Постанова № 73929170, 08.05.2018, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 345/2701/17

Провадження № 22-ц/779/468/2018

Категорія 6

Головуючий у 1 інстанції Мигович О. М.

Суддя-доповідач Горейко

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 травня 2018 року м. Івано-Франківськ

Апеляційний суд Івано-Франківської області в складі:

судді-доповідача Горейко М.Д.,

суддів: Бойчука І.В., Ясеновенко Л.В.,

секретаря Возняк В.Д.

з участю апелянта, представника відповідача ОСОБА_2, представника третьої особи Відділу Держархбудконтролю Калуської міської ради ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, треті особи: Калуська міська рада, Відділ Державного архітектурно-будівельного контролю Калуської міської ради про знесення самочинно збудованих об'єктів та приведення земельної ділянки у первісний стан, за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Калуського міськрайонного суду, ухвалене головуючим суддею Миговичем О.М. 28 лютого 2018 року у м. Калуші,

в с т а н о в и в:

У серпні 2017 року позивач ОСОБА_4 звернулася в суд з наведеним позовом.

Позов обґрунтувала тим, що домоволодіння по АДРЕСА_1 належить їй та відповідачу ОСОБА_5 на праві спільної часткової власності.

Відповідач самочинно, без її згоди як співвласника, що суперечить ст. 358 ЦК України, та без отримання відповідних дозволів на будівельні роботи здійснив будівництво на земельній ділянці об'єктів, які зазначені в технічному паспорті на садибний (індивідуальний) житловий будинок літерами «А1», «А2» - це прибудова до житлового будинку та «В» і «Г» - сарай і вбиральня. За порушення у сфері містобудування ОСОБА_5 притягнутий до відповідальності у вигляді штрафу та зобов'язаний припинити будівельні роботи з подальшим усуненням перешкод, що підтверджується листом Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Івано-Франківській області за №11-16/121 від 29.03.2012 р.

Самочинно зведені відповідачем об'єкти порушують її права, а саме: вона позбавлена права на присвоєння окремого адресного номера частині свого домоволодіння та виділення його в натурі, про що неодноразово зверталась в компетентні органи, а також в розпорядженні своєю власністю. Вона бажає подарувати свою частку у домоволодінні сестрі ОСОБА_6, яка проживає там, але оскільки до його складу входять самочинно збудовані будівлі, здійснити будь-які операції (продати, подарувати, обміняти, передати в іпотеку) з своєю часткою у нерухомості без правовстановлюючих документів на самочинні будівлі неможливо.

Самочинно збудовані відповідачем об'єкти виключають її право на приватизацію цієї частини земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, та порушує її право на користування спільним подвір'ям. Крім того, самочинна забудова зведена з порушенням будівельних, протипожежних, санітарних норм і правил. Відстань між прибудовою приміщень під літ. «А1», «А2» та літньою кухнею позивача літ. «Б» менше 1,7 метрів та створює затінення літньої кухні, до неї не проникає сонячне світло, тобто порушена інсоляція. Стічні труби для атмосферних опадів виготовлені таким чином, що вони стікають під стіну належної позивачу літ. «Б», що шкідливо впливає на санітарно-епідеміологічний стан.

Посилаючись на наведене, на підставі ст. 376 ЦК України, позивач просила зобов'язати відповідача знести за власний рахунок самочинно збудовані об'єкти та привести земельну ділянку у первісний стан.

Рішенням Калуського міськрайонного суду від 28 лютого 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права.

Зокрема, апелянт зазначає, що суд мотивував відмову у задоволенні позовних вимог тим, що подання позову про знесення самочинно побудованих прибудов з підстав порушення прав позивача як власника частини домоволодіння та прав щодо користування земельною ділянкою є передчасним з огляду на те, що на сьогоднішній день між сторонами не вирішено питання щодо порядку користування земельною ділянкою та виділення в натурі часток домоволодіння. Такого висновку суд дійшов без урахування того, що поділ в натурі часток домоволодіння неможливий через наявність спірного самочинного будівництва. Також при відсутності самочинно збудованих об'єктів, після виділення часток в натурі з наданням кожному об'єкту поштової адреси, вона та відповідач змогли би реалізувати своє право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для обслуговування домоволодіння у розмірі 0,10 га кожному, а на даний час така приватизація можлива лише у розмірі 0,10 га на двох. Поза увагою суду залишилось і те, що земельна ділянка є присадибною та між співвласниками визначено порядок користування домоволодінням, і відповідно до закону до них перейшло право користування земельною ділянкою.

Крім того, апелянт не погоджується з тим, що суд відмовив у задоволенні клопотання про призначення експертизи з метою визначення впливу самочинно збудованих об'єктів на належну їй літню кухню, необхідність якої випливає із матеріалів справи.

З наведених підстав апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

В засіданні апеляційного суду ОСОБА_4 доводи апеляційної скарги підтримала та просила її задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні доводи апеляційної скарги не визнав, посилаючись на обґрунтованість висновків суду, просив в задоволенні скарги відмовити.

Представник третьої особи Відділу Державного архітектурно-будівельного контролю Калуської міської ради вважав доводи апеляційної скарги необґрунтованими, а рішення суду законним.

Представник третьої особи Калуської міської ради в засідання апеляційного суду не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений у встановленому законом порядку. Причину неявки суду не повідомив.

З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції ухвалив про розгляд справи за його відсутності.

Заслухавши доповідача, пояснення апелянта та представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків суду фактичним обставинам справи та правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права у вирішенні даного спору, суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Відмовляючи ОСОБА_4 в задоволенні позову про зобов'язання відповідача ОСОБА_5 знести самочинну прибудову до будинку та самочинно зведені господарські споруди, суд першої інстанції виходив з того, що подання позивачем позову про знесення самочинних прибудов з підстав порушення її прав як власника частини домоволодіння та прав щодо користування земельною ділянкою є передчасним з огляду на те, що на сьогоднішній день між сторонами не вирішено питання щодо порядку користування земельною ділянкою та виділення в натурі часток домоволодіння.

Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_5 та його зведена сестра ОСОБА_7 набули у власність домоволодіння №107 по вул. Калініна (тепер Грушевського) в м. Калуші в порядку спадкування після смерті матері ОСОБА_8. ОСОБА_5 оформив спадщину в 1986 році шляхом отримання нотаріально посвідченого свідоцтва про право на спадщину, ОСОБА_7 - за рішенням суду.

Рішенням Калуського міського народного суду від 28 березня 1991 року зустрічний позов ОСОБА_7 задоволено, визнано частково недійсним свідоцтво про право на спадщину, видане 26.04.1986 року Калуською міською нотаріальною конторою ОСОБА_5 на домоволодіння по АДРЕСА_1 та визнано за ОСОБА_7 право власності на 1/2 частину будинковолодіння по АДРЕСА_1 та присуджено їй кімнату №2 розміром 13,2 кв.м, коридор №2 - 2,2 кв.м і кладовку - 1,43 кв.м, а також літню кухню, що разом становить 50/100 ідеальних долей. ОСОБА_5 присуджено 1/2 частину будинковолодіння, що складається із кімнати №1 - 19,4 кв.м, кухні 9,32 кв.м, коридору №1 2,67 кв.м, а також сарай, що становить 50/100 ідеальних долей. Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_5 різницю в частці за майно в сумі 26 крб. 33 коп. При такому варіанті розподілу будинку зобов'язано ОСОБА_7 закласти дверний пройом між приміщенням №1 і №2 будинку (а. с. 58-60). Таким чином, рішенням суду проведено реальний поділ домоволодіння. Однак, на підставі вказаного рішення Івано-Франківським обласним БТІ зареєстровано право особистої власності ОСОБА_7 на половину жилого будинку, без зазначення конкретних приміщень, присуджених їй, про що свідчить реєстровий напис, проставлений на рішенні суду (а. с. 58, 60). Тобто, за ОСОБА_7 зареєстровано часткову власність на домоволодіння.

Згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 14.02.2012 року (а. с. 8) позивач ОСОБА_4 успадкувала після смерті матері ОСОБА_7 майно, яке складається із 1/2 частки житлового будинку (дерево) житловою площею 32,7 кв.м, загальною площею 57,5 кв.м, зазначеного в плані літерою «А» та літньої кухні (дерево) загальною площею 32,6 кв.м, зазначеного в плані літерою «Б», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, яке належало спадкодавцю на підставі рішення Калуського міського народного суду від 28 березня 1991 року.

За даними витягу про державну реєстрацію прав ОКП ОБТІ (а. с. 9) ОСОБА_4 29.02.2012 року зареєструвала своє право часткової власності в розмірі 1/2 частки домоволодіння АДРЕСА_1.

За наведених обставин суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що вказане домоволодіння знаходиться у спільній частковій власності сторін.

Судом також встановлено та вбачається з технічного паспорта на домоволодіння по АДРЕСА_1 від 6 травня 1991 року, до якого внесені поточні зміни 12.08.2005 року (а. с. 116-121), що відповідач ОСОБА_5 провів добудову до своєї частини будинку в 2005 році.

З урахуванням встановлених обставин справи та положень ч. 1 ст. 376 ЦК України, в редакції чинній станом на час виникнення спірних правовідносин, відповідно до якої житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил, суд першої інстанції правильно вважав прибудову, проведену ОСОБА_5 до своєї частини будинку, самочинною. Проте, така прибудова відповідачем проведена ще за життя попереднього співвласника ОСОБА_7, яка не ставила до нього претензій щодо самочинної прибудови.

При цьому суд також зауважує, що літня кухня відноситься до господарських споруд. Відповідно до примітки 7 додатку 3.1 «Протипожежні вимоги» ДБН 360-92 «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень» мінімальні протипожежні розриви між житловими будинками і господарськими будівлями у межах однієї присадибної ділянки не нормуються, на що звернув увагу і представник третьої особи в засіданні апеляційного суду.

Доводи апелянта, що облаштування стічних труб для атмосферних опадів відповідачем виготовлені таким чином, що вони стікають під стіну належної їй літньої кухні, спростовуються оглянутими в судовому засіданні фотографіями, з яких вбачається, що атмосферні опади з даху будинку стікають в дощоприймальний жолоб, який закінчується не на близькій відстані від літньої кухні.

Наведеним спростовуються доводи апелянта, що суд безпідставно відмовив їй у задоволенні клопотання про призначення експертизи з метою визначення впливу самочинно збудованих об'єктів на належну їй літню кухню.

Згідно схематичного плану земельної ділянки садибного житлового будинку по АДРЕСА_1 (а. с. 11-15, 116-121) до складу домоволодіння входить один сарай, а за рішенням суду від 28 березня 1991 року сарай присуджено ОСОБА_5 і з його урахуванням визначено 1/2 частку ОСОБА_5 в спірному домоволодінні.

Більше того, апелянт не вказала на обставини та докази в чому полягає чинення їй перешкод в користуванні власністю, самочинно зведеним відповідачем сараєм та вбиральнею.

Вказані господарські будівлі зведені на земельній ділянці по АДРЕСА_1, яка перебуває в спільному користуванні ОСОБА_5 та ОСОБА_9, адже статтею 90 Земельного Кодексу Української РСР, в редакції чинній станом на 1986 рік, було встановлено, що на землях міст при переході права власності на будівлю переходить також і право користування земельною ділянкою або її частиною. При переході будівлі у власність кількох осіб земельна ділянка переходить в користування всіх співвласників будівлі.

Також положеннями ст. 30 Земельного Кодексу Української РСР, в редакції чинній станом на 1991 рік, передбачалось, що при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення.

При переході права власності громадян на жилий будинок і господарські будівлі та споруди до кількох власників, а також при переході права власності на частину будинку в разі неможливості поділу земельної ділянки між власниками без шкоди для її раціонального використання земельна ділянка переходить у спільне користування власників цих об'єктів.

Відповідно до ч. ч. 2, 4 ст. 120 Земельного кодексу України, в редакції чинній станом на лютий 2012 року було встановлено, що якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

Таким чином, з переходом права часткової власності ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_4 на домоволодіння по АДРЕСА_1, до останніх перейшло право користування земельною ділянкою в тих розмірах, що перебувала в користуванні в попередніх власників будинку.

Проте, помилковими є доводи апелянта про те, що між сторонами визначено порядок користування земельною ділянкою, оскільки земельна ділянка є присадибною, а між співвласниками будинку визначено порядок користування домоволодінням, тому відповідно до закону до них перейшло право користування земельною ділянкою. Такі доводи не спростовують правильності висновку суду, що між позивачем та відповідачем не вирішено питання щодо порядку користування земельною ділянкою.

В матеріалах справи є рішення Калуської міської ради №2656 від 09.09.2014 року про надання дозволу співвласникам ОСОБА_5 та ОСОБА_4 на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибної ділянки) по АДРЕСА_1.

Проте, матеріали справи не містять доказів приватизації вказаної земельної ділянки.

Таким чином, суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що власником цієї земельної ділянки є територіальна громада м. Калуша в особі Калуської міської ради, яка відповідно до ч. ч. 4, 7 ст. 376 ЦК України вправі ставити до відповідача вимоги про знесення самочинного будівництва, однак такої вимоги не ставить.

Також судом правильно до спірних правовідносин застосовано положення ст. 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», ст. 391 ЦК України, ст. 152 ч. 2 Земельного кодексу України.

Доводи апелянта про те, що вона позбавлена права на виділ її частки в домоволодінні в натурі з посиланням на п. 2.3. Інструкції щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об'єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 18.06.2007 №55, якою передбачено, що не підлягають поділу об'єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об'єкти нерухомого майна, не заслуговують на увагу, оскільки поділ будинку проведений в судовому порядку рішенням Калуського міського народного суду від 28 березня 1991 року. Сторони мають окремі входи в будинок і конкретно визначені приміщення в будинку, якими користуються окремо.

Посилання апелянта ОСОБА_4 на те, що у зв'язку з самочинною прибудовою відповідача вона позбавлена права на присвоєння адресного номера частині її домоволодіння також не приймаються до уваги, оскільки нічим не підтверджені, а з відповіді Калуської міської ради на її заяву вбачається, що належна їй частка в будинку складається з однієї кімнати та не носить ознак індивідуального житлового будинку, а тому немає законних підстав підготувати та подати на розгляд виконкому Калуської міської ради проект рішення щодо присвоєння адресного номера новоствореному житловому будинку. Також роз'яснено їй, що з таким питанням вона вправі буде звернутись повторно після проведення реконструкції та оформлення документів, що посвідчують речове право на земельну ділянку, на якій розташований об'єкт нерухомого майна.

Викладеним спростовуються доводи апелянта про те, що поділ в натурі часток домоволодіння неможливий через наявність спірного самочинного будівництва, чим порушується її право як власника.

Голослівними є твердження апелянта, що суд першої інстанції не взяв до уваги той факт, що при відсутності самочинно збудованих об'єктів, після виділення часток в натурі з наданням кожному об'єкту поштової адреси, вона та відповідач змогли би реалізувати своє право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для обслуговування домоволодіння у розмірі 0,10 га кожному, а на даний час така приватизація можлива лише у розмірі 0,10 га на двох. Адже, в силу ч. 3 ст. 121 Земельного кодексу України розмір земельної ділянки, що передається безоплатно громадянину у власність у зв'язку з набуттям ним права власності на жилий будинок, не може бути меншим, ніж максимальний розмір земельної ділянки відповідного цільового призначення, встановлений частиною першою цієї статті, крім випадків, якщо розмір земельної ділянки, на якій розташований будинок, є меншим.

З огляду на викладене та з урахуванням вищенаведених норм матеріального права, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому в силу ч. 1 ст. 375 ЦПК апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 381-384, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Калуського міськрайонного суду від 28 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Головуюча М.Д. Горейко

Судді: І.В. Бойчук

Л.В. Ясеновенко