Постанова № 73918237, 10.05.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/778/1890/18 Головуючий у 1-й інстанції: Кучерук І.Г.

Є.У.№ 337/980/13 Суддя-доповідач: Кочеткова І.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 травня 2018 року м. Запоріжжя

Апеляційний суд Запорізької області у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:

Головуючого: Кочеткової І.В.,

суддів: Маловічко С.В.,

Гончар М.С.,

секретар: Ващенко З.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості,

за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 16 лютого 2018 року,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2013 року ПАТ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором № DNH4ТР11581275 від 25.05.2006 року у розмірі 74231,72 грн., посилаючись на норми ст. 526, 527 530 ЦК України.

Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 16 лютого 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, Банк подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись напорушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати, і ухвалити по справі нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Банк зазначає, що суд першої інстанції дійшов безпідставного висновку про пропуск Банком строку позовної давності, оскільки у 2015 році позичальник частково погасив кредитну заборгованість, що свідчить про визнання ним свого боргу.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення представника Банку, заперечення представника відповідачаперевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Відповідно статті 375 ЦП К України апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що за умовами кредитного договору строк повернення кредиту встановлено до 23.11.2007 року, з відповідним позовом до суду банк звернувся тільки у лютому 2013 року, відповідач просив про застосування строків позовної давності, а тому порушене право не підлягає захисту за пропуском строку позовної давності.

З таким висновком суду слід погодитись, оскільки він відповідає вимогам закону та ґрунтується на матеріалах справи.

У частині першій статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати достроково повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст.. 1048 ЦК України (ч.2 ст. 1050 ЦК України).

Судом встановлено, що ОСОБА_3 звернувся до ПАТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання кредитних послуг, у зв'язку з чим підписав заяву позичальника № DNH 4TP11581275 від 25.05.2006 року, згідно якої він ідентифікувався та ознайомився з Умовами та Правилами надання банківських послуг у ПАТ КБ «ПриватБанк» (а.с.4).

За умовами договору ОСОБА_3 отримав кредит у розмірі 5 528,60 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 2.09 % на місяць для придбання товарів народного споживання, строком на 18 місяців, по 23.11.2007 р.

Позичальник не виконував свої обов'язки за договором належним чином та станом на 02.01.2013 року сума заборгованості за кредитом становить 74 231,72 грн., в тому числі: заборгованість за кредитом 5528,6 грн.; заборгованість за відсотками 24 444,96 грн., пеня 40 247,13 грн., та штрафи: фіксована частина 500 грн., процентна складова 3511,03 грн.

Заочним рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 12 червня 2013 року позовні вимоги задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства комерційного банка «Приватбанк» заборгованість у розмірі 34 973 грн. 56 коп. і судові витрати у розмірі 349 грн. 63 коп., в іншій частині позову відмовлено.

Ухвалою Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 27 грудня 2017 року заочне рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 12.06.2013 року було скасовано і призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

При новому розгляді справи відповідач просив про застосування строків позовної давності.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст. 626 ЦК України).

Визначення поняття зобов'язання міститься у ч. 1 ст. 509 ЦК України.

Відповідно до вказаної норми зобов'язання це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.

Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Позовна давність відповідно до частини першої статті 260 ЦК України обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

Частинами першою, п'ятою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Переривання перебігу позовної давності визначається ст.264 ЦК України.

Частиною першою статті 264 ЦК України визначено, що позовна давність переривається вчиненням особою дій, що свідчать про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Проте, такі дії мають бути вчинені в межах строку давності, а не після його спливу. Визнання боржником свого боргу після спливу позовної давності не свідчить про переривання перебігу такої давності.

Таким чином, з'ясувавши обставини справи та надавши належну оцінку зібраним у справі доказам, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов обґрунтованого висновку, про те , що ПАТ КБ «Приватбанк звернувся до суду 20.02.2013 року, тобто через більше ніж 3 роки, внаслідок чого звернення Банку за захистом своїх прав був за межами позовної давності.

З урахуванням встановлених обставин у справі та зазначених вимог закону суд першої інстанції правильно відмовив позивачу у задоволенні позову.

Таким чином, апеляційний суд вважає, що рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляції, не вбачається.

Докази та обставини, на які посилається ПАТ КБ «Приватбанк» в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанції були дотриманні норми матеріального та процесуального права.

Сплата позичальником у 2015 році 355, 79 грн., 915, 75 грн. і 600 грн. на виконання заочного рішення, яке в подальшому за його заявою було скасовано, не свідчить про визнання ним свого боргу і не перериває строк позовної давності, оскільки вказані дії були здійснені після його спливу.

Керуючись ст. ст. 268, 374, 376, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення.

Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 16 лютого 2018 року по цій справі залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга на постанову подається протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий

Судді: