Рішення № 73907192, 03.05.2018, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/2079/18

Провадження № 2/127/373/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.05.2018 м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області у складі головуючого судді Дернової В.В., при секретарі Тронт М.О., за участі представника позивача - адвоката ОСОБА_1, представників третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_2 - адвокатів ОСОБА_3 та ОСОБА_4, розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_7, ОСОБА_2, про визнання правочинів недійсними, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_6, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_7, про визнання правочинів недійсними та відповідно до уточнених позовних вимог просила визнати недійсною довіреність, посвідчену приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_8 від 14 листопада 2006 року за реєстром № 5494 з моменту її посвідчення, визнати договір дарування від 25 грудня 2006 року, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_8, зареєстрований в реєстрі за № 6500, укладений між ОСОБА_6, яка діяла в інтересах ОСОБА_5 та ОСОБА_9 недійсним з моменту укладення, визнати договір міни від 29 лютого 2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі за № 1116, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_9 недійсним з моменту укладення, мотивуючи свої вимоги тим, що надання довіреності на укладення спірного договору дарування, наслідком якого було укладення у подальшому і договору міни, не відповідало її внутрішній волі, було помилковим, оскільки насправді вона бажала укладення договору довічного утримання, а не договору дарування. Зокрема, у заяві про уточнення позовних вимог зазначено, що «довіряючи відповідачці, позивачка надала їй довіреність помилково вважаючи, що відповідачкою від її імені в майбутньому буде укладено договір довічного утримання».

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 28 лютого 2018 року було залучено до участі у справі ОСОБА_2 як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 09 лютого 2018 року (залишено без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької від 29 березня 2018 року) було забезпечено позов шляхом накладення арешту на 4/10 часток житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами по вулиці Корольова, будинок 22А в місті Вінниці, до яких входять наступні приміщення: у житловому будинку літ. «А»: коридори 1-1, 1-6, туалети 1-2, 2-2, ванна 1-3, кухня 1-4, кімнати 1-5, 1-7, 1-8, коридори 2-1, 2-5, туалет 2-2, ванна 2-3, кухня 2-4, кімнати 2-6, 2-7, 2-8; у підвальному приміщенні: тамбур XVI, гараж Х, котельня ХІ, кладові ХІІ, ХІІІ, ХІV, ХV, а також накладення арешту на 1/20 частку господарських будівель та споруд по вул. Корольова, буд. 22А в м. Вінниці, а саме: сарай «Б», навіс «б», сарай «В», сарай «Д», що зареєстровано за ОСОБА_9 (помер 29.05.2016 року, РНОКПП НОМЕР_1, вул. Корольова, буд. 22А в м. Вінниці) та ОСОБА_6 (ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_2, вул. Корольова, буд. 22А в м. Вінниці).

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 28 лютого 2018 року було витребувано від приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_8 належним чином посвідчену копію довіреності від імені ОСОБА_5, посвідчену приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_8 14 листопада 2006 року за реєстром № 5494.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 22 березня 2018 року було витребувано від Комунального підприємства «Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації для огляду у судовому засіданні інвентаризаційну справу на будинковолодіння по вул. Корольова, 22а у м. Вінниці та розглянуто клопотання про визнання явки позивача ОСОБА_5 у судове засідання обов’язковою.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 18 квітня 2018 року було витребуваноз архіву Вінницького міського суду Вінницької області для огляду у судовому засіданні цивільну справу № 127/486/17 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про усунення від права на спадкування за законом у разі її повернення до суду першої інстанції до закінчення розгляду справи № 127/2079/18 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_7, ОСОБА_2, про визнання правочинів недійсними по суті та відмовлено у задоволенні клопотання представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_2 - адвоката ОСОБА_4 про усунення адвоката ОСОБА_1 від участі у розгляді справи.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_5 - адвокат ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав повністю з підстав, викладених у позовній заяві і заяві про уточнення позовних вимог від 08.02.2018 року (а.с. 71-73), та просив їх задовольнити. Що стосується застосування строку позовної давності зазначив, що про існування оспорюваних правочинів позивач дізналася лише після смерті 29.05.2016 року свого сина ОСОБА_9, а тому трирічний строк позовної давності не сплив.

Відповідач ОСОБА_6 та її представник – адвокат ОСОБА_10 у судове засідання при розгляді справи по суті не з’явилися, однак до суду було подано заяви про визнання позову відповідно від 27.04.2018 року (а.с.184) та від 02.05.2018 року (а.с.185), а також письмове пояснення по справі (а.с. 186-187).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_7 у судове засідання не з’явився, однак до суду було подано клопотання про розгляд справи у його відсутність (а.с. 90) та письмове пояснення по суті позовних вимог, у якому він підтримав заявлений позов та просив його задовольнити (а.с.91).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_2 та її представники – адвокати ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у судовому засіданні заперечували проти задоволення позову з підстав, викладених у письмових поясненнях по суті позовних вимог (а.с. 123-126, 152-154), у тому числі, але не виключно, у зв’язку із неможливістю видачі довіреності на укладення договору довічного утримання, неможливістю догляду та утримання позивача ОСОБА_5 ОСОБА_11 ОСОБА_12 за станом його здоров’я (перебуванням у безпорадному стані), спрямуванням волі позивача ОСОБА_5 на прийняття спадщини після смерті сина ОСОБА_9, а не на оспорювання правочинів у судовому порядку, та вчинення дій, спрямованих на позбавлення ОСОБА_2 спадщини після смерті батька ОСОБА_9. Крім того, було подано заяви про застосування строку позовної давності та відмову у задоволенні позову (а.с. 127, 149).

Дослідивши матеріали цивільної справи, матеріали інвентаризаційної справи № 22389, вислухавши пояснення учасників справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд вважає, що позов обґрунтований та підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено наступні фактичні обставини справи та відповідні їм спірні правовідносини.

14 листопада 2006 року приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_8 за реєстровим № 5494 було посвідчено Довіреність від імені позивача ОСОБА_5 для виконання усного договору доручення, якою вона уповноважила відповідача ОСОБА_6 подарувати її синові ОСОБА_9 всю належну їй частину житлового будинку з відповідною часткою господарських будівель, розташованого в місті Вінниці по вулиці Корольова, під номером 22а, та всю належну їй земельну ділянку, розташовану за цією ж адресою (а.с.121) .

Укладення відповідного договору 14 листопада 2006 року не відбулося у зв’язку з відсутністю довідки-характеристики щодо нерухомого майна - предмету правочину (довідку-характеристику № 14587 було видано КП «ВООБТІ» лише 19 грудня 2006 року), а позивачу ОСОБА_5 за віком та станом здоров’я (78-річний вік) було складно відвідувати нотаріуса, а організовувати виїзд нотаріуса за місцем її проживання сторони правочину не бажали.

25 грудня 2006 року приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_8 за реєстровим № 6500 було посвідчено Договір дарування 1/3 частини будинку (у житловому будинку літ. «А»: коридори 1-1, 1-6, туалети 1-2, 2-2, ванна 1-3, кухня 1-4, кімнати 1-5, 1-7, 1-8, коридори 2-1, 2-5, туалет 2-2, ванна 2-3, кухня 2-4, кімнати 2-6, 2-7, 2-8; у підвальному приміщенні: тамбур XVI, гараж Х, котельня ХІ, кладові ХІІ, ХІІІ, ХІV, ХV), що знаходиться в місті Вінниці по вулиці Корольова, під номером 22а, укладений між відповідачем ОСОБА_6 від імені позивача ОСОБА_5 та ОСОБА_9, зареєстрований КП «ВООБТІ» 23.01.2007 року у реєстровій книзі № 140 за реєстровим № 21314 (а.с.13).

У подальшому, 29 лютого 2008 року приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_13 за реєстровим № 1116 було посвідчено Договір міни господарських будівель, що відносяться до будинку по вулиці Корольова, 22а у місті Вінниці, укладений між відповідачем ОСОБА_6 (сарай «Б», навіс «б», сарай «В», сарай «Д») та ОСОБА_9 (тамбур XVI, гараж Х, котельня ХІ, комори ХІІ, ХІV, ХV), зареєстрований КП «ВООБТІ» 19.03.2008 року у реєстровій книзі № 140 за реєстровим № 21314 (а.с.12).

29.05.2016 року ОСОБА_9 помер, про що 15.06.2016 року Вінницьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області було зроблено відповідний актовий запис № 1665, що підтверджується Свідоцтвом про смерть серії І-АМ № 349564 від 15.06.2017 року (а.с.46).

Позивач ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, є матір’ю ОСОБА_9, що підтверджується повторним Свідоцтвом про народження ОСОБА_9 серії І-АМ № 354723 від 03 грудня 2016 року (а.с.44).

Відповідач ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, є дочкою позивача ОСОБА_5, рідною сестрою ОСОБА_9 та власником 29/100 часток спірного житлового будинку по вулиці Корольова, 22а у місті Вінниці (а.с.11).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_7, є сином позивача ОСОБА_5, рідним братом ОСОБА_9 і відповідача ОСОБА_6 та власником 31/100 часток спірного житлового будинку по вулиці Корольова, 22а у місті Вінниці (а.с.11).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_2, є дочкою ОСОБА_9, що підтверджується Свідоцтвом про народження ОСОБА_2 серії VI-АМ № 324002 від 01.11.1990 року та Свідоцтвом про встановлення батьківства серії І-АМ № 309750 від 01.11.1990 року (а.с.156, зворотній бік).

Що стосується складу учасників даної справи, то відповідачем є ОСОБА_6 як сторона одного з оспорюваних правочинів (договору міни), а також як уповноважена особа за оспорюваною довіреністю (договором доручення), на підставі якої було укладено оспорюваний договір дарування. Клопотання про залучення ОСОБА_2 як співвідповідача у порядку, передбаченому ч. 1 ст. 51 ЦПК України, позивачем не заявлялося, однак судом ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 28 лютого 2018 року з власної ініціативи було залучено її до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, оскільки судове рішення може вплинути на її права, свободи, інтереси та (або) обов’язки як спадкоємця ОСОБА_9. При цьому, правонаступником (спадкоємцем) ОСОБА_9 як однієї із сторін оспорюваних правочинів (договору дарування та договору міни) також є позивач ОСОБА_5. Отже, склад учасників справи у спірних правовідносинах є належним.

Як на підставу недійсності оспорюваної довіреності (договору доручення) та укладеного на її підставі договору дарування позивач посилається на те, що їх укладення не відповідало її внутрішній волі, було помилковим, оскільки насправді вона бажала укладення договору довічного утримання, а не договору дарування. Так, у заяві про уточнення позовних вимог зазначено, що «довіряючи відповідачці, позивачка надала їй довіреність помилково вважаючи, що відповідачкою від її імені в майбутньому буде укладено договір довічного утримання» (а.с.72).

Вказані обставини були визнані відповідачем ОСОБА_6 та третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_7, а тому в силу положень ч. 1 ст. 82 ЦПК України не підлягають доказуванню.

Крім того, дані обставини відповідають фактичним обставинам справи як їх встановлено судом.

Згідно ч. 4 ст. 263 ЦК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як вбачається з правового висновку Верховного Суду України, викладеного у справі № 6-372цс16, відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним; істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням; відповідно до статей 229–233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним; обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину; відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність; договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування;за змістом статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов; договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди; ураховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку, – неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення; такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування; отже, наявність чи відсутність помилки – неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз'яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як:вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.

У спірних правовідносинах існують майже усі з перелічених вище обставин, які свідчать про наявність помилки позивача щодо правової природи укладених правочинів, а саме: вік позивача (станом на момент вчинення оспорюваних правочинів – довіреності (договору доручення) та договору дарування – у 2006 році позивачеві ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, було 78 років, що передбачає її потребу у догляді й сторонній допомозі; спірне житло – частина житлового будинку – є єдиним житлом та місцем реєстрації позивача; фактична передача спірного нерухомого майна за оспорюваними правочинами дарувальником обдаровуваному не відбулося та позивач продовжувала проживати у спірному житловому будинку після укладення договору дарування. Крім того, суд бере до уваги, що при даруванні частини житлового будинку не відбулося дарування належних позивачеві на праві спільної сумісної власності на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 394062 від 16.11.2005 року та Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 394084 від 16.11.2005 року земельних ділянок по вул. Корольова, 22а у м. Вінниці, на яких розташований спірний житловий будинок з господарськими будівлями (а.с.41-42), що додатково свідчить про небажання позивача переходу права власності на нерухоме майно за її життя.

Отже, оскільки під час укладення оспорюваних правочинів (довіреності (договору доручення) та договору дарування) у дарувальника - позивача ОСОБА_5 було відсутнє волевиявлення на безоплатну передачу спірного нерухомого майна у власність обдаровуваного – ОСОБА_9, тобто така передача передбачала умову вчинення на користь дарувальника дій майнового або немайнового характеру (утримання, догляду, надання житла (згідно ст. 750 ЦК України надання житла відчужувачу саме у тому житловому приміщенні, право власності на яке переходить набувачу за договором, є формою забезпечення – однією з істотних умов договору довічного утримання) тощо), суд приходить до висновку, що Довіреність від імені ОСОБА_5 для виконання усного договору доручення, посвідчена 14 листопада 2006 року приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_8 за реєстровим № 5494, та укладений на її підставі Договір дарування частини будинку по вулиці Корольова, 22А у місті Вінниці, посвідчений 25 грудня 2006 року приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_8 за реєстровим № 6500, слід визнати недійсними.

Що стосується позовної вимоги про визнанні недійсним Договору міни господарських будівель, що відносяться до будинку по вулиці Корольова, 22а у місті Вінниці, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_9 та посвідченого 29 лютого 2008 року приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_13 за реєстровим № 1116, то ця вимога підлягає задоволенню як похідна від попередніх (а не на підставі ст. 235 ЦК України у зв’язку із наявністю розписки від 09 вересня 2008 року, а.с.43), оскільки нерухоме майно (частина господарських будівель), передане за даним правочином ОСОБА_9 було набуто ним у власність на підставі попередніх правочинів. При цьому, суд вважає цей спосіб захисту вірно обраним з огляду на те, що застосувати передбачений ст.ст. 387, 388 ЦК України спосіб захисту права власності – витребування майна із чужого незаконного володіння неможливо, оскільки одна із сторін договору міни - ОСОБА_9 – помер.

З приводу аргументів, наведених третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_2 та її представниками – адвокатами ОСОБА_3 та ОСОБА_4, щодо відсутності підстав для задоволення позову суд зазначає наступне.

Щодо неможливості видачі довіреності на укладення договору довічного утримання.

Як вбачається з Методичних рекомендацій з питань посвідчення договору довічного утримання (догляду), затверджених Рішенням Методичної ради з питань нотаріату при Головному управлінні юстиції у Київській області (Протокол № 12 від 15.12.2009 року), закон не містить прямої заборони на укладання договору довічного утримання через представника; крім того, в Цивільному кодексі не має прямої імперативної норми щодо укладання такого договору особисто (як, наприклад, посвідчення заповіту); з цього можна зробити висновок, що, якщо в довіреності передбачені конкретні умови, права та обов’язки сторін майбутнього договору, і вони не викликають подвійного тлумачення, то такий договір може бути укладений представником; проте, при цьому, інша сторона договору повинна повністю погодитись на умови договору, що зазначені в довіреності, та вона не повинна мати своїх додаткових умов та доповнень до прав та обов’язків за договором.

Отже, договір довічного утримання (догляду) може бути укладений представником як відчужувача, так і набувача.

Щодо неможливості догляду та утримання позивача ОСОБА_5 ОСОБА_11 ОСОБА_12 за станом його здоров’я (перебуванням у безпорадному стані).

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 06 червня 2017 року у цивільній справі № 127/486/17 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про усунення від права на спадкування за законом, яке набрало законної сили на підставі ухвали апеляційного суду Вінницької області від 28 серпня 2017 року, встановлено, що обставини справи не свідчать про перебування ОСОБА_9 до 24.05.2016 року у безпорадному стані (в силу вимог ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом).

Отже, на момент укладення оспорюваних правочинів ОСОБА_9 не перебував у безпорадному стані та за станом здоров’я міг здійснювати утримання та догляд своєї матері ОСОБА_5.

Крім того, відповідно до положень ч. 1 ст. 752 ЦК України, у разі неможливості подальшого виконання фізичною особою обов'язків набувача за договором довічного утримання (догляду) з підстав, що мають істотне значення, обов'язки набувача можуть бути передані за згодою відчужувача члену сім'ї набувача або іншій особі за їхньою згодою.

Таким чином, вказані обставини справи, зазначені третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_2 не були перешкодою для укладення договору довічного утримання.

Щодо спрямування волі позивача ОСОБА_5 на прийняття спадщини після смерті сина ОСОБА_9, а не на оспорювання правочинів у судовому порядку, та вчинення дій, спрямованих на позбавлення ОСОБА_2 спадщини після смерті батька ОСОБА_9.

Як вбачається з рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 06 червня 2017 року у цивільній справі № 127/486/17 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про усунення від права на спадкування за законом, яке набрало законної сили на підставі ухвали апеляційного суду Вінницької області від 28 серпня 2017 року, позивач ОСОБА_5 у встановлений законом шестимісячний строк звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті сина ОСОБА_9.

Однак, подання позивачем ОСОБА_5 заяви про прийняття спадщини не виключає оспорювання правочинів, оскільки до складу спадщини ОСОБА_9 увійшли не лише спірний житловий будинок, а й інше майно (зокрема, новий автомобіль, що було визнано учасниками справи у судовому засіданні, а тому в силу положень ч. 1 ст. 82 ЦПК України не підлягає доказуванню).

Що стосується спрямування дій позивача на позбавлення ОСОБА_2 спадщини після смерті батька ОСОБА_9, то таке твердження є припущенням, на якому в силу вимог ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися.

При цьому, суд звертає увагу, що ОСОБА_9 (батькоОСОБА_2) відповідно до ст. 1261 ЦК України є спадкоємцем першої черги за законом своєї матері ОСОБА_5, а його дочка ОСОБА_2 є її спадкоємцем за правом представлення згідно ч. 1 ст. 1266 ЦК України. Отже, спірне нерухоме майно може увійти до складу спадщини, на яку претендуватиме ОСОБА_2.

Отже, суд критично оцінює вищевказане твердження третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_2

Щодо набуття позивачем ОСОБА_5 права власності на спірне нерухоме майно за договором дарування, укладеним між нею та ОСОБА_9.

Як вбачається з матеріалів інвентаризаційної справи № 22389, яка була досліджена у судовому засіданні, позивач ОСОБА_5 набула право власності на спірне нерухоме майно на підставі Договору дарування частини будинку від 12 листопада 2002 року, укладеного між нею та ОСОБА_9, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_14 за реєстровим № 2554.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_2 та її представники посилалися на дану обставину як на доказ безоплатності переходу права власності між членами сім’ї, що виключало укладення договору довічного утримання. Однак, на переконання суду, така обставина не передбачає однозначного тлумачення, оскільки може бути розцінена і протилежно – повторне укладення договору дарування через досить нетривалий час (4 роки) може ставити під сумнів укладення саме договору дарування, а не іншого правочину.

Отже, суд не бере до уваги дану обставину, оскільки обидва її тлумачення є припущеннями, на яких в силу вимог ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися.

Щодо застосування строку позовної давності.

Представниками третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_2 - адвокатами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було подано заяви про застосування строку позовної давності та відмову у задоволенні позову (а.с. 127, 149), оскільки з часу вчинення оспорюваних правочинів сплив строк позовної давності.

Відповідно до ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Про існування оспорюваних правочинів позивач ОСОБА_5 довідалася лише після смерті 29.05.2016 року ОСОБА_9, коли було виявлено Свідоцтво про право власності від 09.08.2012 року (а.с.14), видане ОСОБА_9 взамін Договору дарування від 25 грудня 2006 року № 6500 та Договору міни від 29 лютого 2008 року № 1116. І лише у відповідь на Адвокатський запит від 18.01.2018 року № 02/07/18-ц до КП «ВМБТІ» (а.с.9) листом КП «ВМБТІ» від 22.01.2018 року № 1318 (а.с.10) було надано копії оспорюваних правочинів.

Таким чином, про існування оспорюваних правочинів позивач ОСОБА_5 довідалася не раніше 29.05.2016 року, а тому строк позовної давності не сплив.

Крім того, суд звертає увагу, що згідно ч.3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 48 ЦПК України, сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач.

Отже, третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, не може бути заявлено про застосування строків позовної давності.

Враховуючи вищевикладене, підстави для відмови у задоволенні позову у зв’язку із спливом строку позовної давності також відсутні.

Таким чином, суд приходить до висновку про задоволення позову у повному обсязі.

Крім того, суд вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 1720,25 грн. судового збору ((2735,70 грн. + 704,80 грн.)/2). Так, відповідно до ч. 1 ст. 142 ЦПК України, у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову. Разом з тим, згідно ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду. Позивачем клопотання про повернення 50 відсотків сплаченої суми судового збору не заявлялося, я тому суд не вирішує питання про його повернення.

Керуючись ст. ст. 13, 81, 141, 223, 259, 263-265, 268 ЦПК України, Законом України «Про судовий збір», на підставі ст. ст. 203, 229, 257, 261, 267, 717, 750, 752, 1261, 1266 ЦК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_5 до ОСОБА_6, за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_7, ОСОБА_2, про визнання правочинів недійсними задовольнити.

Визнати недійсною Довіреність від імені ОСОБА_5 для виконання усного договору доручення, посвідчену 14 листопада 2006 року приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_8 за реєстровим № 5494.

Визнати недійсним Договір дарування частини будинку по вулиці Корольова, 22А у місті Вінниці, укладений між ОСОБА_6 від імені ОСОБА_5 та ОСОБА_9 та посвідчений 25 грудня 2006 року приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_8 за реєстровим № 6500.

Визнати недійсним Договір міни господарських будівель, що відносяться до будинку по вулиці Корольова, 22а у місті Вінниці, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_9 та посвідчений 29 лютого 2008 року приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_13 за реєстровим № 1116.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 1720,25 грн. судового збору.

Заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 09.02.2018 року, продовжують діяти протягом дев’яноста днів з дня набрання рішенням законної сили.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

ОСОБА_5 (ІНФОРМАЦІЯ_2; РНОКПП НОМЕР_3; м. Вінниця, вул. Корольова, буд. 22а)

ОСОБА_6 (ІНФОРМАЦІЯ_3; РНОКПП НОМЕР_2; м. Вінниця, вул. Корольова, буд. 22а)

ОСОБА_7 (паспорт серії АА № 652595; м. Вінниця, вул. Корольова, буд. 22а)

ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_4; м. Вінниця, вул. Сонячна, буд. 5, к. 513)

Повний текст судового рішення складено 11.05.2018 року.

Суддя