Рішення № 73936824, 02.05.2018, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"02" травня 2018 р.м. Одеса Справа № 916/3261/17

Господарський суд Одеської області у складі

судді Цісельського О.В.

при секретарі судового засідання Мукієнко Д.С.

За участю представників:

від позивача: не з’явився

від відповідача: ОСОБА_1 - довіреність

від третьої особи (МОУ): не з’явився

від третьої особи (СК "АВТОСТОЯНКА "ЗІРОЧКА"): ОСОБА_2 - директор

від третьої особи (КП "ОДЕСТРАНСПАРКСЕРВІС"): не з’явився

від третьої особи (ДКВ ОМР): ОСОБА_3 - довіреність

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси до Одеської міської ради за участю третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_4 оборони України, Споживчого кооперативу "АВТОСТОЯНКА "ЗІРОЧКА", за участю третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_5 комунальної власності Одеської міської ради, комунального підприємства "ОДЕСТРАНСПАРКСЕРВІС" про визнання незаконним та скасування рішення

ВСТАНОВИВ:

Квартирно-експлуатаційний відділ м. Одеси звернувся до Господарського суду Одеської області із позовом до Одеської міської ради про визнання незаконним та скасувати рішення Одеської міської ради від 27.08.2014р. №5286-VI “Про затвердження переліку спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів на території м. Одеси”, в частині включення (у Додатку 2 п.37 – спеціально відведені стоянки) до цього переліку земельної ділянки, площею 725 кв.м. (на 58 місць для паркування) за адресою: м. Одеса, вул. Ріхтера (Щорса), 127/1.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним:

29.05.1951р. рішенням звуженого виконкому Одеської міської ради депутатів трудящих № 27 «Про відновлення прав землекористування, а також прав на будівлі, відведені у довоєнний та повоєнний період для потреб Одеського військового округу» було відновлено право землекористування Одеського військового округу на земельні ділянки, відведені для потреб Одеського військового округу у довоєнний період (зокрема на землі військового містечка №56, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Овідіопольська дорога, 8 (раніше Тираспольський тракт).

земельна ділянка військового містечка № 56, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Щорса, 127/1, перебуває на обліку Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеса, відноситься до земель оборони, знаходиться в управлінні та користуванні МО України, власником якої є держава в особі Кабінету Міністрів України.

Примітка: військове містечко № 56, як вбачається з генплану, розташовано на розі вулиць Ріхтера і Овідіопольської дороги. Юридична адреса: м. Одеса, вул. Овідіопольська дорога, 8, співпадає з розташуванням КПП військового містечка, де дислокується військова частина А 2171.

Рішенням Одеської міської ради від 27.08.14р. № 5286-УІ «Про затвердження переліку спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів на території м. Одеси» (у Додатку 2 - спеціально відведені стоянки - п. 37 по Малиновському району м. Одеси) земельну ділянку площею 725 кв.м. за адресою: м. Одеса, вул. Ріхтера (Щорса), 127/1, включено до Переліку (на 58 місць для паркування).

Квартирно-експлуатаційний відділ м. Одеса вважає, що в цій частині рішення Одеської міської ради від 27.08.14р. № 5286-УІ незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки зазначена земельна ділянка не могла бути передана до земель комунальної власності в силу її приналежності за цільовим призначенням до земель оборони, з огляну на наступне:

Відповідно до вимог Земельного кодексу УРСР 1922 року усі землі перебували у державній власності. Чіткого поділу земель за цільовим призначенням земельне законодавство того часу не знало взагалі, та виокремлення з-поміж усіх земель держави земель оборони - зокрема.

Поряд із цим, відповідно до положень, закріплених у ст.157 ЗК 1922р., допускалось існування земель для спеціальних цілей або земель спеціального призначення, на яких розміщувались фортеці та інші військові споруди та які знаходились в управлінні відповідних відомств. Відвід зазначених земель здійснювався за загальними правилами «землевпорядного провадження».

Так, главою III ЗК УРСР 1922 року передбачено порядок провадження справ із землеустрою. Серед правових норм, що містяться у зазначеній главі, відсутні положення про необхідність видачі державних актів та реєстрації прав землекористування.

Тобто рішення звуженого виконкому Одеської міської ради депутатів трудящих №27 від 29.05.1951р. було підставою для виникнення права постійного землекористування в Одеського військового округу.

Прийнятими у подальшому земельними кодексами (1970 року, 1990 року) було закріплено правило, відповідно до якого право власності та право постійного користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельних ділянок на місцевості та видачі державного акту, що посвідчує відповідне право.

Втім, з урахуванням принципу дії законів у часі, вказані нормативно-правові акти поширювали свою дію на відносини, що виникли після набрання ними чинності. І як у ЗК УРСР 1070 року, так і у ЗК України 1990р. серед підстав припинення прав користування земельними ділянками не було такої підстави як не оформлення або не переоформлення раніше наданих прав.

Добровільну відмову ОСОБА_4 оборони України від даної земельної ділянки на адресу Кабінету Міністрів України, який наділений повноваженнями на припинення права землекористування, та відповідного рішення останнього на припинення такого права, матеріали справи не містять.

Слід зазначити, що 06.07.17р. рішенням господарського суду Одеської області по справі № 916/2836/16, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 31.08.17р., за позовом Споживчого кооперативу Автостоянка «Зірочка» (який мав намір використовувати дану земельну ділянку як автостоянку для обслуговування багатоквартирного будинку №127/1 по вул. Щорса в м. Одесі) до Одеської міської ради про скасування рішення від 27.08.14р. № 5286-УІ, встановлено, що спірна земельна ділянка за адресою: м. Одеса, вул. Ріхтера, 127/1, знаходиться на території військового містечка № 56, згідно генплану вказаного містечка, відноситься до земель оборони, які знаходяться в управлінні та користуванні ОСОБА_4 оборони України, власником яких є держава в особі Кабінету Міністрів України.

З врахуванням вищенаведеного, позивач звернувся до Господарського суду Одеської області із даним позовом за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.12.2017р., позовну заяву Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси (вх.№3499/17) було передано на розгляд судді Господарського суду Одеської області Цісельського О.В.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 02.01.2018р. позовну заяву Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси (вх.№3499/17) прийнято до розгляду, відкрито провадження, ОСОБА_4 оборони України залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача та справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.

22.01.2018р. Споживчий кооператив "АВТОСТОЯНКА "ЗІРОЧКА" звернувся до Господарського суду Одеської області із заявою (вх.№2-341/18), відповідно до якої просить суд залучити Споживчий кооператив "АВТОСТОЯНКА "ЗІРОЧКА" до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.

Зазначена заява обґрунтована тим, що Споживчий кооператив "АВТОСТОЯНКА "ЗІРОЧКА" фактично з 1995 року користується земельною ділянкою за адресою: м. Одеса, вул. Щорса, 127/1, про що вказано в рішенні Господарського суду Одеської області по справі №916/2836/16 від 06.07.2017р.

Стоянка побудована на кошти членів Споживчого кооперативу "АВТОСТОЯНКА "ЗІРОЧКА" та проведені наступні роботи: вивезення смітника з території, викорчовування старих дерев та вивезення їх на смітник, асфальтовано однин майданчик, три інші вирівняні і засипані щебенем, встановлено огорожу по периметру автостоянки, збудована електромережа від стоянки до підстанції, збудований вузол обліку спожитої електроенергії, встановлено металеві стовпи з ліхтарями я освітлення стоянки і прибудинкової території, встановлено металевий постамент і кунг для охорони; обладнано пожежний щит; облаштування майном побуту охорони (кунг обладнано меблями та іншим майном).

З врахуванням наявності майна заявника на території земельної ділянки, площею 725 кв.м. (на 58 місць для паркування) за адресою: м. Одеса, вул. Ріхтера (Щорса), 127/1, СК кооперативу "АВТОСТОЯНКА "ЗІРОЧКА" вважає, що рішення у даній справі може вплинути на його право або обов’язки.

23.01.2018р. Одеська міська рада звернулась до суду із заявою (вх.№2-403/18), відповідно до якої просить суд:

- ОСОБА_5 комунальної власності Одеської міської рали та комунальне підприємство "ОДЕСТРАНСПАРКСЕРВІС" залучити до участі у справі №916/3261/17 у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача;

- Споживчий кооператив "АВТОСТОЯНКА "ЗІРОЧКА" залучити до участі у справі №916/3261/17 у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.

Зазначена заява Одеської міської ради обґрунтована тим, що відповідно до ст.1 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” виконавчі органи рад - органи, які відповідно до Конституції України та цього Закону створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами.

Згідно ч.ч.1, 4 ст.54 даного Закону сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення) рада у межах затверджених нею структури і штатів може створювати відділи, управління та інші виконавчі органи для здійснення повноважень, що належать до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад. Організаційні засади реалізації повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад щодо здійснення державної регуляторної політики визначаються Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності». Положення про відділи, управління та інші виконавчі органи ради затверджуються відповідною радою.

Також відповідно до п. 1.1 Положення про департамент комунальної власності Одеської міської ради, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 19.02.2013 р. № 2752-УІ, департамент є виконавчим органом Одеської міської ради відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Відповідно до п.п.2.1.2 Положення департамент забезпечує реалізацію повноважень Одеської міської ради у галузі земельних відносин відповідно до чинного законодавства України, зокрема, відповідно до п.п.2.2.2.14 Положення здійснює перевірку, оформлення, підготовку документів, що посвідчують права на земельні ділянки: розгляд інших питань у галузі' земельних відносин відповідно до законодавства.

Отже, ОСОБА_5 комунальної власності Одеської міської ради є єдиним виконавчим органом Одеської міської ради, на якого покладені повноваження щодо організації землеустрою, підготовки проектів рішень щодо земельних питань.

З огляду на зазначене та враховуючи те, що позовні вимоги стосуються права користування земельною ділянкою комунальної власності, на думку Одеської міської ради рішення у даній справі може вплинути на права та обов'язки департаменту, а саме: щодо організації землеустрою та обліку земель міста ОСОБА_3.

На підставі рішення Одеської міської ради від 19.04.2012р. №1889-VІ КП «Одестранспарксервіс» є уповноваженою особою по здійсненню організації та експлуатації майданчиків для платного паркування транспортних засобів та укладання договорів балансоутримання місць для паркування на території м. Одеси.

Отже, на думку Одеської міської ради, враховуючи, що позовні вимоги стосуються права користування спеціальною земельною ділянкою, відведеною для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів на території м. Одеси рішення у даній справі може вплинути на права та обов'язки КП «Одестранспарксервіс» як уповноваженого органу стосовно укладання (не укладання) із третіми особами переможцями конкурсу відповідного договору з визначення оператора автостоянки.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 23.01.2018р. заяви Споживчого кооперативу "АВТОСТОЯНКА "ЗІРОЧКА" та Одеської міської ради були задоволені, у зв'язку з чим, Споживчий кооператив "АВТОСТОЯНКА "ЗІРОЧКА" залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача, ОСОБА_5 комунальної власності Одеської міської ради та комунальне підприємство "ОДЕСТРАНСПАРКСЕРВІС" залучено до участі у справі у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

З метою належної підготовки справи №916/3261/17 по суті, ухвалою Господарського суду Одеської області від 19.02.2018р. строк підготовчого засідання по справі 916/3261/17 було продовжено на 30 днів за власною ініціативою суду.

Представник позивача в судове засідання, призначене на 02.05.2018р. не з’явився, хоча про час та місце його проведення був повідомлений належним чином.

Представник відповідача заявлені позивачем позовні вимоги не визнає та просить суд відмовити у їх задоволенні з підстав, викладених у відзиві на позов (вх.№6827/18).

Представник ОСОБА_4 оборони України в судове засідання, призначене на 02.05.2018р. не з’явився, хоча про час та місце його проведення був повідомлений належним чином, подав до суду пояснення до позову (вх.№1414/18), відповідно до яких заявлені позивачем позовні вимог підтримує та просить суд задовольнити їх в повному обсязі.

Представник Споживчого кооперативу "АВТОСТОЯНКА "ЗІРОЧКА" заявлені позивачем позовні вимоги підтримує та просить суд задвольнити їх в повному обсязі, однак письмовий відзив на позов суду не надав.

Представник ОСОБА_5 комунальної власності Одеської міської ради заявлені позивачем позовні вимоги не визнає та просить суд відмовити у їх задоволенні в повному обсязі, однак письмовий відзив на позов суду не надав.

Представник комунального підприємства "ОДЕСТРАНСПАРКСЕРВІС" в судове засідання, призначене на 02.05.2018р. не з’явився, хоча про час та місце його проведення був повідомлений належним чином, подав до суду пояснення (вх.№6719/18), згідно яких заявлені позивачем позовні вимоги не визнає та просить суд відмовити у їх задоволенні в повному обсязі.

Відповідно до ч.7 ст.120 ГПК України у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за можливості сповістити їх з допомогою інших засобів зв’язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідно до ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За таких обставин, суд вирішує справу за наявними в ній матеріалами відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази, які мають значення для розгляду справи по суті, проаналізувавши встановлені фактичні обставини справи в їх сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, які приймали участь у справі, суд дійшов наступних висновків:

Частиною 1 ст.15 ЦК України закріплено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Порушення права пов’язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликане поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб’єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Згідно з ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

В пунктах 1-10 ч.2 ст.16 ЦК України наведено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів.

До того ж, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

В силу частини 1 статті 20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

При цьому, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Приписами ч.ч.1, 2 ст. 20 ГК України встановлено, що держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб’єктів господарювання та споживачів.

Кожний суб’єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Права та законні інтереси зазначених суб’єктів захищаються шляхом, зокрема визнання наявності або відсутності прав.

Законодавчо визначенні способи захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст.ст.55, 124 Конституції України та ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Отже, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений ст.16 ЦК України, але який встановлений законом або договором та є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Крім того, суд зазначає, що підстава позову – це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки.

Підставу позову становлять фактична й правова підстави.

Фактична підстава позову – це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача.

Правова підстава позову – це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується вимога позивача.

Крім того, суд зазначає наступне:

Згідно зі ст.144 Конституції України, органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які с обов'язковими до виконання на відповідній території.

Пункт 10 ст.59 Закону України "Про місцеве самоврядування" встановлює, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Частиною 5 ст.60 Закону України "Про місцеве самоврядування" органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Як слідує з матеріалів справи, 27.08.2014р. Одеською міською радою було прийнято рішення № 2586-VІ „Про затвердження переліку спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів на території м. Одеси у новій редакції”, згідно п. 2 якого радою вирішено затвердити перелік спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів на території м. Одеси (спеціально відведені стоянки) у новій редакції (додаток № 2).

Згідно вказаного додатку №2 до даного рішення вбачається, що спірну земельну ділянку, що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Щорса, 127/1, включено до такого переліку.

Як вбачається з преамбули вказаного рішення, його прийнято відповідно до ст.266 Податкового кодексу України, статті 25 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”.

Системний аналіз даних нормативних актів свідчить про те, що головна вимога, яка в них міститься, це те, що земельні ділянки, які відводяться для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів, повинні знаходитися у комунальній власності.

За змістом п.34 ст.26 Закону України “Про місцеве самоврядування”, до повноважень міської ради входить прийняття рішень відповідно до вимог Земельного кодексу України про припинення незаконного користування земельною ділянкою, а також щодо звільнення самовільно зайнятих земельних ділянок (ст. 9 Земельного Кодексу України).

Згідно вимог статті 1 Закону України „Про правовий режим майна у Збройних Силах України" військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України. До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо.

Відповідно до положень ст.3 Закону України „Про правовий режим майна у Збройних Силах України" військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті). З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням. Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

За приписами статті 4 вказаного Закону військові частини ведуть облік закріпленого за ними майна в органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України.

Отже, повноваження щодо визначення порядку прийняття рішення про відчуження військового майна визначаються згідно з окремим нормативно-правовим актом, прийняття якого делеговано Кабінету Міністрів України.

На виконання статті 6 Закону України „Про правовий режим майна у Збройних Силах України" Кабінетом Міністрів України прийнята постанова № 1919 від 28.12.2000 р., якою затверджено Положення про порядок відчуження та реалізації військовою майна Збройних Сил. Відповідно до п.1 Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил цим Положенням встановлюється порядок відчуження та реалізації військового майна, закріпленого за військовими частинами Збройних Сил.

Виходячи зі змісту вищезазначеного Положення, рішення щодо відчуження військового майна приймається Кабінетом Міністрів України або ОСОБА_4 оборони України з урахуванням особливостей майна.

Як було встановлено судом, позивач посилається на те, що спірна земельна ділянка за адресою: м. Одеса, вул. Щорса, 127/1, знаходиться на території військового містечка №56 згідно відповідного генплану вказаного містечка, а відтак відноситься до земель оборони та перебуває на обліку КЕВ м. Одеса, який є органом державної влади з обліку земель оборони у відповідності Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими земельними ділянками і Керівництва обліку земель (земельних ділянок) в органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України, затверджених наказом МОУ №448 від 03.07.2013р.

Частиною 1 ст.77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Судом встановлено, що матеріали справи не містять та позивачем не було доведено належними та допустимими доказами, що спірна земельної ділянка, площею 725 кв.м. (на 58 місць для паркування) за адресою: м. Одеса, вул. Ріхтера (Щорса), 127/1 знаходиться на території військового містечка №56 та відноситься до земель оборони.

Крім того, судом не приймається в якості належного доказу, посилання позивача на рішення Господарського суду Одеської області від 06.07.2017р. у справі №916/2836/16, в якому було зазначено, що при цьому, як було встановлено судом, позивач також посилається на те, що спірна земельна ділянка за адресою: м. Одеса, вул. Щорса, 127/1, знаходиться на території військового містечка №56 згідно відповідного генплану вказаного містечка (т.1а.с.37), а відтак відноситься до земель оборони, які знаходяться в управлінні та користуванні ОСОБА_4 оборони України, власником яких є держава в особі Кабінету Міністрів України.

В свою чергу, зазначене в рішенні Господарського суду Одеської області від 06.07.2017р. у справі №916/2836/16 не є встановленою обставиною в розумінні приписів ч.4 ст.75 ГПК України.

Частиною 4 ст.75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

В свою чергу, ч.7 ст.75 ГПК України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов’язковою для господарського суду.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об’єктивного з’ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Судом було досліджено всі докази, наявні в матеріалах справи та надано оцінку всім доводам сторін.

Одночасно, суд, перевіривши доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, дійшов висновку про відсутність підстав для захисту його прав та охоронюваних законом інтересів в межах даного спору.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку що позовні вимоги позивача є необґрунтованими та недоведеними, у зв'язку з чим задоволенню судом не підлягають.

З врахуванням відмови у задоволенні позову, судові витрати зі сплати судового збору у відповідності до приписів ст.129 ГПК України слід покласти на позивача.

Керуючись ст.ст.13, 73, 76, 86, 202, 233, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. У позові – відмовити повністю.

2. Судові витрати покласти на Квартирно-експлуатаційний відділ м. Одеси.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано 11 травня 2018 р.

Суддя О.В. Цісельський