаганням уникнути цивільно-правової відповідальності за виконання зобов'язань, підтверджених судовим рішенням за її позовом до ОСОБА_5, а також на те, що, згідно правових позицій, викладених у Постанові Верховного Суду України, що видача довіреності на володіння, користування та розпорядження транспортним засобом без належного укладення договору купівлі-продажу цього транспортного засобу не вважається укладеним відповідно до закону договором та не є підставою для набуття права власності на транспортний засіб особою, яка цю довіреність отримала. Оскільки, ОСОБА_5 та ОСОБА_3 при усному укладенні договору купівлі-продажу автомобіля досягли істотних умов договору, а саме: щодо предмета договору та його ціни і на виконання вказаного договору продавець передав предмет договору покупцеві, а покупець прийняв дане майно і сплатив за нього обумовлену грошову суму, однак, право власності на придбаний автомобіль виникає з моменту його державної реєстрації та отримання свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, то вимога позивача про визнання укладеним 2 серпня 2010 року між сторонами договору купівлі-продажу автомобіля марки JEEP GRAND CHEROKEE 4.7, реєстраційний номер НОМЕР_1, підлягає задоволенню, а у позові про визнання за ОСОБА_3 права власності на вказаний автомобіль слід відмовити за недоведеністю позовних вимог. Ураховуючи наведене, суд дійшов висновку про те, що у зв'язку із накладенням арешту на автомобіль, який ОСОБА_3 купив у відповідача і не допустив порушень положень частин другої - п'ятої статті 13 ЦК України, порушується право позивача на реєстрацію цього автомобіля, яке підлягає захисту шляхом звільнення майна з-під арешту.

Колегія суддів вважає, що такі висновки суду першої інстанції зроблені без повного та всебічного з'ясування всіх обставин, що мають значення для справи, обставинам, що мають значення для справи не відповідають, крім цього судом було допущено порушення вимог закону.

ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_5 про визнання договору доручення від 2 серпня 2010 року, укладеного між ним, позивачем, та відповідачем на здійснення передбачених довіреністю дій щодо автомобіля марки JEEP GRAND CHEROKEE, 4,7, 2006 року випуску, номер державної реєстрації НОМЕР_1, Тип ТЗ легковий універсальний, шасі (кузов, рама) НОМЕР_4 удаваним правочином; визнання укладеним 2 серпня 2010 року договору купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_5, щодо придбання ОСОБА_3 автомобіля марки JEEP GRAND CHEROKEE, 4,7, 2006 року випуску, номер державної реєстрації НОМЕР_1, Тип ТЗ легковий універсальний, шасі (кузов, рама) НОМЕР_4; визнання за ОСОБА_3 права власності на автомобіль марки JEEP GRAND CHEROKEE, 4,7, 2006 року випуску, номер державної реєстрації НОМЕР_1, Тип ТЗ легковий універсальний, шасі (кузов, рама) НОМЕР_4; звільнення з-під арешту автомобіля марки JEEP GRAND CHEROKEE, 4,7, 2006 року випуску, номер державної реєстрації НОМЕР_1, Тип ТЗ легковий універсальний, шасі (кузов, рама) НОМЕР_4, накладеного на підставі ухвали Самбірського міськрайонного суду від 04.11.2016 року у справі №452/2805/16-ц.

У обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_3 посилався на те, що 2 серпня 2010 року відповідач з метою продажу зазначеного автомобіля звернувся до нього з пропозицією його купівлі та між ними було досягнуто домовленості щодо його купівлі-продажу, а саме, цього ж дня він оплатив ОСОБА_5 обумовлену вартість автомобіля 15000 доларів США, що станом 23.11.2016 становить 384750 грн., про що свідчить розписка відповідача від 2.08.2010 року, яка написана ним власноручно, і передана йому, позивачу, як підтвердження укладеного договору купівлі-продажу та оплати ним коштів.

Згідно п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України 36 від 27.08.1976 року «Про судову практику в справах про виключення майна з опису» за правилами, встановленими для розгляду позовів про виключення майна з опису, розглядаються вимоги громадян і організацій, що ґрунтуються на праві власності на описане майно або на праві володіння ним. Відповідачами в справі суд притягує боржника, особу, в інтересах якої накладено арешт на майно, і в необхідних випадках - особу, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. У тих випадках, коли опис проводився для забезпечення конфіскації чи стягнення майна на користь держави, як відповідач притягується відповідна державна податкова інспекція. Заяви боржників про неправильність включення майна в опис розглядаються в порядку, передбаченому ст.409 КПК, коли арешт на майно накладено при провадженні в кримінальній справі або в порядку, передбаченому ст.373 ЦПК, якщо опис проводився судовим виконавцем.

Також, відповідно до п. 2 постанови Пленуму ВССУ № 5 від 3 червня 2016 року «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна», позов про зняття арешту з майна може бути пред'явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). Позови на захист майнових прав малолітніх та неповнолітніх дітей боржника (засудженого) можуть бути пред'явлені їхніми законними представниками, а у випадках, встановлених законом, органами та особами, яким надано право захищати права, свободи чи інтереси інших осіб (статті 3, 45 ЦПК).

Відповідачами в справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів, банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення (стаття 3 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (у редакції Закону України від 04 листопада 2010 року № 2677-VI) (далі - Закон про виконавче провадження).

У випадках, коли арешт майна проводився для забезпечення конфіскації чи стягнення майна на користь держави, як відповідач до участі у справі у встановленому законом порядку також залучається відповідний територіальний орган Державної фіскальної служби України.

У випадку безоплатної передачі майна юридичній особі ця особа також є відповідачем у справі.

У спорах про зняття арешту з майна, яке є предметом застави (іпотеки) або придбано за рахунок кредиту, який не погашено, в якості третіх осіб у встановленому законом порядку залучаються заставодержатель (іпотекодержатель) або кредитор.

Зважаючи на ст.ст. 3, 10, 11, 26, 30-33 ЦПК України (в ред. на час розгляду справи судом першої інстанції), на даний час ст.ст. 4, 12, 13, 42, 43, 48-51 ЦПК України та вказані вимоги роз'яснень норм закону судами касаційної інстанції, - розгляд справи із вимогою про звільнення майна з-під арешту та іншими вимогами, які заявлені та є тісно пов'язаними із такою, яку слід вважати основною та такою, що не може бути задоволена без задоволення попередніх, стосовно яких теж вправі заперечувати особа в інтересах якої накладено арешт, - без участі особи (осіб), в інтересах якої (яких) накладено арешт як відповідача (відповідачів) не слід вважати таким, що проведений за участі належних відповідачів, якими не є виключно особи учасники договору доручення, один із яких вказаний таким (відповідачем) у даній справі.

Як вбачається із матеріалів справи, зокрема, ухвали Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 4.11.2016 року (а.с. 12-13, 30) в справі №452/2805/16 арешт, про звільнення з-під якого заявлено позов накладено в інтересах ОСОБА_2 у справі за її позовом до ОСОБА_5 про стягнення боргу.

Зважаючи на наведене одним із належних відповідачів у даному спорі повинна була би бути залученою ОСОБА_2, в інтересах якої накладено арешт, про зняття якого йдеться у позові, яка залучена до участі у справі як третя особа. Лише за наявності належних відповідачів у справі суд взмозі вирішувати питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог та взмозі вирішити питання про їх задоволення. Без залучення такого належного відповідача позовні вимоги задоволені бути не можуть.

Питання ж про залучення вказаної особи, як відповідача судом не вирішувалось, на обговорення не ставилось, клопотань позивачем (що є єдиною особою, яка вправі ініціювати питання залучення належного відповідача, заміни неналежного належним, тощо) про це не заявлялось та відповідно вирішене не було. Відповідно, за таких обставин суд був позбавлений можливості ухвалити рішення про задоволення позову.

Залучення такої особи, прав і обов'язків якої прямо стосується рішення у справі, до участі у справі як третьої особи з іншим процесуальним статусом, з іншим колом процесуальних прав та обов'язків не свідчить про дотримання судом згаданих вимог закону та законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції.

Зважаючи на вказане, розгляд справи та ухвалення судових рішень по суті позовних вимог за відсутності належного відповідача слід вважати такими, що проведений та ухвалені відповідно без дотримання норм закону, а тому рішення слід скасувати з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Вказаним слід задовольнити апеляційні скарги, визнавши її доводи обґрунтованими.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п.1-4, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -

п о с т а н о в и л а :

апеляційні скарги ОСОБА_2 на рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 02 червня 2017 року та додаткове рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 27 червня 2017 року - задовольнити.

Рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 02 червня 2017 року та додаткове рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 27 червня 2017 року - скасувати та ухвалити у справі нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_5, третя особа ОСОБА_2 про визнання договору дійсним, визнання права власності та звільнення майна з-під арешту - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_2 6051,21 грн. сплаченого нею судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 11 травня 2018 року.

Головуючий : Я.А. Левик

Судді: Л.Б. Струс

М.М. Шандра