Постанова № 73934874, 14.05.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Є.У.№ 330/2138/17 Головуючий у 1 інстанції: Ковальчук О.А.

№ 22-ц/778/1189/18 Суддя-доповідач: Крилова О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2018 року м. Запоріжжя

Апеляційний суд Запорізької області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий: Крилова О.В.

судді: Кухар С.В.

Онищенко Е.А.,

розглянувши в порядку письмового позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 11 грудня 2017 року, в справі за позовом Публічного Акціонерного Товариства Комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2017 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернулося до суду із вищевказаним позовом, в обґрунтування якого зазначало, що відповідно до укладеного договору № б/н від 21.04.2010 року ОСОБА_3 отримала кредит у розмірі 2000 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою», складає між нею та банком договір, про що свідчить підпис відповідача у заяві. Відповідно до умов договору позичальник зобов'язується погашати заборгованість за Кредитом, відсотками за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії. У зв'язку з порушеннями зобов'язань за кредитним договором відповідач станом на 31.08.2017 року має заборгованість в сумі 25400 гривень 59 копійок, яка складається з наступного: 2199 гривень 78 копійок - заборгованість за кредитом, 18715 гривень 07 копійок - заборгованість по процентам за користування кредитом, 2800 гривень 00 копійок - заборгованість за пенею та комісією, а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг, 500 гривень - штраф (фіксована частина), 1185 гривень 74 копійок - штраф (процентна складова).

Посилаючись на зазначені обставини просило суд,стягнути з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором в сумі 25400 гривень 59 копійок та судовий збір у сумі 1600 гривень 00 копійок.

Рішенням Якимівського районного суду Запорізької області від 11 грудня 2017 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 21.04.2010 року станом на 31.08.2017 року в сумі 22114 гривень 85 копійок, яка складається з наступного: заборгованості за кредитом (тіло кредиту) в сумі 2199 гривень 78 копійок, заборгованості по процентам за користування кредитом в сумі 18715 гривень 07 копійок, заборгованості за пенею в сумі 1200 гривні 00 копійок.

Вимоги банку про стягнення штрафу в сумі 1685 гривень 74 копійки залишено без задоволення.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» судовий збір у сумі 1 600 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.

Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

За змістом ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Задовольняючи частково позов Банку, суд першої інстанції виходив з того, що позичальник свої зобов'язання за кредитним договором не виконав, борг не повернув, із заявою про застосування строків позовної давності до суду не звертався, а тому Банк правомірно вимагає стягнення всієї суми заборгованості. Вимоги Банку про стягнення судових штрафів задоволенню не підлягають, оскільки одночасне стягнення пені і штрафів за одне й те саме порушення умов кредитного договору призведе до подвійної відповідальності боржника, що суперечить приписам ст.61 Конституції України.

Такі висновки суду відповідають зібраним у справі доказам і вимогам діючого законодавства.

Правовідносини з приводу надання кредиту регулюються Цивільним кодексом України та Законом України «Про банки та банківську діяльність».

Відповідно до статті 2 Закону банківським кредитом визнається будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання сплати процентів та інших зборів з такої суми.

Правовою формою щодо оформлення відносин сторін є кредитний договір.

Відповідно до положень частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

За загальним правилом договірне зобов'язання повинне виконуватись відповідно до тих умов, які сторони визначили при укладенні договору.

Згідно зі статтею 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до положень статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтями 1048, 1049, 1050 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Положеннями статті 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Судом першої інстанції встановлено, та не заперечується сторонами, що відповідно до договору № б/н від 21.04.2010 року ОСОБА_3 отримала кредит у розмірі 2 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

З розрахунку заборгованості (а.с.4-6) та наданої виписки про рух коштів чітко вбачається, що відповідач частково сплачував заборгованість за договором (погашення відображені в графі «Сума погашення за наданим кредитом»). Згідно розрахунку заборгованості за договором № б/н від 21.04.2010 року, укладеного між позивачем та відповідачем внаслідок порушення зобов'язань за кредитним договором відповідач станом на 31.08.2017 року має заборгованість в сумі 20914 гривень 85 копійок, яка складається з наступного: заборгованість за кредитом в сумі 2199 гривні 78 копійки, заборгованість по процентам за користування кредитом в сумі 18715 гривень 07 копійки.

В заяві-анкеті клієнта, зазначено початкову суму кредитного ліміту (500 гривень), однак, умовами договору визначено п.2.1.1.2.3. Умов та Правил надання банківських послуг, що банк має право в будь який момент збільшити, зменшити або анулювати кредитний ліміт. При проведенні претензійно-позовних заходів ключову роль відіграє заборгованість клієнта (сума фактично отриманих коштів та нарахована плата за користування ними), а не сума стартового кредитного ліміту по карті. Тому належним доказом зняття коштів з карткового рахунку клієнта є виписка.

З наданої до суду виписки з карткового рахунку (а.с.71-77), де чітко зазначено що відповідачу було встановлено кредитний ліміт та вбачається, що відповідач користувався грошима, отримував кошти через банкомат, а отже й отримав кредитну картку "Універсальна", оскільки проведення вказаних операцій є неможливим без наявності картки.

Виписка з банківського рахунку містить інформацію про рух коштів на балансі карткового рахунку відповідача - баланс станом на дату укладання договору (надана сума кредиту), всі операції за картковим рахунком (з визначенням дати проведення операції та чітким визначенням проведеної операції, зазначенням суми на балансі рахунку після поведеної операції).

Виписка по картковому рахунку та розрахунок заборгованості, є належними та допустимими доказами по справі. Відповідачем розрахунок заборгованості не спростований, контррозрахунок не наданий.

Суд задовольняючи частково позовні вірно визнав, що вимоги банку про стягнення штрафу 1 685, 74 грн. (500 гривень штрафу (фіксована частина) та 1 185, 74 грн. (процентна складова)) не ґрунтуються на законі та безпідставні:

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Умовами спірного договору, а саме пунктом 1.1.5.25 Умов надання споживчого кредиту передбачено застосування пені як виду цивільно-правової відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, внаслідок чого нарахування пені відбувається за кожний день прострочення (а.с.19).

У той самий час, згідно з пунктом 2.1.1.7.6 Умов передбачена сплата штрафів (500 грн. + 5% від суми заборгованості) як виду цивільно-правової відповідальності за порушення позичальником строків платежів по будь-якому з грошових зобов'язань, передбачених договором більш ніж на 30 днів (а.с.28).

Враховуючи вищевикладене та відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Тому, в частині вимог банку про стягнення штрафів на загальну суму в сумі 1 685, 74 грн. відмовлено із зазначених підстав.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України у справі № 6-2003цс15 від 21 жовтня 2015 року.

Враховуючи зміст вказаних пунктів кредитного договору, суд вірно визнав, що в даному випадку неустойка у вигляді штрафів і пені, нарахована в один і той же період, є одним і тим же видом цивільно-правової відповідальності, а тому є неправомірним їх одночасне застосування, у зв'язку з чим не підлягає стягненню штраф, оскільки за цей же період суд визнав необхідним і обґрунтованим стягнути пеню.

Відповідно до частини першої, шостої статті 367 ЦПК суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції при розгляді справи здійснює перевірку і оцінку фактичних обставин справи та їх юридичну кваліфікацію в межах доводів апеляційної скарги, які вже були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Нові матеріально-правові вимоги, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції, не приймаються та не розглядаються судом апеляційної інстанції.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на те. що вона підписала лише анкету-заяву про приєднання до умов надання банківських послуг.

Разом з тим вона не заперечує отримання нею кредитних коштів, не посилалася на наявність будь-яких протиправних дій банку або інших осіб щодо безпідставного зняття кредитних коштів з її картрахунку.

З огляду на викладене, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив обставини справи, правильно визначив правовідносини сторін, дав належну оцінку наданим доказам в їх сукупності та прийшов до правильного висновку про часткове задоволення позову.

Докази та обставини, на які посилається відповідач в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 382 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 11 грудня 2017 року по цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повна постанова складена 14 травня 2018 року.

Головуючий:

Судді: