Рішення № 73874547, 08.05.2018, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 травня 2018 р. Справа № 818/1580/18

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Прилипчука О.А.,

за участю секретаря судового засідання - Провозіна О.І.,

позивача - ОСОБА_1,

представника позивача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Недригайлівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області про визнання дій протиправними, скасування рішення та зобов'язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Недригайлівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області, в якій просить:

- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у призначенні позивачу пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чернобильської катастрофи";

- скасувати рішення відповідача про відмову у призначенні позивачу пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чернобильської катастрофи", викладені у письмових повідомленнях №1/Т від 17 лютого 2016 р., № 2969/02-10 від 30 червня 2017 р. та № 12/03-15 від 29 грудня 2017 р.;

- зобов'язати відповідача призначити, нарахувати та виплачувати позивачу пенсію за віком із зниженням пенсійного віку на 10 років, як учаснику ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи" з 09 лютого 2016 року.

Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 20.04.2018 відкрито провадження по справі. Ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного провадження з повідомленням сторін.

Ухвалою суду від 08.05.2018 р. в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду відмовлено. Позовну заяву ОСОБА_1 до Недригайлівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області про визнання дій протиправними, скасування рішення та зобов'язання вчинити дії в частині скасування рішення Недригайлівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області №1/Т від 17 лютого 2016 р., № 2969/02-10 від 30 червня 2017 р. та зобов'язання Недригайлівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області призначити, нарахувати та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком із зниженням пенсійного віку на 10 років, як учаснику ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи" з 09.02.2016 р. залишено без розгляду.

Позивач та його представник в судовому засіданні підтримали позовні вимоги та просили їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином (а.с. 50). Надіслав заяву про розгляд справи за його відсутністю.

Відповідач надав відзив, в якому зазначив, що вимога позивача про призначення пенсії з 09.02.2016 р. не ґрунтується на нормах пенсійного законодавства .

Також, зазначив, що основним документом, який визначає час виконання робіт по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС безпосередньо в зоні відчуження є довідка ф.122, затверджена Постановою Державного Комітету СРСР по праці та соціальних питаннях №122 від 09.03.1988 р., яка видається на підставі первинних документів лише тими підприємствами, установами, організаціями, в складі яких працівник безпосередньо виконував роботи по ліквідації наслідків аварії. У разі неможливості подання довідки за формою 122 внаслідок ліквідації підприємства, для визначення права надаються інші (первинні) документи, що підтверджують роботу в зоні відчуження: довідки про період роботи в зоні, табелі обліку робочого часу за період роботи в зоні, подорожні листи для водіїв, копії відомостей (особових рахунків) на виплату заробітної плати. В архівній довідці від 21.07.2015 року №179/1/8332 Галузевого державного архіву Міністерства оборони України інформація про виїзди ОСОБА_1 (з конкрентними датами) в зону відчуження не відображена, а зазначене місце дислокації військової частини № 01377. Крім цього, Порядком №22-1 зазначено вичерпний перелік необхідних документів та не передбачено пояснень свідків як можливого джерела інформації, необхідного для призначення пенсії. Тому просить відмовити у задоволенні позовної заяви.

Заслухавши доводи позивача та його представника, суд приходить до висновку, що позовна заява в частині визнання протиправними дії Недригайлівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чернобильської катастрофи", скасування рішення Недригайлівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області № 12/03-15 від 29 грудня 2017 р., підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 09.02.2016 року позивач звернувся до Недригайлівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області із заявою про призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку на 10 років, як учаснику ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи" (а.с. 41).

17.02.2016 відповідачем було відмовлено у задоволенні заяви у зв'язку з відсутністю у позивача необхідної кількості виїздів безпосередньо у зону відчуження (а.с. 42).

22.06.2017 ОСОБА_3 повторно звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку на 10 років, як учаснику ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи" (а.с. 43).

30.06.2017 відповідачем було відмовлено у задоволенні заяви у зв'язку з необхідністю надання разом із заявою повного пакету документів, які підтверджують право на отримання пенсії (а.с. 44).

29.12.2017 ОСОБА_3 повторно звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку на 10 років, як учаснику ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи".

29.12.2017 відповідачем було відмовлено у задоволенні заяви у зв'язку з відсутністю у позивача необхідної кількості виїздів безпосередньо у зону відчуження (а.с. 45).

Суд зазначає, що спірні правовідносини регулюються Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" затвердженого Постановою Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року №22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 27 грудня 2005 р. за № 1566/11846 (надалі по тексту- Порядок №22-1), Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (надалі -Закон №796).

Згідно ст. 55 Закону №796 особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", а саме учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС: - які працювали у зоні відчуження з моменту аварії до 1 липня 1986 року незалежно від кількості робочих днів, а з 1 липня 1986 року по 31 грудня 1986 року - не менше 5 календарних днів пенсія за віком призначається із зменшенням встановленого пенсійного віку на 10 років.

Статтею 10 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" передбачено, що учасниками ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості.

Відповідно до п.п.5 п.2.1 Розділу ІІ Порядку №22-1 передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, які засвідчують особливий статус особи: посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та довідка про період (періоди) участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС за формою, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР по праці та соціальних питаннях від 09 березня 1988 року № 122, або довідка військової частини, у складі якої особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, або довідка архівної установи, або інші первинні документи, в яких зазначено період роботи, населений пункт чи об'єкт, де особою виконувались роботи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону №796.

Отже, із системного аналізу зазначеної норми суд зазначає, що обов'язковою умовою для призначення пенсії за ст.55 Закону №796 є наявність посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС відповідної категорії та підтвердження первинними документами необхідної кількості днів роботи у зоні відчуження (довідка Форми 122, архівна довідка).

Так, зокрема ст. 14 Закону №796 зазначено, що для встановлення пільг і компенсацій визначаються такі категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи: 2 категорія: учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які працювали у зоні відчуження: - з моменту аварії до 1 липня 1986 року - незалежно від кількості робочих днів; - з 1 липня 1986 року по 31 грудня 1986 року - не менше 5 календарних днів; - у 1987 році - не менше 14 календарних днів, а також потерпілі від Чорнобильської катастрофи.

Судом встановлено, що в матеріалах справи наявне посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році серії НОМЕР_1 (категорія 2) (а. с. 13).

Згідно ст.15 Закону №796 підставами для визначення статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС є період роботи (служби) у зоні відчуження, що підтверджено відповідними документами. Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування.

Зі змісту архівної довідки Міністерства оборони України ОСОБА_3 дійсно приймав участь в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС в період з 07.12.1986 року по 25.05.1987 року (а. с. 27).

Доказів щодо скасування зазначеної довідки або визнання її незаконною, відповідачем не надано.

Таким чином, суд приймає у якості належного доказу зазначену довідку, яка підтверджує факт виконання позивачем роботи в районі м. Чорнобиль.

Відповідно до змісту довідки Київської геофізичної розвідувальної експедиції судом встановлено, що позивач здійснював 6 виїздів у 1 зону відчуження -1986 році, 2 виїзди у ІІ зону 1986 році (а.с. 30).

Аналогічна інформація про прийняття позивачем участі у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС міститься в його військовому квитку серії НОМЕР_2, виданого позивачу 23.11.1983 року Недригайлівським РВК Сумської області, відповідно до записів якого, позивач приймав участь в роботі по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС з 06.12.1986р. по 25.05.1986р. (а.с. 21).

Отже, позивачем належним чином підтверджено факт перебування та виконання робіт у зоні відчуження.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" територія, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, поділяється на зони.

Такими зонами є:

1 (зона відчуження);

2 (зона безумовного (обов'язкового) відселення);

3. (зона гарантованого добровільного відселення);

4 (зона посиленого радіоекологічного контролю).

Згідно ст. 1 Закону України "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" до територій, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, в межах України належать території, на яких виникло стійке забруднення навколишнього середовища радіоактивними речовинами понад доаварійний рівень, що з урахуванням природно-кліматичної та комплексної екологічної характеристики конкретних територій може призвести до опромінення населення понад 1,0 мЗв (0,1 бер) за рік, і яке потребує вжиття заходів щодо радіаційного захисту населення та інших спеціальних втручань, спрямованих на необхідність обмеження додаткового опромінення населення, зумовленого Чорнобильською катастрофою, та забезпечення його нормальної господарської діяльності.

Відповідно до ст.2 Закону України "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" залежно від ландшафтних та геохімічних особливостей ґрунтів, величини перевищення природного доаварійного рівня накопичення радіонуклідів у навколишньому середовищі, пов'язаних з ними ступенів можливого негативного впливу на здоров'я населення, вимог щодо здійснення радіаційного захисту населення та інших спеціальних заходів, з урахуванням загальних виробничих та соціально-побутових відносин територія, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, поділяється на зони.

Такими зонами є:

1) зона відчуження - це територія, з якої проведено евакуацію населення в 1986 році;

2) зона безумовного (обов'язкового) відселення - це територія, що зазнала інтенсивного забруднення довгоживучими радіонуклідами, з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 15,0 Кі/кв. км та вище, або стронцію від 3,0 Кі/кв. км та вище, або плутонію від 0,1 Кі/кв. км та вище, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 5,0 мЗв (0,5 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період;

3) зона гарантованого добровільного відселення - це територія з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 5,0 до 15,0 Кі/кв. км, або стронцію від 0,15 до 3,0 Кі/кв. км, або плутонію від 0,01 до 0,1 Кі/кв. км, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 1,0 мЗв (0,1 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період;

4) зона посиленого радіоекологічного контролю - це територія з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 1,0 до 5,0 Кі/кв. км, або стронцію від 0,02 до 0,15 Кі/кв. км, або плутонію від 0,005 до 0,01 Кі/кв. км за умови, що розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів перевищує 0,5 мЗв (0,05 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів УРСР від 23.07.1991 року №106 „Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української PCP про порядок введення в дію законів Української PCP „Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" та „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи" затверджено перелік населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок чорнобильської катастрофи.

Згідно затвердженого переліку визначено, що м. Чорнобиль та с.Терехи віднесено до зони відчуження.

Отже, проаналізувавши надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що відомості, відображені у зазначених письмових доказах, не є суперечливими з огляду на специфіку діяльності позивача.

З урахуванням вищенаведеного суд дійшов висновку про наявність у позивача права на користування пільгами, встановленими Законом №796, зокрема щодо призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку. В свою чергу відмова відповідача щодо призначення пенсії позивачу зі зменшенням пенсійного віку як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», є протиправною.

Крім того, суд керується правовими позиціями Верховного Суду України, викладену зокрема постановах від 21.11.2006р. №21-1048во06 та від 04.09.2015р. №690/23/15 та в постанові Верховного суду від 28.03.2018 року по справі №333/2072/17(2-а/333/122/17) адміністративне провадження №К/9901/42513/18 відповідно до якої єдиним документом, що підтверджує статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими Законом №796-ХІІ, у тому числі призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи». Різного роду довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.

Також, суд вважає безпідставними посилання у відзиві на архівну довідку Галузевого державного архіву Міністерства оборони України №179/1/8332 оскільки відсутність на даний час відомостей щодо участі позивача в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС не спростовує відомості відображені в довідках військової частини та підприємства на якому працював позивач станом на час проходження служби позивачем.

Отже, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Недригайлівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області про визнання протиправними дій Недригайлівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чернобильської катастрофи" та скасування рішення Недригайлівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області № 12/03-15 від 29 грудня 2017 р. підлягають задоволенню.

Також, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов'язати Недригайлівське об'єднане управління Пенсійного фонду України Сумської області призначити з 29.12.2017 року ОСОБА_1 пенсію за віком із зниженням пенсійного віку на 10 років, як учаснику ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи" , виходячи з наступного.

Згідно з частиною 2 статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Зі змісту вказаної норми, можна зробити висновок, що при розгляді справи суд обмежений предметом та обсягом заявлених позовних вимог та не може застосовувати інший спосіб захисту ніж той, що зазначив позивач у позовній заяві. Водночас, суд може вийти за межі правового обґрунтування, зазначеного у позовній заяві, якщо вбачає порушення інших приписів ніж ті, про які йдеться у позовній заяві.

Відповідно до ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Згідно ч.1 ст.5 КАС України адміністративний позов може містити вимоги про: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Тобто, судом за результатами розгляду справи може бути задоволено будь-яку з цих вимог, у тому числі й вимогу про зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень вчинити пені дії.

Відповідно до ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України у справах в яких позивач оскаржує протиправні дії чи бездіяльність відповідача у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про зобов'язання відповідача вчинити певні дії. В цьому випадку суд повинен зазначити, яку саме дію повинен вчинити відповідач.

У випадку коли поданих доказів достатньо для того, щоб зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти те чи інше рішення чи зробити ту чи іншу дію суд вправі обрати такий спосіб захисту порушеного права.

Обрана судом форма захисту порушених прав у даному випадку не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача.

Втручанням у дискреційні повноваження суб'єкту владних повноважень може бути прийняття судом рішень не про зобов'язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб'єкта владних повноважень.

Аналогічна позиція випливає зі змісту ухвали Вищого адміністративного суду України від 24.03.2016 року у справі №826/17109/13-а.

Тобто законодавець передбачив обов'язок суду змусити суб'єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

У судовому рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Олссон проти Швеції" від 24 березня 1988 року (скарга №10465/83) зазначено, що серед вимог, які суд визначив як такі, що випливають з фрази "передбачено законом", є наступні:

- будь-яка норма не може вважатися "законом", якщо вона не сформульована з достатньою точністю так, щоб громадянин самостійно або, якщо знадобиться, з професійною допомогою міг передбачити з часткою ймовірності, яка може вважатися розумною в даних обставинах, наслідки, які може спричинити за собою конкретну дію;

- фраза "передбачено законом" не просто відсилає до внутрішнього права, але має на увазі і якість закону, вимагаючи, щоб останній відповідав принципу верховенства права. У внутрішньому праві повинні існувати певні заходи захисту проти свавільного втручання публічної влади у здійснення прав;

- закон, який передбачає дискреційні повноваження, сам по собі не є несумісним з вимогами передбачуваності за умови, що дискреційні повноваження та спосіб їх здійснення вказані з достатньою ясністю для того, щоб з урахуванням правомірності мети зазначених заходів забезпечити індивіду належний захист від свавільного втручання влади.

Запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців. Обсяг таких повноважень суб'єкта владних повноважень повинен мати чіткі межі застосування. Рішення органу влади має бути визнано протиправним, у разі, коли істотність порушення процедури потягнуло його неправильність, а за наявністю правової можливості (якщо ідеться про прийняття органом одного з двох рішень надати чи ні певну можливість здійснювати певні дії) суди зобов'язані відновити порушене право шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

При цьому, судом враховується, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верхового Суду України від 16.09.2015 року у справі №21-1465а15 та від 02.02.2016 року у справі №804/14800/14.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Але ж в даному випадку втручання у дискреційні повноваження відповідача є виправданими, оскільки відсутній інший дієвий спосіб захисту порушеного права позивачів.

А завданням адміністративного судочинства, у відповідності до ч.1 ст.2 КАС України э справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. При цьому, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, суд не втручається у дискрецію (вільний розсуд) владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України та статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди при розгляді справ застосовують принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а також Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод як джерело права.

Так, у рішенні у справі Волохи проти України зазначено: "Таким чином, Суд доходить висновку, що це втручання не може розглядатися як таке, що було здійснене "згідно із законом", оскільки законодавство України не визначає з достатньою чіткістю межі та умови здійснення органами влади своїх дискреційних повноважень у сфері, про яку йдеться, та не передбачає достатніх гарантій захисту від свавілля при застосуванні таких заходів спостереження."

Будь-яка дія органів державної влади має будуватися на цьому принципі, а відтак чинні положення національного законодавства потрібно формулювати так, щоб вони були достатньо доступними, чіткими і передбачуваними у практичному застосуванні (Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Броньовський проти Польщі" від 22 червня 2004 року). Закон вимагає, щоб він був доступний для особи і вона також могла передбачити наслідки його застосування до неї та щоб закон не суперечив принципові верховенства права. В національному праві має існувати засіб правового захисту від свавільного втручання з боку державних органів у права, гарантовані Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Небезпека свавілля є особливо очевидною, коли виконавча влада здійснює свої функції закрито. (Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гавенда проти Польщі" від 14 березня 2002 року., Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Аманн проти Швейцаріїї" від 16 лютого 2000 року).

Також, Європейський суд з прав людини Рішенням у справі "Круслена" від 24 квітня 1990 року зазначає, що "закон, який надає дискреційне право, має визначати межі здійснення такого права, хоча докладні правила та умови мають міститися в нормах субстантивного права. Проте надання законом виконавчій владі, чи судді нічим не обмеженого дискреційного права, суперечило б принципові верховенства права. Отже, закон має досить чітко визначати межі будь-яких таких повноважень, наданих компетентним органам, а також спосіб їх застосування, щоб забезпечувати належний захист особистості від свавільного втручання."

Загальні принципи диференціації між підміною органу державної влади судом та здійсненням правосуддя безпосередньо сформульовано в рішенні у справі "Фадєєва проти Росії" від 9 червня 2005 року, в якому Суд з відсилкою до справи "Баклі проти Сполученого Королівства", зазначив, що: "Згідно з усталеною практикою Суду саме національні органи влади мають дати вихідну оцінку "необхідності" втручання як стосовно законодавчого поля, так і реалізації конкретного заходу, але, незважаючи на надану національним органам влади свободу розсуду, їхнє рішення підлягає перевірці Судом на предмет його відповідності вимогам Конвенції".

Зобов'язуючи орган державної влади виконати свої дискреційні повноваження суд встановлює справедливість та відновлює баланс взаємодії між органами державної влади та суб'єктами господарювання. Також, що є дуже важливим, суд унеможливлює виникнення вільного трактування та зловживання органами державної влади своїми дискреційними повноваженнями. Дана думка повністю підтверджена рішенням від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 Верховного Суду України, який вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

З матеріалів справи вбачається, що позивач при зверненні до відповідача подав весь пакет необхідних документів однак, відповідачем за результатами розгляду заяв позивача не було прийнято рішення про призначення пенсії.

Отже, суд вважає, що відповідач у спірних відносинах вже реалізував свої дискреційні владні повноваження, відмовивши позивачу тричі поспіль у призначенні пенсії.

Таким чином, оскільки у ході судового розгляду справи суд дійшов висновку, що відповідач відмовив позивачу у призначенні пенсії протиправно, а визначених законом підстав для такої відмови під час розгляду справи встановлено не було, суд вважає, що відновлення порушеного права позивача можливе не інакше, як шляхом зобов'язання відповідача вчинити певні дії зокрема, зобов'язати Недригайлівське об'єднане управління Пенсійного фонду України Сумської області призначити з 29.12.2017 року ОСОБА_1 пенсію за віком із зниженням пенсійного віку на 10 років, як учаснику ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи".

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Як вбачається з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, суд приходить висновку, що Недригайлівське ОУПФУ Сумської області протиправно відмовило позивачу у призначенні пенсії, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 до Недригайлівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області про визнання дій та рішення незаконним підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Недригайлівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області про визнання дій протиправними, скасування рішення та зобов'язання вчинити дії - задовольнити.

Визнати протиправними дії Недригайлівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чернобильської катастрофи".

Скасувати рішення Недригайлівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області № 12/03-15 від 29 грудня 2017 р.

Зобов'язати Недригайлівське об'єднане управління Пенсійного фонду України Сумської області призначити з 27.12.2017 року ОСОБА_1 пенсію за віком із зниженням пенсійного віку на 10 років, як учаснику ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи".

Рішення може бути оскаржено до Харківського апеляційного адміністративного суду через Сумський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 10.05.2018 р.

Суддя О.А. Прилипчук