Постанова № 73937101, 07.05.2018, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.05.2018 року м. Дніпро Справа № 904/10435/17

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Чередка А.Є. (доповідач)

суддів: Білецької Л.М., Пархоменко Н.В.

при секретарі судового засідання: Дон О.Я.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Дніпровської міської ради

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області (суддя Ніколенко М.О.) у справі № 904/10435/17, ухваленого у м. Дніпро 19.02.2018р. о 12.47. (дата складання повного тексту рішення – 01.03.2018р.)

за позовом Дніпровської міської ради, м. Дніпро

до Публічного акціонерного товариства "Дніпроважмаш", м. Дніпро

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Регіональне відділення фонду державного майна України

про зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2017р. Дніпровська міська рада звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Дніпроважмаш" про передачу гуртожитку за адресою просп. Івана Мазепи, 3, м. Дніпро до комунальної власності територіальної громади міста Дніпра в особі Дніпропетровської міської ради в порядку статті 14 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків».

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 19.02.2018р. у справі № 904/10435/17 в позові відмовлено.

Не погодившись із зазначеним рішенням, Дніпровська міська рада звернулася до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.02.2018р. у справі № 904/10435/17 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги позивача про передачу гуртожитку до комунальної власності територіальної громади міста Дніпра в особі Дніпропетровської міської ради задовольнити.

В обґрунтування апеляційної скарги скаржник, зокрема посилається на те, що відповідач не виконує свого обов’язку з передачі гуртожитку до власності територіальної громади міста, який встановлено Законом України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», норми якого безпідставно не були застосовані судом першої інстанції.

Також, скаржник зазначає, що матеріалами справи не підтверджується будівництво спірного гуртожитку за власні кошти відповідача, тому у місцевого господарського суду були відсутні підстави для відмови у позові про передачу гуртожитку, який належав до загальнодержавної власності та був включений до плану приватизації Орендного підприємства «Дніпротяжмаш», тобто має бути переданим до власності територіальної громади міста.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.03.2018р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Дніпровської міської ради на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 19.02.2018р. у справі № 904/10435/17, а ухвалою від 10.04.2018 розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання на 07.05.2018 з викликом представників сторін.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу та його представник в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечують, вважають оскаржуване рішення законним та обгрунтованим, прийнятим у відповідності до фактичних обставин справи та з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, посилаючись при цьому на те, що спірний гуртожиток є власністю відповідача, що підтверджено судовими рішеннями, не включався до статутного капіталу Публічного акціонерного товариства "Дніпроважмаш" та побудований за рахунок коштів підприємства, отже не підлягає передачі у комунальну власність відповідно до вимог Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків».

Вказує відповідач і про те, що позбавлення його права власності на гуртожиток суперечить Конституції України, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та ст.ст. 317, 319, 321, 346 ЦК України.

Третя особа надіслала до суду відзив на апеляційну скаргу, згідно з яким просить апеляційний суд прийняти законне і обгрунтоване рішення у справі, та клопотання про розгляд справи за відсутності свого представника.

Позивач не забезпечив явку представника до судового засідання, хоча про час та місце судового засідання був повідомлений апеляційним судом належним чином.

Беручи до уваги вищенаведене, а також те, що неявка представників позивача та третьої особи не перешкоджає апеляційному перегляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу по суті у відсутності представників позивача та третьої особи.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, судова колегія дійшла до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач є власником гуртожитку за адресою: просп. Івана Мазепи, 3, м. Дніпро, який було безоплатно передано відповідачу відповідно до ст. 24 Закону України “Про приватизацію державного майна” (в редакції закону від 04.03.1992) як об'єкт соціально-побутового значення, створеного за рахунок коштів фонду соціального розвитку підприємства.

Право власності на спірний гуртожиток зареєстровано за відповідачем на підставі рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.11.02р. у справі № Н30/10, з якого вбачається, що гуртожиток не увійшов до статутного фонду ВАТ «Дніпроважмаш», яке створено внаслідок приватизації Орендного підприємства «Дніпротяжмаш» та був переданий органом приватизації у власність відповідача безоплатно.

15.11.2017 до Дніпровської міської ради надійшло колективне звернення від мешканців гуртожитку за адресою: просп. Івана Мазепи, 3, м. Дніпро, у якому мешканці просили раду надати їм допомогу у безоплатній приватизації кімнат у гуртожитку за адресою просп. Івана Мазепи, 3, м. Дніпро, який належить ПАТ "Дніпроважмаш".

Надходження вищенаведеного звернення і було підставою для пред’явлення Дніпровською міською радою даного позову у суді в порядку, встановленому Законом України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків».

Так, згідно з ч. 3, 4 ст. 1 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», сфера дії цього Закону поширюється на гуртожитки, що є об'єктами права державної та комунальної власності, крім гуртожитків, що перебувають у господарському віданні чи в оперативному управлінні військових частин, закладів, установ та організацій Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Державної спеціальної служби транспорту, Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції України, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій (крім тих, що знаходяться поза межами військових частин, закладів, установ, організацій), державних навчальних закладів (крім тих, яким надано статус гуртожитків сімейного типу та призначених для проживання сімей викладачів і працівників), Національної академії наук України (крім тих, яким надано статус гуртожитків сімейного типу та призначених для проживання сімей).

Дія цього Закону не поширюється на гуртожитки, побудовані або придбані за радянських часів (до 1 грудня 1991 року) приватними або колективними власниками за власні або залучені кошти (крім гуртожитків, що були включені до статутних капіталів організацій, створених у процесі приватизації чи корпоратизації, у тому числі тих, що у подальшому були передані до статутних капіталів інших юридичних осіб або відчужені в інший спосіб).

За п. 2 ч. 1 ст. 1-1 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», гуртожитки, включені до статутних капіталів, - гуртожитки, збудовані за радянських часів (до 1 грудня 1991 року) за загальнодержавні кошти (у тому числі за кошти державних і колективних підприємств та організацій), що були включені до статутних капіталів (фондів) господарських товариств та інших організацій, створених у процесі приватизації (корпоратизації) колишніх державних (комунальних) підприємств (організацій), у тому числі ті, що в подальшому були передані до статутних капіталів (фондів) інших юридичних осіб або відчужені в інший спосіб, передбачений законом.

Відповідно до п. 1-5, ч. 1 ст. 3 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», забезпечення реалізації конституційного права на житло мешканців гуртожитків, на яких поширюється дія цього Закону, здійснюється з дотриманням таких підходів: 1) всі гуртожитки, на які поширюється дія цього Закону, підлягають передачі у власність територіальних громад; 2) передача гуртожитків у власність територіальних громад відповідно до цього Закону здійснюється в порядку та строки, передбачені Загальнодержавною цільовою програмою передачі гуртожитків у власність територіальних громад, затвердженою законом; 3) передача гуртожитків згідно із цим Законом у власність територіальних громад здійснюється відповідно до порядку, передбаченого Законом України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" та прийнятих відповідно до нього підзаконних актів, з урахуванням особливостей цього Закону; 4) гуртожитки, включені до статутних капіталів товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), у тому числі ті, що в подальшому були передані до статутних капіталів (фондів) інших юридичних осіб або відчужені в інший спосіб, передаються у власність територіальних громад відповідно до Загальнодержавної цільової програми передачі гуртожитків у власність територіальних громад з урахуванням особливостей, визначених цим Законом; 5) рішення про передачу гуртожитків, на які поширюється дія цього Закону, у власність територіальних громад приймає орган, уповноважений управляти державним майном, інший орган, якому передано в користування державне майно, або суд.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", передача гуртожитків, включених до статутних капіталів товариств, у тому числі тих, що в подальшому були передані такими товариствами до статутних капіталів інших юридичних осіб або відчужені в інший спосіб, у власність територіальних громад здійснюється на добровільних (договірних) умовах або, у разі відмови органів управління (уповноважених осіб) власників гуртожитків від такої передачі, - за рішенням суду за поданням органу місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 14 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", гуртожитки (як об'єкти нерухомого майна, житлові комплекси та/або їх частини), на які поширюється дія цього Закону, передаються у власність відповідних територіальних громад згідно з цим Законом у порядку та строки, визначені затвердженою законом Загальнодержавною цільовою програмою передачі гуртожитків у власність територіальних громад.

Гуртожитки державної форми власності передаються у власність територіальних громад відповідно до цього Закону на безкомпенсаційній основі.

Гуртожитки, включені до статутних капіталів товариств, передаються у власність територіальних громад відповідно до цього Закону в один із таких способів:

1) на безкомпенсаційній основі всі гуртожитки передаються: а) за згодою власника гуртожитку - за його рішенням; б) без згоди власника гуртожитку - за рішенням суду;

2) на частково-компенсаційній основі всі гуртожитки передаються: а) на договірних засадах з виплатою компенсації у розмірі, визначеному відповідно до частини четвертої цієї статті, - за рішенням власника гуртожитку та рішенням відповідної місцевої ради; б) відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, у розмірі, меншому за розмір, визначений відповідно до частини четвертої цієї статті, - за рішенням суду за позовом місцевої ради;

3) на компенсаційній основі, за умови попередньої повної компенсації в розмірі, визначеному відповідно до частини четвертої цієї статті, гуртожитки передаються: а) за згодою місцевої ради - за рішенням відповідної місцевої ради за поданням власника гуртожитку; б) без згоди місцевої ради - за рішенням суду за позовом власника гуртожитку.

Розмір компенсації вартості гуртожитків, що передаються відповідно до цього Закону у власність територіальних громад на частково-компенсаційній або компенсаційній основі, розраховується відповідно до вартості гуртожитків, за якою їх було включено до статутних капіталів товариств, створених у процесі приватизації чи корпоратизації, з урахуванням зменшення вартості внаслідок нарахованого фізичного зносу або збільшення вартості в результаті фактично підтверджених витрат власників на проведення капітального ремонту за час перебування гуртожитків у їхній власності.

У разі наявності корпоративних прав держави у статутному капіталі таких товариств розмір компенсації визначається пропорційно до обсягу таких прав відповідно до закону.

Компенсація власнику гуртожитку здійснюється у грошовій формі в національній грошовій одиниці України (гривні).

Рішення про передачу гуртожитків, включених до статутних капіталів товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), у власність територіальних громад приймається відповідно до цього Закону органами місцевого самоврядування, на території яких розташовані гуртожитки.

Видатки, пов'язані з передачею гуртожитків у власність територіальних громад відповідно до цього Закону, здійснюються за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, передбачених на це затвердженою законом Загальнодержавною цільовою програмою передачі гуртожитків у власність територіальних громад та законом про Державний бюджет України на відповідний рік.

З вищенаведених норм Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" вбачається, що під гуртожитками, на які розповсюджується його дія, Закон розуміє лише гуртожитки, які є об'єктами права державної та комунальної власності, або гуртожитки, які були включені до статутних капіталів організацій, створених у процесі приватизації чи корпоратизації.

Проте, матеріалами справи підтверджується, що спірний гуртожиток не було включено до статутного капіталу ВАТ «Дніпроважмаш», яке створено внаслідок приватизації Орендного підприємства «Дніпротяжмаш» та було передано органом приватизації безоплатно у власність ВАТ «Дніпроважмаш», яким змінено найменування на ПАТ «Дніпроважмаш».

За наведених обставин місцевий господарський суд дійшов до вірного висновку про те, що норми Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" не поширюються на спірний гуртожиток та обґрунтовано відмовлено у позовних вимогах позивача у справі.

Апеляційний суд, також враховує, що звернення Дніпровської міської ради до господарського суду з позовом про передачу гуртожитку за адресою просп. Івана Мазепи, 3, м. Дніпро до комунальної власності територіальної громади міста Дніпра в особі Дніпропетровської міської ради, тобто на безкомпенсаційній основі, суперечить таким основним засадам цивільного законодавства як неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією та законом; справедливість, добросовісність та розумність (ст. 3 ЦК України).

Так, згідно з ст. 41 Конституції України, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

Відповідно до ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (право на мирне володіння майном), кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.

Основною метою статті 1 Першого протоколу до Конвенції є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішенням ЄСПЛ постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та фундаментальними правами окремої людини (наприклад, рішення у справі “Спорронґ і Льоннрот проти Швеції” від 23 вересня 1982 року, “Новоселецький проти України” від 11 березня 2003 року, “Федоренко проти України” від 1 червня 2006 року). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображена в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

При цьому, обов'язок держави випалити компенсацію за позбавлення особи її майна не випливає зі згадки в тексті статті 1. Однак, вимога справедливого балансу між інтересом позбавленої майна особи та інтересом суспільства означає, що компенсація має виплачуватись (справа Броньковсі проти Польщі).

Окрім цього, з матеріалів справи вбачається, що ПАТ "Дніпроважмаш", яке є власником спірного гуртожитку , рішення про передачу його у власність територіальної громади не приймало. Не приймалося будь-яких рішень про передачу чи прийняття гуртожитку до власності територіальної громади м. Дніпра, в т.ч. і щодо визначення способу передачі, встановлених ст. 14 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", і Дніпровською міською радою (доказів не надано).

Відсутні в матеріалах справи і докази щодо передачі спірного гуртожитку у власність територіальної громади відповідно до Загальнодержавної цільової програми передачі гуртожитків у власність територіальних громад, як це передбачено ст.ст. 3, 14, 18 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків".

Таким чином, Дніпровською міською радою не було дотримано і порядку передачі гуртожитків до комунальної власності, встановленого Законом України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків".

З огляду на усе вищевикладене, судова колегія апеляційного суду вважає доводи апеляційної скарги безпідставними, а оскаржуване рішення таким, що відповідає фактичним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, тому підстави, передбачені ст. 277 ГПК України, для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення Господарського суду Дніпропетровської області у даній справі від 19.02.2018р. відсутні.

Згідно з ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті скаржником судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 2 400,00грн. слід покласти на останнього.

З підстав наведеного та керуючись ст.ст. 123, 129, 269, 270, 275-284, 287 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Дніпровської міської ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.02.2018р. у справі № 904/10435/17 – залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.02.2018р. у справі № 904/10435/17 – залишити без змін.

Судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги у сумі 2400,00грн. покласти на Дніпровську міську раду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повна постанова складена та підписана 11.05.2018 року.

Головуючий суддя А.Є. Чередко

Суддя Л.М. Білецька

Суддя Н.В. Пархоменко