Постанова № 73937294, 11.05.2018, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" травня 2018 р. Справа № 914/3092/16

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого судді Хабіб М.І.

суддів Дубник О.П.

ОСОБА_1,

за участю секретаря судового засідання Карнидал Л.Ю.

та представників сторін:

позивача – не з’явився,

відповідача – не з’явився,

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Поліал-Інжиніринг” від 03.04.2018 вих.№03/04-2018 (вх. суду від 10.04.2018 №01-05/1101/18)

на рішення Господарського суду Львівської області від 28.02.2018, повний текст рішення складено 07.03.2018,

у справі № 914/3092/16 (суддя Манюк П.Т.)

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Поліал-Інжиніринг”, м. Київ

до відповідача: Товариства з додатковою відповідальністю “Червоноградський завод металоконструкцій”, м. Червоноград Львівської області

про стягнення 389 529,84грн

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2016 року ТОВ «Поліал-Інжиніринг» звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до ТДВ «Червоноградський завод металоконструкцій» про стягнення 389 529,84грн. Позовні вимоги обгрунтовані тим, що платіжними дорученнями від 05.09.2016 №1497 на суму 194 764,92грн та від 28.09.2016 №1608 на суму 194 764,92грн позивач перерахував відповідачу грошові кошти в сумі 389 529,84грн. Позивач стверджує, що між сторонами не існує будь-яких відносин договірних чи позадоговірних у формі окремих господарських операцій, оформлених та підтверджених належними документами. Посилаючись на ст. 1212 ЦК України, вважає, що відповідач набув кошти в сумі 389 529,84грн без достатньої правової підстави та зобов’язаний їх повернути позивачу. Зазначає, що 26.10.2016 він звернувся до відповідача з вимогою про повернення вказаних коштів, яку відповідач отримав 29.10.2016, однак відповіді на вимогу відповідач не надав, коштів не повернув.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 07.02.2017 у справі № 914/3092/16, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 15.05.2017, у задоволенні позову відмовлено( т.1. а.с. 122-129,168-183).

Постановою Вищого господарського суду України від 03.10.2017 у справі № 914/3092/16 скасовано рішення Господарського суду Львівської області від 07.02.2017 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 15.05.2017. Справу передано на новий розгляд до Господарського суду Львівської області(т.1, а.с.211-216).

Скасовуючи судові рішення судів попередній інстанцій, колегія суддів касаційного суду вказала, що в даному судовому спорі підлягає з’ясуванню факт укладення договору, а не тільки фактичне дослідження доводів/доказів належної/неналежної поставки відповідачем товару. При цьому повинні бути враховані підстави позовних вимог за позовом. Судами не з’ясовані всі обставини справи, які входять до предмету доказування, не досліджено дійсні правовідносини сторін, зокрема, щодо підстав сплати позивачем оспорюваної суми – на підставі умов договору чи поза межами договірних відносин.

За результатами нового розгляду спору Господарський суд Львівської області рішенням від 28.02.2018 у справі № 914/3092/16 (суддя Манюк П.Т.) відмовив у задоволенні позову.

Рішення суду мотивоване положеннями ст.ст.177, 202, 205, 207, 639, 642, 1212 ЦК України, ст. ст. 181, 184 ГК України.

При відмові у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що на підставі виставленого відповідачем рахунку- фактури від 02.09.2016 № СФ-000609 позивач перерахував йому 389 529,84грн з призначенням платежу «оплата товарів згід.рах. від 02.09.2016 №609 у т.ч.ПДВ 20%». У вересні та жовтні 2016 року відповідач передав позивачу металоконструкції (решітковий настил) на загальну суму 389 529,84грн за видатковими накладними від 30.09.2016 №РН-1129 на суму 176 097,72грн та від 04.10.2016 №РН-1144 на суму 213 432,12грн. Докази наявності спору щодо поставки відповідачем товару згідно з вказаними видатковими накладними та отримання його позивачем відсутні, як і відсутні докази того, що поставку решіткового настилу на об’єкт на вул. Бориспільській,9ж в м. Києві здійснено іншим виконавцем, а не відповідачем.

На підставі витребуваних ухвалою від 05.02.2018 від СП у формі ТОВ «Оптіма-Фарм, ЛТД» документів суд встановив, що позивачем та СП «Оптіма-Фарм, ЛТД» був укладений договір поставки та виконання робіт від 22.08.2016 №95, відповідно до умов якого позивач(постачальник) взяв на себе зобов’язання з виготовлення та поставки металевих конструкцій, решіткового настилу та/або іншої супутньої продукції згідно з додаткам №1 Специфікація №1 від 22.08.2016, а також виконання робіт з монтажу, налаштування та введення в експлуатацію продукції на аптечному складі СП «Оптіма-Фарм, ЛТД», розташованому на вул. Бориспільська,9ж в м. Києві, а СП «Оптіма-Фарм, ЛТД» (замовник) прийняти та оплатити продукцію та виконані роботи. Пунктом 1.2 вказаного договору визначено, що умови виготовлення продукції повинні відповідати проектній документації «Технічне переоснащення складських приміщень адміністративно-виробничого комплексу оптового складу по вул. Бориспільська,9ж в м. Києві», розділ КМД (шифр –С1931А-10.0-КМД), розробленій ПрАТ «Сумський промпроект». Відповідач розробив креслення металевих конструкцій центрального складу корпусу 116 оптового аптечного складу на вул. Бориспільська,9ж в м. Києві на основі креслень ПрАТ «Сумський промпроект» (шифр –С1931А-10.0-КМД), що на думку суду, підтверджує факт надання позивачем відповідачу проектної документації, розробленої ПрАТ «Сумський промпроект». Асортимент та кількість товару, вказані в рахунку-фактурі від 02.09.2016 № СФ-000609, який оплачений позивачем в повному обсязі, в значній мірі співпадає з додатком до акту здачі-приймання поставки продукції та виконання робіт від 29.11.2016 №1 на загальну суму 1 069 342,02грн, підписаним позивачем та СП «Оптіма-Фарм, ЛТД» за договором №95.

Таким чином, суд дійшов висновку про безпідставність позову, оскільки між сторонами виникли господарські зобов’язання, за якими відповідач зобов’язаний виготовити та передати товар, а відповідач – його оплатити, що спірні кошти набуті відповідачем на підставі правочину, що виключає можливість застосування положень ст. 1212 ЦК України до даних правовідносин.

Позивач не погодився з рішенням суду першої інстанції, оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає рішення незаконним та необгрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та прийняти нове про задоволення позову.

Скаржник вказує, що в рахунку-фактурі від 02.09.2016 № СФ-000609 є посилання специфікацію №1 та договір №79 від 02.09.2016, проте договору та специфікації позивач не підписував і не погоджував, тому за відсутності основного документа(договору) цей рахунок –фактура не має юридичної сили. Крім того, в рахунку вказано, що він дійсний до оплати до 02.09.2016, в той час, як оплата була здійснена 05.09.2016 та 28.09.2016, тобто після спливу строку дійсності самого рахунку. Зазначає, що договір від 02.09.2016 №79 та видаткові накладні від 30.09.2016, від 04.10.2016 відповідач надіслав позивачу лише 08.11.2016 після пред’явлення йому претензії про повернення коштів. Вказує, що судом залишено поза увагою пояснення працівника позивача ОСОБА_2про те, що позивач не уповноважував його на отримання від відповідача будь-яких товарів чи послуг і таких він не отримував.

Зазначає, що на товарно-транспортній накладній від 04.10.2016 немає підписів співробітників та печатки позивача, що креслення металевих конструкцій та замовлення від 06.09.2016 №2/ОЦ/У/907 на суму 389 529,84грн складені відповідачем в односторонньому порядку, тому є неналежними доказами у справі. Вказує, що на підставі клопотання відповідача від 05.02.2018 суд витребував від СП «Оптіма Фарм, ЛТД» матеріали з порушенням норм ГПК, оскільки клопотання було подане в судовому засіданні 05.02.2018 на стадії розгляду справи по суті, тобто з пропуском строку для подання такого клопотання, тому є неналежними доказами. Вважає безпідставним оціночне твердження суду щодо співпадіння в значній мірі асортименту та кількості товару, вказаних в рахунку-фактурі від 02.09.2016 №СФ-000609, з товаром, вказаним в додатку до акту здачі-приймання поставки продукції від 29.11.2016 №1.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, апеляційну скаргу без задоволення. Вказує, що за договором підряду, укладеним СП «Оптіма-фарм,ЛТД» з позивачем, СП «Оптіма-фарм,ЛТД» є замовником будівництва на об’єкті, розташованому за адресою вул. Бориспільська,9ж, м. Київ. Виготовлені відповідачем та передані позивачу решітковий настил та решітки були змонтовані позивачем в адміністративно-виробничому комплексі (центральний склад-корпус 116) у м. Києві на вул. Бориспільській,9ж. Листом від 22.01.2018 відповідач звернувся до СП «Оптіма-фарм,ЛТД» з проханням надати відповідну інформацію про поставку решіткового настилу та решітки, однак відповіді відповідач не отримав, у зв’язку з чим представником відповідача було подано суду клопотання від 05.02.2018 про витребування таких доказів. Стверджує, що кожна зі сторін вчинила конклюдентні дії щодо схвалення правочину, зокрема,відповідач здійснив поставку товару, а позивач його оплату, тому безпідставності набуття майна немає.

Позивач подав додаткові пояснення від 05.05.2018 № 07.05/2018, в яких заперечує доводи відповідача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, стверджує про відсутність договірних відносин між сторонами та безпідставність набуття відповідачем спірної суми коштів.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 11.04.2018 у справі №914/3092/16 (колегія суддів у складі головуючого судді Хабіб М.І., суддів Зварич О.В., Юрченка Я.О.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ «Поліал-Інжиніринг».

У зв’язку із прийняттям Вищою радою правосуддя рішення від 12.04.2018 №24 про звільнення судді Юрченка Я.О. з посади судді Львівського апеляційного господарського суду на підставі поданої заяви про відставку, розпорядженням керівника апарату суду від 23.04.2018 №119 призначено проведення автоматизованої заміни складу колегії суддів у справі №914/3092/16.

Автоматизованим розподілом (протокол повторного атоматизованого розподілу судової справи від 23.04.2018) визначено колегію суддів для розгляду даної справи у складі: головуючого судді Хабіб М.І., суддів Дубник О.П. та Зварич О.В.

Ухвалою від 23.04.2018(колегія суддів у складі: головуючого судді Хабіб М.І., суддів Дубник О.П. та Зварич О.В.) призначено розгляд справи на 08.05.2018.

В судове засідання 08.05.2018 представники сторін не з’явилися, жодних клопотань чи пояснень не подали, хоча належним чином були повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, підтвердженням чого є повідомлення про вручення 26.04.2018 відповідачу та 27.04.2018 позивачу ухвали суду від 23.04.2018 про призначення справи до розгляду на 08.05.2018.

З огляду на приписи частини 12-ї статті 270 ГПК України, якою встановлено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, апеляційний вважає можливим розглянути справу за відсутності представників сторін.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, Львівський апеляційний господарський суд встановив наступне.

З матеріалів справи вбачається, що у серпні 2016 року між позивачем(ТОВ «Поліал-Інжиніринг») та відповідачем (ТДВ «Червоноградський завод металоконструкцій») велася електронна переписка щодо виготовлення та поставки відповідачем для позивача решіткового настилу, сходинок, кріплення. Так, на запит позивача відповідач в листі від 16.08.2016 вказав асортимент та ціну на його товари, зокрема: ціна на настил 25*2/34*38/2000*1000/оцинкований ( орієнтовно 600м.кв) становить 1105,56грн/шт, ціна на сходинку 25*2/34*38/800*240/оцинковану - 111,96грн/шт, ціна на стандартне кріплення для настилу – 15,00грн/шт.( по 4 шт на 1 кв.м), ціна на кріплення для сходинок - 6,00грн/шт.( по 4 шт на 1 сходинку. Ціни вказані з урахуванням скидки 3%, ПДВ та доставки в м. Київ (т.1,а.с. 50-51).

Відповідач виставив позивачу рахунок-фактуру від 02.09.2016 № СФ-0000609 на оплату 3077шт. виробів на загальну суму 389 529,84грн, з яких:

- 295 шт. решіткового настилу KOZ/34х38/25х2 оцинкованого;

- 24шт. сходинок SOZ /34х38/25х2 оцинкованих;

- 36шт. сходинок SOZ /34х38/30х2 оцинкованих;

-6 шт. гакового кріплення до швелера 10;

- 876шт. гакового кріплення до швелера 16;

-240шт. кріплень для сходинок;

-1600шт. стандартних кріплень.

В примітках рахунку вказаний договір поставки №79 від 02.09.2016 та специфікація №1 від 02.09.2016 (том 1.а.с. 52).

Однак, підписаного двома сторонами договору поставки №79 від 02.09.2016 у формі єдиного документа та специфікації №1 від 02.09.2016 суду не надано.

Платіжними дорученнями № 1497 від 05.09.2016 та № 1608 від 28.09.2016 позивач оплатив рахунок відповідача в повній сумі 389 529,84грн (194 764, 92 + 194 764, 92). В платіжних дорученнях у призначенні платежу вказано: «оплата товарів згідно рахунку № 609 від 02.09.16. у т. ч. ПДВ 20%--32460,82грн» (т. 1,а.с.10, 11).

На отримання матеріальних цінностей від ТДВ «Червоноградський завод металоконструкцій» за рахунком-факторую № 609 від 02.09.16 позивач видав керівнику відділу постачання ОСОБА_2 довіреність №130 від 28.09.2016, яка дійсна до 07.10.2017. Довіреність підписана керівником та головним бухгалтером товариства, їх підписи скріплені печаткою товариства (том 1, а.с. 53).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач (ТОВ «Поліал-Інжиніринг») як постачальник та Спільне українсько-естонське підприємство у формі ТОВ «Оптіма-Фарм, ЛТД» (замовник) уклали договір поставки продукції та виконання робіт №95 від 22.08.2016 , за умовами якого постачальник приймає на себе зобов’язання з виготовлення та поставки металевих конструкцій, решіткового настилу та/або іншої супутньої продукції відповідно до укладеного сторонами додатку №1 «Специфікація №1» від 22.08.2016 та виконання робіт з монтажу, налаштування та введення в експлуатацію продукції в аптечному складі, розташованому на вул. Бориспільська,9ж в м. Києві, а СП «Оптіма-Фарм, ЛТД» (замовник) приймає та оплачує продукцію та виконані роботи. Згідно з п. 1.2 вказаного договору умови виготовлення продукції повинні відповідати проектній документації «Технічне переоснащення складських приміщень адміністративно-виробничого комплексу оптового складу по вул. Бориспільська,9ж в м. Києві» розділ КМД (шифр –С1931А-10.0-КМД), розробленій ПрАТ «Сумський промпроект» (т. 2, а.с. 76-80).

В додатку №1 «Специфікації №1» від 22.08.2016 до договору №95 визначений склад робіт та матеріалів з виготовлення та монтажу мезоніну (металевих конструкцій, решіткового настилу та/або іншої супутньої продукції) на загальну суму 1 069 342,09 грн, у т.ч. 714 442,09 - вартість продукції, 354900,00грн – вартість робіт, зокрема,виготовлення та монтаж швелера 16 в кількості 232шт, оцинкованого настилу 34х38/25х2 в кількості 300шт; сходинок оцинкованих 24шт та сходинок 34х38 в кількості 36 шт (т. 2, а.с. 81-83).

З листа позивача від 25.08.2016, адресованого відповідачу, в якому вказано про виявлення невідповідності фактичних розмірів між стелажами на 3-му поверсі розмірам, вказаним проектантами у кресленнях, та прохання врахувати їх при замовленні мезоніну, вбачається, що позивач надав відповідачу проектну документацію на переоснащення складських приміщень адміністративно-виробничого комплексу оптового складу по вул. Бориспільська,9ж в м. Києві, розроблену ПрАТ «Сумський промпроект», на основі якої відповідач розробив відповідні креслення схем розміщення стійок, балок та кріплення до них настилу тощо. В примітках вказано, що креслення розроблено на основі креслень ПрАТ ПрАТ «Сумський промпроект», шифр С1931А-10.0-КМД (том 1,а.с. 102-104).

Відповідач виписав видаткові накладні № РН-1129 від 30.09.2016 на суму 176097,72грн, № РН-1144 від 04.102016 на суму 213 432,12грн на товар (решітковий настил, кріплення, сходинки), який був вказаний в рахунку-фактурі від 02.09.2016 № СФ-0000609, та по товарно-транспортних накладних від 30.09.2016 та від 04.10.2016 №3143 відвантажив товар автомобільним транспортом вантажоодержувачу - ТОВ «Поліал-Інжиніринг», пункт розвантаження: м. Київ, вул. Бориспільска,9ж. Товар прийнятий відповідальною особою вантажоодержувача без претензій (том 1,а.с.77,78, 108,110).

Факт надання відповідачу послуг з перевезення вантажу підтверджується актами здачі-приймання(надання послуг) №80/1 від 01.10.2016 та № 317 від 05.10.2016, підписаними відповідачем і ФОП ОСОБА_3 та відповідачем і ФОП ОСОБА_4О.( т.1, а.с. 107,109).

Поряд з тим, 26.10.2016 позивач звернувся до відповідача з претензією -вимогою від 21.10.2016 № 166 про повернення 389 529, 84 грн, сплачених платіжним дорученням від 05.09.2016 № 1497 та від 28.09.2016 №1608, на підставі ст.1212 ЦК України як безпідставно отриманих (том 1,а.с. 13-15).

У відповідь на вказану претензію відповідач надіслав 11.11.2016 лист від 08.11.2016 № 615, в якому вказав, що він виготовив та передав позивачу на загальну товар суму 389 529, 84 грн по видаткових накладних від 30.09.2016 №РН-1129 та від 04.10.2016 № РН-1144 , один примірник яких позивач на даний час не повернув. Виготовленню та постачанню товару передувала попередня оплата та кінцевий розрахунок платіжними дорученнями № 1497 від 05.09.2016 та № 1608 від 28.09.2016, в яких є посилання на рахунок від 02.09.2016 № СФ-0000609 . Крім того, згідно з супровідним листом від 10.11.2016 №616 відповідач 11.11.2016 надіслав позивачу для підписання у 2-х примірниках договір №79 від 02.09.2016, специфікацію №1від 02.09.2016, видаткові накладні від 30.09.2016 №РН-1129 на суму 176 097, 72 грн та від 04.10.2016 № РН-1144 на суму 213 432, 12грн (том 1,а.с. 54-57).

З матеріалів справи вбачається, що позивач їх не підписав..

Водночас, відповідно до акту № 1 здачі-приймання поставки продукції та виконання робіт від 29.11.2016 до договору поставки продукції та виконання робіт від 22.08.2016 № 95, підписаного позивачем та СП у формі ТОВ «Оптіма-Фарм, ЛТД», постачальник (позивач) виконав у повному обсязі свої зобов’язання за договором №95 від 22.08.2016 згідно з додатком №1 «Специфікацією №1» до цього договору на загальну суму 1 069 342,09 грн( з ПДВ) щодо виготовлення, поставки металевих конструкцій, решіткового настилу та іншої супутньої продукції та їх монтажу в аптечному складі, розташованому за адресою: м. Київ, вул. Бориспільська, 9ж (т.2,а.с. 84-85).

Дослідивши всі обставини справи, доводи апелянта, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов’язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст. 202 ЦК України).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

У письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами (п.1 ч.1 ст. 208 ЦК України).

Частинами 1,2 статті 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Відповідно до ч.1 ст.181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що за наслідками електронної переписки між сторонами відповідач виставив позивачу рахунок – фактуру № СФ- 0000609 від 02.09.2016 на оплату решіткового настилу, сходинок та кріплень на загальну суду 389 529,84 грн. У примітці в рахунку був вказаний договір поставки №79 від 02.09.2016 та специфікація №1 від 02.09.2016, проте сторони не уклали договору поставки №79 від 02.09.2016 у формі єдиного документа та специфікації №1.

Однак, платіжними дорученнями №1497 від 05.09.2016 та №1608 від 28.09.2016 позивач без жодних зауважень чи застережень оплатив у повній сумі рахунок відповідача № СФ- 0000609 від 02.09.2016, в якому вказано асортимент, характеристики, кількість та ціна товару. З матеріалів справи вбачається, що позивач надав відповідачу проектну документацію на переоснащення складських приміщень оптового складу по вул. Бориспільська,9ж в м. Києві, розроблену ПрАТ «Сумський промпроект», на підставі якої відповідач розробив відповідні креслення щодо товару( настилу, сходинок, кріплення) вказаного в рахунку-фактурі № СФ- 0000609 від 02.09.2016 , та його монтажу. Крім того, на отримання матеріальних цінностей від відповідача за рахунком-факторую № 609 від 02.09.16 позивач видав керівнику відділу постачання ОСОБА_2 довіреність №130 від 28.09.2016.

Відповідач виготовив настил, сходинки і кріплення та по товарно-транспортних накладних від 30.09.2016 та від 04.10.2016 №3143 відвантажив товар автомобільним транспортом позивачу у пункт розвантаження: м. Київ, вул. Бориспільска,9ж. За цією адресою позивач мав на замовлення СП ТОВ «Оптіма-Фарм, ЛТД» поставити металеві конструкції (решітковий настил та іншу супутню продукцію) та виконати роботи в аптечному складі з їх монтажу, налаштування та введення в експлуатацію згідно з договором №95 від 22.08.2016, укладеним позивачем з СП ТОВ «Оптіма-Фарм, ЛТД». Актом № 1 здачі-приймання поставки продукції та виконання робіт від 29.11.2016 до договору № 95, підписаним позивачем та СП ТОВ «Оптіма-Фарм, ЛТД», підтверджено, що позивач (постачальник) у повному обсязі виконав свої зобов’язання за договором №95 згідно з додатком №1 «Специфікацією №1», зокрема, змонтував настил в кількості 300шт; сходинки в кількості 24 та 36 шт. тощо.

З матеріалів справи не вбачається та не подано жодних доказів того, що змонтовані позивачем в аптечному складі за адресою: м. Київ, вул. Бориспільска,9ж, настил, сходинки, кріплення були поставлені позивачу не відповідачем, а іншою особою.

Названі обставини в їх сукупності свідчать про правомірність висновку суду першої інстанції, що правовідносини сторін виникли на підставі правочину, господарського договору поставки, укладеного у спрощений спосіб, що допускається законом, та спростовують доводи скаржника про відсутність договірних відносин між сторонами.

В апеляційній скарзі скаржник посилається на відсутність належних доказів поставки відповідачем товару, відсутність підпису його представника на накладних та пояснення його працівника ОСОБА_2 про те, що довіреності на отримання цінностей від відповідача позивач йому не видавав.

Апеляційний суд відхиляє ці доводи скаржника з огляду на таке.

Згідно з частиною 1 статті 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідач надав суду належним чином засвідчену копію довіреності №130 від 28.09.2016, видану позивачем начальнику відділу постачання ОСОБА_2 на отримання матеріальних цінностей від відповідача за рахунком-факторую № 609 від 02.09.16, яка підписана керівником та головним бухгалтером позивача, підписи яких скріплені печаткою товариства. Отже , пояснення працівника позивача ОСОБА_2 про те, що довіреність на отримання матеріальних цінностей від відповідача йому не видавалася, на які посилається скаржник в апеляційній скарзі, суперечать фактичним обставинам справи.

За приписами п.10 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України N 99 від 16.05.96, невикористані довіреності повертаються працівнику підприємства, який здійснює виписування і реєстрацію довіреностей, не пізніше наступного дня після закінчення строку дії довіреності. Повернуті невикористані довіреності гасяться надписом "невикористана" і зберігаються протягом строку, встановленого для зберігання первинних документів. Пунктом 13 названої Інструкції встановлено, що при першому відпуску цінностей довіреність, незалежно від строку її дії, залишається у постачальника.

Отже, при отриманні за довіреністю матеріальних цінностей довіреність залишається у постачальника, а у разі неотримання матеріальних за довіреністю вона повертається на підприємство, яке її видало, та гаситься і зберігається упродовж строку, встановленого для зберігання первинних документів.

Доказів повернення невикористаної довіреності №130 від 28.09.2016 та її погашення позивачем суду не надано. Водночас, наявність у відповідача довіреності №130 від 28.09.2016, виданої позивачем начальнику відділу постачання ОСОБА_2 на отримання матеріальних цінностей від відповідача за рахунком-факторую № 609 від 02.09.16, свідчить про те, що ця довіреність була використана особою, якій видана, вона залишилася у постачальника і по ній були отримані позивачем від відповідача матеріальні цінності.

Вимога про повернення безпідставно отриманих коштів в сумі 389 529, 84 грн, сплачених платіжними дорученнями №1497 від 05.09.2016 та №1608 від 28.09.2016., заявлена на підставі ст. 1212 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

У постанові Верховного Суду України від 23 березня 2016 року у справі N 6-2978цс15 викладена правова позиція, згідно з якою за змістом статті 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави. Зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуте за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, в разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень ч. 1 ст. 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому. Чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей). Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення учасниками відповідних правовідносин у майбутньому породження певних цивільних прав та обов'язків, зокрема унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, прямо передбачених ч. 2 ст. 11 ЦК України.

Відтак апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог, оскільки спірні кошти набуті відповідачем на підставі правочину, що виключає можливість застосування ст. 1212 ЦК України.

Інші доводи скаржника не можуть братися до уваги як такі, що не спростовують правомірних висновків суду про безпідставність позову, покладених в основу рішення.

Щодо посилань скаржника на порушення судом норм ГПК України при витребуванні доказів від СП у формі ТОВ «Оптіма Фарм, ЛТД» за клопотання відповідача , поданим на стадії розгляду справи по суті, та у зв’язку з цим неналежність витребуваних доказів, апеляційний суд відхиляє їх як необґрунтовані, оскільки справа була прийнята судом першої інстанції до нового розгляду згідно ухвалою від 30.10.2017 та призначена до розгляду за правилами ГПК України, чинного на момент винесення названої ухвали. Цим Кодексом не був встановлений строк подання суду сторонами клопотань та не було передбачено проведення підготовчого засідання.

З 15.12.2017 набрав чинності ГПК України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII ГПК України, яким передбачено проведення підготовчого засідання та розгляд судом клопотань сторін у підготовчому засіданні (ст.182 ГПК). Відповідно до п. 9 Перехідних положень ГПК України в редакції, чинній з 15.12.2017, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Разом з тим, названим Кодексом не передбачено у справах, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, повернення після набрання чинності цією редакцією Кодексу із стадії розгляду справи по суті до підготовчого засідання, що дає підстави для висновку, що сторона у справі, порушеній до набрання чинності цією редакцією Кодексу, вправі заявити клопотання про витребування судом доказів на стадії розгляду справи, а суд вправі при обґрунтованості такого клопотання задоволити його.

З матеріалів справи не вбачається, що суд порушив норми ГПК України при витребуванні від СП ТОВ «Оптіма-Фарм, ЛТД» доказів за клопотанням відповідача, оскільки відповідач самостійно звертався до СП ТОВ «Оптіма-Фарм, ЛТД» про надання йому доказів, проте такі докази на звернення відповідача не були надані.

Відповідно ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу вимог ст.ст. 74, 77 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і підстав для його скасування та для задоволення апеляційної скарги скаржником не доведено, а апеляційним судом не встановлено.

Згідно зі ст. 283 ГПК України постанова суду апеляційної інстанції проголошується за правилами, встановленими ст.240 цього Кодексу.

Частиною п’ятою ст.240 ГПК України встановлено, що датою ухвалення рішення, ухваленого з відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відтак, датою ухвалення цієї постанови, є дата складення повного тексту постанови -11.05.2018.

Керуючись ст.ст. 86,129, 240, 252, 269, 270,275, 276, 281, 282,283 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду Львівської області від 28.02.2018 у справі №914/3092/16 залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

2. Судовий збір, сплачений скаржником при поданні апеляційної скарги, покладається на скаржника.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку у строки та в порядку, встановлені ст. 288 та ст.289 ГПК України.

3. Справу повернути до місцевого господарського суду.

Повна постанова складена 11.05.2018.

Головуючий суддя М.І. Хабіб

Суддя О.П. Дубник

Суддя О.В. Зварич