Постанова № 73940918, 03.05.2018, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 466/7711/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Кавацюк В.І.

Провадження № 22-ц/783/4946/17 Доповідач в 2-й інстанції: Шандра М. М.

Категорія:55

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 травня 2018 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у складі:

головуючого судді - Шандри М.М.

суддів: Левика Я.А., Ванівського О.М.

секретаря: Симця В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Львівського комунального підприємства «Транспортна фірма «Львівспецкомунтранс» на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 29 червня 2017 року,

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2016 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до Львівського комунального підприємства «Транспортна фірма «Львівспецкомунтранс» (далі - ЛКП «ТФ «Львівспецкомунтранс»), третіх осіб без самостійних вимог - профспілкового комітету ЛКП «ТФ «Львівспецкомунтранс», директора Львівського комунального підприємства «Транспортна фірма «Львівспецкомунтранс» Стефанишина Тараса Михайловича про стягнення невиплачених коштів, які в подальшому зменшив та просив стягнути з відповідача на його користь 4649,37 грн. заборгованості по заробітній платі у зв'язку з її неправильним нарахуванням у період 2014-2016 рр.; 4104,10 грн. вихідної допомоги у зв'язку зі звільненням за скороченням штату працівників; 82082,00 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні; 5000,00 компенсації за заподіяну шкоду. Як на підставу своїх вимог зазначав, що 16 червня 2010 року він був прийнятий на роботу на посаду механіка ЛКП «ТФ «Львівспецкомунтранс». З 03 жовтня 2011 року він був переведений на посаду начальника транспортного відділу, яка з 01 березня 2013 року була перейменована на посаду «начальник виробничого відділу». Наказами ЛКП «ТФ «Львівспецкомунтранс» №91 та №92 від 18 грудня 2014 року відповідно було затверджено і введено в дію з 01 лютого 2015 року новий штатний розпис з визначенням чисельності працівників та розпочато з 18 грудня 2014 року процедуру скорочення чисельності працівників підприємства. Про скорочення та звільнення з роботи на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України з 01 березня 2015 року він був попереджений листом від 31 грудня 2014 року. Наказом ЛКП «ТФ «Львівспецкомунтранс» №22-з від 27 лютого 2015 року «Про звільнення з роботи ОСОБА_2» він був звільнений з займаної посади на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням штату працівників. Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 26 жовтня 2015 року його позов було задоволено частково: визнано незаконним та скасовано вищевказаний наказ №22-з від 27 лютого 2015 року про звільнення з роботи, його поновлено з 28 лютого 2015 року на посаді начальника виробничого відділу ЛКП «ТФ «Львівспецкомунтранс» та стягнуто з відповідача на його користь 30 221,10 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а також стягнуто в дохід держави судовий збір. Додатковим рішенням цього суду від 27 жовтня 2015 року рішення суду в частині поновлення його на роботі та стягнення на його користь середнього заробітку за один місяць в сумі 4104, 10 грн. допущено до негайного виконання. Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області від 16 лютого 2016 року було частково задоволено апеляційну скаргу ЛКП «ТФ «Львівспецкомунтранс», рішення суду першої інстанції від 26 жовтня 2015 року про визнання незаконним і скасування наказу №22-з від 27 лютого 2015 року про звільнення з роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та додаткове рішення від 27 жовтня 2015 року цього ж суду були скасовані та в частині цих вимог ухвалено нове рішення, яким в їх задоволенні відмовлено. Рішення апеляційного суду Львівської області набрало законної сили. На підставі рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 26 жовтня 2015 року позивача 02 грудня 2015 року було допущено до роботи та виплачено середній заробіток за один місяць в розмірі 4104,10 грн. У зв'язку з поновленням на роботі він працював до 16 лютого 2016 року. Протягом 2014-2016рр. працівниками бухгалтерії не вірно нараховувались суми заробітної плати, належної до виплати. Зокрема, арифметично неправильно пораховано: сума нарахувань мінус сума утримань мінус сума виплат плюс борг за попередній місяць дорівнює сума виплати на руки працівнику. У 2014-2015 рр. різниця складає 345,46 грн., а у 2016 році дана різниця складає 4303,91 грн. (всього - 4 649,37грн). Колективним договором ЛКП «ТФ «Львівспецкомунтранс» було передбачено, що у випадку звільнення працівника з підприємства у зв'язку зі скороченням, такому працівникові виплачується компенсація у розмірі 2-х місячної заробітної плати. Однак відповідач виплатив йому таку компенсацію лише в розмірі середнього заробітку за один місяць. Положеннями ст. 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Оскільки відповідачем не проведено розрахунок при звільненні, вважає, що з відповідача слід стягнути 82082,00 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з роботи. Заборгованість по виплаті, що пов'язана із заробітною платою, мала постійний характер, тому позивачу заподіяна моральна шкода, яка полягає в постійних психічних стражданнях, втраті нормальних життєвих зв'язків, необхідності докладання додаткових зусиль для організації свого життя, та розмір такої шкоди він оцінює в 5000 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 29 червня 2017 року позов задовольно частково.

Стягнуто з Львівського комунального підприємства «Транспортна фірма «Львівспецкомунтранс» в користь ОСОБА_2 4649,37 грн. - заборгованості по заробітній платі у зв'язку з її неправильним нарахуванням, 4104,10 грн. - вихідної допомоги у зв'язку зі звільненням за скороченням штату працівників та 82 082,00 грн.- середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а всього - 90 835,47 грн.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_2 - відмовлено у зв'язку з їх безпідставністю.

Стягнуто з Львівського комунального підприємства «Транспортна фірма «Львівспецкомунтранс» судовий збір в доход держави в розмірі 908,35 грн.

Рішення в частині стягнення середнього заробітку за один місяць в розмірі 4104,10 грн. допустити до негайного виконання.

Рішення суду оскаржило Львівське комунальне підприємство «Транспортна фірма «Львівспецкомунтранс».

В апеляційній скарзі посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, зазначає, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що позивач пропустив строк звернення до суду за захистом свого порушеного права, про що відповідачем було подано відповідну заяву. Позовні вимоги в частині неправильного нарахування заробітної плати за період 2014-2016рр. у сумі 4649,37 грн. необґрунтовані і спростовуються розрахунками, поданими відповідачем. Просить рішення суду скасувати та увалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

У судовому зсіданні апеляційної інстанції представник ЛКП «ТФ «Львівспецкомунтранс») Юхименко Р.І. апеляційну скаргу підтримала, покликаючись на доводи, викладені у скарзі. ОСОБА_2 просив залишити апеляційну скаргу без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з таких підстав.

У відповідності до вимог ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з»ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що рішення таким вимогам не повністю відповідає.

Судом установлено, що позивач ОСОБА_2 наказом ЛКП «ТФ «Львівспецкомунтранс» №22-з від 27 лютого 2015 року «Про звільнення з роботи ОСОБА_2» був звільнений з займаної посади на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням штату працівників.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 26 жовтня 2015 року в цивільній справі №466/511/15-ц позов ОСОБА_2 до ЛКП «ТФ «Львівспецкомунтранс» про визнання незаконними наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу було задоволено частково: визнано незаконним та скасовано наказ №22-з від 27 лютого 2015 року про звільнення з роботи, ОСОБА_2 поновлено з 28 лютого 2015 року на посаді начальника виробничого відділу ЛКП «ТФ «Львівспецкомунтранс» та стягнуто з відповідача на його користь 30 221,10 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а також стягнуто в дохід держави судовий збір.

Додатковим рішенням цього суду від 27 жовтня 2015 року рішення суду в частині поновлення позивача ОСОБА_2 на роботі та стягнення на його користь середнього заробітку за один місяць в сумі 4104, 10 грн. допущено до негайного виконання.

Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області від 16 лютого 2016 року було частково задоволено апеляційну скаргу ЛКП «ТФ «Львівспецкомунтранс», рішення суду першої інстанції від 26 жовтня 2015 року та додаткове рішення від 27 жовтня 2015 року в частині визнання незаконним і скасування наказу №22-з від 27 лютого 2015 року про звільнення ОСОБА_2 з роботи, поновлення такого на посаді начальника виробничого відділу, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та негайного виконання рішення було скасовано та в частині цих вимог ухвалено нове рішення, яким в задоволенні цієї частини вимог відмовлено.

Судом також установлено, що на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 26 жовтня 2015 року позивача ОСОБА_2 02 грудня 2015 року наказом №97о/с від 02 грудня 2015 року було допущено до роботи та виплачено середній заробіток за один місяць в розмірі 4104,10 грн. У зв'язку з таким поновленням на роботі ОСОБА_2 працював на посаді начальника виробничого відділу ЛКП «ТФ «Львівспецкомунтранс» до 16 лютого 2016 року.

Наказом ЛКП «ТФ «Львівспецкомунтранс» №7з від 16 лютого 2016 року «Про звільнення з роботи ОСОБА_2» було скасовано вищевказаний наказ №97о/с від 02 грудня 2015 року про поновлення позивача на роботі, оскільки він був виданий на виконання скасованого рішення суду, та позивача ОСОБА_2 було звільнено з посади начальника виробничого відділу підприємства з 16 лютого 2016 року на підставі п.1ст.40 КЗпП України. Цим же наказом було доручено головному бухгалтеру провести повний розрахунок з ОСОБА_2 з урахуванням відпрацьованого ним часу після поновлення на роботі.

Згідно з ст. 18 КЗпП України положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємства, установи, організації незалежно від того, чи є вони членами професійної спілки, і є обов'язковими як для власника або уповноваженого ним органу, так і для працівників підприємства, установи, організації.

Пунктом 6.1.11 Колективного договору ЛКП «ТФ «Львівспецкомунтранс» на 2012-2013 роки, який схвалений загальними зборами трудового колективу (протокол №6 від 22 грудня 2011 року та зареєстрований Львівською міською радою 12 січня 2012 року, реєстраційний №2, та який діяв на час звільнення позивача ОСОБА_2 з роботи у зв'язку зі скороченням (а саме станом на 28.02.2015 року), передбачено, що власник зобов'язаний виплачувати працівникам, які припиняють трудові відносини, вихідну допомогу у розмірі двомісячного середнього заробітку за рахунок коштів підприємства (а.с.109 т.1).

Положеннями ст. 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Судом установлено, що при звільненні ОСОБА_2 з займаної посади у зв'язку зі скороченням відповідачем не було в повній мірі додержано вимог вищевказаного трудового законодавства.

Зокрема, при звільненні позивача ОСОБА_2 з роботи 28 лютого 2015 року 2015 року на підставі наказу №22-з від 27 лютого 2015 року з ним не було проведено остаточний розрахунок в день звільнення та розрахунок було проведено лише 16 березня 2015 року. При цьому, йому по даний час не виплачено вихідну допомогу в розмірі двомісячного середнього заробітку, а виплачено таку допомогу лише в розмірі середнього заробітку за один місяць, що свідчить про невиконання відповідачем вимог колективного договору.

Враховуючи наведене, районний суд прийшов до вірного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову в частині стягнення на користь позивача вихідної допомоги у розмірі 4104,10 грн. у зв'язку із звільненням за скороченням штату працівників відповідно до умов колективного договору.

Рішення суду в частині стягнення з ЛКП «Транспортна фірма «Львівспецкомунтранс» вихідної допомоги у розмірі 4104,10 грн. відповідає матеріалам справи, доказам, нормам матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду в цій частині, підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом першої інстанції задоволено вимоги ОСОБА_2 в частині стягнення на його користь 4649,37 грн. - заборгованості по заробітній платі у зв'язку з її неправильним нарахуванням. При цьому суд виходив з того, що протягом 2014-2016 рр. працівниками бухгалтерії позивачу арифметично невірно нараховано суми заробітної плати, належної до виплати.

Разом з тим, належними та допустимими засобами доказування позивачем не доведено неправильність нарахування суми заробітної плати.

З матеріалів справи убачаться, що за зверненням ОСОБА_2 головним управлінням держпраці у Львівській області було проведено позапланову документальну перевірку додержання законодавства про працю у Львівському комунальному підприємстві «Транспортна фірма «Львівспецкомунтранс». Проте неправильність нарахування зарплати на суму 4649,37 грн. при проведенні перевірки не встановлено.

Тому, рішення суду в частині стягнення з ЛКП «Транспортна фірма «Львівспецкомунтранс» в користь ОСОБА_2 4649,37 грн. слід скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в цій частині позовних вимог.

Приписами ст. 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

У зв»язку із задоволенням частково позову ОСОБА_2 про стягнення коштів невиплачених при звільненні, колегія суддів приходить до висновку, що відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні слід визначити у розмірі 10 000,00 грн.

При цьому колегія суддів враховує, що на підприємстві з травня 2014 року по листопад 2014 року, при наявності приросту індексу споживчих цін, позивачу ОСОБА_2 не проводилась індексація грошових доходів, чим було порушено вимоги ч.6 ст. 95 КЗпП України та ст. 33 Закону України «Про оплату праці».

При повторному звільненні позивача ОСОБА_2 на підставі наказу №7з від 16 лютого 2016 року, вищезазначені суми йому також не були виплачені в передбачені трудовим законодавством строки та, крім цього, власник чи уповноважений ним орган не повідомив його в письмовий формі про нараховані суми, які належні йому до виплати.

Вказані обставини підтверджуються поясненнями в судовому засіданні позивача ОСОБА_2, долученими до справи копіями припису №13-01-141/2368-1717 Головного управління Держпраці у Львівській області від 30 листопада 2016 року, відповіді Головного управління Держпраці у Львівській області за №8965/1/15-04 від 14.12.2016 року, яка надсилалась позивачу у зв'язку з його зверненням щодо невиплати належних сум, та цих обставин не спростував представник відповідача.

З долучених до справи копій відомостей зарахування коштів на зарплатні картки працівників вбачається, що індексація по заробітній платі була виплачена позивачу лише 30 листопада 2016 року, а компенсація за затримку розрахунку при звільненні з роботи 27 лютого 2015 року - 17 січня 2017 року. Тобто зазначені кошти були виплачені відповідачем позивачу після його звернення з позовом до суду.

У зв»язку з наведеним рішення суду в частині стягнення з ЛКП «ТФ «Львівспецкомунтранс» на користь ОСОБА_2 82082,00 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнення слід змінити, стягнувши з відповідача на користь позивача 10 000,00 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Всього з ЛКП «ТФ «Львівспецкомунтранс» на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню 14 104,10 грн, з яких 4104,10 грн. - вихідна допомога у зв»язку із звільненням, 10000,00 грн. - середній заробіток за час затримки розрахунку.

Доводи апеляційної скарги про незастосування судом наслідків пропуску строку звернення до суду, не обґрунтовані оскільки відповідно до ч.2 ст. 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

У зв»язку із зміною рішення суду першої інстанції та задоволенням позову частково відповідно до положень п. «б» ч.4 ст.382 ЦРК України слід змінити рішення районного суду в частині вирішення питання про стягнення з відповідача в дохід держави судового збору в сумі 908,35 грн. та стягнути з ЛКП «Транспортна фірма «Львівспецкомунтранс» в дохід держави 551,20 грн. судового збору.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Львівського комунального підприємства «Транспортна фірма «Львівспецкомунтранс» задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 29 червня 2017 року в частині стягнення з Львівського комунального підприємства «Транспортна фірма «Львівспецкомунтранс» в користь ОСОБА_2 4649,37 грн. (чотири тисячі шістсот сорок дев'ять гривень тридцять сім копійок) - заборгованості по заробітній платі у зв'язку з її неправильним нарахуванням, скасувати та ухвалити нову постанову про відмову в цій частині позовних вимог.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 29 червня 2017 року в частині стягнення з Львівського комунального підприємства «Транспортна фірма «Львівспецкомунтранс» в користь ОСОБА_2 82082,00 грн.(вісімдесят дві тисячі вісімдесят дві гривні) - середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні змінити. Стягнути з Львівського комунального підприємства «Транспортна фірма «Львівспецкомунтранс» в користь ОСОБА_2 10000,00 грн. (десять тисяч гривень) - середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Всього стягнути з Львівського комунального підприємства «Транспортна фірма «Львівспецкомунтранс» в користь ОСОБА_2 14104,10 грн. (10 000,00 грн. + 4104,10 грн.).

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 29 червня 2017 року в частині стягнення з Львівського комунального підприємства «Транспортна фірма «Львівспецкомунтранс» судового збору в дохід держави в розмірі 908,35 грн. змінити. Стягнути з Львівського комунального підприємства «Транспортна фірма «Львівспецкомунтранс» в дохід держави судовий збір в розмірі 551,20 грн.

В решті рішення залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повний текст постанови складено: 11.05.2018р.

Головуючий

Судді: