Ухвала суду № 73907209, 10.05.2018, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа №127/2956/18

Провадження №1-в/127/99/18

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 травня 2018 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області у складі:

головуючого судді Ковальчук Л.В.,

при секретарі Гончарук А.М.,

прокурора Порохницького М.Ю.,

захисника ОСОБА_1,

засудженого ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання засудженого ОСОБА_2 про приведення вироку у відповідність з діючим законодавством та звільнення його від подальшого відбування покарання, -

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького міського суду Вінницької області 09.02.2018 року надійшло клопотання засудженого ОСОБА_2 про приведення вироку Одеського обласного суду від 12.10.2000 року у відповідність з діючим законодавством та заміну йому покарання у виді довічного позбавлення волі на 15 років позбавлення волі, яка мотивована наступним. Вироком Одеського обласного суду від 12.10.2000 року ОСОБА_2 було засуджено за п.п. «б», «г», «ж» ст. 93 КК України (в редакції 1960 року) до довічного позбавлення волі. На момент скоєння ОСОБА_2 злочину, передбаченого ст. 93 КК України (в редакції 1960 року) санкція даної статті передбачала покарання у виді позбавлення волі до 15 років або смертну кару. Рішенням Конституційного суду України від 29.12.1999 року визнано неконституційність існування і застосування в Україні виключної міри покарання – смертної кари. Тому з 29.12.1999 року санкція ст. 93 КК України (в редакції 1960 року) передбачала найвищу міру покарання у виді 15 років позбавлення волі. 29.03.2000 року набрав чинності ЗУ «Про внесення змін до Кримінального, Кримінально-процесуального та Виправно-трудового кодексів України» від 22.02.2000 року, яким було встановлено більш суворе покарання – довічне позбавлення волі. Таким чином в період часу з 29.12.1999 року і до 04.04.2000 року єдиними покаранням, яке було передбачене санкцією ст. 93 КК України (в редакції 1960 року) було позбавлення волі до 15 років. Оскільки дане покарання є найбільш м’яким, то ОСОБА_2 просив привести вирок Одеського обласного суду від 12.10.2000 року у відповідність з діючим законодавством та призначити йому покарання у вигляді 15 років позбавлення волі, звільнивши від подальшого відбування покарання, як такого, що відбув покарання.

В судовому засіданні засуджений ОСОБА_2 своє клопотання підтримав, просив суд його задовольнити. Також ОСОБА_2 заявив клопотання про витребування з УВП №1 інформації про те, до яких осіб було застосовано заміну довічного позбавлення волі на п'ятнадцять років позбавлення волі.

Прокурор Порохницький М.Ю. вважає, що клопотання задоволенню не підлягають та просив суд відмовити у їх задоволенні.

Захисник ОСОБА_1 підтримав клопотання ОСОБА_2, з мотивів, наведених у клопотаннях.

Суд, заслухавши думку учасників процесу, дослідивши матеріали клопотання та особової справи засудженого, дійшов наступного висновку.

Суд не знаходить підстав для задоволення клопотань ОСОБА_2 про витребування інформації з УВП № 1, оскільки судові рішення, ухвалені щодо інших осіб не мають для суду преюдинійного значення.

ОСОБА_2 засуджений вироком Одеського обласного суду від 12.10.2000 року за ч. 2 ст. 206, п. п. «б», «г», «ж» ст. 93, ст. 42 КК України (в редакції 1960 року) до довічного позбавлення волі. Даний вирок суду набув законної сили 01.02.2001 року на підставі ухвали Верховного суду України.

З вироку суду вбачається, що ОСОБА_2 визнаний винним та засуджений за вчинення умисних вбивств при обтяжуючих обставинах (ст. 93 КК України 1960 року).

При вирішенні клопотання засудженого суд виходить з того, що рішенням Конституційного Суду України від 29.12.1999 № 1-33/99 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення ст. 24 Загальної частини та положення санкцій статей Особливої частини КК України (в редакції 1960 року), які передбачали смертну кару як вид покарання та запроваджено мораторій на її застосування.

В подальшому, 22.02.2000 року до ст. 93 КК України внесено зміни відповідно до Закону України № 1483-11 «Про внесення змін до Кримінального, Кримінально-процесуального та Виправно-трудового кодексів України» в частині зміни виду покарання з «смертної кари» на «довічне позбавлення волі».

Таким чином, з дня ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 29.12.1999 і до набрання чинності Законом України № 1483 існував проміжок часу, протягом якого Верховна Рада України приймала рішення щодо внесення змін до КК України 1960 року стосовно заміни смертної кари іншим видом покарання – довічним позбавленням волі. Цей проміжок був обумовлений неодночасною втратою чинності положеннями КК України 1960 року, щодо смертної кари і набранням чинності Законом України № 1483 стосовно встановлення нового виду покарання та виник у результаті здійснення Конституційним Судом України нормоконтролю за відповідністю Конституції України положень КК України 1960 року щодо смертної кари.

З вироку Одеського обласного суду від 12.10.2000 року вбачається, що ОСОБА_2 призначено покарання у виді довічного позбавлення волі, яке замінило на підставі Закону України № 1483-11 від 22.02.2000 року покарання, передбачене санкцією статті, що діяла на момент вчинення ним злочинів у виді смертної кари.

З рішення Конституційного суду України від 26.01.2011 року № 1-рп/2011 вбачається, що наявність зазначеного проміжку часу не означає, що існуючі на той час відповідні санкції статей КК України 1960 року втратили альтернативний характер та передбачали лише покарання у виді позбавлення волі на максимальний строк до п’ятнадцяти років. Це підтверджується, зокрема, тим, що КК України 1960 року встановлював безальтернативну санкцію – позбавлення волі на строк до п’ятнадцяти років за умисне вбивство без обтяжуючих обставин (стаття 94 КК України в редакції 1960 року). Проте, законодавець не визнавав таке саме покарання співмірним з покаранням за умисне вбивство за обтяжуючих обставин, оскільки вважав, що за вчинення таких злочинів мала існувати можливість призначення судами і більш суворого кримінального покарання (стаття 93 КК України 1960 року).

За таких обставин Конституційний Суд України зазначає, що альтернативний характер санкцій статей КК України 1960 року, які передбачали покарання за особливо тяжкі злочини, не давав підстав для призначення судами іншого покарання замість смертної кари до моменту її заміни Верховною Радою України на довічне позбавлення волі, оскільки це порушувало принцип співмірності тяжкості злочину і покарання за його вчинення, не відповідало принципу справедливості в кримінальному праві.

Крім того, Конституційний Суд України вважає, що після Рішення від 29.12.1999 року КК України 1960 року не став новим законом, що пом’якшував кримінальну відповідальність осіб за вчинення особливо тяжких злочинів, оскільки в ч. 4 ст. 5 КК України 2001 року йдеться про можливість зміни тільки іншим законом про кримінальну відповідальність, а не Рішенням Конституційного Суду України, який повноважний лише визнавати неконституційними положення закону про кримінальну відповідальність. Таким чином, зіставлення положень ст.ст. 8, 58, 92, 152, п. 1 розділу ХV «Перехідні положення» Конституції України та ст. 5 КК України дає підстави дійти висновку, що виключно кримінальними законами України визначаються діяння, які є злочинами, та встановлюється відповідальність за їх вчинення. Відповідно і зворотна дія в часі реалізується через кримінальні закони у випадках, коли вони скасовують або пом’якшують відповідальність особи.

Крім того, новий вид кримінального покарання, запроваджений Законом України № 1483, — довічне позбавлення волі — є менш суворим видом покарання порівняно із смертною карою. Даний висновок ґрунтується на тому, що при застосуванні довічного позбавлення волі забезпечується невід’ємне право на життя людини, яка вчинила особливо тяжкий злочин.

Таким чином, довічне позбавлення волі є менш суворим видом покарання, ніж смертна кара, яка була передбачена Кодексом 1960 року на час вчинення ОСОБА_2 особливо тяжких злочинів. Положення КК України 1960 року із змінами, внесеними Законом України № 1483, є такими, що пом’якшують кримінальну відповідальність та іншим чином поліпшують правове становище ОСОБА_2, а його посилання на те, що він в даний час отримав право на пом’якшення йому міри покарання на 15 років позбавлення волі є необґрунтованими.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що клопотання засудженого ОСОБА_2 задоволенню не підлягає, оскільки суд при постановленні вироку щодо нього призначив покарання у відповідності до положень Конституції України та чинного на той час Кримінального кодексу України.

На підставі викладеного, керуючись, ст. 539 КПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотань засудженого ОСОБА_2 про витребування інформації з УВП № 1 та про приведення вироку у відповідність з діючим законодавством та звільнення його від подальшого відбування покарання – відмовити.

Ухвала суду може бути оскаржена до Апеляційного суду Вінницької області протягом семи днів з дня її проголошення.

Суддя: