Вирок № 73903831, 11.05.2018, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №282/285/17 Головуючий у 1-й інст. Вальчук В. В.

Категорія ч.3 ст.185; ч.1 ст.162 КК України Доповідач Шевченко В. Ю.

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 травня 2018 року м. Житомир

Апеляційний суд Житомирської області в складі суддів:

Шевченко В.Ю., Кіянової С.В., Ляшука В.В.,

за участю секретаря судового засідання Кусковської Т.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Житомирі в режимі відеоконференції кримінальне провадження №12016060210000412 за апеляційною скаргою першого заступника прокурора Житомирської області на вирок Любарського районного суду Житомирської області від 03 травня 2017 року щодо

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця села Кустівці Хмільницького району Вінницької області, зареєстрованого в АДРЕСА_1, не має постійного місця проживання,

обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.185; ч.1 ст.162 КК України,

за участю:

прокурора Селюченко І.І.,

обвинуваченого ОСОБА_4,

В С Т А Н О В И В:

в апеляційній скарзі прокурор, не оспорюючи фактичних обставин вчинення кримінальних правопорушень, встановлених судом, кваліфікації дій обвинуваченого, просить вирок Любарського районного суду Житомирської області від 03 травня 2017 року щодо ОСОБА_4 скасувати в зв'язку із невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінальних правопорушень та особі обвинуваченого. Ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_4 винним у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст.185, ч.1 ст.162 КК України, та призначити йому покарання:

за ч.3 ст.185 КК України - у виді 3 років позбавлення волі;

за ч.1 ст.162 КК України - у виді 1 року обмеження волі.

Відповідно ч.1 ст.70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначити ОСОБА_4 покарання за сукупністю злочинів у виді 3 років позбавлення волі.

Вирок Любарського районного суду Житомирської області від 16.03.2017 року щодо ОСОБА_4 - виконувати самостійно.

Доводи апеляційної скарги полягають в тому, що суд, приймаючи рішення про звільнення ОСОБА_4 від призначеного покарання з іспитовим строком 1 рік 6 місяців, не врахував те, що ОСОБА_4 є суспільно - небезпечною особою, так як постійно вчиняє нові злочини, не має постійного місця проживання, що унеможливить належним чином уповноваженим органом з питань пробації контролювати виконання призначеного покарання.

Судом не враховано, що заподіяну потерпілій шкоду ОСОБА_4 не відшкодував.

Вироком Любарського районного суду Житомирської області від 03 травня 2017 року ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст.185; ч.1 ст.162 КК України, та призначено йому покарання:

-за ч.3 ст.185 КК України у виді 3 (трьох) років позбавлення волі;

- за ч.1 ст.162 КК України у виді 1 (одного) року обмеження волі.

На підставі ч.1 ст.70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_4 остаточно призначено покарання у виді 3 (три) роки позбавлення волі.

Відповідно до вимог ч.4 ст.70, ст.72 КК України за сукупністю злочинів визначено остаточне покарання з урахуванням вироку Любарського районного суду від 16.03.2017 року, шляхом часткового складання покарань у виді 3 (трьох) років 1 (одного) місяця позбавлення волі.

На підставі ст.75 КК України, звільнено його від відбування призначеного покарання з випробовуванням, встановивши йому іспитовий строк тривалістю 1 рік 6 місяців, якщо він протягом цього строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов'язки.

У відповідності зі ст.76 КК України, покладено на ОСОБА_4 у період іспитового строку обов'язки: не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну свого місця проживання і періодично з'являтися до вказаного органу для реєстрації.

Запобіжний захід до обвинуваченого не обирався.

Речові докази по справі: металеву плиту з кільцями та ковдру, що передані на зберігання власнику, після набрання вироком суду законної сили - повернуто ОСОБА_5

Стягнуто з ОСОБА_4 в дохід держави 703 (сімсот три) гривні 68 копійок витрат пов'язаних з проведенням судово-товарознавчих експертиз.

За обставин, встановлених судом першої інстанції та детально наведених у вироку, ОСОБА_4 19 грудня 2016 року близько 23 год., маючи умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна, шляхом зриву скоби, на якій тримався навісний замок, відкрив вхідні двері та проник в приміщення житлового будинку ОСОБА_5, що в АДРЕСА_2, звідки таємно викрав чуже майно, що належить останній, а саме: пічну плиту з трьома вставними кільцями, ковдру та металеву каструлю ємкістю 3л., після чого з місця вчинення злочину з викраденим майном зник. В подальшому ОСОБА_4 викраденим майном розпорядився на власний розсуд.

Вказаною крадіжкою ОСОБА_4 завдав потерпілій ОСОБА_5 майнової шкоди на загальну суму 418 гривень.

20 грудня 2016 року близько 12 год. ОСОБА_4, без дозволу власниці та у її відсутність, зайшов на територію домогосподарства ОСОБА_5, що по АДРЕСА_2, після чого скориставшись тимчасовою відсутністю власниці домогосподарства та інших осіб, розуміючи протиправність своїх дій, умисно, шляхом зриву металевого скобля запірного пристрою з вхідних дверей, які були зачиненні на навісний замок, проник в середину житлового будинку потерпілої, без згоди останньої на такі дії, чим порушив право ОСОБА_5 на недоторканість житла.

Своїми умисними діями, що виразилися у таємному викраденні чужого майна (крадіжці), поєднаному з проникненням у житло, ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.3 ст.185 КК України.

Своїми умисними діями, які виразилися у незаконному проникненні до житла, що порушує недоторканість житла громадян, ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.162 КК України.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, обвинуваченого ОСОБА_4, який не заперечував проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши матеріали кримінального провадження та вирок суду в межах ст.404 КПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, суд, відповідно до ч.3 ст.349 КПК України, допитавши обвинуваченого, визнав недоцільним дослідження інших доказів щодо обставин, які ніким не оспорюються, роз'яснивши обвинуваченому та іншим учасникам наслідки такого розгляду, зокрема, неможливість надалі оспорювати фактичні обставини в апеляційному порядку, з чим всі учасники судового провадження погодились.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_4 у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст.185, ч.1 ст.162 КК України за обставин, викладених у вироку, по суті не оспорюється і підтверджується сукупністю доказів, досліджених судом у порядку ст.349 КПК. Дії обвинуваченого за ч.3 ст.185, ч.1 ст.162 КК України кваліфіковані правильно, що також не оспорюється в апеляційній скарзі.

Відповідно до статей 50,65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують і обтяжують.

Цих вимог закону суд першої інстанції не дотримався.

Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги прокурора щодо відсутності достатніх підстав для застосування при призначенні обвинуваченому покарання вимог ст.75 КК України.

Встановлені судом фактичні обставини провадження свідчать про те, що призначене ОСОБА_4 покарання не відповідає загальним засадам призначення покарання, ступеню тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, конкретним обставинам їх вчинення, наслідків, які ними заподіяно та особі обвинуваченого.

Так, мотивуючи призначене ОСОБА_4 покарання, суд послався на ступінь тяжкості вчинених злочинів, характер та суспільну небезпеку вчиненого, обставини, що обтяжують та пом'якшують покарання, особу обвинуваченого.

Враховуючи усі зазначені обставини, суд вважав за можливе призначити ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі із застосуванням вимог ст.75 КК України, звільнивши його від відбування покарання з випробуванням.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, обвинувачений вчинив злочини передбачені ч.3 ст.185 КК України та ч.1 ст.162 КК України, що є тяжким злочином та злочином не великої тяжкості, особу обвинуваченого, який посередньо характеризується, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, постійного місця проживання не має.

Судом першої інстанції, не враховано, що ОСОБА_4 за місцем свого проживання характеризується негативно, не має постійного місця проживання, раніше притягувався до кримінальної відповідальності за корисливі злочини проти власності, через незначний час після відбуття покарання за попереднім вироком, вчинив нові злочини, перебував у розшуку, що свідчить про стійкість протиправної поведінки та його небажання нормально адаптуватись в суспільстві та притримуватись загальноприйнятих в ньому норм та правил.

Обставиною, яка пом'якшує покарання обвинуваченого, є щире каяття у вчиненні злочинів, активне сприяння розкриттю злочинів.

Обставиною, що обтяжує покарання обвинуваченому згідно ст.67 КК України є рецидив злочинів.

Отже, висновок суду першої інстанції про можливість призначення обвинуваченому покарання зі звільненням від його відбування з випробуванням на підставі ст.75 КК України, є не достатньо вмотивованим та унеможливить належним чином уповноваженим органом з питань пробації контролювати виконання покарання у період іспитового строку.

На підставі вищезазначеного, колегія суддів приходить до переконання, що виправлення, перевиховання та попередження вчинення обвинуваченим нових злочинів можливо в умовах ізоляції від суспільства, тому вважає, що вирок суду першої інстанції в частині призначення покарання необхідно скасувати та призначити обвинуваченому ОСОБА_4 покарання, яке буде співмірним ступеню тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, та особі обвинуваченого, в межах санкції ч.3ст.185 та ч.1ст.162 КК України у вигляді позбавлення волі без застосування вимог ст.75 КК України.

Призначаючи ОСОБА_4 покарання, яке належить відбувати реально, колегія суддів враховує, що, злочин, за яким ОСОБА_4 визнаний винним вироком Любарського районного суду від 16.03.2017 року, вчинений останнім до постановлення вироку Любарського районного суду від 03.05.2017 року.

Відповідно п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» у разі визнання особи винною у вчиненні кількох злочинів, рішення про її звільнення від відбування покарання з випробуванням приймається тільки після визначення на підставі ч.1 ст. 70 КК остаточного покарання, виходячи з його виду й розміру. Коли особа, щодо якої було застосоване таке звільнення, вчинила до постановлення вироку в першій справі інший злочин, за який вона засуджується до покарання, що належить відбувати реально, застосування принципів поглинення, часткового чи повного складання призначених покарань не допускається. За таких умов кожний вирок виконується самостійно.

Керуючись 404, 407, 420 КПК України, апеляційний суд,

УХВАЛИВ:

апеляційну скаргу першого заступника прокурора Житомирської області задовольнити.

Вирок Любарського районного суду Житомирської області від 03 травня 2017 року щодо ОСОБА_4 в частині призначення покарання скасувати.

Постановити новий вирок, яким визнати ОСОБА_4 винним у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст.185, ч.1 ст.162 КК України та призначити йому покарання:

за ч.3 ст.185 КК України - у виді 3 років позбавлення волі;

за ч.1 ст.162 КК України - у виді 1 року обмеження волі.

Відповідно до ч.1 ст.70 КК України шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим призначити ОСОБА_4 покарання за сукупністю вказаних злочинів у виді 3 років позбавлення волі.

Вирок Любарського районного суду Житомирської області від 16.03.2017 року щодо ОСОБА_4 виконувати самостійно.

У решті вирок суду першої інстанції залишити без змін.

Строк відбуття покарання рахувати з моменту приведення вироку до виконання.

Вирок апеляційного суду набирає законної сили з дня його проголошення та може бути оскаржений безпосередньо до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців дня його проголошення, а особою, яка тримається під вартою- протягом того ж строку з моменту отримання копії судового рішення.

СУДДІ: