Постанова № 73933339, 12.04.2018, Апеляційний суд Луганської області

Справа № 431/1675/17

Провадження № 22ц/782/1010/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2018 року Апеляційний суд Луганської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого (судді-доповідача) - Авалян Н.М.

судді -Лозко Ю.П., Орлова І.В.

за участю секретаря судового засідання - Подрябінкіна Я.Г.

представника позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в приміщенні Апеляційного суду Луганської області в місті Сєвєродонецьк Луганської області

апеляційну скаргу Кредитної спілки «Імперіал ЛТД»

на рішення Старобільського районного суду Луганської області (суддя Ткач О.В.)

від 29 листопада 2017 року

в справі за позовом Кредитної спілки «Імперіал ЛТД»

до ОСОБА_3

про стягнення заборгованості за кредитним договором

ВСТАНОВИВ

13 квітня 2017 року Кредитна спілка «Імперіал ЛТД» звернулась до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_3 заборгованості по сплаті відсотків за користування кредитом у розмірі 150 656,88 гривень, які нараховані за період з 08 січня 2014 року по 03 квітня 2017 року. Позов обґрунтований тим, що ОСОБА_3 належним чином не виконує зобов'язання за кредитним договором по поверненню кредиту та сплати відсотків за користування кредитом.

Рішенням Старобільського районного суду Луганської області від 29 листопада 2017 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь Кредитної спілки «Імперіал ЛТД» заборгованість за кредитним договором у розмірі 19072 (дев'ятнадцять тисяч сімдесят дві) грн. 37 коп. Стягнуто з з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір у розмірі 76,80 грн.

Позивач з рішенням суду не погоджується, просить його скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов. Доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, шо рішення суду не відповідає вимогам законності та обґрунтованості. Зокрема, судом не враховано, що відповідно до закону строк дії договору не є підставою для припинення договірних зобов'язань, які діють до повного їх виконання. Одностороння відмова позичальника від сплати відсотків за користування кредитом не допускається. Судом не були враховані норми матеріального права, які регулюють господарську діяльність позивача, а саме: ст.ст.2,7,11,21 Закону України «Про кредитні спілки». Крім того, судом не враховано правовий висновок, висловлений в постанові Верховного суду України № 6-20цс-11 від 21 травня 2012 року.

В судовому засіданні представник позивача підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.

Відповідач в судове засідання не з'явилась, заперечень на апеляційну скаргу не надала, що не перешкоджає розгляду справи відповідно до ч. 2 ст.372 ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, представника скаржника, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Апеляційний суд погоджується з вказаним висновком суду, оскільки він відповідає встановленим обставинам справи та нормам матеріального права.

Судом встановлено, що 13 березня 2010 року сторони уклали кредитний договір № 277, відповідно до якого Кредитна спілка «Імперіал ЛТД» надала, а ОСОБА_3 отримала кредит у розмірі 33600 гривень на 12 місяців зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 70% річних. Згідно з графіком платежі позичальник ОСОБА_3 зобов'язана була здійснювати до 25 числа кожного місяця. Додатковою угодою №1 до кредитного договору сторони погодили, що кредит виданий на 36 місяців.

Тобто, за договором останній день повернення кредиту сплинув 14 березня 2013 року.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення процентів за користування кредиту за період з 08 січня 2014 року по 03 квітня 2017 року, тобто за межами дії договору.

Частково задовольнивши позов про стягнення процентів за користування кредитом у розмірі 19072,37 гривень, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки кредитним договором не встановлено розмір процентів за користування чужими грошовими коштами після спливу строку дії договору, то починаючи з 14 березня 2013 року позичальник зобов'язаний сплачувати проценти за коистування кредитними коштами за ставкою НБУ.

Аналізуючи п.9.2 кредитного договору, в якому зазначено, що договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами та діє до повного виконання сторонами власних обов'язків за договором, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що формулювання «діє до повного виконання» призводить до того, що закінчення дії договору може ніколи не настати. Проте договір не може породжувати невизначеність стосовно строку його дії, оскільки передбачений момент виконання зобов'язання - конкретний термін, який є закінченням строку дії договору.

До такого висновку суд прийшов, виходячи з правового аналізу наступних норм матеріального права:

ч.1 ст. 631 ЦК України, якою визначено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки

відповідно до договору;

ч. 1 ст. 251 ЦК України, відповідно до якої строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення;

ст. 252 ЦК України, відповідно до якої строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами;

ст.536 ЦК України, якою встановлено, що за користування чужими грошовими коштамиборжник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором міжфізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства;

ч.1 ст.1048 ЦК України, відповідно до якої позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Апеляційний суд погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, оскільки вони повністю відповідають встановленим обставинам справи та ґрунтуються на правильно застосованих до правовідносин сторін нормах матеріального права.

Крім того, такі висновки суду повністю відповідають правовому висновку, висловленому Верховним судом України в постанові № 6-1412цс16 від 07 вересня 2016 року, в якому зазначено наступне.

Згідно із статтею 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до частини першої статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

За змістом статей 525, 526 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином згідно з умовами договору та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

У відповідності до частин першої та третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

Статтею 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Враховуючи вищезазначені положення закону та у випадку не встановлення договором розміру процентів після спливу визначеного у договорі строку їх повернення, слід дійти висновку про визначення розміру процентів на рівні облікової ставки Національного банку України.

Аналогічні правові позиції висловлені Верховним Судом України в постановах № 6-1205цс15 від 23 вересня 2015 року та № 6-2739цс15 від 21 вересня 2016 року.

З огляду на вищевикладене, доводи скаржника про незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції не заслуговує на увагу, оскільки суд правильно застосував до правовідносин сторін норми матеріального права.

Також не заслуговує на увагу довід скаржника про те, що судом першої інстанції не були враховані положення ст.ст.2,7,11,21 Закону України «Про кредитні спілки», оскільки зазначені норми Закону № 2908-ІІІ від 20 грудня 2001 року не регулюють спірних відносин, заснованих на кредитному договорі. Зокрема, ст.2 Закону визначає принципи діяльності кредитної спілки; ст.7 Закону регулює питання щодо змісту статуту кредитної спілки; ст.11 Закону визначає права членів кредитної спілки; ст.21 визначає правила господарської діяльності кредитної спілки.

Крім того, не заслуговує на увагу довід скаржника про те, що судом першої інстанції не враховано правовий висновок, висловлений в постанові Верховного суду України № 6-20цс-11 від 21 травня 2012 року, оскільки вказаний правовий висновок зроблений у справі, яка не є тотожною справі, що розглядається. Цей правовий висновок стосувався такого способу захисту, як визнання в судовому порядку договору поруки припиненим.

Таким чином, доводи апеляційної скарги правильних висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для скасування чи зміни рішення суду.

Відповідно до ст.375 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.381, ст.382, ст.383, ст.384, ст.388, п.1 ч.1 ст.389, ч.1 ст.390, 391 Цивільного процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу Кредитної спілки «Імперіал ЛТД» залишити без задоволення.

Ріішення Старобільського районного суду Луганської області від 29 листопада 2017 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Дата складення повного тексту постанови - 17 квітня 2018 року.

Головуючий Авалян Н.М.

Судді: Лозко Ю.П.

Орлов І.В.