Рішення № 73925038, 03.05.2018, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49600

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.05.2018м. ДніпроСправа № 904/935/18

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Рудь І.А., за участю секретаря судового засідання Гриценко К.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Приватного підприємства "Мікс", м. Кам'янське Дніпропетровської області

до Приватного підприємства "КМС-1", смт. Курилівка Петриківського району Дніпропетровської області

про стягнення заборгованості в сумі 222 149 грн. 44 коп. за договором поставки нафтопродуктів від 18.01.2017 № 1801/1

Представники:

від позивача: ОСОБА_1, дог. №356 від 26.02.2018, адвокат;

від відповідача: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

Приватне підприємство "Мікс" звернулося до господарського суду з позовом, в якому просить стягнути з Приватного підприємства "КМС-1" заборгованість в розмірі 220 836 грн. 03 коп., з яких: 187 585 грн. 00 коп. - основний борг, 20 020 грн. 24 коп. - пеня, 2 1380 грн. 02 коп. - 3% річних, 11 092 грн. 77 коп. - інфляційні втрати, відповідно до умов договору поставки нафтопродуктів від 18.01.2017 № 1801/1.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем господарських зобов'язань за договором.

Ухвалою господарського суду від 12.03.2018 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд якої призначено за правилами загального позовного провадження у підготовчому засіданні на 17.04.2018

04.04.2018 на адресу суду надійшла заява Приватного підприємства "Мікс" про забезпечення позову від 03.03.2018 № 31, в якій позивач просить суд накласти арешт на сільськогосподарську техніку зареєстровану за Приватним підприємством «КМС-1» в межах суми основного боргу по договору поставки нафтопродуктів № 1801/1 від 18.01.2017 у розмірі 187 585 грн. 00 коп., а саме:

- комбайн зернозбиральний John Deere 9500, двигун № RG6076Н589164, 1990 року випуску, днз 44257 АЕ;

- трактор колісний К-701, двигун № 04-018611, 1983 року випуску, днз 44259 АЕ;

- навантажувач L-34В двигун № 9410001177,1994 року випуску, днз 44282 АЕ;

- комбайн зернозбиральний ДОН-1500, двигун № НОМЕР_1, 2004 року випуску, днз 44289 АЕ;

- обприскувач причіпний ОП-2000, двигун № -, 2016 року випуску, днз 44165АЕ;

- обприскувач причіпний ОП-2000, двигун № -, 2016 року випуску, днз 44164 АЕ.

Ухвалою суду від 06.04.2018 у задоволенні заяви про забезпечення позову Приватного підприємства "Мікс" відмовлено.

11.04.2018 позивач подав до суду заяву про уточнення позовних вимог, в якій просить суд стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 222 149 грн. 44 коп., з яких: 187 585 грн. 00 коп. - основний борг, 20 020 грн. 24 коп. - пеня, 2 769 грн. 87 коп. - 3% річних, 11 774 грн. 33 коп. - інфляційні втрати, відповідно до умов договору поставки нафтопродуктів від 18.01.2017 № 1801/1.

Ухвалою господарського суду від 17.04.2018 закрито підготовче провадження; справу призначено до судового розгляду по суті в засіданні на 03.05.2018.

Відповідач правом на участь у призначених судових засіданнях не скористався, явку повноважного представника не забезпечив та не надав витребувані судом документи.

Господарський суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача, оскільки про час та місце розгляду справи останній повідомлений належним чином.

Відповідно до ст.165 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

У судових засіданнях представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги та просив суд їх задовольнити у повному обсязі.

В порядку ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, оцінивши докази в їх сукупності, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

18.01.2017 між Приватним підприємством "Мікс" (постачальник) та Приватним підприємством "КМС-1" (покупець) укладено договір поставки нафтопродуктів № 1801/1 (далі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується продати та передати у власність покупця дизельне паливо - в подальшому товар. Покупець зобов'язується прийняти товар від постачальника та оплатити його загальну вартість (п. 1.1. договору).

Поставка товару здійснюється по безготівковим талонам через мережу АЗС Постачальника (п. 2.1. договору).

Постачальник разом з продукцією надає покупцю документацію згідно вимогами діючого законодавства: видаткову накладну, сертифікат відповідності (п. 2.2. договору).

Умови оплати за товар - попередня оплата на розрахунковий рахунок (п. 3.1. договору).

Ціна товару включає вартість палива, ПДВ та інших податків, обов’язкових платежів, передбачених діючим законодавством України (п. 3.2. договору).

Розрахунки за поставлений товар здійснюються шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок продавця (п. 3.3. договору).

Валютою, в якій виконуються платежі постачальнику за договором, визначається гривня (п. 3.4. договору).

Сума за договором складає 1 400 000 грн. з ПДВ (п. 3.5. договору).

Затримка постачальника у виконанні його зобов'язань щодо поставки товару, а також затримка покупця в оплаті за поставлений товар обумовлює можливість застосування до обох сторін договору штрафних санкцій не нижче подвійної облікової ставки НБУ за кожен день невиконання суб'єктами господарювання договірних умов (п. 4.1. договору).

Договір діє з моменту його підписання і до 31.12.2017 (п. 7.8. договору).

На виконання умов договору позивач у період з 19.01.2017 по 12.12.2017 передав, а відповідач прийняв у товар на загальну суму 1 371 147 грн. 00 коп., що підтверджується підписаними сторонами та скріпленими їх печатками накладними:

- № 68 від 19.01.2017 про поставку товару на суму 499 465 грн. 00 коп. з ПДВ (а.с. 19);

- № 1014 від 01.08.2017 про поставку товару на суму 151 746 грн. 00 коп. з ПДВ (а.с. 20);

- № 1015 від 02.08.2017 про поставку товару на суму 73 500 грн. 00 коп. з ПДВ (а.с. 21);

- № 1054 від 22.08.2017 про поставку товару на суму 151 746 грн. 00 коп. з ПДВ (а.с. 22);

- № 1084 від 01.09.2017 про поставку товару на суму 151 746 грн. 00 коп. з ПДВ (а.с. 23);

- № 1152 від 13.09.2017 про поставку товару на суму 155 359 грн. 00 коп. з ПДВ (а.с. 24);

- № 1237 від 02.10.2017 про поставку товару на суму 162 585 грн. 00 коп. з ПДВ (а.с. 25);

- № 1679 від 12.12.2017 про поставку товару на суму 25 000 грн. 00 коп. з ПДВ (а.с. 26) та копіями товарно-транспортних накладних на відпуск нафтопродуктів (нафти):

- № 1014 від 01.08.2017 про поставку товару на суму 151 746 грн. 00 коп. з ПДВ (а.с. 35);

- № 1015 від 02.08.2017 про поставку товару на суму 73 500 грн. 00 коп. з ПДВ (а.с. 36);

- №1081 від 22.08.2017 про поставку товару на суму 151 746 грн. 00 коп. з ПДВ (а.с. 37);

- №1084 від 01.09.2017 про поставку товару на суму 151 746 грн. 00 коп. з ПДВ (а.с. 38);

- №1152 від 13.09.2017 про поставку товару на суму 155 359 грн. 00 коп. з ПДВ (а.с. 39);

- №1237 від 02.10.2017 про поставку товару на суму 162 585 грн. 00 коп. з ПДВ (а.с. 40).

Позивач виставив відповідачу рахунки:

- № 65 від 18.01.2017 на оплату товару вартістю 499 465 грн. 00 коп. з ПДВ (а.с. 27);

- № 816 від 31.07.2017 на оплату товару вартістю 151 746 грн. 00 коп. з ПДВ (а.с. 28);

- № 817 від 31.07.2017 на оплату товару вартістю 73 500 грн. 00 коп. з ПДВ (а.с. 29);

- № 818 від 31.07.2017 на оплату товару вартістю 151 746 грн. 00 коп. з ПДВ (а.с. 30);

- № 942 від 01.09.2017 на оплату товару вартістю 151 746 грн. 00 коп. з ПДВ (а.с. 31);

- № 1006 від 13.09.2017 на оплату товару вартістю 155 359 грн. 00 коп. з ПДВ (а.с. 32);

- №1079 від 02.10.2017 на оплату товару вартістю 162 585 грн. 00 коп. з ПДВ (а.с. 33);

- №1414 від 12.12.2017 на оплату товару вартістю 25 000 грн. 00 коп. з ПДВ (а.с. 34);

Відповідно до п. 3.1. договору умови оплати за товар - попередня оплата на розрахунковий рахунок.

Однак, як стверджує позивач, відповідач в порушення умов договору свої зобов’язання по повній та своєчасній оплаті здійснив частково, оплативши на користь позивача товар за спірними поставками на загальну суму 1 183 562 грн. 00 коп., а саме:

- товар за накладною № 68 від 19.01.2017 на суму 499 465 грн. 00 коп. з ПДВ (рахунок № 65 від 18.01.2017) оплачено відповідачем 19.01.2017 платіжним документом № 385 в сумі 499 465 грн. 00 коп.;

- товар за накладною № 1014 від 01.08.2017 на суму 151 746 грн. 00 коп. з ПДВ (рахунок № 816 від 31.07.2017) оплачено відповідачем 01.08.2017 платіжним документом № 693 в сумі 151 746 грн. 00 коп.;

- товар за накладною № 1015 від 02.08.2017 на суму 73 500 грн. 00 коп. з ПДВ (рахунок № 817 від 31.07.2017) оплачено відповідачем 02.08.2017 платіжним документом № 696 в сумі 73 500 грн. 00 коп.;

- товар за накладною № 1054 від 22.08.2017 на суму 151 746 грн. 00 коп. з ПДВ (рахунок № 818 від 31.07.2017) оплачено відповідачем 29.08.2017 платіжним документом № 755 в сумі 151 746 грн. 00 коп.;

- товар за накладною № 1084 від 01.09.2017 на суму 151 746 грн. 00 коп. з ПДВ (рахунок № 942 від 01.09.2017) оплачено відповідачем: 13.09.2017 платіжним документом № 885 в сумі 30 000 грн. 00 коп.; 14.09.2017 платіжним документом № 888 в сумі 70 000 грн. 00 коп.; 22.09.2017 платіжним документом № 914 в сумі 51 746 грн. 00 коп.;

- товар за накладною № 1152 від 13.09.2017 на суму 155 359 грн. 00 коп. з ПДВ (рахунок № 1006 від 13.09.2017) оплачено відповідачем 29.09.2017 платіжним документом № 953 в сумі 155 359 грн. 00 коп.

Товар за накладною № 1237 від 02.10.2017 на суму 162 585 грн. 00 коп. з ПДВ (рахунок № 1079 від 02.10.2017) та за накладною № 1679 від 12.12.2017 на суму 25000 грн. 00 коп. з ПДВ (рахунок № 1414 від 12.12.2017) відповідачем оплачено не було.

На підтвердження здійснення часткової оплати позивач надав до суду звіт по дебетових та кредитових операціях по рахунку позивача (а.с. 41-42).

Таким чином, у відповідача виникла заборгованість перед позивачем в сумі 187 585 грн. 00 коп. (1 371 147 грн. 00 коп. - 1 183 562 грн. 00 коп.).

На підставі п. 4.1 договору позивач нарахував до сплати відповідачу пеню за загальний період з 02.10.2017 по 01.03.2018 за кожною накладною окремо, у загальному розмірі 20 020 грн. 24 коп.

Із посиланням на положення ст. 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував додатково до суми основного боргу та вимагає стягнути з відповідача 3% річних в сумі 2 769 грн. 87 коп. за загальний період з 02.10.2017 по 10.04.2018 та інфляційні втрати у розмірі 11 774 грн. 33 коп. за період з 02.10.2017 по 10.04.2018.

Заборгованість відповідача підтверджується: договором, копіями видаткових накладних, товарно-транспортних накладних, банківськими виписками про часткову сплату вартості товару, обґрунтованим розрахунком суми позову тощо.

Доказів оплати спірної заборгованості відповідачем сторонами до матеріалів справи не надано.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представника позивача, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відносини, що виникли між сторонами у справі на підставі договору поставки є господарськими зобов’язаннями, тому, згідно положень ст.ст. 4, 173-175 і ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до цих відносин мають застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених Господарським кодексом України.

У відповідності до ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона – постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до п. 3.1. договору умови оплати за товар - попередня оплата на розрахунковий рахунок.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України).

Якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України (п. 1.7. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

За вказаних підстав, строк оплати поставленого позивачем товару:

- за накладною № 1237 від 02.10.2017 є таким, що настав 02.10.2017;

- за накладною № 1679 від 12.12.2017 є таким, що настав 12.12.2017.

Статтею 629 Цивільного кодексу України унормовано, що договір є обов’язковим до виконання.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно положень ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, щ о порушенням зобов’язання є його не виконання або виконання з порушенням умов, які визначені змістом зобов’язання.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).

У відповідності до норм ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно із п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань” від 17.12.2013 № 14 з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача пеню за загальний період з 02.10.2017 по 01.03.2018, що розрахована за кожною накладною окремо, у загальному розмірі 20 020 грн. 24 коп. З наявного в матеріалах справи розрахунку вбачається, що позивач нараховує пеню на заборгованість у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення оплати.

Відповідно до ч.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч.ч.4, 6 ст.231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Оскільки законом, у даному випадку, не передбачено розмір штрафних санкцій, то застосовуються санкції, передбачені договором.

Відповідно до п. 4.1. договору затримка постачальника у виконанні його зобов'язань щодо поставки товару, а також затримка покупця в оплаті за поставлений товар обумовлює можливість застосування до обох сторін договору штрафних санкцій не нижче подвійної облікової ставки НБУ за кожен день невиконання суб'єктами господарювання договірних умов.

Як вбачається з наведеного пункту договору сторони не встановили конкретний розмір пені, а лише встановили обмеження нижнього порогу розміру пені , саме: не нижче подвійної облікової ставки Національного банку України

Оскільки сторони не узгодили в договорі конкретний розмір пені, то нарахування пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України є неправомірним, у зв’язку із чим позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Перевіривши розрахунок 3% річних, наданий позивачем, судом встановлено, що розрахунок проведений невірно.

З наявного в матеріалах справи розрахунку вбачається, що позивач нараховує 3 % річних:

- на заборгованість за видатковою накладною № 1237 від 02.10.2017 за період з 02.10.2017 по 10.04.2018 у розмірі 2 525 грн. 35 коп.

- на заборгованість за видатковою накладною № 1679 від 12.12.2017 за період з 12.12.2017 по 10.04.2018 у розмірі 244 грн. 52 коп.

Як вказано вище, оскільки сторони у договорі не узгодили строк оплати товару після його отримання покупцем, відповідач повинен був сплатити за поставлений товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, тобто в день підписання накладних.

Статтею 253 Цивільного кодексу України унормовано, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

З огляду на викладене, прострочення виконання зобов’язання з оплати за поставлений товар починатиметься з наступного дня, а саме:

- за накладною № 1237 від 02.10.2017 з 03.10.2017;

- за накладною № 1679 від 12.12.2017 з 13.12.2017.

З огляду на наведене, розмір 3% річних, нарахований на заборгованість за видатковою накладною № 1237 від 02.10.2017 за період з 03.10.2017 по 10.04.2018 становить 2 539 грн. 00 коп., що є більшим ніж розраховано та заявлено до стягнення позивачем; розмір 3% річних, нарахований на заборгованість за видатковою накладною № 1679 від 12.12.2017 за період з 13.12.2017 по 10.04.2018 становить 244 грн. 52 коп., що повністю збігається із розміром розрахованим позивачем.

Разом з тим, суд позбавлений права збільшувати розмір позовних вимог. Пред’явлення вимог в меншому розмірі є правом позивача. Враховуючи викладене, суд розглядає вимоги про стягнення 3% річних в заявленому позивачем розмірі.

Перевіркою виконаного позивачем розрахунку інфляційних втрат судом встановлено, що позивачем не враховано приписи абз. 3 п. 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013, відповідно до яких розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Як вказано вище, оплата за поставлений товар мала бути здійснена:

- за накладною № 1237 від 02.10.2017 у строк до 02.10.2017 включно;

- за накладною № 1679 від 12.12.2017 у строк до 12.12.2017 включно, отже період нарахування інфляційних втрат повинен починатися з наступного місяця, тобто:

- за накладною № 1237 від 02.10.2017 р. з листопада 2017 року;

- за накладною № 1679 від 12.12.2017 р. з січня 2018 року.

З огляду на наведене, за розрахунком суду підлягають до стягнення інфляційні втрати в розмірі 9 854 грн. 22 коп., з яких:

- за видатковою накладною № 1237 від 02.10.2017 за період з листопада 2017 року по березень 2018 року в сумі 8 969 грн. 21 коп.;

- за видатковою накладною № 1679 від 12.12.2017 за період з січня 2018 року по березень 2018 року в розмірі 885 грн. 01 коп.

В решті позовних вимог в цій частині слід відмовити.

Згідно із ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

За приписами ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із положеннями ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За встановлених обставин, відповідач неналежним чином виконав свої договірні зобов’язання, чим порушив умови укладеного із позивачем договору поставки та вищевказані приписи чинного законодавства, тому позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 187 585 грн. 00 коп. основного боргу, 2 769 грн. 87 коп. 3% річних, 9 854 грн. 22 коп. інфляційних втрат - є обґрунтованими і підлягають задоволенню. В решті позову слід відмовити.

Згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 2, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 165, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства "КМС-1" (51840, Дніпропетровська область, Петриківський район, смт. Курилівка, вул. Гагаріна, буд. 6, ідентифікаційний номер 36826431) на користь Приватного підприємства "Мікс" (51931, Дніпропетровська область, м. Кам’янське, вул. Садова, буд. 87 "А", ідентифікаційний номер 25016083) 187 585 грн. 00 коп. (сто вісімдесят сім тисяч п'ятсот вісімдесят п'ять грн. 00 коп.) основного боргу, 2 769 грн. 87 коп. (дві тисячі сімсот шістдесят дев'ять грн. 87 коп.) 3% річних, 9 854 грн. 22 коп. (дев'ять тисяч вісімсот п'ятдесят чотири грн. 22 коп.) інфляційних втрат, 3 003 грн. 13 коп. (три тисячі три грн. 13 коп.) витрат по сплаті судового збору.

В решті позову відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складання повного судового рішення і може бути оскаржено до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через Господарський суд Дніпропетровської області.

Суддя І.А. Рудь

Повне рішення складено 10.05.2018