Рішення № 73895684, 10.05.2018, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/10168/18

Провадження № 2/761/4831/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 травня 2018 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді: Макаренко І.О.,

при секретарі: Сівоха І.А.,

за участі:

представника позивача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду, в порядку загального провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві про зняття арешту з квартири,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просить зняти арешт з нерухомого майна, а саме кватири АДРЕСА_1, житловою площею 40,9 кв.м., загальною площею 71,5 кв.м., яка належить ОСОБА_2, накладений постановою Районного відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві (правонаступник - Шевченківський районний відділ державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві) про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 22.10.2002 №б/н.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 18.01.2002 р., посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рильською Л.С., зареєстрованим в реєстрі за №80, ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_1. Зазначена квартира була придбана у ОСОБА_5 та ОСОБА_6. 26.02.2018 р. позивачу стало відомо, що квартира, яка належить їй на праві власності перебуває під арештом, накладеним 09.11.2004 р. за №1451240 реєстратором Першої Київської державної нотаріальної контори на підставі постанови від 22.10.2002 р. №б/н Відділу державної виконавчої служби у Шевченківському районі, власником квартири зазначено ОСОБА_7. 26.02.2018 р. позивачем була подана заява до Шевченківського РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві про надання інформації та зняття арешту. За результатами розгляду заяви відповідачем листом від 27.02.2018 р. №318 повідомлено, що на виконанні у ДВС не перебуває виконавче провадження з виконання виконавчого документа №3-1873 від 07.06.2001 боржником за яким є ОСОБА_7, в ході здійснення якого державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника, а саме вищевказаної квартири, у зв'язку з чим, на даний час відсутні законні підстави щодо зняття арешту з майна. Також позивачем, до Першої Київської державної нотаріальної контори подано заяву від 07.03.2018 р. про надання відомостей, на підставі яких було накладено заборону на квартиру. Від Першої Київської державної нотаріальної контори позивач отримала копію постанови Районного відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 22.10.2002 р., яка винесена в ході примусового виконання виконавчого листа від 07.06.2001 №3-1873 Жовтневого районного суду м. Києва про конфіскацію автомобіля «Мерседес-230» або стягнення коштів. Зазначеною постановою накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1, із забороною здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить ОСОБА_7. Позивач вказує, що арешт був накладений помилково, оскільки ОСОБА_7 не був власником даної квартири на момент накладення арешту.

Представник позивачки у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач свого представника у судове засідання не направив, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Надіслав до суду заяву, в якій зазначив, що перевіркою відомостей автоматизованої системи виконавчих проваджень встановлено, що у Відділі відсутні виконавчі провадження боржником за яким є ОСОБА_2. В зв'язку з тим, що журнали реєстрації виконавчих проваджень переданих державним виконавцям та завершені виконавчі провадження по 2014 рік, знищені за строком зберігання, встановити причини накладення арешту на майно, не виявляється можливим. На підставі вищевикладеного просили проводити засідання без участі представника відділу.

Вислухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи та оцінивши зібрані по справі докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Перевіряючи обставини справи, судом встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу від 18.01.2002 р., укладеного між ОСОБА_7, який діяв від імені ОСОБА_6, ОСОБА_5 та ОСОБА_8, яка діяла від імені своєї неповнолітньої доньки ОСОБА_2, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рильською Л.С., зареєстрованим в реєстрі за №80, ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_1.

Постановою Районного відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 22.10.2002 р., яка винесена в ході примусового виконання виконавчого листа від 07.06.2001 №3-1873 Жовтневого районного суду м. Києва про конфіскацію автомобіля «Мерседес-230» або стягнення коштів, накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1, із забороною здійснювати відчуження будь-якого майна.

На підставі вказаної постанови, згідно відомостей з єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, 09.11.2004 р. за №1451240 реєстратором Першої Київської державної нотаріальної контори було накладено арешт на кватиру АДРЕСА_1, власником якої зазначено ОСОБА_7.

Листом від 27.02.2018 р. №318 Шевченківський РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві повідомило ОСОБА_8, що згідно відомостей , які містяться в АСВП, встановлено, що на виконанні у Відділі не перебуває виконавче провадження з виконання виконавчого документа №3-1873 від 07.06.2001 боржником за яким є ОСОБА_7, в ході здійснення якого державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника, а саме квартири АДРЕСА_1, у зв'язку з чим, на даний час відсутні законні підстави щодо зняття арешту з майна.

Звертаючись з вказаним позовом до суду, позивач, як на підставу для його задоволення, посилалася на те, що ОСОБА_7 не був власником даної квартири при укладанні договору купівлі продажу, та на момент накладення арешту вищевказаної квартири, станом на день звернення до суду з цим позовом питання зняття арешту з майна позивача, державною виконавчою службою вирішено не було, а запис з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна - не вилучено.

Приписами ч. 1 та п. 3 ч. 2 ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

Відповідно до ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року у разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

Аналогічні положення наведені й в п.3.17 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року за №512/5.

Між тим, статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої України приєдналась 17.07.1997 року відповідно до Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо нього будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

В рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Вендітеллі проти Італії» суд відзначив порушення в тому, що уряд не вжив швидких заходів для того, щоб знову надати в повноправне користування власність після закінчення відповідних розслідувань.

Також, Європейський суд з прав людини наголошує на тому, що для того, щоб втручання в право власності вважалося допустимим, воно повинно служити не лише законній меті в інтересах суспільства, а повинна бути розумна співмірність між використовуваними інструментами і тією метою, на котру спрямований будь-який захід, що позбавляє особу власності. Заходи щодо обмеження права власності мають бути пропорційними щодо мети їх застосування.

Тобто, наявність арешту на майно за відсутності правових підстав для цього порушує право власності позивача, внаслідок чого він позбавлений змоги в повному обсязі користуватися та розпоряджатися своїм майном та власний розсуд.

Разом з тим, як передбачено ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Положеннями ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого або майнового права та інтересу. Способами захисту свого цивільних прав та інтересів можуть бути, серед іншого, припинення дії, яка порушує.

Відповідно до висновку Верховного Суду України від 15.03.2013 року у справі №6-26цс13, вимоги особи, що ґрунтуються на її праві власності на арештоване майно, розглядаються за правилами, установленими для розгляду позовів про звільнення майна з-під арешту.

Як передбачено вимогами ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», Особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Отже, враховуючи те, що обставини, які стали підставою для арешту майна позивача ОСОБА_2 відсутні, виконавче провадження на виконанні в Шевченківському РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві з виконання виконавчого документа №3-1873 від 07.06.2001 боржником за яким є ОСОБА_7, в ході здійснення якого державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника не перебуває, а квартира, яка належить позивачу на право власності ніколи не належала ОСОБА_7, та дія арешту порушує права позивача, суд дійшов висновку, що спосіб захисту, обраний позивачем у вигляд зняття арешту з нерухомого майна, обґрунтований та передбачений законом.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 95, 141, 229, 258, 259, 263-266, 268, 273, 289, 352, 354 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_2 (іпн НОМЕР_1, місце проживання: АДРЕСА_2) до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві (ЄДРПОУ 34967593, м. Київ, вул. Саксаганського, 110) про зняття арешту з квартири - задовольнити.

Скасувати арешт нерухомого майна, а саме кватири АДРЕСА_1, житловою площею 40,9 кв.м., загальною площею 71,5 кв.м., яка належить ОСОБА_2, накладений постановою Районного відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві (правонаступник - Шевченківський районний відділ державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві) про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 22.10.2002 №б/н.

Відповідно до п. 15.5 розділу 15 XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України рішення суду може бути оскаржена до Апеляційного суду м. Києва через Шевченківський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: