Постанова № 73915824, 10.05.2018, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 235/5123/17 Номер провадження 22-ц/775/425/2018

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 травня 2018 року м. Бахмут

Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Космачевської Т.В.,

суддів: Соломахи Л.І., Канурної О.Д.,

за участю секретаря Марченко Я.О.,

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача Безкоровайної Т.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Бахмуті Донецької області в залі судових засідань №4 апеляційну скаргу Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» на рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 14 грудня 2017 року, ухваленого судом у складі головуючого судді Хмельової С.М. у місті Покровську Донецької області, в справі номер 235/5123/17 за позовом ОСОБА_3 до Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська», треті особи: Покровське відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, товариство з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське», про стягнення одноразової допомоги, недоплаченої допомоги по тимчасовій непрацездатності, стипендії за період з 27.11.2014 року по 06.07.2017 року та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку і відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

5 жовтня 2017 року до Красноармійського міськрайонного суду Донецької області звернувся ОСОБА_3 з позовом до ДП «Вугільна компанія «Краснолиманська», треті особи: Покровське відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, товариство з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське», про стягнення одноразової допомоги, недоплаченої допомоги по тимчасовій непрацездатності, стипендії за період з 27.11.2014 року по 06.07.2017 року та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку і відшкодування моральної шкоди, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що він має багаторічний стаж роботи на підприємствах вугільної промисловості, в останнє перебував у трудових відносинах з відповідачем в період з 27.11.2014 року по 06.07.2017 рік.

Після звільнення позивача за ст. 38 КЗпП України у зв'язку з виходом на пенсію йому була нарахована одноразова допомога в сумі 5764,80 грн., як особі яка має підземний стаж на момент звільнення з підприємства 2 роки 10 місяців та 20 днів. Проте, його загальний підземний стаж роботи становить більш ніж 20 років 9 місяців. Тому позивач вважає, що відповідач має доплатити йому суму одноразової допомоги в розмірі 36439,74 грн., виходячи з середньої заробітної плати за роботу у січні-лютому 2017 року з урахуванням сплаченої суми - 5764,80 грн.

Крім того, позивач в період 2016-2017 роки неодноразово перебував на лікарняному, розмір допомоги по тимчасові непрацездатності мав бути виплачений в розмірі 100% середньої заробітної плати. Однак відповідач незаконно зменшив розмір страхової виплати до 70% середньої заробітної плати, що призвело до недоплати в розмірі 68280,15 грн. за період

непрацездатності: з 14 квітня 2016 року по 25 квітня 2016 року; з 23 вересня 2016 року по 28

вересня 2016 року; з 22 грудня 2016 року по 30 грудня 2016 року; з 1 березня 2017 року по 29 березня 2017 року; з 30 березня 2017 року по 7 травня 2017 року; з 8 травня 2017 року по 6 червня 2017 року та з 7 червня 2017 року по 6 липня 2017 року.

Також згідно з наказами Міністерства вугільної промисловості України №К-103-Н від 04.08.2008 року, №111-к/з від 18.07.2011 року та №59-к/з від 28.08.2014 року позивач був нагороджений відзнаками «Шахтарська Слава» 3 ступеня, «Шахтарська Слава» 2 ступеня, та знаком «Шахтарська Слава» 1 ступеня. Тобто, з 28.08.2014 позивач є повним кавалером знаків «Шахтарська Слава».

Тому, відповідач мав з 28 серпня 2014 року сплачувати йому відповідно до п. 8.33 колективного договору з метою підвищення престижності шахтарської праці щомісячну стипендію (винагороду) в розмірі 20% від мінімальної заробітної плати.

Проте, працюючи на ДП «Вугільна компанія «Краснолиманська», позивач не отримував вказаної щомісячної стипендії. Загальна заборгованість відповідача становить 10577,20 грн.

Оскільки позивачеві при звільненні не виплачені всі належні суми, він вважає, що відповідач має сплатити йому середній заробіток за весь час затримки по день ухвалення відповідного рішення. При цьому зазначив, що з 06.07.2017 (день звільнення) включно по 05.10.2017 включно (дата складання позову) час затримки становить 92 дні, середній заробіток складає 64713,72 грн.

Крім того, позивач вважає, що незаконними діями відповідача йому було заподіяно моральну шкоду, яка полягає в суттєвих змінах в його житті внаслідок недостатніх коштів для утримання своєї сім'ї. Він був змушений докладати додаткових зусиль для організації свого життя та утримання своєї родини, яка залежала від оплати праці позивача та отриманих ним прибутків. Розмір моральної шкоди позивач оцінив в 2000,00 грн.

ОСОБА_3 був змушений звернутись до ФОП ОСОБА_4 для надання правової допомоги для звернення до суду та сплатив суму в розмірі 4000,00 грн., яку просив суд також стягнути на його користь з ДП «Вугільна компанія «Краснолиманська».

Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 14 грудня 2017 року позов ОСОБА_3 до Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська», треті особи: Покровське відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, товариство з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське», про стягнення одноразової допомоги, вихідної допомоги, інших належних звільненому працівникові сум та моральної шкоди - задоволено.

Стягнуто з ДП «Вугільна компанія «Краснолиманська» на користь ОСОБА_3 одноразову допомогу в розмірі 36439,74 грн.

Стягнуто з ДП «Вугільна компанія «Краснолиманська» на користь ОСОБА_3 суму недоплаченого середнього заробітку за час тимчасової непрацездатності у розмірі 68280,15 грн.

Стягнуто з ДП «Вугільна компанія «Краснолиманська» на користь ОСОБА_3 суму стипендії повного кавалера знака «Шахтарська Слава» в розмірі 10577,02 грн.

Стягнуто з ДП «Вугільна компанія «Краснолиманська» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час затримки розрахунку до дати постановлення рішення в сумі 113952,49 грн.

Стягнуто з ДП «Вугільна компанія «Краснолиманська» на користь ОСОБА_3 на відшкодування моральної шкоди 2000,00 грн., витрати на правову допомогу в сумі 4000,00 грн.

Вирішено питання про судові витрати.

Із вказаним рішенням не погодився відповідач ДП «Вугільна компанія «Краснолиманська», подав апеляційну скаргу, в якій просив апеляційний суд скасувати рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 14 грудня 2017 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Доводами апеляційної скарги наведено, що рішення суду першої інстанції ухвалено з

порушенням норм матеріального та процесуального права, суд неповно з'ясував усі фактичні обставини справи, не дослідив та не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об'єктивному та неупередженому розгляду справи. Тому рішення не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконним та необґрунтованим.

Судом першої інстанції не належним чином було застосовані приписи, затвердженого Кабінетом Міністрів України від 12.08.1993 року «Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній», відповідно до ст. 1 якого, основним документом для визначення стажу роботи є трудова книжка. Відповідно цієї книжки стаж роботи позивача на ДП «Вугільна компанія «Краснолиманська» становить 2 роки 9 місяців та 12 днів. Тому підстави для виплати позивачеві одноразової допомоги в розмірі трьох середньомісячних заробітків відсутні.

Крім того, вважає, що судом першої інстанції невірно визначений перелік обов'язкових виплат, якій входять до складу заробітної плати при застосуванні ст. 117 КЗпП України, а саме: одноразова вихідна допомога при звільненні на пенсію та щомісячна стипендія кавалера «Шахтарська Слава» не є обов'язковими виплатами та не входять в структуру заробітної плати.

Зазначає, що суд першої інстанції при вирішенні питання про стягнення середнього заробітку в розмірі 113952,49 грн. за час затримки розрахунку до дати постановлення рішення невірно застосував норми Порядку №100 від 08.02.1995 року, затверджені Кабінетом Міністрів України щодо обчислення середньої заробітної плати.

Крім того, суд не врахував довідку №1355 від 12.10.2017 року, в якій зазначено, що повний розрахунок з позивачем здійснений 31 серпня 2017 року. За цих обставин середній заробіток мав складати в загальному розмірі 15853,20 грн. за 55 робочих днів, виходячи з середньоденного заробітку 288,24 грн. (48,04 грн. (тарифна ставка) х 6 годин (тривалість робочого часу)).

ДП «Вугільна компанія «Краснолиманська» також вважає, що суд першої інстанції під час ухвалення рішення по справі невірно застосував Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» №1105-ХІV від 23.09.1999 року щодо стягнення недоплаченої допомоги по тимчасової непрацездатності в розмірі 62280,15 грн., оскільки відповідно до ст. 24 цього Закону допомога по тимчасовій непрацездатності виплачується застрахованим особам залежно від стажу. А єдиним джерелом інформації щодо наявності страхового стажу позивача для нарахування виплат за листами тимчасової непрацездатності є довідка ОК-7. В липні 2017 року позивач під час звільнення надав додатково трудову книжку з зазначенням трудового стажу, тому відповідачем зроблено перерахунок допомоги по тимчасової непрацездатності. Підстав іншої суми стягнення не вбачається.

Також вважає, що при відшкодування моральної шкоди суд першої інстанції мав визначити розмір відшкодування враховуючи вимоги розумності і справедливості.

Вважає, що розрахунок судового збору в розмірі 3699,52 грн. судом визначений неправильно, оскільки загальна сума задоволених позовних вимог складає 238949,10 грн., тому сума судового збору, яка підлягала стягненню становить 2389,49 грн.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційного суду доводи скарги підтримав просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, в задоволенні позову відмовити.

В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача апеляційну скаргу не визнав, просив її відхилити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

В судове засідання апеляційного суду представники третіх осіб не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином відповідно до ст. 130 ЦПК України (а.с. 48-49, 50, 51, том 2).

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду

справи.

Тому апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутністю представників

третіх осіб.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника відповідача та представника позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до статей 13 і 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до вимог ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено і це вбачається з матеріалів цивільної справи, що ОСОБА_3 працював на різних посадах в сфері вугільної промисловості починаючи з 1986 року та був звільнений 06.07.2017 року з ДП «Вугільна компанія «Краснолиманська» за ст. 38 КЗпП України у зв'язку з виходом на пенсію за віком (а.с. 13-17, 19, том 1).

З довідки УПФУ в м. Димитрові від 11.07.2017 року №1684/02 вбачається, що ОСОБА_3 перебуває на обліку в управлінні ПФУ в м. Димитрові з 02.09.2013 року та отримує пенсію за віком. Стаж роботи у вугільній промисловості складає 20 років 9 місяців 6 днів, на підземних роботах з повним робочим днем у шахті з видобутку вугілля - 20 років 09 міс. 06 днів. На підставі ст. 1 Закону України №345-VI від 02.09.2008 року «Про підвищення престижності шахтарської праці» стаж складає 20 років 09 міс. 06 днів. (а.с. 24, том 1).

З довідки від 08.08.2017року №586 вбачається, що ОСОБА_3 нараховано та виплачено при звільненні 37482,65 грн. (а.с. 28, 29, том 1).

Відповідно до листів непрацездатності ОСОБА_3 перебував на лікарняному в період з 14.04.2016 року по 25.04.2016 року, з 23.09.2016 року по 28.09.2016 року, з 22.12.2016 року по 30.12.2016 року, з 01.03.2017 року по 29.03.2017 року, з 30.03.2017 року по 07.05.2017 року, з 08.05.2017 по 06.06.2017 року та з 07.06.2017 року по 06.07.2017 року, і цього не заперечують сторони (а.с. 44-46, том 1).

З довідки без номера та дати вбачається, що ОСОБА_3 доплачено за 2016 рік та з сплачено у 2017 році по лікарняним відповідні суми, виходячи з 70% середньоденного заробітку, що розраховане з загального трудового стажу в вугільній промисловості - 14 років 10 мес. 20 днів (а.с. 37, 206, 212, том 1).

Відповідно до наказів Міністерства вугільної промисловості України №К-103-Н від 04.08.2008 року ОСОБА_3 нагороджений відзнакою «Шахтарська Слава» 3 ступеня, №111-к/з від 18.07.2011 року ОСОБА_3 нагороджений відзнакою «Шахтарська Слава» 2 ступеня, №59-к/з від 28.08.2014 року ОСОБА_3 нагороджений знаком «Шахтарська Слава» 1 ступеня (а.с. 39, 40, 41, том 1).

З довідки №1161 від 25.08.2017 року вбачається, що позивачу ОСОБА_3 нарахована та сплачена при звільненні одноразова допомога в розмірі 5764,80 грн. за один місяць відповідно до п. 8.10 колективного договору як працівнику, що має право на пенсію за віком при першому

звільненні (а.с. 36, том 1).

Задовольняючи позов ОСОБА_3 про стягнення одноразової допомоги, інших належних

звільненому працівникові сум, а також моральної шкоди в повному обсязі, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості заявлених вимог.

Проте, з таким висновком суду першої інстанції в частині стягнення одноразової допомоги, допомоги по тимчасової непрацездатності, стипендії за період з 27.11.2014 року по 06.07.2017 року та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, повністю погодитись неможливо з наступних підстав.

Перевіряючи рішення суду першої інстанції щодо позовних вимог про стягнення одноразової допомоги в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд виходить з наступного.

Частиною 1 статті 9 Закону України «Про колективні договори і угоди» передбачено, що положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов'язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства. Положення генеральної, галузевої (міжгалузевої), територіальної угод діють безпосередньо і є обов'язковими для всіх суб'єктів, що перебувають у сфері дії сторін, які підписали угоду.

Відповідно до п. 12.15 Галузевої угоди між Міністерством промисловості України, іншим державними органами, власниками, що діють у вугільній галузі і всеукраїнськими профспілками вугільної промисловості від 3 липня 2001 року з доповненнями та змінами працівнику, що має право на пенсію за віком чи по інвалідності (незалежно від віку), при першому звільненні з підприємства (структурного підрозділу, відособленого підрозділу, філіалу, товариства і ін.) (незалежно від причин звільнення, крім звільнення за порушення законодавства, трудової дисципліни і правил техніки безпеки) сплачується одноразова допомога, розмір якої залежить від стажу роботи в галузі (у тому числі на підприємствах колишнього СРСР) і середнього заробітку, але не менше: … при стажі роботи в галузі понад (років) … для чоловіків - 10 - одного середньомісячного заробітку; 15 - двох середньомісячних заробітків; 20 - трьох середньомісячних заробітків. Обчислення середньої заробітної плати для виплати цієї одноразової допомоги здійснювати за аналогією до відповідного обчислення за постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100.

Пунктом 8.10 колективного договору ДП «Вугільна компанія «Краснолиманська» передбачені такі ж умови виплати одноразової допомоги (а.с. 102, том 1).

Судом встановлено, що позивач працював на різних посадах в вугільній промисловості в період з 1986 року по 2017 рік, 06.07.2017 року звільнений з ДП «Вугільна компанія «Краснолиманська» за ст. 38 КЗпП України у зв'язку з виходом на пенсію за віком (а.с. 13-17, 19, том 1).

Відповідно до довідки УПФУ в м. Димитрові №1684/02 від 11.07.2017 року ОСОБА_3 перебуває на обліку в управлінні ПФУ в м. Димитрові з 02.09.2013 року та отримує пенсію за віком. Стаж роботи у вугільній промисловості складає 20 років 9 місяців 6 днів, на підземних роботах з повним робочим днем у шахті з видобутку вугілля - 20 років 09 міс. 06 днів. На підставі ст. 1 Закону України №345-VI від 02.09.2008 року «Про підвищення престижності шахтарської праці» стаж складає 20 років 09 міс. 06 днів. (а.с. 24, том 1).

З трудової книжки НОМЕР_2, яка надана позивачем відповідачу, вбачається, що позивач має загальний трудовий стаж, у тому числі страховий стаж, більше ніж 20 років (а.с. 13-17).

Страховий стаж позивача підтверджений також індивідуальними відомостями про застраховану особу форми ОК-5 (а.с. 48-51).

З довідки №1161 від 25.08.2017 року вбачається, що позивачу ОСОБА_3 нарахована та

сплачена при звільненні одноразова допомога в розмірі 5764,80 грн. за один місяць (а.с. 36, том

1).

Суд першої інстанції, вирішуючи питання щодо стягнення недоплаченої вихідної допомоги, правильно виходив з того, що позивач на час звільнення мав стаж роботи більше 20 років, тому він мав право на одноразову допомогу в розмірі трьох середньомісячних заробітків.

Проте, визначаючи розмір цієї допомоги, не звернув увагу на те, що відповідно до

постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» пунктом 3, 4 ч. 2 вказаного Порядку середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку, а саме: в інших випадках, коли нарахування проводяться виходячи із середньої заробітної плати, працівник не мав заробітку не з вини працівника, розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу, та помилково стягнув завищену суму допомоги.

Як встановлено судом і цього не заперечують сторони, позивач з 1 березня 2017 року по день звільнення не працював у зв'язку з перебуванням на лікарняному та не мав заробітку.

Отже, розрахунок одноразової допомоги має проводитися виходячи з тарифної ставки.

Відповідно до довідки №1161 від 25.08.2017 року тарифна ставка становить 48,04 грн., середньоденна зарплата становить - 288,24 грн., відповідно середньомісячна - 5764,80 грн. (а.с. 36).

За таких обставин, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути недоплачену одноразову допомогу в розмірі 11529,60 грн.

Разом з тим, доводи апеляційної скарги щодо необов'язковості виплати одноразової допомоги є такими, що не відповідають нормам діючого законодавства України.

Перевіряючи рішення суду першої інстанції щодо позовних вимог про стягнення недоплаченої допомоги по тимчасовій непрацездатності в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд виходить з наступного.

Статтею 21 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» закріплено обчислення страхового стажу. Частина 4 зазначеної статті передбачає, що до страхового стажу прирівнюється трудовий стаж, набутий працівником за час роботи на умовах трудового договору (контракту) до набрання чинності Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням».

Статтею 15 цього Закону закріплено, що роботодавець зобов'язаний надавати та оплачувати застрахованим особам у разі настання страхового випадку відповідний вид матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг згідно із цим Законом.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 22 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованій особі у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу), у разі настання в неї одного з таких страхових випадків тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві.

Згідно із пунктом 4 частини першої статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» допомога по тимчасовій непрацездатності виплачується застрахованим особам, які мають страховий стаж понад вісім років, у розмірі 100 відсотків середньої заробітної плати.

Оскільки позивач має страховий та трудовий стаж понад вісім років, він має право на

допомогу по тимчасовій непрацездатності в розмірі 100 відсотків середньої заробітної плати, тому суд першої інстанції в своєму рішенні правильно прийшов до висновку про наявність стажу роботи у позивача для виплати допомоги по тимчасовій непрацездатності в розмірі 100%.

Проте, при визначенні періодів та розміру недоплаченої допомоги, суд не врахував положень ч. 5 ст. 32 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», де зазначено, що матеріальне забезпечення, передбачене цим Законом, виплачується у разі, якщо звернення за його призначенням надійшло не пізніше дванадцяти календарних місяців з дня відновлення працездатності, встановлення інвалідності, закінчення відпустки у зв'язку з

вагітністю та пологами, смерті застрахованої особи або члена сім'ї, який перебував на її

утриманні.

Позивач звернувся з відповідною позовною вимогою до суду 5 жовтня 2017 року, просив доплатити йому суму допомоги по тимчасовій непрацездатності за періоди з 14.04.2016 року по 25.04.2016 року, з 23.09.2016 року по 28.09.2016 року, з 22.12.2016 року по 30.12.2016 року, з 01.03.2017 року по 29.03.2017 року, з 30.03.2017 року по 07.05.2017 року, з 08.05.2017 по 06.06.2017 року та з 07.06.2017 року по 06.07.2017 року.

Вимога про доплату суми допомоги по тимчасовій непрацездатності за період з 14.04.2016 року по 25.04.2016 року заявлена понад строків звернення відповідно до вказаної статті Закону. Тому доплата за цей період непрацездатності стягненню не підлягає.

За таких обставин, оскільки позивачеві сплачено допомогу по тимчасової непрацездатності за періоди з 23.09.2016 року по 28.09.2016 року, з 22.12.2016 року по 30.12.2016 року, з 01.03.2017 року по 29.03.2017 року, з 30.03.2017 року по 07.05.2017 року, з 08.05.2017 по 06.06.2017 року та з 07.06.2017 року по 06.07.2017 року в розмірі 70% середнього заробітку, тому слід стягнути з відповідача на користь позивача недоплачену допомогу в загальному розмірі 22255,83 грн., виходячи зі 100% середньої заробітної плати, обчисленої відповідачем при розрахунку допомоги по тимчасовій непрацездатності, правильність якої перевірено судом.

Апеляційний суд не приймає до уваги розрахунок середнього заробітку, наданий позивачем для розрахунку допомоги по тимчасовій непрацездатності, тому що він зроблений без врахування вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати».

Відтак, позовна вимога ОСОБА_3 про стягнення допомоги по тимчасовій непрацездатності підлягає частковому задоволенню.

Доводи апеляційної скарги щодо неврахування судом першої інстанції при визначенні стажу роботи позивача для перевірки правильності обчислення допомоги по тимчасовій непрацездатності приписів Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Кабінетом Міністрів України від 12.08.1993 року, є безпідставним, оскільки позивач має трудові книжки, в яких вказаний його стаж роботи з зазначенням періодів цієї роботи, у тому числі страховий стаж.

Перевіряючи рішення суду першої інстанції щодо позовних вимог про стягнення невиплаченої стипендії кавалера знаків «Шахтарська слава» в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд виходить з наступного.

Пунктом 12.24 Галузевої угоди між Міністерством промисловості України, іншим державними органами, власниками, що діють у вугільній галузі і всеукраїнськими профспілками вугільної промисловості від 3 липня 2001 року з доповненнями та змінами передбачено положення щодо щомісячної стипендії (винагороди) повним кавалерам знаків «Шахтарська доблесть» або «Шахтарська слава» та умови її призначення (а.с. 197, том 1).

Відповідно до п. 8.33 колективного договору ДП «Вугільна компанія «Краснолиманська» з метою підвищення престижності шахтарської праці, адміністрація встановлює щомісячну стипендію (винагороду), в розмірі 20% від мінімальної заробітної плати - повним кавалерам

«Шахтарська слава», які працюють на підприємстві (п. 12.24 Галузевої угоди) (а.с. 198, том 1).

Судом встановлено, що відповідно до наказів Міністерства вугільної промисловості України №К-103-Н від 04.08.2008 року ОСОБА_3 нагороджений відзнакою «Шахтарська Слава» 3 ступеня, №111-к/з від 18.07.2011 року ОСОБА_3 нагороджений відзнакою «Шахтарська Слава» 2 ступеня, №59-к/з від 28.08.2014 року ОСОБА_3 нагороджений знаком «Шахтарська Слава» 1 ступеня (а.с. 39, 40, 41, том 1).

З заяви ОСОБА_3 від 11 липня 2017 року на ім'я генерального директора вбачається, що він просить надати відповідь щодо встановлення стипендії повним кавалерам «Шахтарська слава», при цьому додає копії посвідчень з нагород (а.с. 38, том 1). У відповідь на заяву відповідач зазначив, що надана трудова книжка ОСОБА_3 НОМЕР_3 відомостей про нагороди не містіть, до відділу кадрів позивач відомостей про його нагороду знаками «Шахтарська слава» не надавав (а.с. 43, том 1).

Аналізуючи матеріали справи, зокрема трудову книжку позивача НОМЕР_3, що зберігалась під час його роботи у відповідача, де зазначена дата заповнення - 27 листопада 2014 року, тобто, після нагородження, і в якій відсутні відомості про будь-які нагородження (а.с. 19, том 1), особову картку працівника ОСОБА_3, де також відсутні відомості про нагороди, та враховуючи той факт, що позивач надав необхідні для призначення стипендії документи лише після свого звільнення (заява від 11 липня 2017 року, день звільнення - 6 липня 2017 року) (а.с . 98, том 1), апеляційний суд приходить до висновку, що позовні вимоги в цій частині позивачем

не доведені.

З огляду на таке, висновок суду першої інстанції щодо обґрунтованості стягнення стипендії за період з 27.11.2014 року по 06.07.2017 року є помилковим.

Нових доказів на підтвердження заявленої позовної вимоги про стягнення невиплаченої стипендії кавалера знаків «Шахтарська слава» позивачем апеляційному суду не надано.

Перевіряючи рішення суду першої інстанції щодо позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільнені робітника, виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, провадиться у день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно зі ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Статтею 2 Закону України від 24 березня 1995 року №108/95-ВР «Про оплату праці» визначено структуру заробітної плати, до якої відноситься основна заробітна плата, додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не

передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними

актами норми.

Зазначене свідчить про те, що всі суми, включаючи одноразову допомогу, допомогу по тимчасовій непрацездатності тощо, належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення.

Судом встановлено, що відповідач не виплатив належних звільненому позивачеві сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Апеляційний суд вважає, що, враховуючи розмір середньоденної заробітної плати 288,24 грн., розрахованої відповідно до положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 8 лютого 1995 року, та кількість днів з 7 липня 2017 року по 10 травня 2018 року - 211, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку становить 60818,64 грн. (288,24 грн. х 211 днів).

Зазначена сума середнього заробітку підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. При цьому сума середнього заробітку визначена без утримання податків та обов'язкових платежів.

Перевіряючи рішення суду першої інстанції щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди в межах доводів апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм матеріального права в частині стягнення моральної шкоди без врахування вимог розумності і справедливості, апеляційний суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього зусиль для організації свого життя.

У пункті 13 Постанови Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» зазначено, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП (набрала чинності 13 січня 2000 р.) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Тому апеляційний суд, враховуючи обставини справи, вважає, що суд першої інстанції встановлюючи наявність моральної шкоди, вірно виходив з вимог ст. 237-1 КЗпП України та дійшов правильного висновку, що позивачу заподіяна моральна шкода, яка виразилася в порушенні нормального укладу життя і це вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого побуту.

При цьому, не зважаючи на зміну апеляційним судом розміру стягнення з відповідача належних позивачеві сум при звільненні та відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення стипендії, апеляційний суд приходить до висновку, що сума відшкодування моральної шкоди, що визначена судом першої інстанції, зменшенню не підлягає.

З огляду на викладене вище, апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення одноразової допомоги, недоплаченої допомоги по тимчасовій непрацездатності та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку підлягає зміні, в частині стягнення стипендії за період з 27.11.2014 року по 06.07.2017 року - скасуванню, а апеляційна скарга - підлягає частковому задоволенню.

Крім того, відповідно до ч. ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд

відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки позовні вимоги задоволено частково, позивач звільнений від сплати судового збору, тому підлягає стягненню з відповідача в дохід держави судовий збір в загальному розмірі 1574,76 грн., виходячи з розміру судового збору за вимоги майнового характеру - 934,76 грн., та за вимогу немайнового характеру - 640,00 грн., відповідно до частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір», що діяла на час звернення до суду.

Разом з тим, щодо витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 4000,00 грн., апеляційний суд вважає, що ці витрати не підлягають стягненню з таких підстав.

Адвокат ОСОБА_1 здійснював свої повноваження з представництва інтересів позивача відповідно до договору доручення №441 (додатковий) від 15 серпня 2017 року.

В п. 6.1 цього договору зазначено, що клієнт за надану йому правову допомогу оплату не робить, тому що оплату проведено згідно основного договору від 15.08.2017 року (а.с. 60, том 1).

Договір доручення №441 (основний) від 15.08.2017 року укладений між позивачем та юридичною фірмою «ОСОБА_4 та право» в особі директора ОСОБА_4, що діє на підставі свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії В02 №848524. Він є платником єдиного податку (а.с. 58 лицьова та зворотна стор., том 1), який не має статусу адвокатського об'єднання, адвокатського бюро або юридичної фірми.

Так, згідно вказаного свідоцтва платника єдиного податку ОСОБА_4 уповноважений на здійснення господарської діяльності 74.11.2, яка згідно KVED-2005 передбачає нотаріальну та іншу юридичну діяльність, а саме: діяльність державних нотаріусів, нотаріусів, судових виконавців, експертів і арбітрів, надання рекомендацій та консультацій з загальних питань, складання юридичних документів: статутів, установчих та інших, пов'язаних зі створенням підприємств (організацій), патентів та авторських прав, підготовку юридичних актів, заповітів, доручень тощо.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

З аналізу наведених вище норм закону та наданих документів, апеляційний суд дійшов до висновку, що, оскільки будь - яких доказів того, що адвокат ОСОБА_1 здійснював захист прав та інтересів позивача та отримав від нього плату за правничу допомогу, ОСОБА_3 не навів, тому правових підстав для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу не вбачається.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» задовольнити частково.

Рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 14 грудня 2017 року в частині стягнення одноразової допомоги, недоплаченої допомоги по тимчасовій непрацездатності та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні - змінити.

Стягнути з Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» (код ЄДРПОУ 31599557) на користь ОСОБА_3 (ІПН НОМЕР_1, що мешкає в АДРЕСА_1):

одноразову допомогу в розмірі 11529,60 грн. (одинадцять тисяч п'ятсот двадцять дев'ять грн. 60 коп.);

допомогу по тимчасовій непрацездатності в розмірі 22255,83 грн. (двадцять дві тисячі двісті п'ятдесят п'ять грн. 83 коп.);

середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.07.2017 року по 10.05.2018 року в розмірі 60818,64 грн. (шістдесят тисяч вісімсот вісімнадцять грн. 64 коп.).

Рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 14 грудня 2017 року в частині стягнення стипендії за період з 27.11.2014 року по 06.07.2017 року - скасувати.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» про стягнення стипендії за період з 27.11.2014 року по 06.07.2017 року - відмовити.

Рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 14 грудня 2017 року в частині відшкодування моральної шкоди - залишити без змін.

Стягнути з Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» в дохід держави судовий збір в розмірі 1574,76 грн. У стягненні витрат на правничу допомогу - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 11 травня 2018 року.

Судді: