Постанова № 73940604, 08.05.2018, Апеляційний суд Рівненської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 травня 2018 року

м. Рівне

Справа № 570/1136/17

Провадження № 22-ц/787/389/2018

Апеляційний суд Рівненської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого Ковальчук Н. М.

суддів: Хилевича С.В., Григоренка М. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1;

відповідач - ОСОБА_2

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 12 грудня 2017 року у складі судді Гладишевої Х. В., ухвалене в м. Рівне, відомості про дату виготовлення повного тексту рішення відсутні,

в с т а н о в и в :

Відповідно до п.9 розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК України в редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

ОСОБА_1 звернувся з позовом до Рівненського районного суду Рівненської області з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя. В обґрунтування позовних вимог зазначав, що перебуваючи з відповідачкою у шлюбі з 30 травня 1995 року до 31 березня 2014 року, вони на підставі договору купівлі-продажу від 09 квітня 2003 року придбали у власність земельну ділянку площею 0,11 га для будівництва та обслуговування житлового будинку в селі Городище (після розмежування - с. Кругле) Рівненського району Рівненської області, право власності на яку оформлено на відповідачку. Просив поділити спільно нажите майно подружжя, а саме - земельну ділянку площею 0,11 га, в рівних долях виділивши по Ѕ частини цієї земельної ділянки позивачу - ОСОБА_1, а Ѕ залишити за відповідачем.

Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 12 грудня 2017 року вказаний позов задоволено. Поділено спільно нажите майно подружжя в рівних долях по 1/2 частині земельної ділянки площею 0,11 га, яка знаходиться в АДРЕСА_1 (кадастровий номер НОМЕР_1). Виділено ОСОБА_1 1/2 частину земельної ділянки площею 0,11 га (кадастровий номер НОМЕР_1), яка знаходиться в АДРЕСА_1. Виділено ОСОБА_2 1/2 частину земельної ділянки площею 0,11 га (кадастровий номер НОМЕР_1), яка знаходиться в АДРЕСА_1. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 675 грн..

Рішення суду першої інстанції вмотивовано закріпленим у ст. 70 СК України принципом рівності часток дружини та чоловіка у майні, що є об'єктом права спільної сумісної власності, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором, та базується на досліджених судом доказах, зокрема: договорі купівлі-продажу земельної ділянки, який було укладено під час перебування сторін в шлюбі та за спільні кошти подружжя, а також з урахуванням квитанцій про здійснення позивачем грошових переказів в період придбання спірної земельної ділянки та виписки про нарахування заробітної плати відповідачки.

Вважаючи рішення суду незаконним, необґрунтованим, ухваленим за невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, ОСОБА_2 оскаржила його в апеляційному порядку. В поданій апеляційній скарзі доводить, що місцевий суд помилково дійшов висновку щодо дати переходу права власності на спірну земельну ділянку, вказавши 09 квітня 2013 року та виходячи з того, що саме цього дня відбулася державна реєстрація договору купівлі-продажу ділянки, адже застосував положення законодавства, яке не було чинним на момент виникнення спірних правовідносин, підмінивши при цьому поняття «державна реєстрація правочину» та «державна реєстрація права власності». Додає, що відповідно до ст. 126 ЗК України в редакції, чинній на момент укладення договору купівлі-продажу, право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, проте такий державний акт не міг бути отриманий нею з різних причин. Звертає увагу, що згідно відомостей із Реєстру речових прав, за нею зареєстрована лише одна земельна ділянка площею 0,11 га, яка була приватизована в порядку безоплатного отримання у власність, і будь-які інші ділянки, в тому числі і придбана за договором, не перебувають у її власності. Вважає, що оскільки неможливо встановити, що право на річ - спірне нерухоме майно виникло у ОСОБА_2 у зв'язку з відсутністю факту його державної реєстрації, то таке майно не може бути предметом цивільно-правових угод, а також поділу в судовому порядку. Заперечує висновок місцевого суду про те, що значну суму коштів (39 575 євро) переказав позивач для купівлі спірної ділянки, оскільки надані копії платіжних доручень іноземних банків не містять цільового призначення перерахування, не перекладені на українську мову та ставляться під сумнів тому, що таких коштів у вказаний період ОСОБА_2 не отримувала від позивача та не мала рахунків у банках. Додає, що вона сама у 2003 році працювала та отримувала високу заробітну плату на рівні 1072,86 грн., що дозволило їй самостійно за власні кошти придбати ділянку. Зазначає, що суд неправомірно задовольнив позов у спосіб, який не передбачений законом, та вказує, що такого виду поділу спільного майна як визначення ідеальної частки у спільному майні, про що просив позивач, як способу захисту не передбачено законом. Додає, що позивач заявив вимогу також і про виділення ідеальної частки для відповідачки, проте сама вона з такою вимогою не зверталася, а тому таке виділення суперечить принципу диспозитивності судового процесу. Зауважує, що позивач не надав доказів щодо присвоєння спірній ділянці кадастрового номера НОМЕР_1. З наведених міркувань просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в позові.

У поданому на апеляційну скаргу відзиві позивач вважає рішення суду першої інстанції обґрунтованим, ухваленим на підставі всебічно з'ясованих обставин справи та просить залишити його без змін.

Дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до висновку про її відхилення та залишення рішення суду першої інстанції без змін.

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що сторони по справі - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі з 30 травня 1995 року по 31 березня 2014 року (а.с.4).

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 31 березня 2014 року шлюб між сторонами розірвано (а.с. 5).

Відповідно до ст.60 Сімейного Кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.

За ч.1 ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

За час перебування у шлюбі на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 09.04.2003 року серії НОМЕР_2, посвідченого приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу Сохацьким І.С. та зареєстрованим за № 456, ОСОБА_2 придбала земельну ділянку площею 0,11 га в селі Городище Городищенської сільської ради Рівненського району Рівненської області (а.с. 7).

Доводи апеляційної скарги про помилковість висновку місцевого суду щодо дати переходу права власності на спірну земельну ділянку та підміни понять «державна реєстрація правочину» та «державна реєстрація права власності» апеляційним судом оцінюються критично як такі, що спростовуються нормами закону.

Так, відповідно до ст. 657 ЦК України, договір купівлі-продажу земельної ділянки укладається в письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Правочин, який підлягає державній реєстрації є вчиненим з моменту його державної реєстрації (ст. 210 ЦК України).

Пунктом «а» ч. 1 ст. 81 Земельного Кодексу України визначено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами.

Право власності на земельну ділянку, набуту у власність із земель приватної власності без зміни її меж, цільового призначення, посвідчується цивільно-правовою угодою щодо відчуження земельної ділянки, укладеною в порядку, встановленому законом, у разі набуття права власності на земельну ділянку за такою угодою. При набутті права власності на земельну ділянку на підставі документів, визначених ч. 2 ст.126 ЗК України, державний акт на право власності на земельну ділянку, що відчужується, долучається до документа, на підставі якого відбувся перехід права власності на земельну ділянку.

Як вбачається з п. 1 договору купівлі-продажу земельної ділянки від 09.04.2003р., право власності на неї підтверджувалось Державним актом на право приватної власності на землю, виданим 20.01.1997 року Городищенською сільською Радою народних депутатів, на підставі рішення Городищенської сільської Ради народних депутатів від 20 лютого 1996 року № 80, зареєстрованим у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю № 4606 (а.с. 7).

Відповідно до наказу №7/5 від 07.02.2002, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18 лютого 2002 р. за № 157/6445 «Про порядок затвердження Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно», до переліку правовстановлюючих документів, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності на об'єкти нерухомого майна належать договори купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання, угоди про розподіл спадкового майна, про розподіл спільного майна подружжя, посвідчені державними та приватними нотаріусами. Державна реєстрація правочинів проводиться шляхом внесення відповідної інформації до Державного реєстру правочинів. Державними реєстраторами є: державні нотаріальні контори, приватні нотаріуси, які згідно з договорами, укладеними з адміністратором Реєстру, проводять державну реєстрацію правочинів, змін, внесених до них, відомостей про припинення їх дії, приймають запити, видають завірені витяги з Реєстру та виконують інші функції.

Зважаючи на те, що договір купівлі-продажу земельної ділянки від 09.04.2003р. був посвідчений нотаріально та внесений нотаріусом до Державного реєстру правочинів, тому, відповідно до вищезазначених норм закону та обставин справи, датою переходу права власності на земельну ділянку, площею 0,11 га за адресою: с. Городище Городищенської сільської ради Рівненського району Рівненської області у спільну сумісну власність сторін є дата державної реєстрації договору купівлі-продажу вказаної земельної ділянки, а саме 09 квітня 2003 року.

Апеляційним судом відхиляються посилання ОСОБА_2 на те, що значну суму коштів (39 575 євро) переказав позивач для купівлі спірної ділянки, оскільки надані копії платіжних доручень іноземних банків не містять цільового призначення перерахування, не перекладені на українську мову. Наявні в матеріалах справи копії банківських рахунків безспірно свідчать, що отримувачем коштів, які перераховував позивач ОСОБА_1 була відповідачка ОСОБА_2, і такі відомості нею не спростовані належними доказами. В період придбання спірної земельної ділянки дохід позивача склав 39 575 Євро (а.с.59-70), а дохід відповідачки від підприємницької діяльності не підтверджений документальними доказами, за виключенням однієї виписки про нарахування заробітної плати у розмірі 1072, 86 грн..

Покликання апеляційної скарги стосовно недоведеності позивачем факту присвоєння спірній ділянці кадастрового номера НОМЕР_1 спростовуються даними з повідомлення Держгеокадастру на запит №2/02-1/2017 від 12.07.2017 року, з якого вбачається, що згідно даних Державного земельного кадастру, земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_1 на підставі договору купівлі-продажу та документації із землеустрою зареєстрована за гр. ОСОБА_2 (а.с.55).

Викладені в апеляційній скарзі заперечення щодо застосування місцевим судом непередбаченого способу захисту прав не можуть слугувати підставою для скасування рішення суду, як такі що спростовуються нормами закону. Так, відповідно до ч.4 ст.89 ЗК України, співвласники земельної ділянки, що перебуває у спільній сумісній власності, мають право на її поділ або на виділення з неї окремої частки. Саме така вимога і була заявлена позивачем при зверненні до суду.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд вважає що спірна земельна ділянка є об'єктом права спільної сумісної власності придбана за спільні кошти подружжя під час шлюбу, а тому підлягає поділу між ними у рівних частках за правилами ст. 70 СК України.

Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з'ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов'язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано.

Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв'язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів

п о с т а н о в и в :

Апеляційну ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 12 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Ковальчук Н. М.

Судді: Хилевич С. В.

Григоренко М. П.