Постанова № 73914222, 08.05.2018, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«08» травня 2018 року

м. Харків

справа № 642/3396/16-ц

провадження № 22ц/790/1051/18

Апеляційний суд Харківської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Бурлака І.В., (суддя-доповідач),

суддів - Бровченка І.О., Яцини В.Б.,

за участю секретарів - Баранкової В.В., Асєєвої В.В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1, представник позивача - ОСОБА_2,

відповідач - Харківська міська рада,

треті особи - ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 представник третьої особи - ОСОБА_6

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 28 листопада 2017 року в складі судді Проценко Л.Г.,

в с т а н о в и в:

У червні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Харківської міської ради, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання права власності за набувальною давністю, який у подальшому уточнив.

Позовна заява мотивована тим, що 06 жовтня 2007 року він отримав спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2, у вигляді 5/200 частин домоволодіння АДРЕСА_4. У свою чергу ОСОБА_7 отримала 5/200 частин вказаного будинку у спадок за заповітом ОСОБА_8, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3.

Зазначив, що на даний час домоволодіння АДРЕСА_4 зареєстровано наступним чином: на нього - 5/200 частин, ОСОБА_9 - 100/200 частин, ОСОБА_10 - 23/200 частин.

Частина домоволодіння у розмірі 72/200 не оформлена. З 1995 року фактично цією частино користувалась за життя ОСОБА_7, а з 2007 року користується він.

Вказав, що і ОСОБА_7 за життя, і він користувались, а він продовжуває користуватись і володіти відкрито, добросовісно та безперервно домоволодінням у розмірі 77/200 частин, доглядає та повністю утримує його протягом 19 років.

Зазначив, що він, як фактичний володілець 72/200 частин спірного домоволодіння, протягом всього часу володіння майном впевнений, що на це майно не претендують інші особи, і він отримав це майно з підстав, достатніх для того, щоб мати право власності на нього, що підтверджується фактом безперешкодного користування будинком та прибудинковими спорудами протягом тривалого часу.

Вказав, що його бабою та ним укладені договори щодо обслуговування домоволодіння. Він несе витрати по утриманню 72/200 частин домоволодіння, що підтверджується відповідними квитанціями про оплату комунальних послуг, спочатку ОСОБА_7, а після її смерті з 2005 року по 2016 рік - ним, тобто протягом 12 років ОСОБА_7 та він систематично вносили плату за житлово-комунальні послуги по утриманню 72/200 частин домоволодіння.

Просив визнати за ним право власності за набувальною давністю на 72/200 частин домоволодіння АДРЕСА_4.

Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 28 листопада 2017 року в задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Вважав, що суд не надав належної оцінки доказам у справі і як доводи апеляційної скарги виклав позовні вимоги. При цьому зазначив, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що він прийняв спадщину після ОСОБА_7, яка відкрито користувалася спірною частиною домоволодіння протягом багатьох років; що, користуючись майном після отримання спадщини, він вважав, що ОСОБА_7 мала на нього право, і він їх отримав у спадок разом з оформленням спадщини після її смерті; що за весь час його користування цим майном, ніхто інший на нього не претендував, а тому він добросовісно володів спірним майном; що протягом 12 років ОСОБА_7, а потім він, систематично вносили плату за житлово-комунальні послуги по утриманню 72/200 частин домоволодіння, що свідчить про відкритість володіння майном; що він постійно, а до нього ОСОБА_7 безперервно користувалися даним майном; що те, що частина співвласників не перереєструвала свою власність, не може бути підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки він прийняв спадщину, вступив в управління майном, при цьому нікому не чинив ніяких перешкод в реєстрації права власності та нікого не позбавляв його, адже жодна особа не виявила будь-яких прав на це майно за той час, поки воно перебуває у його володінні; що спірні споруди, які побудовані до 1992 року, не є самочинним будівництвом.

12 січня 218 року ОСОБА_5 подав заперечення на апеляційну скаргу, яка мотивована тим, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованним.

Зазначив, що після перерозподілу ідеальних часток за рішенням суду від 27 серпня 1990 року частина співвласників не зареєструвала своє право власності, а другу половину ідеальних часток спадкоємцями не оформлено. ОСОБА_1 проживає за кордоном близько трьох років, таким чином на момент звернення до суду позивач не користувався спірним майном.

Вказав, що спірна частка домоволодіння має бути визнана відумерлою, оскільки після смерті ОСОБА_11 цю частку ніхто не прийняв у спадщину.

15 січня 2018 року Харківська міська рада подала відзив на апеляційну скаргу, в якому погоджується з рішенням суду першої інстанції.

Зазначила, що доказів про наявність у позивача дозвільних документів на право виконання будівельних робіт з будівництва об'єкта та вводу його в експлуатацію у встановленому законодавством порядку матеріали справи не містять, таким чином, особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна не набуває права власності на нього, а є лише власником будівельних матеріалів, обладнання тощо, що були використані в процесі цього будівництва.

Вказала, що спірне домоволодіння з надвірними будівлями не є чужим майном для ОСОБА_1, оскільки він є співвласником 5/200 частин домоволодіння і йому відомо, хто є співвласниками домоволодіння.

23 квітня 2018 року ОСОБА_1 через свого представника надав письмові пояснення, які тотожні доводам та вимогам апеляційної скарги.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення з'явившихся осіб, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, рішення суду - залишити без змін.

Рішення суду першої інстанції, з висновком якого погоджується судова колегія, мотивовано тим, що доказів добросовісності заволодіння, відкритості, безперервності, безтитульності володіння майном, що в сукупності дає підстави визнання права власності за набувальною давністю, ОСОБА_1 не надав.

Статтею 8 Загальної декларації прав людини передбачено, що кожна людина має право на ефективне відновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення його основних прав, наданих їй конституцією або законом.

В силу статті 17 Загальної декларації прав людини кожна людина має право володіти майном як одноосібно, так і спільно з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.

Статтею 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

В силу статті 321 ЦК України право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Частина 2 статті 15 ЦК України встановлює, що одним із засобів захисту цивільного права є його визнання.

Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

З урахуванням цих норм правом звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

При цьому необхідно встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 16 серпня 1996 року, виданого Другою Харківською державною нотаріальною конторою і зареєстрованого в реєстрі за № 1-7448, спадкоємицею зазначеного в заповіті майна ОСОБА_8, померлого ІНФОРМАЦІЯ_3, є ОСОБА_7, що мешкає в АДРЕСА_1. Спадкове майно, на яке видано це свідоцтво, складається з 5/200 частин домоволодіння, що знаходиться в АДРЕСА_4, а саме з будинку літ. А-1, В-1, Г-1, загальною житловою площею 90,2 кв. м. та надвірних будівель: льох літ. Е, Т, сарай літ. К, П, Л, И, У, гараж літ. Ф, літня кухня літ. Ц, вбиральня літ. О, Ш, огорожа № 1-5, зливна яма № 6, що розташовані на земельній ділянці розміром 1159,00 кв. м. Ці 5/200 частин домоволодіння належать померлому на підставі свідоцтва про право особистої власності на домоволодіння, виданого Ленінським райжитлоуправлінням м. Харкова 23 вересня 1965 року та рішення Ленінського районного народного суду м. Харкова від 27 серпня 1990 року № 2-1212, зареєстрованих в Харківському міському бюро технічної інвентаризації 29 травня 1996 року під № 4119.

01 жовтня 1998 року ОСОБА_7 склала заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Жовнір Л.П. за № 4049, відповідно до якого на випадок її смерті все її майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що їй буде належати на день смерті і на що вона за законом матиме право, в тому числі 5/200 частин домоволодіння, що знаходиться в АДРЕСА_4 заповідає ОСОБА_1

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 померла.

Згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 06 жовтня 2007 року, виданого Другою Харківською державною нотаріальною конторою і зареєстрованого в реєстрі за № 3-913, спадкоємцем вказаного в заповіті майна ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 є ОСОБА_1 який на той час був неповнолітнім, ІНФОРМАЦІЯ_1, та якого зареєстровано в АДРЕСА_3. Спадкове майно складається з 5/200 частин домоволодіння, що знаходиться в АДРЕСА_4. На земельній ділянці площею 1159,00 кв. м. розташовано: житловий будинок літ. А-1, дерево, обкладене цеглою, житловою площею 35,1 кв. м.; житловий будинок літ. В-1, цегла, житловою площею 43,5 кв. м.; житловий будинок літ. Г-1, дерево, обкладене цеглою, житловою площею 11,6 кв. м. та надвірні будівлі: льохи літ. Е, Т, сараї літ. К, И, У, гараж літ. Ф, літня кухня літ. Ц, вбиральні літ. О, Ш, огорожа № 1-5, зливна яма № 6.

Відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно Комунального підприємства «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» від 26 листопада 2007 року № 16803688 зазначені 5/200 частин домоволодіння зареєстровані за ОСОБА_1

Рішенням Ленінського районного народного суду м. Харкова від 27 серпня 1990 року по справі за № 2-1212 за позовом ОСОБА_14 та ОСОБА_8 про визнання права власності на 43/100 частин домоволодіння, зміни ідеальних часток в праві власності співвласників, визнано за ОСОБА_14 право власності на 43/100 частин або 860/2000 частин домоволодіння, що розташоване в АДРЕСА_4 (приміщення 1, 3-4, 3-6, 2-7, В-1, в, гараж літ. Ф, сарай літ. У, літня кухня літ. Ц.); змінено ідеальні частки в праві власності співвласників домоволодіння, що розташовано в АДРЕСА_4 та зазначено вважати, що ОСОБА_14 буде належати 140/200 замість 255/200 частин, ОСОБА_8 - 240/2000 частин замість 436/2000 частин, ОСОБА_15 - 80/2000 частин замість 136/2000 частин, ОСОБА_16 - 60/2000 частин замість 102/2000 частин, ОСОБА_17 - 20/2000 частин замість 17/2000 частин, ОСОБА_18 - 80/2000 частин замість 136/2000 частин, ОСОБА_19 - 60/2000 частин замість 102/2000 частин, незареєстровані частини складають 400/2000 замість 714/2000 частин.

Рішенням Ленінського районного народного суду м. Харкова від 13 листопада 1992 року по справі за позовом ОСОБА_10 до ОСОБА_8, третя особа: ОСОБА_14 про встановлення факту належності правовстановлюючого документа, визнання договору дійсним та визнання права власності на частину домоволодіння, встановлено, що рішенням Ленінського районного народного суду м. Харкова від 27 серпня 1990 року по справі за № 2-1212, за яким ОСОБА_8 належить 24/200 частин домоволодіння, що розташоване в АДРЕСА_4 належить ОСОБА_8; визнано дійсним договір, укладений 27 грудня 1991 року між ОСОБА_10 та ОСОБА_8; визнано за ОСОБА_10 право власності на 23/200 частини домоволодіння, що розташоване в АДРЕСА_4, та складає житловий будинок літ. Г-1.

Відповідно до договору міни від 03 серпня 1995 року ОСОБА_20 поміняла належну їй на праві особистої власності квартиру АДРЕСА_2, яка складається з двох кімнат, житловою площею 33,20 кв. м., загальною площею 47,20 кв. м. на належну на праві особистої власності ОСОБА_14 ? частину жилого будинку АДРЕСА_4, яка складається з тамбура площею 3,8 кв. м., коридору 5,7 кв. м., жилої кімнати 7,1 кв. м., жилої кімнати 16,1 кв. м., жилої кімнати 7,3 кв. м., кухні 5,0 кв. м., санвузол 6,1 кв. м., жилої кімнати 13,0 кв. м., загальна площа ? частини житлового будинку складає 60,3 кв. м., житлова площа 43,5 кв .м., допоміжна площа 16,8 кв. м.

Згідно договору купівлі-продажу від 15 жовтня 1996 року ОСОБА_20 продала, а ОСОБА_9 купила ? частину домоволодіння, що знаходиться в АДРЕСА_4. На земельній ділянці площею 1159,00 кв. м. розташовано: житловий будинок літ. А-1, обкладений цеглою, житловою площею 35,1 кв. м.; житловий будинок літ. В-1, цегла, житловою площею 43,5 кв. м.; житловий будинок літ. Г-1, дерево, обкладений цеглою, житловою площею 11,6 кв. м. та надвірні будівлі: льохи літ. Е, Т, сараї літ. К, П, Л, И, У, гараж літ. Ф, літня кухня літ. Ц, вбиральні літ. О, И, огорожа № 1-6.

Згідно витягу реєстру прав власності на нерухоме майно Комунального підприємства «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» від 16 липня 2007 року за № 15240912 спірне домоволодіння зареєстроване за ОСОБА_9 - ? частина домоволодіння, ОСОБА_7 - 5/200 частин домоволодіння та ОСОБА_10 - 23/200 частин домоволодіння, який складається з житлового будинку літ. А-1, загальною площею 43,9 кв. м., житлового будинку літ. В-1, загальною площею 67,8 кв. м., житлового будинку літ. Г-1, загальною площею 27,1 кв. м., а також льох літ. Е, Т, сарай літ. К, И, Х, У, гараж літ. Ф, літня кухня літ. Ц, вбиральня літ. О, Ш, огорожа № 1-5, зливна яма № 6. Самовільно побудовано: сарай літ. Х, прибудова літ. а2, в1. Після перерозподілу ідеальних часток 72/200 частин домоволодіння в бюро не зареєстровані.

Відповідно до відповіді Комунального підприємства «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» № 2080135 від 29 січня 2008 року в домоволодінні, що розташовано в АДРЕСА_4 самовільно побудовано: сарай літ. Х, прибудова літ. а2, в1.

Згідно витягу реєстру прав власності на нерухоме майно Комунального підприємства «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» від 04 лютого 2008 року за № 17606011 спірне домоволодіння зареєстровано за ОСОБА_9 - ? частина домоволодіння, ОСОБА_1 - 5/200 частин домоволодіння та ОСОБА_10 - 23/200 частин домоволодіння, який складається з житлового будинку літ. А-1, загальною площею 55,8 кв. м., житлового будинку літ. В-1, загальною площею 67,8 кв. м., житлового будинку літ. Г-1, загальною площею 27,1 кв. м., а також льох літ. Е, Т, сарай літ. К, И, Х, У, гараж літ. Ф, літня кухня літ. Ц, вбиральня літ. О, Ш, огорожа № 1-5, зливна яма № 6. Самовільно побудовано: сарай літ. Х, прибудова літ. а2, в1, зареєстрована земельна ділянка 1159,00 кв. м. на підставі рішення виконкому Ленінської райради від 03 травня 1959 року № 147. Після перерозподілу ідеальних часток 72/200 частин домоволодіння не зареєстровано.

Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 14 квітня 2008 року по справі за № 2-1434/08 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_10, треті особи: ОСОБА_9, ОСОБА_1, ОСОБА_21, орган опіки та піклування Ленінської районної в м. Харкові ради про визнання угоди дійсною та визнання права власності, позовні вимоги задоволено, визнано дійсним правочин, вчинений 10 жовтня 2007 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_10 щодо купівлі-продажу 23/200 частини домоволодіння, розташованого в АДРЕСА_4; визнано за ОСОБА_5 право власності на 23/200 частини домоволодіння, розташованого в АДРЕСА_4, що складає житловий будинок літ. Г-1.

Відповідно до відповіді Комунального підприємства «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» № 2001676 від 01 жовтня 2009 року домоволодіння по АДРЕСА_4 зареєстровано за ОСОБА_22 5/200 частин, ОСОБА_9 - ? частина, ОСОБА_5 - 23/200 частин. 36/200 частин не зареєстровані за нижчезазначеними особами після перерозподілу ідеальних часток на підставі рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 27 серпня 1990 року справа № 2-1212: ОСОБА_19 - 6/200 частин, ОСОБА_23 - 6/200 частин, ОСОБА_24 - 6/200 частин, ОСОБА_17 - 2/200 частин, ОСОБА_18 - 8/200 частин, ОСОБА_25 - 8/200 частин.

Згідно матеріалів інвентаризаційної справи після смерті ОСОБА_11 з 1953 року неоформленими залишилися 119/280 частин вказаного домоволодіння за ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_8 Після перерозподілу ідеальних часток на підставі вищезазначеного рішення суду неоформлена спадщина становить 36/200 частин, тобто по 6/200 частин за кожним із зазначених осіб, крім ОСОБА_8, який свою спадщину оформив.

Відповідно до договору дарування від 27 січня 2017 року ОСОБА_9 подарувала, а ОСОБА_3 та неповнолітній ОСОБА_4 прийняли безоплатно у власність в дар ? частку житлових будинків з належною часткою надвірних будівель, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_4 у рівних частках по ? частці кожний. На земельній ділянці розташовано: житловий будинок літ. А-1, житловою площею 35,1 кв. м., загальною площею 55,8 кв. м.; житловий будинок літ. В-1, житловою площею 43,5 кв. м. загальною площею 67,8 кв. м.; житловий будинок літ. Г-1, житловою площею 11,6 кв. м., загальною площею 27,1 кв. м. та надвірні будівлі: погріби літ. Е, Т, вбиральні літ. О, Ш, літня кухня літ. Ц, сараї літ. К, И, У, Х, гараж літ. Ф, огорожа № 1-5, вигрібна яма № 6. Земельна ділянка не є власністю дарувальника, рішення відповідного органу не приймалося.

Відповідно до частини 1 статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах не заборонених законом, зокрема із правочинів.

Відповідно до частин 1, 4 статті 344 ЦК України, особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Згідно з роз'ясненнями, наданими у пункті 9 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07 лютого 2014 року № 5 при вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна .

Володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (частина третя статті 344 ЦК України). Не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є сингулярним чи універсальним правонаступником, оскільки в цьому разі вона може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК України).

Відповідно до пункту 11 вказаної постанови, право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі (а не особі, яка заявляє про давність володіння), а також на безхазяйну річ. Отже, встановлення власника майна або безхазяйності речі є однією з обставин, що має юридичне значення, і підлягає доведенню під час ухвалення рішення суду.

Таким чином, за набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий. Тобто право власності у володільця за давністю виникає поза волею і незалежно від волі колишнього власника.

Згідно з частиною 1 статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Статтею 358 ЦК України передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов'язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно.

Порядок користування конкретними житловими приміщеннями між співвласниками здійснюється за їх згодою, однак як вбачається з матеріалів справи з вимогою про виділ частки із майна, що є в спільній частковій власності ніхто з співвласників не звертався, як із вимогою про поділ цього майна.

Про обізнаність ОСОБА_1 щодо відсутності у нього підстав для набуття права власності на спірну частку домоволодіння є та обставина, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 06 жовтня 2007 року, виданого Другою Харківською державною нотаріальною конторою і зареєстрованого в реєстрі за № 3-913, ОСОБА_7 залишила у спадок ОСОБА_1 5/200 частин домоволодіння та з матеріалів справи не вбачається, що ОСОБА_7 належали 72/200 частин або вона ними користувалася.

Спірне домоволодіння з надвірними будівлями не є чужим майном для ОСОБА_1, оскільки він є співвласником 5/200 частин домоволодіння і йому відомо, хто є співвласниками інших частин домоволодіння.

Крім того, володіння не можна визнати давнім та безперервним, оскільки ОСОБА_1 зареєстрований за іншою адресою, а саме АДРЕСА_3.

Європейський суд з прав людини вказав що п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Оскільки судове рішення перевіряється в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія визнає, що рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін.

Доводи апеляційної скарги зводяться фактично до переоцінки доказів, що не спростовують висновки суду та не дають підстав вважати, що при розгляді справи судом допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст.367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 28 листопада 2017 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили.

Головуючий І.В. Бурлака

Судді І.О. Бровченко

В.Б. Яцина

Повний текст постанови складено 10 травня 2018 року.