Рішення № 73916062, 08.05.2018, Виноградівський районний суд Закарпатської області

Виноградівський районний суд Закарпатської області

___________________ Справа № 299/880/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08.05.2018 року м.Виноградів

Виноградівський районний суд Закарпатської області у складі:

головуючого – судді Левка Т.Ю.,

секретар судового засідання – Роман К.С.,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду м. Виноградів цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою до ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування.

Вимоги позову мотивовано тим, що 09 вересня 2015 року помер батько позивача ОСОБА_3. Після його смерті залишилося спадкове майно : житловий будинок з надвірними будівлями, який знаходиться в с.Пийтерфолво по вул. Раковці, 275, Виноградівського району Закарпатської області. На випадок своєї смерті ОСОБА_3 залишив заповіт, складений і посвідчений секретарем виконавчого комітету Пийтерфолвівської сільської ради від 02.09.2015 року за реєстраційним номером №213, за яким все своє майно заповів своєму сину, позивачу ОСОБА_1 Позивач вказує, що після смерті батька він прийняв спадщину, оскільки на момент відкриття спадщини проживав з спадкодавцем в спадковому будинку, а також у визначений законом строк подав письмову заяву про прийняття спадщини до державного нотаріуса Виноградівського нотаріального округу ОСОБА_4 Згідно листа завідуючої Виноградівської державною нотаріальною конторою ОСОБА_4 за №485/01-16 від 04.10.2017 року позивачу не було видано свідоцтво про право власності на майно, із-за відсутності правовстановлюючих документів на будинок оформлених на ім’я спадкодавця. У зв’язку з цим позивач змушений звернутися до суду із позовом про визнання за ним права власності на спадковий будинок в порядку спадкування за заповітом. Відповідач по справі, мати позивача, ОСОБА_2 відмовилася від спадщини на користь позивача.

Позивач ОСОБА_1 в підготовче судове засідання не з’явився, однак подав до суду письмову заяву про підтримання позовних вимог та розгляд справи у його відсутність.

Відповідач ОСОБА_2 будучи повідомленою про день, час та місце проведення підготовчого судового засідання належним чином, в підготовче судове засідання не з’явилася, однак подала через канцелярію суду письмову заяву, згідно якої вимоги позивача визнає, проти задоволення таких не заперечує та просить суд розглянути справу у її відсутність.

Відповідно до ч. 3 ст. 200 ЦПК України за результатами підготовчого судового провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

Відповідачем позов визнано повністю, що не суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, тому в порядку ст.206 ЦПК України визнання нею позову прийнято судом.

Обстеживши матеріали справи та клопотання сторін, визнаючи в порядку ст.223 ЦПК України необов’язковим відібрання особистих пояснень від учасників процесу, і враховуючи, що у справі наявні достатні матеріали про права і взаємовідносини сторін та визнання позову відповідачем, суд вважає за можливе у підготовчому судовому засіданні ухвалити рішення про задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 09 вересня 2015 року помер батько позивача ОСОБА_3, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії І-ФМ №197040 від 10.09.2015 року.

Після його смерті залишилося спадкове майно : житловий будинок з надвірними будівлями, який знаходиться в селі Пийтерфолво по вул. Раковці, 275, Виноградівського району Закарпатської області.

На випадок своєї смерті ОСОБА_3 залишив заповіт, складений і посвідчений секретарем виконавчого комітету Пийтерфолвівської сільської ради від 02.09.2015 року за реєстраційним номером №213 , за яким заповідач ОСОБА_3 зробив таке заповітне розпорядження - «Все моє майно, де б воно не знаходилося і з чого б воно не складалося, і взагалі все те, що мені буде належати на день смерті і на що я законом матиму право заповідаю сину ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1».

Заповіт не змінений та не скасований, що підтверджується записом на заповіті, а також довідкою Пийтерфолвівської сільської ради №02-38/1186 від 04.10.2017 року.

Таким чином позивач є єдиним спадкоємцем за заповітом.

Спадкоємцем за законом після смерті спадкодавця є відповідач по справі — дружина померлого та мати позивача ОСОБА_2, яка не заперечує проти визнання права власності на спадковий будинок за позивачем, що стверджується заявою про відмову від спадщини від 09.10.2015 року та письмовою заявою, поданою до суду 08.05.2018 року.

Згідно до ч.3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Суд констатує, що позивач після смерті батька спадщину прийняв, так як на протязі встановлено законом шестимісячного строку подав письмову заяву про прийняття спадщини до державного нотаріуса Виноградівського нотаріального округу ОСОБА_4, а також прийняв спадщину і на підставі ч.3 ст.1268 ЦК України, оскільки на момент відкриття спадщини проживав зі спадкодавцем в спадковому житловому будинку, що стверджується довідкою Пийтерфолвівської сільської ради №02-38/1185 від 04.10.2017 року.

В п.3.1 Узагальнення проведеного ВССУ від 16.05.2013 року відмічено, що право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК), а в п.3.3 що у випадках відсутності правовстановлюючих документів та відсутності реєстрації об’єкта нерухомості за спадкодавцем (на ім’я спадкодавця) суди в основному задовольняють вимоги спадкоємців про визнання права власності на нерухоме майно.

Отже, застосуванню підлягає ст. 392 ЦК, відповідно до якої позов про визнання права власності може бути пред’явлений, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати власником документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до ст.1296 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати Свідоцтво про право на спадщину. Статтею 1297 зазначеного Кодексу встановлено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Верховний Суд України в п. 23 Постанови Пленуму «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року за № 7 роз’яснив, що Свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду з правилами позовного провадження.

Для отримання свідоцтва про право на спадщину позивач звернувся до Виноградівської державної нотаріальної контори. Разом з тим листом державного нотаріуса за №485/01-16 від 04.10.2017 року позивача було повідомлено, що видати свідоцтво про право на спадщину за заповітом на спадковий житловий будинок немає можливості, оскільки позивачем не представлено правовстановлюючий документ щодо належності спадкового майна спадкодавцеві, який повинен бути зареєстрованим в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що передбачено п.4.15 та п.4.18 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України та в разі відсутності вказаних документів позивачу рекомендовано звернутись до суду.

Відповідно до вимог п.1 ч. 2 ст. 16 ЦК України, способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1220 ЦК України, спадщина відкривається внаслідок смерті особи.

Крім того, відповідно до норм ч. 5 ст. 1268 ЦК незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини та згідно із ч. 3 ст. 1296 ЦК відсутність Свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Відповідно до ч.1 ст.1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Відповідно до ч. 1 ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

У відповідності до ч. 1 ст. 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Відповідно до ст.1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, що його пережив та батьки.

Відповідно до ст.10-13 глави ІІІ Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР від 31. 01.1966 року, затвердженої заступником міністра комунального господарства Української РСР 31.01.1966 року, погодженої заступником голови Верховного суду Української РСР 15.01.1966 року (втратила чинність 19.01.1996 року), при відсутності правовстановлюючих документів право власності на нерухоме майно, що знаходиться в сільській місцевості, може бути підтверджено довідкою виконавчого комітету відповідної місцевої ради та висновком інвентар бюро.

Згідно з довідкою №692 від 27.09.2018 року, виданою КП «Виноградівське районне бюро технічної інвентаризації» житловий будинок з надвірними будівлями в с.Пийтерфолво по вулиці Ф.Раковці, №275 будівництвом завершений та інвентаризаційна вартість станом на серпень 2017 року становить : 464300 (чотириста шістдесят чотири тисячі триста) грн. Загальна корисна площа житлового будинку становить 192,3 кв.м, в тому числі житлова 110,0 кв.м.

Житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами в с.Пийтерфолво по вулиці Ф.Раковці №275 рахується за ОСОБА_3, на підставі довідки виданої виконкомом Пийтерфолвівської сільської ради від 21.07.2017 р. №02-38/952. Згідно архівних даних КП «Виноградівське РБТІ» станом на 01.01.2013 р. правовстановлюючих документів на житловий будинок не оформлено.

Відповідно до Технічного паспорту на житловий будинок індивідуального житлового фонду від 15.08. 2017 року - «Характеристика будівель і споруд...Літера — А., Найменування - Жилий Будинок, Рік побудови -1991 » будівлі під літерами Б,В,Г,Д,Е,Ж,№1,№2,№3 відповідно «гараж, сарай, вбиральна, свинарник, сарай, ворота, хвіртка, огорожа».

Дані обставини також підтверджують «Строительний паспорт на застройку земельного участка», оформленого на ОСОБА_3 і «Разрешение на производство строительних работ».

Відповідно до ч.3 ст.3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 1 липня 2004 року права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Відповідно до ч.4 ст.3 зазначеного Закону права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав.

Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема такими, як Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року, яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року № 56, Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року № 7/5 і зареєстроване в Мінюсті 18 лютого 2002 року за № 157/6445 (з подальшими змінами).

Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК та Законом України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

При вирішенні питання щодо визнання права власності на житлові будинки, споруди у порядку спадкування, записи у погосподарських книгах оцінюються у сукупності з іншими доказами, наприклад, ухваленими органами місцевого самоврядування рішеннями про оформлення права власності громадян на будинки, технічним паспортом на будівлі, документами про відведення в установленому порядку земельних ділянок під забудову тощо.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Крім того, згідно з частиною першою та частиною другою статті 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

Так, 5 серпня 1992 року вперше на законодавчому рівні було встановлено порядок та умови прийняття в експлуатацію об'єктів будівництва постановою Кабінету Міністрів України від 5 серпня 1992 року N 449 "Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів державного замовлення" (втратила чинність). Тобто до 5 серпня 1992 року не передбачалась процедура введення приватних житлових будинків в експлуатацію при оформленні права власності.

З аналізу положень Конституції України та Цивільного кодексу України вбачається, що не потребує введення в експлуатацію приватних житлових будинків, збудованих до 5 серпня 1992 року, при набутті права власності на такі об'єкти. (Лист, Державної архітектурно-будівельної інспекції України, від 01.09.2011, № 40-12-2409 "Щодо прийняття в експлуатацію об'єктів, закінчених будівництвом до 5 серпня 1992 року").

Документом, який засвідчує відповідність закінчених будівництвом до 5 серпня 1992 року індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, які не підлягають прийняттю в експлуатацію, вимогам законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил, зокрема для потреб державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, є технічний паспорт, складений за результатами технічної інвентаризації. (Лист, Державної архітектурно-будівельної інспекція України, від 30.07.2012, № 40-19-5376 "Щодо порядку прийняття в експлуатацію самовільно побудованого садового будинку і розмірів штрафів").

За змістом п.62 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР підтвердженням приналежності будинку, який знаходиться в сільському населеному пункті, можуть бути відповідні довідки виконавчого комітету сільської Ради депутатів трудящих, які видавалися в тому числі і на підставі записів у погосподарських книгах.

Додатками №32 та №33 до Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських Рад депутатів трудящих було затверджено зразки довідок про право власності колгоспного (селянського) двору на жилий будинок та про право власності робітника чи службовця на жилий будинок.

За змістом зазначених нормативних актів виникнення права власності на житлові будинки, споруди не залежало від державної реєстрації цього права. До компетенції виконкомів місцевих Рад відносилось також питання узаконення цих будівель та внесення записів про право власності на будинки за громадянами у погосподарські книги місцевих Рад. Погосподарські книги є особливою формою статистичного обліку, що здійснюється в Україні (УРСР) із 1979 року. В погосподарських книгах при визначенні року побудування зазначається рік введення в експлуатацію будинку.

Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року, яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу України від 13 грудня 1995 року № 56, передбачала обов'язкову реєстрацію (інвентаризацію) будинків і домоволодінь у межах міст і селищ (п. 4 Інструкції), в тому числі й на підставі записів у погосподарських книгах (п. 20 Інструкції). Тобто записи у погосподарських книгах визнавались в якості актів органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності.

Відповідно до роз'яснень «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» Вищий спеціалізованого суду: лист від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13- по об'єктах, що збудовані до 5 серпня 1992 року, тобто до прийняття постанови КМУ від 5 серпня 1992 року № 449, якою встановлено порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, при їх реєстрації для оформлення права власності одним із документів є висновок про технічний стан будинку (будівлі), що складається БТІ.

Виходячи зі змісту наведених нормативних актів, громадяни, які збудували житлові будинки до 5 серпня 1992 року, могли за умови прийняття їх в експлуатацію відповідними комісіями отримати правовстановлюючі документи на будинок, навіть якщо його споруджено самовільно (самочинно) на земельній ділянці, яка перебуває в їх законному Ісористуванні або у приватній власності. За наявності відповідних доказів судами може визнаватися право власності в порядку спадкування на спірні будинки, збудовані до 5 серпня 1992 року, на які спадкодавцем не було отримано правовстановлюючі документи. Крім того, відповідно до правової позиції,висловленої ВССУ у своєму листі № 24-753/0/4-13 від 16.05.2013 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», відповідно до норм ч. 5 ст. 1268 ЦК незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини та згідно із ч. 3 ст. 1296 ЦК України, відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Відповідно до Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 2011 року № 703 (в редакції від 01.01.2013 року), рішення суду є правовстановлюючим документом, на основі якого може бути проведена реєстрація права власності на нерухоме майно.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

В той же час, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом, власник майна може пред"явити позов про визнання його права власності, зокрема, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою( ст.382 ч.2, ст.392 ЦК України).

Таким чином, враховуючи встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, а також оцінюючи надані докази, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 18, 81, 206, 223, 259, 263-265 ЦПК України ст.ст. 5, 16, 328, 392, 1216, 1220, 1222, 1223, 1268, 1274 ЦК України, Постанови ПВС України № 7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування», ст.10-13 глави ІІІ Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР від 31.01.1966 року, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, мешканцем с.Пийтерфолво, вул.Ф.Раковці, 275, Виноградівського району (ІПН - НОМЕР_1), право власності в цілому на житловий будинок з надвірними будівлями, який знаходиться в селі Пийтерфолво по вул.Ф.Раковці, 275, Виноградівського району Закарпатської області, із загальною площею житлового будинку - 192,3 кв.м, в тому числі житловою - 110,0 кв.м, в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3, який помер 09.09.2015 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Апеляційного суду Закарпатської області.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У відповідності до п.п. 15.5 п.п.15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно- телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

ГоловуючийОСОБА_6