Постанова № 73927486, 07.05.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 182/4561/16-ц 22-ц/774/379/К/18

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 травня 2018 року м. Кривий Ріг

справа № 182/4561/16-ц

Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді: Барильської А.П.,

суддів: Бондар Я.М., Зубакової В.П.,

секретар судового засідання: Гладиш К.І.

сторони

позивач: ОСОБА_1

відповідач: Публічне акціонерне товариство «Судноплавна компанія «Укррічфлот» (у теперішній час Приватне акціонерне товариство «Судноплавна компанія «Укррічфлот»)

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_1на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28 вересня 2017 року, яке постановлено суддею Рибаковою В.В. в місті Нікополі Дніпропетровської області, -

В С Т А Н О В И В:

В серпні 2016 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до філії Публічного акціонерного товариства «Судноплавна компанія «Укррічфлот» «Нікопольський річковий порт» (у теперішній час Приватне акціонерне товариство «Судноплавна компанія «Укррічфлот»), який вподальшому неодноразово уточнювала, та в останній редакції позовних вимог позивач просила суд стягнути з відповідача на її користь заборгованість по заробітній платі в розмірі 2483,52 грн.; середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 27.07.2016 року по 31.07.2017 року в розмірі 53029,80 грн.; визнати неправомірними дії відповідача щодо видачі наказу про позбавлення її, ОСОБА_1, премії в липні 2016 року, визнати незаконним наказ № 64 від 26.07.2016 року та скасувати його; зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити їй премію за липень 2016 року.

Рішенням Нікопольського міськрайонного суду м. Кривого Рогу від 28 вересня 2017 року ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні позовних вимог.

В апеляційній скарзі позивач ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення по справі про задоволення її позовних вимог, посилаючись на те, що 04.05.2016 року її було прийнято на роботу в філію Публічного акціонерного товариства «Судноплавна компанія «Укррічфлот» «Нікопольський річковий порт» на посаду прийомоздавальника вантажу та багажу (наказ № 14/к від 04.05.2016 року).

24.05.2016 року вона була прийнята на роботу в філію Публічного акціонерного товариства «Судноплавна компанія «Укррічфлот» «Нікопольський річковий порт» на посаду касира бухгалтерії (наказ № 17/к від 24.05.2016 року).

Тобто, вона з одним і тим самим роботодавцем уклала кілька трудових договорів (крім основної роботи, ще й за сумісництвом).

В кінці липня 2016 року в розмові з керівництвом підприємства їй було висловлено наполегливу пропозицію подати заяву про звільнення.

Наказом № 22/к від 27.07.2016 року її було звільнено з посади прийомоздавальника вантажу та багажу та з посади касира бухгалтерії філії Публічного акціонерного товариства «Судноплавна компанія «Укррічфлот» «Нікопольський річковий порт» за власним бажанням за ст.38 КЗпП України.

У зв'язку зі звільненням їй було нараховано заробітну плату до виплати - 3034,95 грн., однак відповідачем, всупереч вимогам ст.116 КЗпП України, в день звільнення з нею не було проведено повного розрахунку.

Крім того, на думку позивача, відповідач зробив невірний розрахунок розміру належних їй при звільнені сум, оскільки, як вважає позивач, сума несплаченої грошової компенсації за невикористані дні щорічної та додаткової відпустки при звільненні за її розрахунком складає - 2182,28 грн.

Тому вважає, що відповідач не до нарахував та не виплатив належну їй від підприємства в день звільнення 27.07.2016 року суму, що в загальному розмірі склала 2483,52 грн. (301,24 грн. + 2182,28 грн.).

При звільненні їй була нарахована заробітна плата до виплати в розмірі - 3034,95 грн. Так як відповідачем у день звільнення не було виплачено всіх сум, що належать їй від підприємства, то відповідач у відповідності до ч.1 ст.117 КЗпП України повинен виплатити їй середній заробіток за весь час затримки розрахунку по день винесення судового рішення, який за період з 27.07.2016 року по 31.07.2017 року за двома посадами становить 53029,80 грн.

Позивач також послалась на те, що перед звільненням її ознайомили з наказом по підприємству № 64 від 26.07.2016 року про позбавлення її премії в липні 2016 року. Відповідач в даному наказі посилається на те, що нею нібито було порушено трудову дисципліну, однак порушення нею трудової дисципліни, не встановлено, не зафіксовано та наказу чи розпорядження про накладення на неї стягнення за порушення нею трудової дисципліни по підприємству не існує, вважає, що може вимагати від відповідача нарахування та виплати премії за липень 2016 року.

Відзив на апеляційну скаргу не подавався.

Указом Президента України «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» №452 від 29 грудня 2017 року ліквідовано Апеляційний суд Дніпропетровської області та утворено Дніпровський Апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську область, з місцезнаходженням у містах Дніпрі та Кривому Розі.

Згідно пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Відповідно до пункту 8 Розділу ХІІІ Цивільного процесуального кодексу України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Таким чином, Апеляційний суд Дніпропетровської області продовжує здійснювати свої повноваження до початку роботи Дніпровського Апеляційного суду в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську область, з місцезнаходженням у містах Дніпрі та Кривому Розі.

Заслухавши суддю-доповідача, представника ПрАТ «Судноплавна компанія «Укррічфлот» - ОСОБА_3, яказаперечувала проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що Наказом № 14/к від 04.05.2016 року позивача ОСОБА_1 з 04.05.2016 року було прийнято на роботу до філії Публічного акціонерного товариства «Судноплавна компанія «Укррічфлот» «Нікопольський річковий порт» на 0,5 ставки на посаду прийомоздавальника вантажу та багажу вантажної дільниці філії Публічного акціонерного товариства «Судноплавна компанія «Укррічфлот» «Нікопольський річковий порт» з оплатою праці пропорційно відпрацьованому часу, із розрахунку окладу згідно штатного розпису, з встановленням випробувального строку 1 місяць (а.с.51).

Наказом № 17/к від 24.05.2016 року про прийняття на роботу позивача ОСОБА_1 було прийнято за сумісництвом на 0,5 ставки на посаду касира, бухгалтера, філії Публічного акціонерного товариства «Судноплавна компанія «Укррічфлот» «Нікопольський річковий порт», з 24.05.2016 року з оплатою праці пропорційно відпрацьованому часу, із розрахунку окладу згідно штатного розпису, з встановленням випробувального строку 1 місяць (а.с.52).

Згідно наказу № 22/к від 27.07.2016 року ОСОБА_1, касира бухгалтера, працюючу за сумісництвом, 27.07.2016 року було звільнено за власним бажанням за ст.38 КЗпП України (а.с.53). Окрім того, згідно наказу № 22/к від 27.07.2016 року ОСОБА_1, прийомоздавальника вантажу та багажу вантажна дільниця, 27.07.2016 року було звільнено за власним бажанням, за ст.38 КЗпП України (а.с.53).

У вказаному наказі було зазначено, що бухгалтерії необхідно здійснити з позивачем повний розрахунок по заробітній платі, виплатити позивачу компенсацію за невикористану щорічну відпустку у кількості 6 календарних днів.

За травень 2016 року, за червень 2016 року, за липень 2016 року (а.с.5,54,92), позивачу при звільненні необхідно було виплатити наступні суми:

- компенсація відпустки - 946,44 грн.

- оплата по окладу за відпрацьований час - 953,45 грн.

- оплата по окладу за відпрацьований час (за внутр. сумісництвом) - 1135,06 грн., а всього нараховано - 3034,95 грн. З них утримано - 622,16 грн.

Загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем на кінець липня 2016 року склала 2412,79 грн. (а.с.5,54,92).

Відповідно до ч.1 ст.47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

27.07.2016 року позивач отримала трудову книжку (а.с.93).

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог позивача, суд першої інстанції виходив з недоведеності позовних вимог позивача.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ст.117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Як вбачається із матеріалів справи, при звільненні розрахунок з позивачем у визначений трудовим законодавством строк проведений не був, однак, вина відповідача у невчасному проведенні позивачу розрахунку не встановлена та позивачем, відповідно до вимог ст.ст. 10,60 ЦПК України, в редакції 2003 року, чинній на момент ухвалення рішення судом першої інстанції, та ст.ст.12,81 ЦПК України, в редакції 2017 року, чинній на момент розгляду справи судом апеляційної інстанції, не доведена..

Так, 27.07.2016 року позивач отримала трудову книжку (а.с.93), однак за розрахунком до бухгалтерії не зверталась, що не спростовано позивачем та доказів зворотнього суду не надано.

З матеріалів справи вбачається, що у період з 28.07.2016 року по 11.08.2016 року бухгалтер ОСОБА_4 телефонувала позивачу на номер НОМЕР_1 з приводу проведення з останньою розрахунку, однак відповіді на дзвінки не було, періодично телефон був відключений, про що бухгалтером ОСОБА_4 було складено рапорт (а.с.94).

У зв'язку з вказаними обставинами, за розпорядженням директора філії Публічного акціонерного товариства «Судноплавна компанія «Укррічфлот» «Нікопольський річковий порт» було створено комісію стосовно виїзду за місцем проживання ОСОБА_1 з метою повідомлення щодо негайного прибуття ОСОБА_1 до бухгалтерії порту для повного розрахунку у зв'язку з її звільненням або отриманням від ОСОБА_1 пояснень поважності причин не отримання розрахунку при звільненні.

Актом від 11.08.2016 року підтверджено факт виїзду комісії порту (ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6.) за адресою: АДРЕСА_1 та встановлено факт відсутності ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.95).

Крім того, відповідач направляв позивачу лист з вимогою прибуття до бухгалтерії порту для отримання повного розрахунку за липень 2016 року (а.с.96).

Крім того, правильність розрахунку при звільненні позивача та їх вірність доведені відповідачем наданими письмовими доказами, а саме, розрахунковими листами (а.с.5,54,92), витягом зі штатного розпису (а.с.58) бухгалтерськими довідками (а.с.133-135).

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог позивача.

Не можуть бути підставою для скасування рішення суду доводи апеляційної скарги позивача про те, що у зв'язку зі звільненням позивачу було нараховано заробітну плату до виплати - 3034,95 грн., однак відповідачем, всупереч вимогам ст.116 КЗпП України, в день звільнення з нею не було проведено повного розрахунку, оскільки судом першої інстанції встановлено, з чим погоджується колегія суддів, що саме з вини позивача з нею не був проведений розрахунок при звільненні у строки, встановлені ст.116 КЗпП України.

Також не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції доводи апеляційної скарги позивача, про те, що відповідач зробив невірний розрахунок розміру належних їй при звільнені сум, оскільки як вважає позивач, сума несплаченої грошової компенсації за невикористані дні щорічної та додаткової відпустки при звільненні за її розрахунком складає - 2182,28 грн., з огляду на наступне.

Так, відповідно до бухгалтерської довідки (а.с.133) на день звільнення сума до виплати за обома посадами позивачу складала 2412,79 грн., виходячи з такого розрахунку: 3034,95 грн. (946,44 (посада прийомоздавальник) + 1135,06 (посада касир) + 946,44 (компенсація відпустки) - 622,16 (утримано) = 2412,79 грн., яку і було виплачено останній при її зверненні до бухгалтерії підприємства (а.с.56).

Згідно довідки від 14.09.2017 року № 01-01/199, виданої філією Публічного акціонерного товариства «Судноплавна компанія «Укррічфлот» «Нікопольський річковий порт» (а.с.166), у період роботи позивача ОСОБА_1 у філії Публічного акціонерного товариства «Судноплавна компанія «Укррічфлот» «Нікопольський річковий порт» з 04.05.2016 року по 27.07.2016 року на посаді прийомоздавальника вантажу та багажу (0,5 ставки) та з 24.05.2016 року по 27.07.2016 року на посаді касира (0,5 ставки) щорічні відпустки не надавались. При звільненні з посад 27.07.2016 року ОСОБА_1 було компенсовано 6 календарних днів щорічної відпустки з розрахунку середнього заробітку за двома посадами.

Викладене підтверджується іншими матеріалами справи (а.с.167-169 - Графіки роботи при однозмінному п'ятиденному режимі роботи на травень, червень, липень 2016 рік (0,5 ставки) (внутрішнє сумісництво); а.с.170 - наказом про перенесення робочих днів у березні та червні 2016 року № 17 від 25.02.2016 року; а.с.171 - Витягом зі штатного розпису; а.с.172 - наказом щодо затвердження графіків роботи за 2016 рік працівників філій Публічного акціонерного товариства «Судноплавна компанія «Укррічфлот» № 175/а від 16.12.2015 року; а.с.173 - Графіком роботи при однозмінному п'ятиденному режимі роботи на 2016 рік (0,5 ставки) (до наказу № 175/а від 16.12.2015 року; а.с.59-64 - табелем обліку робочого часу бухгалтерії та вантажної дільниці).

Відповідно до ст.19 Закону України «Про відпустки» жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину-інваліда, або яка усиновила дитину, матері інваліда з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або інваліда з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або інваліда з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України).

Термін «одинока матір» на законодавчому рівні не визначено, проте відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 року № 9 одинокою матір'ю вважають жінку, яка не перебуває у шлюбі та у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері; вдову; іншу жінку, яка виховує і утримує дитину сама.

За цим визначенням для визнання «іншої жінки» одинокою необхідно дві ознаки: вона і виховує дитину, і сама її утримує.

Однак після введення в дію Закону України «Про відпустки» таке поняття «одинокої матері» не повинно застосовуватися, оскільки п.5 ч.12 ст.10 цього Закону визначає «одиноку матір» як таку, яка виховує дитину без батька. Отже, участь батька або інших осіб в утриманні дитини не позбавляє матері статусу одинокої.

Відповідно до зазначеного, до категорії «одинока матір» відноситься: жінка, яка не перебуває у шлюбі та у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері; вдова; жінка, яка виховує дитину без батька (в тому числі й розлучена жінка, яка виховує дитину без батька, незважаючи на факт отримання аліментів, і жінка, яка вийшла заміж, але її дитина новим чоловіком не усиновлена).

Отже, право на додаткову відпустку мають такі «одинокі матері»: жінка, яка не перебуває у шлюбі та у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері; вдова; жінка, яка виховує дитину без батька (в тому числі й розлучена жінка, яка виховує дитину без батька, незважаючи на факт отримання аліментів, і жінка, яка вийшла заміж, але її дитина новим чоловіком не усиновлена).

Однак, зазначене визначення терміна «одинока матір» застосовується тільки для надання пільг і гарантій, встановлених трудовим законодавством щодо відпусток.

Як вбачається із матеріалів справи, а особовій картці позивача зазначено, що остання розлучена та має дочку - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.93).

Правилами внутрішнього трудового розпорядку працівників (а.с.176-187), що діють на підприємстві, передбачено надання додаткової відпустки одинокій матері - 10 календарних днів на рік.

Чинне законодавство не містить конкретного переліку документів, які слід пред'явити розлученій жінці, яка виховує дитину без батька, для отримання додаткової соціальної відпустки. На думку суду, для отримання соціальної додаткової відпустки розлучена жінка, крім заяви про надання цієї відпустки, як мінімум повинна надати роботодавцю свідоцтво про народження дитини (або його копію) та свідоцтво/рішення суду про розірвання шлюбу (або його копію).

Окрім того, режим роботи філії Публічного акціонерного товариства «Судноплавна компанія «Укррічфлот» «Нікопольський річковий порт» визначено «Правилами внутрішнього трудового розпорядку працівників» (а.с.176-187). Згідно з п.2.2. Правил внутрішнього трудового розпорядку працівників, з метою підтвердження прав на пільги і компенсації, передбачені чинним законодавством, додатково до документів, що подаються в обов'язковому порядку, працівник також надає наступні документи за їх наявності, зокрема, свідоцтво про народження (до 18 років) (оригінал); свідоцтво про шлюб/розлучення (а.с.178).

Однак матеріали спрви не містять належних та допустимих доказів на підтвердження того, що позивач навала позивачу документи на підтвердження того, що вона розлучена та має дитину, заяви про надання додаткової відпустки не подавала. Також не надавалось позивачем і будь-якого документу складеного, оформленого та засвідченого в установленому порядку, в якому з достатньою достовірністю підтверджується відсутність участі батька у вихованні дитини на підтвердження того, що позивач виховує і утримує дитину сама.

Таким чином, правові підстави для надання позивачу додаткової оплачуваної відпустки як «одинокій матері» у відповідача були відсутні.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачу було проведено розрахунок кількості невикористаних днів відпустки відповідно до чинного законодавства України, тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по заробітній платі в розмірі 2483 грн. 52 коп.

Також не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції доводи апеляційної скарги позивача про необхідність стягнення з відповідач на її користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки як встановлено судом першої інстанції, з чим погоджується і колегія суддів, в даному випадку не мало місця затримки розрахунку при звільненні з вини відповідача по справі, що свідчить про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.

Не приймаються до уваги й доводи апеляційної скарги позивача стосовно щодо неправомірності дій відповідача при видачі наказу про позбавлення позивача премії в липні 2016 року, з огляду на наступне.

На підприємстві відповідача діє Положення про спрощену систему оплати праці та преміювання робітників АСК «Укррічфлот» (далі - Положення), затвердженого наказом № 4 від 29.01.2016 року щодо введення в дію Положення про спрощену систему оплати праці та преміювання працівників АСК «Укррічфлот» з 01.02.2016 року (а.с.174,175).

Згідно Розділу ІІІ «Види, розміри, порядок встановлення та виплати складових заробітної плати» показник для застосування премії gross - це відсутність зауважень від безпосереднього керівника, від керівників ЦР АСК та/або від керівників Філій (для співробітників філій); відсутність порушень по виконанню посадових обов'язків, щодо дотримання трудової дисципліни, регламентам, наказам Компанії та Філій (для співробітників філій). У випадку депреміювання працівника підставою для позбавлення премії є наказ про депреміювання з вказівкою причин депреміювання.

Наказом № 64 від 26.07.2016 року щодо депреміювання працівників філії АСК «Укррічфлот» «Нікопольський річковий порт», у зв'язку з порушенням трудової дисципліни, наявністю зауважень та відповідно до рапортів керівників працівника з прийомоздавальника вантажу та багажу та касира ОСОБА_1 знято премію Гросс у повному обсязі при нарахуванні заробітної плати за липень 2016 року (а.с.65). З вказаним наказом позивач була ознайомлена 27.07.2016 року, про що свідчить її підпис у наказі (а.с.65-на звороті).

Підставою для депреміювання позивача в липні місяці 2016 року стало те, що 25.07.2016 року та 26.07.2016 року позивач прийшла на роботу о 08.45 год., запізнившись на своє робоче місце на 15 хвилин з тієї причини, що проспала, що підтверджується пояснювальною запискою позивача від 26.07.2016 року (а.с.71).

Таким чином, за порушення трудової дисципліни позивач була правомірно позбавлена права на премію.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані, підтверджуються письмовими доказами та не спростовуються доводами, викладеними в апеляційній скарзі.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1- залишити без задоволення.

Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28 вересня 2017 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 11 травня 2018 року.

Головуючий:

Судді: