Постанова № 73910300, 10.05.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/1263/18

Номер справи місцевого суду: 521/17665/14-ц

Головуючий у першій інстанції Гуревський В. К.

Доповідач Калараш А. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.05.2018 року м. Одеса

Справа № 521/17665/14ц

Провадження №22ц/785/1263/18

Апеляційний суд Одеської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Калараш А.А.

суддів - Заїкіна А.П., Погорєлової С.О.

за участю секретаря судового засідання - Томашевської К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_6, треті особи: ОСОБА_7, ОСОБА_8 про витребування майна, за апеляційною скаргою ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси, ухвалене під головуванням судді Гуревського В.К. 24 жовтня 2017 року в м. Одеса,-

встановив:

У жовтні 2014 року позивачі звернулися до суду з позовом про витребування майна та з урахуванням уточнень в обґрунтування позовних вимог посилалися на те, що рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 16 квітня 2013 року, додатковим рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 10 грудня 2013 року договір купівлі-продажу від 18.09.2006 року квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_7 і ОСОБА_8,. визнано недійсним .

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 04 березня 2014 року вищезазначені рішення Малиновського районного суду м. Одеси були скасовані, проте ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 червня 2014 року рішення апеляційного суду Одеської області від 04 березня 2014 року скасовано, рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 16 квітня 2013 року та додаткове рішення Малиновського районного суду від 10 грудня 2013 року залишені в силі. Зважаючи на те, що за другим договором купівлі-продажу від 07.12.2006 року зазначеної спірної нерухомості ОСОБА_8 продав квартиру ОСОБА_6, який є на сьогоднішній день власником квартири, розташованої в АДРЕСА_1, тому позивачі саме звернулись до власника спірної нерухомості щодо повернення їм зазначеної нерухомості, вважаючи безпідставність його право власності.(Том 1: а.с. 1-5, Том 2: а.с. 125-127, 147-149). .

Заочним рішенням від 01 грудня 2014 року Малиновським районним судом м. Одеси позовні вимоги ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_4 задоволені. Зобов'язано ОСОБА_6 передати об'єкт нерухомості розташований за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_4, ОСОБА_3

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 18 лютого 2015 року в задоволені заяви відповідача, ОСОБА_6, про перегляд заочного рішення від 01 грудня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_4, ОСОБА_3 до ОСОБА_6, за участю третіх осіб ОСОБА_7, ОСОБА_8 про зобов'язання повернути титульним власникам об'єкт нерухомості розташований за адресою: АДРЕСА_1 відмовлено.

11 червня 2015 року Апеляційним судом Одеської області заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 01 грудня 2014 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_4, ОСОБА_3 до ОСОБА_6 про витребування майна відмовлено у повному обсязі.

Ухвалою від 25 листопада 2015 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 01 грудня 2014 року та рішення Апеляційного суду Одеської області від 22 червня 2015 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Справу, в порядку ст. 11-1 ЦПК України передано судді Малиновського районного суду м. Одеси Гуревському В.К.

ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_4 звернулись до суду із уточненою позовною заявою про витребування у ОСОБА_6 з чужого незаконного володіння об'єкту нерухомості, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, зазначивши, що 04 жовтня 2000 року квартира АДРЕСА_1 була приватизована у рівних частих на діда позивачів - ОСОБА_9 та батька позивачів ОСОБА_10 і відповідно видано свідоцтво про право власності на житло від 04 жовтня 2000 року за НОМЕР_1. ІНФОРМАЦІЯ_4 померла баба позивачів ОСОБА_11, у відповідності до ст. 1261 ЦК України дід і батько позивачів, як спадкоємці першої черги за законом фактично прийняли спадщину, адже постійно проживали разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини та залишилися проживати, володіти та користуватися всією квартирою.

ІНФОРМАЦІЯ_5 помер дід позивачів ОСОБА_9 у відповідності до ст. 1261 ЦК України батько позивачів, як єдиний спадкоємець першої черги за законом, фактично прийняв спадщину залишившись проживати, володіти та користуватися всією квартирою, але не зміг звернутися із заявою про прийняття спадщини, у зв'язку з тим, що 25 липня 2006 року був госпіталізований до психіатричної лікарні. 08 вересня 2006 року на підставі підробленого документу, а саме заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 грудня 2005 року (у відповідності до якого, зокрема було визнано за ОСОБА_7 право власності на спірну квартиру) ОСОБА_7 оформила в ОМБТІ право власності. 18 вересня 2006 року ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу відчужила квартиру ОСОБА_8. 07 грудня 2006 року ОСОБА_8 на підставі договору купівлі-продажу відчужив спірну квартиру ОСОБА_6. ІНФОРМАЦІЯ_6 батько позивачів ОСОБА_10 помер. Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 16 квітня 2013 року та додатковим рішенням суду першої інстанції від 10 грудня 2013 року, які були залишені в силі ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 червня 2014 року визнано недійсним договір купівлі-продажу спірної квартири, укладений між ОСОБА_7 і ОСОБА_8.

Спірна квартира була відчужена поза волею єдиного власника ОСОБА_10, і позивачі, як спадкоємці, двоє з яких ОСОБА_4, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, були неповнолітніми на момент смерті свого батька, мають право вимагати відновлення свого права на неї.

Оскільки добросовісне набуття в розумінні ст. 388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є повернення майна з чужого володіння. Єдиний власник спірної квартири ОСОБА_10 позбавлений володіння майном поза своєю власною волею і відповідно діти спадкодавця (двоє з яких на момент відчуження були неповнолітні) позбавлені права, як спадкоємці на прийняття спадщини у вигляді спірної квартири. Оскільки спірна квартира була відчужена поза волею єдиного законного власника ОСОБА_10, то він мав право домагатися відновлення свого права на неї. Неповнолітні позивачі ОСОБА_4, ОСОБА_4 фактично прийнявши спадщину згідно до ст. 1268 ЦК України з часу її відкриття набули речові права на успадковану квартиру - право володіння та право користування нею і, відповідно, право на захист цих прав.

ОСОБА_6 надав до суду заперечення на уточнену позовну заяву, в якій просив у задоволенні позовної заяви ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_4 про витребування у ОСОБА_6 з чужого незаконного володіння об'єкт нерухомості, розташований за адресою: АДРЕСА_1 відмовити повністю, обґрунтовуючи свою вимогу тим, що скасовуючи заочне рішення суду першої інстанції від 01 грудня 2014 року, ВССУ в мотивувальній частині своєї ухвали від 25 листопада 2015 року значну увагу присвятив роз'ясненню позивачам питання обрання вірного способу захисту цивільних прав.

При цьому касаційний суд послався на приписи ст. 55 Конституції України, статей 12, 388 ЦК України, статей 4, 10, 60 ЦПК України і зазначив, що «...згідно зі ст. 119 ЦПК України підставами позову, які відповідно до ст. ст. 31, 215 цього Кодексу суд не може змінити без згоди позивача, є обставини, якими останній обґрунтовує вимоги, а не саме по собі посилання на певну норму закону».

Касаційна інстанція окремо наголосила, що «На порушення вимог ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд першої інстанції не сприяв всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, не з'ясував питання, чи обрано позивачами належний спосіб захисту порушеного права, чи всі позивачі набули право, за захистом якого звертаються, та не встановив, виходячи з обставин справи, чи відновить обраний позивачами спосіб захисту їхні права, враховуючи, що відчуження спірної квартири відбулося за життя ОСОБА_10, спірна квартира як на момент її відчуження, так і на час смерті ОСОБА_10 не була зареєстрована за останнім на праві власності»; «Таким чином, ... суди ... у достатньому обсязі не визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, неправильно встановили правову природу заявленого позову та виходячи з цього не з'ясували чи позивачами обрано належний спосіб захисту порушеного права».

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 24 жовтня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_4 до ОСОБА_6, треті особи: ОСОБА_7, ОСОБА_8, про витребування майна - відмовлено (Том 2, а.с.231-237).

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_4, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати, позовні вимоги задовольнити, а саме: витребувати у ОСОБА_6 з чужого незаконного володіння на користь ОСОБА_2,ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_4 об'єкт нерухомості - нежитлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (Том 2, а.с. 246-250).

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом не враховано, що договір купівлі-продажу квартири між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 визнано недійсним судовим рішенням, тому всі інші договори також є недійсними, тому єдиним власником є померлий ОСОБА_10 на підставі свідоцтва про приватизацію; судом не враховано, що позивачі є спадкоємцями власника квартири ОСОБА_10 та мають право на її витребування; не враховано що дії ОСОБА_12 щодо переобладнання квартири в нежитлове приміщення не можна вважати знищенням квартири.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.

Заслухавши суддю доповідача, дослідивши докази у справі в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_4 підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін з наступних підстав.

Відповідно до ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції посилався на те, що оскільки спірна квартира була продана ОСОБА_12 ще за життя ОСОБА_10, тобто на момент відчуження і на час смерті ОСОБА_10 спірна квартира не була зареєстрована за ним на праві власності. Відповідно таке право не могло перейти й до його спадкоємців, позивачів по справі, а тому права на віндикацію після смерті ОСОБА_10 позивачі не набули.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду з наступного.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане у особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати /добросовісний набувач/, власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника не з його волі.

Судом встановлено, що ОСОБА_13 та ОСОБА_10 перебували в зареєстрованому шлюбі з 19.12.1987 року, мають спільних дітей: дочку ОСОБА_14, ІНФОРМАЦІЯ_2 та близнюків ОСОБА_12 та ОСОБА_20, ІНФОРМАЦІЯ_3.

У квітні 2000 року спірна двокімнатна квартира АДРЕСА_1 була приватизована в рівних частках на ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11, на підставі чого управлінням Одеської залізничної дороги їм було видано свідоцтво про право власності на житло НОМЕР_1 від 04.10.2000 року.

26.09.2004 року померла ОСОБА_11, про що першим відділом реєстрації актів цивільного стану Приморського районного управління юстиції м. Одеси вчинено 27.09.2004 року запис № 8599.

Згідно зі ст. 1261 ЦК України чоловік померлої ОСОБА_9 та її син ОСОБА_10 були спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_11, від прийняття спадщини не відмовлялися, фактично прийняли спадщину у вигляді 1/3 частини вказаної квартири, постійно проживали разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини та залишилися проживати, володіти та користуватися всією квартирою, хоча у встановлений законом строк і не зверталися до нотаріальної контори за оформленням спадщини.

ІНФОРМАЦІЯ_5 помер ОСОБА_9, про що першим відділом Приморського районного управління юстиції в м. Одесі 06.06.2006 року зроблено запис № 5211.

ОСОБА_10 став єдиним спадкоємцем після смерті батьків, від прийняття спадщини не відмовився, фактично прийняв її, залишившись проживать в квартирі. До нотаріальної контори за оформленням спадщини він не звертався.

Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 02.12. 2005 року встановлено факт прийняття ОСОБА_9 та ОСОБА_10 спадщини на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 та визнано дійсною угоду. Укладену між ОСОБА_7 та ОСОБА_9, ОСОБА_10 щодо продажу спірної квартири та за ОСОБА_7 визнано право власності на всю квартиру.

Право власності на квартиру на своє ім'я ОСОБА_7 оформила в Одеському бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості 08.09.2006 року.

Постановою слідчого СВ УМВД України в Одеській області від 04.07.2009 року закрито кримінальне провадження відносно ОСОБА_7 за відсутнісю в її діях складу злочину, передбаченого ст.ст. 358 ч.1, 190 ч. 1 КК України /т. 1 а.с. 154/.

18.09.2006 року на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу ОСОБА_7 продала квартиру ОСОБА_8

В свою чергу ОСОБА_8 07.12.2006 року продав квартиру ОСОБА_12. Договір посвідчено приватним нотаріусом Одеського нотаріального округу Шевиріною О.А. та зареєстровано під № 6058.

Згідно відмітки в копії паспорта ОСОБА_10 він знятий з реєстрації в квартирі АДРЕСА_1 15.12.2006 року /т.1 а.с. 131/.

ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_10 помер.

Згідно довідки КП «ОМБТІ та РОН» № 7818-06/813/2 від 03.09.2009 року станом на 02.09.2009 року квартира АДРЕСА_1 зареєстрована як нежитлове приміщення-офіс за власником ОСОБА_12 /т. 1 а.с. 132/.

Право власності на вказане нежитлове приміщення офіс №4 зареєстровано за ОСОБА_12 11.09.2008 року /т. 1 а.с. 159/.

На вказане нежитлове приміщення офіс АДРЕСА_1 виготовлено технічний паспорт станом на 13.05.2015 року /т.1 а.с. 186-197/.

Відповідно до ст. 387 ЦК України віндикації підлягає лише індивідуально визначене майно. Сутність віндикаційного позову полягає в поверненні власнику саме того майна, що вибуло з його володіння. Речі, визначені родовими ознаками (об'єкт нерухомості), віндиковані бути не можуть. Для пред'явлення віндикаційного позову необхідно, щоб майно, якого позбавився власник, збереглося в натурі і перебувало у фактичному володінні іншої особи.

Якщо майно вже знищене, перероблене чи спожите, право власності на нього як таке припиняється. У цьому випадку власник має право лише на захист своїх майнових інтересів, зокрема за допомогою позовів із заподіяння шкоди чи безпідставного збагачення, а шкода була спричинена саме діями ОСОБА_7

Відповідно до технічного паспорту на квартиру АДРЕСА_1, виготовленого 14 листопада 2006 року на ім'я ОСОБА_8 жилі та підсобні приміщення квартири розміщені на 1-му поверсі 5-ти поверхового будинку являють собою окрему квартиру, яка складається з 2-х жилих кімнат: 1 - кімната 17,4 кв. м., 2 - кімната 10,5 кв. м., жила площа квартири - 27,9, кухня окрема площею 6,0 кв. м., ванна кімната - 2,5 кв. м., коридору 4, 5 кв. м., вбудована шафа 1,1, підсобна площа - 14,1 кв. м., загальна площа - 42,0 кв. м.

Згідно технічного паспорту на квартиру АДРЕСА_1, виготовленого 20 квітня 2007 року на ім'я ОСОБА_6 жилі та підсобні приміщення квартири розміщені на 1-му поверсі 5-ти поверхового будинку являють собою окрему (загальну) квартиру, яка складається: 1 - кабінет 12,0 кв. м., 2 - коридору 7,6 кв. м., 3 - кабінет 12,1 кв. м., 4 - кухні площею 6,6 кв. м., 5 - кабінет 7,1 кв. м., 6 - санвузол 1,5 кв. м., 7 - підсобне 1,4 кв. м., загальною площею 48,3 кв. м., підсобною площею 17,1, основною площею 31,2 кв. м.

Відповідно до технічного паспорту нежилого приміщення офіс АДРЕСА_1, виготовленого 13 травня 2015 року на ім'я ОСОБА_6 нежитлові приміщення розташовані на 1-му поверсі 5-ти поверхового будинку та складається з 3-х основних кімнат площею 31,2 кв. м., у тому числі 1 - кабінет 12,0 кв. м., 2 - кабінет 12,1 кв. м., 3 - кабінет 7,1 кв. м., кухні площею 6,6 кв. м., санвузол 1,5 кв. м., коридору 7,6 кв. м., комори 1,4 кв. м., загальна площа приміщень 48,3 кв. м., основана площа 31,2 кв. м., підсобна площа 17,1 кв. м., корисна площа 48,3 кв. м., що свідчить про зміну конфігурації приміщення.

Відповідно до звіту про проведення технічного огляду нежилого приміщення, офіс №4, за адресою АДРЕСА_1, складеного СПД ОСОБА_16 від 17 березня 2017 року за №17-03-01с/2017, вбачається, що ОСОБА_6 згідно рішення Малиновського районного суду м. Одеси, Справа № 2-4112/2007, від 20 квітня 2007 року, зареєстроване в КП «ОМБТІта РОН» від 11 вересня 2008 року, за № 273-кн.81 неж-34, належить в цілому нежиле приміщення-офіс НОМЕР_2, розташоване за адресою: АДРЕСА_1.

Технічна характеристика: нежиле приміщення-офіс НОМЕР_2 складається: 1 - кабінет площею 12,0 кв. м., 2 - коридор площею 7,6 кв. м., 3 - кабінет площею 12,1 кв. м., 4 - кухня площею 6,6 кв. м., 5 - кабінет площею 7,1 кв. м., 6 - санвузол площею 1,5 кв. м., 7 - підсобне площею 1,4 кв. м., загальною площею 48,3 кв. м., основною площею 31,2 кв. м., підсобною площею 17,1 кв. м.

За результатами технічного огляду зазначене нежитлове приміщення не може використовуватись у якості житлової квартири у зв'язку з не відповідністю вимогам п. 5.24 та п.5.27 ДБН В.2.2-15 «Житлові будинки. Основні положення», а саме у двокімнатній квартирі кухня має бути більше ніж 8,0 кв. м.; у двокімнатних квартирах передбачені роздільні санвузли (ванна з умивальником і вбиральня з унітазом та умивальником).

У теперішній час зазначені приміщення використовуються як нежилі приміщення-офіс, що не суперечить положенням ДБН В.2.2-15 «Житлові будинки. Основні положення», та відповідає правовстановлюючим документам, наданими заявником (т.2 а.с.189).

Суд першої інстанції вірно встановив, що дослідженими документами підтверджено той факт, що спірна квартира на даний момент переобладана з жилої в нежитлове приміщення-офіс.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 16.04.2013 року та додатковим рішенням цього ж суду від 10.12.2013 року. залишеними в силі ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25.06.2014 року, визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_17 та ОСОБА_8 18.09.2006 року.

Відповідно до ст. 236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення, тобто по спірному об'єкту - з 18.09.2006 року.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції вірно посилався на те,що спірна квартира була продана за життя власника ОСОБА_10, який в установленому законом порядку не оформив право власності на себе, тому і позивачам, як спадкоємцям після його смерті, не перейшло права на віндікацію. В результаті позивачі не можуть витребувати спірне майна на свою користь на підставі ст. 388 ЦК України, на підставі якої і був заявлений ними позов.

Позивачами обраний невірний спосіб захисту.

Позивачі не позбавлені права та можливості в інший спосіб захистити порушені права.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права,які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, підстави для його скасування відсутні.

Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги щодо неврахування судом першої інстанції того, що договір купівлі-продажу спірної квартири, укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 визнаний недійсним та те, що померлий був власником спірної квартири за життя , а тому до спадкоємців перейшли права спадкодавця, оскільки судом першої інстанції в мотивувальній частині вірно, повно надане правове обгрунтування. Спірна квартира була продана за життя померлого. Матеріали справи не містять, а позивачами всупереч до вимог статті 60 ЦПК України ,в редакції чинною до 15.12.2017 року, не надані докази того, що спірна квартира була відчужена поза волею померлого ОСОБА_10 Таких доказів не було надано і в суді апеляційної інстанції.

Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що дії відповідача ОСОБА_12 щодо переобладнання квартири в нежитлове приміщення не слід вважати знищенням картири, оскільки у задоволенні позову судом першої інстанції відмовлено з інших підстав та такі доводи не мають правового значення.

Інших доводів, які спростовують законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції в апеляційній скарзі не наведено.

За таких обставин, відповідно до ст. 375 ЦПК України, апеляційна скарга ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_4 підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - залишенню без змін, оскільки постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374,375, 381-384, 390 ЦПК України, суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5залишити без задоволення.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 24 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня її проголошення, а у разі оголошення вступної та резолютивної частини постанови зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 11.05.2018 року.

Судді апеляційного суду

Одеської області А.А. Калараш

А.П. Заїкін

С.О. Погорєлова