Рішення № 73874618, 03.05.2018, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 травня 2018 року Чернігів Справа № 825/811/18

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Зайця О.В.,

за участю секретаря Новик Н.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Міністерства оборони України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Чернігівський обласний військовий комісаріат про визнання неправомірним рішення, скасування протоколу та зобов'язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Міністерства оборони України про визнання неправомірним рішення Міністерства оборони України виражене у формі протоколу комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 26.01.2018 № 9 в частині відмови у призначенні та виплаті позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням III групи інвалідності, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії; скасування протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 26.01.2018 № 9 в частині відмови у призначенні та виплаті позивачу одноразової грошової допомоги; зобов'язання Міністерства оборони України призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у зв'язку з встановленням III групи інвалідності, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, в порядку та розмірах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Свої вимоги позивач мотивує тим, що він проходив строкову військову службу в лавах Збройних Сил Радянського Союзу з 18 травня 1983 року по 19 серпня 1985 року, в тому числі в період з 30 листопада 1984 року по 19 серпня 1985 року приймав участь в бойових діях в республіці Афганістан. Під час проходження військової служби отримав поранення - множинні вогнепальні осколкові поранення, ЗЧМТ - контузію головного мозку, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії. Позивач вважає, що відповідно до ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" йому повинні виплатити одноразову грошову допомогу в розмірі, встановленому Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 499.

Позивач у судове засідання не з'явився, просив розглядати справу без його участі.

Представник відповідача Міністерства оборони України у судове засідання не з'явився, надав відзив на позов, у якому зазначив, що позивач не був військовослужбовцем Збройних Сил України, тому на нього не розповсюджуються положення ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". За таких обставин представник відповідача вважає, що підстави для розгляду Міністерством оборони України заяви позивача про виплату йому одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням йому III групи інвалідності, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби, відсутні.

Представник Чернігівського обласного військового комісаріату в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Надав заяву про розгляд справи без участі представника та відзив на позов, в якому просить відмовити в задоволенні позову.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню повністю з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач проходив строкову військову службу в лавах Збройних Сил Радянського Союзу з 18 травня 1983 року по 19 серпня 1985 року та з 30.11.1984 по 19.08.1985 брав участь у бойових діях на території Республіки Афганістан (а.с. 17). Статус учасника бойових дій підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2, копія якого міститься в матеріалах справи.

Під час проходження військової служби отримав поранення.

З копії витягу із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України № 2091 від 26.10.2012 вбачається, що поранення у ОСОБА_2 - множинні вогнепальні осколкові поранення, ЗЧМТ - контузію головного мозку, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії (а.с. 21).

Відповідно до довідок МСЕК сер. АВ № 0111875 від 05.11.2013 та серії АВА № 018566 від 01.12.2015 (а.с.22,23) позивачу встановлена безтермінова III група інвалідності, яка пов'язана з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

19 серпня 2016 року відповідно до п. 64 Протоколу № 72 засідання комісії з розгляду питань пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, Міністерством оборони України, прийнято рішення: «Розглянувши подані документи, комісія дійшла висновку про необхідність повернення на доопрацювання документів, поданих на розгляд особами з числа колишніх військовослужбовцю строкової служби, яким установлено інвалідність до 1 січня 2014 року, оскільки в наданих матеріалах немає підтверджень настання інвалідності під час проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення з такої служби, як це передбачено підпунктом 4 пункту 2 Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 499.

У зв'язку з викладеним, повернути документи до обласних військових комісаріатів згідно списку.

Вважаючи таке рішення МО України неправомірним позивач звернувся за захистом своїх прав та законних інтересів до суду.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2017 року у справі № 750/5567/17, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2017 року його позовні вимоги задоволено частково та зобов'язано Чернігівський ОВК повторно направити на адресу МО України заяву про призначення одноразової грошової допомоги по інвалідності для її розгляду по суті.

29 січня 2018 року Міністром оборони України затверджено протокол комісії МО України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 26 січня 2018 року № 9 (а.с.37) відповідно до п. 47 якого ОСОБА_2 відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зважає на таке.

Відповідно до частини першої статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон) одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті (підпункт 4 частини другої статті 16 Закону).

Як зазначив Верховний Суд України в постанові від 10 березня 2015 року ( справа № 21-563а14), право на отримання допомоги виникає у військовослужбовця з моменту настання інвалідності, а не з моменту звільнення з військової служби. Крім того, визначено, що одноразова грошова допомога є компенсаційним механізмом соціального захисту військовослужбовців, які спрямовані на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до пункту б частини 1 статті 16-2 Закону одноразова грошова допомога призначається і виплачується в розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності IIІ групи.

Згідно з частиною шостою статті 16-3 Закону одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами.

При цьому, абзацом 9 пункту 1 Порядку обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393, передбачено, що для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ", особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ до вислуги років зараховуються, зокрема, дійсна військова служба у Радянській Армії та Військово-Морському Флоті, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, в органах державної безпеки та інших військових формуваннях колишнього СРСР, а також служба в органах внутрішніх справ колишнього СРСР та інші види служби і періоди роботи, які відповідно до законодавства колишнього СРСР зараховувалися до вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям, а також особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ.

З аналізу вказаної норми права слідує, що для призначення військовослужбовцям пенсії до вислуги років зараховується, зокрема, дійсна військова служба у Радянській Армії.

Вказана обставина, у свою чергу, свідчить про те, що у питаннях соціального захисту військовослужбовці військ колишнього СРСР прирівняні до військовослужбовців Збройних Сил України.

Більш того, статтями 1, 2 Угоди між державами-учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні і правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей, яка набула чинності для України 14.02.1992, встановлено, що за військовослужбовцями, особами, які звільнились з військової служби і проживають на території держав-учасниць Співдружності, а також членами їхніх сімей зберігаються права і пільги, встановлені раніше законами та іншими нормативними актами колишнього Союзу РСР. Односторонні обмеження зазначених прав і пільг військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей не допускаються.

Держави Співдружності своїм законодавством встановлюють і забезпечують всю повноту політичних, соціально-економічних та особистих прав і свобод військовослужбовцям, особам, звільненим з військової служби, та членам їхніх сімей відповідно до норм міжнародного права і положень цієї Угоди.

Статтею 4 зазначеної Угоди передбачено, що держави-учасниці Співдружності беруть на себе зобов'язання у 1992 році розроби ти і прийняти взаємопогоджені законодавчі акти про соціальний захист військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей.

Законом України "Про ратифікацію Протоколу до Угоди між державами учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні та правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей від 14 лютого 1992 року" від 07.06.2001 № 2495-ІІІ ратифіковано Протокол до Угоди між державами - учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні та правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей від 14 лютого 1992 року.

Відповідно до статті 1 даного Протоколу, на громадян, які проходили військову службу у військових частинах Збройних Сил, інших військах, військових формуваннях та органах колишнього Союзу РСР та які переведені (зараховані) на військову службу в Збройні Сили, інші війська, інші військові формування та органи держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав, при їх переїзді на постійне місце проживання з однієї Держави Співдружності до іншої поширюються права та пільги, гарантії та компенсації, встановлені законодавством та іншими нормативними правовими актами для військовослужбовців Держави Співдружності, обраної для постійного проживання.

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що саме на Міністерство оборони України, як на головного розпорядника коштів, покладено обов'язок щодо виплати одноразової грошової допомоги, в тому числі особам, які проходили військову службу у Радянській Армії, у разі встановлення їм відповідної групи інвалідності.

Постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25.12.2013 затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі -Порядок).

Пунктом 6 Порядку передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується: військовослужбовцю, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі: 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності IIІ групи.

Згідно з пунктом 3 Порядку у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Пунктами 11 та 13 Порядку передбачено, що військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи: заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності; довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв'язку інвалідності чи втрати працездатності. До заяви додаються копії: постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації; документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою).

Керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку.

Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.

На виконання наказу Міністра оборони України від 12.04.2007 № 168 у Міністерстві оборони України створено постійно діючу комісію з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби. Голова комісії (заступник Міністра оборони України) забезпечує, зокрема, підготовку пропозицій та подання їх Міністру оборони Україна для прийняття рішення про призначення грошової допомоги та її розмір; роботу зі зверненнями громадян із зазначених питань.

В силу положень наказу Міністра оборони України від 12.04.2007 № 168 відповідну пропозицію для вирішення питання позивача (позитивну чи негативну) повинна надати постійно діюча комісія з розгляду питань пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби. За наслідкам розгляду такої пропозиції комісії Міністр оборони України приймає відповідне рішення.

Відповідно до вищенаведеного, пропозиції даної комісії у формі протоколу засідання, затвердженого Міністром оборони України, і є рішенням розпорядника коштів.

Тобто, постійно діюча комісія з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, яка створена при Міністерстві оборони України, отримавши заяву позивача, разом з доданими до неї документами, була зобов'язана прийняти рішення про нарахування та виплату йому відповідної грошової компенсації, чи про відмову у такій виплаті.

Згідно з висновку зазначеного у протоколі засідання Центральної військово-лікарської комісії по становленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтва у колишнього військовослужбовця № 2091 від 26.10.2012, поранення (контузія) та захворювання, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

Вказаним протоколом встановлено безпосередній причинно-наслідковий зв'язок між отриманими пораненнями під час проходження позивачем строкової служби та їх наслідками.

Як зазначив Вищий адміністративний суд України у судовому рішенні від 22.01.2015 у справі 2-а-1626/12/1370, документом, який свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема, про те, що воно не пов'язане з вчиненням особою злочину чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння або навмисного заподіяння собі тілесного ушкодження, можуть бути будь-які відомості, які свідчать про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва).

Відсутність висновків службового розслідування та акту розслідування не може бути підставою для відмови у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги, за умови, якщо причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва) підтверджені іншими документами.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог про визнання неправомірним рішення Міністерства оборони України від 26.01.2018 № 9 в частині відмови у призначенні та виплати ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням III групи інвалідності, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії та скасування протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 26.01.2018 № 9 в частині відмови у призначенні та виплаті ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть правила зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Відповідно до п. 2.14постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" № 6 від 17.05.2011 за наслідками розгляду справ за позовами до органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування щодо оскарження (визнання незаконними) прийнятих ними актів з питань, пов'язаних з наданням земельних ділянок у власність чи в користування суб'єктам господарської діяльності (про відмову у передачі земельної ділянки у власність чи в користування, у продажу земельної ділянки, у наданні дозволу і вимог на розроблення проекту відведення земельної ділянки тощо), суд залежно від характеру спору може зобов'язати названі органи виконати певні дії, як цього вимагають приписи чинного законодавства, зокрема розглянути в установленому для даного органу порядку питання, яке стосується предмета спору.

Верховний Суд України у своїй постанові від 16.09.2015 (справа № 826/4418/14), з поміж іншого, зазначив, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Невиконання суб'єктами владних повноважень рішень судів порушує принцип юридичної впевненості та ставить під сумнів дієвість судової системи України, що має набагато більший суспільний інтерес, аніж принцип невтручання суду у дискреційні повноваження органу влади.

Вищий адміністративний суд України у своїй ухвалі від 24.03.2016 (справа № 826/17109/13-а) визначив, що у випадку, коли поданих доказів достатньо для того, щоб зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти те чи інше рішення чи зробити ту чи іншу дію, суд вправі обрати такий спосіб захисту порушеного права.

У разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Таким чином, суд вважає за можливе зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_2 одноразову грошову допомогу у зв'язку з встановленням III групи інвалідності, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, в порядку та розмірах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Згідно з частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що адміністративний позов ОСОБА_2 підлягає задоволенню повністю.

Стосовно клопотання позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, суд зазначає наступне.

Так, у відповідності до частини 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Тобто, Кодексом адміністративного судочинства України визначено встановлення судом судового контролю, як право суду, а не його обов'язок, у зв'язку з чим, суд дійшов висновку щодо відмови позивачу у задоволенні даного клопотання.

Керуючись статтями 139, 229, 241, 243, 244-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_2, - задовольнити повністю.

Визнати неправомірним рішення Міністерства оборони України (пр-т Повітрофлотський, 6, м. Київ, 03168) виражене у формі протоколу комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 26.01.2018 № 9 в частині відмови у призначенні та виплати ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ІН НОМЕР_1) одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням III групи інвалідності, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

Скасувати протокол засідання комісії Міністерства оборони України (пр-т Повітрофлотський, 6, м. Київ, 03168) з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 26.01.2018 № 9 в частині відмови у призначенні та виплаті ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ІН НОМЕР_1) одноразової грошової допомоги.

Зобов'язати Міністерство оборони України (пр-т Повітрофлотський, 6, м. Київ, 03168) призначити та виплатити ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ІН НОМЕР_1) одноразову грошову допомогу у зв'язку з встановленням III групи інвалідності, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, в порядку та розмірах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено 10 травня 2018 року.

Суддя О.В. Заяць