Постанова № 73917095, 03.05.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

ЄУН 317/409/17Головуючий у 1-й інстанції Ачкасов О.М.Пр. № 22-ц/778/1692/18Суддя-доповідач Гончар М.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 травня 2018 року м. Запоріжжя

Апеляційний суд Запорізької області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Гончар М.С.

суддів Кочеткової І.В., Маловічко С.В.,

за участі секретаря Бєлової А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_2 і ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 02 лютого 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про відшкодування моральної шкоди, спричиненої смертю фізичної особи

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2017 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулись до суду із вищезазначеним позовом, який у подальшому уточнили (а.с. 76-78) та в якому просили:

- стягнути з ПрАТ «СК» Оранта -Січ» на користь ОСОБА_2 матеріальну шкоду у розмірі 5535,00 грн. витрат на поховання та 12829,28 грн. витрат на лікування чоловіка ОСОБА_6, загальною сумою 18364,28 грн.,

- стягнути з ПрАТ «СК» Оранта -Січ» на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у зв'язку із смертю чоловіка ОСОБА_6 у розмірі 7308,00 грн.

- стягнути з ПрАТ «СК» Оранта -Січ» на користь ОСОБА_3 моральну шкоду у зв'язку із смертю батька ОСОБА_6 у розмірі 7308,00 грн.

- стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у зв'язку із смертю чоловіка ОСОБА_6 у розмірі 242692,00 грн.

- стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 моральну шкоду у зв'язку із смертю батька ОСОБА_6 у розмірі 242692,00 грн.

В обґрунтування свого позову позивачі зазначали, що 16.01.2015 року внаслідок дорожньо-транспортної пригоди був смертельно травмований ОСОБА_6, який був чоловіком ОСОБА_2 та батьком ОСОБА_3

Обставини ДТП були розслідувані та встановлено, що 16.01.2015 року близько 20 год. 15 хвл., водій автомобіля ВАЗ 2101 р.н. НОМЕР_2 ОСОБА_4, рухаючись в темну пору доби по автодорозі Запоріжжя-Донецьк, в напрямку м. Донецьк в районі «Тепличного комбінату», здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_6, внаслідок отриманих травм ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_6 помер у лікарні, де знаходився в реанімаційному відділенні з 16.01.2015 року. 30.11.2016 р. слідчим СВ ЗМУ ГМВС України в Запорізькій області Плевако В.І. винесено постанову про закриття кримінального провадження №12015080010000020 від 17.01.2015 року на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, у зв'язку з відсутністю в діях водія ОСОБА_4 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, що спричинило смерть ОСОБА_6 Як зазначили позивачі, очевидців ДТП не було і обставини наїзду встановлювалися лише на підставі показів відповідача, який за його словами в темну пору доби їхав по порожній заміській автостраді зі швидкістю 60 км/час на ближньому світлі, позивачі вважають, що ні наявності непереборної сили, ні умислу ОСОБА_6 під час вказаного ДТП не було, тому відповідач повинен відшкодувати шкоду, завдану смертю ОСОБА_6

Така передчасна смерть ОСОБА_6 стала важкою психологічною травмою для його рідних та близьких, оскільки позивачка ОСОБА_2 прожила у законному та щасливому шлюбі із своїм чоловіком більше 20 років, він був люблячим, чуйним, уважним чоловіком та люблячим батьком, він приймав активну участь у вихованні доньки , приділяв їй багато уваги. Крім того, покійний утримував родину, був для позивачів людиною, яку ніколи і ніким не можна замінити. Позивачам важко та практично неможливо погодитися з втратою рідної та коханої людини, тому вважають, що їм було завдано моральної шкоди, яка виявилася у наступному: погіршення стану здоров'я, стрес (шок від втрати близької людини), моральних переживань, негативних змін звичайного кладу життя - позивачі залишилися без підтримки ОСОБА_6, заробітки якого складали основу сімейного бюджету позивачів, у зв'язку із чим позивачі були вимушені звернутися до суду із вищезазначеним позовом.

Ухвалою Запорізького районного суду Запорізької області від 03 жовтня 2017 року (а.с. 85) позовні вимоги, заявлені позивачами у цій справі раніше в частині до ПрАТ СК «Оранта- Січ» про відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди, спричинених смертю фізичної особи, залишено без розгляду, оскільки страховою компанією було виплачено на користь позивачів належних за страховим випадком сум, та на підставі заяви позивачів, які просили суд залишити позовні вимоги до ПрАТ СК «Оранта Січ» без розгляду.

Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 02 лютого 2018 року 179-181) позов ОСОБА_2 і ОСОБА_3 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 - 75000,00 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3- 75000,00 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь держави судовий збір у сумі 1280,00 грн.

У решті позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції в частині, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, сторони у цій справі подали апеляційні скарги.

Позивачі ОСОБА_2 і ОСОБА_3 фактично лише в частині відмови, у своїй апеляційній скарзі (а.с. 186) просили рішення суду першої інстанції змінити та задовольнити їх позов до відповідача у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_4 фактично в частині задоволення позовних вимог позивачів у своїй апеляційній скарзі (а.с. 193-199) просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі, стягнути на користь відповідача понесені судові витрати.

З 15.12.2017 року набрав законної сили ЦПК України в новій редакції, саме його нормами апеляційний суд має керуватись при апеляційному перегляді цієї справи.

Ухвалами апеляційного суду апеляційне провадження за вищезазначеними скаргами сторін відкрито (а.с. 190, 219), справу призначено до апеляційного розгляду (а.с. 209, 224).

У судове засідання 03 травня 2018 року належним чином повідомлені апеляційним судом про час і місце розгляду цієї справи (а.с. 226, 228), позивач ОСОБА_3 та представник відповідача ОСОБА_4 за ордером - адвокат (а.с. 67-69, 206) ОСОБА_7 не з'явились.

Позивач ОСОБА_3 про причини своєї неявки апеляційний суд не сповістила, клопотань про відкладення цієї справи апеляційному суду не подавала.

03.05.2018 року на електронну адресу апеляційного суду надійшло клопотання від представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_7 про перенесення слухання цієї справи апеляційним судом на інший день і час через його відрядження за межами Запорізької області для прийняття участі у невідкладених слідчих діях (а.с. 233).

Згідно із ст. 223 ч. 3 п. 3 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з'явилась особа, яку він представляє.

Встановлено, що у дане судове засідання до апеляційного суду з'явився відповідач ОСОБА_4, як особа, яку представляє представник ОСОБА_7

Крім того, в силу вимог ст. 372 ч. 2 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи апеляційним судом.

При вищевикладених обставинах, апеляційний суд визнав неповажними причини неявки у дане судове засідання позивача ОСОБА_3 та представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_7 і на підставі ст. ст. 223 ч. 3 п.3, 372 ч. 2 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, ухвалив у задоволенні вищезазначеного клопотання представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_7 відмовити, розглядати дану справу апеляційним судом у даному судовому засіданні за відсутністю позивача ОСОБА_3 та представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_7 за присутністю позивача ОСОБА_2, представника позивачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за договором (а.с. 234-235) - ОСОБА_5 та відповідача ОСОБА_4

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення всіх з'явившихся осіб, які беруть участь у справі, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційні скарги ОСОБА_2 і ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Так, в силу вимог ст. 367 ч. 1 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За змістом ст. 381 ч. 1 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги приймає постанову за правилами ст. 35 і глави 9 розділу ІІІ цього Кодексу з особливостями, зазначеними у ст. 382 цього Кодексу.

Встановлено, що суд першої інстанції, задовольняючи позов позивачів у цій справі частково на суму стягнення з відповідача моральної шкоди по 75000,00 грн. на кожного із позивачів, керувався ст. ст. 12, 13, 80, 81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, ст. ст. 22, 23, 993, 1200, 1167, 1187, 1188, 1194 ЦК України, Законом України «Про страхування», та виходив із обґрунтованості та доведеності позовних вимог позивачів у цій справі лише в частині їх задоволення.

Апеляційний суд погоджується із таким висновком суду першої інстанції, вважає його правильним, а рішення суду першої інстанції - таким, що ухвалено з додержанням вимог закону, є правильним та законним.

Так, судом першої інстанції було правильно встановлено, що 16.01.2015 року, близько 20 год. 15 хв., водій автомобіля ВАЗ 2101 р.н. НОМЕР_2 ОСОБА_4, рухаючись в темну пору доби по автодорозі Запоріжжя-Донецьк, в напрямку м. Донецьк в районі «Тепличного комбінату» здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_6

Власником транспортного засобу ВАЗ 2101 р.н. НОМЕР_2 - є ОСОБА_4, що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу від 19.03.2003 року.

Згідно копії свідоцтва про смерть від 16.02.2015 року, актовий запис №1224, ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 (свідоцтво про смерть, копія а.с. 4), внаслідок отриманих травм. ОСОБА_6 помер у лікарні, де знаходився у реанімаційному відділенні з 16.01.2015 року.

30.11.2016 р. слідчим СВ ЗМУ ГМВС України в Запорізькій області Плевако В.І. винесено постанову про закриття кримінального провадження №12015080010000020 від 17.01.2015 року на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, у зв'язку з відсутністю в діях водія ОСОБА_4 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України (копія а.с. 5-6).

Згідно із висновком експерта за результатами проведення автотехнічної експертизи №764-14 від 25.10.2016 року по матеріалам кримінального провадження №12015080010000020 невідповідностей в діях водія автомобіля «ВАЗ-2101» ОСОБА_4 вимогам п. 12.2., 12.3, 18.1, 19.1 ПДР, які могли б знаходитись причинному зв'язку з дорожньо-транспортною пригодою, з технічної точки зору не вбачається.

Судом першої інстанції було правильно встановлено, що цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_4 була застрахована на час ДТП у ПрАТ СК «Оранта Січ», відповідно до полісу АІ/3578119 (копія а.с. 66), укладеного 31.10.2014 року строк дії полісу з 01.11.14 року по 31.10.2015 р., страхова сума (ліміт відповідальності) на одного потерпілого за шкоду, заподіяну життю і здоров'ю становить 100000,00 грн.

Згідно із узагальненням ВССУ судової практики розгляду судами цивільних справ про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки у 2010-2011 роках (30.03.2012 року), у ході проведеного узагальнення встановлено випадки безпідставного звільнення винних у ДТП осіб від цивільної відповідальності. Так, рішенням Печерського районного суду м. Києва від 07 липня 2009 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 13 жовтня 2009 року відмовлено у задоволенні позовних вимог Л. до А., третя особа - В., про відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що вину відповідача у вчиненні ДТП належними доказами не доведено, а розгляд кримінальної справи ще не закінчено, тому підстав для задоволення позовних вимог не вбачається. Ухвалою Верховного Суду України від 27 жовтня 2010 року судові рішення скасовано, справу передано на новий судовий розгляду до суду першої інстанції. Ухвалюючи таке рішення, суд касаційної інстанції виходив із положень ч. 5 ст. 1187 ЦК України, згідно з якими особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоду було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Відсутність обвинувального вироку чи наявність постанови слідчого про відмову в порушенні кримінальної справи за ст. 286 КК України не звільняє відповідача від обов'язку доказування своєї невинуватості. Таким чином, закон містить вказівку на перерозподіл доказування та зобов'язує саме відповідача довести, що шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, було спричинено внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого, тобто не з його вини. Разом із тим шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, завжди є неправомірною та передбачає безвинну відповідальність власника такого джерела. Незалежно від вини фізичної особи відшкодовується завдана нею і моральна шкода, у тому числі якщо шкоди завдано ушкодженням здоров'я внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки (ч. 2 ст. 1167 ЦК України).

Аналізуючи наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що належними, допустимими доказами у цій справі підтверджується факт смерті ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 саме внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки - керування автомобілем ОСОБА_4 під час ДТП 16.01.2015 року.

Згідно із свідоцтвом про укладання шлюбу (копія а.с. 7), зареєстрованого Кушугумською селищною радою Запорізького району Запорізької області 08.03.1994 року, актовий запис №9, ОСОБА_2 та ОСОБА_6 перебували у зареєстрованому шлюбі.

Згідно із свідоцтвом про народження ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, (копія а.с.8) у графі батько зазначений «ОСОБА_3».

Відповідно до ч. 2 ст. 1187, п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом.

Відповідно до роз'яснень, даних у п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних, тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення). Зокрема враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, ступінь зниження престижу, ділової репутації.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Згідно із п. 4 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №4 від 01.03.2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», відповідно до якого відповідальність володільця джерела підвищеної небезпеки та його обов'язок відшкодувати моральну шкоду, настає навіть якщо ця матеріальна шкода завдана не з його вини.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що в результаті ДТП, що сталась, позивачі втратили рідну для себе людину. Отже, по факту душевних страждань позивачів, суд першої інстанції правильно не мав сумнівів, в тому числі і щодо порушення нормального способу їх життя. Вказане є підставою для відшкодування моральної шкоди.

При вищевикладених обставинах, задовольняючи частково позовні вимоги щодо відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції, враховуючи ступінь спричиненої позивачам шкоди, пов'язаної із смертю ОСОБА_6 внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки (керування ОСОБА_4 вищезазначеним автомобілем під час ДТП), і завдані у зв'язку із цим моральні страждання його дружині ОСОБА_2 та донці ОСОБА_8, правильно вважав, що кожен із позивачів зазнав моральної шкоди, яку визначив у розмірі по 75000,00 грн. на користь кожного позивача.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції врахував суть позовних вимог, характер дій особи, яка спричинила шкоду, ступінь моральних страждань позивачів, брав до уваги негативні наслідки загибелі для них близької людини, тому зазначений розмір моральної шкоди суд першої інстанції вважав розумним та достатнім, враховуючі ці обставини, та той факт, що водій ОСОБА_4 має досвід керування з 1990 року (про що він зазначив у судовому засіданні), міг уникнути наїзду на пішохода та зберегти життя людини, яке є найвищою суспільною цінністю, до того ж наїзд на пішохода відбувся біля пішохідного переходу.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3, як позивачів, апеляційної скарги ОСОБА_4, як відповідача, є також такими, що не спростовують фактичних обставин цієї справи, правильно встановлених судом першої інстанції, а також правильних висновків суду першої інстанції, а лише відображають позицію кожної із сторін у цій справі, яку сторони та їх представники вважають, що є єдино вірною та єдино можливою.

Саме визначений судом першої інстанції за оскаржуємим рішенням у цій справі розмір стягнутої з відповідача моральної шкоди по 75000,00 грн. на користь кожного із позивачів (розрахунок: завдано моральної шкоди кожному на суму 82308,00 грн. - відшкодовано моральної шкоди страховою компанією кожному із позивачів в межах страхового ліміту по 7308,00 грн.), є обґрунтованим та доведеним у цій справі належними допустимими доказами.

При визначенні цього розміру моральної шкоди суд першої інстанції врахував всі обставини, які мають значення для його визначення.

Зокрема, суд першої інстанції врахував відсутність винної поведінки ОСОБА_4 під час ДТП, який не мав технічної можливості уникнути наїзду на пішохода ОСОБА_6 згідно висновку автотехнічної експертизи №764-16 р. від 25.10.2016 року, та у заданій дорожній обстановці невідповідності в діях водія ОСОБА_9 вимогам п. 12.2, 12.3, 18.1, 19.1 ПДР, які б могли б знаходитись у причинному зв'язку з ДТП, з технічної точки зору не вбачається, проте, в силу вимог ст. 1167 ч. 2 ЦК України незалежно від вини фізичної особи відшкодовується завдана нею моральна шкода, якщо шкоди завдано смертю особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Відповідач ОСОБА_4 та його представник у суді першої інстанції не довели належними, допустимими доказами, що вищезазначену моральну шкоду позивачів, завдану джерелом підвищеної небезпеки, було спричинено внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого ОСОБА_6,який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 (наприклад, що ОСОБА_6 хотів покінчити життя самогубством та кидався під автомобіль ОСОБА_10 тощо).

Таким чином, підстави для звільнення взагалі ОСОБА_4, як володільця джерела підвищеної небезпеки, від відшкодування завданої моральної шкоди позивачам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у суду першої інстанції у цій справі були відсутні.

В силу вимог ст. 3 Конституції України життя людини визнається в Україні є найвищою соціальною цінністю.

В ДТП 16.01.2015 року ОСОБА_6, з боку якого, як потерпілого, дійсно мала місце неправомірна поведінка (груба необережність), оскільки, останній, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, рухався по автодорозі «Запоріжжя-Донецьк» не по пішохідному переходу в темну пору доби при поганому освітленні без відповідного одягу та «маячків» (а.с. 100).

Проте, саме внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки ОСОБА_4 ОСОБА_6 отримав тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя, які знаходяться у прямому причинному зв'язку із смертю (висновок експерта а.с. 101-105).

Докази того, що ОСОБА_4 відшкодовував будь-яку моральну шкоду позивачам у цій справі у добровільному порядку у цій справі відсутні, що також було визнано сторонами у судовому засіданні в апеляційному суді, а тому не підлягає доказуванню в силу вимог ст. 82 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року.

На сьогодні 75000,00 грн. за курсом НБУ складає трохи більше, ніж 2800,00 доларів США. При цьому, судом першої інстанції було правильно встановлено, що дружина ОСОБА_2 втратила чоловіка, а дочка ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, втратила батька, з яким вони жили однією сім'єю за однією адресою на день смерті.

Належні, допустимі докази протилежного у матеріалах цієї справи відсутні.

Чи може будь-яке відшкодування моральної шкоди повернути дружині померлого чоловіка ОСОБА_6 , а дочці - померлого батька ОСОБА_6 - Ні! Проте, може компенсувати завдану моральну шкоду.

Разом із тим, позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не обґрунтували належними, допустимими доказами, зокрема письмовими (відповідні медичні довідки та висновки саме відносно позивачів, та зокрема висновки відповідної експертизи про розмір моральної шкоди позивачів тощо) саме розмір завданої кожній із них моральної шкоди при вищевикладених обставинах, зокрема в частині відмови в стягненні решти останньої, що перевищує 75000,00 грн. у цій справі, та яка обґрунтовано була визначена судом першої інстанції, враховуючи усі вищезазначені фактичні обставини цієї справи.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ст. 12 ч. 3 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року).

Випадки, встановлені цим Кодексом, для звільнення сторін у цій справі від доказування саме розміру завданої позивачам моральної шкоди відсутні.

Сторони у цій справі не спростували належними, допустимими доказами, визначений у цій справі оскаржуємим рішенням судом першої інстанції розмір моральної шкоди позивачів, останній є обґрунтованим, доведеним, визначений з урахуванням принципів пропорційності, розумності та справедливості, за результатами дослідження та оцінки всіх доказів сторін як окремо кожного, так й в їх сукупності.

Апеляційний суд на виконання вимог ЦПК України сприяв повному та всебічному апеляційному перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг сторін у цій справі.

Оскільки, в силу вимог ст. 367 ч.3 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Однак, докази, передбачені ст. 367 ч. 3 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, у цій справі відсутні, сторонами апеляційному суду не надані.

При вищевикладених обставинах, доводи апеляційних скарг сторін цієї справі, не ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухваленим з додержанням вимог ЦПК України.

Крім того, судом першої інстанції правильно, з додержанням вимог ст. 141 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, вирішено питання про розподіл судових витрат сторін, пов'язаних із розглядом цієї справи судом першої інстанції.

За таких обставин, апеляційний суд не вбачає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції у цій справі або ж його зміни.

Також, у разі відмови сторонам у задоволенні їх вищезазначених апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції у повному обсязі у цій справі, останні не мають права на компенсацію будь-яких судових витрат, пов'язаних із розглядом цієї справи апеляційним судом.

Керуючись ст.ст. 12, 141, 367-368, 371-372, 374-375, 381-384, п.п. 8,9 Перехідних положень ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги ОСОБА_2 і ОСОБА_3 та ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 02 лютого 2018 року у цій справі залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга на судове рішення суду апеляційної інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Верховного Суду, як суду касаційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови у цій справі апеляційним судом складено 11 травня 2018 року.

Головуючий суддяСуддяСуддяГончар М.С. Кочеткова І.В.Маловічко С.В.