Ухвала суду № 73930611, 11.05.2018, Мирноградський міський суд Донецької області (до 25.04.2025 - Димитровський міський суд Донецької області)

Справа № 226/800/18

Справа № 226/800/18

Провадження № 1-м/226/1/2018

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 травня 2018 року м.Мирноград

Димитровський міський суд Донецької області в складі:

головуючого - судді Редько Ж.Є.,

при секретарі Попенко І.І.,

прокурора Савельєва В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Мирнограді Донецької області клопотання Міністерства юстиції України про приведення вироку Російської Федерації у відповідність із законодавством України стосовно

ОСОБА_1, громадянина України, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 року в м.Красноармійську Донецької області, не одружений, не працює, мешкає за адресою: АДРЕСА_1, засуджений 22.11.2016 вироком Хостинського районного суду м.Сочі за п.«г» ч.4 ст.228.1, п.«г» ч.4 ст.228.1, ч.3 ст.30, ч.5 ст.228.1, ч.3 чт.69 Кримінального кодексу Російської Федерації до десяти років шести місяців позбавлення волі без позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю та без штрафу,

В С Т А Н О В И В:

Міністерство юстиції України звернулось до суду з клопотанням про приведення вироку суду Російської Федерації у відношенні ОСОБА_1 у відповідність із законодавством України, в обґрунтування якого вказало, що за наказом Міністерства юстиції України № 3603/5 від 17.11.2017 ухвалено рішення про прийняття в Україну засудженого за вироком російського суду громадянина України ОСОБА_1 відповідно до ст.606 КПК України, ст.3 Конвенції про передачу засуджених осіб 1983 року та на підставі запиту Міністерства юстиції Російської Федерації від 04.09.2017 № 06-106708/17. ОСОБА_1 засуджено вироком Хостинського районного суду м.Сочі від 22.11.2016 до 10 років 6 місяців позбавлення волі за вчинення злочинів, передбачених п.«г» ч.4 ст.228.1 (незаконний збут психотропних речовин, вчинений в особливо великому розмірі, 2 епізоди), ч.3 ст.30, ч.5 ст.228.1 (замах на незаконний збут психотропних речовин, вчинений в особливо великому розмірі) Кримінального кодексу Російської Федерації, що також є карними діяннями відповідно до законодавства України про кримінальну відповідальність. Засуджений відбуває покарання в ФКУ «Виправна колонія № 6 УФСВП Росії по Краснодарському краю», кінець відбуття строку покарання - 13.05.2026. Останнє відоме місце проживання ОСОБА_1 в Україні: АДРЕСА_1. З метою забезпечення виконання в Україні покарання, призначеного громадянину України російським судом, заявник просить визначити статті, частини статей КК України, якими передбачена відповідальність за кримінальні правопорушення, у вчиненні яких ОСОБА_1 визнано винуватим, визначити строк позбавлення волі, що підлягає відбуванню засудженому.

У судовому засіданні прокурор висловив думку про задоволення клопотання, оскільки є всі підстави для приведення вироку Російської Федерації у відповідність із законодавством України. Просив за правилами, передбаченими ч.4 ст.610 КПК України вважати ОСОБА_1 засудженим за ч.2 ст.307 КК України до десяти років позбавлення волі без конфіскації майна, за ч.3 ст.307 КК України до десяти років позбавлення волі без конфіскації майна, визначивши остаточне покарання на підставі ст.71 ч.1 КК України шляхом часткового складання призначених покарань у вигляді десяти років шести місяців позбавлення волі без конфіскації майна. При зарахуванні строку попереднього ув'язнення застосувати ч.5 ст.72 КК України.

Представник Міністерства юстиції України у судове засідання не з'явився. В клопотанні просив справу розглянути за відсутності представника.

Вислухавши думку прокурора, дослідивши матеріали клопотання, суд дійшов висновку, що клопотання підлягає задоволенню з таких підстав.

Встановлено, що за вироком Хостинського районного суду м.Сочі Російської Федерації від 22.11.2016 ОСОБА_1 визнано винуватим у скоєнні злочинів, передбачених п.«г» ч.4 ст.228.1, п.«г» ч.4 ст.228.1, ч.3 ст.30, ч.5 ст.228.1 КК РФ, та призначено покарання: за п.«г» ч.4 ст.228.1 КК РФ (за фактом збуту Петрову у липні 2015 року) - 10 років позбавлення волі без позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю та без штрафу; за п.«г» ч.4 ст.228.1 КК РФ (за фактом збуту Величко у жовтні 2015 року) - 10 років позбавлення волі без позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю та без штрафу; за ч.3 ст.30, ч.5 ст.228.1 КК РФ (за фактом збуту Бойчун у листопаді 2015 року) - 10 років позбавлення волі без позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю та без штрафу. На підставі ч.3 ст.69 КК РФ за сукупністю злочинів шляхом часткового складання покарань остаточно призначене покарання у вигляді 10 років 6 місяців позбавлення волі без позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю та без штрафу, з відбуванням покарання у виправній колонії суворого режиму. Строк покарання визначено обчислювати з 22.11.2016. При цьому у строк відбування покарання зараховано час його утримання під вартою з 14.11.2015 по 22.11.2016.

Даний вирок відповідно до розпорядження суду набув чинності з 05.12.2016.

ОСОБА_1 відбуває покарання в ФКУ «Виправна колонія № 6 УФСВП Росії по Краснодарському краю», кінець відбуття строку покарання - 13.05.2026.

Згідно з наданою з виправної установи характеристикою ОСОБА_1 характеризується посередньо, за медичною довідкою має задовільний стан здоров'я і може бути етапованим.

За інформацією Департаменту з питань громадянства, паспортизації та реєстрації Державної міграційної служби України ОСОБА_1 є громадянином України.

Відповідно до листа Управління з питань громадянства, паспортизації та реєстрації відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання від 28.03.2018 останнім місцем проживання ОСОБА_1 в Україні є: АДРЕСА_3.

ОСОБА_1 висловив бажання бути переданим в Україну, що підтверджується його письмовою заявою.

Отже, громадянина України ОСОБА_1 засуджено за вчинення злочинів, передбачених п.«г» ч.4 ст.228.1 (незаконний збут психотропних речовин, вчинений в особливо великому розмірі, за ва кпізоди), ч.3 ст.30, ч.5 ст.228.1 (замах на незаконний збут психотропних речовин, вчинений в особливо великому розмірі) Кримінального кодексу Російської Федерації, що також є караними діяннями відповідно до законодавства України про кримінальну відповідальність, та такі діяння відповідають ч.2 ст.307 Кримінального кодексу України та ч.3 ст.307 Кримінального кодексу України.

Здійснюючи процедуру приведення вироку у відповідність із законодавством України, суд виходить із положень Конституції України, глави 46 КПК України, якими регламентовано визнання та виконання вироків судів іноземних держав та передача засуджених осіб, Конвенції про передачу засуджених осіб 1983 року та норм Кримінального кодексу України.

Так, відповідно до вимог ч.1 ст.602 КПК України, вирок суду іноземної держави може бути визнаний і виконаний на території України у випадках і в обсязі, передбачених міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Пунктом b) частини 1 статті 9 Європейської конвенції про передачу засуджених осіб визначено, що компетентні власті держави виконання вироку визнають вирок і таким чином замінюють міру покарання, призначену в державі визначення вироку, мірою покарання, передбаченою законодавством держави виконання вироку за такий самий злочин, згідно з положеннями статті 11.

Крім того, умови передачі засуджених осіб і їх прийняття для відбування покарання визначені у ст.606 КПК України, а порядок розгляду судом питання про приведення вироку суду іноземної держави у відповідність із законодавством України регламентований положеннями ст.610 КПК України, відповідно до яких під час розгляду клопотання Міністерства юстиції України суд визначає статті (частини статей) закону України про кримінальну відповідальність, якими передбачена відповідальність за кримінальне правопорушення, вчинене засудженим громадянином України, і строк позбавлення волі, визначений на підставі вироку суду іноземної держави. При призначенні строку покарання у виді позбавлення волі, що підлягає відбуванню на підставі вироку суду іноземної держави, суд дотримується тривалості призначеного таким вироком покарання, крім випадків, визначених у ч.4 ст.610 КПК України. При цьому суд, як це визначено у ч.3 ст.603 КПК України, не перевіряє фактичні обставини, встановлені вироком суду іноземної держави, та не вирішує питання щодо винуватості особи.

Статтею 606 КПК України визначаються умови передачі засуджених осіб для відбування покарання в Україні: якщо ця особа є громадянином держави виконання вироку; якщо вирок набрав законної сили; якщо на час отримання запиту про передачу засуджений має відбувати покарання упродовж як найменш шести місяців або якщо йому ухвалено вирок до ув'язнення на невизначений строк; якщо на передачу згоден засуджений або з урахуванням його віку або фізичного чи психічного стану на це згоден законний представник засудженого; якщо кримінальне правопорушення, внаслідок вчинення якого було ухвалено вирок, є злочином згідно із законодавством держави виконання вироку або було б злочином у разі вчинення на її території, за вчинення якого може бути призначено покарання у виді позбавлення волі; якщо відшкодовано майнову шкоду, завдану кримінальним правопорушенням, а в разі наявності - також процесуальні витрати; якщо держава ухвалення вироку і держава виконання вироку згодні на передачу засудженого.

Відповідно до ч.1 ст.610 КПК України клопотання Міністерства юстиції України про приведення вироку суду іноземної держави у відповідність із законодавством України згідно за ч.3 ст.609 цього Кодексу розглядає суд першої інстанції за останнім відомим місцем проживання засудженої особи в Україні або за місцем знаходження Міністерства юстиції України.

Враховуючи, що ОСОБА_1 громадянином України, вирок Російської Федерації, яким він засуджений, набрав законної сили, надано згоду на передачу засудженого в Україну для подальшого відбування покарання, кримінальне правопорушення, внаслідок вчинення якого було ухвалено вирок, є кримінальним правопорушенням згідно з законодавством України, суд вбачає підстави для приведення вироку у відповідність з законодавством України.

Суд враховує обов'язкову добровільну згоду з повним розумінням засудженим правових наслідків при вирішення питання про приведення вироку іноземного суду відносно нього відповідно до українського законодавства.

Відповідно до Кримінального кодексу України незаконний збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів у великих розмірах кваліфікується за ч.2 ст.307 КК України; незаконний збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів у особливо великих розмірах кваліфікується за ч.3 ст.307 КК України.

Частина 3 ст.30 КК Російської Федерації відповідає ст.15 КК України.

Разом з тим, суд враховує роз'яснення, викладені у п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 26.04.2002 «Про судову практику у справах про злочин у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або перкурсорів», відповідно до якої злочини, передбачені ст.ст.307, 309 або 311 КК України, визнаються закінченими з моменту вчинення однієї із зазначених у диспозиціях цих статей альтернативних дій. У випадках, коли винна особа вчинила одну або декілька зазначених дій, але не встигла вчинити іншу дію із тих, які охоплювались її умислом, скоєне слід розглядати як закінчений злочин за виконаними діями, а незавершена дія окремої кваліфікації як готування до злочину або як замах на злочин не потребує.

Проаналізувавши фактичні обставини кримінального правопорушення, у вчиненні якого визнано винуватим ОСОБА_1, суд вважає за необхідне визнати, що діяння останнього за законодавством України утворюють закінчений склад злочину і за вказаних фактичних обставин ч.3 ст.30, ч.5 ст.228.1 КК РФ, за якими кваліфіковані діяння ОСОБА_1, відповідають ч.3 ст.307 КК України як незаконний збут психотропних речовин в особливо великих розмірах. Також суд зауважує, що окремій кваліфікації дії засудженого за ч.2 ст.307 КК України за кожний вчинений ним факт збуту не підлягають, оскільки диспозицією ч.2 ст.307 КК України передбачено кваліфікуюча ознака повторність, якою охоплюються протиправні дії засудженого.

Суд виходить з того, що при визначенні строку покарання, який підлягатиме відбуванню у разі передачі ОСОБА_1 в Україну, слід враховувати вимоги ч.1 ст.10 та ч.1 ст.11 Конвенції про передачу засуджених осіб 1983 року щодо максимального врахування покарання, визначеного вироком російського суду, з метою створення належних підстав для реалізації засудженим права бути переданим в Україну як державу свого громадянства для подальшого відбування покарання.

Суд враховує, що покарання у державі виконання вироку не може бути більш тривалим або суворішим ніж покарання призначене у держав винесення вироку.

Відповідно до Кримінального кодексу України санкція ч.2 ст.307 КК України передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від шести до десяти років з конфіскацією майна; санкція ч.3 ст.307 КК України передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від дев'яти до дванадцяти років позбавлення волі із конфіскацією майна. Тобто призначене ОСОБА_1 покарання за вироком суду Російської Федерації знаходиться у мажах санкцій ч.2 та ч.3 ст.307 КК України.

На підставі викладено та з урахуванням ст.70 ч.1 КК України, яка за змістом відповідає ч.3 ст.69 КК Російської Федерації, суд вважає за можливе застосувати до засудженого покарання; за ч.2 ст.307 КК України у вигляді позбавлення волі на строк 10 років, за ч.3 ст.307 КК України у вигляді позбавлення волі на строк 10 років, та за сукупністю злочинів шляхом часткового складання призначених покарань у вигляді позбавлення волі на строк 10 років 6 місяців.

З огляду на положення ст.11 Конвенції при приведенні вироку Хостинського районного суду м.Сочі від 22.11.2016 у відповідність до законодавства України до ОСОБА_2 не може бути застосований такий вид додаткового покарання, як конфіскація майна засудженого.

Строк відбуття покарання слід рахувати з моменту ухвалення вироку, тобто з 22.11.2016, при цьому відповідно до ч.5 ст.72 КК України в редакції Закону України «Про несення змін до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув'язнення у строк покарання» № 838-УШ від 26.11.2015 у строк відбуття покарання слід зарахувати час утримання засудженого під вартою з 14.11.2015 по день набрання вироком законної сили 05.12.2016 включно із розрахунку: один день перебування під вартою дорівнює двом дням позбавлення волі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.372, 602-604, 610 КПК України, суд

У Х В А Л И В:

Клопотання Міністерства юстиції України - задовольнити.

Привести вирок Хостинського районного суду м.Сочі від 22.11.2016 відносно громадянина України ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, засудженого за вчинення злочинів, передбачених п.«г» ч.4 ст.228.1, п.«г» ч.4 ст.228.1, ч.3 ст.30, ч.5 ст.228.1, ч.3 ст.69 Кримінального кодексу Російської Федерації, до позбавлення волі на строк десять років шість місяців без позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю та без штрафу, у відповідність із законодавством України.

Вважати громадянина України ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, при продовженні відбування покарання в Україні засудженим:

- за ч.2 ст.307 КК України до позбавлення волі строком на десять років;

- за ч.3 ст.307 КК України до позбавлення волі строком на десять років;

На підставі ч.1 ст.70 КК України вважати громадянина України ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, засудженим до остаточного покарання за сукупністю злочинів шляхом часткового складання призначених покарань у виді позбавлення волі на строк десять років шість місяців.

Строк відбуття покарання ОСОБА_1 обрахувати з 22.11.2016.

Зарахувати ОСОБА_1 у строк відбуття покарання строк його попереднього ув'язнення з 14.11.2015 по 05.12.2016 включно із розрахунку одному дню попереднього ув'язнення відповідає два дні позбавлення волі.

Ухвалу може бути оскаржено органом, що подав клопотання, особою, щодо якої вирішено питання про приведення вироку суду іноземної держави у відповідність із законодавством України, та прокурором до апеляційного суду Донецької області через Димитровський міський суд Донецької області протягом семи днів з дня її проголошення, а засудженому - з дня її вручення.

Суддя Ж.Є. Редько