Постанова № 73874105, 10.05.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 травня 2018 р.м.ОдесаСправа № 522/4476/18

Категорія: 3.3 Головуючий в 1 інстанції: Абухін Р. Д.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

доповідача - судді Турецької І.О.

суддів - Стас Л.В., Косцової І.П.

за участі секретаря - Скоріної Т.С.

перекладача - Хоанг Тхі Кук;

апелянта - ОСОБА_2;

представника позивача - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу громадянки Соціалістичної Республіки В’єтнам ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 березня 2018 року у справі за адміністративним позовом Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області до громадянки Соціалістичної Республіки В’єтнам ОСОБА_2 про затримання з метою забезпечення примусового видворення за межі території України, -

В С Т А Н О В И В:

16 березня 2018 року Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області (далі - ГУ ДМС України в Одеській області) звернулось до суду першої інстанції з позовом до громадянки Соціалістичної Республіки В’єтнам ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 про затримання з метою забезпечення примусового видворення за межі території України строком на 6 місяців до 16 вересня 2018 року з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які не законно перебувають на території України.

Обґрунтовуючи позовні вимоги орган державної міграційної служби зазначив, що ОСОБА_2 прибула до України у 2017 році на підставі паспортного документа для виїзду за кордон.

Водночас, по закінченню відповідного терміну знаходження в Україні, відповідачка не покинула країну перебування, залишилася без джерел існування та паспортного документа, а також не має постійного місця проживання.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 19 березня 2018 року адміністративний позов задоволено та допущено негайне виконання ухваленого рішення.

Суд затримав громадянку В’єтнаму ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, з метою забезпечення примусового видворення за межі території України строком на шість місяців до 16 вересня 2018 року з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України.

Вирішуючи справу по суті та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що ч. 4 ст. 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» встановлює право затримувати та розміщувати в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, у тому числі і іноземців, які не мають законних підстав для перебування на території України та підлягають примусовому видворенню за межі України протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач ухилятиметься від виконання рішення про його примусове видворення, оскільки у нього відсутній документ, що дає право на виїзд з України, а також кошти.

Не погоджуючись з даним судовим рішенням, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, представник ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове - про відмову в задоволенні позовних вимог.

Так, в апеляційній скарзі зазначено про те, що відповідача позбавили можливості добровільно виконати рішення суб'єкта владних повноважень про примусове повернення в країну походження через її затримання.

Окрім того, на думку апелянта, суб'єкт владних повноважень взагалі не мав права звертатися до суду з позовом про видворення до 24 години 16 березня 2018 року, оскільки до цієї дати був наданий час для добровільного виконання рішення про примусове повернення в країну походження.

Апелянт в судовому засіданні підтримала доводи викладені в апеляції та просила її задовольнити.

Представник позивача в судовому засіданні суду апеляційної інстанції проти апеляційної скарги заперечила та просила рішення суду залишити без змін.

Переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Так, судом першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 15 березня 2018 року співробітниками ГУНП в Одеській області за адресою: м. Одеса, вул. Петра Лещенка, 92 була виявлена громадянка Соціалістичної Республіки В’єтнам ОСОБА_2.

В ході перевірки особи, за допомогою інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон встановлено, що відповідачка прибула до України у 2017 році на підставі паспортного документа для виїзду за кордон, однак, за закінченням терміну перебування, територію України не покинула.

ГУ ДМС України в Одеській області, відбираючи пояснення від відповідачки, встановило, що вона не має постійного місця проживання на території України, у неї відсутні законні джерела існування, не має в Україні близьких родичів, за отриманням статусу біженця або особи яка потребує додаткового захисту на території України до органів ДМС України не зверталась, оскільки не підпадає під таку категорію осіб.

15 березня 2018 року щодо відповідачки був складений протокол про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.203 КУпАП (порушення іноземцями та особами без громадянства правил перебування в Україні) та відповідно 15 березня 2018 року накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 510 грн.

15 березня 2018 року ГУ ДМС України в Одеській області було прийняте рішення №64 про примусове повернення відповідачки в країну походження та зобов'язано її покинути територію України у термін до 16 березня 2018 року.

Проте, у визначений термін громадянка Соціалістичної Республіки В’єтнам ОСОБА_2 з території України не виїхала, пояснюючи це відсутністю паспортного документа і коштів та надала розписку про відмову від виконання рішення про примусове повернення в країну походження, яка датована 15 березня 2018 року.

Аналіз фактичних обставин справи та норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, свідчать про законність та обґрунтованість судового рішення про задоволення позову, з огляду на наступне.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України встановлює Закон України №3773-VI від 22 вересня 2011 року «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі - Закон).

За приписами частини 1 статті 26 Закону іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.

Іноземець або особа без громадянства зобов'язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення (ч.5 ст.26 Закону).

Статтею 30 Закону визначено, що центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органи охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України) або органи Служби безпеки України можуть лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення, крім випадків затримання іноземця або особи без громадянства за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та їх передачі прикордонним органам суміжної держави.

Отже, із змісту наведеної норми слідує, що примусовому видворенню іноземця чи особи без громадянства передують дві обставини:

1) прийняття рішення відповідним компетентним органом про примусове видворення;

2) ухилення від виїзду після прийняття рішення про повернення або наявність обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення.

Як свідчать матеріали даної справи, ГУ ДМС України в Одеській області було дотримано вказані вимоги, а саме - прийнято рішення про примусове повернення та встановлені обґрунтовані підстави вважати, що відповідач за відсутністю паспорта та коштів буде ухилятися від виконання такого рішення.

Доводи апеляції про те, що судом першої інстанції не взято до уваги обставини, що відповідач добровільно мав намір виконати рішення про примусове повернення, але не зміг це зробити через затримання є неспроможними, з огляду на наступне.

Відповідачка тривалий час перебувала на території України нелегально та не вчиняла будь-яких дій щодо отримання офіційного правового статусу іноземця або дій щодо повернення на Батьківщину.

Судом апеляційної інстанції також наданий аналіз обставинам, що ОСОБА_2 не підпадає під захист статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод або статті 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», позаяк її життю або свободі не загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання.

В країні її постійного проживання відсутній міжнародний або внутрішній збройний конфлікт чи систематичне порушення прав людини або відсутність медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя.

Стаття 289 КАС України встановлює, що за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якої подано адміністративний позов про примусове видворення, ухилятиметься від виконання рішення про її примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик її втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, яка вчинила порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, документа, що дає право на виїзд з України, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, його територіальним органом чи підрозділом, органом охорони державного кордону або Служби безпеки України подається до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням цих органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовна заява про застосування судом до іноземця або особи без громадянства, зокрема одного з таких заходів:

- затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення видворення за межі території України;

- зобов'язання іноземця або особи без громадянства внести заставу.

Строк затримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців.

Апелянт оскаржуючи рішення суду, вказав на те, що суд не звернув увагу, що суб'єкт владних повноважень взагалі не мав права звертатися до суду з позовом про видворення до 24 години 16 березня 2018 року, оскільки до цієї дати був наданий час для добровільного виконання рішення про примусове повернення в країну походження.

Суд апеляційної інстанції аналізуючи даний довід апеляції акцентує увагу на тому, що ГУ ДМС України в Одеській області звернулося до суду з позовом про затримання з метою забезпечення примусового видворення за межі території України, а не з позовом про видворення.

У зв'язку з цим, після того, як громадянка Соціалістичної Республіки В’єтнам ОСОБА_2 відмовилась від виконання рішення про примусове повернення в країну походження, про що свідчить її розписка від 15 березня 2018 року (а.с.26), суб'єкт владних повноважень 16 березня 2018 року звернувся до суду з даним позовом про затримання ОСОБА_2.

Підсумовуючи викладене та враховуючи те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, є всі підстави для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін, на підставі ст. 316 КАС України.

Керуючись ст.ст. 195, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу громадянки Соціалістичної Республіки В’єтнам ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 березня 2018 року у справі за адміністративним позовом Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області до громадянки Соціалістичної Республіки В’єтнам ОСОБА_2 про затримання з метою забезпечення примусового видворення за межі території України - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Доповідач - суддя І.О. Турецька

суддя Л.В. Стас

суддя І.П. Косцова