Ухвала суду № 73900002, 07.05.2018, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

______________________________

УХВАЛА

про відмову у задоволенні заяви про відстрочку виконання рішення

"07" травня 2018 р.м. Одеса справа № 916/2112/17

Господарський суд Одеської області у складі судді Петренко Н.Д.,

за участю секретаря судового засідання Бачур А.В.,

розглянувши заяву товариства з обмеженою відповідальністю "Енергоімпекс" про відстрочку виконання рішення /вх. № 2-2176/18 від 27.04.2018 року/ у справі № 916/2112/17

за позовом: приватного підприємства «Марс і С» /76018, м. Івано-Франківськ, вул. Грюнвальдська, 4-а, оф. 1, ЄДРПОУ 305749/

до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю «Енергоімпекс» /65026, АДРЕСА_1, ЄДРПОУ 31209468/

про стягнення 549453,78 грн.

та за зустрічним позовом: товариства з обмеженою відповідальністю «Енергоімпекс» /65026, АДРЕСА_1, ЄДРПОУ 31209468/

до відповідача: приватного підприємства «Марс і С» /76018, м. Івано-Франківськ, вул. Грюнвальдська, 4-а, оф. 1, ЄДРПОУ 305749/

про стягнення 111850,77 грн.

за участю представників:

від позивача за первісним позовом /відповідача за зустрічним позовом/: ОСОБА_1, довіреність в матеріалах справи;

від відповідача за первісним позовом /позивача за зустрічним позовом/: ОСОБА_2, довіреність в матеріалах справи.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Одеської області від 23.11.2017 року у справі № 916/2112/17 відмовлено у задоволенні позову ПП „Марс і С”; а також відмовлено у задоволенні зустрічного позову ТОВ „Енергоімпекс”.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 15.03.2018 року скасовано рішення господарського суду Одеської області від 23.11.2017 у справі № 916/2112/17 в частині відмови у задоволенні позову приватного підприємства «Марс і С» до товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГОІМПЕКС» та прийнято в цій частині рішення про часткове задоволення позову; в частині відмови у задоволенні зустрічного позову товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГОІМПЕКС» до приватного підприємства «Марс і С» рішення господарського суду Одеської області залишено без змін; резолютивну частину рішення викладено в наступній редакції:

«Позов приватного підприємства «Марс і С» до товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГОІМПЕКС» задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГОІМПЕКС» на користь приватного підприємства «Марс і С» 295094,38 грн. пені та 4426,41 грн. судового збору.

В частині стягнення 254359,40 грн. збитків у задоволенні позову приватного підприємства «Марс і С» до товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГОІМПЕКС» відмовити.

У задоволенні зустрічного позову товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГОІМПЕКС» до приватного підприємства «Марс і С» відмовити. »

На виконання даного рішення, господарським судом Одеської області 26.03.2018 року було видано відповідні накази.

27.04.2018 року товариство з обмеженою відповідальністю "Енергоімпекс" звернулося до господарського суду Одеської області із заявою про відстрочку виконання рішення у справі № 916/2112/17 /вх. № 2-2176/18/, в якій просить відстрочити виконання постанови Одеського апеляційного господарського суду від 15.03.2018 року /наказу № 916/2112/17 від 26.03.2018 року/ строком на один рік.

В обґрунтування заяви ТОВ "Енергоімпекс" посилається на те, що у товариства склалися обставини, що ускладнюють виконання рішення суду, а саме несприятлива фінансова ситуація у зв’язку із існуванням кредитної заборгованості перед ПАТ «МТБ Банк» у розмірі 6 000 000,00 грн. та заборгованості по овердрафтовому кредиту з лімітом 2 000 000,00 грн. ТОВ "Енергоімпекс" зазначає, що на поточний рік товариством підписано договір № ПЕ/336 від 17.04.2017 року на поставку нафто продукції, доходу за вказаним договором вистачить для погашення заборгованості перед ПП «Марс і С». З урахуванням вказаних обставин, ТОВ "Енергоімпекс" змушене звертатися до суду із вказаною заявою на підставі ст. 331 ГПК України.

У судовому засіданні представник позивача ПП «Марс і С» - ОСОБА_1 заперечувала проти задоволення заяви відповідача про відстрочку виконання рішення суду.

Представник відповідача ТОВ "Енергоімпекс" - ОСОБА_2 у судовому засіданні підтримала заяву про відстрочку виконання рішення суду та просив її задовольнити.

Дослідивши матеріали справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених вимог, виходячи з наступного.

Як встановлено у судовому засіданні при безпосередньому досліджені доказів, 26.03.2018 року господарським судом Одеської області видано судові накази на виконання постанови Одеського апеляційного господарського суду від 15.03.2018 року.

Постановою головного державного виконавця Другого Приморського ВДВС м. Одеси ГТУЮ в Одеській області ОСОБА_3 від 19.04.2018 року відкрито виконавче провадження ВП № 56223365 з виконання наказу № 916/2112/17, виданого господарським судом Одеської області, про стягнення з ТОВ "Енергоімпекс" на користь ПП «Марс і С» грошової суми у розмірі 4869,05 грн.

Крім того, постановою головного державного виконавця Другого Приморського ВДВС м. Одеси ГТУЮ в Одеській області ОСОБА_3 від 19.04.2018 року відкрито виконавче провадження ВП № 56237281 з виконання наказу № 916/2112/17, виданого господарським судом Одеської області, про стягнення з ТОВ "Енергоімпекс" на користь ПП «Марс і С» грошової суми у розмірі 299 520,79 грн.

В ході виконавчих дій в рамках ВП № 56237281 головним державним виконавцем Другого Приморського ВДВС м. Одеси ГТУЮ в Одеській області ОСОБА_3 прийнято постанову від 19.04.2018 року про арешт коштів, що містяться на рахунку р/р 26004210983 в ПАТ «Марфін Банк» м. Чорноморськ, МФО 328168; р/р 26003210984 і ОФ ПАТ «МТБ Банк», МФО 328168, а всіх інших відкритих рахунках, а також на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів у загальному розмірі 335 380,82 грн.

Разом із тим, головним державним виконавцем Другого Приморського ВДВС м. Одеси ГТУЮ в Одеській області ОСОБА_3 в рамках ВП № 56237281 прийнято постанову від 19.04.2018 року про арешт майна боржника у загальному розмірі 335 330,82 грн.

За правилами ст. 331 ГПК України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення. Підставою для відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує:

1) ступінь вини відповідача у виникненні спору;

2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім’ї, її матеріальний стан;

3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

У ч. 1 ст. 33 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 року № 1404-VIII, який діє з 05.10.2016 року, передбачено, що за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), сторони мають право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення.

Отже, у ГПК України та спеціальному законі, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, не встановлений вичерпний перелік обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення, і на підставі яких суд може прийняти рішення про надання відстрочки.

Тобто, перелік "обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення" у національному законодавстві є доволі нечітким. Обмеження стосовно можливого та допустимого строку відстрочки (розстрочки) виконання остаточного рішення у законі відсутнє. Відповідно, суд, який приймав рішення, має широкі дискреційні повноваження щодо підстав та строку для надання відстрочки виконання рішення, і у кожному конкретному випадку за своїм внутрішнім переконанням оцінює наявні у справі докази і вирішує питання про наявність чи відсутність обставин для вчинення таких процесуальних дій.

У той же час, зважаючи на те, що 1) виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 року № 18-рп/2012); 2) невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 року № 11-рп/2012); 3) відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини (надалі - Суд) право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція), було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (див. рішення у справі "Горнсбі проти Греції" (Hor№sby v. Greece), від 19 березня 1997 року, п. 40, Reports of Judgme№ts a№d Decisio№s 1997-II); 4) за певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права (див. рішення у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії" , № 22774/93, п. 74, ECHR 1999-V), а також беручи до уваги, те, що існування заборгованості, підтверджене обов'язковими та такими, що підлягають виконанню, судовими рішеннями, надає особі, на чию користь воно було винесено, "легітимні сподівання" на те, що заборгованість буде йому сплачено та така заборгованість становить "майно" цієї особи у розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції (див. рішення у справі "Пономарьов проти України" від 3 квітня 2008 року, заява № 3236/03, п. 43), Вищий господарський суд України у постанові від 14 грудня 2016 року у справі № 922/796/15 вказує, що з метою недопущення порушення гарантованих Конституцією України та Конвенцією права на справедливий суд та права на повагу до приватної власності суд, який надає відстрочку у виконанні рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити: 1) чи затримка у виконанні рішення зумовлена особливими і непереборними обставинами; 2) чи передбачена домовленістю сторін чи у національному законодавстві компенсація "потерпілій стороні" за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексації присудженої суми; 3) чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для стягувача, як "потерпілої сторони"; 4) чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі.

Тобто, у цьому контексті для виправдовування затримки виконання рішення суду недостатньо лише зазначити про відсутність у боржника коштів. Обов'язково мають враховуватися і інтереси іншої сторони спору, на користь якої прийнято рішення.

У даній справі держава не несе відповідальності за борги ТОВ „Енергоімпекс”, яке є самостійною юридичною особою, і неплатоспроможність товариства не може тягнути за собою відповідальність держави з огляду на Конвенцію та її Протоколи (див. ухвалу у справі "Шестаков проти Росії" від 18 червня 2002 року, заява № 48757/99). Водночас, оскільки п. 1 ст. 6 Конвенції захищає виконання остаточних судових рішень, вони не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно, виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (див., наприклад, рішення від 19 березня 1997 року у справі "Горнсбі проти Греції", Reports 1997-II, п. 40; рішення у справі "Бурдов проти Росії", заява № 59498/00, п. 34, ECHR 2002-III, та рішення від 6 березня 2003 року у справі "Ясюнієне проти Литви", заява № 41510/98, п. 27). Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (див. рішення від 7 червня 2005 року у справі "Фуклев проти України", заява № 71186/01, п. 84). Саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у п. 1 ст. 6 Конвенції. Насамкінець, Суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності (див. рішення у справі "Comi№gersoll S. A." проти Португалії", заява № 35382/97, п. 23, ECHR 2000-IV).

Отже, виходячи із наведеного, в основу судового рішення про надання відстрочки або розстрочки виконання рішення суду має бути покладений обґрунтований висновок про наявність обставин, що ускладнюють або роблять неможливим його виконання. З цією метою, під час вирішення питання про відстрочку або розстрочку виконання рішення, суди повинні врахувати матеріальні інтереси обох сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи. При цьому, господарський суд повинен враховувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк чи попередньо встановленим способом, але перш за все повинен враховувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення та не допускати їх настання.

Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно з якою "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру…", а у системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале невиконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи. До того ж довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв'язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого невиконання.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом. Стосовно системності виконання названий Суд підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом'якшення у виконавчому провадженні, а, отже, сама можливість надання відстрочки виконання судового акта повинна носити виключний характер.

Як зазначено у підпункті 7.2 пункту 7 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК України, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

На підтвердження доводів ТОВ „Енергоімпекс” судом досліджено:

- довідку ПАТ «Марфін Банк» № 137-01/12 від 25.04.2018 року, якою повідомлено, що станом на 25.04.2018 року товариство в ПАТ «МТБ Банк» має кредитний договір № 29188/OF від 11.04.2018 року, за яким заборгованість становить 6 000 000,00 грн.; а також договір про надання овердрафного кредиту № 00764/ОО від 16.02.2018 року з лімітом овердрафту 2 000 000,00 грн.

- договір № ПЕ/366 поставки нафтопродуктів від 17.04.2017 року, укладений між ТОВ „Енергоімпекс” /постачальник/ та ТОВ «ЧАСТЕР» /покупець/ з відповідними додатками до договору. Так, відповідно до додатку № 2 до договору, постачальник зобовязується у період 2018 року передати у власність покупцеві, а покупець зобовязується прийняти і сплатити постачання партії скрапленого газу у кількості та в строк, погоджені з покупцем.

Проаналізувавши встановлені обставини, суд приходить до висновку, що посилання ТОВ „Енергоімпекс” на наявність кредитної заборгованості за договорами, укладеними 16.02.2018 року /тобто після ухвалення рішення суду першої інстанції/ та 11.04.2018 року /тобто після ухвалення рішення суду апеляційної інстанції/ як на доказ тяжкого майнового стану товариства, не можуть бути підставою для відстрочення виконання рішення суду. Оскільки обставини, на які посилається ТОВ „Енергоімпекс” фактично вказують лише на несприятливість виконання рішення суду для нього у даний час та можливість настання для нього негативних наслідків у зв'язку з цим, а не на обставини, що унеможливлюють або утруднюють виконання рішення суду у даній справі. Вказана позиція узгоджується із практикою ВГС України /постанова від 09.11.2016 року у справі № 914/1488/15/.

Разом із тим, суд зазначає, що невиконання рішення строком на 1 рік, на який відповідач просить відстрочити виконання рішення, для стягувача є надмірно тривалим, зважаючи на те, що протягом цього строку він не матиме можливості користуватися своїми грошовими коштами без отримання будь-якої компенсації, оскільки за практикою Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17.02.2016 року у справі № 3-1276гс15, "невиконання грошового зобов'язання за наявності судового рішення про задоволення вимог кредитора з розстроченням або відстроченням не призводить до наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, за період такого розстрочення або відстрочення".

Відповідно до ч. 7 ст. 331 ГПК України, про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, або відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій постановляється ухвала, яка може бути оскаржена. У необхідних випадках ухвала надсилається установі банку за місцезнаходженням боржника або державному виконавцю, приватному виконавцю.

З урахуванням вказаного, приймаючи до уваги викладене, суд приходить до висновку про відсутність підстав у розумінні ст. 331 ГПК України для відстрочення виконання рішення у справі № 916/2112/17. У зв’язку із чим, заява товариства з обмеженою відповідальністю "Енергоімпекс" про відстрочку виконання рішення /вх. № 2-2176/18 від 27.04.2018 року/ у справі № 916/2112/17 не підлягає задоволенню, так як необґрунтована та недоведена.

Керуючись ст.ст. 234, 235, 254, 255, 331 Господарського процесуального кодексу України суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви товариства з обмеженою відповідальністю "Енергоімпекс" про відстрочку виконання рішення /вх. № 2-2176/18 від 27.04.2018 року/ у справі № 916/2112/17 – відмовити.

Ухвала складена та підписана 11.05.2018 року.

Ухвала набрала законної сили 11.05.2018 року та може бути оскаржена в порядку, встановленому ст.ст. 254, 255 ГПК України.

Суддя Н.Д. Петренко