Рішення № 73885937, 03.05.2018, Центральний районний суд м. Миколаєва

н\п 2/490/1683/2018 Справа № 490/1542/17

Центральний районний суд м. Миколаєва

_____________

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

03 травня 2018 року

Центральний районний суд м. Миколаєва у складі:

головуючого судді – Гуденко О.А.,

при секретарі – Кваші С.О.

за участі представника відповідача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві справу за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науковий інститут селекції», ОСОБА_1, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про переведення прав та обов'язків покупця та зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійні вимоги, ОСОБА_6, Товариство з обмеженою відповідальністю «Науковий інститут селекції», ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання права власності , –

В С Т А Н О В И В:

20 лютого 2017 року позивач звернувся до Центрального районного суду м. Миколаєва із позовом до відповідачів , якому просив перевести права та обовязки покупця відповідно до договорів, укладених 10 вересня 2015 року за № 17 про передачу (продаж) права власності на ботанічний таксон соняшник однорічний «ДОЗОР» за свідоцтвом № 140845 Державної ветеринарної та фіто санітарної служби України та патентом № 140536; за № 18 про передачу (продаж) права власності на ботанічний таксон соняшник однорічний «Кардинал» за свідоцтвом № 140846 Державної ветеринарної та фітосанітарної служби України та патентом № 140537; за № 19 про передачу (продаж) права власності на ботанічний таксон льону низького «Версаль» за свідоцтвом № 150168 Державної ветеринарної та фіто санітарної служби України та патентом № 150230 - між ТОВ «Науковий інститут селекції» (далі - є ТОВ «НІС»), в особі директора ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , за якими виключні майнові права інтелектуальної власності на вищевказані сорти рослин були передані ОСОБА_1 - на ОСОБА_2 та визнати його власником майнових прав інтелектуальної власності на зазначені сорти рослин та володільцем відповідних Патентів.

В обгрунтування позову посилається на те, що рішенням Центрального районного суду м.Миколаєва та рішенням апеляційного суду Миколаївської області у справі № 490/7017/16 встановлено, що він як один з селекціонерів сортів рослин має переважне право на одержання майнових прав та патентів та має намір їх одержати , про що звертався з відповідною заявою до Держфітослужби 07.10.2015 року Проте згодом дізнався, що еез його повідомлення за три місяці та без його згоди вказані сорти продані ТОВ "НІС" ОСОБА_1

Враховуючи те, що він як співавтор сортів рослин невчасно повідомлений про відчуження майнових прав на сорти рослин, його переважне право на їх одержання порушено та порушено право стати правонаступником власника сорту. В вищезазщначеному рішенні суду апеляційної інстанції йому було зазначено про невірно обраний спосіб захисту порушеного права та розяснено , що він має право на захист свого права у інший спосіб, а саме за аналогією закону відповідно до положень ст. 362 ЦК України.

В березні 2017 року відповідач надав суду заяву про застосування наслідків спливу строків позовної давності з тих підстав, що про порушення свого права ОСОБА_2 був обізнаний ще в жовтні 2015 року, про що свідчить його заява до Держсортслужби .Отже , оскільки ні у тримісячний термін , передбачений ЗУ "Про реєстрацію прав на сорти рослин" ( до лютого 2016 року) , ні у термін одного року за аналогією ст. 362 ЦК України ( до жовтня 2016 року) від того моменту, як достеменно дізнався про порушення свого переважного права на придбання майнових прав - з даним позовом до суду не звернувся і доказів поважності причин пропуску не надав.

Також в березні відповідач надав письмові заперечення на позов, в яких , крім посилання на втрату позивачем свого переважного права на придбання цих прав внаслідок пропуску тримісячного терміну, передбаченого ЗУ "Про реєстрацію прав на сорти рослин" на подачу відповідної заяви з моменту, як дізнався про відчуження цих прав, посилався також на те, що за аналогією ст. 362 ЦК України з таким позовом може звернутися лише співвласник майна , проте ОСОБА_2 не є співвласником майнових прав на сорти рослин, адже одноосібним власником майнових прав є ТОВ "НІС", що підтверджується відповідними Патентами.

Ухвалою суду від 10 липня 2017 року прийнято зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи ТОВ "НІС", ОСОБА_3, ОСОБА_4., ОСОБА_5, ОСОБА_6 , в якій він просить визнати за ним виключне майнове право власності на сорт рослини соняшнику однорічного Кардинал, набутого у ТОВ "НІС" за договром № 17 від 10 травня 2015 року , на сорт рослини соняшнику однорічного Дозор , набутого у ТОВ "НІС" за договром № 18 від 10 травня 2015 року, на сорт рослини льону низького Версаль , набутого у ТОВ "НІС" за договром № 19 від 10 травня 2015 року, - та обєднано в одне провадження з первісним позовом.

В обгрунтування зустрічного позову посилається на ст. 392 ЦК України та на те, що рішенням апеляційного суду Миколаївської області у справі № 490/7017/16 року встановлено чинність вказаних договорів .Проте позивач за первісним позовом ОСОБА_2, не визнаючи його майнові права на ці сорти, перешкоджає йому, як добросовісному набувачу майнових прав, зареєструвати їх та отримати відповідні патенти (власника майнових прав на сорти рослин) на ім'я ОСОБА_1

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_7 проти задоволення первісного позову заперечував з викладених у відзиві підстав, а також підтримав свою заяву про застосування строку позовної давності, зазаначивши про відсутность жодної поважної причини пропуску цього строку.

Позивач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_8Л, а також представник третьої особи без самостійних вимог ОСОБА_6 -ОСОБА_8 просили розглядати справу у їх відсутність , про задоволення первісного позову з викладених в ньому підстав, та просили відмовити у задволенні зустрічного позову. Підтримали свою заяву про поновлення пропущеного строку позовної давності.

Представник відповідача ТОВ "НІС" надав суду заяву про визнання первісного позову.

Від третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на пердмет спору, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , ОСОБА_5 надійшли заперечення, в яких зазначено, що вимоги позивача ґрунтуються щодо переважного права на майнові права на вказані сорти , проте вони мають такі самі права, як і інші співавтори, проте ОСОБА_9 не повідомляв їх про намір звернутися до суду з цим позовом, адже це також спосіб набуття права власності на ці сорти. Крім того, вони вже висловили свою позицію на користь ОСОБА_1 щодо відчуження майнових прав сортів рослин «Дозор», «Кординал», «Версаль» на його користиь, проте надати згоду на відчуження майнових прав на користь ОСОБА_2 вони категорично були б проти.

Заслухавши пояснення учасників процесу та дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.

Як підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_2 є одним із співавторів наступних сортів рослин: ВЕРСАЛЬ льон низький, номер заявки 12015001 (свідоцтво про авторство № 150150); ДОЗОР соняшник однорічний номер заявки 10017076 (свідоцтво про авторство № 140852); КАРДИНАЛ соняшник однорічний номер заявки 10017077 (свідоцтво про авторство № 140853). ОСОБА_6 є одним із співавторів таких сортів рослин: ДОЗОР соняшник однорічний (свідоцтво про авторство № 140852) та КАРДИНАЛ соняшник однорічний (свідоцтво про авторство № 140853).

Співавторами зазначених сортів рослин є: Версаль льон низький, номер заявки 12015001 (свідоцтво про авторство № 150150) – ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_1 ; Дозор соняшник однорічний номер заявки 10017076 (свідоцтво про авторство № 140852) – ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_4, ; Кардинал соняшник однорічний номер заявки 10017077 (свідоцтво про авторство № 140853) – ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_4 .

Власником майнових прав інтелектуальної власності на поширення сорту та володільцем патентів на вищевказані сорти рослин є ТОВ «НІС» , що підтверджується наступними документами: сорту рослин ВЕРСАЛЬ льон низький номер заявки 12015001 - свідоцтво № 150168 про державну реєстрацію сорту рослин, дата державної реєстрації 05.02.2015 та патенту № 150230, дата державної реєстрації майнових прав інтелектуальної власності на сорт рослин 22.01.2015; сорту рослин ДОЗОР соняшник однорічний номер заявки 10017076 - свідоцтво № 140845 про державну реєстрацію сорту рослин, дата державної реєстрації 24.06.2014 та патенту № 140536, дата державної реєстрації майнових прав інтелектуальної власності на сорт рослин 24.06.2014; сорту рослин КАРДИНАЛ соняшник однорічний номер заявки 10017077 - свідоцтво № 140846 про державну реєстрацію сорту рослин, дата державної реєстрації 24.06.2014 та патенту № 140537, дата державної реєстрації майнових прав інтелектуальної власності на сорт рослин 24.06.2014.

10 вересня 2015 року за Договором № 17 про передачу (продаж) права власності на ботанічний таксон соняшник однорічний «ДОЗОР» за свідоцтвом № 140845 Державної ветеринарної та фіто санітарної служби України та патентом № 140536, Договором № 18 про передачу (продаж) права власності на ботанічний таксон соняшник однорічний «КАРДИНАЛ» за свідоцтвом № 140846 Державної ветеринарної та фітосанітарної служби України та патентом № 140537, Договором № 19 про передачу (продаж) права власності на ботанічний таксон льону низького «ВЕРСАЛЬ» за свідоцтвом № 150168 Державної ветеринарної та фіто санітарної служби України та патентом № 150230 укладеними між ТОВ "НІС" в особі директора ОСОБА_3 (Власник) та ОСОБА_1 (Правонаступник) виключні майнові права інтелектуальної власності на вищевказані сорти рослин були передані ОСОБА_1 В той же день були складені ОСОБА_8 примання-передачі обєкту майнових прав за цими Договорами, відповідно до змісту яких директор ТОВ "НІС" передала покупцю ОСОБА_1 Свідоцтва та Патент на вказані сорти, що підтверджують виключні майнові права на сорт рослини і які передані повіністю відповідно до умов Договору.

Як вбачається з квитанцій № 61, 62 від 13.10.2015 року ОСОБА_1 сплатив на користь ТОВ "НІС" 22 000 грн за виключні майнові права по Договору № 17 та 18 від 10.09.2015 р. відповідно , та квитанції № 64 від 13.10.2015 року ОСОБА_1 сплатив на користь ТОВ "НІС" 12 000 грн за виключні майнові права по Договору № 19 від 10.09.2015 р.

ОСОБА_2 до Державної ветеринарної та фітосанітарної служби України ( далі-Держфітослужба) була направлена 07 жовтня 2015 року нотаріально посвідчена заява про те, що він як один з селекціонерів сортів рослин, має переважне право на одержання майнових прав і патентів та має намір їх одержати , в зв'язку з чим просить не приймати та повертати заявникові будь-які договори про передачу виключних майнових прав на сорти рослин , де він є одним з селекціонерів , без належного його повідомлення про наміри їх відчуження власником.

Також з метою недопущення реєстрації цих оспорюваних договорів в Державній ветеринарній та фітосанітарній службі одним з співавторів ОСОБА_6 також 9 листопада 2015 року та 28 грудня 2015 року були складені нотаріально посвідчені заяви, надіслані на адресу Державної ветеринарної та фітосанітарної служби України, з проханням відмовляти у прийнятті вищевказаних договорів для реєстрації, як таких, що не відповідають вимогам діючого законодавства .

В подальшому , 25 грудня 2015 року, тобто більше ніж через три місяці після укладення оспорюванних договорів до позивача та інших співавторів звернулось ТОВ «НІС» з проханням надати відповідь чи бажали вони скористатись своїм переважним правом стати правонаступниками ТОВ «НІС» щодо майнових прав інтелектуальної власності на вказані сорти рослин , на що ОСОБА_6 була надана відповідь, що він також бажає стати правонаступником майнових прав інтелектуальної власності на ці сорти рослин .

Інші співавтори ( треті особи у даній справі) надали свої нотаріально посвідченні заяви-згоди на передачу майнових прав на сорти рослин лише після відмови компетентного органу у реєстрації оспорюваних договорів протягом січня-лютого 2016 року , і саме на передачу цих справ конкретно ОСОБА_1

Так, згідно із ч.1 ст. 40 Закону України «Про охорону прав на сорти рослин» володілець патенту має право передавати свої майнові права на сорт на підставі договору будь-якій особі, яка стає його правонаступником.

Відповідно до ч. 1 ст. 50 Закону чинність майнових прав інтелектуальної власності на сорт рослин і патенту, що засвідчує це право припиняється достроково у разі відмови володільця патенту від нього у порядку, визначеному статтею 51 цього Закону.

Так, ч.1 ст. 51 Закону передбачено, що володілець патенту має право відмовитися від майнових прав інтелектуальної власності на сорт рослин і патенту, що засвідчує ці права, шляхом подання письмового повідомлення до Компетентного органу.

Відповідно до ч. 4 ст. 51 Закону володілець патенту, який має намір відмовитися від майнових прав інтелектуальної власності на сорт рослин і патенту і водночас не є автором сорту (селекціонером), зобов'язаний повідомити автора про цей намір. У цьому випадку автор сорту має переважне право на одержання майнових прав інтелектуальної власності на сорт рослин і патенту впродовж трьох місяців від дати отримання ним повідомлення.

Таке ж положення закріплене і в абз. 2 п. 1.3 Інструкції «Про реєстрацію договору про передачу майнового права на сорт і договору про передачу права на використання сорту», затвердженої наказом Міністерства аграрної політики України 21.02.2003 № 244 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 8 серпня 2003 року за № 698/8019 (далі - Інструкція), а саме - власник сорту, який не є автором сорту, може передати майнове право на сорт будь-якій фізичній або юридичній особі, попередньо повідомивши про це автора (авторів) сорту. У цьому разі автор (автори) сорту має переважне право на одержання майнового права і патенту впродовж трьох місяців від дати отримання ним (ними) повідомлення.

Отже, зі змісту вищезазначених положень Закону та Інструкції вбачається, що автору сорту надсилається письмове повідомлення з підтвердженням про отримання і автор повинен дати письмову згоду.

При цьому суд не може погодитись з твердженням представника відповідача на те, що зі ОСОБА_2 було узгоджено питання про відчуження прав на сорти рослин при укладенні нотаріально посвідченого Договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі від 23 жовтня 2015 року, в п. 7.3 якого зазначено, що останній взяв на себе обов'язок не чинити перешкод у відчуженні майнових прав за спірними правочинами з ТОВ «НІС» та ОСОБА_1 , адже цей договір було укладено майже через півтора місяці після укладення договорів відчуження і ОСОБА_2 при укладенні цього господарського договору діяв як співвласник ТОВ «НІС» , а не як автор сорту.

Належних і достеменних доказів завчасного, за три місяці до дати їх відчуження, повідомлені про намір власника передати свої виключні майнові права інтелектуальної власності ТОВ «НІС» позивача про намір продажу майнових прав ОСОБА_1 - відповідачем суду не надано.

Рішенням Центрального районного суду м.Миколаєвавід 12 жовтня 2016 року по справі № 490/7017/16-ц задоволено позов ОСОБА_2 ( з яким він звернувся до суду в липні 2016 року) та третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги, ОСОБА_6 про визнання договорів недійсними . Визнано недійсними вищезазначені Договори №17,№ 18, №19 від 10 вересня 2015 року .

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 19 січня 2017 року - рішеня суду першої інстанції скасоване, та у задоволенні позовів ОСОБА_2 та ОСОБА_6В, відмовлено.

При цьому, як слідує з вказаного рішення апеляційного суду, суд дійшов висновку про те, що при укладенні вищевказаних договорів з боку директора ТОВ «НІС», положення закону щодо попереднього письмового повідомлення авторів сорту про намір передати виключні майнові права інтелектуальної власності дотримані не були. Автори були повідомлені ТОВ «НІС» про намір відмовитися від майнових прав інтелектуальної власності на сорт рослин і патенту після укладення договору, що свідчить про недодержання вимог закону на момент укладення договору.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду Миколаївської області зазначила, що суд першої інстанції вирішуючи спір та встановивши, що права позивачів порушені, не звернув належної уваги на зазначені положення закону та норми права, які регулюють спірні правовідносини та дійшов помилкового висновку про можливість задоволення вимог позивачів у обраний ними спосіб.

Так, з аналізу положень ст. ст. 1, 40, 50 та 51 Закону України «Про охорону прав на сорти рослин», вбачається, що неодержання власником сорту, який не є автором сорту, вимог закону щодо повідомлення автору сорту про намір передати майнове право на сорт будь-якій фізичній або юридичній особі не є підставою для визнання договору про передачу майнових прав на сорт рослин недійсним.

Порядок захисту прав автору сорту рослин Законом України «Про охорону прав на сорти рослин» не врегульовано.

В той же час, відповідно до ч. 8 ст. 8 ЦПК України ( в редакції на час ухвалення рішення) якщо спірні відносини не врегульовано законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону).

Так, ст. 362 ЦК України передбачено переважне право купівлі частки у справі спільної часткової власності. Порушення передбаченого ст. 362 ЦК України переважного права купівлі-продажу у праві спільної часткової власності не є підставою для визнання правочину недійсним. Інші співвласники у цьому випадку вправі вимагати переведення на них прав і обов'язків покупців. Проте, позивачі, вважаючи свої права як авторів сортів рослин порушеним, обрали такий спосіб, який не відповідає способу захисту порушеного права.

З тих підстав, що позивач, первинно звертаючись до Центрального районного суду м.Миколаєва з вимогами визнання недійсними договорів № 17-19, що відбулося в межах річного строку позовної давності, був впевнений, що обрав правильний спосіб захисту порушеного переважного права, а про такий спосіб захисту, як переведення прав покупця йому об'єктивно стало відомо після ухвалення апеляційним судом рішення 19 січня 2017 року, що фактично було наслідком відсутності чіткого порядку захисту переважного права автору сорту, що не врегульовано ч.4 ст. 51 ЗУ "Про охорону прав на сорти рослин" . Вважає, що вищевказані обставини, а саме обрання позивачем неналежного способу захисту не дають підстави вважати, що позивач зневажливо ставиався до питання захисту своїх прав та свідчать про поважність причин пропуску , отже просить про повлення строку позовної давності на звернення до суду з цими вимогами.

В ході розгляду справи відповідачем та його представником було заявлено про застосування позовної давності.

Згідно з ч. 3, 4, 5 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Відповідно до частини 5 ст. 267 ЦК , якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Наявність поважних причин, які б перешкоджали своєчасному зверненню до суду за захистом своїх прав, має довести позивач.

Такими причинами мають бути обставини непереборної сили, які обєктивно перешкоджали ОСОБА_2 звернутися до суду за захистом своїх прав в період з жовтня 2015 по жовтень 2016 рік.

З огляду на вказані вище обставини, суд доходить до висновку, що по справі відсутні будь-які поважні причини, які б обєктивно перешкоджали позивачу ОСОБА_2 своєчасно звернутися з позовними вимогами, зазначеними у позовній заяві, яка розглядається у цьому провадженні. Адже юридична необізнаність і невірне трактування норм права, відсутність чіткого законодавчого врегулювання певних питанб не є поважною причиною для пропуску строку на звернення до суду.

Вирішуючи питання щодо поновлення строку, суд враховує практику Європейського Суду з прав людини, яка є джерелом права в Україні. Відповідно до рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ільхан проти Туреччини» правило встановлення обмежень доступу до суду в зв`язку з пропуском строку звернення до суду повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.

Так, у п. 59 Рішення ЄСПЛ у справі «Ільхан проти Туреччини» зазначено, що «59. Суд підкреслює, що при застосуванні норми про вичерпання усіх засобів правового захисту має бути належним чином враховано те, що таке застосування здійснюється в рамках механізму захисту прав людини, на створення якого погодились держави - учасники Конвенції. Відповідно, він визнає, що п. 1 ст. 35 має застосовуватись з певною гнучкістю та без надмірного формалізму. Суд також визнає, що норма про вичерпання не є ані абсолютною, ані такою, що застосовується автоматично для того, щоб перевірити, чи була вона дотримана, необхідно звернутися до обставин конкретної справи. Це, означає, що суд має керуватися не тільки існуваннямформальних засобів захисту в правовій системі держави-учасника Конвенції, але й обстановкою, у якій вони діють, а також обставинами життя заявника. Він також має перевірити, чи зробив в обставинах цієї справи заявник все, що розумно могло від нього або очікуватися, що б вичерпати всі внутрішні засоби правового захисту».

На відміну від Ільхана, позивач обєктивно мав всі можливості своєчасно, в межах строку позовної давності, звернутися до суду за захистом своїх прав, якщо вважав, що вони порушені.

Також в даному випадку правильним є застосування п. 137 Рішення ЄСПЛ у справі «Волков проти України», у якій суд зазначив, що:

«Суд вважає, що строки давності слугують кільком важливим цілям, а саме: забезпеченню юридичної визначеності та остаточності, захисту потенційних відповідачів від не заявлених вчасно вимог, яким може бути важко протистояти та запобігти будь-якій несправедливості, яка могла б виникнути, якби від судів вимагалося виносити рішення щодо подій, що мали місце у віддаленому минулому, на підставі доказів, які через сплив часу стали ненадійними та неповними (див. рішення від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгз та інші проти Сполученого Королівства» (Stubbings and Others v. the United Kingdom), n. 51, Reports 1996-IV)».

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ч.2 ст. 258 цього Кодексу, позовна давність в один рік застосовується , зокрема, до вимог про переведення на співвласника прав та обовязків покупця у разі поршення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності ( ст. 362 ЦК України)

За ст. 261 ЦК, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 267 ЦК , позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За таких обставин, враховуючи, що позивач звернувся до суду з вказаним позовом в січні 2017 року, суд дійшов до висновку, що строк позовної давності, в межах якого позивач повинен був звернутися до суду за захистом своїх прав пропущений, про що було заявлено представником відповідачів до ухвалення рішення, а відтак згідно з ч. 4 ст. 267 ЦК України у позові слід відмовити у звязку із спливом позовної давності.

При цьому судова колегія ще раз окремо звертає увагу на те, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинне тлумачитись на користь обох сторін у справі та у світлі преамбули конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство праваспільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, згідно з яким поновлення строку зі спливом значного періоду часу, можливе лише коли його пропуск зумовлений особливими й непереборними обставинами (див. рішення ЄСПЛ у справі «Рябих проти Росії», «Пономарьов проти України»), а його поновлення без встановлення наведених обставин є неможливим та таким що порушить зазначений принцип.

Що стосується вимог зустрічного позову, то цей позов не підлягає задволеннюз наступних підстав.

Так, в обгрунтування своїх вимог ОСОБА_1 посилається на те, що придбання ним майнових прав інтелектуальної власності за договорами № 17, № 18 та № 19 про передачу (продаж) права власності на ботанічні таксони соняшнику однорічного «Дозор» та «Кардинал» , льону низького "Версаль" відбулося за чинними та повністю виконанами на час розгляду справи договорами.

Проте ОСОБА_2, звернувшись до нього з позовом про переведення прав покупця, та позиція належного йому підприємства ТОВ "НІС" перешкоджає йому, як добросовісному набувачу майнових прав на сорти рослин , зареєструвати їх та отримати відповідні патенти ( власника майнових прав на сорти рослин) на своє ім'я, своїми діями ОСОБА_2 перешкоджає його комерційному використанню набутих майнових прав відповідно до обов'язкової реєстрації за положеннями ЗУ "Про охорону прав на сорти рослин" .

Так, ст. 15 та 16 ЦК України передбачено право особи на звернення до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання , у спосіб передбачений законом.

Звертаючиь до суду, позивач вважає , що належним способом захисту порушеного права є визнання виключного майнового права ОСОБА_1 на вищезазначені сорти рослин, набуті ним на підставі Договорів № 17-19 від 10.09.2015 року.

Проте позивач , вважаючи свої права як власника майнових прав на сорти рослин порушеним, обрав такий спосб , який не відповідає способу захисту порушеного права - що є підставою для відмови у задоволенні зустрічного позову.

Так, згідно положень ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Оскільки, як зазначає сам позивач за зустрічним позовом, неправомірність вказаних договорів наразі не встановлена, ним не доведена необхідінсть захисту його прав саме у обраний ним спосіб визнання за ним права власності на те, що він набув за цими договорами.

Сам факт звернення ОСОБА_2 до суду з цим позовом є реалізацією його права, наданого Конституцією України на судовий захист, проте не тягне за собою право відповідача за його позовом на визнання за ним додатково право власності в судовому порядку з зустрічним позовом, заявленим саме до ОСОБА_2

Відповідно до ст. 420 ЦК України до одних із об’єктів права інтелектуальної власності належить сорт рослини.

Згідно ст. 427 ЦК України, майнові права інтелектуальної власності можуть бути передані відповідно до закону повністю або частково іншій особі.

Згідно п. п. 4, 5 ч. 1, ч. 2 ст. 1107 ЦК України, розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності здійснюється на підставі договорів про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності; інших договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності.

Договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності укладається у письмовій формі.

Відповідно до ст.40 ЗУ «Про охорону прав на сорти рослин» володілець патенту має право передати свої майнові права на сорт на підставі договору будь-якій особі, яка стає його правонаступником.

Відповідно до ч. 2 ст. 1114 Цивільного кодексу України факт передання виключних майнових прав інтелектуальної власності, які відповідно до цього Кодексу або іншого закону є чинними після їх державної реєстрації, підлягає державній реєстрації.

Щодо відсутності реєстраційних дій відповідно до ЗУ "Про охорону прав на сорти рослин" , то жодних вимог до компетентного державного органу, який здійснює ці дії (Міністерства аграрної політики та продовольства України ), вимоги зустрічного позову не містять.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України , судові витрати відшкодуванню сторонам не підлягають.

Керуючись ст.ст. 12, 81, 89, 259, 263-265 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науковий інститут селекції», ОСОБА_1 про переведення прав та обов'язків покупця — відмовити за пропуском строку позовної давності.

У задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності – відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Миколаївської області протягом 30 днів з дня складання повного тексту рішення суду.

Суддя Гуденко О.А.

Повний текст рішення суду складено 08 травня 2018 року.