Постанова № 73938156, 08.05.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 травня 2018 рокуЛьвів№ 876/759/18

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Гулида Р.М.,

суддів - Кузьмича С.М., Улицького В.З.,

при секретарі судового засідання - Гелецького П.В.,

за участю:

представника позивача - ОСОБА_1

третьої особи - ОСОБА_2,

представника третьої особи на стороні позивача- ОСОБА_3

представника третьої особи на стороні відповідача- ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_5 на постанову Миколаївського районного суду Львівської області від 15 грудня 2017 року (Головуючий суддя: Карбовнік І.М., м. Миколаїв) у справі за позовом ОСОБА_5 до Миколаївської міської ради Львівської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача -ОСОБА_6, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 про визнання недійсною реєстрації місця проживання особи та зобов'язання вчинити дію, -

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_5 звернувся з позовом до Миколаївської міської ради Львівської області про визнання недійсною реєстрації місця проживання особи та зобов'язання вчинити дію.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що ОСОБА_6 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі з 30.01.1988 р. по 10.12.1992 р.. Після припинення шлюбних відносин, 20 лютого 1994 року ОСОБА_2 набув право власності на квартиру АДРЕСА_1, де постійно проживав та зареєстрував свої місце проживання за цією адресою, а ОСОБА_6 у 1995 році набула право власності на житловий будинок, де стала проживати зі своїм сином.

Як вбачається з копії паспорту громадянина України ОСОБА_2, 27 грудня 2002 року ОСОБА_2 був знятий з реєстрації Миколаївським районним відділом УМВС України у Львівській області з попереднього місця проживання (АДРЕСА_1). Цього ж дня, 27 грудня 2002 року, ОСОБА_2 був зареєстрований за новою адресою: Львівська область, м. Миколаїв, вул. Устияновича, буд.№93. Вказану реєстрацію вважає незаконною, оскільки після розірвання шлюбу з ОСОБА_6, а саме 20 лютого 1994 року ОСОБА_2 в порядку приватизації набув право власності на квартиру АДРЕСА_1. Станом на момент прийняття рішення про приватизацію вказаної вище квартири, ОСОБА_2 не проживав у спірному житловому будинку і не вважався членом сім'ї ОСОБА_6, адже в протилежному випадку ОСОБА_6 також мала б право на приватизацією цієї квартири.

ОСОБА_2 ніколи не був власником чи співвласником будинку АДРЕСА_2, Львівської області, а ОСОБА_6 ніколи не надавала згоди ОСОБА_2 на реєстрацію місця проживання у вказаному житловому будинку. Окрім цього, ОСОБА_6С, будучи з 1995 року одноосібним власником зазначеного житлового будинку, ніколи не укладала з ОСОБА_2 жодних правочинів та договорів щодо користування цим житловим будинком.

Відтак, у нього є всі підстави вважати, що ОСОБА_2, з метою реєстрації свого місця проживання у житловому будинку АДРЕСА_2, Львівської області, умисно підробив від імені ОСОБА_6 заяву (письмову згоду) на реєстрацію свого місця проживання.

16 серпня 2016 року між ОСОБА_6 та позивачем було укладено договір дарування, відповідно до умов якого, останній набув право власності на житловий будинок АДРЕСА_2, Львівської області.

17 січня 2017 року з метою скасування реєстрації місця проживання ОСОБА_2 за вказаною вище адресою, ОСОБА_5 спільно з ОСОБА_6 на адресу Миколаївської міської ради Львівської області було скеровано заяву про скасування реєстрації місця проживання ОСОБА_2 за вказаною адресою, однак згідно відповіді за вих. № 02-11/127 від 27 січня 2017 року Миколаївської міської ради Львівської області вбачається, що підстави для скасування реєстрації місця проживання ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2, відсутні, у зв"язку з чим просив визнати недійсною реєстрацію місця проживання ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 та зобов'язати Миколаївську міську раду скасувати реєстрацію місця проживання ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2.

Постановою Миколаївського районного суду Львівської області від 15 грудня 2017 року, в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу до Львівського апеляційного адміністративного суду, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою позов задоволити повністю.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що приймаючи оскаржувану постанову суд першої інстанції порушив норми матеріального права, а допущена упереджена оцінка зібраних доказів та довільне трактування законодавства за текстом постанови, не відповідає фактичним обставинам справи, що призвело до неправильного вирішення справи по суті позовних вимог.

Заслухавши доповідача - суддю Львівського апеляційного адміністративного суду, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задоволити, а постанову першої інстанції скасувати та ухвалити нову, яким позов задоволити, мотивуючи це наступним.

Судом першої інстанції встановлено, що 30 січня 1988 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб.

12 листопада 1988 року, перебуваючи у шлюбі, у ОСОБА_6 та ОСОБА_2 народився син - ОСОБА_5.

10 грудня 1992 року, у зв'язку з частими конфліктами та непорозуміннями подальше спільне життя і збереження сім'ї стало неможливим, тому вказаний шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 було розірвано, на підтвердження чого було видано свідоцтво про розірвання шлюбу.

Після розірвання шлюбу у 1992 році між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 припинилися будь-які відносини, вони не були пов'язані спільним побутом та стали проживали окремо: ОСОБА_6 проживала за адресою: АДРЕСА_2, а ОСОБА_2 проживав за адресою: АДРЕСА_1.

Згодом, вже після припинення шлюбних відносин, 20.02.1994 року ОСОБА_2 набув право власності на квартиру АДРЕСА_1, де постійно проживав та зареєстрував свої місце проживання за цією адресою.

10.01.1995 року на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, ОСОБА_6 набула право власності на житловий будинок АДРЕСА_2, де проживала разом із своїм сином - ОСОБА_5.

Також встановлено, що станом на момент прийняття рішення про приватизацію вказаної вище квартири, ОСОБА_2 не проживав у спірному житловому будинку і не вважався членом сім'ї ОСОБА_6, адже в протилежному випадку ОСОБА_6 також мала б право на приватизацією квартири ОСОБА_2.

12 грудня 2002 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 було укладено договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого, ОСОБА_2 продав, а ОСОБА_7 купив квартиру АДРЕСА_1.

27 грудня 2002 року ОСОБА_2 був знятий з реєстрації Миколаївським районним відділом УМВС України у Львівській області з попереднього місця проживання (АДРЕСА_1) та цього ж дня, був зареєстрований за новою адресою: АДРЕСА_2, що підтверджується долученими до матеріалів справи копіями паспорту громадянина України ОСОБА_2.

16 серпня 2016 року між ОСОБА_6 та апелянтом було укладено договір дарування, відповідно до умов якого, останній набув право власності на житловий будинок АДРЕСА_2, Львівської області.

Ставши власником зазначеного вище житлового будинку, ОСОБА_5 стали відомі обставини щодо реєстрації ОСОБА_2 за спірною адресою.

17 січня 2017 року з метою скасування реєстрації місця проживання ОСОБА_2 за вказаною вище адресою, ОСОБА_5 спільно з ОСОБА_6 на адресу Миколаївської міської ради Львівської області було скеровано заяву про скасування реєстрації місця проживання ОСОБА_2 за вказаною адресою.

У лютому 2017 року за адресою місця проживання ОСОБА_6 та ОСОБА_5 від Миколаївської міської ради Львівської області надійшла відповідь за вих. № 02- 11/127 від 27 січня 2017 року на вказану вище заяву про скасування реєстрації місця проживання. У вказаній заяві Миколаївська міська рада Львівської області повідомила, що підстави для скасування реєстрації місця проживання ОСОБА_2 за адресою: м.Миколаїв, вул. Устияновича, буд. № 93, відсутні.

Не погодившись з таким рішенням відповідача та вважаючи свої права порушеними, апелянт звернувся з позовом до суду.

Суд першої інстанції приймаючи рішення у даній справі дійшов висновку про відсутність передбачених законом підстав для визнання недійсною реєстрацію місця проживання ОСОБА_2 та зобов'язання відповідача скасувати реєстрацію місця проживання, оскільки на день розгляду справи судом встановлено, що строк зберігання заяв про реєстрацію місця проживання/перебування та зняття з реєстрації місця проживання осіб та за необхідності відповідних копій документів, які подаються для здійснення реєстрації місця проживання/перебування або зняття з реєстрації місця проживання в паперовому вигляді, становить три роки, такі на даний час відсутні, а тому встановити правомірність реєстрації місця проживання ОСОБА_2 за вказаною адресою немає можливості

Перевіривши правомірність висновків суду першої інстанції шляхом всебічного та об'єктивного дослідження матеріалів справи, колегія суддів не погодилась з такими, враховуючи наступне.

Ще з 1992 року ОСОБА_6 та ОСОБА_2 припинили шлюбні відносини, а згодом після офіційного розірвання шлюбу, кожен окремо набули право власності на своє осібне окреме житло.

Відповідно до ч. 1 ст. 156 ЖК УРСР, члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

На момент проведення спірної реєстрації (27 грудня 2002 року) ОСОБА_2 не проживав у будинку АДРЕСА_2, а проживав за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується договором купівлі-продажу зазначеної квартири, а саме п. 5, в якому зазначено, що продавець (ОСОБА_2) зобов'язується звільнити квартиру до 01.01.2003 року, а покупець (ОСОБА_7) дає право продавцю (ОСОБА_2) проживати у квартирі до вказаного терміну.

Таким чином, умови договору купівлі-продажу підтверджують той факт, що ОСОБА_2 до 27.12.2002 року проживав у зазначеній квартирі до моменту незаконної реєстрації свого місця проживання за адресою: АДРЕСА_2.

Більше того, до моменту незаконної реєстрації місця проживання ОСОБА_8 за новою адресою, ОСОБА_2 жодного стосунку до ОСОБА_6 не мав, а постійно проживав з іншими особами, з якими був пов'язаний веденням спільного господарства та побуту, що підтвердив і сам ОСОБА_2, в судовому засіданні суду першої інстанції 08.11.2017 року, де пояснив, що до моменту реєстрації свого місця проживання, на початку 2000-их років, він перебував у фактичних шлюбних відносинах з іншою жінкою, з якою в них народилась донька - ОСОБА_9.

Згідно з ч. 4 ст. 9 ЖК УРСР, житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Проте, у ОСОБА_2 житлові права на користування вказаним вище житловим будинком не виникли, адже реєстрація місця проживання останнього, яка істотно порушує права ОСОБА_5, була здійснена з грубим порушенням вимог діючого законодавства України. А саме: на момент спірної реєстрації місця проживання ОСОБА_2 (27 грудня 2002року), реєстрація місця проживання проводилася на підставі Тимчасової інструкції про порядок документування і прописки громадян України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України за № 66-дск від 03.02.1992 року.

Згідно з п. 49 Тимчасової інструкції підставою для реєстрації місця проживання особи за певною адресою є заява про реєстрацію місця проживання (форма № 15). Така заява повинна містити відомості про підстави для реєстрації місця проживання заявника за зазначеною ним адресою (свідоцтво про право власності - документи, що підтверджують право власності) або договір найму (піднайму, оренди) разом з обов'язковою письмовою згодою власника житла на реєстрацію місця проживання заявника у разі відсутності документів, зазначених як підстава для реєстрації вище. Таким чином, згода власника будинку на реєстрацію місця проживання в цьому будинку іншої особи не потрібна лише у разі, якщо в особи, яка має намір зареєструвати своє місце проживання, наявний документ, який підтверджує її право власності (свідоцтво про право власності), який є достатньою підставою для здійснення реєстрації її місця проживання за відповідною адресою.

Як встановлено з обставин справи, ОСОБА_2 ніколи не був власником чи співвласником будинку АДРЕСА_2 а ОСОБА_6 ніколи не надавала згоди ОСОБА_2 на реєстрацію місця проживання у вказаному житловому будинку. Окрім цього, ОСОБА_6, будучи з 1995 року одноосібним власником зазначеного житлового будинку, ніколи не укладала з ОСОБА_2 жодних правочинів та договорів щодо користування цим житловим будинком.

Вищевказане підтверджується тим, що ОСОБА_6 у своїх письмових поясненнях по суті спору вказала, що вона ніколи не підписувала заяви про реєстрацію місця проживання ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2, ніколи не відвідувала органи внутрішніх справ, паспортні столи районних відділів внутрішніх справ та будь-які інші органи, до повноважень яких входила реєстрація місця проживання особи, з метою реєстрації місця проживання ОСОБА_2 за вказаною вище адресою.

Також, ОСОБА_6 повідомила, що вона ніколи не підписувала жодних бланків та/або чистих аркушів, які б міг використати ОСОБА_2 з метою реєстрації свого місця проживання у будинку АДРЕСА_2 Львівської області

Більше того, 27.12.2002 року на момент реєстрації місця проживання ОСОБА_2, ОСОБА_6 перебувала за межами України, а саме в Республіці Італія.

На підтвердження вказаних обставин, представником ОСОБА_6 було долучено до матеріалів справи копії паспорта громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_2 від 25 лютого 1998 року, згідно з яких: на початку 2002 року ОСОБА_6 отримала право в'їзду на територію Європейського Союзу на підставі візи, виданої Республікою Австрії за НОМЕР_3 на період перебування з 13 лютого 2002 року по 17 лютого 2002 року (сторінка 8 паспорту); 12 лютого 2002 року ОСОБА_6 перетнула державний кордон України на пункті пропуску "Чоп (Тиса)", що підтверджується штемпелем блакитного кольору (сторінка 30 паспорту); 12 лютого 2002 року ОСОБА_6 в'їхала на територію Угорщини, перетнувши пункт пропуску "Zahony", що підтверджується штемпелем синього кольору (сторінка 30 паспорту); 13 лютого 2002 року, проїхавши транзитом через Угорщину, яка на той час ще не була членом Європейського Союзу, ОСОБА_6 перетнула кордон, виїхавши з території Угорщини у пункті пропуску "Hegyeshalom", що підтверджується штемпелем синього кольору (сторінка 30 паспорту); 13 лютого 2002 року ОСОБА_6 здійснила в'їзд на територію Республіки Австрія, що підтверджується відміткою штемпеля чорного кольору на візі № А02920878 (сторінка 8 паспорту).

Після цього, ОСОБА_6 прибула в Республіку Італія для подальшого працевлаштування та оформлення усіх документів, необхідних для легалізації її статусу.

Так, з 10 вересня 2002 року ОСОБА_6 була офіційно прийнята на роботу до Рафаеле Перроне, і з її заробітної плати почали відраховуватись обов'язкові страхові платежі та збори на пенсійне забезпечення. Згодом, ОСОБА_6 отримала відповідний податковий код та посвідку на проживання в Республіці Італія.

Вказані обставини підтверджуються: договором на перебування в країні; заявою про прийняття на роботу працівника; квитанціями про сплату відрахувань на пенсійне забезпечення за період з 3 кварталу 2002 року по 2 квартал 2003 року; а також відомостями з рахунку відрахувань в цілях пенсійного забезпечення, копії яких з відповідними перекладами містяться в матеріалах справи.

Отже, зазначені докази додатково підтверджують те, що ОСОБА_6 впродовж грудня 2002 року перебувала в Республіці Італія, постійно працювала по догляду за Рафаеле Перроне, їй нараховувалась заробітна плата за цей період, з якої вираховувались податки та збори на її пенсійне забезпечення, що спростовує твердження ОСОБА_2 про те, що ОСОБА_6 була присутня 27 грудня 2002 року разом з ним в органах реєстрації місця проживання.

Лише в травні 2003 року ОСОБА_6 отримала офіційну посвідку на проживання в Республіці Італія, яка слугувала правовою підставою для безперешкодного виїзду з території Європейського Союзу на територію України.

Після цього, 16 червня 2003 року ОСОБА_6, отримавши відпустку від свого працедавця, здійснила виїзд з території Європейського Союзу та в'їхала на територію Угорщини через пункт пропуску "Hegyeshalom", що підтверджується штемпелем (сторінка 17 паспорту).

Наступного дня, 17 червня 2003 року ОСОБА_6 в'їхала на територію України через пункт пропуску "Чоп (Тиса)", що підтверджується штемпелем (сторінка 30 паспорту).

Пробувши на території України один місяць, ОСОБА_6 змушена була повернутись в Республіку Італія, тому 18 липня 2003 року вона виїхала з України через пункт пропуску "Чоп (Тиса)", що підтверджується штемпелем (сторінка № 29 паспорту), та в'їхала на територію Угорщини через пункт пропуску "Zahony", що підтверджується штемпелем (сторінка 30 паспорту).

Вказане беззаперечно підтверджує, що ОСОБА_6 перетнула державний кордон України 12 лютого 2002 року і перебувала безвиїздно на території Республіки Італія до 17 червня 2003 року, а відтак вона не могла фізично бути присутньою 27 грудня 2002 року разом з ОСОБА_2 у органах реєстрації місця проживання ("паспортному столі") і підписувати при ньому всі необхідні документи, що повністю спростовує голослівні твердження ОСОБА_2.

Поряд з цим, колегія суддів звертає увагу і на те, що як видно з копії паспорта громадянина України ОСОБА_2 (стор. 11), в порушення п. 58 Розділу VII "Прописка, реєстрація, виписка" Тимчасової інструкції, яка передбачає обов'язкове проставлення у паспортних документах штампів про виписку за формою № 22 такий штамп відсутній, що додатково підтверджує неправомірність здійсненої реєстрації його місця проживання.

Відтак, вказані обставини неспростовно свідчать про те, що ОСОБА_2 з метою реєстрації свого місця проживання в житловому будинку № 93 по вул. Устияновича в м. Миколаєві, Львівської області, умисно використав підроблену від імені ОСОБА_6 заяву (письмову згоду) на реєстрацію свого місця проживання, а тому відмова відповідача у скасуванні реєстрації місця проживання ОСОБА_2 за вищевказаною адресою є протиправною та такою, що грубо порушує права та інтереси ОСОБА_5, адже реєстрація місця проживання ОСОБА_2 була проведена з грубим порушеннями та свідомо-умисним ігноруванням вимог чинного законодавства України.

Враховуючи встановленні обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів прийшла до беззаперечного переконання про очевидну підставність та правомірність вимог позивача про задоволення позовних вимог.

Таким чином, висновок суду першої інстанції по даній справі був зроблений при неповному з'ясуванні судом та недоведеності обставин, які мали значення для справи, що в наслідку і призвело до неправильного вирішення справи по суті спору, а у відповідності до вимог ст. 317 КАС України є обов'язковою підставою для скасування постановленого судового рішення і ухвалення нового рішення по справі.

Відповідно до ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_5 квитанцією № 0.0.702470006.1 від 09.02.2017 року сплатив судовий збір у розмірі 1280 грн. за подання позовної заяви, і за подання апеляційної скарги, згідно квитанції №0.0.952955378.1 від 31.01.2018 року, сплатив судовий збір в розмірі 960 грн. (а.с. 29)

Таким чином, колегія суддів апеляційного суду вважає, що виходячи з повного задоволення позовних вимог та змісту ст.139 КАС України, на користь ОСОБА_5 і за рахунок бюджетних асигнувань Миколаївської міської ради Львівської області слід стягнути понесені ним судові витрати по даній справі в сумі 2240 грн..

Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 310, п.1 ч.2 ст. 315, п.п. 1, 3, 4 ч.1 ст. 317, ч.1 ст. 321, ст. 322, ст. 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 - задоволити.

Постанову Миколаївського районного суду Львівської області від 15 грудня 2017 року у справі №447/302/17- скасувати та винести нову, якою позов задоволити.

Визнати недійсною реєстрацію місця проживання ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_7, паспорт громадянина України НОМЕР_4, виданий 09 вересня 1997 року Миколаївським РВ УМВС України у Львівській області) за адресою: АДРЕСА_2;

Зобов'язати Миколаївську міську раду скасувати реєстрацію місця проживання ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_7, паспорт громадянина України НОМЕР_4, виданий 09 вересня 1997 року Миколаївським РВ УМВС України у Львівській області) за адресою: АДРЕСА_2.

Стягнути на користь ОСОБА_5 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) за рахунок бюджетних асигнувань Миколаївської міської ради Львівської області (81600, Львівська область, м. Миколаїв, вул. А.Шептицького, 82, ЄДРПОУ №26411657) 2240 гривень сплаченого судового збору.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Р. М. Гулид судді С. М. Кузьмич В. З. Улицький Повне судове рішення складено 11.05.2018 року