Постанова № 73896923, 07.05.2018, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 756/780/17

№ апеляційного провадження: 22-ц/796/3219/2018

Головуючий у суді першої інстанції: Тітов М.Ю.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 травня 2018 року м. Київ

Апеляційний суд міста Києва в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді - доповідача Слюсар Т.А.,

суддів: Волошиної В.М., Панченка М.М.

за участю секретаря судового засідання Макаренко О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 26 січня 2018 року

у справі за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням та виселення, -

В С Т А Н О В И В :

У січні 2017 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звернулися у суд із позовом до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням та виселення.

В обґрунтування зазначали, що у липні 2014 року приватним нотаріусом КМНО Пасічник С.Г. був посвідчений договір дарування 1/2 частки квартири, згідно з яким ОСОБА_9, який діяв від свого імені та імені ОСОБА_7, подарував відповідачу 1/2 частку квартири АДРЕСА_1.

На підставі рішення Оболонського районного суду м. Києва від 07 серпня 2014 року ОСОБА_3 була вселена до вищевказаної квартири, між тим, порядок користування цією квартирою визначений не був, а за час одноосібного проживання у квартирі відповідач заселила до себе своїх родичів, зіпсувала частину майна, яке належить позивачам, не сплачувала комунальні послуги, у зв'язку з чим виникла велика заборгованість.

Посилаючись на те, що рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 24 вересня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 20 січня 2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 березня 2016 року, визнано недійсним договір дарування 1/2 частки квартири від 03 липня 2014 року, а у червні 2016 року ОСОБА_3. була знята з реєстраційного обліку в квартирі АДРЕСА_1, проте, незважаючи на викладені обставини, відповідач продовжує незаконно проживати у вказаній квартирі, просили :

визнати відповідача такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 та виселити її із вказаної квартири, а також вирішити питання про розподіл судових витрат.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 26 січня 2018 року позов задоволено частково. Виселено ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_1. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання судових витрат.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_3., посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що районним судом під час винесення оскаржуваного рішення не було прийнято до уваги клопотання представника ОСОБА_3 про перенесення розгляду справи у зв'язку із зайнятістю представника в іншому судовому засіданні, що призвело до порушення прав скаржника та позбавило можливості надати докази, які можуть суттєво вплинути на розгляд даної справи, зокрема докази наявності у провадженні Оболонського районного суду іншої цивільної справи за заявою ОСОБА_3 про встановлення факту спільної часткової власності на майно, а саме: квартири АДРЕСА_1.

Відповідно до п. 8 ч. 1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України в редакції Закону 2017 року, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Колегія суддів, вислухавши ОСОБА_3 та її представника, які підтримали апеляційну скаргу, ОСОБА_5 та представника ОСОБА_4, які просили апеляційну скаргу відхилити, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню.

Як убачається з матеріалів справи, квартира АДРЕСА_1 належала на праві спільної сумісної власності ОСОБА_11, ОСОБА_7, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (в рівних долях) (а.с.65).

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 27 березня 1998 року, ОСОБА_4 отримала у спадок після смерті матері - ОСОБА_11 1/4 частину квартири АДРЕСА_1 (а.с.96).

З матеріалів справи вбачається, що 03 липня 2014 року між ОСОБА_6, який діяв від свого імені та імені ОСОБА_7, та ОСОБА_3 було укладено договір дарування 1/2 частки квартири, згідно з яким відповідач отримала у власність 1/2 частини вищевказаної квартири.

Встановлено, що на підставі договору дарування 1/2 частки квартири від 03 липня 2014 року відповідач була вселена до спірної квартири (а.с.4-5).

Між тим, рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 24 вересня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 20 січня 2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 березня 2016 року, визнано недійсним договір дарування 1/2 частки квартири від 03 липня 2014 року (а.с.6-17).

Встановлено, що 17 червня 2016 року відповідача знято з реєстрації за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується даними довідки, виданої 22 червня 2016 року Відділом з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації (а.с.20).

Матеріалами справи підтверджено, що позивачі та треті особи є співвласниками квартири АДРЕСА_1. У вказаній квартирі проживає відповідач. Договір дарування, на підставі якого відповідач була вселена у спірну квартиру, визнаний рішенням суду недійним.

Задовольняючи позов частково районний суд виходив з того, що відповідач проживає у квартирі без належної правової підстави, а тому підлягає виселенню з квартири АДРЕСА_1. Разом з тим, суд визнав відсутніми підстави для задоволення позову в частині визнання відповідача такою, що втратила право користування квартирою, оскільки відповідач з червня 2016 року знята з реєстраційного обліку у вказаній квартирі.

Такі висновки суду першої інстанції колегія суддів визнає законними й обґрунтованими. Вони повністю узгоджуються з сукупністю зібраних у справі й належно оцінених у рішенні доказів.

Твердження апеляційної скарги про те, що районним судом під час винесення оскаржуваного рішення не було прийнято до уваги клопотання представника ОСОБА_3 про перенесення розгляду справи у зв'язку із зайнятістю представника в іншому судовому засіданні, що призвело до порушення прав скаржника та позбавило можливості надати докази, які можуть суттєво вплинути на розгляд даної справи, зокрема докази наявності у провадженні Оболонського районного суду іншої цивільної справи за заявою ОСОБА_3 про встановлення факту спільної часткової власності на майно, а саме: квартири АДРЕСА_1, - колегія суддів визнає такими, що не спростовують висновків районного суду про обґрунтованість позовних вимог в частині виселення ОСОБА_3

Статтею 358 ЦК України встановлено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦК України,співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно ч. 2 ст. 3 СК України до складу сім'ї входять особи які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Відповідно до ст. 156 ЖК України, члени сім'ї власника житлового будинку (квартири), які мешкають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються житловим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо за їхнього вселення не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Матеріалами справи доведено, що відповідач не є членом сім'ї власників квартири й поселилася у спірне жиле приміщення з порушенням ч. 1 ст. 358 ЦК України хоча і на підставі довіреності, виданої від імені ОСОБА_6, який діяв від свого імені та імені ОСОБА_7, та ОСОБА_3 було укладено договір дарування 1/2 частки квартири, згідно з яким відповідач отримала у власність 1/2 частини вищевказаної квартири, остільки вказаний договір рішенням суду від 24 вересня 2015 року, яке набрало законної сили, було визнано недійсним.

Згідно положень ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, у розумінні вимог ч. 4 ст. 82 ЦПК України рішення суду носить преюдиційний характер щодо правових наслідків визнання недійсним договору дарування 1/2 частки квартири від 03 липня 2014 року, як правильно визнав районний суд в оскаржуваному рішенні.

Згідно ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ст. 321 того ж Кодексу право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Отже, відповідач була вселена до квартири на підставі договору дарування, який визнано недійсним, а отже, районним судом обґрунтовано визнано ОСОБА_3 такою, що підлягає виселенню зі спірного житла.

Рішенням суду скасовано право власності ОСОБА_3 на частку нерухомого майна, а ця обставина виключає правові підстави до користування відповідачем спірним майном.

Відповідно до положень ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, письмовими, речовими і електронними доказами.

Згідно ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Положеннями ст. 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Посилання апеляційної скарги на суттєве значення доказу, не врахованого районним судом, щодо наявності у провадженні Оболонського районного суду іншої цивільної справи за заявою ОСОБА_3 про встановлення факту спільної часткової власності на майно, а саме: квартири АДРЕСА_1, колегія суддів визнає таким, що не спростовує наявність правових підстав до виселення відповідача.

При цьому, суд враховує і ту обставину, що при наявності правових підстав ухвалене по справі рішення може бути переглянуто за нововиявленими обставинами.

Твердження апеляційної скарги про порушення судом процесуальних норм у зв'язку з ухваленням рішення у відсутність ОСОБА_3 та її представника - безпідставні.

Відповідно до матеріалів справи, представником ОСОБА_3 до районного суду неодноразово подавалися клопотання про відкладення розгляду справи з причин його участі у розгляді інших справ (а.с.76,86).

Згідно даних журналу судового засідання від 07 вересня 2017 року судом задоволено клопотання представника й судове засідання по справі відкладено на 26 січня 2018 року.

Між тим, враховуючи обставини справи, а також тривалість перебування заявленого по справі спору на судовому розгляді - з січня 2017 року, подане повторно з аналогічних підстав клопотання районним судом в судовому засіданні 26 січня 2018 року було відхилено правомірно й розглянуто справу у відсутність відповідача.

Оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, колегія суддів вважає законними й обґрунтованими висновки районного суду про наявність правових підстав до виселення ОСОБА_3 зі спірного житла.

Відповідно до справи, спірне помешкання не є місцем реєстрації відповідача, а тому районний суд обґрунтовано відмовив у позові про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.

Районним судом з достатньою повнотою з'ясовано обставини справи, зібраним доказам дано належну оцінку, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги та залишення рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 26 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з моменту складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 08 травня 2018 року.

Суддя-доповідач:

Судді: