Ухвала суду № 73908212, 27.04.2018, Болградський районний суд Одеської області

БОЛГРАДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

68702, Одеська область, м. Болград, вул. 25 Серпня, 192

тел. факс (04846) 4-31-21, E-mail: inbox@bg.od.court.gov.ua

27.04.2018

Справа № 497/474/18

Провадження № 6-а/497/2/18

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" квітня 2018 р. Болградський районний суд Одеської області у складі:

головуючого - судді Кравцової А.В.,

секретар судового засідання - Бекметова Х.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м.Болград за відсутністю сторін заяву ОСОБА_1 щодо виконання рішення суду Ізмаїльським об'єднаним Управлінням Пенсійного фонду України Одеської області,

ВСТАНОВИВ:

26 березня 2018 року до суду надійшла заява ОСОБА_1, якою він, у порядку виконання Постанови Болградського районного суду Одеської області від 02 березня 2010 року щодо задоволення його позову до УПФ України в Болградському районі Одеської області, просить визнати неправомірними дії правонаступника відповідача - Ізмаїльського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України Одеської області, та зобов'язати його начальника ОСОБА_2 надати звіт про виконання рішення Болградського районного суду Одеської області від.02.03.2010року у справі №2-а-120/10 за період з 01.11.2011р. по 30.03.2018р.

В обґрунтування доводів скарги заявник посилається на те, що Постановою Болградського районного суду Одеської області від 02 березня 2010 року було задоволено його позов (справа №2-а-120/2010 рік), яка опісля була змінена Постановою апеляційного суду Одеської області від 16.12.2011року та роз'яснена ухвалою Болградського районного суду Одеської області від 11.05.2012року, що ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 07.02.2013 року залишена без змін, та ухвалою Болградського районного суду Одеської області від 19.12.2017року (справа 497/1924/17, провадження №6-а/497/111/17) замінено сторону у виконавчому провадженні у зв'язку з реорганізацією пенсійного фонду в Україні.

Крім того, позивач, стверджуючи, що Постановою ст.державного виконавця Відділу примусового виконання рішень суду управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції від 12.01.2018року (ВП №55499423), за виконавчим листом №2-а-120/2010 від 27.08.2013року було відкрите виконавче провадження та зобов'язано відповідача проводити нарахування і виплату Позивачу державної пенсії не нижче 6-ти мінімальних пенсій за віком і додаткової пенсії за шкоду здоров'ю в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком як особі, що постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, - довічно, проте постанова державного виконавця і рішення судів - першої та апеляційної інстанції - не виконуються відповідачем неправомірно, оскільки неправомірно посилання представника на відсутність фінансування та на виконання рішення суду.

У судове засідання сторони, повідомлені належним чином, не з'явилися, надали заяви про розгляд скарги за їхньою відсутністю.

Розглянувши скаргу, вивчивши надані матеріали та докази, суд дійшов наступного.

Дійсно, згідно зазначених у скарзі рішень судів: Постанови Болградського районного суду Одеської області від.02.03.2010року у справі №2-а-120/10, Постанови апеляційного суду Одеської області від 16.12.2011року, ухвали Болградського районного суду Одеської області від 11.05.2012року про роз'яснення судового рішення, що ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 07.02.2013 року залишена без змін, та ухвали Болградського районного суду Одеської області від 19.12.2017року (справа 497/1924/17, провадження №6-а/497/111/17) про заміну сторони у виконавчому провадженні, Ізмаїльське об'єднане Управління Пенсійного фонду України Одеської області має нараховувати та виплачувати заявнику ОСОБА_1 щомісячно державну пенсію не нижче 6-ти мінімальних пенсій за віком і додаткову пенсію за шкоду здоров'ю в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком як особі, що постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, - довічно.

В провадження Болградського відділу державної виконавчої служби України з 12.01.2018рокуперебуває виконавче провадження ВП №55499423.

З листа начальника Ізмаїльського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України Одеської області ОСОБА_2 за №1234/11 від 06.02.2018року вбачається, що управління не може виконати рішення суду в повному обсязі з причини недостатнього фінансування, виплата Позивачу пенсії січень-березень 20110року в розмірі 80769грн. не проведена, в разі надходження коштів з державного бюджету виплата буде відразу проведена.

Крім того, відповідач посилається на рішення ВСУ від 22.11.2016року у справі №21-1907а16, згідно якого відсутність фінансування Пенсійного фонду з бюджету для виконання рішень суду є поважною причиною для невизнання рішень суду про стягнення коштів в Фонду; крім того, відповідь містить посилання на постанову Болградського районного суду Одеської області від 09.06.2017 (справа №497/1754/1116а), згідно якого задоволено позов Відповідача, а постанова про накладення на Відповідача державним виконавцем штрафу за невиконання вищевказаних рішень суду було скасовано я неправомірну.

Щодо вимоги скарги Позивача про визнання неправомірними дії правонаступника відповідача - Ізмаїльського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України Одеської області, та зобов'язати його начальника ОСОБА_2 надати звіт про виконання рішення Болградського районного суду Одеської області від.02.03.2010року у справі №2-а-120/10 за період з 01.11.2011р. по 30.03.2018р., суд встановив наступне.

Вимоги, викладені в заяві від 12.03.2018 року, якими ОСОБА_1 просить зобов'язати управління виконати постанову Болградського районного суду Одеської області від 02.03.2010 року по справі №2-а-120/10 починаючи з 01.03.2010 року довічно, а також надати звіт про виконання вищезазначеного рішення за період з 01.11.2011 року по 30.03.2018 року є незаконними, необґрунтованими та не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Зі змісту ч. 2 ст. 2 КАС України випливає, що основним завданням адміністративного

суду у справах щодо оскарження рішення суб’єкту владних повноважень є перевірка того чи прийнято воно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Згідно зі ст. 242 КАС України судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства та бути законним, тобто ухваленим відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Ст. 382 КАС України в редакції, що діє після 15.12.2017 року, суд який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб’єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Також ст.267 КАС України в редакції, що діяла на момент виникнення правовідносин, встановлювала повноваження адміністративного суду щодо здійснення контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах з метою забезпечення їх повного, правильного і своєчасного виконання. Вказана стаття передбачала дві процесуальні форми контролю адміністративного суду за виконанням судових рішень в адміністративних справах, це судовий контроль за ініціативою суду, що ухвалив відповідне судове рішення та судовий контроль за ініціативою осіб, які беруть участь у справі, чи інших заінтересованих осіб. У силу принципу офіційності суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, у тому ж кількісному і, якщо це можливо, персональному складі має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, який програв справу і на якого покладено певні обов'язки, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Це може бути зроблено у тому ж самому судовому рішенні (у резолютивній частині) або в письмовій ухвалі.

Вважаємо за доцільне відмітити, що Кодекс адміністративного судочинства України передбачає загальні і спеціальні способи судового контролю. Загальні способи контролю мають усі суди, незалежно від спеціалізації, і вони полягають у розгляді скарг на рішення, дії чи бездіяльність державних виконавців. Загальний судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому ст.181 КАСУ (383 в новій редакції). Спеціальні способи судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах передбачені ст.267 КАС (382 в новій редакції), зокрема до них належать: зобов'язання суб'єкта владних повноважень надати звіт про виконання судового рішення; накладання штрафу за невиконання судового рішення; визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, що вчинені суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такої постанови суду або на порушення прав позивача, підтверджених такою постановою суду.

Крім того, встановлення контролю за виконанням судового рішення або вимоги про визнання протиправної бездіяльності, що стосується невиконання судового рішення можливе лише в межах провадження у тій справі, рішення в якій, на думку позивача, не виконане або виконується в неналежному порядку.

В разі звернення позивача із заявою про зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення після ухвалення постанови у справі, суд ухвалою відмовляє у задоволенні такої заяви. Частина 1 ст.267 КАСУ (редакція діяла до 15.12.2017 року) присутня у кодексі виключно як певна (можливо, виняткова) міра впливу на той чи інший орган влади. Застосування наведеної норми - це лише прерогатива судді. Тобто суд перетвориться на свого роду орган отримання «скарг» про неналежне виконання його ж рішень. Але це ж «судова влада», а виконання - функція виконавчої влади. Тому й вирішено, що питання про звітування слід піднімати лише наперед, під час розгляду справи, а не створювати ще один орган, куди можна скаржитися з приводу невиконання.

Таким чином, Позивач може просити суд про контроль за виконанням постанови, але під час судового розгляду позову, але не скарги

Вирішення даного питання неодноразово розглядалося Вищим адміністративним судом України та Верховним Судом України, аналогічна норма закріплена і в ст.382 КАСУ в новій редакції.

Крім того у статтях 246, 322 та 356 КАС України, якими встановлено вимоги до змісту постанов суду першої, апеляційної та касаційної інстанції, передбачено, що у резолютивній частині постанови зазначається встановлений судом строк для подання суб'єктом владних повноважень - відповідачем звіту про виконання постанови, якщо вона вимагає вчинення певних дій. Виходячи з наведеного, судовий контроль за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі може бути встановлений під час ухвалення відповідного рішення судом.

Згідно п. п. 10, 10.12. Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 7 від 20.05.2013 року «Про судове рішення в адміністративній справі», резолютивна частина рішення є завершальною і відображає результат вирішення справи адміністративної юрисдикції, а тому має містити чіткі та вичерпні висновки щодо всіх вимог, які були предметом позову, апеляційної чи касаційної скарги. Резолютивна частина судового рішення, за загальним правилом, має містити: висновок суду про задоволення позову (клопотання, подання), апеляційної чи касаційної скарги повністю або частково чи відмову в його (її) задоволенні повністю або частково, чи залишення його (її) без задоволення; висновок суду по суті вимог; розподіл судових витрат; інших правових наслідків ухваленого рішення; строк і порядок набрання судовим рішенням законної сили та його оскарження; встановлений судом строк для подання суб'єктом владних повноважень - відповідачем до суду першої інстанції звіту про виконання постанови, якщо вона вимагає вчинення певних дій. Вищезазначена позиція співпадає з позицією Вищого адміністративного суду України, яка викладена в ухвалі від 07.04.2016 року у справі №2а/361/147/15 (715/11313/15-а).

Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», який визначив особливості виконання рішень, де відповідачем є держава, його ч.1 статті 3, який набув чинності 01.01.2013 року, встановлено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється Державною казначейською службою України в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності в зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Механізм та особливості виконання рішень про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або боржників, ухвалених судами, а також іншими державними органами врегульовано постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року № 845 «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників».

Чорнобильці, діти війни, пенсіонери, які сьогодні мають на руках рішення судів про порушення права на ту чи іншу виплату, фактично опинилися в безвихідній ситуації, коли існуюче рішення просто не виконувалося в частині виплати таких зобов’язань, оскільки з чинним порядком виплати пільг та соціальних гарантій громадян прив'язані до можливостей державного бюджету.

Виплату позивачу не проведено у зв'язку з відсутністю коштів у Державному бюджеті на виплату за рішенням суду та проінформовано, що в разі надходження коштів з Державного бюджету виплата буде одразу проведена.

Тобто управлінням не виконано постанову суду в повному обсязі по незалежним від відповідача причинам.

Представник відповідача у відповіді на скаргу зазначає, що, на теперішній час бюджет ПФУ є дефіцитним, а в Державному бюджеті України відсутні кошти на фінансування вказаної категорії виплат, тому виплата за рішеннями суду у справах за позовами «Чорнобильців» тимчасово зупинена державою.

Враховуючи викладене, фінансування виплати заборгованості за зазначеними у скарзі рішеннями суду знаходиться поза межами компетенції управління. Статтею 87 Бюджетного кодексу України встановлено, що видатки на виплату соціальної гарантії «Чорнобильцям», здійснюються у встановленому порядку за рахунок наявних надходжень до загального фонду державного бюджету в межах обсягів призначень, передбачених у Державному бюджеті України.

Згідно з ч.1 та 2 ст.23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет України.

П.20 та 29 ч.1 ст.116 Бюджетного кодексу України встановлено, що взяття зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань та здійснення видатків бюджету з перевищенням бюджетних призначень є порушенням бюджетного законодавства.

В рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 Конституційний Суд України зазначив, що розміри соціальних виплат залежать від соціально-економічних можливостей держави.

Також Конституційний Суд України у рішенні від 25 січня 2012 року № Зрп/2012 зробив висновок, що соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей.

Такий принцип закладений, зокрема, в Загальній декларації прав людини 1948 року, згідно з якою кожна людина, як член суспільства, має право на соціальне забезпечення та на здійснення необхідних для підтримання її гідності та для вільного розвитку її особистості прав у економічній, соціальній і культурній галузях за допомогою національних зусиль і міжнародного співробітництва та відповідно до структури і ресурсів кожної держави (стаття 22). Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 року встановлює загальний обов'язок держав забезпечити здійснення прав, що передбачені цим пактом, у максимальних межах наявних ресурсів (пункт 1 статті 2).

Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні від 09 жовтня 1979 року у справі Ейрі проти Ірландії також констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі Кйартан Асмундсон проти Ісландії від 12 жовтня 2004 року.

Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.

Європейський суд з прав людини розкриває зміст принципу верховенства права через формулювання вимог, які він виводить з цього принципу. Однією з таких вимог є вимога про якість закону. По-перше, закон має бути доступним, тобто, містити зрозумілі й чіткі формулювання, які б давали можливість самостійно або з відповідною консультацією регулювати свою поведінку. По-друге, він має бути передбачуваним, тобто таким, щоб особа могла передбачити наслідки його застосування. По-третє, закон має відповідати усім іншим вимогам верховенства права, зокрема він з достатньою чіткістю має встановлювати межі дискреційних повноважень, наданих суб'єктам владних повноважень, та спосіб їх здійснення (п. 27 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Круслен проти Франції" від 24 квітня 1990 року).

Складовою принципу верховенства права є також вимога юридичної визначеності. Так, у рішенні від 29 червня 2010 р. №17-рп/2010 Конституційний Суд України звернув увагу на правову визначеність як елемент верховенства права: Одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, в якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права має базуватися на критеріях, які дадуть змогу відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки (абзац третій підпункту 3.1 п.З мотивувальної частини).

В силу вказаного принципу, гарантованого пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, учасники правовідносин повинні мати можливість у розумних межах передбачати наслідки своєї поведінки і бути впевненими в незмінності свого офіційно визнаного статусу, придбаних прав і обов'язків.

Таким чином, суд дійшов висновку, що, з урахуванням вищевикладеного, управління діє як орган державної влади в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, оскільки відповідно до ЗУ «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та Постанови Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників», порядок виконання постанови Болградського районного суду Одеської області від 02 березня 2010 року по справі №2-а-120/10 в частині виплати вказаних зобов’язань лежить поза межами компетенції Ізмаїльського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області.

Оскільки 23.07.2011 набрала чинності постанова КМУ № 745, якою встановлено розмір додаткової пенсії особам, що постраждали від наслідків Чорнобильської катастрофи, положення ст. 50, 54 ЗУ № 796 підлягають застосуванню лише до 23.07.2011, а після вказаної дати - застосуванню підлягають положення ЗУ "Про Державний бюджет України на 2011 рік" та постанови КМУ № 745 (Верховний Суд України, справа № 21- 317а15 від 02.06.2015 року).

Крім того, Верховним Судом України зроблено правовий висновок, згідно з яким, застосування управлінням Фонду, постанови Кабінету Міністрів України № 745 від 06.07.2011 «Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету» є правомірним. Зменшення розміру виплат пенсії відбулося не у зв'язку зі зменшенням розміру пенсії, а у зв'язку зі встановленими законодавством обмеженнями в її виплатах, вони не є наслідком невиконання чи неналежного виконання рішення суду (Верховний Суд України, справа № 21-271а14 від 03.11.2014 року).

Стосовно невиконання рішення суду в частині виплати нарахованих сум та виконання судового рішення у справі №2-а-120/10 після листопада 2011 року, ОСОБА_1 вже звертався до суду (справа №497/934/13-а, справа №497/363/17, справа №497/1925/17).

Відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши ст. 6 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Враховуючи позицію Європейського Суду, висновки Конституційного Суду України, та беручи до уваги, що позивача у справі віднесено до категорії осіб, які отримують певні гарантії згідно до ЗУ «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та те, що дані виплати фінансуються виключно з Державного Бюджету на відповідний рік, Ізмаїльське об’єднане УПФУ Одеської області тимчасово, як зазначено в його відповіді, не виконує постанову Белградського районного суду Одеської області від 02 березня 2010 року в частині виплати нарахованої за вказаним рішенням пенсії позивачу, керуючись саме чинною нормою законодавства, тому доводи Позивача щодо неправомірності дій управління стосовно невиплати пенсії є необґрунтованими, а тому відсутні підстави, у даному випадку, для зобов'язання відповідача подати до суду звіт про виконання вищевказаної постанови за період з 01.11.2011 року по 31.03.2018 року.

Керуючись ст.ст. 5-7, 382, 383 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Заяву ОСОБА_1 щодо невиконання Ізмаїльським об'єднаним Управлінням Пенсійного фонду України Одеської області рішень Болградського районного суду Одеської області від 02 березня 2010 року (справа №2-а-120/2010 рік), що була змінена Постановою апеляційного суду Одеської області від 16.12.2011року та роз'яснена ухвалою Болградського районного суду Одеської області від 11.05.2012року, - залишити без задоволення.

Ухвала може бути оскаржена до апеляційного адміністративного суду м.Одеса шляхом подання скарги до Болградського районного суду Одеської області протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання її копії.

Суддя А.В. Кравцова