Рішення № 73892066, 04.05.2018, Харківський районний суд Харківської області

Справа № 635/8070/14-ц

Провадження № 2/635/1071/2018

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 травня 2018 року Харківський районний суд Харківської області у складі:

Головуючого судді - Караченцева І.В. за участю секретаря - Ус Ю.В.,

представника відповідачів - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в смт. Покотилівка Харківського району Харківської області цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи - Реєстраційна служба Харківського районного управління юстиції, ОСОБА_6, Приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Башинської Л.В., Приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Малікової О.К. про визнання незаконними дій, визнання недійсним державного акту про право власності на землю, скасування запису про державну реєстрацію права власності, визнання недійсними договорів купівлі-продажу, скасування рішень приватних нотаріусів про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, визнання права власності, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_2 звернулася до Харківського районного суду Харківської області з позовом про визнання незаконними дій, визнання недійсним державного акту про право власності на землю, скасування запису про державну реєстрацію права власності, визнання недійсними договорів купівлі-продажу, скасування рішень приватних нотаріусів про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, визнання права власності.

На обґрунтування позовних вимог зазначила, що дії відповідача Управління Держземагенства у Харківському районі Харківської області при видачі державного акту на ім'я відповідача ОСОБА_3 є неправомірними, оскільки були відсутні правові підстави для оформлення державного акту. Тому підлягають визнанню недійсним державний акт серії НОМЕР_1 і скасуванню запис про державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку № НОМЕР_2 у садівничому товаристві "Нива", Покотилівської селищної ради Харківського району Харківської області, кадастровий номер НОМЕР_3. При укладенні договорів купівлі-продажу відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ввели в оману приватного нотаріуса ХМНО Башинську Л.В. і приватного нотаріуса ХМНО Малікову О.К. стосовно того, що земельна ділянка вільна від забудов, внаслідок чого приватними нотаріусами помилково посвідчені оспорюванні договори купівлі-продажу земельної ділянки від 13 листопада 2012 року та від 10 лютого 2014 року. З цих підстав підлягають визнанню недійсними не лише договори купівлі-продажу, а і скасуванню рішення приватних нотаріусів як державних реєстраторів про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_4 на спірну земельну ділянку та наступну державну реєстрацію права власності на неї ж за ОСОБА_5 Позивач вважала, що існують безумовні підстави для визнання права власності за нею на спірну земельну ділянку, оскільки вона її придбала у спосіб, передбачений законом, користується нею, здійснила забудову.

Відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 позов не визнали, на обґрунтування заперечень вказали, що ОСОБА_2 у встановленому законом порядку державну реєстрацію договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки від 31 березня 2010 року з державним актом і відміткою на ньому про перехід права власності органу, який здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, не здійснила. Отже, договір купівлі-продажу від 31 березня 2010 року підписаний ОСОБА_10, яка діяла в інтересах ОСОБА_6, та ОСОБА_2 є неукладеним і не тягне за собою виникнення відповідних прав і обов'язків покупця та продавця. Будь-які права ОСОБА_2 спірну на земельну ділянку державою не визнаються, тобто не існують. Відповідач ОСОБА_3 набула право власності на спірну земельну ділянку у виконавчому провадженні. Відповідач ОСОБА_4, а згодом і відповідач ОСОБА_5 набули право власності у порядку та в спосіб, визначені законом і є добросовісними набувачами.

Позивач ОСОБА_2 у судове засідання не з'явилася, про день і час його проведення повідомлена належним чином, через канцелярію суду надала заяву про розгляд цивільної справи за її відсутності.

Відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в судове засідання також не з'явилися, про день і час його проведення повідомлені належним чином, надали суду через канцелярію за підписом представника адвоката ОСОБА_1 клопотання здійснювати судовий розгляд за їх відсутності.

Треті особи - Реєстраційна служба Харківського районного управління юстиції, ОСОБА_6, Приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Малікової О.К. в судове засідання не з'явилися, про день і час його проведення повідомлені належним чином, причин неявки суду не повідомили.

Третя особа - Приватний нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Башинська Л.В. надала заяву про розгляд справи за її відсутності та прийняти рішення згідно вимог чинного законодавства.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України: у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали цивільної справи, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_2 не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 20 вересня 2017 року закрито провадження по цивільній справі в частині заявлених: позовної вимоги про визнання незаконними дій Міськрайонного управління Держкомзему в місті Люботин і Харківському районі щодо видачі державного акту на право власності на земельну ділянку № НОМЕР_2 у садівничому товаристві «Нива на ім'я ОСОБА_3 від 05 листопада 2012 року; позовної вимоги про скасування запису про державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на спірну земельну ділянку; позовної вимоги про скасування рішення приватного нотаріуса ХМНО Башинської Л.В. про державну реєстрацію прав на спірну земельну ділянку за ОСОБА_4; позовної вимоги про скасування рішення приватного нотаріуса ХМНО Малікової О.К. про державну реєстрацію прав на спірну земельну ділянку за ОСОБА_11 з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК України.

Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 04 жовтня 2017 року з підстав, передбачених п. 7 ч. 1 ст. 205 ЦПК України, закрито провадження по цивільній справі в частині заявлених позовних вимог до Міськрайонного управління Держкомзему в місті Люботин і Харківському районі в зв'язку з ліквідацією юридичної особи, яка була відповідачем у справі, яка постановою Апеляційного суду Харківської області від 27.02.2018р. залишена без змін.

Згідно ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч. 3 ст. 10, ч. 2 ст. 59, ч. ч. 1, 4 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести допустимими та належними доказами ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що 31 березня 2010 року між ОСОБА_10, яка діяла в інтересах ОСОБА_6, та позивачем ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки кадастровий № НОМЕР_3, площею 0,1152, яка знаходиться на території Покотилівської селищної ради Харківського району Харківської області, садівниче товариство «НИВА», № НОМЕР_2, цільове призначення якої - для ведення садівництва.

Вказана земельна ділянка належала третій особі ОСОБА_6 на підставі державного акту серія НОМЕР_4, виданого Управлінням Держкомзему у Харківському районі Харківської області від 25 січня 2010 року на виконання розпорядження Харківської районної державної адміністрації Харківської області від 11 лютого 2009 року № 235 та зареєстрованого у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди за № 011070300030 від 05 лютого 2010 року.

Ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 05 травня 2010 року забезпечено позов по цивільній справі № 2-355/2011 за позовом ОСОБА_12 до ОСОБА_6 про визнання дійсним попереднього договору, стягнення боргу та відшкодування збитків, відповідно до якої було заборонено ОСОБА_6 вчиняти будь-які дії щодо земельної ділянки № НОМЕР_2 на території Покотилівської селищної ради Харківського району Харківської області, садівниче товариство «НИВА» .

Комінтернівським районним судом м. Харкова 26 квітня 2011 року ухвалено заочне рішення по цивільній справі за позовом ОСОБА_12 до ОСОБА_6 про визнання дійсним попереднього договору, стягнення боргу, відшкодування збитків і неодержаних доходів.

За змістом рішення суду з ОСОБА_6 стягнуто на користь ОСОБА_12 58 856,00 гривень. Рішення суду не скасовано та набрало законної сили. На його виконання судом було видано виконавчий лист № 2-355 від 16 травня 2011 року.

Ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 23 листопада 2011 року встановлено спосіб та порядок виконання рішення суду, замінено сторону у виконавчому провадженні.

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 09 листопада 2012 року ухвалу Комінтернівського районного суду м. Харкова від 23 листопада 2011 року по справі № 2-355/2011 частково скасовано, а ухвалою апеляційного суду Харківської області від 22 жовтня 2013 року по тій справі встановлено, що ОСОБА_3 не набула право власності на земельну ділянку .

Постановою в.о. начальника Комінтернівського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції від 27 вересня 2011 року на виконання виконавчого листа Комінтернівського районного суду м. Харкова по справі № 2-355 від 26 травня 2011 року про стягнення з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_12 суми боргу в розмірі 58 856,00 гривень накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно боржника-третьої особи ОСОБА_6

Постановою начальника Комінтернівського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції від 25 квітня 2014 року у вищевказаному виконавчому провадженні накладено арешт на спірну земельну ділянку.

Позивачем ОСОБА_2 у встановленому законом порядку державну реєстрацію договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки від 31 березня 2010 року з державним актом і відміткою на ньому органу, який здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно про перехід права власності на спірну земельну ділянку, здійснено не було.

При зверненні ОСОБА_2 до Харківської регіональної філії «Центр державного земельного кадастру» щодо здійснення відмітки на державному акті про перехід права власності, їй було відмовлено в зв'язку з накладенням арешту на спірну земельну ділянку на підставі ухвали Комінтернівського районного суду м. Харкова від 05 травня 2010 року.

За змістом відповіді Міськрайонного управління Держкомзему в місті Люботин і Харківському районі від 19 квітня 2012 року за № 1524,розглянувши заяву ОСОБА_2 щодо здійснення відмітки на державному акті про перехід права власності на земельну ділянку, управлінням встановлено, що на земельну ділянку кадастровий № НОМЕР_3, площею 0,1152, яка знаходиться на території Покотилівської селищної ради Харківського району Харківської області, садівниче товариство «НИВА», № НОМЕР_2, ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 05 травня 2010 року накладено арешт у зв'язку з чим вчинення будь-яких дій по переоформленню права власності на ім'я ОСОБА_2 є неможливим.

Згідно ч. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Згідно ст. 334 ЦК України право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення. Якщо договір про відчудження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації. Згідно ч.3 ст.640 ЦК договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Згідно ст. 125 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цих прав. Згідно ст. 126 Земельного кодексу право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті. Право власності на земельну ділянку, набуту у власність із земель приватної власності без зміни її меж, цільового призначення, посвідчується, зокрема, цивільно-правовою угодою щодо відчуження земельної ділянки, укладеною в порядку, встановленому законом, у разі набуття права власності на земельну ділянку за такою угодою. При набутті права власності на земельну ділянку на підставі документів, визначених частиною другою цієї статті, державний акт на право власності на земельну ділянку, що відчужується, долучається до документа, на підставі якого відбувся перехід права власності на земельну ділянку, в кожному такому випадку відчуження земельної ділянки. На державному акті про право власності на земельну ділянку нотаріус, який посвідчує (видає) документ, та орган, який здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обмежень, роблять відмітку про перехід права власності на земельну ділянку із зазначенням документа, на підставі якого відбувся такий перехід. Орган, який здійснює реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обмежень, робить відмітку про реєстрацію прав на земельну ділянку на підставі документа про її відчуження, складеного та посвідченого в порядку, встановленому законом, протягом 14 календарних днів з дня подання до цього органу зазначеного документа. Згідно ст. 132 Земельного кодексу угоди про перехід права власності на земельну ділянку підлягають нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Згідно п. 13.2. Порядку ведення поземельної книги, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 09 вересня 2009 р. № 1021 (чинного на час виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація земельної ділянки здійснюється територіальним органом Держземагентства за її місцезнаходженням на підставі заяви набувача права на земельну ділянку. Згідно п. 14 Порядку ведення поземельної книги у разі здійснення нотаріусом у встановленому законом порядку відмітки про перехід права власності на земельну ділянку на підставі цивільно-правового договору вносяться відомості до розділу 3 Поземельної книги "Земельна ділянка. Права власності, постійного користування". Дата внесення відомостей є датою державної реєстрації переходу права власності на земельну ділянку.

Згідно ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Державна реєстрація договору купівлі-продажу земельної ділянки забезпечує правомірне, договірне володіння та користування земельною ділянкою відповідно до норм Земельного кодексу України, Цивільного кодексу України та Закону України від 11 лютого 2010 року № 1878-VІ «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» та інших законодавчих актів України» незалежно від дати проведення такої реєстрації.

Аналогічна правова позиція була висловлена у Постанові Верховного Суду України від 06 березня 2013 року (справа № 6-5цс13).

Згідно п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» згідно із статтями 210 та 640 ЦК не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації.

Отже, цивільні права та обов'язки, на досягнення яких спрямоване волевиявлення сторін договору купівлі-продажу земельної ділянки, набуваються після відповідної його державної реєстрації. В момент державної реєстрації набирає чинності (набуває юридичної сили) договір, укладення якого вже відбулося.

Вищевикладене дає підстави дійти висновку, що договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки від 31 березня 2010 року, підписаний ОСОБА_10, яка діяла в інтересах ОСОБА_6, та ОСОБА_2, не набув юридичної сили та не потягнув за собою наслідків виникнення відповідних прав і обов'язків покупця та продавця.

Тотожніх висновків дійшов і апеляційний суд Харківської області в ухвалі від 23 квітня 2013 року. Відхиляючи апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Комінтернівського районного суду м. Харкова від 27 березня 2013 року про відмову ОСОБА_6 в задоволенні заяви про скасування заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою Комінтернівського районного суду від 05 травня 2010 року по справі № 2-355/2011, апеляційний суд зазначив, що обраний судом першої інстанції спосіб забезпечення позову є способом забезпечення виконання рішення суду, яке набрало законної сили та підлягає виконанню.

Суд також враховує, що за змістом ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав та їх обтяжень була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав та їх обтяжень діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав та їх обтяжень.

Реєстрація права власності на земельну ділянку відповідно до вимог цивільного законодавства була обов'язковою, яку ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу до набрання чинності Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не здійснила.

Таким чином, будь-які речові права позивача ОСОБА_2 на земельну ділянку № НОМЕР_2, кадастровий номер НОМЕР_3 за адресою: Харківська область, Покотилівська с/р с/т «НИВА», на час здійснення судового розгляду та ухвалення рішення судудержавою дійсними не визнано.

За правилами статті 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред'явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує її право власності.

Отже, ураховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний механізм, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на окремі об'єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен установити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному статтею 392 цього Кодексу.

Саме такий правовий висновок зробив Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 18 лютого 2015 року, ухваливши постанову у справі № 6-244цс14.

Позивач власником спірної земельної ділянки державою офіційно не визнана, правовстановлюючих документів не втрачала. Відповідачі права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку не оспорювали. Доказів наявності підстав для застосування такого способу захисту як визнання права власності на земельну ділянку позивач суду не надала.

Згідно ч. 1 статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ч. 1 статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення відповідачем прав, свобод або інтересів особи на момент звернення позивача до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Таким чином, гарантоване ст. 55 Конституції України та конкретизоване в законах право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджуване порушення було обґрунтованим.

Суд звертає увагу, що договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки, підписаний ОСОБА_10, яка діяла в інтересах ОСОБА_6, та покупцем (позивачем у справі) ОСОБА_2, був укладений 31 березня 2010 року. Натомість, державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку за відповідачем ОСОБА_3 було здійснено 27 листопада 2012 року, за відповідачем ОСОБА_4 13 листопада 2013 року та за відповідачем ОСОБА_5 10 лютого 2014 року.

Відповідно до п. 1 договору купівлі-продажу від 31 березня 2010 року саме ОСОБА_6 був зобов'язаний передати у власність ОСОБА_2 земельну ділянку. Права та законні інтереси ОСОБА_2 порушено продавцем спірної земельної ділянки, який не вчинив всих дій, спрямованих на перехід права власності до покупця та на забезпечення можливості його подальшої державної реєстрації.

За змістом п. 6 вказаного договору купівлі-продажу згідно Витягу з бази даних автоматизованої системи ведення державного земельного кадастру, виданого Харківською Регіональною філією Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах» обмеження (обтяження) будь-якого характеру в Державному реєстрі земель на момент укладення договору зареєстровані не були.

Убачається, що між позивачем ОСОБА_2 і відповідачами ОСОБА_3, ОСОБА_4 і ОСОБА_5 не виникали ані зобов'язальні, ані речово-правові відносини щодо спірної земельної ділянки за підставами, предметом і способами захисту права, визначеними в позові. Відповідачі не перешкоджали і не могли перешкодити позивачеві набути право власності у встановленому законом порядку.

ОСОБА_2 у позовній заяві не вказала у який спосіб, шляхом вчинення або невчинення яких дій з боку відповідачів відбулося порушення її прав і законних інтересів через два роки і більше після укладення нею договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки з ОСОБА_6 Позивач не надала суду доказів на обгрунтування стверджуваного порушення права.

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_3 отримала державний акт на право власності на спірну земельну ділянку у виконавчому провадженні, відкритому на виконання не скасованого та такого, що набрало законної сили рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 26 квітня 2011 року про стягнення з ОСОБА_6 боргу та відшкодування збитків. Підставами видачі державного акту стали заочне рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 26 квітня 2011 року в справі № 2-355/2011 та ухвала Комінтернівського районного суду м. Харкова від 23 листопада 2011 року у справі № 2-355/2011, про що безпосередньо зазначено в державному акті. Доказів визнання вказаного державного акту недійсним позивач ОСОБА_2 суду не надала.

Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, не заборонених законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно п. 5 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, суд має враховувати, що воно набувається на підставах, які не заборонені законом. При цьому діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Тринадцятого листопада 2013 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки. Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний № 12720225 від 13 листопада 2013 року прийнято як спеціальним суб'єктом владних повноважень - приватним нотаріусом ХМНО Башинською Л.В., про що було видано витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на земельну ділянку № НОМЕР_2 у садівничому товаристві «НИВА» з номером запису про право власності 3357834 власнику ОСОБА_4 Доказів спростування дійсності правочину позивачем суду не надано.

Десятого лютого 2014 року між ОСОБА_4 і ОСОБА_5 було укладено договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки. Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний № 17578933 від 10 лютого 2014 року прийнято як спеціальним суб'єктом владних повноважень - приватним нотаріусом ХМНО Маліковою О.К., про що було видано витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на земельну ділянку № НОМЕР_2 у садівничому товаристві «НИВА» з номером запису про право власності 4621604 власнику ОСОБА_5 Доказів спростування дійсності правочину позивачем суду не надано.

Згідно п. 8 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину. У зв'язку з цим судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину (статті 205-210, 640 ЦК тощо).

Частиною першою статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За змістом частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Стаття 216 ЦК визначає особливі правові наслідки недійсності правочину. Зокрема, кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Реституція як спосіб захисту цивільного права (ч.1 ст.216 ЦК) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку із цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції, може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.

На момент вчинення оспорюваних правочинів ОСОБА_3 і ОСОБА_4 були власником спірної земельної ділянки та мали право розпоряджатися належним їм нерухомим майном. Спірна земельна ділянка була вільна від обтяжень, а ОСОБА_4 і ОСОБА_5 почергово придбали її за відоплатними договорами з дотриманням усих вимог чинного законодавства, що передбачені для укладення таких правочинів. ОСОБА_4 і ОСОБА_5 є добросовісними набувачами спірної земельної ділянки та не можуть нести цивільно-правової відповідальності за невиконання ОСОБА_6 зобов'язання перед ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу спірної земельної ділянки від 31 березня 2010 року.

Позивач ОСОБА_2 не є стороною спірних правочинів, нею в недотримання вимог ст.ст. 10, 60 ЦПК України,не доведено порушення її прав через укладення відповідачами оспорюваних правочинів.

Окрім того, визнання оспорюваних договорів недійсними із поверненням сторін за правочинами в попередній стан жодним чином не сприятиме поновленню позивача в її правах або відшкодуванню будь-якої завданої шкоди.

Позовна вимога про визнання права власності на спірну земельну ділянку в очевидь суперечить і є взаємовиключною позовним вимогам про визнання договорів купівлі-продажу недійсними, оскільки реституція сторін за спірними договорами в принципі унеможливлює визнання права власності за третьою особою - позивачем у справі.

Судом встановлено обставину, що позивач ОСОБА_2 без достатньої правової підстави користується земельною ділянкою№ НОМЕР_2, кадастровий номер НОМЕР_3 за адресою: Харківська область, Покотилівська с/р с/т «НИВА» з 27 листопада 2012 року - моменту державної реєстрації права власності на спірну земельну ділянку за відповідачем ОСОБА_3

Суд критично сприймає посилання ОСОБА_2 у позовній заяві, що вона забудувала спірну земельну ділянку присадибними будинками. Виходячи зі змісту частин першої і другої статті331 ЦК України, частини першої статті 182 ЦК України та пункту 8 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, право власності на новостворене нерухоме майно виникає у особи, яка створила це майно, після закінчення будівництва об'єкта нерухомості, введення його в експлуатацію, отримання свідоцтва про право власності та реєстрації права власності. Отже, до прийняття об'єкта новоствореного нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації право власності на цей об'єкт не виникає. До виникнення права власності на новозбудоване нерухоме майно право власності існує лише на матеріали, обладнання та інше майно, що було використано в процесі будівництва (частина третя статті 331 ЦК України).

Аналогічну правову позицію виклав Верховний суд України в постанові від 19 вересня 2011 року по справі № 3-82гс11.

ОСОБА_2 не надано суду доказів будівництва саме нею присадибних будинків, реєстрації їх за позивачем на праві власності, обсягу та вартості матеріалів, обладнання та іншого майна, що було використано в процесі будівництва. Викладене дає підстави суду дійти висновку про недоведеність зазначених обставин на обґрунтування позову .

Не є переконливим і посилання позивача, що при укладенні договорів купівлі-продажу ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ввели в оману приватних нотаріусів ХМНО Башинську Л.В. і Малікову О.К. стосовно того, що земельна ділянка вільна від забудов, внаслідок чого були посвідчені спірні договори купівлі-продажу.

Аналіз змісту норм статті 120 ЗК України у їх сукупності дає підстави для висновку про однакову спрямованість її положень щодо переходу прав на земельну ділянку при виникненні права власності на будівлю і споруду, на якій вони розміщені.

Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. Згідно цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у частині четвертій статті 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на частину будівлі чи споруди стає власником відповідної частини земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.

При цьому при застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об'єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об'єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об'єкта права власності.

Зворотніх правил чинне цивільне законодавство не містить. Окрім того, нормативно не закріплено в якості перешкод для укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки розміщення на ній будівельних матеріалів.

Приймаючи до уваги викладене, керуючись ст.ст.310, 60, 59, 247, 258-259, 263-265, 268, 273, 354-355 ЦПК України, ст.ст.15, 182, 203, 215-216, 328, 331, 392, 640 ЦК України, ст.100, 125, 126 Земельного Кодексу України , суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовної вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання недійсним договору купівлі-продажувід 13 листопада 2013 року земельної ділянки № НОМЕР_2, кадастровий номер НОМЕР_3, що знаходиться в садівничому товаристві "Нива", на території Покотилівської селищної ради Харківського району Харківської області - в і д м о в и т и.

У задоволенні позовної вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 02 лютого 2014 року земельної ділянки № НОМЕР_2, кадастровий номер НОМЕР_3, що знаходиться в садівничому товаристві "Нива", на території Покотилівської селищної ради Харківського району Харківської області - в і д м о в и т и.

У задоволенні позовної вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання права власності на земельну ділянку № НОМЕР_2, кадастровий номер НОМЕР_3, що знаходиться в садівничому товаристві "Нива", на території Покотилівської селищної ради Харківського району Харківської області - в і д м о в и т и.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до апеляційного суду Харківської області шляхом подачі апеляційної скарги у тридцятиденний строк з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення в повному обсязі виготовлено 10 травня 2018 року.

Суддя І.В.Караченцев