Постанова № 73882746, 03.05.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 372/3541/16-ц Головуючий у І інстанції Потабенко Л. В.Провадження № 22-ц/780/1636/18 Доповідач у 2 інстанції Верланов С. М.Категорія 20 03.05.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

03 травня 2018 року апеляційний суд Київської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді - Верланова С.М.,

суддів - Приходька К.П., Олійника В.І.,

за участю секретаря - Вергелес О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 18 січня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання недійсним договору дарування,

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання недійсним договору дарування на підставі ст.234 ЦК України.

Позовна заява ОСОБА_2 мотивована тим, що нещодавно йому стало відомо, що 31 січня 2014 року відповідач ОСОБА_3 уклав договір дарування належної йому на праві власності земельної ділянки площею 0,2004 га, кадастровий номер НОМЕР_1, що знаходиться по АДРЕСА_1, своїй дружині ОСОБА_4

Позивач вважав, що вказаний договір є фіктивним, оскільки укладений відповідачами з метою ухилення від виконання судового рішення, а саме, рішення Печерського районного суду м. Києва від 21 червня 2012 року, яке ухвалою апеляційного суду м.Києва від 15 січня 2013 року залишене без змін, згідно з яким стягнуто з ОСОБА_3 на його користь 1/2 частину отриманого доходу від використання спільного майна у розмірі 590 480 грн. Зазначав, що постановою державного виконавця відділу державно виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у м. Києві від 05 березня 2013 року було відкрито виконавче провадження з примусового виконання рішення Печерського районного суду м. Києва від 21 червня 2012 року з накладенням арешту на все майно боржника. Також вказував, що у зв'язку з невиконанням ОСОБА_3 зазначеного рішення суду, він звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення доходу від використання майна, що є у спільній частковій власності, у розмірі 205 264 грн. 88 коп., інфляційних втрат, 3% річних у розмірі 30 061 грн. 93 коп. та ухвалою Печерського районного суду м.Києва від 23 грудня 2013 року було відкрито провадження у цивільній справі №757/27943/13-ц за його позовом.

Посилаючись на те, що договір дарування земельної ділянки від 31 січня 2014 року укладений відповідачем з метою ухилення від виконання рішення Печерського районного суду м. Києва від 21 червня 2012 року, унеможливлення виконання у майбутньому рішення Печерського районного суду м. Києва, яке буде прийнято у справі 757/27943/13-ц, та без наміру створення правових наслідків, обумовлених цим договором дарування, позивач просив: визнати недійсним відповідно до ст.234 ЦК України договір дарування земельної ділянки площею 0,2004 га, кадастровий номер НОМЕР_1, що розташована по АДРЕСА_1, посвідченого 31 січня 2014 року приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Щур Н.Р. за номером 206, з моменту його укладення; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 10549265 від 31 січня 2014 року, прийняте приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Щур Н.Р.; скасувати записи про право власності на земельну ділянку 4526005 від 31 січня 2014 року, внесені до державного реєстру речових прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Обухівського нотаріального округу Київської області Щур Н.Р. згідно рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 10549265 від 31 січня 2014 року.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 18 січня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження умов фіктивності оспорюваного правочину. Суд дійшов висновку, що оспорюваний договір дарування земельної ділянки не є фіктивним, оскільки юридичні наслідки після укладення договору дарування досягнуті, право власності на земельну ділянку від ОСОБА_3 перейшло до ОСОБА_4 Також судом враховано, що на момент укладення оспорюваного правочину арешт на майно боржника накладено не було, оскільки постанова про відкриття виконавчого провадження від 05 березня 2013 року в частині накладення арешту виконана не була. Крім того, суд дійшов висновку, що позивачем не надано доказів на підтвердження порушення його прав та законних інтересів у зв'язку з укладенням оспорюваного договору дарування.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції,ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову. посилаючись на не повне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, щосуд першої інстанції не дав належної оцінки наданим позивачем доказам на обґрунтування позовних вимог, а саме, копіям судових рішень, постановам державної виконавчої служби про відкриття виконавчих провадження щодо примусового виконання судових рішень та заяві представника відповідача про ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження, а тому вважає, що суд дійшов помилкового висновку про недоведення позивачем обставин, що мають значення для справи. Вказує, що судом не враховано, що вказаними вище доказами підтверджується, що метою укладення відповідачем ОСОБА_3 оспорюваного договору дарування земельної ділянки є уникнення ним від виконання судових рішень. Будь-якого іншого майна, за рахунок якого можливо виконання рішення суду, у відповідача не має. Також зазначає, що відповідачі не надали суду доказів на спростування доводів позивача.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_3 зазначає, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 є необґрунтованими та не спростовують висновків суду про відсутність правових підстав для відмови у задоволенні позову. Зазначає, що виконавче провадження з примусового виконання судового рішення, на яке посилається позивач, було відкрите 05 березня 2013 року, а оспорюваний договір дарування був укладений 31 січня 2014 року, тобто, майже через рік. Дана постанова не була направлена державним виконавцем для виконання, однак позивач не оскаржував рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця у встановленому законом порядку. Також вважає, що посилання позивача в апеляційній скарзі на те, що будь-якого іншого майна у відповідача не має, за рахунок якого можливо виконання рішення суду, є безпідставними, оскільки державним виконавцем в рамках виконавчого провадження накладено арешт на належний відповідачу автомобіль. Крім того, відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження» державним виконавцем може бути звернуто стягнення на пенсію та інші доход відповідача. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст.ст.12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що рішенням Печерського районного суду м. Києва від 21 червня 2012 року, яке ухвалою апеляційного суду м. Києва від 15 січня 2013 року залишене без змін, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 1/2 частину отриманого доходу від використання спільного майна в розмірі 590 480 грн. та судові витрати у розмірі 3 282 грн. (а.с.17-21, т.1).

Постановою державного виконавця державної виконавчої служби Дарницького управління юстиції від 05 березня 2013 року відкрито виконавчого провадження № 36872653 з примусового виконання виконавчого листа № 2-5051/11, виданого 11 лютого 2013 року Печерським районним судом м.Києва, про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованість в загальній сумі 593 762 грн. Цією ж постановою накладено арешт на все майно, що належить боржнику у межах суми звернення стягнення та заборонено ОСОБА_3 відчуження будь-якого майна, що йому належить у межах суми боргу. Постановлено накласти арешт з моменту надходження постанови в органи та установи, які посвідчують договори відчуження майна чи провадять його перереєстрацію на іншого власника (а.с.178, т.1).

Також судом першої інстанції встановлено, що рішенням Печерського районного суду м. Києва від 17 березня 2014 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 1/2 частину доходу, отриманого від використання спільного майна за період з червня 2012 року по лютий 2013 року, включно, із врахуванням інфляційних втрат та 3 % річних за період по жовтень 2013 року, всього в розмірі 205 264 грн. 88 коп., з яких: 197 777 грн. 25 коп. 1/2 частина доходу, отриманого від використання спільного майна за період з червня 2012 року по лютий 2013 року включно, 1 450 грн. 37 коп. інфляційних втрат за період з червня 2012 року по жовтень 2013 року, 6 037,26 грн. 3% річних за користування чужими грошима протягом червня 2012 року - жовтня 2013 року. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 інфляційні втрати та 3% річних у зв'язку з несплатою боргу в розмірі 590 480 грн., що виник згідно рішення Печерського районного суду м. Києва від 21 червня 2012 року, за період з червня 2012 року по жовтень 2013 року в розмірі 30 061 грн. 93 коп., з яких: 4 723 грн. 84 коп. інфляційних втрат та 25 338 грн. 09 коп. 3% річних за користування чужими грошима. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 2 353 грн. 27 коп. (а.с. 22-23, т.1).

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 17 червня 2014 року рішення Печерського районного суду м. Києва від 17 березня 2014 року в частині визначення розміру доходу за період по січень 2013 року включно та сум, передбачених ст. 625 ЦК України нарахованих на цей дохід змінено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 1/2 частину доходу, отриманого від використання спільного майна за період з червня 2012 року по січень 2013 року, включно, без урахування інфляційних втрат та з врахуванням 3% річних за період по 30 жовтня 2013 року, всього в розмірі 193 577 грн. 27 коп., з яких: 175 802 грн. 1/2 частина доходу отриманого від використання спільного майна за період з червня 2012 року по січень 2013 року включно та 5925 грн. 09 коп. 3% річних за користування чужими грошима протягом червня 2012 року по жовтень 2013 року. В решті рішення суду залишено без змін (24-25, т.1).

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 29 січня 2016 року, яке ухвалою апеляційного суду м. Києва від 21 червня 2016 року залишене без змін, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 інфляційні витрати в розмірі 502 297 грн. 85 коп., 3% річних у розмірі 36 582,31 грн. та судові витрати в розмірі 3 654 грн. (а.с.26-29, т.1)

Судом першої інстанції встановлено, що 31 січня 2014 року відповідач ОСОБА_3 згідно договору дарування подарував ОСОБА_4 належну йому на праві власності земельну ділянку площею 0,2004 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер НОМЕР_1, що розташована на АДРЕСА_1.

Вказаний договір дарування посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Щур Н.Р. та зареєстрований в реєстрі за № 206 (а.с. 63, т.1).

Відповідно до пункту 3.5 цього договору дарування, відсутність заборони відчуження або арешту щодо предмету цього договору та відсутність обтяження цього нерухомого майна іпотекою підтверджується витягами з Державного реєстру речових права на нерухоме майно, сформованими приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Щур Н.Р. 31 січня 2014 року.

Згідно з даними інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав № 51760710 від 18 січня 2016 року, земельна ділянка площею 0,2004 га з кадастровим номером НОМЕР_1, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, належить ОСОБА_4 на підставі договору дарування від 31 січня 2014 року, який посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Щур Н.Р. (а.с. 38, т.1).

Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_2, який не був стороною оспорюваного правочину, посилався на те, що оспорюваний договір дарування земельної ділянки від 31 січня 2014 року є недійсним з підстав його фіктивності, оскільки укладений ОСОБА_3 без наміру створення правових наслідків, обумовлених цим договором дарування, а з метою ухилення від виконання судових рішень про стягнення грошових коштів на користь позивача.

Відповідно до вимог ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

За вимогами ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

Частиною 1 ст. 717 ЦК України передбачено, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Згідно з ч. 2 ст.719 ЦК України обумовлено, що договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.

Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним.

Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі №6-197цс14.

У пункті 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснено, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Встановлено, що юридичні наслідки після укладення оспорюваного договору дарування досягнуті, оскільки право власності на земельну ділянку перейшло від ОСОБА_3 до ОСОБА_4

До того ж матеріали справи не містять даних про те, що сторони оспорюваного правочину діяли лише для вигляду та не намагалася досягти правового результату і доказів цього позивач відповідно до ст.ст.12, 81 ЦПК України суду не надав.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позивачем фіктивності оспорюваного договору дарування у зв'язку із відсутністю головної ознаки правочину - наміру створити правові наслідки, обумовлені цим договором.

Тому доводи апеляційної скарги про те, що суд не дав належної оцінки наданим позивачем доказам на обґрунтування позовних вимог, а саме, копіям судових рішень, постановам державної виконавчої служби про відкриття виконавчих провадження щодо примусового виконання судових рішень та заяві представника відповідача про ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження, є необґрунтованими з наведених вище підстав.

Крім того, колегія суддів враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною 1 ст.15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У пункті 5 (абз.5) постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам роз'яснено, що відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

З урахуванням цих правових норм та роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Позивач ОСОБА_2 не надав доказів того, що оспорюваним договором дарування від 31 січня 2014 року були порушені, невизнані або оспорені його права.

Твердження позивача про те, що оспорюваний договір дарування земельної ділянки від 31 січня 2014 року укладений відповідачем з метою ухилення від виконання рішення судових рішення про стягнення з нього боргу, є лише припущеннями позивача, однак відповідно до ст. 81 ЦПК України рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про те, що позивачем не надано доказів на підтвердження порушення його прав та законних інтересів у зв'язку з укладенням оспорюваного договору, є правильним.

Таким чином, рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, висновки суду є обґрунтованими, передбачених законом підстав для його скасування при апеляційному розгляді не встановлено.

Обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження у суді першої інстанції і висновки з цього приводу, зроблені судом, ґрунтуються на встановлених обставинах та досліджених у судовому засіданні доказах.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому це рішення відповідно до ст.375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд Київської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 18 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий

Судді