Постанова № 73929147, 07.05.2018, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 338/792/17

Провадження № 22-ц/779/453/2018

Категорія 34

Головуючий у 1 інстанції Битківський Л. М.

Суддя-доповідач Томин

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 травня 2018 року м. Івано-Франківськ

Апеляційний суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої Томин О.О.

суддів: Пнівчук О.В., Горейко М.Д.

за участю секретаря Капущак С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційними скаргами Приватного акціонерного товариства «Київський страховий дім» та ОСОБА_2 на рішення Богородчанського районного суду, ухвалене суддею Битківським Л.М. 05 лютого 2018 року в смт. Богородчани, у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Приватного акціонерного товариства «Київський страховий дім» про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, -

в с т а н о в и в:

У серпні 2017 року ОСОБА_2 звернулась в суд із вказаним позовом до ОСОБА_3.

Свої позовні вимоги обґрунтувала тим, що 23 квітня 2017 року о 23 год. водій ОСОБА_3, який керував транспортним засобом марки «Сітроен Берлінго» р.н.з. НОМЕР_1, рухаючись по вул. Січових Стрільців в селищі Лисець Тисменицького району Івано-Франківської області, допустив наїзд на пішохода ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 (чоловіка позивача). Внаслідок вчиненого наїзду ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 помер у лікарні.

Під час перебування на лікуванні у Івано-Франківській ОКЛ позивачем понесено витрати на лікування чоловіка на суму 5563,35 грн. Також нею понесені витрати на поховання в сумі 9836,2 грн., на виготовлення і встановлення надгробного пам'ятника в сумі 17800 грн., а всього в сумі 27636,20 грн.

Позивач зазначає, що вона є інвалідом 2 групи, а внаслідок смерті чоловіка втратила частину джерела засобів до існування у розмірі його пенсії. Крім того, зазнала моральної шкоди, яку оцінила у сумі 100000 грн.

На підставі наведеного, просила стягнути з ОСОБА_3 на її користь майнову шкоду в сумі 33200 грн., моральну шкоду в сумі 100000 грн., а також щомісячне утримання в розмірі 474,50 грн., яке втратила у зв'язку зі смертю чоловіка.

Ухвалою Богородчанського районного суду від 12 вересня 2017 року до участі в справі в якості співвідповідача залучено Приватне акціонерне товариство «Київський страховий дім».

Рішенням Богородчанського районного суду від 05 лютого 2018 року позов задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ «Київський страховий дім» на користь ОСОБА_2 3473,50 грн. на відшкодування понесених витрат на лікування потерпілого, 24233,2 грн. на відшкодування понесених витрат на поховання та встановлення надгробного пам'ятника, 38400 грн. на відшкодування заподіяної моральної шкоди. Стягнуто з ПрАТ «Київський страховий дім» на утримання ОСОБА_2 474,50 грн. щомісячно довічно. В задоволенні інших вимог відмовлено.

Додатковим рішенням Богородчанського районного суду від 02 березня 2018 року скасовано заходи забезпечення позову у виді накладення арешту на майно ОСОБА_3, вжиті на підставі ухвали Богородчанського районного суду від 05 вересня 2017 року.

На рішення Богородчанського районного суду від 05.02.2018 року ПрАТ «Київський страховий дім» та ОСОБА_2 подали апеляційні скарги, вважають його необґрунтованим, постановленим з порушенням норм процесуального та матеріального права.

У своїй апеляційній скарзі ПрАТ «Київський страховий дім» зазначає, що в матеріалах справи відсутні будь-які заяви про уточнення позовних вимог чи зміну предмету та підстав позову. Однак, з оскаржуваного рішення Богородчанського районного суду вбачається, що в порушення вимог ст. 13 ЦПК України суд вирішив вимоги, які не заявлялись до ПрАТ «Київський страховий дім».

Як вбачається з матеріалів справи, протиправність дій, на яку посилається позивач, та вина ОСОБА_3 не доведені, а тому підстав для виплати чи стягнення страхового відшкодування зі страховика відсутні в силу вимог закону. Будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження того, що дії ОСОБА_3 були протиправні, неправомірні, містили б порушення правил дорожнього руху тощо матеріали справи не містять.

Вважає, що судом першої інстанції не надано належної оцінки тому факту, що ОСОБА_2 з будь-якими заявами до страховика про виплату не зверталась.

Що стосується витрат, пов'язаних з лікуванням, то згідно пп. «в» п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України №6 від 27 березня 1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» розмір витрат на ліки, лікування визначається на підставі виданих лікарем рецептів, довідок або рахунків про їх оплату. З матеріалів справи вбачається, що такі докази відсутні.

Також, щодо поминального обіду, то діючим законодавством таке поняття не передбачено, а відтак витрати на проведення таких поминальних обідів відшкодуванню не підлягають.

Крім того, не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, а обов'язок утримання та спільної власності подружжя на зарплати, пенсії тощо припиняється у зв'язку із смертю. Тому вважають неправомірним стягнення на користь позивача щомісячного утримання у розмірі 474,50 грн.

На підставі наведеного, просять апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення, яким в задоволені позову до ПрАТ «Київський страховий дім» відмовити в повному обсязі.

У поданій ОСОБА_2 апеляційній скарзі апелянт зазначає, що не погоджується з рішенням Богородчанського районного суду від 05.02.2018 року в частині відмови у стягненні 2090,00 грн. витрат на лікування (благодійні внески до фонду захисту медико-соціальних інтересів), 3403 грн. витрат, понесених на організацію поминального обіду на 40 днів, та моральної шкоди в сумі 61600 грн.

Вказує, що благодійні внески до Фонду захисту медико-соціальних інтересів вона змушена була сплатити через неодноразові наполягання медичних працівників.

Вважає, що суд безпідставно застосував до даних правовідносин Закон України «Про поховання та похоронну справу», оскільки ст. 1201 ЦК України визначено, що особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов'язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника, ці витрати.

Факт перебування ОСОБА_4 на час ДТП в стані алкогольного сп'яніння вважає недоведеним, так як відповідний огляд лікарем наркологом не проводився.

Крім того зазначає, що згідно п. 27.3 ст. 27 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» загальний розмір відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю фізичної особи (регламентної виплати) її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим) становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами.

Тому визначена судом сума відшкодування моральної шкоди у розмірі 38400 грн. є замалою.

Судом не застосовано положення ст. 1194 ЦК України, згідно якої особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати для повного відшкодування завданої шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страхового відшкодування. А тому вважає, що частина невідшкодованої моральної шкоди у сумі 61600,00 грн. підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_3, який повинен був дотримуватися правил дорожнього руху.

На підставі наведеного, просить змінити рішення суду, та стягнути в її користь з ОСОБА_3 61600 грн. моральної шкоди, та з ПрАТ «Київський страховий дім» витрати на лікування в сумі 2090,00 грн. (благодійні внески до фонду захисту медико-соціальних інтересів), 3403 грн. витрат на поховання (організацію поминального обіду на 40 днів).

На апеляційну скаргу ПрАТ «Київський страховий дім» ОСОБА_2 подала до апеляційного суду відзив, вважає, що апеляційна скарга є необґрунтованою і задоволенню не підлягає. Зазначає, що обов'язок відшкодувати шкоду, яка є наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, виникає у її завдавача незалежно від наявності вини. Крім того, абз. 6 п. 7 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 року №4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» вина потерпілого не враховується у разі відшкодування додаткових витрат, передбачених ч. 1 ст. 1195 ЦК України, у разі відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника, та у разі відшкодування витрат на поховання (ч. 3 ст. 1193 ЦК України). ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 повідомив ПрАТ «Київський страховий дім» про страховий випадок, а заявлені нею позовні вимоги не перевищують обумовлені полісом страхові виплати. Просила апеляційну скаргу ПрАТ «Київський страховий дім» залишити без задоволення.

ОСОБА_3 подав до апеляційного суду відзиви на апеляційні скарги ПрАТ «Київський страховий дім» та ОСОБА_2 Зазначив, що не вважає себе винним у вчиненні даної ДТП, а потерпілий порушував правила дорожнього руху та перебував у стані алкогольного сп'яніння. 26.04.2017 року він повідомив ПрАТ «Київський страховий дім» про настання страхового випадку. Також вказав, що він навідував потерпілого в Обласній клінічній лікарні, за вказівкою чергового лікаря придбав необхідні для лікування ліки на суму 1401,96 грн. Щодо розміру відшкодування моральної шкоди, то зазначив, що така має відповідати вимогам розумності та справедливості. Крім того, на його утриманні знаходиться його дружина - інвалід 1 групи, мати - інвалід 2 групи та батько пенсіонер. Просив апеляційні скарги ПрАТ «Київський страховий дім» та ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

ПрАТ «Київський страховий дім» подало відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_2, вважає її безпідставною та необґрунтованою, такою що не ґрунтується на нормах матеріального та процесуального права. Зазначає, що будь-яких вимог до ПрАТ «Київський страховий дім» позивач не заявляла. Просить суд звернути увагу, що обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у страховика за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи. Оскільки вина ОСОБА_3 в даному ДТП не доведена, відсутні підстави для виплати чи стягнення страхового відшкодування зі страховика. Крім того, ОСОБА_2 не зверталася до ПрАТ «Київський страховий дім» із заявами про виплати. В частині відмови у позові рішення суду вважає правомірним. Просить апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

15.12.2017 року набрала чинності нова редакція ЦПК України. Відповідно до п. 9 ст. 1 Розділу XIII «Перехідні положення» вказаного Кодексу справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до п. 8 ст. 1 Розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017 року) до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

В судовому засіданні апеляційного суду апелянт ОСОБА_2 та її представник доводи поданої нею апеляційної скарги підтримали, в задоволенні апеляційної скарги ПрАТ «Київський страховий дім» просили відмовити.

Представник ПрАТ «Київський страховий дім» в судових засіданнях апеляційного суду в режимі відеоконференції доводи поданої ним апеляційної скарги підтримав, в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_2 просив відмовити.

Відповідач ОСОБА_3 та його представник просили апеляційні скарги ПрАТ «Київський страховий дім» та ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін та їх представників, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга ПрАТ «Київський страховий дім» підлягає до часткового задоволення, апеляційна скарга ОСОБА_2 до задоволення не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз'яснює, у випадку необхідності, учасникам судового процесу їх процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судовому процесу їх правами та вживає заходів для виконання ними їх обов'язків.

Згідно ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих сторонами та іншими учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що за вказаних обставин мав місце страховий випадок, внаслідок якого настає цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_3, який свою відповідальність за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого застрахував у ПрАТ «Київський страховий дім», а останній безпідставно відмовився виконати обов'язок по виплаті страхового відшкодування. Позивачем доведено вимоги по відшкодуванню заподіяної матеріальної шкоди лікуванням потерпілого на суму 3473,50 грн., організацію поминального обіду, виготовлення та встановлення надмогильного пам'ятника. Також ОСОБА_2 має право на довічне утримання внаслідок смерті потерпілого як особа, яка перебувала на його утриманні. Разом з тим, вимоги про стягнення коштів на відшкодування понесених витрат на оплату благодійних внесків до Фонду захисту медико-соціальних інтересів, влаштування поминального обіду на 40 днів суд вважав необґрунтованими. В частині визначення розміру моральної шкоди суд керувався ступенем спричиненої позивачу шкоди, вини відповідача, а також нормами Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» щодо загального розміру такого відшкодування.

Однак, погодитися в повній мірі з такими висновками апеляційний суд не може з огляду на наступне.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

З огляду на положення статті 509 та з урахуванням приписів статей 11, 22, 23, 599, 1166-1168 ЦК України факт завдання фізичній особі шкоди каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, якщо ця особа (потерпілий) не перебуває в договірних правовідносинах із особою, яка завдала шкоди, та/або якщо завдання такого роду шкоди не пов'язане з виконанням цими особами обов'язків за договором, породжує виникнення позадоговірного, деліктного зобов'язання. Воно виникає з факту завдання шкоди й припиняється належним виконанням у момент відшкодування потерпілому шкоди в повному обсязі особою, яка завдала шкоду. Сторонами деліктного зобов'язання класично виступають потерпілий (кредитор) і особа, яка завдала шкоди (боржник).

Згідно статей 1167, 1168 та 1200 ЦК України, якщо деліктне зобов'язання виникло із факту смерті фізичної особи, кредиторами можуть бути чоловік (дружина), батьки (усиновлювачі), діти (усиновлені), особи, що проживали однією сім'ю з особою, яка померла. Зазначені особи як кредитори мають право вимагати від боржника відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи. Крім того, суб'єкти, визначені в пунктах 1-5 частини першої статті 1200 ЦК України, мають право на відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого, в розмірі, обчислюваному виходячи з середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого.

Правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, - якщо законом передбачено такий обов'язок.

Так, відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

До сфери обов'язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Статтями 3, 5 вказаного Закону визначено, що метою здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Згідно зі ст. 6 вищевказаного Закону страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.

За змістом ст.ст. 9, 22-31, 35, 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» настання страхового випадку (скоєння дорожньо-транспортної пригоди) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов'язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

Як передбачено статтею 1194 ЦК України, в разі якщо страхової виплати (страхового відшкодування) недостатньо для повного відшкодування шкоди, завданої особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, ця особа зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Таким чином потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов'язань, деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди, або шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування, або шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених статтею 1194 ЦК України підстав.

Відповідно ч. 1 ст. 1201 ЦК України особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов'язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника, ці витрати.

Судом встановлено, що 23 квітня 2017 року о 23 год. ОСОБА_3, керуючи автомобілем марки «Сітроен Берлінго» р.н.з. НОМЕР_1, рухаючись по вул. Січових Стрільців в селищі Лисець Тисменицького району Івано-Франківської області, допустив наїзд на пішохода ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, в результаті якого останній отримав тілесні ушкодження й помер ІНФОРМАЦІЯ_3 в Івано-Франківській обласній клінічній лікарні, що підтверджується копією Лікарського свідоцтва про смерть №183 від 27.04.2017 року та копією Свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 28.04.2017 року (т. 1, а.с. 9-10).

Суд також встановив, що згідно Поліса №АК/5023200 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії F00073181 від 21.11.2016 року правова відповідальність ОСОБА_3 застрахована Приватним акціонерним товариством «Київський страховий дім» (т. 1, а.с. 65).

За наслідками даної дорожньо-транспортної пригоди було зареєстровано кримінальне провадження №12017090250000170 за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України. На даний час досудове слідство триває (т. 1, а.с. 42, т. 2, а.с. 139).

26.04.2017 року ОСОБА_3 звернувся з письмовим повідомленням, реєстраційний №883, до ПрАТ «Київський страховий дім», у якому за визначеною формою подав усю інформацію про подію (т. 1, а.с. 66). Однак, виплати страхового відшкодування страхова компанія не проводила, посилаючись на недоведеність вини водія у вчиненні даної ДТП.

Разом з тим, апеляційний суд вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що за правилами ст. 1187 ЦК України обов'язок по доведенню, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого покладається на особу, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, а згідно вимог ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки відшкодовується незалежно від вини особи, яка її завдала.

При цьому відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року №6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» (зі змінами) шкода, заподіяна особі і майну громадянина, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Матеріалами справи доведено, що позивач понесла витрати на лікування потерпілого на суму 3473 грн. 50 коп. (т. 1, а.с. 12).

Також апеляційний суд погоджується з висновком місцевого суду, що позивач ОСОБА_2, яка понесла витрати на поховання потерпілого та на спорудження надгробного пам'ятника, має право на отримання відшкодування таких витрат на підставі ст. 1201 ЦК України, розмір яких у сумі 24233 грн. 20 коп. позивач підтвердила (т. 1, а.с. 14-15), а представник відповідача ПрАТ «Київський страховий дім» не спростував належними доказами.

Відповідно до п. 27.3 ст. 27 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами.

Таким чином, суд вірно дав оцінку доказам по справі і обґрунтовано стягнув з ПрАТ «Київський страховий дім» моральну шкоду в сумі 38400 грн. 00 коп. Вказаний розмір відшкодування відповідає характеру і обсягу заподіяних страждань. Підстав для додаткового стягнення моральної шкоди на користь позивача з відповідача ОСОБА_3 не вбачається.

Що стосується вимог про стягнення благодійних внесків до Фонду захисту медико-соціальних інтересів на суму 2090,00 грн. та 3403 грн. витрат, понесених на організацію поминального обіду на 40 днів, то суд першої інстанції обґрунтовано відмовив в їх задоволенні, оскільки сплата благодійних внесків не є матеріальною шкодою, а витрати на організацію поминального обіду на 40 днів не належать до витрат на поховання померлого, як те передбачено в ст. 2 ЗУ «Про поховання та похоронну справу».

Отже, доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 та апеляційної скарги ПрАТ «Київський страховий дім» не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, а фактично зводяться до переоцінки доказів, досліджених у встановленому законом порядку.

Разом з тим, апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції безпідставно вирішено стягувати з ПрАТ «Київський страховий дім» на утримання ОСОБА_2 474,50 грн. щомісячно довічно з огляду на наступне.

За положеннями ч. 1 ст. 1200 ЦК України уразі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті.

Шкода відшкодовується: 1) дитині - до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років); 2) чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, - довічно; 3) інвалідам - на строк їх інвалідності; 4) одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя чи іншому членові сім'ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, - до досягнення ними чотирнадцяти років; 5) іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потерпілого, - протягом п'яти років після його смерті.

Особам, визначеним у пунктах 1-5 частини першої цієї статті, шкода відшкодовується у розмірі середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого з вирахуванням частки, яка припадала на нього самого та працездатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мають права на відшкодування шкоди. До складу доходів потерпілого також включаються пенсія, суми, що належали йому за договором довічного утримання (догляду), та інші аналогічні виплати, які він одержував.

Особам, які втратили годувальника, шкода відшкодовується в повному обсязі без урахування пенсії, призначеної їм внаслідок втрати годувальника, та інших доходів.

При цьому, непрацездатні члени сім'ї загиблого, які мали самостійний заробіток або одержували пенсію на час його смерті, можуть бути визнані утриманцями потерпілого, якщо частка заробітку останнього, що припадала на кожного з них, була основним і постійним джерелом їх існування.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_4 перебував у шлюбі з ОСОБА_2, до дня смерті разом з дружиною був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1, а.с. 11).

Згідно копії повідомлення Тисменицького об'єднаного управління пенсійного фонду України Івано-Франківської області від 04.07.2017 року №1935/03 місячний розмір пенсії ОСОБА_4 становив 949,00 грн. (т. 1, а.с. 16).

Із копії Довідки до Акту огляду МСЕК серії 10 ААА №898842 вбачається, що ОСОБА_2 є інвалідом ІІ групи (т. 1, а.с. 17).

Разом з тим, із січня 2016 року по квітень 2017 року розмір пенсії ОСОБА_2 становив 20041,00 грн., зокрема, у квітні 2017 року (на момент смерті чоловіка) - 1347,00 грн., про що свідчить Довідка Богородчанського відділу Тисменицького об'єднаного у ПФУ від 07.11.2017 року №988/03 (т. 1, а.с. 170).

У зв'язку з наведеним, позивач не може вважатися такою, яка має право на відшкодування шкоди як непрацездатна особа, яка була на утриманні померлого в розумінні ст. 1200 ЦК України.

Виходячи з вище наведеного, та відповідно до ст. 367 ЦПК України, перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду підлягає скасуванню в частині стягнення з ПрАТ «Київський страховий дім» на утримання ОСОБА_2 474,50 грн. щомісячно довічно з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні даних вимог. В решті рішення суду слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Київський страховий дім» задовольнити частково.

Рішення Богородчанського районного суду від 05 лютого 2018 року в частині стягнення з ПрАТ «Київський страховий дім» на утримання ОСОБА_2 474,50 грн. щомісячно довічно скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення 474,50 грн. щомісячного довічного утримання відмовити.

В решті рішення суду залишити без змін.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 11 травня 2018 року.

Головуюча: Томин О.О.

Судді: Пнівчук О.В.

Горейко М.Д.