Постанова № 73937457, 10.05.2018, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 травня 2018 року Справа № 906/71/18

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Гудак А.В.,

суддя Грязнов В.В.,

суддя Розізнана І.В.

секретар судового засідання Драчук В.М.

за участю представників:

позивача – ОСОБА_1 адвокат;

відповідача – ОСОБА_2 докази представництва в справі.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю "Обербуд" на рішення господарського суду Житомирської області від 05.03.2018 у справі № 906/71/18 (суддя Тимошенко О.М., м. Житомир, дата складання повного тесту рішення 15.03.2018)

за позовом ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю "Обербуд"

до ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю "Житомир-Агробудіндустрія"

про стягнення 49614,32 грн.

В С Т А Н О В И В :

05 лютого 2018 року ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю "Обербуд" звернулося до господарського суду з позовом до відповідача ТОВ "Житомир-Агробудіндустрія" про стягнення на його користь 49614,32 грн. пені за несвоєчасне виконання зобов'язань по поверненню коштів за недопоставлений товар.

В обґрунтування позову позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань визначених Договором поставки №47, укладеним в 2014 році, та Специфікацією від 05 травня 2017р. та просить стягнути з відповідача пеню за час користування коштами.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 05.03.2018 у справі №906/71/18 позов ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю "Обербуд" до ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю "Житомир-Агробудіндустрія" про стягнення 49614,32 грн., задоволено частково. Зменшено вдвічі розмір пені, яка стягується з відповідача на користь позивача. Стягнуто з ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю "Житомир-Агробудіндустрія" на користь ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю "Обербуд": - 24807,16 грн. пені за несвоєчасне виконання зобов'язання; - 1762,00 грн. судового збору. Відмовлено в задоволенні позову в частині стягнення 24807,16 грн. пені.

Рішення господарського суду мотивоване тим, що відповідач не заперечує щодо обставин викладених у позовній заяві, однак просив зменшити розмір пені. Представники сторін у судовому засіданні визнали встановлені у справі №906/918/17 обставини. Суд, перевіривши розрахунок пені, вважає його правильним. Відповідач з посиланням на ст. 551 ЦК України та ст.233 ГК України просив зменшити розмір пені на 98% обґрунтовуючи своє прохання тим, що вказана заборгованість виникла з вини не лише з боку відповідача але й з боку позивача, заборгованість перед позивачем по поверненню коштів погашена у повному обсязі за короткий час, розмір пені є занадто великим для відповідача.

Відповідно до ч.3 ст.551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Зі змісту судового рішення у справі №906/918/17 вбачається, що між сторонами існував складний спір щодо наявності взаємних обов'язків за договором поставки. Відповідач визнав правильність висновків суду, що свідчить про відсутність апеляційної скарги. Одразу після оголошення рішення суду відповідач здійснив більшу частину платежів. Остаточний розрахунок здійснений наступного дня після набрання рішенням законної сили. Вказані обставини суд вважає такими, що мають істотне значення , тому враховуючи ступінь виконання зобов'язань відповідачем та його майновий стан суд вважає за можливе зменшити вдвічі розмір пені.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, в розмірі 24807,16грн.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю "Обербуд" звернулось до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Житомирської області від 05.03.2018 у справі №906/71/18 в частині зменшення вдвічі розміру пені, яка стягується з відповідача на користь позивача (п. 2 резолютивної частини) та в частині відмови в задоволенні позову в частині стягнення 24807,16 грн. (п. 4 резолютивної частини). Прийняти в цих частинах нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю «Житомир-Агробудіндустрія» пеню у розмірі 49614,32 грн. за несвоєчасне виконання зобов`язання по поставці товару. Стягнути з ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю «Житомир-Агробудіндустрія» на користь ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю «Обербуд» понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2643,00 грн.

Вважає, що приймаючи рішення про зменшення розміру пені, суд вийшов за межі своїх повноважень, встановлених Господарським процесуальним кодексом України, у редакції чинній на момент його прийняття. Так, чинним Господарським процесуальним кодексом України (в редакції з 15.12.2017 року) не передбачено право суду зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, як це було передбачено п. 3 ст. 83 у Господарському процесуальному кодексі України (в редакції до 15.12.2017 року). Також, судом, за відсутності достатніх на те підстав, при прийнятті рішення було необґрунтовано застосовано правові норми до вказаних правовідносин, а саме: статтю 233 Господарського кодексу України та статтю 551 Цивільного кодексу України.

Скаржник в апеляційній скарзі зазначає, що розмір пені, який позивач просив стягнути з відповідача за неналежне виконання умов договору, є набагато меншим відносно основного розміру заборгованості, а саме є меншим в 15,4 рази від суми боргу, тому з врахуванням зазначеного відсутні підстави вважати, що стягнений розмір неустойки є невідповідно великим чи таким, що не відповідає поведінці винної особи чи розміру завданої шкоди. Отже з врахуванням викладеного вище, позивач переконаний, що підстав для зменшення розміру нарахованого розміру пені на 50 відсотків до 24807,16 грн., яка підлягає стягненню з відповідача за порушення умов договору поставки у суду не було.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 16.04.2018 колегією суддів у складі: головуючий суддя Гудак А.В., суддя Грязнов В.В., суддя Розізнана І.В. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю "Обербуд" на рішення господарського суду Житомирської області від 05.03.18р. у справі №906/71/18 та розгляд апеляційної скарги призначено на "10" травня 2018 р. о 10:30 год. у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду за адресою: 33001 м. Рівне вул. Яворницького, 59 у залі судових засідань № 6.

20.04.2018 на адресу суду від ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю «Житомир-Агробудіндустрія» надійшов відзив в якому просить рішення господарського суду Житомирської області від 05.03.2018 у справі №906/71/18 залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю «Обербуд» залишити без задоволення.

26.04.2018 на адресу суду від ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю «Обербуд» надійшла відповідь на відзив в якій просить визнати доводи відповідача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу від 18.04.2018 за №370 безпідставним.

Представник позивача в судовому засіданні 10.05.2018 підтримав доводи апеляційної скарги та надав пояснення на обґрунтування своєї позиції. Просить рішення суду першої інстанції скасувати частково, а апеляційну скаргу - задоволити, з мотивів наведених в апеляційній скарзі.

В судовому засіданні 10.05.2018 представник відповідача апеляційну скаргу заперечила в повному обсязі, просить суд рішення господарського суду Житомирської області від 05.03.2018 у справі №906/71/18 залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю «Обербуд» залишити без задоволення.

Відповідно до статті 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Заслухавши учасників справи в судовому засіданні 10.05.2018, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, оцінивши висновки суду першої інстанції на відповідність дійсним обставинам справи, судова колегія дійшла висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю "Обербуд" слід задоволити частково, рішення господарського суду Житомирської області від 05.03.2018 у справі № 906/71/18 скасувати частково в частині задоволення позову частково. Зменшення вдвічі розміру пені, яка стягується з відповідача на користь позивача. Стягнення з ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю "Житомир-Агробудіндустрія" (10025, м. Житомир, вул. Промислова,10, р/р 260080601136022 у філії КБ "Приватбанк" МФО 311744, код ЄДРПОУ 03379632) на користь ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю "Обербуд" ( 10002, м.Житомир, вул. Гагаріна,10-А, р/р 26005011531151 в ПАТ "Укрсоцбанк", МФО 300023, код ЄДРПОУ 38990804): - 24807,16 грн. пені за несвоєчасне виконання зобов'язання; - 1762,00 грн. судового збору. Прийняти в цій частині нове рішення: «В стягненні пені в сумі 24807 грн. 16 коп. за несвоєчасне виконання зобов`язання, відмовити». В решті рішення залишити без змін, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 18 серпня 2014 року між ТОВ "Житомир-Агробудіндустрія" (далі за текстом - постачальник) та ТОВ "Обербуд" (далі за текстом - покупець) було укладено Договір поставки №47 (далі за текстом - Договір поставки)(а.с. 11-13)

Згідно п. 1.1 Договору поставки, постачальник зобов'язується на замовлення покупця виготовити та передати у власність останнього вироби залізобетонні ( надалі іменується "товар"), а покупець зобов'язується прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату.

Найменування , одиниця виміру, загальна кількість товару, що підлягає продажу за цим Договором, ціна за одиницю товару, його часткове співвідношення (асортимент, номенклатура), умови та строки поставки визначаються згідно специфікацій, що є додатками до цього Договору, та є його невід'ємними частинами (п.1.2 Договору поставки).

Пунктом 1.4 Договору поставки, сторони передбачили, що постачальник здійснює поставку товару на замовлення покупця окремими партіями , на кожну з яких сторонами укладається відповідна специфікація, згідно п.1.2 цього Договору.

У відповідності до пунктів 3.1, 3.2 постачальник поставляє товар за заявкою покупця. Заявка покупця може бути здійснена із застосуванням телефонного (факсимільного) , поштового зв'язку або через представника постачальника. В заявці на поставку товару покупець вказує перелік найменувань, асортимент та обсяг партії товару, яка має бути поставлена. Термін передачі покупцеві окремих партій замовленого товару погоджується та визначається Сторонами у специфікаціях, що становлять невід'ємну частину цього Договору.

Умови, строки поставки товару, в разі необхідності, перелік вантажовідправників / вантажоотримувачів вказуються у специфікаціях, що є невід'ємними частинами цього Договору. Зобов'язання Сторін по поставці виникають на підставі погодженої специфікації ( п. 4.1 Договору поставки);

Згідно пунктів 5.1, 5.3, 5.5 Договору поставки, ціна за одиницю товару встановлюється у специфікаціях до цього Договору. Покупець оплачує партію товару за ціною, що визначена у специфікації в залежно від кількості та асортименту товару. Покупець здійснює оплату ціни товару у відповідності та на підставі виставленого Постачальником рахунку-фактури та згідно порядку оплати, передбаченого у Специфікації до цього Договору.

У випадку порушення зобов`язання, що виникає з цього договору (надалі іменується «порушення Договору»), сторона несе відповідальність, визначену цим договором та (або) чинним в Україні законодавством. Порушенням Договору є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом цього Договору. Кожна із сторін, яка неналежно виконує свої зобов`язання (прострочення розрахунку та/або поставки (відвантаження) товару) за цим Договором, повинна сплатити на користь іншої Сторони суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період заборгованості від простроченої до сплати суми заборгованості та\або не поставленої партії товару за кожен день прострочення виконання (пункти 7.1, 7.1.1, 7.2 Договору поставки).

Пунктами 10.1, 10.2, 10.8 Договору поставки передбачено, що цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення. Строк цього договору починає свій перебіг у момент визначений у п.10.1 цього договору та дії протягом одного календарного року, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань. Сторони підтверджують , що досягли згоди щодо всіх істотних умов Договору та не будуть посилатися на відсутність такої згоди як на підставу вважати цей Договір неукладеним.

Даний договір підписаний уповноваженими представниками та скріплений печатками сторін.

Матеріалами справи встановлено, що рішенням господарського суду Житомирської області від 27.12.17 у справі №906/918/17 зі спору між тими ж сторонами стягнуто з ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю "Житомир-Агробудіндустрія" на користь ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю "Обербуд" - 765000 грн. боргу за непоставлений товар по договору №47 від 2014 року, 7859,59 грн. пені за несвоєчасне виконання зобов'язання обрахованої за період з 11.10.17 по 25.10.17, 13000,00 грн. боргу, 11787,89 грн. судового збору.

Позивач зазначає, що у період з 16.01.18 по 25.01.18 відповідачем виконано рішення суду у повному обсязі, що підтверджується виписками по особовим рахунках з 16.01.2018 по 30.01.2018 (а.с.19-21).

Однак позивач вважає, що на підставі п.7.2 Договору поставки №47, позивач має право на стягнення з відповідача суми неустойки за кожен день прострочення грошового зобов'язання.

Отже, позивач звернувся до господарського суду Житомирської області з позовом та просив стягнути з відповідача пеню в розмірі 49614,32грн., яка обрахована за період з 26.10.17 по 24.01.18 з врахуванням часткових проплат.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 05.03.2018 у справі №906/71/18 позов ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю "Обербуд" до ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю "Житомир-Агробудіндустрія" про стягнення 49614,32 грн., задоволено частково. Зменшено вдвічі розмір пені, яка стягується з відповідача на користь позивача. Стягнуто з ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю "Житомир-Агробудіндустрія" на користь ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю "Обербуд": - 24807,16 грн. пені за несвоєчасне виконання зобов'язання; - 1762,00 грн. судового збору. Відмовлено в задоволенні позову в частині стягнення 24807,16 грн. пені.

Однак, колегією суддів встановлено, що вищезазначені висновки господарського суду Житомирської області не є такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, з огляду на наступне.

Так, судом першої інстанції не встановлено обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, не надано належну оцінку всім доказам у справі.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

У відповідності до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (ст. 174 Господарського кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У відповідності до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічна норма міститься у ст. 712 Цивільного кодексу України відповідно до якої, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 266 Господарського кодексу України передбачено, що предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками. Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.

За приписами ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Положеннями ст. 693 Цивільного кодексу України передбачено, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

У відповідності до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Поряд з цим, матеріалами встановлено, що рішенням господарського суду Житомирської області від 27.12.17 у справі №906/918/17 зі спору між тими ж сторонами стягнуто з ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю "Житомир-Агробудіндустрія" на користь ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю "Обербуд" - 765000 грн. боргу за непоставлений товар по договору №47 від 2014 року, 7859,59 грн. пені за несвоєчасне виконання зобов'язання обрахованої за період з 11.10.17 по 25.10.17, 13000,00 грн. боргу, 11787,89 грн. судового збору.

Згідно ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 27.12.17 у справі №906/918/17 встановлені наступні обставини: «…оскільки постачальник відмовився передати у власність покупцю товар на загальну суму 778000,00 грн. (765000,00 грн. + 13000,00грн.), останній обирає спосіб захисту порушеного права у вигляді стягнення сплаченої попередньої плати станом на день звернення позивача з відповідною позовною заявою до суду….

…..31 серпня 2017року Покупець звернувся до Постачальника листом за вих. № 12 з вимогою повернути коштів в сумі 778000,00 грн., перераховані в якості передплати за плити дорожні згідно Договору поставки в термін 5 робочих днів , вказавши підставу для цього - відмову Постачальника від співпраці ( а.с. 45)…..

…..Встановлений Покупцем 5 денний строк для поставки товару в кількості 153 штуки на загальну суму 765000,00 грн. сплинув 08 .10.17р.

У справі, що розглядається, Покупець обрав способом захисту свого порушеного права повернення суми попередньої оплати у формі позову…..

….З врахуванням встановлених обставин, первісний позов в частині стягнення попередньої оплати в сумі 765000,00 грн. підлягає задоволенню….

…. Зі змісту погоджених сторонами Договору поставки умов, у покупця не існує обов'язку здійснювати попередню оплату (авансові платежі) постачальнику в рахунок майбутніх поставок не погодженого товару, його кількості, асортименту та, основне, ціни. Відповідно, у постачальника не існує обов'язку приймати здійснені покупцем платежі поза умовами досягнутих домовленостей та , навпаки, існує право не приймати останні, оскільки вони здійсненні не на виконання складеної сторонами Специфікації як невід'ємної частини Договору поставки….

….. Окрім того, повернення цих коштів Покупець вимагав у складі 778 000,00 листом від 31.08.2017р. Відповідно до вищенаведеного законодавства, останні мали бути повернуті, оскільки за своєю сутністю вони не були такими, що сплачені на підставі Договору поставки та Специфікації від 05.05.17р., та щодо них у Постачальника не виник обов'язок поставки товару…..»

Крім того в оскаржуваному рішенні суду встановлено, що представники сторін у судовому засіданні визнали встановлені у справі №906/918/17 обставини. (а.с. 82).

Отже, враховуючи вищевикладене колегією суддів встановлено, що згідно розрахунків пені за несвоєчасне виконання зобов`язання (а.с. 15-18) позивачем нараховано пеню (враховуючи рішення господарського суду Житомирської області від 27.12.17 у справі №906/918/17) саме на суму 765000,00 грн., яка є попередньою оплатою за товар - вироби залізобетонні згідно п. 1.1 Договору поставки №47.

Поряд з цим, дані обставини підтверджуються листом ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю «Обербуд» №12 від 31.08.2017, який надісланий на адресу відповідача про те, що ТОВ «Обербуд» просить повернути кошти в сумі 778000,00 грн. (в складі якої є 765000,00 грн.) які перераховані як передплату за плити дорожні згідно договору №47 від 18.08.2014, у зв`язку з тим, що відповідач відмовився співпрацювати з ТОВ «Обербуд»(а.с. 53).

Приписами ст. 693 Цивільного кодексу України, встановлено, що якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Отже, за своєю суттю обов’язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов’язання.

Стягнення з відповідача суми попередньої оплати за договором не є наслідком порушення ним грошового зобов’язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов’язань, а з інших підстав – повернення сплаченого авансу за непоставлений товар.

(Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2014 року у справі № 3-90гс14).

За такі дії відповідач несе відповідальність, передбачену частиною 3 статті 693 ЦК України), згідно з якою на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (стаття 536 ЦК України).

Матеріалами справи встановлено, що позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на п. 7.2 Договору поставки, в кому зазначено, що кожна із сторін, яка неналежно виконує свої зобов`язання (прострочення розрахунку та/або поставки (відвантаження) товару) за цим Договором, повинна сплатити на користь іншої Сторони суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період заборгованості від простроченої до сплати суми заборгованості та\або не поставленої партії товару за кожен день прострочення виконання.

Проте, колегія суддів відзначає, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Таким чином, договір купівлі-продажу є складним зобов’язанням, що складається з двох поєднаних між собою зобов’язань: по-перше, правовідношення, в якому продавець повинен передати майно, а покупець наділений правом вимагати виконання цього обов’язку; по-друге, правовідношення, в якому покупець зобов’язаний оплатити переданий товар, а продавець має право вимагати від покупця відповідної оплати.

Якщо договором встановлено обов’язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, установлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлено договором, – у строк, визначений відповідно до ст. 530 ЦК України. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (ст. 693 ЦК України).

Разом з тим, дослідивши наявний у матеріалах справи примірник договору поставки №47, колегія суддів дійшла до висновку, що умовами договору розмір і порядок нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами та повернення (стягнення) попередньої оплати не передбачено.

Статтею 230 Господарського кодексу України, передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Відповідно до положень частини 6 статті 231, штрафні санкції, що встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором лише за порушення грошових зобов’язань.

Даний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 01.07.2015 у справі №910/14120/14.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 27.12.17 у справі №906/918/17 фактично встановлені обставини, що покупець здійснив попередню оплату товару, натомість продавець у встановлений строк товар не передав, унаслідок чого покупець, звернулася до суду з позовом про повернення суми попередньої оплати на підставі ч. 2 ст. 693 ЦК України. Задовольняючи такий позов, суд стягнув суму попередньої оплати, застосувавши примус з метою захисту права позивача на повернення грошових коштів.

Оскільки у справі №906/918/17 право на повернення грошових коштів виникло у позивача до звернення до суду внаслідок порушення на думку позивача відповідачем обов’язку передати позивачу відповідний товар, це право не становить зміст основного зобов’язання. Грошовим є зобов’язання, що передбачає передачу грошей як предмета договору або їх сплату як ціни договору.

Також, колегія суддів відзначає, що зобов’язання поставити товар, передати річ, здійснити будівництво тощо не набуває характеру грошового навіть внаслідок ухвалення судового рішення про повернення/стягнення коштів за його невиконання.

Крім того, колегія суддів відхиляє посилання представника позивача на те, що Договір поставки №47 не припинений і продовжує діяти, з наступних підстав.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 27.12.17 у справі №906/918/17 встановлені обставини, а саме: «…Стаття 267 ГК України передбачає, що поставка товару здійснюється у строки, погоджені сторонами договору поставки , зокрема у графіку поставки , та які можуть визначатися місяцем, декадою, добою тощо ( ч. 4 цієї статті).

У ч. 5 цієї статті також передбачено право сторін договору поставки передбачити порядок відвантаження товарів будь-яким видом транспорту, а також вибірку товарів покупцем.

У Договорі поставки, як встановив суд, сторони погодили визначати найменування, одиницю виміру, загальну кількість товару, ціну за одиницю товару, порядок оплати товару , умови та строки поставки товару окремими партіями, порядок відвантаження товару Специфікаціями , як невід'ємними його частинами.

Договір поставки може бути укладений на один рік, на строк більше одного року (довгостроковий договір) або на інший строк, визначений угодою сторін. Якщо в договорі строк його дії не визначений, він вважається укладеним на один рік ( ч.1 ст. 267 ГК України).

На підставі вищевикладеного, суд встановив, що Договір поставки було укладено строком на один рік , перебіг якого розпочався з 18.08.2014року та закінчився 18.08.14р., та який було продовжено сторонами по суті додатковими угодами, викладеними у п. 5 Специфікацій від 14.12.2016року та від 05.05.2017р. наступного змісту: "п. 5 Взаємовідносини сторін у частині, не обумовленій у даній Специфікації, регулюються Договором поставки № 47 від 2014р." ( а. с. 18).

Згідно з ч. 6 ст. 265 ЦК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

У статті 633 ЦК України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Оскільки сторони у п. 4.1 Договору поставки домовились, що строк поставки товару будуть визначати у специфікаціях, однак у Специфікації від 05.05.17р. не погодили умови та строки поставки товару окремими партіями, застосуванню підлягала стаття 530 ЦК України.

Частина 2 цієї статті містить загальне правило про те, що кредитор має право вимагати виконання обов'язку у будь-який час, а боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги.

На підставі вищезазначених норм права, суд погоджується з доводами Постачальника про відсутність факту прострочення поставки товару станом на 31.08.17р., та відсутність підстав для повернення отриманих коштів в загальній сумі 765000,00грн за товар згідно Специфікації від 05.05.17р.

Оскільки статті 525 ЦК України забороняє односторонню відмову від зобов'язання, суд погоджується з доводами Постачальника, що станом на 31.08.17р. Покупець в односторонньому порядку відмовився від зобов'язання прийняти товар.….»

Згідно із ч. 3 ст. 615 ЦК України внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов'язання або воно припиняється.

У відповідності до п. 10.1., 10.2 Договору поставки №47, цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін. Строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 10.1 цього договору та діє протягом одного календарного року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

В даному випадку зобов`язання передбачені умовами договору поставки №47 між сторонами припинились внаслідок односторонньої відмови позивача від зобов'язання, що в свою чергу свідчить про припинення дії даного договору.

Пунктом 11.2 Договору поставки №47 сторони передбачили, що усі правовідносини, що виникають з цього договору або пов`язані із ним, у тому числі пов`язані із дійсністю, укладенням, виконанням, зміною та припиненням цього договору, тлумаченням його умов, визначенням наслідків недійсності або порушення договору, регламентуються цим договором та відповідними нормами чинного в Україні законодавства, а також застосовними до таких правовідносин звичаями ділового обороту на підставі принципів добросовісності, розумності та справедливості.

Умовами даного договору, а саме: у п. 11.6 сторони передбачили укладення додаткових угод та додатків до цього договору, які є його невід`ємними частиною і мають юридичну силу у разі, якщо вони викладені у письмовій формі, підписані сторонами та скріплені їх печатками.

Доказів укладення будь-яких додаткових угод та додатків до Договору поставки №47 сторонами суду не надано та матеріали справи не містять.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів прийшла до висновку про необґрунтованість та безпідставність посилання позивача щодо стягнення пені в даній справі на підставі п.7.2 договору та на Специфікацію від 05 травня 2017 року.

Окрім того, скаржник зазначає, що підставою нарахування пені є не лише договір, але й рішення господарського суду Житомирської області від 27.12.2017 року по справі №906/918/17, яким задоволено позовні вимоги позивача у стягненні з відповідача пені відносно 765000 грн. боргу в розмірі 7859,59 грн. за несвоєчасне виконання зобов`язання за період з 11.10.2017 року по 25.10.2017 року.

Судова колегія відзначає, що вказані доводи безпідставні і не ґрунтуються на вимогах господарського та цивільного законодавства щодо невиконання рішень суду по стягненню коштів.

У відповідності до частини п`ятої статті 11 ЦК України грошове зобов`язання може виникати з рішення суду. Відтак якщо певне зобов`язання згідно з рішенням господарського суду є грошовим (наприклад, у зв`язку з прийняттям судового рішення про стягнення суми попередньої оплати в зв`язку з недопоставкою продукції), відповідальність за невиконання такого зобов`язання, яке виникло з рішення суду, настає на загальних підставах згідно з частиною другою статті 625 названого Кодексу.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 04.07.2011 у справі №3/65гс11 , від 26.04.2017 у справі №3-1522гс16), від 15.06.2016 у справі №3-160гс16.

Судова колегія відзначає, що у відповідності до ч. 5 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» правові висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду України від 16 вересня 2014 року у справі № 3-90гс14, від 01.07.2015 у справі №910/14120/14, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

На підставі вищевикладеного, судова колегія прийшла до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню частково на підставі п.1 ч. 1 ст. 277 ГПК України, так як неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи.

У відповідності до п.2 ч.1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині .

За таких обставин рішення господарського суду Житомирської області від 05.03.2018 у справі № 906/71/18 підлягає скасуванню в частині задоволення позову частково. Зменшення вдвічі розміру пені, яка стягується з відповідача на користь позивача. Стягнення з ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю "Житомир-Агробудіндустрія" (10025, м. Житомир, вул. Промислова,10, р/р 260080601136022 у філії КБ "Приватбанк" МФО 311744, код ЄДРПОУ 03379632) на користь ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю "Обербуд" (10002, м.Житомир, вул. Гагаріна,10-А, р/р 26005011531151 в ПАТ "Укрсоцбанк", МФО 300023, код ЄДРПОУ 38990804): - 24807,16 грн. пені за несвоєчасне виконання зобов'язання; - 1762,00 грн. судового збору, як прийняте з порушенням норм матеріального права.

Разом із тим відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати, пов’язані з розглядом справи, у разі відмови в позові покладаються на позивача.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 129, 269, 270, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю "Обербуд" на рішення господарського суду Житомирської області від 05.03.2018 у справі № 906/71/18 задоволити частково.

2. Рішення господарського суду Житомирської області від 05.03.2018 у справі № 906/71/18 скасувати частково в частині задоволення позову частково. Зменшення вдвічі розміру пені, яка стягується з відповідача на користь позивача. Стягнення з ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю "Житомир-Агробудіндустрія" (10025, м. Житомир, вул. Промислова,10, р/р 260080601136022 у філії КБ "Приватбанк" МФО 311744, код ЄДРПОУ 03379632) на користь ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю "Обербуд" ( 10002, м.Житомир, вул. Гагаріна,10-А, р/р 26005011531151 в ПАТ "Укрсоцбанк", МФО 300023, код ЄДРПОУ 38990804): - 24807,16 грн. пені за несвоєчасне виконання зобов'язання; - 1762,00 грн. судового збору.

Прийняти в цій частині нове рішення: «В стягненні пені в сумі 24807 грн. 16 коп. за несвоєчасне виконання зобов`язання, відмовити».

В решті рішення залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту в порядку, передбаченому главою 2 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

4. Справу №906/71/18 повернути до господарського суду Житомирської області.

Повний текст постанови складено «14» травня 2018 р.

Головуючий суддя Гудак А.В.

Суддя Грязнов В.В.

Суддя Розізнана І.В.