Рішення № 73882069, 19.04.2018, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/9797/16-ц

Провадження № 2/369/286/18

РІШЕННЯ

Іменем України

19.04.2018 Києво-Святошинський районний суд в складі:

головуючого - судді Усатова Д.Д.,

за участю секретаря Ярмак О.В.,

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 треті особи: Головне територіальне управління юстиції у Київській області, Києво-Святошинська районна державна нотаріальна контора Києво-Святошинського районного управління юстиції Головного територіального управління юстиції у Київській області про визнання частково недійсним та внесення змін до Свідоцтва про права на спадщину за законом та забезпечення доказів, -

В С Т А Н О В И В:

Позивачка 26.10.2016 звернулася до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 треті особи: Головне територіальне управління юстиції у Київській області, Києво-Святошинська районна державна нотаріальна контора Києво-Святошинського районного управління юстиції Головного територіального управління юстиції у Київській області про визнання частково недійсним та внесення змін до Свідоцтва про права на спадщину за законом та забезпечення доказів. Справа надійшла до провадження судді Волчко А.Я., однак 08.02.2017 у звязку із заявою про самовідвід відповідно до авторозподілу системи документообігу суду надійшла до провадження судді Усатова Д.Д. Свої позовні вимоги позивачка обгрунтовувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_7, у зв'язку з чим було відкрито спадщину за місцем проживання та місцезнаходження нерухомого майна, належне спадкодавцю включаючи житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, розташований в АДРЕСА_1 Києво-Святошинського району Київської області. 20 січня 2002 року ОСОБА_3 одержала в Києво-Святошинській державній нотаріальній конторі «Свідоцтво про право на спадщину за законом» серії НОМЕР_1 у спадковій справі № 363 за 2000 рік зареєстрований в реєстрі № 83. 20 січня 2002 року ОСОБА_3 одержала в Києво-Святошинській державній нотаріальній конторі «Свідоцтво про право на спадщину за законом» серії НОМЕР_1 у спадковій справі № 363 за 2000 рік зареєстрований в реєстрі № 83 Згідно п. 6.13 «Правил ведення нотаріального діловодства» затвердженого наказом МЮУ 22.12.2010 за № 3253/5 у разі допущення помилки у тексті нотаріально оформлюваного документа, який не потребує підпису особи, що звернулася за вчиненням нотаріальної дії (свідоцтва, виданого нотаріусом, копії документа, дубліката документа тощо), внесення дописок до тексту документа здійснюється за заявою такої особи, зареєстрованою у журналі реєстрації вхідних документів.

Виправлення помилки застерігається нотаріусом, який вчиняв нотаріальну дію, після посвідчувального напису, із зазначенням дати та поставленням свого підпису і печатки на такому застереженні.

Відповідно повідомлення Києво-Святошинської районної державної нотаріальної контори за № 2280/01-16 від 05.08.2014, виправлення у Свідоцтві про право на спадщину за законом зробити неможливо у зв'язку з тим, що державний нотаріус Києво-Святошинської державної нотаріальної контори Цеброва Л.М. в нотаріальній конторі не працює з 2008 року, а право власності на 2/3 частини житлового будинку АДРЕСА_1 м. Боярка Києво-Святошинського району вже зареєстровано на підставі іншого правовстановлювального документа - мирової угоди від 19.10.2005 затвердженої ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області, якою погашено Свідоцтво про право на спадщину за законом, що унеможливлює виправлення помилки без рішення суду. Позивачка первісно просила суд Визнати частково недійсним Свідоцтво про право на спадщину за законом від 20 січня 2002 року серії НОМЕР_1 посвідченого державним нотаріусом Києво- Святошинської державної нотаріальної контори Цебровою Л.М. в частині встановлення розміру житлової площі будинку АДРЕСА_1 внести зміни щодо розміру даної житлової площі, як 62,0 кв.м. та зобов'язати Києво-Святошинську районну державну нотаріальну контору Києво-Святошинського районного управління юстиції Головного територіального управління юстиції у Київській області видати зі змінами Свідоцтво про право на спадщину за законом ОСОБА_3.

В судовому засіданні представник позивача позовну заяву підтримав з урахуванням уточнених позовних вимог, просив задовольнити в повному обсязі.

Від представника відповідача ОСОБА_4 надійшло клопотання про слухання справи у його відсутності, позовні вимоги визнав та просив задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_6 просила відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Від представника третьої особи Головного територіального управління юстиції у Київській області та Києво-Святошинської районної державної нотаріальної контори надійшли клопотання про слухання справи у їх відсутності.

Причини неявки інших сторін невідомі, про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином.

Суд, вислухавши думку сторін, вивчивши письмові матеріали справи, дійшов висновку, що позов не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі за текстом ЦПК України), кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно частини 1 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права (ч. 2 ст. 263 ЦПК України). Частиною 5 статті 263 ЦПК України визначено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 41 Конституції України та ст. 321 Цивільного кодексу України ( далі за текстом ЦК України), кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Статтею 41 Конституції України закріплено також, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до ст. 16 ЦК України одними із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним та відновлення становища, яке існувало до порушення.

Відповідно до ст.ст. 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно ст.ст. 1222, 1223 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. Спадкоємцями за заповітом можуть бути юридичні особи та інші учасники цивільних відносин (стаття 2 ЦК України). У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 ЦК України.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_7, у зв'язку з чим було відкрито спадщину за місцем проживання та місцезнаходження нерухомого майна, належне спадкодавцю включаючи житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, розташований в АДРЕСА_1 Києво-Святошинського району Київської області.

Спадкоємцями першої черги за законом є дочки спадкодавця ОСОБА_7 - спадкоємці ОСОБА_3, ОСОБА_4 та син - ОСОБА_9.

Враховуючи, що ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_9 (син спадкодавця), помер, його частку спадкували за правом представлення його дочки - ОСОБА_5 та ОСОБА_10 (онуки спадкодавця).

20 січня 2002 року ОСОБА_3 одержала в Києво-Святошинській державній нотаріальній конторі «Свідоцтво про право на спадщину за законом» серії НОМЕР_1 у спадковій справі № 363 за 2000 рік зареєстрований в реєстрі № 83, відповідно якого спадкове майно, на яке видано це свідоцтво, складається з будинку, що знаходиться в м. Боярці Києво-Святошинського району по вулиці АДРЕСА_2 належного померлому ОСОБА_7 на підставі договору про надання земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку, посвідченого 1-ою Київською нотаріальною конторою 17 травня 1956 року за № 7-И-3173 та зареєстрованого в Київському міжміському бюро технічної інвентаризації за № 3925, а саме: Будинок розташований на земельній ділянці розміром 603,00 кв. м., має розмір житлової площі в цілому 81,8 кв. м. Біля будинку: вбиральня «В», погріб «Ж», огородження № 1-3, доріжка № 4. Інвентаризаційна оцінка будинку - 16498.00 грн.

10 грудня 2003 року ОСОБА_10 та ОСОБА_5 звернулися до Києво- Святошинського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про поділ домоволодіння в натурі та усунення перешкод в користуванні спадковим майном.

27 лютого 2004 року ОСОБА_11 подала зустрічний позов до ОСОБА_10, ОСОБА_5 та ОСОБА_3 про визнання за нею права власності на 1/3 частини будинку.

19 жовтня 2005 року ОСОБА_10, ОСОБА_5, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено мирову угоду, відповідно якої у власність ОСОБА_3 перейшла 2/3 частини домоволодіння, ОСОБА_10 та ОСОБА_5 у спільну сумісну власність перейшла 1/3 частина домоволодіння, а ОСОБА_4 отримала від ОСОБА_3 грошову компенсацію вартості її частини домоволодіння у наслідок чого її право власності на 1/3 частину домоволодіння припиняється. Зазначена мирова угода затверджена 19 жовтня 2005 року ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області.

Як заявляє позивач вона виявила, що свідоцтво про право на спадщину за законом від 20 січня 2002 року містить технічну помилку, тобто відповідно свідоцтву розмір житлової площі в цілому складає 81.8 кв. м., а насправді, відповідно технічного паспорту, (в якому зазначено про самочинно збудовані приміщення на мансандрі у житловому будинку, а саме: сторінка 3 технічного паспорту на житловий будинок станом на 29.05.2001 року - на поетажному плані 1 житлового будинку маються самовільно збудовані приміщення: Гараж «Г» - 3.85x5.55 кв. м.; Навіс «Д» - 2.40x4.65 кв. м.; Теплиця «Е» - 3.25x7x70 кв. м.; Сарай «Ж» - 2.35x6.30 кв. м. і на сторінці 5 паспорту літера А: II - 18.8 кв. м.; III - 8.5 кв. м.: 2-1 - 19.8 кв. м.; 2-2 - 2.1 кв. м.; 2-3 - 7.8 кв. м.; І - 5.1 кв. м. ) та довідки- характеристики БТІ розмір житлової площі складає 62,0 кв. м. 19,8 кв. м. помилково включене державним нотаріусом самочинно збудоване приміщення, яке до спадкового майна не входить. Також у даному випадку і оцінка домогосподарства не відповідає дійсній вартості, тобто завищена на четвертину. Тому, 10 липня 2014 року ОСОБА_3 звернулася із заявою до Києво-Святошинської державної нотаріальної контори щодо виправлення помилки.

Згідно п. 6.13 «Правил ведення нотаріального діловодства» затвердженого наказом МЮУ 22.12.2010 за № 3253/5 у разі допущення помилки у тексті нотаріально оформлюваного документа, який не потребує підпису особи, що звернулася за вчиненням нотаріальної дії (свідоцтва, виданого нотаріусом, копії документа, дубліката документа тощо), внесення дописок до тексту документа здійснюється за заявою такої особи, зареєстрованою у журналі реєстрації вхідних документів.

Виправлення помилки застерігається нотаріусом, який вчиняв нотаріальну дію, після посвідчувального напису, із зазначенням дати та поставленням свого підпису і печатки на такому застереженні.

Відповідно повідомлення Києво-Святошинської районної державної нотаріальної контори за № 2280/01-16 від 05.08.2014, виправлення у Свідоцтві про право на спадщину за законом зробити неможливо у зв'язку з тим, що державний нотаріус Києво-Святошинської державної нотаріальної контори Цеброва Л.М. в нотаріальній конторі не працює з 2008 року, а право власності на 2/3 частини житлового будинку АДРЕСА_1 м. Боярка Києво-Святошинського району вже зареєстровано на підставі іншого правовстановлювального документа - мирової угоди від 19.10.2005 затвердженої ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області, якою погашено Свідоцтво про право на спадщину за законом, що унеможливлює виправлення помилки без рішення суду.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 08.12.2014 у цивільній справі № 372/1216/14-ц провадження № 22-ц/780/6128/14 апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено та скасовано ухвалу Києво- Святошинського районного суду Київської області від 19 жовтня 2005 року, а справу для продовження розгляду направлено до суду першої інстанції.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18.03.2015 касаційну скаргу ОСОБА_5 задоволено та скасовано ухвату апеляційного суду Київської області від 08 грудня 2014 року, а ухвалу Києво- Святошинського районного суду Київської області від 19.10.2005 залишено в силі.

Постановою Верховного Суду України від 11 травня 2016 року заяву ОСОБА_3 про перегляд судового рішення задоволено частково та скасовано ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 березня 2015 року, а провадження у справі в касаційному порядку закрито.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області у цивільній справі № 369/312/15-ц, провадження № 2-о/369/19/15 заяву ОСОБА_3 про встановлення неправильності запису в Свідоцтві про право на спадщину за законом та зобов'язання вчинити дії, залишено без розгляду і рекомендовано звернутися до суду із вказаними вимогами в порядку позовного провадження

Відповідно до ст. 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Згідно зі ст. 67 ЗУ «Про нотаріат» свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину, в порядку, встановленому цивільним законодавством, на ім'я всіх спадкоємців або за їх бажанням - кожному з них окремо.

Відповідно до п. 212 Інструкції про вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України № 20/5 від 03 березня 2004 року, нотаріус при видачі свідоцтва про право на спадщину за законом перевіряє факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства за законом осіб, які подали заяву про видачу свідоцтва, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину. На підтвердження цих обставин від спадкоємців обов'язково вимагаються відповідні документи.

Згідно з роз'яснень, викладених у п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» № 7 від 30 травня 2008 року відповідно до ст. 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв'язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо. Свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним лише за рішенням суду.

Аналізуючи надані сторонами пояснення та докази судом встановлено, що ОСОБА_3 зазначає, що тільки в липні 2014 року виявила, що свідоцтво про право на спадщину за законом від 12.01.2002 року містить технічну помилку. Допоміг позивачу у виявленні помилки технічний паспорт, складений 29.05.2001 року, в якому зазначено про самочинно збудовані приміщення.

30.07.2014 позивачка вже зверталася до суду із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19.10.2005 року. Свої вимоги мотивувала тим, що у висновку експерта містилась неправдива інформація, а саме включені до поділу самовільно побудовані приміщення, які не входили до складу спадщини. У зв'язку з чим, в липні 2014 року вона звернулася до нотаріуса для виправлення технічної описки в свідоцтві про прав на спадщину. 05.08.2014 Ухвалою Києво-Святошинського суду відмовлено у відкритті провадження. Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 23.09.2014 року встановлено, що документи, на які посилається ОСОБА_3 були наявні в матеріалах справи №2-34/05, існування самочинних будівель мало місце при укладенні сторонами мирової угоди, тому суд дійшов висновку, що заявниця знала та могла знати про наявність обставин на які посилається. З матеріалів справи вбачається, що документи на які посилається ОСОБА_3 були наявні в матеріалах справи №2-34/05. Позивачка була присутня при укладенні мирової угоди, підписала її, та на час укладення мирової угоди їй був відомий факт про наявність самочинних будівель. Колегія апеляційної інстанції погодилася з висновком суду першої інстанції та вважає, що позивачці було відомо про обставини, на які посилається у своїй заяві.

Крім того, 22.11.2013 Києво-Святошинським районним судом Київської області винесено рішення (справа №369/6842/13-ц) за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Києво-Святошинської районної державної нотаріальної контори про скасування свідоцтв про право на спадщину, яким в позові відмовлено. До того ж, в даній справі судом встановлено, що ОСОБА_3 була ознайомлена з матеріалами спадкової справи ОСОБА_7 на початку червня 2013 року. Тобто, ознайомилася зі всіма документами, на підставі яких їй будо видано свідоцтво про право на спадщину за законом від 12.01.2002 року. В даній справі встановлено, що позовні вимоги ОСОБА_3 про скасування свідоцтва про право на спадщину не підлягають задоволенню, оскільки дані свідоцтва були видані 12.01.2002 року, а отже позивачем були пропущені строки позовної давності, встановлені ст.74 ЦК УРСР (в редакції 1963 року ), що діяв на момент виникнення спірних відносин. Відповідно до ст. 71 ЦК УРСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність) встановлюється в три роки. Ст. 80 ЦК УРСР закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові.

Згідно ч.3 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Вищевказаними судовими рішеннями встановлено, що позивачка ОСОБА_3 була обізнана з обставинами на які посилається ще з моменту отримання свідоцтва про право на спадщину за законом від 12.01.2002 року, пізніше, починаючи з 2005 року була ознайомлена з матеріалами справи №2-34/05 та безпосередньо приймала участь у ній, в 2013 році була ознайомлена із матеріалами спадкової справи.

Відповідно до норм ст.ст. 257, 258 ЦК України встановлено, що загальний строк позовної давності становить три роки. Згідно ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою відмови у задоволенні позову.

Позивачка звернулася до суду 26.10.2016 року з вимогою про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину Причин пропуску строку звернення до суду не зазначила, крім того клопотання про поновлення такого строку від позивачки не надходило.

У відповідності до роз»яснень викладених у Постанові Пленуму Верховного Суду України №7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» відносини спадкування регулюються правилами ЦК, якщо спадщина відкрилася не раніше 1 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила Цивільного кодексу Української РСР у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК і строк на її прийняття не закінчився до 1 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом.

Як зазначалось вище, спадкодавець ОСОБА_9 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 року, тому відносини спадкування у даному випадку регулюються нормами Цивільного кодексу Української РСР (в редакції 1963 року).

Крім того, в поданому позові позивач посилається на норми ст. 1300 ЦК України в редакції 2004 року, якою передбачено внесення змін до свідоцтва про право на спадщину, що не може бути застосовано судом, оскільки відносини спадкування у даному випадку регулюються нормами Цивільного кодексу Української РСР (в редакції 1963 року), нормами якого не передбачено внесення змін до свідоцтва про право на спадщину.

Таким чином, на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які посилались сторони, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку про необхідність відмовити в задоволенні позову.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 76-80, 141, 223, 258-259, 263-264,267-268 ЦПК України, Постановою Пленуму ВСУ від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування»,суд -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, до Апеляційного суду Київської області через Києво-Святошинський районний суд Київської області.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Д.Д.Усатов