Ухвала суду № 73889014, 10.05.2018, Млинівський районний суд Рівненської області

№566/85/18

УХВАЛА

про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою

10 травня 2018 року смт. Млинів, Рівненської області Млинівський районний суд Рівненської області в складі:

головуючої судді Бандури А.П. ,

при секретарі Антонович М.Я.,

з участю прокурора Самсонова А.А.,

обвинуваченого ОСОБА_1

захисника обвинуваченого ОСОБА_1– адвоката ОСОБА_2,

представник потерпілої юридичної особи архівного відділу Млинівської РДА – ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_1 у кримінальному провадженні №12017180210000257, яке внесено до Єдиного реєстру судових розслідувань 10 липня 2017 року по обвинуваченню ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.185 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Млинівського районного суду Рівненської області знаходиться обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12017180210000257, яке внесено до Єдиного реєстру судових розслідувань 10 липня 2017 року по обвинуваченню ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.185 КК України.

10 травня 2018 року, до Млинівського районного суду Рівненської області надійшло клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_1, посилаючись на те, що ризики, передбачені п.п.1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які слугували підставою для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не зменшилися та продовжують існувати і на даний час.

В судовому засіданні, 10 травня 2018 року, обвинувачений ОСОБА_1 та захисник обвинуваченого ОСОБА_1 - адвокат ОСОБА_2 заперечували проти задоволення клопотання, просили замінити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, застосувавши більш м’який запобіжний захід у виді домашнього арешту.

Суд, заслухавши, думку учасників судового засідання, дослідивши докази, якими прокурор обґрунтовує наявність ризиків, вважає, що клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_1 підлягає до задоволення.

Ухвалою слідчого судді Млинівського районного суду від 29 листопада 2017 року підозрюваному ОСОБА_1 було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 30 днів з утриманням в СІЗО № 24 м. Рівне.

Ухвалою слідчого судді Млинівського районного суду від 26 грудня 2017 року ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту до 25 січня 2018 року.

Ухвалою слідчого судді Млинівського районного суду від 11 січня 2018 року ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 15 години 30 хвилин, 25 січня 2018 року.

Ухвалою судді Млинівського районного суду від 25 січня 2018 року ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 25 березня 2018 року.

Ухвалою судді Млинівського районного суду від 21 березня 2018 року ОСОБА_1 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 19 травня 2018 року.

Суд, дослідивши матеріали клопотання, вважає, що продовжує існувати ризик, передбачений п.1 ч. 1 ст.177 КПК України.

Наявність даного ризику підтверджується тим, ухвалою слідчого судді від 26 грудня 2017 року до підозрюваного ОСОБА_1 було обрано запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту строком на 1 місяць до 25 січня 2018 року, однак ОСОБА_1 не виконав своїх обов'язків щодо явки за викликом слідчого, оскільки отримавши повістки про виклик до слідчого на 04 січня 2018 року та 10 січня 2018 року, для проведення з ним слідчих дій, не з'явився.

(а.с.123-124 т.2. к/п №12017180210000257)

Враховуючи те, що ОСОБА_4, не має постійних занять та постійного джерела заробітку, стійких соціальних зв’язків, в разі визнання його винним судом, може бути засудженим до покарання у виді позбавлення волі, останній може вчинити переховування від органів досудового розслідування та суду, тобто встановлена наявність ризику, зазначеного у п.1 ч.1 ст.177 КПК України.

Крім цього в судовому засіданні встановлено, що згідно обвинувального акту ОСОБА_1 являється жителем ІНФОРМАЦІЯ_1., кв.46, однак в судовому засіданні, ні обвинувачений ОСОБА_1, ні його захисник - адвокат ОСОБА_2 не надали суду будь-яких доказів, які б свідчили про те, хто являється власником даного житла, як і не надали суду доказів того, що в силу свого стану здоров’я ОСОБА_1 не може утримуватися в СІЗО і на його утриманні перебувають неповнолітні діти та особи похилого віку.

У відповідності до Узагальнення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ судової практики щодо розгляду слідчим суддею клопотань про застосування заходів забезпечення кримінального провадження від 07 лютого 2014 року, вбачається, що у ч.5 ст.181 КПК України словосполучення «житло цієї особи» охоплює випадки, коли підозрюваний, обвинувачений: 1) є власником (співвласником) такого житла; 2) зареєстрований у такому житлі; 3) постійно або тимчасово проживає у такому житлі без реєстрації тощо.

При цьому правильною є практика слідчих суддів, які застосовують цей запобіжний захід у згаданих випадках, з’ясувавши при цьому думку власника житла (якщо він відомий) та оцінивши усі обставини в сукупності, у тому числі: міцність соціальних зв’язків підозрюваного, обвинуваченого у місці його постійного проживання; наявність у нього родини і утриманців тощо.

Також підтверджується наявність ризику, передбаченого п.5 ч. 1 ст.177 КПК України.

Підтвердженням такого висновку суду являється те, що ОСОБА_1, будучи неодноразово судимим, зокрема:

вироком Тернопільського міського суду від 30 листопада 1992 р. за ч.2 ст.140, ч.3 ст.140 КК України (в редакції 1960 року) до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки;

вироком Зборівського районного суду Тернопільської області від 26 квітня 1994 р. за ч.3 ст.140 КК України (в редакції 1960 року) до покарання у виді позбавлення волі на строк - 3 роки 6 місяців з конфіскацією 1/2 частини майна;

вироком Тернопільського міського суду від 16 жовтня 1996 р. за ч.2 ст.140 КК України (в редакції 1960 року) до покарання у виді позбавлення волі на строк - 3 роки;

вироком Тернопільського міського суду від 12 лютого 2001 р. за ч.2 ст.229-2, ч.2 ст.229-6 КК України (в редакції 1960 року) до покарання у виді позбавлення волі на строк - 5 років з конфіскацією майна;

вироком Тернопільського міського суду Тернопільської області від 06 листопада 2003 р. за ч.2 ст.185, ст.395 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк - 3 роки;

вироком Тернопільського міського суду Тернопільської області від 15 жовтня 2007 р. за ч.2 ст.309, ст.395 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк - 3 роки, звільненого від відбування покарання з іспитовим строком 2 роки 6 місяців;

вироком Пустомицького районного суду Львівської області від 12 грудня 2008 р. за ч.2 ст.309 КК України на 2 роки позбавлення волі, на підставі ст.71 КК України приєднано невідбуту частину покаранні і призначено остаточне покарання у виді 3 років 1 місяця позбавлення волі;

вироком Тернопільського міського суду від 11 листопада 2011 р. за ч.2 ст.185, ч.3 ст.185, ст.395 КК України до 5 років позбавлення волі, на підставі ст.71 КК України приєднано невідбуту частину покарання і призначено остаточне покарання у виді 5 років 6 місяців позбавлення волі, 17.04.2015 року звільненого з Державської виправної колонії Львівської області на підставі постанови Миколаївського районного суду Львівської області умовно-достроково з невідбутим покаранням 1 рік 2 місяці 16 днів позбавлення волі, ОСОБА_4, на шлях виправлення не став,в період незнятої та непогашеної судимості вчинив ряд нових злочинів.

(а.9-10 клопотання)

При вирішенні питання про продовження запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст.177 КПК України, враховуються вагомість наявних доказів про вчинення обвинуваченим ОСОБА_1 кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує у разі визнання його винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, в якому він підозрюється, відсутність у нього постійного місця роботи, відсутність соціальних зв’язків, репутація, майновий стан та наявність судимостей.

З врахуванням всіх встановлених у кримінальному провадженні обставин, є всі підстави стверджувати що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, зазначеним у клопотанні та забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого за допомогою більш м’якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою.

Зазначені ризики виправдовують продовження обраного відносно обвинуваченого запобіжного заходу, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини, відповідно до якої суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.

Обраний відносно обвинуваченого ОСОБА_1 запобіжний захід з урахуванням його тривалості у співвідношенні із тяжкістю обвинувачення на даний час не виходить за межі розумного строку.

Наявні наведені ризики є дійсними та триваючими, і вони виключають на даний час можливість зміни міри запобіжного заходу щодо обвинуваченого на більш м'який.

Беручи до уваги те, що ОСОБА_4 раніше судимий, обвинувачується у вчиненні злочинів, за які законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки, наявність достатніх даних, що існує ризик переховування від органів досудового розслідування та суду, ризик спроб підозрюваного вчинити інше кримінальне правопорушення, ризик ухилення підозрюваним від виконання процесуальних обов’язків, тобто перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, суд вважає, що більш м’який запобіжний захід для запобігання ризикам, зазначеним у клопотанні, не забезпечить виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов’язків.

Таким чином, вирішуючи клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_4, суд враховує наявність ризиків, передбачених пп.1,5 ч. 1 ст. 177 КПК, а також тяжкість покарання у кримінальних правопорушеннях, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_4, його вік, стан здоров’я і те, що він офіційно не працевлаштований, не має тісних соціальних зв’язків, раніше притягувався до кримінальної відповідальності за злочин, судимість за який не знята та не погашена у встановленому законом порядку, а тому дійшов висновку, що докази та обставини, на які посилався прокурор у клопотанні, дають достатні підстави вважати, що обвинувачений може вчинити інші кримінальні правопорушення, і тому застосування більш м’якого запобіжного заходу не забезпечить його належної процесуальної поведінки.

Згідно ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов’язків, а також запобігання спробам:

1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;

2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;

3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;

4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;

5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до вимог ст. 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов’язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: 1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; 3) вік та стан здоров’я підозрюваного, обвинуваченого; 4) міцність соціальних зв’язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; 5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; 6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого; 7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; 8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; 9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; 10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; 11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 на шлях виправлення не став, належних висновків для себе про необхідність дотримуватися правомірної поведінки не зробив і, у той час, коли, відповідно до вимог ст.ст. 88, 89 та ст. 90 КК України, його судимість не була погашена або знята у встановленому законом порядку, повторно вчинив нові умисні, корисливі злочини проти власності.

Водночас, у кримінальному провадженні №12017180040001267 від 26 жовтня 2017 року, яке розслідується слідчим СВ Дубенського ВП ГУНП в Рівненській області по факту крадіжки 26 жовтня 2017 року матеріальних цінностей, які знаходилися приміщенні Дубенської міської ради, що в м. Дубно, по вул. Замкова, 4, Рівненської області за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.185 КК України, ОСОБА_1 оголошено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 185 КК України.

Також, слід звернути увагу, що ОСОБА_1 відбував покарання в Державській виправній колонії Львівської області та був звільнений умовно- достроково з невідбутим строком 1 рік 2 місяці 16 днів.

Тобто, ОСОБА_1, нехтуючи діючим законодавством України, будучи неодноразово судимим, на шлях виправлення не став, висновків для себе не зробив, продовжив злочинну діяльність та вчинив нові корисливі злочини.

Окрім наявності ризику вчинити інший злочин, при продовженні строку запобіжного заходу ОСОБА_1 слід враховувати й інші обставини, а саме, відсутність у нього постійного місця роботи та джерел доходів, необхідних для забезпечення проживання та утримання, а також стійких соціальних зв’язків, які б могли стримати останнього від вчинення нових злочинів.

Згідно ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п’ятою статті 176 цього Кодексу.

Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як:

1) до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, - виключно у разі, якщо прокурором, крім наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу, буде доведено, що підозрюваний, обвинувачений не виконав обов’язки, покладені на нього при застосуванні іншого, раніше обраного запобіжного заходу, або не виконав у встановленому порядку вимог щодо внесення коштів як застави та надання документа, що це підтверджує;

2) до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до трьох років, виключно у разі, якщо прокурором, крім наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу, буде доведено, що, перебуваючи на волі, ця особа переховувалася від органу досудового розслідування чи суду, перешкоджала кримінальному провадженню або їй повідомлено про підозру у вчиненні іншого злочину;

3) до раніше не судимої особи, яка підозрюється чи обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до п’яти років, - виключно у разі, якщо прокурором, крім наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу, буде доведено, що перебуваючи на волі, ця особа переховувалася від органу досудового розслідування чи суду, перешкоджала кримінальному провадженню або їй повідомлено про підозру у вчиненні іншого злочину;

4) до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п’ять років;

5) до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки;

6) до особи, яку розшукують компетентні органи іноземної держави за кримінальне правопорушення, у зв’язку з яким може бути вирішено питання про видачу особи (екстрадицію) такій державі для притягнення до кримінальної відповідальності або виконання вироку, в порядку і на підставах, передбачених розділом ІХ цього Кодексу або міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України.

Слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов’язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов’язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

В ухвалі слідчого судді, суду зазначаються, які обов’язки з передбачених статтею 194 цього Кодексу будуть покладені на підозрюваного, обвинуваченого у разі внесення застави, наслідки їх невиконання, обґрунтовується обраний розмір застави, а також можливість її застосування, якщо таке рішення прийнято у кримінальному провадженні, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні:

1) щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування;

2) щодо злочину, який спричинив загибель людини;

3) щодо особи, стосовно якої у цьому провадженні вже обирався запобіжний захід у вигляді застави, проте був порушений нею.

Санкцією ч.3 ст.185 КК України передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до шести років, а тому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до ОСОБА_4може бути застосований.

Таким чином, в судовому засіданні з достовірністю встановлено, що зазначені прокурором ризики при обранні відносно ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не зникли, а продовжують існувати.

У відповідності до ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов’язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:

1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;

2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;

3) недостатність застосування більш м’яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Слідчий суддя, суд зобов’язаний постановити ухвалу про відмову в застосуванні запобіжного заходу, якщо під час розгляду клопотання прокурор не доведе наявність всіх обставин, передбачених частиною першою цієї статті.

Слідчий суддя, суд має право зобов’язати підозрюваного, обвинуваченого прибувати за кожною вимогою до суду або до іншого органу державної влади, визначеного слідчим суддею, судом, якщо прокурор доведе обставини, передбачені пунктом 1 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктами 2 та 3 частини першої цієї статті.

Якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті, слідчий суддя, суд має право застосувати більш м’який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного, обвинуваченого обов’язки, передбачені частиною п’ятою цієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання.

За змістом ч.3 ст.199 КПК України підставами продовження строку тримання під вартою є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що обвинувачений може перешкоджати кримінальному провадженню, які на час розгляду питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою не зменшились.

У відповідності до ч.1,3 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.

Незалежно від наявності клопотань суд зобов’язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та направляється уповноваженій службовій особі місця ув’язнення.

До спливу продовженого строку суд зобов’язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

Враховуючи вищенаведене, суд оцінивши в сукупності всі обставини, з метою запобігти спробам обвинуваченого ухилитися від суду, від виконання процесуальних дій, перешкодити встановленню істини у справі, враховуючи суспільну небезпечність кримінального правопорушення, яке йому інкримінується та імовірну можливість продовження обвинуваченим протиправної поведінки у подальшому, з урахуванням цілей п.1 ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, приходить до висновку про доцільність продовження обвинуваченому ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в межах строку, визначеного законом, на 60 днів.

У відповідності до ч.3 ст. 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляд тримання під вартою зобов’язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов’язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Оскільки, підстави передбачені ч.4 ст.183 КПК України про незастосування застави, як альтернативного запобіжного заходу (ч.4 ст.183 КПК України) відсутні, то суд вважає, з врахуванням матеріального стану підозрюваного, за необхідне визначити розмір застави – сімдесят прожиткових мінімумів для працездатних осіб та покласти на нього обов’язки передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України.

На підставі наведеного,

керуючись ст.ст. 176-178, 183

194, 199, 331 КПК України,

суд, -

УХВАЛИВ:

Клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_1– задовольнити.

Продовжити строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_1 строком на шістдесят днів з утриманням в СІЗО м. Рівне.

Визначити обвинуваченому ОСОБА_1 заставу, як альтернативний запобіжний захід, в розмірі сімдесяти прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

В разі внесення обвинуваченим ОСОБА_1 застави покласти на нього слідуючі обов’язки:

1) прибувати до визначеної службової особи із встановленою періодичністю;

2) не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу слідчого, прокурора або суду;

3) повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;

4) пройти курс лікування від наркотичної або алкогольної залежності;

5) докласти зусиль до пошуку роботи або до навчання.

Строк тримання ОСОБА_1 під вартою обчислювати з 13 години 00 хвилин, з 10 травня 2018 року.

Визначити строк дії ухвали до 13 години 00 хвилин, 08 липня 2018 року.

Ухвала оскарженню не підлягає. Заперечення проти неї може бути включене до апеляційної скарги на судове рішення.

Суддя Млинівського райсуду А.П. Бандура