Ухвала суду № 73877335, 20.04.2018, Дніпровський районний суд Дніпропетровської області (до 25.04.2025 - Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області)

Справа № 175/3659/14-ц

Провадження № 6/175/250/17

У Х В А Л А

20 квітня 2018 року Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючої судді Озерянській Ж.М.

з участю секретаря Рись Н.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у смт. Слобожанське подання державного виконавця Дніпровського районного відділу ДВС Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, зацікавлені особи: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, -

В С Т А Н О В И В:

В серпні 2014 року до суду звернувся державний виконавець Відділу ДВС Дніпропетровського РУЮ в Дніпропетровській області з поданням про визнання частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, в якому просив визначити, що частка ОСОБА_2 у спільній сумісній власності із ОСОБА_3, на яку може бути звернене стягнення, становить 1/2 частину житлового будинку №24 по вул. Кленовій в с. Новоолександрівка Дніпровського району Дніпропетровської області.

В обґрунтуванні подання державний виконавець посилалася на те, що рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 травня 2012 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2 145 099 грн. на відшкодування боргу. На виконання рішення, апеляційний суд Дніпропетровської області 11 червня 2012 року видав виконавчий лист №2-2268/11. У зв’язку з тим, що до теперішнього часу вказане рішення суду не виконано, а у боржника недостатньо майна для виконання рішення суду, державний виконавець просить визначити, що частка ОСОБА_2 у спільній сумісній власності із ОСОБА_3, на яку може бути звернене стягнення, становить 1/2 частину житлового будинку №24 по вул. Кленовій в с. Новоолександрівка Дніпровського району Дніпропетровської області.

Представник Дніпровського районного відділу ДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області за довіреністю ОСОБА_4 у судовому засіданні подання підтримала та просила задовольнити його в повному обсязі.

Адвокат ОСОБА_3 за договором про надання правової допомоги ОСОБА_5 заперечував проти задоволення подання.

Представник стягувача ОСОБА_1 за довіреністю ОСОБА_6 надав суду заяву про розгляд справи без участі стягувача та його представника (а.с.250-251).

Вивчивши матеріали справи, вислухавши учасників процесу, суд прийшов до наступного.

21 липня 2014 року державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського районного управління юстиції винесено постанову ВП №44074376 про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа №2-2268/11 від 11 червня 2012 року (том1 а.с.82). Проте виконати рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 травня 2012 року неможливо, оскільки у ОСОБА_2 відсутнє майно, на яке може бути звернене стягнення в зв'язку з чим державний виконавець звернувся до суду з поданням про визначення частки ОСОБА_2 в спільній сумісній власності із ОСОБА_3 на яку може бути звернене стягнення, у розмірі 1/2 частини житлового будинку № 24 по вул. Кленовій в с. Новоолександрівка Дніпровського району Дніпропетровської області.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у період з червня 1992 року по липень 2012 року перебували у зареєстрованому шлюбі (том1 а.с.12). ОСОБА_3 в період знаходження у шлюбі, 20 жовтня 2008 року отримав свідоцтво про право власності на житловий будинок № 24 по вул. Кленовій в с. Новоолександрівка Дніпровського району Дніпропетровської області (том1 а.с.256-257).

10 березня 2009 року між ОСОБА_1 (позичальник) і ОСОБА_2 було укладено договір позики, умов якого остання не виконала.

Згідно договору від 16 вересня 2010 року про поділ майна, придбаного як спільна сумісна власність подружжя, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, будинок та земельна ділянка по вул. Кленовій № 24 в с. Новоолександрівка Дніпровського району Дніпропетровської області, що придбані в період шлюбу і оформлені на ім'я ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності від 20 жовтня 2008 року, є особистою приватною власністю ОСОБА_3 (том1 а.с.10-11).

Апеляційний суд Дніпропетровської області рішенням від 15 травня 2012 року стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2 143 279 грн. боргу за договором позики та 11 червня 2012 року суд видав виконавчий лист для виконання зазначеного судового рішення.

20 серпня 2014 року ВДВС Дніпропетровського РУЮ звернувся до суду з поданням про визначення частки майна боржника ОСОБА_2 у майні, яким вона володіє спільно з ОСОБА_3, у якому просив визначити, що вказана частка, на яку може бути звернуто стягнення, становить 1/2 частину спірного житлового будинку.

Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області рішенням від 03 липня 2012 року розірвав шлюб між ОСОБА_3 і ОСОБА_2

02 серпня 2010 року на спірний житловий будинок було накладено арешт як забезпечення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, що підтверджується витягом з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна про арешти. Своєю ухвалою апеляційний суд Дніпропетровської області від 26 травня 2014 року скасував ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 13 березня 2014 року про скасування заходів забезпечення позову та відмовив ОСОБА_2 у задоволенні заяви про скасування заходів забезпечення позову. При цьому суд вказав, що суд першої інстанції, скасовуючи заходи забезпечення позову, необґрунтовано послався як на підставу для скасування цих заходів на наявність договору про поділ майна від 16 вересня 2010 року, оскільки це майно на той час уже було предметом забезпечення позову, отже, договір про поділ майна укладений після постановлення судами ухвал про забезпечення позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 443 ЦПК України, питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішується судом за поданням державного чи приватного виконавця.

Відповідно до ч. 2 ст. 370 ЦК України у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

Відповідно до ст.ст. 60, 70 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині і чоловікові на праві спільної сумісної власності. Дружина та чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними.

Згідно ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

За положеннями ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Стягнення на майно боржника звертається в розмірі й обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження. У разі якщо боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця.

За ч. 1 ст. 379 ЦПК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішується судом за поданням державного виконавця.

Статтею 124 Конституції України визначений принцип обов'язковості судових рішень, який з огляду на положення статей 14, 153 ЦПК України поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову. При цьому відповідно до частини третьої статті 151 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на його користь, в тому числі для запобігання потенційним труднощам щодо подальшого виконання такого рішення.

Ураховуючи особливості мети забезпечення позову, суд розглядає заяву про забезпечення позову у день її надходження, копія ухвали про забезпечення позову надсилається заявнику та заінтересованим особам негайно після її постановлення, відповідна ухвала суду виконується негайно в порядку, встановленому для виконання судових рішень, крім того, навіть оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання та не перешкоджає подальшому розгляду справи (стаття 153 ЦПК України).

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову (стаття 154 ЦПК України).

Такі ж по суті висновки містяться й у судових рішеннях, наданих заявником для порівняння.

Разом з тим відчуження одним з подружжя на користь другого з подружжя своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя (частина друга статті 64 Сімейного кодексу України; далі - СК України) під час дії заборони на реалізацію майна, що є їх спільною сумісною власністю, у порядку забезпечення позову, може ускладнити хід виконавчого провадження.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 25 Постанови № 11 від 21грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення законодавства щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. У разі, коли жоден з подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального розподілу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

При вирішенні питання про визначення частки у спільній сумісній власності суд також керується ч. 2 ст. 370 ЦК України, якою передбачено, що у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного зі співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду. Так, суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї (ч. 2 ст. 70 СК України).

Аналізуючи вищевикладені обставини, під час вирішення питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, у зв'язку з виконанням судового рішення, суд прийшов до висновку, що спірне майно є об'єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3, оскільки ОСОБА_3 придбав вказаний житловий будинок у 2008 році, тобто в період зареєстрованого з ОСОБА_2 шлюбу, фактично відбулося відчуження спірного майна з метою унеможливити звернення стягнення на нього в порядку виконання судового рішення, а правочин (договір поділу майна) укладено не правомірно, оскільки боржнику було відомо про накладений в порядку виконання рішення арешт. Враховуючи відсутність іншого майна зареєстрованого за боржником, приймаючи до уваги, що заявлені вимоги є необхідними для виконання рішення суду, тому суд приходить до висновку, що заявлене подання підлягає задоволенню.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 443 ЦПК України, Закону України «Про виконавче провадження», суд, -

У Х В А Л И В:

Подання державного виконавця Дніпровського районного відділу ДВС Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, зацікавлені особи: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами – задовольнити.

Визначити, що частка ОСОБА_2 у спільній сумісні власності із ОСОБА_3, на яку може бути звернене стягнення, становить 1/2 частину житлового будинку №24 по вул. Кленовій в с. Новоолександрівка Дніпровського району Дніпропетровської області.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п’ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Суддя Озерянська Ж.М.