Постанова № 73894628, 10.05.2018, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 травня 2018 року м. Чернівці

справа № 713/2132/17

Апеляційний суд Чернівецької області у складі

головуючого Височанської Н. К.

суддів: Перепелюк І.Б., Литвинюк І.М.

секретар Скакун К.В.

за участю: позивачки ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2, відповідачки ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ в натурі спільного нерухомого майна, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 08 лютого 2018 року, ухваленого під головуванням судді Кибича І.А.,-

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про поділ в натурі спільного нерухомого майна.

Посилалася на те, що рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 10 травня 2017 року за нею визнано право власності в порядку спадкування після смерті ОСОБА_4 на 1/2 частку житлового будинку з відповідною часткою належних до нього господарських будівель та споруд, розташованого по АДРЕСА_1, а також 1/2 частку земельної ділянки загальною площею 0,60 га, яка складається з двох земельних ділянок: площею 0,25 га з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку та господарських споруд, та площею 0,35 га з цільовим призначенням для ведення особистого підсобного господарства, розташованих по АДРЕСА_1.

Співвласником іншої частини (1/2) вказаного нерухомого майна є відповідач ОСОБА_3

Зазначала, що згоди про добровільний розподіл в натурі їхнього спільного нерухомого майна між ними не досягнуто.

Згідно висновку будівельно-технічного дослідження від 15 вересня 2017 року №150917 житловий будинок літ. «А» по АДРЕСА_1 складається з приміщень загальною площею 42,2 кв. м., а саме: коридора площею 7,7 кв.м.; кухні площею 10,1 кв.м; кімнати площею 13,9 кв.м; комори площею 6,4 кв.м; комори площею 4,1 кв.м., а також господарські будівлі: літня кухня літ. «Б», сарай літ. «В», сарай літ. «Г», сарай літ. «Е», вбиральня літ. «Ж», криниця літ. «К».

Даним висновком пропонується два можливі варіанти розподілу житлового будинку з відступом від ідеальних часток, та запропоновано з відхиленням від вимог чинних норм у зв'язку із старою забудовою, який приймався в експлуатацію за діючими на той час будівельними нормами і правилами.

Із запропонованих варіантів поділу вона вибрала перший варіант розподілу житлового будинку та земельних ділянок, у зв'язку з чим звернулась із заявою до Вижницької міської ради про надання дозволу на здійснення відповідної добудови до спільного будинку.

Рішенням Вижницької міської ради надано їй дозвіл на здійснення добудови до частини житлового будинку по АДРЕСА_1, із зобов'язанням виготовлення будівельного паспорта.

02 листопад 2017 року відділом містобудування, архітектури та капітального будівництва їй відмовлено у видачі будівельного паспорта на здійснення добудови до будинку, у зв'язку з відсутністю згоди співвласника ОСОБА_3

Таким чином, вона використала всі можливі заходи щодо врегулювання даного спору, однак ОСОБА_3 не реагує на її пропозиції.

Уточнивши позовні вимоги просила суд:

провести поділ нерухомого майна та виділити їй в натурі по першому варіанту висновку експерта розподілу житлового будинку та господарських будівель і споруд, що знаходиться по АДРЕСА_1: кімнати 1-2 площею 13,90 кв. м., комору 1-5 площею 4,10 кв. м. з добудовою до даної частини будинку кухні площею 9,5 кв. м., з надвірних будівель: літню кухню літ. «Б», сарай літ. «В», криницю літ. «К», що становить 56/100 частин даного домоволодіння, та електролічильник, що встановлений в даному житловому будинку;

виділити їй в натурі земельну ділянку №І варіанту розподілу площею 1250 кв.м., яка розташована в межах точок В, Г, Д, Є, Ж, З, Р, Я, И, І, К, Л, М, Н, В з кадастровим номером НОМЕР_1, для обслуговування її частини житлового будинку та відповідної частини господарських будівель і споруд, а також зобов'язати її встановити огорожу для відгородження її частини будинку від частини земельної ділянки, яка буде виділена ОСОБА_3, тобто лінії точок Я, И, І, К, Л, М, Н, В. згідно додатку №3 до висновку експерта №150917;

виділити варіант І розподілу земельної ділянки в с. Чорногузи, Вижницького району Чернівецької області в частках 1/2 та 1/2 площею 1357,5 кв.м. з кадастровим номером НОМЕР_2 в межах точок Р, Ч, У, Х, Ш, Я;

виділити варіант І розподілу земельної ділянки в с.Чорногузи, Вижницького району Чернівецької області в частках 1/2 та 1/2 площею 392,5 кв.м. з кадастровим номером НОМЕР_3 в межах точок: О, П, А, В, Н;

стягнути пропорційно до суми задоволених вимог судові витрати, які складаються з судового збору в сумі 1415,20 грн., оплати за проведення експертизи нерухомого майна та варіантів поділу в сумі 4700,00 грн., послуги Вижницького РБТІ в сумі 309,76 за проведену поточну інвентаризацію будівель, всього на загальну суму 6424,96 грн.

Рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 08 лютого 2018 року позов задоволено частково.

Виділено в натурі ОСОБА_1 1/2 частку земельної ділянки площею 1357,50 кв.м., з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер НОМЕР_2, по першому варіанту поділу згідно висновку експерта №150917 додаток №6, в межах точок:Р,Ч,У,Х,Ш,Я.

Припинено право спільної часткової власності на земельну ділянку, що розташована в с. Чорногузи, Вижницького району Чернівецької області, загальною площею 0,2715 га, цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства (кадастровий номер НОМЕР_2).

Виділено в натурі ОСОБА_1 1/2 частку земельної ділянки, що розташована в с. Чорногузи, Вижницького району Чернівецької області, площею 392,5 кв.м., з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства (кадастровий номер НОМЕР_3) по першому варіанту розподілу висновку експерта №150917 додаток №7 в межах точок: О, П, А, В, Н.

Припинено право спільної часткової власності на земельну ділянку, що розташована в с. Чорногузи, Вижницького району Чернівецької області, загальною площею 0,0785 га, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства (кадастровий номер НОМЕР_3).

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

На дане рішення ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій вказує що рішення суду першої інстанції в частині відмови в позові про поділ житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, а також земельної ділянки є незаконне і підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення. Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи.

Вказує на те, що неправомірним є посилання суду на те, що здійснити поділ житлового будинку по 1/2 ідеальній частці у відповідності до вимог нормативних документів неможливо, оскільки висновком експерта визначено технічну можливість такого поділу, та запропоновано два варіанти поділу із незначним відступом від ідеальних часток співвласників.

Крім того зазначає, що суд також безпідставно відмовив в задоволенні вимоги про поділ земельної ділянки призначеної для обслуговування житлового будинку, оскільки ніяких обмежень щодо такого поділу не має.

Вважає, що суд формально вирішив даний позов тим самим позбавивши її права на користування, володіння та розпорядження її часткою в майні.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду залишенню без змін з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У справі встановлено, що позивачка та відповідачка є власниками спірного житлового будинку та земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку та відповідних господарських будівель і споруд в рівних частках, а саме по 1/2 кожна.

З копії технічного паспорта на житловий будинок індивідуального житлового фонду АДРЕСА_1 вбачається, що житловий будинок літ. «А» загальною площею 42,2 кв. м., житловою площею 13,9 кв. м., складається з: коридора площею 7,7 кв.м.; кухні площею 10,1 кв.м; кімнати площею 13,9 кв.м; комори площею 6,4 кв. м; комори площею 4,1 кв. м., а також господарські будівлі: літня кухня літ. «Б», сарай літ. «В», сарай літ. «Г», сарай літ. «Е», вбиральня літ. «Ж», криниця літ. «К». літня кухня літ. «Б», сарай літ. «В», сарай літ. «Г», сарай літ. «Д», сарай літ. «Е», вбиральня літ. «Ж», колодязь літ. «К».

Відповідно до статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Визнання за кожним зі співвласників права на конкретну частину майна в натурі спричинить припинення спільної власності. Поняття ж реальної частки використовується при поділі спільного майна в натурі в разі припинення його спільного правового режиму, а також може застосовуватися відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України при встановленні співвласниками порядку користування спільним майном в натурі згідно з розмірами належних їм часток.

Таким чином, потрібно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму і порядок встановлення користування спільним майном.

Згідно висновку будівельно-технічного дослідження від 15 вересня 2017 року №150917 поділити житловий будинок з надвірними будівлями, що розташований по АДРЕСА_1 в частках 1/2 та 1/2, у відповідності до вимог нормативних документів, неможливо.

У дослідницькій частині розроблені два можливі варіанти розподілу житлового будинку та надвірних будівель, з відступом від ідеальних часток 1/2 та 1/2. Поділ будинку запропонований з відхиленням від вимог чинних норм, у зв'язку із старою забудовою, який приймався в експлуатацію за діючими на той час будівельними нормами і правилами.

Частиною першою статті 364 ЦК України передбачено право співвласника на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

За змістом цієї норми виділ частки зі спільного майна - це перехід частини цього майна у власність учасника спільної власності пропорційно його частки в праві спільної власності й припинення для цієї особи права на частку у спільному майні. Вид майна, що перебуває у спільній частковій власності, впливає на порядок виділу з нього частки.

Так, відповідно до частини другої статті 364 ЦК України, якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Ураховуючи те, що після виділу частки зі спільного нерухомого майна відповідно до статті 364 ЦК України право спільної часткової власності припиняється, при виділі частки із спільного нерухомого майна власнику, що виділяється, та власнику (власникам), що залишаються, має бути виділена окрема площа, яка повинна бути ізольованою від приміщення іншого (інших) співвласників, мати окремий вихід, окрему систему життєзабезпечення (водопостачання, водовідведення, опалення тощо), тобто складати окремий об'єкт нерухомого майна в розумінні статті 181 ЦК України та пункту 10 Порядку присвоєння об'єкту нерухомого майна реєстраційного номера, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 грудня 2010 року № 1117 «Про ідентифікацію об'єктів нерухомого майна для реєстрації прав на них».

Порядок проведення робіт з поділу, виділу та розрахунку часток житлових будинків, будівель, споруд, іншого нерухомого майна при підготовці проектних документів щодо можливості проведення цих робіт визначається Інструкцією. Так, згідно з пунктами 1.2, 2.1, 2.4 цієї Інструкції поділ об'єкта нерухомого майна (виділ частки) на окремі самостійні об'єкти нерухомого майна здійснюються відповідно до законодавства на підставі висновку щодо технічної можливості такого поділу (виділу) з дотриманням чинних будівельних норм та з наданням кожному об'єкту поштової адреси.

Пунктом 2.3 розділу 2 Інструкції передбачено, що не підлягають поділу об'єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об'єкти нерухомого майна. Питання щодо поділу об'єктів нерухомого майна може розглядатись лише після визнання права власності на них відповідно до закону.

Зазначені положення узгоджуються з нормами статей 316, 317, частинами першою, другою статті 376 ЦК України.

Так, ураховуючи те, що за змістом статей 316, 317 ЦК України право власності - це право особи володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном на свій розсуд, але у межах, передбачених законом, здійснення особою самочинного будівництва відповідно до частини другої статті 376 ЦК України не породжує в неї права власності на таке майно, таким чином виключає це майно із цивільного обороту.

Отже, самочинно збудоване нерухоме майно не є об'єктом права власності, а тому не може бути предметом поділу (виділу) згідно з нормами статей 364, 367 ЦК України.

Зазначений правовий висновок висловлено в постановах Верховного Суду України: від 04 грудня 2013 року у справі № 6-130цс13, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-286цс15.

У частині другій статті 367 ЦК України визначено, що у разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.

Виходячи зі змісту цієї норми, поділ є можливим, якщо кожній зі сторін може бути виділено відокремлену частину будинку з самостійним виходом, що виключає можливість залишення у спільному користуванні співвласників будь-яких приміщень будинку.

Враховуючи вищенаведене, здійснення поділу в натурі належного сторонам житлового будинку на дві частини з урахуванням належних сторонам часток є неможливим, у зв'язку з відсутністю в наявності необхідних площ та необхідного складу приміщень, які б відповідали нормативним вимогам будівельних норм і правил для виділення кожній стороні відокремленої частини будинку з самостійним виходом.

Так, Державними будівельними нормами В.2.2-15-2005 «Житлові будинки. Основні положення» передбачено, що в однокімнатній квартирі повинна бути кухня площею не меншою 7 кв. м (п.2.24), допускається передбачати кухні-ніші за умови їх обладнання електроплитами та влаштування в них примусової вентиляції (п.2.26).

За наявними варіантами поділу будинку існуюча кухня надається одному зі співвласників, а можливість влаштування в існуючому плануванні будинку ще однієї кухні відсутня.

Щодо доводів ОСОБА_1 про можливість поділу житлового будинку за рахунок добудови, то суд зазначає, що це пов'язано з необхідністю отримання технічного висновку про відповідність перепланування будівельним нормам і правилам, висновку про відповідність перепланування санітарно-епідеміологічним вимогам, пропонованим до будинків і приміщень, і правилам пожежної безпеки, погодження для встановлення відокремленого газо- та енергопостачання, відповідні погодження й дозвіл органу влади (ст. 152 ЖК України), які у позивачки відсутні.

Є також безпідставними доводи апеляційної скарги щодо можливості виділу в натурі земельної ділянки на якій розташований спірний житловий будинок та господарські споруди.

Відповідно до статей 364, 367 ЦК України кожен із співвласників має право на виділ його частки майна, що є у спільній частковій власності в натурі або його поділ з дотриманням вимог статті 183 цього Кодексу.

Аналогічне положення закріплено в частині третій статті 88 ЗК України.

Частиною першою цієї статті передбачено, що володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюється за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку.

Частина четверта статті 120 ЗК України передбачає, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

Зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

Оскільки житловий будинок з відповідними господарськими будівлями належить сторонам на праві часткової власності та не був поділений між ними в натурі, таке виділення в натурі земельної ділянки, на якій вони розміщені може позбавити відповідачку, як співвласника майна, права вільно користуватися та розпоряджатися належною їй часткою у даному майні.

Рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права є по суті правильним, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для його скасування.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 08 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 10 травня 2018 року

Головуючий /підпис/ Н.К. Височанська

Судді: /підпис/ І.Б. Перепелюк

/підпис/ І.М. Литвинюк