Вирок № 73890720, 07.05.2018, Дергачівський районний суд Харківської області

справа №619/2900/17

провадження №1-кп/619/107/18

ВИРОК

іменем України

07 травня 2018 року м. Дергачі

Дергачівський районний суд Харківської області у складіголовуючого - суддіБолибок Є.А.за участю:секретаря судового засіданняМолотко А.В. прокурораЛисенка В.Ю. потерпілогоОСОБА_4 представника цивільного позивачаОСОБА_5 представника цивільного позивачаОСОБА_6 обвинуваченогоОСОБА_7 захисникаЛещенка О.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження №12017220000000679 по обвинуваченню: ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Харків, громадянина України, освіта середня, не одруженого, працюючого водієм-експедитором ПП «ОСОБА_15», зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1, фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2, в силу ст.89 КК України не судимого;у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.286 КК України, -

встановив

19 травня 2017 року приблизно о 07 год. 45 хв. ОСОБА_7 керував технічно справним автомобілем «Форд-Транзит» р/н НОМЕР_4, на якому рухався по автомобільній дорозі «Київ-Харків-Довжанський» з боку вул. Бєлгородське шосе в напрямку вул. Леся Сердюка (Ком. Корка) м. Харкова зі швидкістю приблизно 110-120 км/год, перевищивши максимально дозволену швидкість руху 90 км/год, чим грубо порушив вимоги п.12.6 ґ) Правил дорожнього руху, де вказано: «Поза населеними пунктами на всіх дорогах та на дорогах, що проходять через населені пункти позначені знаком 5.47, дозволяється рух із швидкістю іншим транспортним засобам на автомобільній дорозі, що позначена дорожнім знаком 5.1 не більше 130 км/год, на автомобільній дорозі з окремими проїзними частинами, що відокремлені одна від одної розділовою смугою - не більше 110 км/год, на інших автомобільних дорогах не більше 90 км/год». Під час руху по вказаній автодорозі, в районі 497км+350м, на території Дергачівського району Харківської області, водій ОСОБА_7, рухаючись з перевищенням максимально дозволеної швидкості, перед зміною напрямку руху керованого ним автомобіля «Форд-Транзит» р/н НОМЕР_4 не переконався в безпеці своїх дій, перетнув суцільну лінію горизонтальної розмітки, виїхав на смугу руху зустрічного напрямку, створив небезпеку для інших учасників дорожнього руху чим грубо порушив вимоги п.10.1 Правил дорожнього руху, а також п.1 розділу 34 Правил дорожнього руху, де вказано: «Перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен був переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху», п.1 розділу 34 Дорожня розмітка «Горизонтальна розмітка має таке значення: вузька суцільна лінія поділяє транспортні потоки протилежних напрямків і позначає межі смуг руху на дорогах; ... Лінії 1.1 і 1.3 перетинати заборонено. Та скоїв зіткнення з автомобілем «ВАЗ-21011» р/н НОМЕР_5, під керуванням ОСОБА_11, який рухався у зустрічному для нього напрямку, після чого автомобіль «Форд-Транзит» р/н НОМЕР_4 відлетів праворуч згідно напрямку свого руху та скоїв зіткнення з автомобілем «Тойота Рав4», р/н НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_14, яка рухалася в попутному з ним напрямку, та після цього зіткнення автомобіль «Форд-Транзит» р/н НОМЕР_4 відлетів ліворуч згідно напрямку свого руху та скоїв зіткнення з автобусом «Еталон» р/н НОМЕР_3 під керуванням ОСОБА_4, який рухався у зустрічному для нього напрямку. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди водію ОСОБА_4 згідно висновку судово-медичної експертизи №652-А/17 від 15.06.2017 спричинені тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості за критерієм тривалості розладу здоров'я у вигляді закритого міжвиросткового перелому лівої великогомілкової кістки без істотного зсуву. Порушення Правил дорожнього руху водієм ОСОБА_7, виразилися в тому, що він, керуючи транспортним засобом з перевищенням максимально дозволеної швидкості та маючи намір змінити напрям руху автомобіля «Форд-Транзит» р/н НОМЕР_4, не переконався в безпеці своїх дій, перетнув суцільну лінію горизонтальної розмітки, виїхав на смугу руху зустрічного напрямку, створив небезпеку для інших учасників дорожнього руху та скоїв зіткнення з автомобілем «ВАЗ-21011», автомобілем «Тойота Рав4» та з автобусом «Еталон», спричинивши водію автобуса ОСОБА_4 тілесні ушкодження середньої тяжкості. Порушення правил безпеки дорожнього руху України водієм ОСОБА_7, відповідно до висновку автотехнічної експертизи №663/17 від 09.08.2017, перебувають у прямому причинному зв'язку з подією та її наслідками.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_7 свою вину у вчиненні інкримінованого йому злочину визнав повністю, у вчиненому щиросердно розкаявся, підтвердив факт і обставини вчинення злочину, так як це зазначено вище. Також повністю визнав цивільний позов ОСОБА_14 про стягнення моральної школи у розмірі 5000 гривень.

Оскільки учасники судового розгляду не заперечували, суд відповідно до ч.3 ст. 349 КПК України визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин справи, які викладені у обвинувальному акті та не оспорюються учасниками судового провадження, та з урахуванням вимог ч.4 ст.349 КПК України суд обмежився допитом обвинуваченого, дослідженням доказів, які характеризують його особу, та доказів на підтвердження цивільних позовів потерпілого ОСОБА_4 та цивільних позивачів ОСОБА_14 та ТОВ «Укравтотранс плюс».

За змістом ст.62 Конституції України під час розгляду кримінальних проваджень має суворо додержуватись принцип презумпції невинуватості, згідно з яким особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують Європейську конвенцію з прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно ч.5 ст.9 КПК України, кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини у п.65 справи «Коробов проти України» (заява №39598/03, остаточне рішення від 21.10.2011) зазначив, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), n. 161, Series А заява № 25). Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту.

Згідно з вимогами ст.91 КПК України доказуванню у кримінальному провадженні підлягає, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення. Обов'язок доказування зазначених обставин покладається на слідчого, прокурора та, в установлених КПК випадках, - на потерпілого.

Вина обвинуваченого ОСОБА_7 у скоєнні вище зазначеного злочину доведена в повному обсязі і підтверджується доказами, які є в матеріалах кримінального провадження, і обвинуваченим не оспорюються.

Дії обвинуваченого ОСОБА_7, які виразилися в порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості, суд кваліфікує за ч.1 ст.286 КК України..

При вирішенні питання про вид і міру покарання ОСОБА_7 суд враховує щире розкаяння, що відповідно до п.1 ч.1 ст.66 КК України визнається судом обставиною, яка пом'якшує його покарання.

Відповідно до ст.67 КК України, обставин, які обтяжують покарання винного ОСОБА_7, судом не встановлено.

Вивченням даних про особу ОСОБА_7 встановлено, що він не судимий в силу ст.89 КК України, на обліку у лікаря психіатра та нарколога не перебуває. За місцем роботи характеризується позитивно, за місцем проживання - посередньо.

З метою забезпечення суду інформацією, що характеризує обвинуваченого, а також прийняття судового рішення про міру покарання, судом було доручено представнику уповноваженого органу з питань пробації скласти досудову доповідь.

Згідно соціально-психологічної характеристики, складеної працівником органу пробації ОСОБА_7 відмовився приймати участь підготовці досудової доповіді через стан свого здоров'я. Обвинувачений не перебуває на обліках у лікарів нарколога та психіатра, про що свідчить довідка з лікарні. Згідно наданої характеристики з місця роботи ОСОБА_7 зарекомендував себе, як досвідчений та кваліфікований спеціаліст, чуйна та позитивна людина. Відповідно до наданої характеристики від ДОП Слобідського ВП ГУ НП в Харківській області, ОСОБА_7 зарекомендував себе з посереднього боку, спиртними напоям не зловживає, наркотичні речовини не вживає, громадський порядок не порушує, скарг від сусідів не надходило.

Згідно висновку досудової доповіді, складеної відповідно до ст.3141 КПК України, ризик вчинення повторного правопорушення та ризик небезпеки для суспільства визначається, як середній, відповідно до обвинуваченого можна застосувати такий вид інтервенції як виправлення без позбавлення або обмеження волі на певний строк. Згідно п.2 ч.2 ст.76 КК України на обвинуваченого можна покласти додатковий обов'язок, а саме не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Згідно абз.17 ч.1 ст.368 КПК України ухвалюючи вирок суд приймає до відома досудову доповідь з інформацією про соціально-психологічну характеристику обвинуваченого.

Відповідно до змісту ст.ст.50, 65 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Суд, при призначенні покарання, враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Виходячи з засади співмірності призначене покарання за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують і обтяжують. Без урахування й належної оцінки всіх цих обставин у своїй сукупності обрана міра покарання не може вважатися справедливою.

При призначенні покарання ОСОБА_7 суд відповідно до вимог ст.65 КК України, бере до уваги характер та ступінь суспільної небезпеки вчиненого злочину, його наслідки, обставини, які пом'якшують покарання, а також дані про особу обвинуваченого.

Загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї з форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування. Завданням такої форми є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст.75 КК України, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду й розміру, він ураховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Згідно ч.6 ст.368 КПК України, обираючи і застосовуючи норму закону України про кримінальну відповідальність до суспільно небезпечних діянь при ухваленні вироку, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у своїй постанові від 01 лютого 2018 року (справа №634/609/15-к, провадження №51-658 км17) зазначив, що підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб'єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК України), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст.75 КК України тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб'єкта. Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

За таких обставин справи, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу обвинуваченого, обставини, які пом'якшують його покарання, суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_7 покарання за ч.1 ст.286 КК України у виді обмеження волі в межах санкції частини цієї статті з позбавленням права керування транспортними засобами.

Враховуючи ступінь і характер суспільно-небезпечного діяння, тяжкість злочину, дані про особу обвинуваченого, обставини, які пом'якшують його покарання, можливість виправлення ОСОБА_7 без відбування покарання, суд дійшов до висновку про звільнення від відбування основного покарання з іспитовим строком та застосовує ст.75 КК України. На період іспитового строку суд покладає на нього обов'язки, передбачені ч.1 та п.2 ч.2 ст.76 КК України.

Потерпілим ОСОБА_4 був поданий цивільний позов про стягнення з ПП «ОСОБА_15» на його користь шкоди заподіяної дорожньо-транспортною пригодою, а саме: матеріальну шкоду у сумі 1082,91 грн. та маральну шкоду у сумі 100000,00 грн.

Директором ТОВ «Укравтотранс плюс» був поданий цивільний позов про стягнення з ПП «ОСОБА_15» шкоди заподіяної дорожньо-транспортною пригодою у сумі 54200,00 грн.

Цивільним позивачем ОСОБА_14 був поданий цивільний позов про стягнення з ПрАТ «Страхова компанія «Юнівес», ПП «ОСОБА_15», ОСОБА_7 на її користь шкоди заподіяної дорожньо-транспортною пригодою, а саме: з ПрАТ «Страхова компанія «Юнівес» майнову шкоду за пошкодження автомобіля у розмірі 100000,00 грн, кошти на лікування 695,65 грн, відшкодування втраченого заробітку у розмірі 2322,10 грн, моральну шкоду у розмірі 5000 грн; з ПП «ОСОБА_15» майнову шкоду за пошкодження автомобіля у розмірі 177570,27 грн; з ОСОБА_7 моральну шкоду у розмірі 5000 грн.

ПрАТ «Страхова компанія «Юнівес» відзив не позов не подало, представник цивільного відповідача у судове засідання не з'явився, про час та місце судового засідання повідомлявся належним чином.

Представник цивільного відповідача ПП «ОСОБА_15» подав до суду відзив, в якому заперечував проти задоволення позовів посилаючись на те, що в момент ДТП ОСОБА_7 не виконував свої трудові обов'язки як працівник ПП «ОСОБА_15», оскільки обвинувачений на момент ДТП самовільно в порушення низки локальних актів, які затверджені на підприємстві, заволодів службовим транспортним засобом «Форд-Транзит» р/н НОМЕР_4 та використовував його у своїх особистих цілях поза робочим часом. Також вказав, що позовні вимоги є недоведеними.

Потерпілий ОСОБА_4, цивільні позивачі ТОВ «Укравтотранс плюс» та ОСОБА_14 подали відповіді на відзив ПП «ОСОБА_15», в яких вказали, що посилання цивільного відповідача на самовільне заволодіння ОСОБА_7 транспортним засобом «Форд-Транзит» р/н НОМЕР_4 не підтверджено належним та допустимими доказами.

Згідно ч.1 ст.128 КПК України, особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Згідно ч.2 ст.1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Частинами 3 та 4 ст.1187 ЦК України передбачено, що особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, зобов'язана відшкодувати її на загальних підставах. Якщо неправомірному заволодінню іншою особою транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом сприяла недбалість її власника (володільця), шкода, завдана діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, відшкодовується ними спільно, у частці, яка визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення.

Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України в п.4 своєї постанови №4 від 01 березня 2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», роз'яснив судам, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини. З огляду на презумпцію вини завдавача шкоди (частина друга статті1166 ЦК) відповідач звільняється від обов'язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п'ята статті 1187 ЦК, пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК). Потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов'язана відшкодувати шкоду.

Також у п.6 зазначеної постанови ВССУ вказано, що особою, яка зобов'язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Не вважається особою, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, якщо з нею укладено цивільно-правовий договір. Така особа, враховуючи характер відносин, які між ними склалися, може бути притягнута до відповідальності роботодавцем лише у регресному порядку відповідно до статті 1191 ЦК України.

Згідно ч.5 ст.1187 ЦК України, особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Таким чином, закон містить вказівку на перерозподіл обов'язку доказування та зобов'язує саме відповідача довести, що шкода спричинена внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Разом з тим шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, завжди є неправомірною та передбачає безвинну відповідальність власника такого джерела.

За загальним правилом ст.1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Положеннями ст.22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Як вбачається з наданих суду матеріалів, 28 березня 2017 року ОСОБА_7 уклав з ПП «ОСОБА_15» трудовий договір №22-к. Відповідно до наказу №16 від 28.03.2017 за ОСОБА_7 закріплено службовий автомобіль «Форд-Транзит» р/н НОМЕР_4 та пунктом 3 вказаного наказу передбачено забезпечення зберігання службового автмобіля у неробочий час (з 18 год. 00 хв.) за адресою: м. Харків вул. Сидоренківська №3. Також пунктом 4 передбачено, що відсутність службового автомобіля у неробочий час за місцем його зберігання є підставою для застосування до працівника заходів стягнення.

У п.9 зазначеної вище постанови ВССУ вказано, що особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, не відповідає за шкоду, завдану цим джерелом, якщо доведе, що воно вибуло з його володіння внаслідок протиправних дій інших осіб (наприклад, у разі незаконного заволодіння транспортним засобом), внаслідок непереборної сили (наприклад, у разі стихійного лиха), а не з його вини.

Представником цивільного відповідача ПП «ОСОБА_15» не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що до ОСОБА_7 були застосовані заходи стягнення за відсутність службового автомобіля у неробочий час за місцем його зберігання, тобто ПП «ОСОБА_15» не встановило факт самовільного заволодіння ОСОБА_7 транспортним засобом «Форд-Транзит» р/н НОМЕР_4 та не притягло його до відповідальності.

Таким чином, посилання ПП «ОСОБА_15» на самовільне заволодіння ОСОБА_7 транспортним засобом «Форд-Транзит» р/н НОМЕР_4 є недоведеним.

Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_6 «Форд-Транзит» р/н НОМЕР_4 належить ПП «ОСОБА_15».

Відповідно до трудового договору №22-к від 28.03.2017 ОСОБА_7 прийнятий на посаду водія у ПП «ОСОБА_15».

Так як ОСОБА_7 19 травня 2017 року приблизно о 07 год. 45 хв. керував закріпленим за ним службовим транспортним засобом «Форд-Транзит» р/н НОМЕР_4, який належить ПП «ОСОБА_15», то відповідно до ч.2 ст.1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, підлягає відшкодуванню ПП «ОСОБА_15».

Щодо позовних вимог потерпілого ОСОБА_4

Так як суду не надано відповідних виписок з медичних карт про призначення ліків, назви яких містяться у копіях чеків на придбання, тобто неможливо встановити, що саме ці медичні препарати використовувалися під час лікування травм та ушкоджень, які були завдані внаслідок ДТП, то суд не бере до уваги зазначені письмові докази.

Таким чином, потерпілим не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження спричиненої йому майнової шкоди у розмірі 1082,91 грн.

Згідно ч.1 ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Пунктами 1,2 ч.2 ст.23 ЦК України передбачено, що моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів

Згідно ч.3 ст. 23 ЦК України, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно ч.1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Пунктом 1 ч.2 ст.1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

З урахуванням викладеного, виходячи з засад розумності, виваженості та справедливості та враховуючи характер, глибину моральних страждань, що носили характер простих переживань з приводу порушення, тривалості негативних наслідків, фізичному болю та стражданнях, які потерпілий зазнав у зв'язку з ушкодженням здоров'я,суд дійшов висновку, що заявлений потерпілим ОСОБА_4 позов про відшкодування моральної шкоди підлягає частковому задоволенню в розмірі 30000 гривень.

Будь-яких інших належних та допустимих доказів на підтвердження глибини та тривалості понесених моральних страждань та погіршення стану здоров'я потерпілого, суду не надано та не зазначено джерел їх здобуття.

Суд враховує, що в п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.95 року роз'яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Також в п. 7 зазначеної Постанови роз'яснено, що заподіяна моральна (немайнова) шкода відшкодовується тій фізичній чи юридичній особі, права якої були безпосередньо порушені протиправними діями (бездіяльністю) інших осіб.

Щодо позовних вимог ТОВ «Укравтотранс плюс».

Цивільним позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження завдання ТОВ «Укравтотранс плюс» майнової шкоди у розмірі 54200 гривень.

Наданий договір майнового найму (оренди) транспортного засобу №6/10 від 29.11.2011 року лише підтверджує факт правомірного використання ТОВ «Укравтотранс плюс» автобуса «Еталон» р/н НОМЕР_3.

Таким чином, суд відмовляє у задоволенні позову ТОВ «Укравтотранс плюс» за недоведеністю.

Щодо позовних вимог ОСОБА_14

Згідно полісу №АК/2596454 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ПП «ОСОБА_15» у ПрАТ «Страхова компанія «Юнівес» застрахувало транспортний засіб «Форд-Транзит» р/н НОМЕР_4. Страхова сума (ліміт відповідальності) на одного потерпілого за шкоду, заподіяну життю і здоров'ю, 200000 гривень, шкоду, заподіяну майну, 100000 гривень. Розмір франшизи 0 грн.

Згідно ст.979 ЦК України, за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору. Згідно абз.1 п.22.1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 1 липня 2004 року №1961-IV, у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Відповідно до ст.29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 1 липня 2004 року №1961-IV у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Згідно висновку судової автотоварознавчої експертизи №9060 від 01.06.2017, проведеної Харківським НДІСЕ ім засл. проф. М.С. Бокаріуса, вартість матеріальної шкоди, завданої автомобілю «Тойота Рав 4» р/н НОМЕР_2, складає 277570,27 грн.

Згідно п.22.1 ст.22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01 липня 2004 року №1961-IV, у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Так як страхова сума (ліміт відповідальності) на одного потерпілого за шкоду, заподіяну майну складає 100000 гривень, то зазначена сума підлягає стягненню з ПрАТ «Страхова компанія «Юнівес» на користь ОСОБА_14

Так як існує різниця між сумою відшкодування, визначеною Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», та фактичним розміром збитків, то відповідно ця різниця у розмірі 177570,27 грн (277570,27-100000=177570,27) має бути відшкодована ПП «ОСОБА_15»на користь ОСОБА_14

Згідно абз.1 п.24.1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01 липня 2004 року №1961-IV, у зв'язку з лікуванням потерпілого відшкодовуються обґрунтовані витрати, пов'язані з доставкою, розміщенням, утриманням, діагностикою, лікуванням, протезуванням та реабілітацією потерпілого у відповідному закладі охорони здоров'я, медичним піклуванням, лікуванням у домашніх умовах та придбанням лікарських засобів.

У зв'язку з цим, суд стягує з ПрАТ «Страхова компанія «Юнівес» на користь ОСОБА_14 відшкодування коштів на лікування у розмірі 695,65 грн.

Відповідно до ст.25 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01 липня 2004 року №1961-IV, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності потерпілим відшкодовуються не отримані доходи за підтверджений відповідним закладом охорони здоров'я час втрати працездатності. Доходи потерпілого оцінюються в таких розмірах: для працюючої особи (особи, яка працює за трудовим договором) - неотримана середня заробітна плата, обчислена відповідно до норм законодавства України про працю.

У зв'язку з цим, суд стягує з ПрАТ «Страхова компанія «Юнівес» на користь ОСОБА_14 втрачений заробіток у розмірі 2322,10 грн.

Відповідно до ст.261 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01 липня 2004 року №1961-IV, страховиком відшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров'я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров'ю.

У зв'язку з цим, суд стягує з ПрАТ «Страхова компанія «Юнівес» на користь ОСОБА_14 моральну шкоду у розмірі 5000 гривень.

Також суд на підставі ст.ст.23, 1167 ЦК України стягує з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_14 моральну шкоду у розмірі 5000 гривень

Відповідно до ст.ст.124, 126 КПК України, суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.

Керуючись ст.ст. 368, 370, 374, 376 КПК України, суд -

ухвалив

ОСОБА_7 визнати винуватим у пред'явленому обвинуваченні у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.286 КК України, та призначити йому покарання у виді 2 (двох) років обмеження волі з позбавлення права керування транспортними засобами строком на 1 (один) рік.

На підставі ст.75 КК України ОСОБА_7 звільнити від відбування призначеного основного покарання, якщо він протягом іспитового строку в 1 (один) рік не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки.

Відповідно до ст.76 КК України на період іспитового строку покласти на ОСОБА_7 такі обов'язки:

1) періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;

3) не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_4 задовольнити частково.

Стягнути з ПП «ОСОБА_15» на користь ОСОБА_4 моральну шкоду у розмірі 30000 гривень.

В іншій частині позову відмовити.

У задоволенні цивільного позову ТОВ «Укравтотранс плюс» відмовити.

Цивільний позов ОСОБА_14 задовольнити повністю.

Стягнути з ПрАТ «Страхова компанія «Юнівес» на користь ОСОБА_14:

-майнову шкоду за пошкодження автомобіля у розмірі 100000,00 грн;

-кошти на лікування у розмірі 695,65 грн;

-відшкодування втраченого заробітку у розмірі 2322,10 грн;

-моральну шкоду у розмірі 5000 грн.

Стягнути з ПП «ОСОБА_15» на користь ОСОБА_14 майнову шкоду за пошкодження автомобіля у розмірі 177570,27 грн.

Стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_14 моральну шкоду у розмірі 5000 гривень.

Стягнути з ОСОБА_7 на користь держави процесуальні витрати за проведення в Харківському НДІСЕ ім. засл. проф. М.С.Бокаріуса експертизи №9060 від 01.06.2017 року в розмірі 3714,00 грн. та за проведення НДЕКЦ при МВС України експертизи №663/17 від 09.08.23017 в розмірі 1186,44 грн.

Вирок може бути оскаржений до Апеляційного суду Харківської області через Дергачівський районний суд Харківської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку не подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору. Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Учаснику судового провадження, який не був присутній в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.

Суддя Є. А. Болибок