Рішення № 73936161, 02.05.2018, Шишацький районний суд Полтавської області

Справа №551/195/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"02" травня 2018 р. Шишацький районний суд Полтавської області в складі:

головуючого судді Вергун Н.В.,

за участю секретаря судових засідань Курінної Я.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Шишаки Полтавської області в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення осіб цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю « Сігма Автолізинг » про захист прав споживачів, визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів, -

в с т а н о в и в:

05 березня 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ТОВ « Сігма Автолізинг » про захист прав споживачів, визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів.

В обґрунтування поданого позову, позивач послався на те, що 22 січня 2018 року між ним та відповідачем укладено Договір фінансового лізингу № 01869, відповідно до якого останній зобов'язувався придбати у свою власність та передати йому у користування транспортний засіб, натомість він зобов'язувався періодично сплачувати за користування автомобілем лізингові платежі.

На виконання умов укладеного договору ним, цього ж дня згідно з квитанцією № 6 на рахунок відповідача переведені грошові кошти в розмірі 20 000 грн. 00 коп.

Однак, перед підписанням зазначеного договору, відповідач не надав йому, як споживачу, необхідної, доступної та достовірної інформації щодо його істотних умов, тому ознайомившись з ними після укладення правочину, вважає їх такими, що не відповідають діючому законодавству та порушуються його права як споживача. Зокрема, у договорі взагалі не визначений предмет лізингу, не вказана його загальна вартість, не встановлено у грошовому виразі розмір фінансових активів, якими є обсяг фінансування та винагороди лізингодавця, строк їх сплати, встановлена жорстка одностороння відповідальність лізингоодержувача, не погоджено « Графік покриття витрат та виплати лізингових платежів », що є невід'ємною частиною основного Договору.

Окрім цього, Договір фінансового лізингу нотаріально не посвідчений, що вказує на його нікчемність.

Оскільки укладений договір містить в собі несправедливі умови, які спрямовані на обман споживача, просив визнати його недійсним та застосувати наслідки недійсності правочинів, визначені положеннями ст. 216 ЦК України.

Ухвалою суду від 20 березня 2018 року позовну заяву ОСОБА_2 у зв'язку з її невідповідністю вимогам ст. 177 ЦПК України залишено без руху / а. с. 51 /.

Ухвалою суду від 28 березня 2018 року позовну заяву ОСОБА_2 прийнято до розгляду, провадження у справі відкрито, її розгляд ухвалено проводити у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення осіб / а. с. 55 /.

При цьому, доведено до відому сторін, що розгляд справи відбудеться в письмовому провадженні 02 травня 2018 року.

Оскільки відповідач не скористався правом подати відзив, суд приходить до висновку про розгляд справи за наявними у ній документами.

Перевіривши фактичні обставини справи, наявними в ній доказами в їх сукупності та взаємозв'язку, суд, керуючись принципом верховенства права, приходить до висновку про задоволення позовну виходячи з наступного.

Так, судом встановлено, що 22 січня 2018 року між позивачем та відповідачем укладено Договір фінансового лізингу, предметом якого є транспортний засіб, зазначений у даній статті та у Специфікації /Додатку № 1/ / а. с. 15-22 /.

Суд звертає увагу на відсутність у матеріалах справи Додатку № 1, який є невід'ємною частиною цього Договору / а. с. 21, зворот /.

Відносини, що виникають із Договору лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм / оренду /, купівлю - продаж, Законом України « Про фінансовий лізинг ».

Згідно із ст. 806 ЦК України, за договором лізингу одна сторона / лізингодавець / передає або зобов'язується передати іншій стороні / лізингоодержувачеві / у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем / прямий лізинг /, або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця / постачальника / відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов / непрямий лізинг /, на певний строк і за встановлену плату / лізингові платежі /.

Разом з цим, до відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю - продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Згідно правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 16 грудня 2015 року по справі № 6 - 2766ц15, вбачається, що договір фінансового лізингу за своєю природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди / найму / та договору купівлі - продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до ст.628 ЦК України.

Відповідно до ст. 799 ЦК України, договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі. Договір найму транспортного засобу за участі фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

За правилами п. 3.12 глави 5 розділу ІІ « Порядок вчинення окремих видів нотаріальних дій » Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22 лютого 2012 року, договори лізингу транспортних засобів за участі фізичної особи посвідчуються нотаріусами з дотриманням загальних правил посвідчення договорів найму / оренди / та з урахуванням особливостей, установлених ЦК України та Законом України « Про фінансовий лізинг ».

Як убачається з матеріалів справи, Договір фінансового лізингу № 01869 від 22 січня 2018 року, укладений між сторонами, нотаріально посвідчено не було.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, нікчемний правочин є недійсним через його невідповідність вимогам законодавства. Такий правочин є недійсним з моменту його вчинення незалежно від того, чи визнав його суд таким. Що ж стосується оспорюваного правочину, то він може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду. Таким чином, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом / нікчемний правочин /. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Правові позиції щодо ліцензування послуг фінансового лізингу, нотаріального посвідчення договору фінансового лізингу, недійсності договору з підстав наявності в ньому несправедливих умов, викладені в постановах Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року в справі № 6-2766цс15, від 11 травня 2016 року № 6-65 цс, від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-1551 цс 16, від 18 січня 2017 року у справі № 6-648 цс 16.

Вказані законодавчі приписи також відображені у положеннях Хартії захисту споживачів, схваленою Резолюцією 543 Парламентської Асамблеї Ради Європи від 17 травня 1973 року,зокрема, передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися, за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача.

У Директиві 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року щодо несправедливих видів торговельної практики зазначається, що фінансові послуги через їхню складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов'язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і, таким чином, ефективного вибору. Для підтримання впевненості споживачів загальна заборона несправедливих видів торговельної практики однаковою мірою повинна застосовуватися до тих із них, що виникають як за межами контрактних відносин між торговцем та споживачем, так і під час виконання укладеного контракту / пункти, 9, 13, 14 преамбули зазначеної Директиви /.

За правилами ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним / презумпція правомірності правочинів /.

Згідно з ч. 2 ст. 1 Закону України « Про фінансовий лізинг » від 16 грудня 1997 року, за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця / постачальника / відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікації та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату / лізингові платежі /.

Проте, із змісту оспорюваного договору слідує, що його положеннями перш за все встановлено жорстку односторонню відповідальність одержувача не лише за будь - яке порушення зобов'язання, а й за розірвання договору за його ініціативою, що, на думку суду, є обмеженням принципів свободи договору, справедливості, розумності та добросовісності та є несправедливими умовами договору згідно з вимогами ст. 18 Закону України « Про захист прав споживачів » / а. с. 20 /.

Договір фінансового лізингу № 01869 від 22 січня 2018 року встановлює не тільки істотні обмеження прав лізингоодержувача щодо розірвання договору, а й щодо умов про повне неповернення комісії за організацію договору у випадку його розірвання, що є порушенням принципу добросовісності та призводить до істотного дисбалансу договірних прав і обов'язків сторін, нанесення шкоди споживачеві.

Передбачена у ст. 9 Договору оплата вартості організації договору у розмірі 10 % від вартості предмета лізингу виходить за межі переліку, передбачених законом, платежів, що вказує на несправедливість таких положень Договору / а. с. 18, зворот /.

Відповідно до ч. 3 ст. 6 та ст. 627 ЦК України, при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діями всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.

Таким чином, враховуючи загальні принципи цивільного права, правочини не повинні суперечити положенням законів, прийнятих відповідно до Конституції України.

Згідно із ч. 2 ст. 627 ЦК України, у договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

За правилами ч. 1 ст. 15 Закону України « Про захист прав споживачів », споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи / послуги /.

Відповідно до ст. 21 Закону України « Про захист прав споживачів », права споживача вважаються в будь - якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач.

Стаття 18 цього Закону містить самостійні підстави визнання угоди / чи її умов / недійсною.

З аналізу ст. 12 Договору фінансового лізингу № 01869 від 22 січня 2018 року, слідує , що її умови суперечать п. 4 ч. 3 ст. 18 Закону України « Про захист право споживачів », відповідно до якої надання можливості продавцю / виконавцю, виробнику / не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця / виконавця, виробника / у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору, є несправедливою умовою договору.

Таким чином, умовами Договору фінансового лізингу № 01869 від 22 січня 2018 року включені та обмежені права лізингоодержувача, як споживача, стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов'язків, передбачених договором та законом, звужені обов'язки лізингодавця, повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обов'язків щодо передачі предмета лізингу передачі цієї речі належної якості, одночасно значно розширені права лізингодавця, які суперечать вимогам чинного законодавства.

Аналіз змісту спірного правочину, укладеного між сторонами, дає підстави для висновку, що в ньому відсутні будь - які відомості про продавця товару, його найменування, місцезнаходження, встановлена жорстка відповідальність лізингоодержувача, як споживача, за порушення умов договору, усувається відповідальність лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов'язків, передбачених договором та законом, не надані права лізингоодержувача, як споживача, вимагати дострокового розірвання договору, передбачено покладання на останнього штрафу за дострокове розірвання договору, звужені обов'язки лізингодавця, які передбачені Законом України « Про фінансовий лізинг », положеннями ЦК України, повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обов'язків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі належної якості, одночасно значно розширені права лізингодавця, які суперечать вимогам законодавства.

Таким чином, умови Договору фінансового лізингу № 01869 від 22 січня 2018 року є такими, що суперечать нормам ЦК України, Закону України « Про фінансовий лізинг », Закону України « Про захист прав споживачів », порушують принцип добросовісності, приводить до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін та завдають шкоди споживачеві.

З огляду на наведене, виходячи із засад справедливості, добросовісності та розумності, суд вважає за доцільне визнати Договір фінансового лізингу № 01869 від 22 січня 2018 року недійсним та застосувати правові наслідки недійсності правочину відповідно до вимог ст. 216 ЦК України.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину / ч. 1 ст. 216 ЦК України /.

З матеріалів справи слідує, що позивач 22 січня 2018 року на підставі квитанції № 6 вніс на рахунок відповідача авансовий платіж згідно із Договором фінансового лізингу № 01869 від 22 січня 2018 року у розмірі 20 000 грн. 00 коп. / а. с. 23 /.

Зважаючи на те, що оспорюваний договір є недійсним, відповідач зобов'язаний повернути позивачеві 20 000 грн. 00 коп.

Питання судових витрат, які складаються із сплати судового збору, в загальному розмірі 1 409 грн. 60 коп., вирішити у відповідності з вимогами ст. 141 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 204, 215, 216, 627, 799, 806 ЦК України, Законами України « Про фінансовий лізинг », « Про захист прав споживачів », статтями 4, 5, 259, 263, 265, 273 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю « Сігма Автолізинг » про захист прав споживачів, визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів, - задовольнити.

Договір фінансового лізингу № 01869 від 22 січня 2018 року, укладений між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю « Сігма Автолізинг », - визнати недійсним.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю « Сігма Автолізинг », юридична адреса: 02121, м. Київ, вул. Харківське шосе, 182, код ЄДРПОУ 41298109, МФО 305749, на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Хомутець Миргородського району Полтавської області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1, грошові кошти в розмірі 20 000 грн. 00 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю « Сігма Автолізинг », юридична адреса: 02121, м. Київ, вул. Харківське шосе, 182, код ЄДРПОУ 41298109, МФО 305749, на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Хомутець Миргородського району Полтавської області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1, судові витрати, які складаються із сплати судового збору, в розмірі 704 грн. 80 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю « Сігма Автолізинг », юридична адреса: 02121, м. Київ, вул. Харківське шосе, 182, код ЄДРПОУ 41298109, МФО 305749, в дохід держави, судові витрати, які складаються із сплати судового збору, в розмірі 704 грн. 80 коп.

Рішення суду може бути оскаржено через Шишацький районний суд Полтавської області до Апеляційного суду Полтавської області, шляхом подачі апеляційної скарги, протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий суддя: