Постанова № 73938936, 07.05.2018, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" травня 2018 р. Справа № 909/755/17

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого - судді Малех І.Б.

суддів Давид Л.Л.

Данко Л.С.

секретар судового засідання: Кришталь М.Б.

розглянувши апеляційну скаргу Приватної багатогалузевої виробничо-торгової компанії "Захід", м. Тлумач Івано-Франківської області б/н від 14.12.2017р.

на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 27.11.2017р.

у справі №909/755/17

за позовом: фізичної особи-підприємця Пудгородської Гаїни Андріївни, с.Оноківці Ужгородського району Закарпатської області

до відповідача: приватної багатогалузевої виробничо-торгової компанії "Захід", м.Тлумач Івано-Франківської області

про стягнення заборгованості в сумі 310 374,30 грн.

за участю представників:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився

Відповідно до п.9 ч.1 розділу ХІ Перехідних положень ГПК України в редакції від 15.12.2017р., справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа - підприємць Пудгородська Гаїна Андріївна звернулася до господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Приватної багатогалузевої виробничо-торгової компанії "Захід" про стягнення заборгованості в сумі 310 374 грн. 30 коп., з яких: 290 118, 24 грн. заборгованість за договором № 10102016-1 П від 10.10.2016р., 16 583,12 інфляційного збільшення боргу, 3 672,18 - 3 % річних..

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 27.11.2017р. позовні вимоги задоволено. Стягнуто з Приватної багатогалузевої виробничо-торгової компанії "Захід" на користь фізичної особи - підприємця Пудгородської Гаїни Андріївни - 290 118,24грн. основного боргу, 16 583,12грн. інфляційних втрат, 3 672,18грн. 3% річних, 3 104 грн. судового збору та 2000грн. витрат на оплату правової допомоги.

При винесенні рішення, суд першої інстанції виходив з того, що в порушення умов укладеного між сторонами договору про виконання робіт № 10102016-1 П від 10.10.2016р. по бурінню розвідувально-експлуатаційних гідросвердловин для госпотреб, відповідачем, згідно акту звіряння взаємних розрахунків за період з 10.10.2016р. по 31.03.2017р. визнано заборгованість за виконані позивачем роботи в розмірі 290 118,24грн. Відповідно до претензії від 10.10.2016р. відповідач частково провів розрахунок. Матеріали справи містять Акт приймання виконання будівельних робіт від лютого 2017року, який доводить факт виконання позивачем підрядних робіт. Враховуючи часткову проплату відповідачем заборгованості, за позивачем існує основний борг в розмірі 290 118,24грн. Відтак, неподання відповідачем належних доказів, які б спростовували доводи позивача та доказів про оплату заборгованої суми у встановлені договором строки, суд першої інстанції прийшов до висновку про обґрунтованість вимоги позивача, щодо стягнення 290118,24грн. основного боргу, 16583,12грн. інфляційних втрат та 3672,18грн. -3% річних. Окрім того, в позовній заяві позивач просив суд стягнути з відповідача, понесені позивачем витрати на оплату правової допомоги в розмірі 14 000,00грн. Водночас, доказів, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката на вказану суму позивачем не надано, в зв`язку з чим місцевий господарський суд дійшов висновку, що задоволенню підлягають понесені позивачем витрати на оплату правової допомоги в розмірі 2 000,00грн.

Не погоджуючись з даним рішенням, Приватною багатогалузевою виробничо-торговою компанією «Захід» подано апеляційну скаргу, в якій рішення суду першої інстанції вважає прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказане рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Зокрема скаржник зазначає, що суд першої інстанції розглянув дану справу у відсутності представника останнього, без доказів належного повідомлення про розгляд справи, відтак відповідач був позбавлений можливості заявити клопотання про призначення в даній справі експертизи. Окрім того, на думку скаржника, судом безпідставно стягнуто з відповідача витрати на оплату правової допомоги.

Представники сторін в судове засідання не з`явились, хоча належним чином були повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, підтвердженням чого є наявні в матеріалах справи поштові повідомлення про вручення ухвал суду.

Позивачем на адресу суду було скеровано відзив від 12.01.2018р. б/н на подану відповідачем апеляційну скаргу, в якому проти доводів наведедних скаржником заперечує, рішення суду першої інстанції вважає законним та обгрунтованим та просить рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Розглянувши апеляційну скаргу, матеріали справи, Львівський апеляційний господарський суд встановив наступне.

Між Приватною багатогалузевою виробничо-торговою компанією "Захід" (Замовник) та ПП Пудгородською Г.А. (Підрядник) 10 жовтня 2016 року було укладено договір № 10102016-1 П, (далі договір) згідно п. 1.1 якого Підрядник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених в цьому договорі, на свій ризик виконати за завданням Замовника з використанням свого устаткування та матеріалів, а Замовник зобов`язується в порядку та на умовах, визначених в цьому договорі, прийняти і оплатити роботи по бурінню розвідувально-експлуатаційних гідросвердловин для госпотреб ( а.с. 49-51).

Відповідно до п. 2.1 договору сторони передбачили, що вартість робіт згідно кошторису і договірної ціни складає 339 687, 78 грн., без ПДВ.

Як видно з матеріалів справи, в процесі виконання робіт виникли необхідні додаткові затрати, вартість яких сторони погодили в Додатковій угоді № 1 від 03.02.2017р., до договору від 10.10.2016р. Згідно внесених змін, вартість робіт згідно кошторису і договірної ціни склала 459 667, 64грн. (а.с. 52).

Відповідно до п.2.2 договору остаточна вартість свердловини залежатиме від фактичної глибини свердловини та вказана в Акті виконаних робіт.

В матеріалах справи міститься Акт приймання виконання будівельних робіт за лютий 2017 року, з якого вбачається, що відповідачем визнано виконання позивачем робіт на суму 459 667, 64грн., даний Акт підписаний обома сторонами та скріплений їхніми печатками (а.с. 58-62).

03 березня 2017 року сторони підписали Акт прийому-передачі свердловини на воду № 83п, розташованої в м. Ужгород, вул. Собранецька, 200 (а.с. 63).

Також в матеріалах справи міститься Акт звіряння взаємних розрахунків за період: 10.10.2016-31.03.2017року за договором № 10102016-1 П від 10.10.2016року, підписаний обома сторонами та скріплений їхніми печатками, згідно якого відповідач визнав заборгованість на користь позивача у розмірі 290 118,24грн. (а.с. 64).

22.06.2017р., позивачем скеровано на адресу відповідача претензію № 01/06 про стягнення заборгованості за договором № 10102016-1 П від 10 жовтня 2016 року, з вимогою сплатити суму основного боргу в розмірі 290 118,24грн. (а.с. 65-66). Однак, вказана претензія відповідачем залишена без задоволення.

Вказані обставини стали підставою звернення фізичної особи-підприємця Пудгородської Гаїни Андріївни з позовом про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 310 374 грн. 30 коп., з яких: 290 118, 24 грн. заборгованість за договором № 10102016-1 П від 10.10.2016р., 16 583,12грн. інфляційного збільшення боргу та 3 672,18грн. - 3 % річних. Крім того, в позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача 14000грн. на оплату правової допомоги.

При винесенні постанови колегія суддів керувалася наступним.

У відповідності до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Згідно з статтею 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Частина 2 статті 837 ЦК України доповнює характеристику договору підряду, вказуючи на те, що договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Результат виконання підрядником роботи - це матеріалізований об'єкт, що знаходить своє втілення в індивідуально-визначених речах, бо робота виконується за завданням замовника, який має право у будь-який момент перевірити хід і якість роботи підрядника, не втручаючись в його діяльність. Даний матеріалізований результат знаходить своє відображення і в створенні нової речі, і в поліпшенні якості або інших споживчих властивостях вже існуючої речі.

Колегія суддів приходить до висновку, що праавовідносини, що виникли між сторонами на підставі спірного договору № 10102016-1 П з урахуванням додатків до даного договору, є підрядними зобов'язаннями, і, відповідно, даний правочин за своєю правою природою є договором підряду.

Згідно з ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Приписи ст.625 Цивільного кодексу України встановлюють відповідальність за порушення грошового зобов'язання, зокрема, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

У відповідності до ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Приймання результату виконаної роботи, поряд з оплатою, є одним з основних обов'язків замовника, який він повинен здійснити негайно після отримання повідомлення підрядника про готовність до передання робіт, виконаних за договором (ч. 1 ст. 882 ЦК України). Передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами (ч. 4 ст. 882 ЦК України).

Пунктом 4.3. договору № 10102016-1 П від 10.10.2016р. сторони передбачили, документом, що підтверджує факт виконання робіт є Акт виконаних робіт.

Як зазначалось вище, в матеріалах справи міститься Акт приймання виконання будівельних робіт від лютого 2017р., який доводить факт виконання позивачем підрядних робіт.

Окрім того, в матеріалах справи також міститься Акт звіряння взаємних розрахунків за період: 10.10.2016-31.03.2017року за договором № 10102016-1 П від 10.10.2016року, підписаний обома сторонами та скріплений їхніми печатками, згідно якого відповідач визнав заборгованість на користь позивача у розмірі 290 118,24грн.

Вiдповiдно до приписiв чинного законодавства акт звiрки - є документом, за яким пiдприємства звiряють бухгалтерський облiк операцiй, а наявнiсть чи вiдсутнiсть будь-яких зобов'язань сторiн пiдтверджується первинними документами (договором, розрахунками, тощо). Вiдповiдно акт звiрки не може використовуватись як письмова форма визнання боргу. Первиннi документи повиннi мiстити дату здiйснення господарської операцiї, суму платежу або суму на яку проведено залiк, iншi реквiзити. Саме такi первиннi документи, а не складенi на їх пiдставi акти звiрки взаємних розрахункiв, виступають належними доказами у пiдтвердження проведення тiєї чи iншої господарської операцiї, здiйснення тих чи iнших дiй, виконання цивiльних прав та обов'язкiв.

Згідно ст.599 Цивільного кодексу України зобов"язання припиняється належним чином проведеним виконанням.

Однак, якщо зобов"язання не виконано належним чином, то на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обов"язки в тому числі передбачені ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України (боржник, який прострочив виконання грошового зобов"язання, на вимогу кредитора зобов"язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом).

За змістом наведеної норми закону, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Законодавець визначає обов"язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних за увесь час прострочення, у зв"язку з чим таке зобов"язання є триваючим і право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов"язання до моменту його усунення.

Виходячи з аналізу вищенаведених норм права та матеріалів справи, колегія суддів приходить до висновку, що у відповідача існує борг за виконані позивачем роботи, згідно укладеного між сторонами договору № 10102016-1 П від 10.10.2016р. в розмірі 290 118,24грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно поданого позивачем розрахунку, останнім нараховано відповідачу відповідно до умов договору № 10102016-1 П від 10.10.2016р. та Додаткової угоди № 1 до даного договору від 03.02.2017р., інфляційних втрат за період з 01.03.2017р. по 01.08.2017р. на суму 16 583,12 грн. та три проценти річних від простроченої суми 290 118,24 грн., в розмірі 3 672,18 грн. (а.с 70).

Здійснивши перевірку правильності нарахування позивачем 3 % річних та інфляційних втрат за період визначений позивачем у розрахунку, судом першої інстанції було встановлено, що інфляційні втрати підлягають стягненню в сумі 16 583,12грн. та 3 % річних в розмірі 3 672,18грн. Колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду, перевіривши проведений судом першої інстанції розрахунок інфляційних втрат та трьох процентів річних, вважає його арифметично вірним.

Беручи до уваги все вищенаведене та виходячи з вищенаведених норм права, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про підставність задоволення судом першої інстанції позовних вимог, щодо стягнення 290 118,24грн. основного боргу, 16 583,12грн. інфляційних втрат та 3 672,18грн. -3% річних.

Як видно з матеріалів справи позивач просив стягнути з відповідача понесені позивачем витрати на оплату правової допомоги в розмірі 14 000,00грн.

Щодо зазначених витрат, суд зазначає наступне - приписами ст. 49 ГПК України (в редакції чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення) врегульовано, що суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Постановою Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" роз'яснено, що розподіл сум інших, крім судового збору, судових витрат здійснюється за загальними правилами частини п'ятої статті 49 ГПК, тобто при задоволенні позову вони покладаються на відповідача, при відмові в позові - на позивача, а при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як видно з матеріалів справи, в підтвердження повноважень адвоката, представником позивача до матеріалів справи додано копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 21/623 виданого на підставі рішення Закарпатської обласної кваліфікаційної-дисциплінарної комісії адвокатури від 28.11.2008року № 198/101 на ім"я ОСОБА_3, договір від 24 липня 2017 року про надання правової допомоги (а.с. 71,72).

Факт отримання позивачем послуг, згідно вказаного вище договору про надання правової допомоги підтверджується Актом №1 виконаних робіт від 28.07.2017року (а.с. 73)

Відповідно до квитанції № 00583 адвокат ОСОБА_3 прийняв грошові кошти у розмірі 14000,00 грн. у якості оплати послуг адвоката (а.с. 74).

Вирішуючи питання розподілу вказаних витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Як вбачається з матеріалів справи, адвокат ОСОБА_3. (свідоцтво на право зайняття адвокатською діяльністю №21/623 від 03.12.2008року), як представник позивача, підготував позовну заяву, був відсутній у судових засіданнях, що підтверджується ухвалами господарського суду Івано-Франківської області від 24.10.2017р., від 07.11.2017р. (а.с. 80, 83-84).

Окрім того, в матеріалах справи відсутні належні докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката в розмірі 14 000,00 грн., а саме, в матеріалах справи відсутні докази того, які саме послуги, пов'язані з розглядом справи у суді, були надані адвокатом, скільки часу було витрачено ним на надання таких послуг, не має посилання на номер справи тощо.

З огляду на все вищенаведене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача, судових витрат, а саме - витрати пов`язаних з наданням правової допомоги в розмірі 2 000,00грн.

Також суд апеляційної інстанції зазначає, що з матеріалів справи вбачається, що ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 07.11.2017р. розгляд справи № 909/755/17 було відкладено на 28.11.2017р. (а.с. 83-84). З протоколу судового засідання від 28.11.2017р. вбачається, що в судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення (позов задовольнити) (а.с. 91). З огляду на наведене колегія суддів приходить до висновку про те, що при виготовленні повного тексту оскаржуваного рішення, судом помилково зазначено дату судового рішення 27.11.2017р. замість 28.11.2017р. При цьому, помилкове зазначення дати рішення не впливає на його зміст та відповідність нормам матеріального та процесуального права.

Не беруться до уваги судом апеляційної інстанції твердження скаржника стосовно того, що судом першої інстанції розглянуто справу у відсутності представника останнього, без доказів належного повідомлення про розгляд справи, оскільки в матеріалах справи міститься клопотання подане директором ПБВТК «Захід» В.В. Олійник, з якого вбачається, що відповідач був повідомлений про засідання від 24.10.2017р., в якому розгляд справи було відкладено на 07.11.2017р. (а.с. 81).

Окрім того, в матеріалах справи містяться повідомлення про вручення поштового відправлення ухвал суду, які також спростовують твердження скаржника про неналежне повідомлення останнього про розгляд справи (а.с. 86,87).

Згідно зі ст. ст. 73,74,77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Підсумовуючи все вищенаведене, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на нормах права не спростовують висновків викладених у рішення господарського суду Івано-Франківської області, а тому підлягають відхиленню.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись ст. ст. 86, 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Приватної багатогалузевої виробничо-торгової компанії

"Захід", м. Тлумач Івано-Франківської області б/н від 14.12.2017р. залишити без

задоволення.

2. Рішення господарського суду Івано-Франківської області від 28.11.2017 у

справі № 909/755/17 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються

на скаржника.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в

касаційному порядку в строки передбачені ст. 288 ГПК України.

5. Справу повернути до господарського суду Івано-Франківської області.

Повний текст постанови виготовлено 14.05.2018р.

Головуючий суддя Малех І.Б.

судді Давид Л.Л.

Данко Л.С.