Рішення № 73935791, 11.05.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11.05.2018Справа № 910/3431/18

Суддя Господарського суду міста Києва Морозов С.М. розглянувши без повідомлення сторін у спрощеному позовному провадженні справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТК-Логістик", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Технова", м. Київ

про стягнення 48 834,72 грн., -

Обставини справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТК-Логістик" (позивач) звернулось до суду з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Технова" (відповідач) суми збитків в розмірі 48 834,72 грн., завданих неправомірними діями відповідача, які полягають у помилковому зазначенні останнім як вантажовідправником за залізничними накладними коду платника позивача (9800067), в результаті чого вказана сума (тариф) була списана вантажоперевізником з позивача.

Згідно з п. 1 ч. 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.

Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються що малозначні справи.

Частиною 1 ст. 250 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.03.2018р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами та запропоновано сторонам у визначені судом строки подати: відповідачу - відзив на позовну заяву, а позивачеві - відповідь на відзив.

19.04.2018р. (направлений засобами поштового зв'язку 17.04.2018р., тобто у встановлений судом строк) до суду від відповідача надійшов письмовий відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого останній вказує на те, що ним дійсно при перевезенні 33-х порожніх вагонів зі станції Чернігів Південно-Західної залізниці на станцію Клесів Львівської залізниці у залізничних накладних було невірно вказано код платника, у зв'язку з чим тариф у розмірі 48 834,72 грн. стягнуто з позивача, проте заперечує проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що відповідно до законодавства України виправлення у перевізних документах не допускаються, у зв'язку з чим відповідач звертався до ЦТЛ ПАТ «Укрзалізниця» щодо врегулювання даного питання шляхом стягнення тарифу з коду платника 9811884, проте такі дії відповідача виявились безрезультатними. Крім того, відповідач вказує на те, що код платника 9811884 станом на 16.04.2017р. належав ТОВ «Укрілтранс в Україні» у зв'язку з чим останньому відповідачем було направлено відповідний лист з проханням про відшкодування суми помилково стягнутого тарифу у розмірі 48 834,72 грн. Відповідач вказує, що саме ТОВ «Укрілтранс в Україні» є належним платником суми завданих позивачеві збитків.

Позивач своїм правом на подання відповіді на відзив у визначений в ухвалі суду від 28.03.2018р. строк не скористався, відповідь на відзив не подав.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

З метою виконання цілей своєї господарської діяльності між позивачем та ПАТ «Укрзалізниця» укладено Договір № 03/258-2013 про надання послуг з організації перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані послуги від 29.04.2013р., який Додатковою угодою № 8 до Договору про надання послуг з транспортного експедирування перевезень вантажів від 01.12.2015р. викладено у новій редакції, предметом якого є організація перевезення вантажів залізничним транспортом та проведення замовником (позивачем) розрахунків з виконавцем (ПАТ «Укрзалізниця») за надані ним послуги з перевезення вантажів у вагонах, які в автоматизованому банку даних парку вантажних вагонів не мають ознаки «УТЛЦ» (вагонах), порожніх вагонів, а також інші послуги, пов'язані з зазначеними перевезеннями по території України.

За умовами укладеного між позивачем та ПАТ «Укрзалізниця» договору позивачеві було відкрито та присвоєно код платника 9800067.

Як зазначає позивач та підтверджується матеріалами справи 16.04.2017р. ПАТ «Укрзалізниця» в особі філії «Центр транспортної логістики» стягнуто з оплачуваного коду позивача (9800067) тариф у розмірі 48 834,72 грн. за перевезення 33-х порожніх вагонів (відомості вагонів до залізничних накладних у матеріалах справи) зі станції Чернігів Південно-Західної залізниці на станцію Клесів Львівської залізниці за накладними № 32468290 від 16.04.2017р. та № 32466385 від 16.04.2017р.

З наявних у матеріалах справи залізничних накладних № 32468290 від 16.04.2017р. та № 32466385 від 16.04.2017р. вбачається, що відправником вказаних 33-х порожніх вагонів зі станції Чернігів Південно-Західної залізниці на станцію Клесів Львівської залізниці є відповідач, одержувачем вантажу є ТОВ «ККНК «Технобуд», платником тарифу зазначено код 9800067, який присвоєно позивачеві.

У відповідь на лист позивача № 3-09/3412 від 20.04.2017р. ПАТ «Укрзалізниця» в особі філії «Центр транспортної логістики» у листі № ЦТЛ-19/863 від 27.04.2017р. повідомила позивачу про те, що вантажовідправником у електронному перевізному документі в графі 13 зазначено код пральника 9800067, який згідно Договору № 03/258-2013 від 29.04.2013р. присвоєно позивачеві, правильність даних, зазначених відправником у накладній підтверджено електронним цифровим підписом, у зв'язку з чим позивачеві відмовлено у задоволенні претензійних вимог на суму 48 834,72 грн.

Матеріалами справи також підтверджується звернення відповідача до ПАТ «Укрзалізниця» в особі філії «Центр транспортної логістики» з листом вих. № 277 від 20.04.2017р., відповідно до якого відповідач просив зняти плату за залізничний тариф з коду 9811884 та повернути зняті гроші на код 9800067, у відповідь на який ПАТ «Укрзалізниця» в особі філії «Центр транспортної логістики» у листі № ЦТЛ-19/889 від 03.05.2017р. повідомило відповідача про відмову у задоволенні його вимог.

З наявної у матеріалах справи копії листа відповідача № 531 від 05.07.2017р. (наданої у відповідь на лист позивача № 3-09/13640 від 17.05.2017р.), відповідач вказав, що ним при заповненні перевізних документів № 32468290 від 16.04.2017р. та № 32466385 від 16.04.2017р. було невірно вказано код платника, у зв'язку з чим тариф у розмірі 48 834,72 грн. було списано з позивача, проте на підставі п. п. 2.2.5., 2.2.6. Договору № 03/258-2013 від 29.04.2013р., укладеного між позивачем та ПАТ «Укрзалізниця», відповідач не має правових підстав для компенсування помилково списаного тарифу.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказує на те, що у зв'язку з неправомірними діями відповідача (невірно зазначений код платника у перевізних документах), позивачеві завдано збитків на суму 48 834,72 грн. та у зв'язку з відмовою у їх компенсації у добровільному порядку, позивач просить суд стягнути суму завданих збитків з відповідача у судовому порядку.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші угоди.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору (ст. 626 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Статтею 909 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.

Згідно із ч. 6 ст. 306 Господарського кодексу України відносини, пов'язані з перевезенням пасажирів та багажу, регулюються Цивільним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами.

В силу приписів статті 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень. Вантажовідправник і перевізник у разі необхідності здійснення систематичних впродовж певного строку перевезень вантажів можуть укласти довгостроковий договір, за яким перевізник зобов'язується у встановлені строки приймати, а вантажовідправник - подавати до перевезення вантажі у погодженому сторонами обсязі. Залежно від виду транспорту, яким передбачається систематичне перевезення вантажів, укладаються такі довгострокові договори: довгостроковий - на залізничному і морському транспорті, навігаційний - на річковому транспорті (внутрішньому флоті), спеціальний - на повітряному транспорті, річний - на автомобільному транспорті. Порядок укладення довгострокових договорів встановлюється відповідними транспортними кодексами, транспортними статутами або правилами перевезень. Умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань.

Матеріалами справи підтверджується укладення між позивачем та ПАТ «Укрзалізниця» Договору № 03/258-2013 про надання послуг з організації перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані послуги від 29.04.2013р., за умовами якого позивачеві було відкрито та присвоєно код платника 9800067.

Як зазначає позивач, між ним та відповідачем, а також одержувачем 33-х порожніх вагонів зі станції Чернігів Південно-Західної залізниці на станцію Клесів Львівської залізниці (ТОВ «ККНК «Технобуд») відсутні будь-які договірні відносини.

Відсутність будь-яких договірних відносин між відповідачем та ПАТ «Укрзалізниця» підтверджується також у листі ПАТ «Укрзалізниця» в особі філії «Центр транспортної логістики» № ЦТЛ-19/889 від 03.05.2017р.

Постановою Кабінету Міністрів України № 457 від 06.04.1998р. затверджено Статут залізниць України (далі - Статут), який визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під'їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту.

На підставі цього Статуту Мінтранс затверджує: а) Правила перевезення вантажів (далі - Правила); б) Технічні умови навантаження і кріплення вантажів; в) Правила перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України (далі - Правила перевезень пасажирів); г) інші нормативні документи.

Нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту, безпеки руху, охорони праці, громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті, є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.

Статтею 6 Статуту передбачено, що накладна - основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.

Частинами 1, 2, 5 статті 23 Статуту передбачено, що відправники повинні надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів). Станція призначення видає накладну одержувачу разом з вантажем. Форма накладної і порядок її заповнення, а також форма квитанції затверджуються Мінтрансом.

Згідно ст. 24 Статуту вантажовідправники несуть відповідальність за всі наслідки неправильності, неточності або неповноти відомостей, зазначених ним у накладній.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків, у тому числі щодо відшкодування кредиторові або іншій особі збитків (шкоди), є зобов'язання які виникають з договорів та інших правочинів або внаслідок завдання шкоди.

За статтею 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання.

У відповідності до частини 2 ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Частиною 2 ст. 224 Господарського кодексу України встановлено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Статтею 225 Господарського кодексу України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Відтак, збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником.

Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності. Притягнення до цивільно-правової відповідальності можливо лише при наявності певних, передбачених законом умов.

Обов'язковою передумовою задоволення вимог щодо відшкодування збитків є встановлення в діях відповідача складу цивільного правопорушення, складовими частинами якого є: протиправність поведінки винної особи як заподіювача збитків (дії чи бездіяльності особи); причинний зв'язок між діями винної особи та заподіянням збитків (зв'язок протиправної поведінки і збитків, що настали, при якому протиправність є причиною, а збитки - наслідком); розмір збитків (їх наявності та розміру); вина. Їх сукупність утворює склад цивільного правопорушення, який і є підставою цивільно-правової відповідальності.

Відсутність будь-якої з зазначених ознак виключає настання цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді покладення на нього обов'язку з відшкодування збитків.

Вищевказаної правової позиції дотримується Верховний Суд України у постановах від 20.12.2010 у справі №06/113-38, від 04.07.2011 у справі №51/250.

Отже кредитор, вимагаючи відшкодування збитків, має довести три перші умови відповідальності, зокрема протиправна поведінка заподіювача шкоди, розмір збитків, причинний зв'язок. Вина боржника у порушенні презюмується та не підлягає доведенню кредитором.

Судом встановлено, а відповідачем не заперечується, в тому числі у відзиві на позовну заяву, невірне зазначення у перевізних документах (залізничних накладних № 32468290 від 16.04.2017р. та № 32466385 від 16.04.2017р.) коду платника 9800067, який присвоєно позивачеві за Договором № 03/258-2013 від 29.04.2013р. (протиправна поведінка відповідача), внаслідок чого позивачеві заподіяно шкоду - стягнуто тариф за перевезення вказаних вище 33-х порожніх вагонів у розмірі 48 834,72 грн. Такі дії відповідача перебувають у причинно-наслідковому зв'язку у завданні шкоди позивачеві.

Доводи відповідача, наведені у відзиві на позовну заяву, стосовно того, що відповідно до законодавства України виправлення у перевізних документах не допускаються та відсутності у даному випадку підстав для компенсування помилково списаного тарифу з позивача на суму 48 834,72 грн. з посиланням на п. п. 2.2.5., 2.2.6. Договору № 03/258-2013 від 29.04.2013р., за відсутності будь-яких порушень умов договору з боку позивача, судом не приймаються.

Судом також відхиляються, за відсутності у матеріалах справи документального підтвердження належності ТОВ «Укрілтранс в Україні» коду 9811884, доводи відповідача про те, що саме останній є належним платником суми завданих позивачеві збитків.

При розгляді даної справи, суд виходить з того, що шкода позивачу у даному випадку завдана саме неправомірними діями відповідача та як встановлено судом вище в таких діях останнього наявний склад цивільного правопорушення, який є підставою цивільно-правової відповідальності.

Суд також виходить з того, що звертаючись до суду, позивач самостійно обирає спосіб захисту, передбачений ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, з огляду на наведені положення законодавства, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні ст. 76 Господарського процесуального кодексу України доказами, певного суб'єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного суду України від 10 жовтня 2012 року № 6-110цс12.

Особа здійснює свої права вільно на власний розсуд (ст. 12 ЦК України).

До прав, які підлягають цивільно-правовому захисту, відносяться всі майнові й особисті немайнові права, які належать суб'єктам цивільного права.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, суду належить зважати на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У п. 145 рішення від 15.11.1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02)).

З урахуванням наведеного, ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Права особи в суді повинні бути захищені таким способом, який реально відновить її порушені інтереси.

Враховуючи наведене, суд зазначає, що вимога позивача про стягнення з відповідача суми завданих збитків є ефективним способом захисту свого порушеного права в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та фактично призведе до відновлення його порушених прав.

За приписами ст. ст. 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.

За таких обставин, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено, що позовні вимоги в справі №910/3431/18 підлягають задоволенню в повному обсязі та до стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума завданих збитків у розмірі 48 834,72 грн.

Судовій збір в розмірі 1 762,00 грн., відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237-238, 240-241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Технова" (ідентифікаційний код 24100060, адреса: 04071, м. Київ, вул. Оболонська, буд. 38, кв. 36) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТК-Логістик" (ідентифікаційний код 34846461, адреса: 02140, м. Київ, вул. Срібнокільська, буд. 22-А, кв. 158) 48 834,72 грн. (сорок вісім тисяч вісімсот тридцять чотири гривні 72 коп.) суми завданих збитків та 1 762,00 грн. (одну тисячу сімсот шістдесят дві гривні 00 коп.) судового збору.

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

4. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 11.05.2018р.

Суддя С.М. Морозов