Рішення № 73914914, 04.05.2018, Бахмутський міськрайонний суд Донецької області (до 25.04.2025 - Артемівський міськрайонний суд Донецької області)

Справа № 219/474/17

Провадження № 2/219/51/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

4 травня 2018 року Артемівський міськрайонний суд Донецької області в складі:

судді Павленко О.М.,

за участі секретаря Брагіної М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бахмут Донецької області в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України, треті особи – Державна служба України з надзвичайних ситуацій, Служба безпеки України, про стягнення матеріальної шкоди, спричиненої в результаті проведення антитерористичної операції в с. Серебрянка Бахмутського району Донецької області, -

в с т а н о в и в:

до Артемівського міськрайонного суду Донецької області надійшла позовна заява ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Національної Гвардії України, Державної казначейської служби України, Антитерористичного центру при Службі безпеки України про стягнення матеріальної шкоди, спричиненої в результаті проведення АТО в с.Серебрянка Бахмутського району Донецької області.

В обґрунтування позову позивачі вказують, що вони є власниками квартири, що знаходиться за адресою: 84520, Донецька область, Бахмутський район, с. Серебрянка, вул. Молодіжна (до перейменування - Комсомольська) АДРЕСА_1. Ця квартира є єдиним об'єктом нерухомої власності, що їм належить. В ній знаходилося все їх майно. 16.07.2014 року в результаті проведення антитерористичної операції в с. Серебрянка Бахмутського району Донецької області снарядами була пошкоджена квартира позивачів за вищевказаною адресою. Це підтверджується Актом обстеження технічного стану фонду Серебрянської сільської ради, з метою визначення збитків, понесених в результаті надзвичайної ситуації, що склалася 16.07.2014 року в результаті обстрілу с.Серебрянка реактивними снарядами. Біля квартири позивачів розірвався снаряд. Згідно вказаного Акту, в двоповерховому будинку № 13, що знаходяться за адресою: Донецька область, Бахмутський район, с.Серебрянка, вул. Молодіжна (до перейменування - Комсомольська) було пошкоджені вікна та шиферна покрівля, в тому числі і в квартирі позивачів було пошкоджено 10,5 кв.м. віконного скла. Від вибуху повилітали всі 3 вікна у квартири, не залишилось цілим жодне скло. Від вибухової хвилі були вибиті міжкімнатні двері. Окрім вищевказаних пошкоджень, також були пошкоджені меблі, побутова техніка, особисті речі, одежа, посуд та інше майна, що знаходилося в квартирі. За фактом руйнування квартири позивачі звернулися із заявою про кримінальне правопорушення до Бахмутського відділу поліції ГУНП в Донецькій області. Таким чином, в результаті проведення антитерористичної операції в селі Серебрянка Бахмутського району Донецької області ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 було спричинено матеріальної шкоди. Через те, що без проведення ремонтних робіт в квартирі проживати було неможливо, позивачі були вимушені провести ремонтні роботи, придбала склопакети, будівельні матеріали. Відповідно до характеру пошкоджень квартири та вартості будівельних і ремонтних матеріалів, спричинену матеріальну шкоду, яку вони зазнали в результаті руйнування квартири, оцінюють в 50 000 грн. Вважають, що провина за спричинення матеріальної шкоди полягає на державі, яка зобов'язана відшкодувати спричинену їм шкоду в повному обсязі. У зв’язку з вищевикладеними обставинами, посилаючись на положення ст.19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», ст.ст.22, 1166, 1177 ЦК України, ст.86 Кодексу цивільного захисту України, практику Європейського суду з прав людини, позивачі звернулися з вказаним позовом до суду, та просили стягнути з відповідачів в солідарному порядку матеріальну шкоду, спричинену руйнуванням їх квартири, в сумі 50 000 грн.

До початку судового розгляду справи, 7.04.2017 року на адресу суду надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог. Позивачі просили стягнути з Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Національної Гвардії України, Державної казначейської служби України, Антитерористичного центру при Службі безпеки України матеріальну шкоду, яка складає 21 600 грн.

23.03.2017 року (вх. № ЕП-1073) надійшло заперечення на позовну заяву від Антитерористичного центру при СБУ, у яких зазначено, що позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної шкоди відповідач не визнає, вважає їх безпідставними, необґрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки антитерористичний центр при СБУ не є належним відповідачем по цій справі. Посилається на те, що позивачі неодноразово в позовній заяві зазначали, що провина за спричинення матеріальної шкоди, на їхню думку, полягає на державі Україна, тоді як Центр не наділений повноваженнями представляти Державу Україна, не має компетенції здійснювати загальнодержавну політику та вчиняти правочини від імені України. Крім того, відповідно до статті 4 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» Антитерористичний центр при Службі безпеки України не належить до суб’єктів боротьби з тероризмом, а здійснює лише координацію діяльності суб’єктів, які залучаються до боротьби з тероризмом. Основні права, компетенція, функції та обов’язки Антитерористичного центру при СБ України передбачені Законом України «Про боротьбу з тероризмом» та Положенням про Антитерористичний центр та його координаційні групи при регіональних органах Служби безпеки України, затвердженого Указом Президента України від 14.04.1999 № 379. Вказані законодавчі акти не наділяють Антитерористичний центр при СБ України повноваженнями щодо відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом та відшкодування матеріальних збитків постраждалим в районі проведення АТО. Також зазначає, що в структурі АТЦ при СБУ відсутні бойові та навіть оперативні підрозділи, а на його балансі не має зброї, яка могла б призвести до вказаних позивачами руйнувань, оскільки основні завдання діяльності носять суто координаційні, інформаційні, організаційні, аналітичні форми. Отже, антитерористичний центр при Службі безпеки України не може бути належним відповідачем у вказаній справі. Крім того, надані позивачами докази не підтверджують вину відповідачів у заподіянні шкоди позивачам. Щодо вимог позивачів про відшкодування матеріальної шкоди вказує, що стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Для застосування даної норми Конституції України повинен бути наявний встановлений факт незаконного рішення, дії чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. З урахуванням поданого позову про існування такого факту не йдеться, адже проведення АТО відбувається на виконання рішення РНБО від 13.04.2014 року, у повній відповідності Закону України «Про боротьбу з тероризмом», а також самі позивачі не оскаржують правомірність проведення АТО. Відповідно до ст. 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону і з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому з законом. Проте на сьогодні законодавчий акт, який визначив би порядок відшкодування шкоди, завданої терористичним актом, відсутній. Вирок суду в кримінальній справі, який набрав законної сили за ст. 258 КК України для застосування ст.19 Закону України є обов’язковою умовою, оскільки сам факт знаходження майна на території проведення антитерористичної операції не є доказом, що збитки отримані внаслідок вчинення терористичного акту. В свою чергу, позивачі не надали до суду доказів про наявність вироку суду в кримінальній справі, який набрав законної сили. В позові зазначено лише, що позивачі стосовно факту руйнування своєї квартири звернулися з заявою про кримінальне правопорушення до Бахмутського ВП ГУНП в Донецькій області. Наголошує на тому, що АТЦ при СБ України не уповноважений здійснювати розподіл бюджетних коштів, передбачених для відновлення інфраструктури у Донецькій і Луганській областях, та розробляти відповідні порядки щодо їх використання, вважає, що АТЦ при СБ України не є належним відповідачем у цій справі. На підставі вищевикладеного, просив визнати Антитерористичний центр при СБ України неналежним відповідачем по справі та відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

27.03.2017 року від Міністерства внутрішніх справ України на адресу суду надійшло заперечення на позов (від 27.03.2017 року № 12/6). Відповідач зазначає, що позовні вимоги є необґрунтованими та просить відмовити у їх задоволенні з огляду на наступне. Позивачі стверджують, що за їх зверненням Бахмутським відділом поліції ГУНП в Донецькій області порушено кримінальне провадження. Разом з тим, в матеріалах справи немає жодного допустимого та належного доказу, що пошкодження будинку було заподіяно внаслідок терористичного акту. Оскільки на теперішній час триває розслідування кримінального провадження, робити висновок щодо причин руйнування будинку позивачів передчасно. Стаття 19 Закону України: «Про боротьбу з тероризмом» не тільки передбачає обов’язок по відшкодуванню шкоди, а й встановлює, що підстави та порядок її відшкодування мають визначатися спеціальним законом. Проте на даний час спеціальною закону, який, би визначав механізм відшкодування шкода, заподіяної громадянам терористичним актом, не прийнято. До тих пір, поки не буде спеціального закону, зазначена норма не може застосовуватися. Окрім спеціального закону, який би врегульовував питання відшкодування шкоди внаслідок терористичного акту, обов’язковою умовою застосування ст. 19 вказаного Закону є наявність вироку суду в кримінальному провадженні (по факту скоєння терористичного акту), який набрав законної сили, але відповідних процесуальних документів позивачі до суду не надали і на їх наявність не посилаються.

30.05.2017 року Міністерство оборони України надіслало на електронну адресу суду заперечення на позов (вх. № ЕП-1791), в яких зазначено, що Міноборони заперечує проти даного позову в повному обсязі, вважає, що позивачами не обґрунтований розмір матеріальних збитків, які вони просять стягнути, через що зазначені вимоги є необґрунтованими, незаконними та такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступного. Міноборони не може бути належним відповідачем по даній справі, оскільки відсутні будь-які підстави для відшкодування суб’єктами боротьби з тероризмом шкоди, зокрема Міністерством оборони України, спричиненої терористичним актом або проведенням антитерористичної операції. Крім того, законодавством передбачений зовсім інший спосіб та порядок виплати компенсації за пошкоджений об’єкт права власності (ст.. 8 Кодексу цивільного захисту України), тим паче зовсім з інших органів державної влади, через що Міноборони не може бути відповідачем по даній справі. Щодо стягнення шкоди в сумі 50 000 грн. вказує, що позивачі, обґрунтовуючи свої вимоги, посилаються на акт обстеження технічного стану житлової будівлі від 16.07.2014 року, в якому сума понесених збитків не зазначена. Таким чином акт від 16.07.2014 року не є належним доказом, який підтверджує розмір шкоди. Документів, які б свідчили про вартість нанесених збитків або якимось чином обґрунтовували розмір заявлених позивачем збитків, повивачем не надано та жодним іншим чином не обґрунтовано. Таким чином, вважає, що позивачами не було доведено та підтверджено розмір заподіяної їм шкоди, яку вони просять суд стягнути з відповідачів, через що майнова шкода позивачів в розмірі 50 000 грн. є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

20.06.2017 року від представника Кабінету Міністрів України – Головного територіального управління юстиції у Донецькій області надійшло заперечення, в якому він просив відмовити у повному обсязі у задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення матеріальної шкоди, спричиненої в результаті проведення АТО. Посилається на те, що позивачі в позовній заяві неодноразово вказують, що квартира, яка їм належить, пошкоджена внаслідок проведення антитерористичної операції в с. Серебрянка Бахмутського району Донецької області. При цьому вони в обґрунтування своїх вимог посилаються на положення ст. 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», яка передбачає відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом. Крім того, позивачі посилаються на положення ст.21 Кодексу цивільного захисту України громадяни України, відповідно до якої громадяни України мають право на соціальний захист та відшкодування відповідно до законодавства шкоди, заподіяної їхньому життю, здоров’ю та майну внаслідок надзвичайних ситуацій або проведення робіт із запобігання та ліквідації наслідків. Зазначив, що позивачі не можуть дати оцінку в наслідок яких саме обставин пошкоджено їх майно (терористичного акту (злочину), антитерористичної операції чи надзвичайної ситуації). Тобто позовна заява містить одночасно декілька підстав, якими обґрунтовуються позовні вимоги, зокрема, позивачі вказують на завдання збитків внаслідок проведення антитерористичної операції, а також на те, що майнова шкода завдана терористичним актом та внаслідок злочину. Проте, вказані підстави відшкодування збитків є різними і самостійними підставами позову, вирішення яких регулюється різними нормами матеріального права та відповідно підлягає доказуванню на підставі різних фактичних даних. Обґрунтовуючи свою правову позицію, позивачі фактично ототожнюють поняття «терористичний акт», «антитерористична операція» та «надзвичайна ситуація», які слід чітко розмежовувати, оскільки вони не є тотожними, та є різними за змістом та значенням. Щодо наданих позивачами доказів, вказує, що в матеріалах позовної заяви відсутні докази про пошкодження квартири АДРЕСА_2 (до перейменування - Комсомольська), села Серебрянка, Бахмутського району саме від терористичного акту. Надані позивачами документи, у тому числі акт обстеження без номера, складений комісією Серебрянської сільської ради, не містять відомостей, що майно позивачів, зруйноване саме внаслідок терористичного акту, у зв’язку з чим не можуть бути використані судом у якості доказу, надані фотокартки квартири не містять дати та адреси, за якою їх зроблено. Отже обставини, які б підтверджували факт завдання шкоди внаслідок терористичного акту (що має суттєве значення для справи), розмір завданої шкоди позивачами не доведені, належних доказів не надано. Посилаючи на Кодекс цивільного захисту України, позивачі оминають ч. 9 ст. 86 Кодексу, згідно якої компенсація за рахунок держави здійснюється за умови добровільної передачі постраждалим зруйнованого або пошкодженого внаслідок надзвичайної ситуації житла місцевим державним адміністраціям органів місцевого самоврядування. Однак з матеріалів позовної заяви вбачається, що добровільної згода на передачу зруйнованого житла органам місцевого самоврядування позивачі не надавали. До того ж, вказаний розмір шкоди нічим не підтверджено, не надано ніяких доказів розміру завданої шкоди. Посилання позивачів на Звіт про визначення розміру збитків, складений ФОП ОСОБА_4, не підтверджують розмір пошкоджень квартири АДРЕСА_3, реальної вартості втраченого майна та вартості виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженого майна, та не може бути врахований у якості належних доказів. Крім того, згідно позовної заяви, стосовно факту руйнування квартири позивачі звернулися із заявою про кримінальне правопорушення до Бахмутського ВН ГУНП в Донецькій області, але ніяких доказів щодо вказаного звернення суду не надано, не надано доказів наявності вироку в кримінальній справі, який набрав законної сили. Тобто саме по собі звернення позивачів до правоохоронних органів не є підставою для відшкодування шкоди відповідно до ст.. 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом». Отже, встановлені у справі обставини та надані докази, не дають підстав зробити висновок, що шкода, завдана позивачам внаслідок руйнування квартири, завдана саме внаслідок кримінального правопорушення (терористичного акту).

Ухвалою Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 27.03.2017 року до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача було залучено Державну службу України з надзвичайних ситуацій та Службу безпеки України.

Державна служба України з надзвичайних ситуацій 24.04.2017 року надіслала пояснення по справі (вх. № ЕП-1455), у яких просить відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 у повному обсязі. Обґрунтовує тим, що згідно із пунктом 3 Положення про ДСНС України, основними завданнями служби є: реалізація державної політики у сфері цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій, запобігання їх виникненню, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб, а також гідрометеорологічної діяльності; здійснення державного нагляду (контролю) за додержанням і виконанням вимог законодавства у сфері цивільного захисту, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб; внесення на розгляд Міністра внутрішніх справ пропозицій щодо забезпечення формування державної політики у зазначених сферах; реалізація в межах повноважень, передбачених законом, державної політики у сфері волонтерської діяльності. Згідно із підпунктом 13 пункту 4 Положення про ДСНС України, ДСНС відповідно до покладених на неї завдань забезпечує здійснення заходів з мінімізації та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, пов'язаних із технологічними терористичними проявами та іншими видами терористичної діяльності під час проведення антитерористичних операцій. Тобто, ДСНС України приймає участь в заходах з проведення антитерористичної операції виключно у межах повноважень, передбачених, визначеним Положенням про ДСНС України та у спосіб, визначений законодавством України. Позивачі у позові вказують, що їх житловий будинок був пошкоджений в результаті проведення антитерористичної операції, потім пошкоджений в наслідок надзвичайної ситуації, а в подальшому пошкоджений у наслідок терористичного акту, що сталися, на їх думку, 16.07.2014 року в результаті обстрілу с. Серебрянка реактивними снарядами. З наведеного вбачається, що позивачі не можуть визначити в наслідок яких саме обставин (терористичний акт, антитерористична операція, надзвичайна ситуація) пошкоджено їх майно. Такі поняття як «терористичний акт» та «антитерористична операція» не є тотожними. Із зазначеною позицією та висновками позивачів ДСНС України погодитися не може, вважає їх необґрунтованими та такими, що не підтверджені належними та допустимими доказами. Крім того, докази, які долучені позивачами до позовної заяви, не підтверджують факту виникнення надзвичайної ситуації в с. Серебрянка Бахмутського району Донецької області 16.07.2014. ДСНС України повідомляє, що доручень Кабінету Міністрів України, а також документів, поданих регіональними та місцевими комісіями з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій щодо попередньої класифікації подій, які сталися 16.07.2017 у селі Серебрянка, Бахмутського району, Донецької області, як надзвичайна ситуація, що зазначаються позивачами як така, підготовки відповідного експертного висновку ДСНС України, до ДСНС України не надходило, а відтак твердження позивачів щодо пошкодження їхнього будинку саме у наслідок «надзвичайної ситуації» є не обґрунтованим. Разом з тим, позивачі в прохальній частині позову просять стягнення з відповідачів матеріальної шкоди в сумі 50 000 грн., однак, як вбачається з наявних ДСНС України документів, пов'язаних із цим позовом, зазначений розмір матеріальної шкоди нічим не підтверджений, не наданий розрахунок збитків.

7.06.2017 року представник третьої особи Служби безпеки України надіслав пояснення (вх. № 15365), в яких вказує, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав. Звертаючись до суду з позовом позивачі, визначили як відповідачів у справі Державу Україну в особі Кабінету Міністрів України, Міністерство оборони України, Міністерство внутрішніх справ України, Головне управління Національної гвардії України, Державну казначейську службу України, Антитерористичний центр при Службі безпеки України. Однак, відповідно до положень Закону України «Про боротьбу з тероризмом» безпосередні суб’єкти боротьби з тероризмом не можуть бути залежними відповідачами у вказаній справі. Також, посилання позивачів на ст. 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» та ст. 1177 Цивільного кодексу України, як на підставу для відшкодування завданої їм шкоди, є безпідставним, оскільки застосування вказаних положень можливе за наявність вироку суду в кримінальній справі, який набрав законної сили. Крім того, бюджетних асигнувань на виплату грошової компенсації за шкоду, заподіяну терористичним актом, на цей час для суб’єктів боротьби з тероризмом, в тому числі для Служби безпеки України та Антитерористичного центру при СБУ, Законом України про Державний бюджет України на 2017 рік не передбачено, здійснити такі виплати за рахунок коштів безпосередніх суб’єктів боротьби з тероризмом взагалі не вбачається за можливе. Ч.3 ст. 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» передбачено, що у разі визначення збитків або розміру відшкодування, під час вирішення спорів та в інших випадках, визначених законодавством, проведення незалежної оцінки майна є обов’язковим. Посилання позивачів на акт обстеження технічного фонду Серебрянської сільської ради, як на доказ, що підтверджує розмір матеріальної шкоди, є безпідставним, оскільки з огляду на положення ст. 59 ЦПК України цей документ не може бути допустимим доказом.

Ухвалою Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 7.02.2018 року, за клопотання представника позивача, провадження у вказаній справі в частині позовних вимог про стягнення матеріальної шкоди з Антитерористичного центру при Службі безпеки України, Головного управління Національної Гвардії України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства оборони України – було закрито.

13.02.2018 року від представника позивача ОСОБА_5 надійшла заява про уточнення позовних вимог, згідно якої ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 просять стягнути з Держави України в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України на їх користь за рахунок Державного бюджету України матеріальну шкоду, заподіяну під час проведення АТО, в розмірі 21 6000 грн.

Представник позивачів ОСОБА_5В, який діє на підставі договорів про надання правової допомоги від 15.05.2017 року, у судовому засіданні зазначив, що, на його та позивачів думку, основними відповідачами у справі, які повинні відповідати за заподіяну шкоду є Держава Україна, що бере участь у справі через Кабінет Міністрів України та Державна казначейська служба України. Уточнені позовні вимоги підтримав, та посилаючись на практику Європейського Суду з прав людини, просить відшкодувати позивачам за рахунок коштів Державного бюджету України шкоду, заподіяну проведенням антитерористичної операції, на підставі Закону України «Про боротьбу з тероризмом» за пошкоджену квартиру в розмірі 21 600 грн.

Представник відповідача - Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, яку представляє представник Головного територіального управління юстиції в Донецькій області, підтримав письмові заперечення на позов та надав пояснення про те, що Кабінет Міністрів України не може бути належним представником держави у цій справі, оскільки не є розпорядником бюджетних коштів. Крім того, зазначив, що відсутній вирок суду про притягнення до відповідальності винних осіб за вчинення терористичного акту у с.Серебрянка Бахмутського району Донецької області, а відтак і підстав для відшкодування шкоди, завданої злочином; на даний час відсутній будь-який закон чи інший нормативний акт, який регулює порядок відшкодування шкоди, заподіяної терористичним актом, не встановлено державний орган, на який покладено обов'язок здійснювати таке відшкодування та механізм визначення розміру відшкодування. Пояснив також, що, на його думку, розмір шкоди не обґрунтований, а представлений звіт не визначає розміру реальних збитків та не може бути прийнятий до уваги. Просить відмовити в задоволенні позову у повному обсязі.

Представник відповідача - Державної казначейської служби України, в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи, про причини неявки суд не повідомив, письмових заперечень на позов не надав.

Представник третьої особи – Державної служби України з надзвичайних ситуацій, ОСОБА_6 (довіреність № 01-90/08 від 3.01.2018), будучи належним чином повідомленою про дату та час розгляду справи, в судове засідання не з’явилася. Разом з тим, 30.01.2018 року до суду надійшло клопотання (вх. № 3025) про розгляд справи за відсутності ДСНС України та її представника, у задоволенні вимог позивачів просила відмовити у повному обсязі.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Служби безпеки України, ОСОБА_7, повноваження якого підтверджені довіреністю № 22/1362-Д від 10.07.2015, що діє безстроково, в судовому засіданні підтримав подані письмові заперечення на позов та надав пояснення про те, що позивачем не представлено доказів того, хто саме здійснював обстріл с.Серебрянка 16 липня 2014 року та з якої зброї; відсутні правові підстави відшкодування шкоди, завданої злочином, за відсутності вироку суду; спірна подія не кваліфікована як надзвичайна ситуація; порядок відшкодування шкоди, завданої в результаті проведення антитерористичної операції, не затверджений. Просить відмовити в задоволенні позову у зв'язку з необґрунтованістю та безпідставністю.

Суд, вислухавши пояснення сторін та їх представників, розглянувши матеріали справи та додатково представлені документи, та оцінивши надані докази, дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Судом встановлено, що позивачам ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Колективним сільськогосподарським підприємством «Ямское» Бюро приватизації житла Артемівського району 31.01.2000 року, на праві спільної (сумісної) власності належить квартира, яка знаходиться за адресою: с. Серебрянка, Артемівського району Донецької області, вул. Комсомольська (нині - Молодіжна)АДРЕСА_4, загальною площею 47,3 кв.м (т.1 а.с.9-10).

Згідно з актом обстеження технічного стану житлового фонду Серебрянської сільської ради з метою визначення збитків, понесених в результаті надзвичайної ситуації, що склалася 16.07.2014 року в результаті обстрілу села Серебрянка реактивними снарядами (т.1 а.с.15-16), складеного відповідною комісією, затвердженого головою Серебрянської сільської ради ОСОБА_8, а також додатками до нього у вигляді фотокарток від 17.07.2014 року (т.1 а.с.17-18), в результаті обстеження встановлено, що у двоповерховому восьмиквартирному будинку по вул. Комсомольській пошкоджено 58 кв.м скла віконного, 79 м.кв шиферної покрівлі, а також двоповерховий шістнадцятиквартирний будинок по вул. Комсомольській пошкоджено 74 кв.м скла віконного, 45 кв.м шиферної покрівлі та огорожу.

Відповідно до звіту про визначення розміру збитків, що призвели до завдання майнової шкоди ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, власникам квартири, що знаходиться за адресою: Донецька область, Бахмутський район, с. Серебрянка, вул. Молодіжна (до перейменування - Комсомольська)АДРЕСА_5, складеного суб'єктом оціночної діяльності фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 від 10.02.2017 року, на підставі даних підприємств, що спеціалізуються на виконанні будівельних та ремонтних робіт, вартість робіт становить: роботи з демонтажу 4 вікон та 4 дверей - 936 грн., роботи з демонтажу шпалер та штукатурки стелі в двох кімнатах - 1800 грн., внутрішнє опорядження (ґрунтовка стін, стелі, оклеювання шпалерами стін та стелі) – 6 556 грн., установка 4 міжкімнатних дверей – 1 812 грн., вартість та установка 4 пластикових вікон – 6 076 грн., вартість 4 міжкімнатних дверей – 4 456 грн. Відтак, розмір збитків, понесених в результаті надзвичайної ситуації, що склалась 16.07.2014 року в результаті обстрілу села Серебрянка, завданих майну позивачів, складає 21 636 грн. (з округленням 21 600 грн.) (т.1 а.с.172-178).

Виявивши факт зруйнування своєї квартири та пошкодження майна, що в ній знаходилося, позивачі звернулися до Бахмутського відділу поліції ГУНП в Донецькій області, подавши заяву про вчинення кримінального правопорушення невстановленими особами за попередньою правовою кваліфікацією за ст. 194, 258, 258-3 КК України (т.1, а.с.42). Згідно листів Генеральної прокуратури України від 15.03.2017 року № 10/4/1-4091-14, Головною військовою прокуратурою Генеральної прокуратури України була розглянута вказана заява позивачів, яка приєднана до матеріалів кримінального провадження № 42014000000000457 та визнаної їх потерпілими у вказаному кримінальному провадженні за фактом розв’язання та ведення представниками влади Російської Федерації і Збройних Сил Російської Федерації та іншими особами за попередньою змовою групою осіб агресивної війни проти України, що спричинило загибель людей та інші тяжкі наслідки (т.1 а.с.168-170). Досудове розслідування у кримінальному провадженні триває.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивачі та їх представник послалися на Закон України «Про боротьбу з тероризмом» та положення ст.1166 ЦК України, як підставу відшкодування заподіяної позивачам матеріальної шкоди, стверджуючи, що така шкода заподіяна внаслідок терористичного акту.

Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ч.1 ст. 319 ЦК України, власник володіє користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно ч.1 ст.321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

У ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду встановлені ст. 1166 ЦК України, згідно якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим і Кодексом та іншим законом.

Проте, якщо мають місце спеціальні підстави відшкодування шкоди, застосуванню підлягають саме спеціальні правові норми.

Звертаючись до суду з позовом про відшкодування шкоди, позивачі посилались на те, що така шкода завдана їм внаслідок подій, які відбувалися у с.Серебрянка Артемівського (Бахмутського) району Донецької області 16 липня 2014 року, а саме, внаслідок обстрілів на території с. Серебрянка Артемівського району в період проведення антитерористичної операції.

Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання і терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14.04.2014 року № 405/2014 розпочато антитерористичну операцію.

Термін «антитерористична операція» визначено в статті 1 Закону України від 20.03.2003 року № 638-IV «Про боротьбу з тероризмом» (в редакції Закону № 1313- VII від 5.06.2014 року), згідно якої антитерористична операція - це комплекс скоординованих спеціальних заходів, спрямованих на попередження, запобігання та припинення терористичної діяльності, звільнення заручників, забезпечення безпеки населення, знешкодження терористів, мінімізацію наслідків терористичної діяльності.

Район проведення антитерористичної операції - визначені керівництвом антитерористичної операції ділянки місцевості або акваторії, транспортні засоби, будівлі, споруди, приміщення та території чи акваторії, що прилягають до них і в межах яких проводиться зазначена операція.

Згідно ст. 1 зазначеного Закону, терористична діяльність - це діяльність, яка охоплює: планування, організацію, підготовку та реалізацію терористичних актів; підбурювання до вчинення терористичних актів, насильства над фізичними особами або організаціями, знищення матеріальних об'єктів у терористичних цілях; організацію незаконних збройних формувань, злочинних угруповань (злочинних організацій), організованих злочинних груп для вчинення терористичних актів, так само як і участь у таких актах; вербування, озброєння, підготовку та використання терористів; пропаганду і поширення ідеології тероризму; фінансування та інше сприяння тероризму (у редакції Закону України від 18.05.2010 р. № 2258-VI).

Терористичний акт - це злочинне діяння у формі застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, відповідальність за які передбачена статтею 258 Кримінального кодексу України. У разі, коли терористична діяльність супроводжується вчиненням злочинів, передбачених статтями 112, 147, 258 - 260, 443, 444, а також іншими статтями Кримінального кодексу України, відповідальність за їх вчинення настає відповідно до Кримінального кодексу України.

Відповідно до статті 1 Закону України від 2.09.2014 року № 1669-VІІ «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», який визначає тимчасові заходи для забезпечення підтримки в тому числі осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення, період проведення антитерористичної операції - це час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій за території України.

Територія проведення антитерористичної операції - це територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014.

Наказом Першого заступника Голови Служби безпеки України - керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 7.10.2014р. № 33/6/а «Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення» визначено такі райони проведення антитерористичної операції та терміни її проведення, зокрема, Донецька та Луганська області - з 7 квітня 2014 року.

Згідно розпорядження Кабінету Міністрів України № 1275-р від 2.12.2015 року, яким затверджено Перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, с. Серебрянка (Серебрянська сільська рада) Артемівського району Донецької області, в якому була розташована квартира позивачів, належить до населених пунктів, в яких здійснювалася антитерористична операція.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» рішення щодо проведення антитерористичної операції приймається залежно від ступеня суспільної небезпеки терористичного акту, тобто проведення антитерористичної операції за відсутності терористичного акту є неможливим.

Є загальновідомим фактом, що в період проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей пошкоджені (зруйновані) об'єкти соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем забезпечення життєдіяльності.

Однак, як вбачається з листа Департаменту організації заходів цивільного захисту Державної служби України з надзвичайних ситуацій (№ 16-137/01 від 24.02.2017) у 2014 році соціальних та воєнних надзвичайних ситуацій, пов’язаних з проведення АТО на території Донецької та Луганської областей ДСНС не зареєстровано (т.2 а.с.75).

Згідно ст. 4 Закону України від 20.03.2003 року № 638-ІV «Про боротьбу з тероризмом», організація боротьби з тероризмом в Україні та забезпечення її необхідними силами, засобами і ресурсами здійснюються Кабінетом Міністрів України у межах його компетенції.

Центральні органи виконавчої влади беруть участь у боротьбі з тероризмом у межах своєї компетенції, визначеної законами та виданими на їх основі іншими нормативно-правовими актами.

Суб'єктами, які безпосередньо здійснюють боротьбу з тероризмом у межах своєї компетенції, є: Служба безпеки України, яка є головним органом у загальнодержавній системі боротьби з терористичною діяльністю; Міністерство внутрішніх справ України; Національна поліція; Міністерство оборони України; центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері цивільного захисту; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері захисту державного кордону; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань; Управління державної охорони України.

Відповідно до ст. 56 ЦПК України, держава може виступати стороною у цивільному процесі. Проте держава є особливим суб'єктом цивільного судочинства, оскільки не може здійснювати в суді свої права безпосередньо.

Відповідно до ст. 58 ЦПК України, державу представляють відповідні органи державної влади в межах їх компетенції через свого представника, тобто свою цивільну процесуальну правосуб'єктність держава реалізує через відповідні органи державної влади за допомогою особливого інституту процесуального представництва держави.

Механізм представництва держави зумовлюється її внутрішньою побудовою: у цивільних відносинах носієм цивільних прав та обов'язків є держава, а виразником державного (публічного) інтересу - правомочні та зобов'язані особи. Виступаючи стороною у цивільній справі, держава є носієм цивільних процесуальних прав та обов'язків, у той час як виразником інтересів держави в суді та безпосередніми учасниками відповідних правовідносин виступають уповноважені державою суб'єкти - органи державної влади, організації, посадові особи, яким держава делегує свої права та обов'язки, що закріплюються у відповідних нормативно-правових документах.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 27.02.2014р. № 794-VІІ «Про Кабінет Міністрів України», Кабінет Міністрів України (Уряд України) входить до системи органів державної влади України та є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Згідно ст.4 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», саме Кабінетом Міністрів України у межах його компетенції здійснюються організація боротьби з тероризмом в Україні та забезпечення її необхідними силами, засобами і ресурсами. Решта суб'єктів боротьби з тероризмом, які зазначені в ст. 4 цього Закону, є лише суб'єктами, які безпосередньо у межах своєї компетенції здійснюють боротьбу з тероризмом.

Відповідно до ч. 2 ст. 30 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», контроль за діяльністю суб'єктів боротьби з тероризмом здійснюється Президентом України та Кабінетом Міністрів України в порядку, визначеному Конституцією і законами України, тому суд вважає, що належними відповідачами у даній справі повинні виступати Держава Україна в особі Кабінету Міністрів України та Державна казначейська служба України.

Також було встановлено, що в провадженні слідчого відділу Управління Служби безпеки України в Донецькій області перебуває багатоепізодне кримінальне провадження № 42014051100000037 від 24.04.2014 року за ст.ст. 258 ч.2, 258 ч.3, 258 ч.1, 115 ч.1 КК України, в рамках якого проводиться досудове розслідування за фактом пошкодження внаслідок артобстрілу з боку НЗФ ДНР нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_6, що належить ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 (до об’єднання ЄРДР № 12014050150001637). На даний час досудове розслідування триває; про підозру за вказаним фактом нікому не повідомлено (т.3 а.с.60-63).

Виходячи з системного аналізу статей 1, 11 та 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» встановлення осіб, які вчинили терористичний акт, які здійснювали терористичну діяльність, наявність щодо них обвинувального вироку суду, не є умовою відшкодування шкоди державою на підставі ст. 19 зазначеного Закону.

Стаття 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» передбачає наступне стягнення суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, тобто після відшкодування шкоди потерпілому, у разі встановлення осіб, якими заподіяно шкоду, держава може стягнути суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом.

Відшкодування шкоди, заподіяної терористичним актом, регламентується спеціальною нормою - ст. 19 Закону України від 20.03.2003 року № 638-IV «Про боротьбу з тероризмом», згідно якої відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону і з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом. Тобто обов'язок відшкодувати завдану шкоду покладається на державу незалежно від її вини та до держави, яка відшкодувала шкоду фізичній особи, переходить право вимоги до винної особи.

Тому, твердження представників відповідачі та третіх осіб про те, що обов'язковою умовою для суду при розгляді даної категорії справ є наявність вироку у кримінальному провадженні, який набрав законної сили (а в даному випадку такий вирок відсутній) є помилковим, оскільки встановлення осіб, які вчинили терористичний акт, які здійснювали терористичну діяльність, наявність щодо них обвинувального вироку суду, не є умовою відшкодування шкоди державою на підставі ст. 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом».

Крім того, правовідносини щодо відшкодування шкоди, спричиненої пошкодженням, руйнуванням, знищенням майна (у тому числі житла) терористичним актом в період проведення антитерористичної операції регулюються, крім ст. 41 Конституції України, ст.ст. 319, 321 ЦК України, ст. 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», також Кодексом цивільного захисту України.

Відповідно до ст. 4 Кодексу цивільного захисту України, цивільний захист - це функція держави (саме вона і є відповідачем по справі), спрямована на захист населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій шляхом запобігання таким ситуаціям, ліквідації їх наслідків і надання допомоги постраждалим у мирний час та в особливий період.

Відповідно до п.24 ст.2 Кодексу цивільного захисту України, надзвичайна ситуація - це обстановка на окремій території чи суб'єкті господарювання на ній або водному об'єкті, яка характеризується порушенням нормальних умов життєдіяльності населення, спричинена катастрофою, аварією, пожежею, стихійним лихом, епідемією, епізоотією, епіфітотією, застосуванням засобів ураження або іншою небезпечною подією, що призвела (може призвести) до виникнення загрози життю або здоров'ю населення, великої кількості загиблих і постраждалих, завдання значних матеріальних збитків, а також до неможливості проживання населення на такій території чи об'єкті, провадження на ній господарської діяльності.

До надзвичайних ситуацій залежно від характеру походження подій, що можуть зумовити виникнення надзвичайних ситуацій на території України, належать, зокрема, соціальні та воєнні (п. 4 ст. 5 Кодексу).

Відповідно до ст.6 Кодексу цивільного захисту України, цивільний захист забезпечується з урахуванням особливостей, визначених Законом України «Про основи національної безпеки України», суб'єктами, уповноваженими захищати населення, території, навколишнє природне середовище і майно, згідно з вимогами цього Кодексу - у мирний час, а також в особливий період - у межах реалізації заходів держави щодо оборони України.

Одним з таких суб'єктів забезпечення цивільного захисту є центральний орган виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, який відповідно до частини 2 ст. 17 Кодексу цивільного захисту, зокрема, забезпечує виконання заходів з мінімізації та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, пов'язаних з технологічними терористичними проявами та іншими видами терористичної діяльності під час проведення антитерористичних операцій (п. 24).

Саме такі функції центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, як суб'єкта, який безпосередньо здійснює боротьбу з тероризмом, визначені і в частині 4 ст. 5 Закону України «Про боротьбу з тероризмом».

Так, відповідно до пункту 6 частини 1 статті 21 Кодексу цивільного захисту України громадяни України мають право на соціальний захист та відшкодування відповідно до законодавства шкоди, заподіяної їхньому життю, здоров'ю та майну внаслідок надзвичайних ситуацій або проведення робіт із запобігання та ліквідації наслідків.

Частиною 1 ст. 86 Кодексу цивільного захисту України передбачено, що забезпечення житлом постраждалих, житло яких стало непридатним для проживання внаслідок надзвичайної ситуації, здійснюється місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування та суб'єктами господарювання шляхом: 1) надання житлових приміщень з фонду житла для тимчасового проживання; 2) позачергового надання житла, збудованого за замовленням місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування та суб'єктів господарювання; 3) будівництва житлових будинків для постраждалих; 4) закупівлі квартир або житлових будинків.

Проте, як вбачається з матеріалів справи позивачами не надано належних та допустимих доказів непридатності їх квартири для проживання.

Крім того, звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 посилалися на те, що в результаті влучення снарядів, їх квартира була пошкоджена, що підтверджується актом обстеження технічного стану житлового фонду Серебрянської сільської ради з метою визначення збитків, понесених в результаті надзвичайної ситуації, що склалася 16.07.2014 року в результаті обстрілу села Серебрянка реактивними снарядами. В результаті обстеження встановлено, що у двоповерховому восьмиквартирному будинку по вул.Комсомольській пошкоджено 58 кв.м скла віконного, 79 м.кв шиферної покрівлі, а також двоповерховий шістнадцятиквартирний будинок по вул. Комсомольській пошкоджено 74 кв.м скла віконного, 45 кв.м шиферної покрівлі та огорожу.

Однак суд не може прийняти до уваги вказаний акт як належний та допустимий доказ позиції позивачів, оскільки в ньому не конкретизовано які саме будинки та квартири по вулиці Комсомольській (нині Молодіжній) зазнали руйнування 16.07.2014 року. Вказаний факт виключає можливість підтвердження того, що в тому числі і квартира позивачів була пошкоджена в результаті обстрілу реактивними снарядами саме 16 липня 2014 року.

Також, до матеріалів справи долучений звіт суб'єкта оціночної діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про визначення розміру збитків, що призвели до завдання майнової шкоди ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, власникам квартири, що знаходиться за адресою: Донецька область, Бахмутський район, с. Серебрянка, вул. Молодіжна (до перейменування - Комсомольська)АДРЕСА_4, зі змісту якого вбачається, що в «роботі визначається вартість заміщення - визначені на дату оцінки поточна вартість витрат на створення (придбання) нового об'єкта, подібного до об'єкта оцінки, який може бути йому рівноцінною заміною». При цьому у звіті окремо зазначено, що оцінювач особисто не відвідував і візуально не досліджував об'єкт оцінки, а користувався даними, наданими замовником. Враховуючи те, що питання про встановлення реальної вартості відновлювального ремонту пошкодженої квартири оцінювачем не вирішувалось, замість цього оцінювачем визначалася вартість витрат на створення нового об'єкта без дослідження об'єкта оцінки, звіт про визначення розміру збитків, складений суб'єктом оціночної діяльності, не є належним доказом на підтвердження розміру збитків, що призвели до завданої майнової шкоди.

Під час судового розгляду справи ні позивачі, ані їх представник не заявляли клопотання про проведення судової будівельно-технічної експертизи, що відповідно до положень ст.ст. 76, 77 ЦПК є належним доказом щодо предмета доказування, а саме - розміру відновлювального ремонту.

Забезпечення житлом постраждалого або виплата грошової компенсації за рахунок державного бюджету здійснюється за умови добровільної передачі постраждалим зруйнованого або пошкодженого внаслідок надзвичайної ситуації житла місцевим державним адміністраціям або органам місцевого самоврядування, суб'єктам господарювання (частина 9 ст.86 Кодексу цивільного захисту України).

Системний аналіз зазначених вище норм права свідчить про те, що, пред'являючи вимогу до держави про виплату компенсації за зруйноване під час антитерористичної операції майно, власник цього майна має спочатку, тобто до ухвалення рішення суду, погодитись на добровільну передачу пошкодженого чи зруйнованого внаслідок терористичного акту будинку місцевим державним адміністраціям або органам місцевого самоврядування.

Разом з тим, з наданої на запит суду відповіді Бахмутської районної державної адміністрації від 12.02.2018 року (№ вх. 28/0408-2), яка міститься в матеріалах справи, вбачається, що позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Бахмутської райдержадміністрації не зверталися ані з приводу надання матеріальної допомоги або грошової компенсації за рахунок держави по відновленню пошкодженого будинку, ані з пропозицією про добровільну передачу пошкодженої квартири, чи можливості здійснення будівництва або закупівлі квартири замість зруйнованого (т.3 а.с.45). До Департаменту з питань цивільного захисту, мобілізаційної та оборонної роботи Донецької ОДА звернення позивачів з вищевказаних питань не надходили (лист № 372/0/101-18 від 2.03.2018, т.3 а.с.73).

Вказані обставини підтвердив у судовому засіданні і представник позивачів.

Таким чином судом встановлено, що позивачі не зверталась до місцевої державної адміністрації або органів місцевого самоврядування із пропозиціями про добровільну передачу пошкодженого будинку чи забезпечення її новим житлом замість зруйнованого.

Аналізуючи досліджені у судовому засіданні обставини та докази у справі в їх сукупності, суд вважає позовні вимоги ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 необґрунтованими та приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

На підставі ст. 5 ч.2 п.6 Закону України «Про судовий збір» позивачі були звільнені від сплати судового збору. Оскільки судом відмовлено в задоволенні позовних вимог, судові витрати не стягуються.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4, 5, 6, 12, 77-81, 89, 141, 258-259, 263-265, 273 ЦПК України, ст.ст. 22, 319, 321 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 5, 6, 17, 21, 86 Кодексу цивільного захисту України, ст.ст. 1, 4, 5, 11, 19, 30 Закону України від 20.03.2003 року № 638-IV «Про боротьбу з тероризмом» (в редакції Закону № 1313- VII від 5.06.2014 року), суд

у х в а л и в:

у задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України, треті особи – Державна служба України з надзвичайних ситуацій, Служба безпеки України, про стягнення матеріальної шкоди, спричиненої в результаті проведення антитерористичної операції в с. Серебрянка Бахмутського району Донецької області, - відмовити у повному обсязі.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а сторонами, які не були присутніми в судовому засіданні – в той же строк, але з моменту отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлений 11.05.2018 року.

Суддя -

ОСОБА_12