Вирок № 73917154, 11.05.2018, Самбірський міськрайонний суд Львівської області

Справа № 456/3703/14-к

Провадження № 1-кп/452/4/2018

ВИРОК

іменем України

11 травня 2018 року м.Самбір

Самбірський міськрайонний суд Львівської області

у складі: головуючого судді Казана І.С.,

суддів Галина В.П. та Кравціва В.І.,

при секретарі Кафтан О.Ю.,

із участю: прокурора Байси М.М.,

потерпілих ОСОБА_1, ОСОБА_2,

обвинуваченої ОСОБА_3,

захисників-адвокатів ОСОБА_4,

ОСОБА_5,

провівши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Самборі Львівської області судовий розгляд кримінального провадження №12013150130000976 про обвинувачення:

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки ІНФОРМАЦІЯ_2, місце проживання особи зареєстроване у ІНФОРМАЦІЯ_3; дійсно проживає у ІНФОРМАЦІЯ_4; українки, громадянки України, з середньою спеціальною освітою; одруженої; пенсіонерки; раніше не судимої, -

- у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3, маючи умисел на заволодіння чужим майном – грошовими коштами шляхом обману, достовірно знаючи про те, що квартира за адресою в м. Моршині по вул. Озерній, 3/23 Львівської області не перебувала в її власності, так як була відчужена громадянину ОСОБА_6 і одночасно перебувала у заставі відповідно до іпотечного договору від 13.04.2004р., у приміщенні магазину «Мрія» у м. Моршині по вул. Івана Франка, 38«а» Львівської області у липні 2005 року познайомилася із ОСОБА_1 та запропонувала їй купити цю квартиру за 45000 доларів США, переконавши у вигідності такої угоди через відтермінування сплати грошових коштів і в такий спосіб у період із 19.08.2005 року до 18.06.2006 року в приміщенні зазначеного магазину неодноразово заволоділа спільними грошовими коштами потерпілих ОСОБА_1 та її сина ОСОБА_2, котрі разом проживали та вели спільне господарство, в особливо великих розмірах на загальну суму 34000 доларів США, що згідно з офіційним курсом НБУ 5,05грн. за один долар США станом на час вчинення злочину становило 171700грн., які потерпілі сплатили обвинуваченій у рахунок купівлі вказаної квартири.

Для цього ОСОБА_3 переконавши ОСОБА_1 у вигідності придбання квартири, без укладення з потерпілими ОСОБА_1 та ОСОБА_2 цивільно-правового договору та не перебуваючи з ними у будь-яких юридично оформлених договірних відносинах, назвавшись іменем «Ольга», шляхом обману у спосіб вчинення декількох епізодів 19.08.2005 року в магазині «Мрія» отримала від ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 20000 доларів США, що згідно офіційного курсу НБУ станом на час вчинення злочину становило 101000грн., які були передані потерпілою як аванс у рахунок частини суми за купівлю-продаж обумовленої квартири у м. Моршині по вул. Озерній, 3/23 Львівської області. Продовжуючи незаконні дії обвинувачена 11.11.2005 року в цьому ж магазині отримала від потерпілої наступну грошову суму 7000 доларів США, що згідно офіційного курсу НБУ станом на час вчинення злочину становило 35350грн. У наступному обвинувачена ОСОБА_3 з цією ж метою незаконного заволодіння грошовими коштами і невиконання зобов’язання, які випливали з усної домовленості з потерпілою ОСОБА_1, 06.12.2005 року в магазині «Мрія» отримала від останньої грошові кошти 3000 доларів США (15150грн.), 11.01.2006 року - 3000 доларів США (15150грн.), 18.04.2006 року – 1000 доларів США (5050грн.), що все було передано потерпілою ОСОБА_1 у рахунок обумовленої раніше загальної суми за купівлю-продаж квартири.

Заперечуючи свою причетність до скоєного обвинувачена ОСОБА_3 суду показала, що ніяких домовленостей щодо купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 з ОСОБА_1 у неї не було, до нотаріуса вона з цього приводу не ходила, а ОСОБА_6 самостійно відчужив її квартиру ОСОБА_1; кримінальну справу прокуратура сфабрикувала, оскільки цивільні спори у Стрийському суді ОСОБА_1 почала програвати. Фактично у 2004 році вона на лікування сина вона позичала у ОСОБА_6 7000 доларів США, через що уклала з ним фіктивний договір купівлі-продажу вказаної квартири, а кошти він отримав у банківській установі під заставу цієї ж квартири. У наступному обвинувачена повністю сплатила цей кредит, а ОСОБА_6 був зобов’язаний відчужити квартиру назад, але цього не зробив. Обвинувачена ОСОБА_3 однозначно ствердила, що коштів від ОСОБА_1 жодних не отримувала та ніяких угод щодо продажу спірної квартири не укладала ні усно, ані письмово.

Суд таку позицію обвинуваченої вважає, що вона є з метою пом’якшення чи уникнення за її вчинення відповідальності, особа використала таке поводження як спосіб захисту, а винуватість ОСОБА_3 доведена наступними доказами:

Показаннями допитаної судом потерпілої ОСОБА_1 про те, що вона працювала у магазині «Мрія» у м. Моршині по вул. Івана Франка, 38«а» Львівської області та в липні 2005 року приходила обвинувачена ОСОБА_3 як покупець. Відтоді вона познайомилась із нею, але обвинувачена представлялась іменем ОСОБА_7. Потім зайшла мова про продаж власної квартири АДРЕСА_2 та ОСОБА_3 їй говорила, що відпочиваючі хотіли б у неї купити, але обвинувачена відповіла, що краще продати місцевим громадянам; домовились між собою усно про вартість 45000 доларів США; кошти виріши передавати поетапно частинами, а сім’я ОСОБА_3 надалі проживатиме у цій квартирі. У наступному 18.08.2005р. визначились остаточно і на другий день вона прибула з ОСОБА_6, мала при собі ОСОБА_8 з МБТІ, разом поїхали до нотаріуса. ОСОБА_1 хотіла оформляти договір у державного нотаріуса, але ОСОБА_3 наполягала, що їй спершу на той час були потрібні кошти, остання написала розписку про отримання 20000 доларів США, яку обвинувачена у 2009 році ще показувала, а тепер приховує; у свою чергу ОСОБА_1 також вела розписку про отримання коштів ОСОБА_3, котрій потім поетапно сплачувала гроші та остання розписувалась. До державного нотаріуса домовились прибути лише 11.10.2005р., коли була у всіх така можливість і оформити квартиру на сина ОСОБА_9; відчужував ОСОБА_6, котрий запевнив, що між ним та ОСОБА_3 є свої порахунки стосовно 7000 доларів США, оскільки домовленість про вартість квартири була вцілому 45000 доларів США, а ОСОБА_1 повинна була в сумі заплатити ОСОБА_3 38000 доларів США; у свою чергу син потерпілої повернув ОСОБА_6 решту кошти. Тоді у нотаріуса уклади договір купівлі-продажу квартири, що розташована за адресою в м. Моршині по вул. Озерній, 3/23 Львівської області. Обвинувачена контролювала увесь хід подій: просила залишити зареєстрованим свого чоловіка у квартирі, бо він мав пільги на сплату комунальних послуг; обумовили, що протягом наступних трьох років потерпіла повинна сплатити довільними сумами решту вартості придбаної квартири обвинуваченій. Але через місяць ОСОБА_3 знову звернулась до ОСОБА_1 та вже 07.11.2005р. остання позичила 7000 доларів США у ОСОБА_10, котрому на сьогодні повернула лише чотири тисячі, а три залишається винною. У грудні 2005 року приходила знову ОСОБА_3 в магазин та вимагала кошти, бо в протилежному випадку говорила, що розірвемо договір. Таким чином чоловік ОСОБА_1 узяв кредит і потерпіла сплатила обвинуваченій 1500 доларів США; у січні 2006р. знову оплатила 3000 доларів США, які взяла з роботи; 18.04.2006р. передала ще одну тисячу доларів та залишилась винною їй за квартиру 4000 доларів США. Потім лише 01.06.2009 року потерпіла ОСОБА_1 дізналася, що ОСОБА_3 звати не «Ольга», а «Анна» коли почались розмови про вселення у придбану квартиру, оскільки за додатковою угодою її сім’я повинна була вселитися 01.04.2009р. Із 2005 року по теперішній час потерпілої сім’я у спірній квартирі не проживала; коли ОСОБА_1 прийшла за ключами і сказала «ОСОБА_7, віддавай ключі та виселяйся», вийшов чоловік обвинуваченої із квартири та почав сваритись, - тоді потерпіла зрозуміла, що її обманули. Тому пред’явлений цивільний позов у кримінальній справі ОСОБА_1 підтримала повністю із поданими уточненнями та вважає, що обвинувачена повинна понести ще кримінальне покарання.

Аналогічними показаннями потерпілого ОСОБА_2, який суду підтвердив обставини оплати коштів матір’ю ОСОБА_1 обвинуваченій ОСОБА_3, котру також знав по імені ОСОБА_7; показав про відчуження квартири у нотаріуса ОСОБА_6; самостійно давав матері 1500 доларів США як частину обумовлених грошей за придбання квартири по вул. Озерній, 3/23 в м. Моршині Львівської області, власником якої він став у 2009 році. Потерпілий ОСОБА_2 власну позицію у цивільному позові також підтримав.

Показаннями свідка ОСОБА_9 про те, що йому було відомо про фактичне придбання квартири батьками по вул. Озерній, 3/23 в м. Моршині Львівської області, яку він потім у 2009 році подарував рідному братові ОСОБА_2, оскільки сам житлом забезпечений. При укладенні договору купівлі-продажу у нотаріуса були присутні він, ОСОБА_6, ОСОБА_3 та матір ОСОБА_1, котра передала двадцять тисяч доларів США обвинуваченій; окрім цього він особисто в присутності матері передавав ОСОБА_6 7000 доларів США у жовтні 2005 року, а через деякий час ще дав 4000 доларів США як власнику квартири і уклав додаткову угоду.

Показаннями свідка ОСОБА_6 про те, що відносини між ним та ОСОБА_3 розпочались ще із 2004 року. У 2005 році вона до нього звернулася позичити 7000 доларів США і він погодився на таке із домовленістю отримати кредит у банку під заставу квартири ОСОБА_3 по вул. Озерній, 3/23 в м. Моршині. Зазначену квартиру ОСОБА_3 відчужили на його користь та при укладенні договору купівлі-продажу у нотаріуса були присутні також діти ОСОБА_3 Після придбання квартири він ще переоформив будинкову книгу, а укладення цього договору було гарантією повернення йому позики ОСОБА_3 в розмірі 7000 доларів США та 20000грн. як відсотків, що на той час було еквівалентно 4000 доларам США. Перед банківською установою ОСОБА_6 самостійно погашав кредит, а згодом ОСОБА_3 повідомила, що у неї немає наміру повертати у свою власність зазначену квартиру, а вона її продасть ОСОБА_2 Тоді у державного нотаріуса уклали договір купівлі-продажу і були присутні останній, він та ОСОБА_3; ОСОБА_2 передав йому 7000 доларів США та 20000 грн., а зі слів ОСОБА_1 він довідався, що загальна вартість квартири була обумовлена 45000 доларів США і ці кошти виплачувалися поступово домовленими між ними сумами, що підтверджували у письмових розписках. Допитаний у суді свідок ОСОБА_6 також ствердив, що в нотаріуса формально укладав договір з ОСОБА_2, а дійсна домовленість була між ОСОБА_1 і ОСОБА_3; він був присутній та бачив передачу коштів у сумі 20000 доларів США потерпілою ОСОБА_3, котру він також знав по імені ОСОБА_7; остаточний розрахунок між ними відбувся у 2009 році; ініціатором додаткової угоди про проживання сім’ї ОСОБА_3 до 2009 року був також він, оскільки знав про їх домовленість на таких умовах.

Однаковими показаннями допитаних судом свідків ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 та ОСОБА_8, що ОСОБА_3 вони знали увесь час по імені ОСОБА_7, як і багато інших мешканців м. Моршина. Про те, що обвинувачена має на ім’я ОСОБА_3 вони довідались у Стрийському суді, коли почались цивільні спори між сторонами; зі слів потерпілої ОСОБА_1 у 2005 році їм було відомо, що вона купляла квартиру в обвинуваченої ОСОБА_7.

Показаннями свідка ОСОБА_10 про те, що він у 2005 році позичив ОСОБА_1 7000 доларів США на придбання квартири у ОСОБА_3; на сьогодні потерпіла йому повернула з них чотири тисячі, а три ще винна.

Показаннями свідка ОСОБА_14, котра суду підтвердила про посвідчення договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 між ОСОБА_6 та ОСОБА_2; при цьому була присутня дружина останнього і ще одна жінка, яку ОСОБА_6 назвав своєю кумою.

Дослідженими у судовому засіданні оригіналами розписок, які надала потерпіла ОСОБА_1 і вони були виконані на аркуші паперу розміром 209х296мм, де зазначено, що ОСОБА_1 передала, а ОСОБА_3 отримала 20000 доларів США; 11.11.2005 року однаково передала 7000 доларів США; 06.12.2005 року – 3000 доларів США; 11.01.2006 року - 2000 доларів США; 18.04.2006 року - 1000 доларів США.

Висновком експерта НДЕКЦ при ГУ МВСУ у Львівській області №322 від 17.12.2013р., з якого відомо, що підписи від імені ОСОБА_3, а також підпис із зворотної сторони під текстом з правого боку без розшифровки від чийого імені він виконаний, в розписці від 19.08.2005 року (розписка №2), виконані громадянкою ОСОБА_3; підписи від іменні ОСОБА_3, також підпис з лицевої сторони в кінці документу з правого боку без розшифровки підпису його виконавця, та два підписи із зворотної сторони без розшифровки від чийого імені вони виконані, в розписці від іменні ОСОБА_1 (розписка №1), виконані громадянкою ОСОБА_3 У розписці від 19.08.2005р. (розписка №2) весь рукописний запис з лицевої сторони, який починається словами «Всього має бути...» та запис «300=3000дол» з зворотної сторони, виконаний громадянкою ОСОБА_3 У розписці від 19.08.2005р. (розписка №2) весь рукописний запис із зворотної сторони який починається словами «6.12.05 віддаю Олі 3000$...», окрім запису «300=3000дол» в кінці документу, виконаний громадянкою ОСОБА_1 У розписці від імені ОСОБА_1 (розписка №1), всі рукописні записи з лицевої сторони, які виконані барвником синього кольору окрім рукописних записів, виконаних барвником чорного кольору, а саме: «35.350 Тридцять п’ять тис. грн. 350грн.», виконанні громадянкою ОСОБА_1 Рукописні записи на лицевій стороні в розписці від іменні ОСОБА_1 (розписка №1), виконаних барвником чорного кольору, а саме: «35.350 Тридцять п’ять тис.грн.350грн.», виконанні громадянкою ОСОБА_3 У розписці від іменні ОСОБА_1 (розписка №1), із зворотної сторони рукописний запис, який виконаний барвником синього кольору, окрім записів «4000» та «35.350», виконаних барвником чорного кольору, виконані громадянкою ОСОБА_1 У розписці від іменні ОСОБА_1 (розписка №1), із зворотної сторони рукописний запис, який виконаний барвником чорного кольору «4000» та «35.350», виконанні громадянкою ОСОБА_3 Підписи від імені ОСОБА_1 у розписці від 19.08.2005 року (розписка №2) та в розписці від імені ОСОБА_1 (розписка №1), виконані громадянкою ОСОБА_1 Л.Т. (Т. 4 а. с. 118-124).

Із показань допитаного судом експерта ОСОБА_15 встановлено, що він цілком підтримав складений ним висновок та підтвердив, що на експертизу були надані дві розписки, вільні та експериментальні зразки підпису та почерку ОСОБА_1 та вільні зразки підпису і почерку ОСОБА_3, котра у свій час відмовилася надати експериментальні зразки підпису та почерку. Експерт суду однозначно ствердив, що отриманих матеріалів йому було достатньо тоді для складання висновку 17.12.2013р. за №322; якщо була б потреба, він би звертався за додатковою інформацією, - як це вимагали нормативні документи, відповідно до яких він і провів експертизу без жодних сумнівів. Із ОСОБА_9 він разом в одній установі не працював і однозначно заперечив будь-який вплив на нього потерпілої сторони при проведенні вказаної експертизи.

Посвідченим приватним нотаріусом Стрийського районного нотаріального округу договором купівлі-продажу квартири від 26 березня 2004р., згідно з яким квартира в м. Моршині по вул. Озерній, 3/23 Львівської області була відчужена ОСОБА_6 (Т. 3 а. с. 97); кредитним договором №275-3.3 від 13.04.2004р., укладеним між банком «Фінанси та кредит» та ОСОБА_6, згідно з яким він отримав кредит у розмірі 7000 доларів США (Т. 5 а. с.127); іпотечним договором від 30.04.2004р., згідно з яким ОСОБА_6 передав в іпотеку Банку «Фінанси та Кредит» спірну квартиру як забезпечення повернення кредитних ресурсів, виданих за кредитним договором №275-3.3 від 13.04.2004р. на суму 7000 доларів США (Т. 5 а. с. 124-126); листом банку «Фінанси та кредит» №726 від 08.12.2011р., згідно з яким ОСОБА_6 повністю сплачено кредит за вказаним кредитним договором (Т. 5 а. с. 132).

Договором купівлі-продажу квартири від 11 жовтня 2005р., що був посвідчений державним нотаріусом Стрийської держнотконтори, згідно якого ОСОБА_6 продав, а ОСОБА_9 купив квартиру в м. Моршині по вул. Озерній, 3/23 Львівської області; додатковою угодою до договору ВСМ №955 від 11.10.2005р., яка укладена цього дня між тими особами, згідно з якою покупець погодився на проживання у спірній квартирі ОСОБА_7 до 1 квітня 2009р., - до завершення останнім будівництва приватного будинку у с. Довге Стрийського району (Т. 3 а. с. 57, 59).

Укладання 11 жовтня 2005 року між наведеними сторонами вказаних договорів підтверджує факт, що ОСОБА_3 на момент їх оформлення не була власником спірної квартири, відтак не могла бути стороною цих цивільно-правових договорів, а тому ввела ОСОБА_1 в оману щодо того, що саме вона була фактичним власником квартири, у свою чергу ОСОБА_6 лише здійснював відчуження від її імені, а тому шляхом обману вже тоді вирішила заволодіти грошовими коштами потерпілої сторони на загальну суму 34000 доларів США.

Аналізуючи пояснення потерпілих у справі та допитаних всіх свідків, суд констатує, що вони надали суду однакові показання, послідовні і без розбіжностей; у тому числі про деталі вчиненого обвинуваченою кримінального правопорушення, - про час, місце, наявність обставин вчиненого і фактів, що мають значення для кримінального провадження; наведені вище їх показання узгоджуються між собою, не містять протиріч і сумнівів. Тому, оцінюючи досліджені докази, суд визнає їх належними і допустимими для використання в процесі доказування, оскільки ці докази містять у собі фактичні дані, які логічно пов’язані з тими обставинами, які підлягають доказуванню в справі та становлять предмет доказування, передбачені як джерела доказування у Кримінальному процесуальному Законі, зібрані у відповідності з чинним кримінально-процесуальним законодавством. Зазначені докази є узгодженими між собою та іншими доказами у справі, сумніву у своїй належності та допустимості не викликають.

У зв’язку з наведеним суд переконаний у доведенні винуватості обвинуваченої ОСОБА_3 у заволодінні майном ОСОБА_1, ОСОБА_2 шляхом обману (шахрайстві), вчиненому в особливо великих розмірах, а тому кваліфікація дій за ч. 4 ст. 190 КК України є вірною та обвинувачена повинна за це понести кримінальну відповідальність.

Призначаючи обвинуваченій покарання, судом враховується ступінь тяжкості вчиненого злочину; також особу винної, її пенсійний вік, характеристику, сімейне становище, обставини вчинення.

ОСОБА_3 на обліку в наркологічному та психіатричному кабінетах не перебуває; посередньо характеризується за місцем проживання; раніше не судима.

За ст. 12 КК України вчинений ОСОБА_3 злочин, передбачений ч. 4 ст. 190 КК України, є особливо тяжким злочином.

У відповідності до вимоги ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, а згідно із ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.

Із урахуванням наведеного і загальних засад призначення покарання, аналізуючи матеріали досудового розслідування в сукупності із позиціями обвинуваченої, сторони обвинувачення і захисників-адвокатів, показань потерпілих, свідків; із урахуванням особи ОСОБА_3, поведінки під час та після вчиненого; наслідки та обставини вчиненого кримінального правопорушення, - суд прийшов до висновку, що їй слід призначити покарання у виді позбавлення волі із застосуванням звільнення від відбування покарання з випробуванням, - що є необхідним і достатнім для її виправлення та попередження вчиненню нею нових злочинів для реалізації принципу законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання; виправлення засудженої можливе без фактичного відбування покарання із встановленням іспитового строку тривалістю в два роки для контролю за поведінкою засудженої за умови, якщо вона протягом визначеного строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені обов’язки: періодично з’являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання.

У відповідності до роз’яснень, які містяться у п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» (із наступними змінами) якщо додаткове покарання у виді конфіскації майна за санкцією статті (санкцією частини статті) є обов’язковим, то у разі прийняття рішення про звільнення особи від відбування покарання з випробуванням воно не застосовується, оскільки статтею 77 КК України передбачено вичерпний перелік додаткових покарань, що можуть бути призначені у такому випадку, серед яких конфіскація майна відсутня.

Разом з наведеним при вирішенні цивільного позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 судом ураховано роз’яснення постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 31.03.1989р. із наступними змінами «Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна», де вказано у який спосіб судам слід вирішувати такі спори.

Згідно ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними діями фізичній особі відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; згідно ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

У зв’язку наведеним у даній справі потерпілими ОСОБА_1 і ОСОБА_2 заявлений цивільний позов до обвинуваченої про відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої внаслідок вчинення злочину ОСОБА_3 на загальну суму 34000 доларів США і, такий на переконання суду підлягає задоволенню на зазначену суму, оскільки оцінивши позовні вимоги цивільних позивачів, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що завдана матеріальна і моральна шкода знаходиться в прямому причинному зв’язку із вчиненим ОСОБА_3 злочином.

Виходячи з пояснень учасників судового розгляду в судовому засіданні, аналізуючи матеріали кримінального провадження, при визначенні даної суми і підстав її присудження суд також виходить із роз’яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995р. №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», де вказано, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов’язковому з’ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв’язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Відповідно до ст. ст. 23, 1167 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Тому при визначенні розміру грошового відшкодування моральної шкоди судом враховано характер правопорушення, вчиненого обвинуваченою, ступінь її вини, матеріальне та сімейне становище; позицію самих потерпілих, додаткові витрати, викликані необхідністю придбанням ними квитків на проїзд, листування; їх глибину фізичних та душевних страждань.

Відповідно до вимог ст. 129 КПК України, ст. ст. 22, 23, 192, 1166, 1167 ЦК України, беручи до уваги також п.14 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі», відповідно до якого суди повинні зазначати в резолютивній частині рішення розмір суми, що підлягає стягненню, цифрами і словами у грошовій одиниці України - гривні; у разі пред’явлення позову про стягнення грошової суми в іноземній валюті суду слід у мотивувальній частині рішення навести розрахунки з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим Національним Банком України на день ухвалення рішення, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 слід частково задовольнити, присудивши до стягнення із ОСОБА_3 на користь першої: 32500 доларів США матеріальної шкоди, що за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення вироку (1 долар США - 25,9755грн.) становить 844350грн. (25,98х32500=844350), та 50000грн. моральної шкоди; на користь ОСОБА_2 - 1500 доларів США матеріальної шкоди, що становить 38970грн. за вказаним курсом та 2000грн. моральної шкоди. У решті пред’явлених позовних вимог суд відмовляє за недоведеністю, оскільки про такі позивачами не мотивовано, що вони є наслідком злочину.

Згідно вимог ст. 124 КПК України із обвинуваченої підлягає стягненню на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта у сумі 391,2грн.; питання речових доказів згідно постанови про визнання речей речовими доказами слід вирішити відповідно до ст. 100 КПК України.

Керуючись ст. ст. 370, 373 - 374 КПК України, суд

У Х В А Л И В:

ОСОБА_3 визнати винуватою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України і призначити їй покарання позбавлення волі на строк 5(п’ять) років.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_3 від відбування покарання з випробуванням на іспитовий строк 2(два) роки.

Згідно п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України зобов’язати ОСОБА_3 періодично з’являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання.

Речові докази оригінали двох розписок залишити потерпілій ОСОБА_1

Стягнути із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 32500 доларів США матеріальної шкоди, що за встановленим курсом Національного Банку України на день ухвалення вироку становить 844350грн. та 50000грн. моральної шкоди, всього 894350(вісімсот дев’яносто чотири тисячі триста п’ятдесят)грн.; стягнути із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 1500 доларів США матеріальної шкоди, що за встановленим курсом Національного Банку України на день ухвалення вироку становить 38970грн. та 2000грн. моральної шкоди, всього 40970(сорок тисяч дев’ятсот сімдесят)грн.

Стягнути із ОСОБА_3 391,2грн. на користь держави понесені витрати на залучення експерта (т. 4 а. с. 117).

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не буде подано, і може бути оскаржений в апеляційному порядку до апеляційного суду Львівської області шляхом подання апеляційної скарги через суд, який ухвалив вирок, протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченій та прокурору.

Головуючий суддя

Судді