Ухвала суду № 73911385, 11.05.2018, Інгулецький районний суд м. Кривого Рогу

г Інгулецький районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області

Справа № 213/2946/14-ц

Номер провадження 2-п/213/11/18

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 травня 2018 року м. Кривий Ріг Дніпропетровської області

Інгулецький районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі

головуючого судді – Нестеренко О.М.,

секретар судового засідання – Цапенко О.С.

представник позивача – ОСОБА_1

представник відповідача – ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Кривому Розі заяву відповідача ОСОБА_3про перегляд заочного рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу від 12.05.2015 року у цивільній справі № 213/2946/14-ц за позовом ТОВ «РАЙФФАЙЗЕН ОСОБА_4» до ОСОБА_3 третя особа сільськогосподарське ТОВ «ЛАН»про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

Заочним рішенням Інгулецького районного суду м.Кривого Рогу від 12.05.2015 задоволено позовні вимоги ТОВ «РАЙФФАЙЗЕН ОСОБА_4» до ОСОБА_3, третя особа сільськогосподарське ТОВ «ЛАН»,про стягнення заборгованості та стягнуто з ОСОБА_3 на користь ТОВ «РАЙФФАЙЗЕН ОСОБА_4» заборгованість за договором фінансового лізингу в сумі 717 327,70 грн., та судовий збір в розмірі 3654,00 гривень.

Відповідач ОСОБА_3 16.04.2018 звернулася до суду з заявою про перегляд вищезазначеного заочного рішення, просить його скасувати та призначити справу до розгляду в загальному порядку, посилаючись на те, що він не був присутнім при винесенні рішення через відсутність будь-якої інформації про вказане судове провадження. Про існування заочного рішення він дізнався лише наприкінці березня 2018 року від державного виконавця, після чого подав до канцелярії суду заяву про видачу такого рішення суду, яке в канцелярії Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу отримав представник заявника 10 квітня 2018 року.

Вважає, що двадцятиденний строк для подання заяви про перегляд заочного рішення ним дотримано.

Зазначив, що він не отримував жодної копію ухвали про відкриття провадження та судові повістки, та не ставив свого особистого підпису на жодному документі, що стосується розгляду такої справи,що є порушенням його прав та принципу цивільного судочинства - принципу змагальності та диспозитивності.

Також відповідач посилається на те, що копію заочного рішення ним взагалі не було отримано.

Свої заперечення проти позову обґрунтовує тим, що він ніколи особисто не підписував договір поруки від 27.05.2010, про який йдеться в заочному рішенні суду, та який є єдиною підставою нібито існування зобов’язань відповідача перед позивачем. Зазначив, що для підтвердження факту не підписання договору поруки ним буде заявлено клопотання про проведення почеркознавчої експертизи його підпису на відповідному договорі поруки.

Відповідач вважає, що, розглянувши справу за його відсутності, суд прийняв рішення на підставі доказів, наданих лише позивачем, не заслухавши доводів відповідача, чим суттєво порушив його права, передбачені ст.27 ЦПК України, а тому рішення суду слід вважати таким, яке прийняте з порушенням норм процесуального та матеріального права, в зв’язку з чим воно підлягає с касуванню, а справа – перегляду.

Представник позивача надала суду заперечення на заяву про перегляд заочного рішення, в яких послалася на те, що судом вживалися заходи для виклику ОСОБА_3, однак поштова кореспонденція поверталася до суду за закінченням терміну зберігання, а тому судом правомірно було винесене заочне рішення суду. Також представник позивача в запереченнях послалася на відсутність будь-яких доказів зі сторони відповідача, які мали б істотне значення для вирішення справи.

Представник третьої особи в судове засідання викликався належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Відповідно до ч.1 ст.287 ЦПК України неявка осіб, належним чином повідомлених про дату, час і місце засідання, не перешкоджає розгляду заяви про перегляд заочного рішення.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_3 – ОСОБА_2 підтримала заяву та наполягала на скасуванні заочного рішення, оскільки поштову кореспонденцію від суду ОСОБА_3 не отримував, а тому був позбавлений можливості прийняти участь в розгляді справи та навести свої доводи, заявити клопотання. При цьому представник заперечувала належність підпису в наявних в матеріалах справи повідомленнях про вручення поштової кореспонденції від суду саме ОСОБА_3, пояснивши, що за вказаною адресою він фактично не мешкає з 2015 року, оскільки розірвав шлюб з дружиною, а тому йому невідомо хто отримував вказав листи і йому ці листи ніхто не передавав. При цьому представник відповідача ОСОБА_3 – ОСОБА_2 пояснила, що її довіритель вподальшому в процесуальних документах зазначає адресу реєстрації (АДРЕСА_1), оскільки не вважає за потрібне повідомляти суду його адресу фактичного проживання чи адресу для листування, пояснивши що для представництва в суді була видана довіреність. При цьому представник не змогла відповісти на запитання суду – за якою ж адресою направляти відповідачу ОСОБА_3 інформацію в разі скасування довіреності на представництво в суді.

Представник позивача ОСОБА_1 просила суд відмовити в задоволенні заяви про перегляд заочного рішення, оскільки на її думку ОСОБА_3 достовірно було відомо про винесене рішення. Окрім того, вже двічі виконавчий лист направлявся до виконавчої служби, виконавчі провадження були закриті через відсутність майна і ОСОБА_3 достовірно відомо про наявність цих виконавчих проваджень.

Розглянувши заяву відповідача, матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, , судом встановлено наступне.

Так, під час розгляду судом справи за позовом «РАЙФФАЙЗЕН ОСОБА_4» до ОСОБА_3, третя особа сільськогосподарське ТОВ «ЛАН»,про стягнення заборгованості, відповідач ОСОБА_5 був присутнім в судових засіданнях, про дати повідомлявся як рекомендованою кореспонденцією, так і шляхом вручення повістки в суді, про що свідчать поштове повідомлення та розписки відповідача /а.с.102,109,118-120/, надавав заперечення проти позовних вимог та клопотання про призначення у справі почеркознавчої експертизи /а.с.106,107/. До того ж, з матеріалів справи вбачається, що відповідач скористався своїм правом на представництво інтересів в суді /а.с.115/.

За таких обставин суд критично ставиться до тверджень відповідача про те, що він був позбавлений права надати докази на обґрунтування своїх заперечень, у зв’язку з чим рішення постановлено судом з порушенням принципу змагальності сторін, та враховує, що, незважаючи на те, що після передачі справи в провадження іншого судді, відповідач в судові засідання не з’влявся, повістки про виклик його до суду поверталися з відміткою «за закінченням терміну зберігання», він достеменно знав, по те, що в провадженні суду є справа стосовно нього, а тому мав можливість звернутися до суду та з’ясувати, чи проведена експертиза за його клопотанням, які її висновки тощо.

Більше того, судом була направлена повістка про виклик ОСОБА_3 в судове засідання призначене на 12.05.2015 за вихіднім номером 8108/15 /а.с.152/, яка була отримана ОСОБА_3 /а.с.162/.

Відповідно до ч.7 ст.128 ЦПК України у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси, судова повістка надсилається фізичним особам за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

Відповідач в усіх своїх клопотаннях, в тому числі в заяві про перегляд заочного рішення, зазначає зареєстрованим місцем свого проживання ту саму адресу, яка вказана позивачем в позовній заяві, та на яку судом надсилалися повістки про виклик відповідачу до суду, у зв’язку з чим суд вважає, що встановлений нормами ЦПК України порядок його виклику до суду дотримано.

До тверджень представника відповідача про те, що ОСОБА_3 не проживає за адресою реєстрації, а поштову кореспонденцію від суду отримує його бувша дружина чи невідомі особи, суд відноситься критично, оскільки цьому на надано жодного доказу.

Отже неявки відповідача в судові засідання суд розцінює як його самоусунення від участі у справі та втрату ним інтересу до результатів її розгляду, та вважає, що відповідач свідомо не скористався своїм правом на участь у розгляді справи.

Після винесення судом заочного рішення від 12.05.2015, на адресу відповідача 18.05.2015 була направлена його копія /а.с.169/, яка була вручена адресату 10.06.2015, про що свідчить поштове повідомлення /а.с. 172/.

Будучи впевненим в тому, що договір поруки підписано не ним, боржник завжди може звернутися до суду із позовною заявою про визнання договору поруки недійсним, та просити в рамках нового провадження зупинити виконання рішення про стягнення з нього заборгованості. Більше того, у випадку встановлення обставини недійсності договору поруки, ЦПК дозволяє переглянути рішення про стягнення заборгованості за нововиявленими обставинами.

Відповідно до ст.288 ЦПК України заочне рішення підлягає скасуванню за наявності 2-х умов: якщо судом буде встановлено, що відповідач не з’явився в судове засідання та не повідомив про причини неявки з поважних причин, і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Однак, суд вважає, що належним чином повідомлений відповідач не з’явився в судове засідання без поважних причин, а тому питання наявності або відсутності у нього доказів, які мають істотне значення для вирішення справи, не розглядається.

Оскільки матеріалами справи підтверджується вручення відповідачу повістки про виклик до суду на 12.05.2015, а вподальшому і копії заочного рішення 10.06.2015, то суд також критично ставиться до тверджень відповідача стосовно того, що копію заочного рішення він отримав через свого представника в канцелярії суду лише 10.04.2018, та вважає, що строк звернення до суду з заявою про його скасування ним пропущено.

Окрім того, суд вважає за потрібне зазначити наступне.

Статтею 9 Конституції передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним на підставі закону спору про цивільні права і обов’язки цивільного характеру. Порушення пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод констатував Європейський суд з прав людини у справі «Устименко проти України». Зокрема, ЄСПЛ вказав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, має тлумачитися в світлі преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного і обов’язкового рішення тільки з метою повторного слухання справи і винесення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий, тільки коли він обумовлений особливими і непереборними обставинами (пункт 46 рішення у справі «Рябих проти Росії»).

Відповідно до встановленої практики ЄСПЛ, вирішення питання про поновлення строку на оскарження знаходиться в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів потрібно вказувати підстави. Однією з таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення по їх справі. Однак навіть можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу повинні вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження (див. Mutatis mutandis, рішення у справі «ОСОБА_6 проти України» і «Трух проти України»).

У кожній справі національні суди повинні перевіряти, чи виправдовують підстави для поновлення строків для оскарження втручання в принцип res judicata (принцип юридичної визначеності), коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41 рішення по справі «Пономарьов проти України»). Повноваження вищих судових органів щодо перегляду повинні реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України»).

З урахуванням вищенаведеного, а також того факту, що відповідач більше трьох років не цікавився рішенням у справі та не навів жодних доказів про непереборну силу, яка заважала йому весь цей час поцікавитися результатом розгляду справи (предметом розгляду якої було стягнення суттєвої грошової суми), про яку йому було достеменно відомо, суд вважає, що підстави для скасування заочного рішення та призначення справи до розгляду в загальному порядку відсутні, у зв’язку з чим заяву слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.287 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Заяву відповідача ОСОБА_3про перегляд заочного рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу від 12.05.2015 року у цивільній справі № 213/2946/14-ц за позовом ТОВ «РАЙФФАЙЗЕН ОСОБА_4» до ОСОБА_3 третя особа сільськогосподарське ТОВ «ЛАН»про стягнення заборгованості – залишити без задоволення.

Ця ухвала апеляційному оскарженню не підлягає.

Роз’яснити відповідачу, що у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржено в загальному порядку.

Суддя О.М. Нестеренко