Постанова № 73881078, 08.05.2018, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 345/3674/17

Провадження № 22-ц/779/497/2018

Категорія 27

Головуючий у 1 інстанції Якимів Р. В.

Суддя-доповідач Горейко

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 травня 2018 року м. Івано-Франківськ

Апеляційний суд Івано-Франківської області в складі:

судді-доповідача Горейко М.Д.

суддів: Бойчука І.В., Ясеновенко Л.В.

секретаря Возняк В.Д.

з участю апелянта ОСОБА_2, представника позивача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області, ухвалене головуючим суддею Якимівим Р.В. 12 лютого 2018 року в м. Калуші,

в с т а н о в и в:

23.10.2017 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що відповідно до укладеного між ЗАТ КБ «ПриватБанк» (в подальшому назву змінено на ПАТ КБ «ПриватБанк») та ОСОБА_2 договору від 18.05.2007 року, останній отримав кредит у розмірі 21 600 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 22,80% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою і Тарифами банку складає між ним та банком кредитний договір, що підтверджується його підписом у заяві. Внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов'язань за кредитним договором станом на 30.09.2017 року за ним наявна заборгованість в загальній сумі 109 122,09 грн., а саме: 9 998,13 грн. - заборгованість за кредитом; 90 051,48 грн. - заборгованість по процентах за користування кредитом; 3 400 грн. - заборгованість за пенею та комісією; 500 грн. - штраф (фіксована частина) та 5 172,48 грн. - штраф (процентна складова). У зв'язку з наведеним позивач просив стягнути з відповідача вказану суму заборгованості та витрати по оплаті судового збору в розмірі 1 636,83 грн.

Рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 12 лютого 2018 року задоволено позов Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» та стягнуто з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» 109 122,09 грн. заборгованості за договором від 18.05.2007 року та 1 636,83 грн. судового збору.

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на неповне з'ясування судом обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Зокрема вказує, що судом безпідставно взято до уваги представлений позивачем розрахунок заборгованості за кредитним договором від 18.05.2007 року, оскільки такий проведений із неправильним нарахуванням процентів. Як зазначив сам позивач, кредит йому надано під 22,80% річних на суму залишку заборгованості за кредитом. Сума заборгованості по тілу кредиту згідно розрахунку становить 9 998,13 грн. Таким чином, 22,80% на рік (зі збільшенням їх до 43,20% на рік) могли нараховуватися лише на 9 998,13 грн., а не наростаючим підсумком (проценти на проценти), як нараховував позивач.

Крім того, позивач звернувся в суд з даним позовом 23.10.2017 року, а тому, з урахуванням встановленого ст. 257 ЦК України строку позовної давності, може ставити питання лише щодо стягнення відсотків за останні три роки, що передували зверненню з позовом до суду, тобто починаючи з 23.10.2014 року.

Отже, з урахуванням строку позовної давності (три роки), розміру тіла кредиту (9 998,13 грн.) та того, що проценти за користування кредитом складали з 01.09.2014 року по 01.04.2015 року - 34,80% на рік, а з 01.04.2015 року - 43,20% на рік, розмір процентів за період з 23.10.2014 року по 30.09.2017 року складає всього 12 319,57 грн.

Також апелянт стверджує, що позивачем пропущено строк позовної давності і щодо вимог про стягнення пені. Згідно п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України до таких вимог застосовується позовна давність в один рік, а тому позивач вправі ставити питання про стягнення пені лише за період з 23.10.2016 року по 30.09.2017 року, що згідно розрахунку, наданого позивачем, складає 1 200 грн.

На думку апелянта, суд також неправомірно стягнув з нього 500 грн. фіксованої частини штрафу, оскільки цивільним законодавством взагалі не передбачено штрафу у вигляді фіксованої суми. Щодо процентної складової штрафу, то така визначена невірно. Оскільки позивачем неправильно визначено розмір заборгованості по процентах, то і штраф є завищеним. Більше того, стягуючи з нього заборгованість за пенею, а також фіксовану частину штрафу та процентну складову штрафу, суд двічі притягнув його до відповідальності одного виду за одне і те саме правопорушення, що суперечить положенням ст. 61 Конституції України.

Також при ухваленні оскаржуваного рішення суд не врахував його матеріальне становище та можливість зменшення розміру неустойки, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Стверджує, що він та його сім'я перебувають у важкому матеріальному становищі, він тривалий час не має роботи, зараз у нього відсутні будь-які доходи, а на його утриманні перебуває перестаріла мати - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Крім того апелянт вказує, що в порушення вимог ст. 190 ЦПК України йому не було надіслано копію ухвали про відкриття провадження у справі та копію позовної заяви з додатками, а тому він був позбавлений можливості взяти участь у справі, подати відзив на позов, подавати докази, висловлювати свої доводи та заперечення. Судові повістки з повідомленням про розгляд справи йому також не надсилались. Більше того, суд розглянув справу і за відсутності позивача без його заяви про розгляд справи за його відсутності.

З цих підстав апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до нього про стягнення заборгованості задовольнити частково, стягнувши з нього на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 22 317,70 грн. заборгованості за кредитним договором від 18.05.2007 року, з яких: 9 998,13 грн. - заборгованість за кредитом та 12 319,57 грн. - заборгованість по процентах за користування кредитом, а в решті позову відмовити.

В засіданні апеляційного суду апелянт доводи апеляційної скарги підтримав з наведених у ній мотивів.

Представник позивача в судовому засіданні доводи апеляційної скарги заперечила, рішення суду вважала законним та обґрунтованим.

Заслухавши доповідача, пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків суду фактичним обставинам справи та правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права у вирішенні даного спору, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 18.05.2007 року ОСОБА_2 звернувся із письмовою заявою до ЗАТ КБ «ПриватБанк» (в подальшому назву змінено на ПАТ КБ «ПриватБанк») про надання йому кредиту у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку в розмірі 1 000 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 22,80% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, комісії з кредитного обслуговування в розмірі 1% від суми заборгованості, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Згідно вказаної заяви позичальник зобов'язався здійснювати погашення заборгованості щомісячними платежами в розмірі 7% від суми заборгованості.

За даними заяви позичальник ознайомився та згідний з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою і Тарифами банку, а також, що ця заява разом із Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою і Тарифами банку складає між ним та банком кредитний договір. Заява позичальника підписана ОСОБА_2 (а. с. 9).

За змістом п. п. 3.2., 3.3. Умов та правил надання банківських послуг клієнт (відповідач) надав свою згоду на те, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку і клієнт дає право банку у будь-який момент змінити кредитний ліміт. Підписання даного договору є прямою і безумовною згодою позичальника щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого банком.

Відповідно до п. 5.5. Правил користування платіжною карткою банк нараховує проценти за користування кредитом в розмірі, встановленому Тарифами банку, із розрахунку 360 календарних днів на рік.

В п. 5.3. Умов та правил надання банківських послуг передбачена можливість банку змінювати тарифи, а також інші умови обслуговування рахунків. При цьому банк зобов'язаний не менше ніж за 7 днів до введення змін проінформувати клієнта, зокрема у виписці по картрахунку. Якщо протягом 7 днів банк не отримав повідомлення від клієнта про незгоду зі змінами, то вважається, що клієнт приймає нові умови.

В матеріалах справи міститься розрахунок заборгованості за договором від 18.05.2007 року (а. с. 4-8), з якого вбачається, що кредитний ліміт збільшувався.

Також з даного розрахунку вбачається, що з 01.01.2013 року відбулося збільшення процентної ставки до 30% річних, з 01.09.2014 року - до 34,80% річних і з 01.04.2015 року - до 43,20% річних. Доказів, які б підтверджували, що відповідач звертався до банку з повідомленням про незгоду із змінами, матеріали справи не містять.

Відповідно до п. 6.5. Умов та правил надання банківських послуг позичальник зобов'язався погашати заборгованість за кредитом, процентами за користування ним, перевитратами платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених договором.

Не зважаючи на взяті на себе за кредитним договором зобов'язання, відповідач систематично порушував строки сплати кредиту, що підтверджується вищевказаним розрахунком заборгованості за договором від 18.05.2007 року.

Згідно п. 6.6. Умов та правил надання банківських послуг, у випадку невиконання зобов'язань за договором, позичальник зобов'язаний на вимогу банку виконати зобов'язання з повернення кредиту (у тому числі простроченого кредиту та овердрафту), оплати винагороди банку.

Відповідно до п. 8.6. Умов та правил надання банківських послуг при порушенні позичальником строків платежів по будь-якому з грошових зобов'язань, передбачених договором більше ніж на 120 днів, позичальник зобов'язаний сплатити банку штраф в розмірі 500 грн. +5% від суми позову.

За даними розрахунку заборгованості за договором від 18.05.2007 року (а. с. 4-8) за відповідачем станом на 30.09.2017 року наявна заборгованість в загальній сумі 109 122,09 грн., а саме: 9 998,13 грн. - заборгованість за кредитом; 90 051,48 грн. - заборгованість по процентах за користування кредитом; 3 400 грн. - заборгованість за пенею та комісією; 500 грн. - штраф (фіксована частина) та 5 172,48 грн. - штраф (процентна складова).

Задовольняючи позов ПАТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції виходив з того, що оскільки відповідач ОСОБА_2 не виконує добровільно своїх зобов'язань за кредитним договором, то з нього слід стягнути наявну заборгованість в сумі 109 122,09 грн. та судові витрати.

Апеляційний суд не повністю погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Статтею 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Положеннями ч. 1 ст. 527 ЦК України встановлено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до положень ст.ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості за договором від 18.05.2007 року (а. с. 4-8), у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем ОСОБА_2 кредитних зобов'язань станом на 30.09.2017 року за ним наявна заборгованість в загальній сумі 109 122,09 грн., а саме: 9 998,13 грн. - заборгованість за кредитом; 90 051,48 грн. - заборгованість по процентах за користування кредитом; 3 400 грн. - заборгованість за пенею та комісією; 500 грн. - штраф (фіксована частина) та 5 172,48 грн. - штраф (процентна складова).

Як ствердила в судовому засіданні представник позивача, 3 400 грн., нарахованих банком як заборгованість за пенею та комісією, це є заборгованість за пенею, а не комісією.

Доводи апелянта про те, що позивачем неправильно розраховано розмір процентів за користування кредитними коштами не підтверджені належними доказами, а тому не приймаються судом до уваги.

Також голослівними є доводи апелянта про пропуск позивачем строку позовної давності, у зв'язку з чим на його думку стягненню підлягає заборгованість в межах трирічного строку. Такі твердження спростовуються розрахунком заборгованості, проведеним позивачем (а. с. 4-8).

За даними розрахунку, які визнав відповідач, заборгованість за картковим рахунком виникла 01.10.2014 року. Остання проплата на погашення кредиту проведена відповідачем в розмірі 670,36 грн. 31.12.2014 року і з цього часу відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України починається перебіг строку позовної давності.

Положеннями ст. 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.

Згідно відмітки міського суду на позовній заяві ПАТ КБ «Приватбанк» з даним позовом звернувся в суд 23.10.2017 року, тобто в межах трирічного строку позовної давності.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» в частині стягнення з відповідача ОСОБА_2 9 998,13 грн. заборгованості за кредитом, 90 051,48 грн. заборгованості по процентах за користування кредитом та 3 400 грн. заборгованості за пенею.

Разом з тим, апеляційний суд не погоджується з рішенням суду в частині стягнення з відповідача ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 500 грн. штрафу (фіксованої частини) та 5 172,48 грн. штрафу (процентної складової).

З матеріалів справи вбачається, що штраф і пеня нараховані банком за одні і ті ж порушення, а тому суд вбачає у вимогах про стягнення з боржника одночасно штрафу й пені подвійну цивільно-правову відповідальність.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно положень ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Враховуючи вищевикладене та те, що відповідно до ст. 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у ст. 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення, в задоволенні позовних вимог про стягнення штрафів за порушення умов договору слід відмовити, оскільки встановлено, що позичальник допустив порушення умов укладеного кредитного договору, за що позивач нараховував відповідачу пеню, а стягнення штрафу носить разовий характер, у зв'язку з тим, що порушенням позичальником будь-якого грошового зобов'язання на строк понад 120 днів, що змушує позивача звернутись до суду з позовом, а тому за порушення умов укладеного кредитного договору підлягає стягненню з відповідача в судовому порядку пеня.

Аналогічна правова позиція викладена постанові Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року №6-2003цс15.

За таких обставин рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 12 лютого 2018 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 500 грн. штрафу (фіксованої частини) та 5 172,48 грн. штрафу (процентної складової) слід скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні вказаних позовних вимог.

Крім того, ухвалюючи оскаржуване рішення суд першої інстанції в резолютивній частині рішення зазначив про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором від 18.05.2007 року, вказавши загальну суму заборгованості та не зазначивши з яких грошових сум складається така заборгованість.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 13 постанови від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», резолютивна частина повинна мати вичерпні, чіткі, безумовні й такі, що випливають зі встановлених фактичних обставин, висновки по суті розглянутих вимог і залежно від характеру справи давати відповіді на інші питання, зазначені у статтях 215 - 217 ЦПК. У ній, зокрема, має бути зазначено: розмір грошових сум, присуджених стороні.

З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за договором від 18.05.2007 року необхідно змінити, зазначивши всі складові частини заборгованості, що підлягають стягненню з відповідача.

Питання розподілу судових витрат судом першої інстанції вирішено правильно з урахуванням положень ст. 141 ЦПК України, а тому в цій частині рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 374, 376, 381, 382, 383 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 12 лютого 2018 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» 500 грн. штрафу (фіксованої частини) та 5 172,48 грн. штрафу (процентної складової) скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким в задоволенні вказаних позовних вимог відмовити.

В решті рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 12 лютого 2018 року в частині стягнення заборгованості за договором від 18.05.2007 року змінити.

Стягнути з ОСОБА_2, жителя АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», місцезнаходження якого м. Київ, вул. Грушевського, 1Д, код ЄДРПОУ 14360570, МФО 305299 - 103 449,61 грн. (сто три тисячі чотириста сорок дев'ять гривень 61 коп.) заборгованості за договором від 18.05.2007 року, з яких: 9 998,13 грн. - заборгованість за кредитом; 90 051,48 грн. - заборгованість по процентах за користування кредитом; 3 400 грн. - заборгованість за пенею.

В частині вирішення питання судових витрат рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 12 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Суддя-доповідач Горейко М.Д.

Судді: Бойчук І.В.

Ясеновенко Л.В.

Повний текст постанови складено 10.05.2018 року