Постанова № 73873990, 10.05.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 травня 2018 рокуЛьвів№ 876/2365/18Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Носа С. П.,

суддів - Кухтея Р. В., Попка Я. С.;

за участю секретаря судового засідання - Торкот Д. О.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДФС в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2018 року в справі № 809/17/18 (головуючий суддя - Скільський І. І., м. Івано-Франківськ, рішення складене в повному обсязі 05 березня 2018 року) за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

02 січня 2018 року Івано-Франківським окружним адміністративним судом зареєстровано позовну заяву фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 104109-13 від 15 червня 2017 року.

В обґрунтування вимог позовної заяви вказано, що виробниче приміщення площею 4038,4 кв.м., по АДРЕСА_1 використовується ФОП ОСОБА_1 для здійснення у вказаному приміщенні виробництва промислової продукції, вказаний об`єкт є будівлею промисловості відповідно до державного класифікатора будівель та споруд ДК 018:2000 клас 1251 «Будівлі промисловості», а тому, в силу вимог п.266.2.2 Податкового кодексу України, не є об`єктом оподаткування.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2018 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС в Івано-Франківській області № 104109-13 від 15 червня 2017 року.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідачем - Головним управлінням ДФС в Івано-Франківській області, подано апеляційну скаргу до Львівського апеляційного адміністративного суду, в якій висловлено прохання скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказано, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення було порушено норми матеріального та процесуального права. Також вказано, що оскільки позивач є власником об`єкта нежитлової нерухомості загальною площею 4038,4 кв.м, розташованого за адресою: Івано-Франківська область, м.Долина, вул.Обліски, 36, то він зобов`язаний сплатити податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік у розмірі 41736,86 грн. грн., а оскільки позивач є фізичною особою-підприємцем, то положення пп. "є" п.266.2.2 ст.266 ПКУ на нього не поширюються.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України, тому відповідно до ч.4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, проаналізувавши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів не знаходить підстав для її задоволення.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Встановлено, що 16 березня 2015 року ОСОБА_1 зареєстрував на праві приватної власності нежитлове приміщення загальною площею 4038,4 м.кв., за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.17). Позивач, як фізична особа-підприємець здійснює в даному приміщенні виробництво промислової продукції.

15 червня 2017 року Головним управлінням ДФС в Івано-Франківській області прийнято повідомлення-рішення за № 104109-13, яким позивачу визначено податкове зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в сумі 41736,86 грн. (а.с. 7).

Згідно із ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до п.266.1.1. ст.266 ПКУ платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Згідно п. 266.2.1 та пп. "є" п.266.2.2. ст.266 ПКУ об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка. Не є об`єктом оподаткування в тому числі будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України зі стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 № 507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" (група 125 "Будівлі промислові та склади" клас 1251 "Будівлі промисловості").

Враховуючи наведене, до будівель промисловості відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до ДК 018-2000 належать до класу 1251 "Будівлі промисловості", що включає підкласи: 1251.1 "Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості; 1251.2 "Будівлі підприємств чорної металургії"; 1251.3 "Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості"; 1251.4 "Будівлі підприємств легкої промисловості"; 1251.5 "Будівлі підприємств харчової промисловості"; 1251.6 "Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості"; 1251.7 "Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості"; 1251.8 "Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості"; 1251.9 "Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне".

Крім того, промисловими вважаються підприємства, які відповідно до Національного класифікатора України ДК 009:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29.11.2010 № 530, відносяться до секцій: B "Добувна промисловість та розроблення кар`єрів"; C "Переробна промисловість", зокрема виробництво харчових продуктів, напоїв, тютюнових виробів, текстильне виробництво, виробництво шкіри, виробів зі шкіри та інших матеріалів,виробництво паперу та паперових виробів, поліграфічна діяльність, тиражування записаної інформації тощо; D "Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря"; E "Водопостачання; каналізація, поводження з відходами"; F "Будівництво".

Разом з тим, в Державному класифікаторі будівель та споруд ДК 018-2000 об`єктами класифікації є будівлі виробничого і невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення. До групи "Будівлі промислові та склади" належать будівлі промислового призначення (фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо).

Отже, на переконання суду, з метою застосування норм підпункту 266.2.2 ПК при визначенні промислових підприємств необхідно дотримуватись вимог Національного класифікатора України ДК 009:2010 та Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000.

Водночас, з системного аналізу положень ПКУ, якими врегульовані питання справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, суд приходить до висновку, що поняття "платник податку" безумовно не є тотожним поняттю "об`єкт оподаткування". При цьому об`єктом оподаткування є об`єкт нерухомості, а не суб`єкт, як власник такої нерухомості. Тобто при визначенні бази оподаткування визначальними ознаками в даному випадку є саме ознаки нерухомості, а не ознаки її власника. Отже база оподаткування повинна визначатися без урахування організаційно-правової форми власника та виду здійснення підприємницької діяльності.

Поряд із цим, відповідно до положень чинного законодавства юридичні особи та фізичні особи-підприємці належать до однієї категорії учасників господарського процесу, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Згідно з приписами частини 2 статті 55 Господарського кодексу України суб'єктами господарювання є: 1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; 2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Згідно із п. 56.21 ст. 56 Податкового кодексу України, у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно - правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Таким чином, у даному випадку виключення будівель промисловості, що належать на праві власності фізичній особі-підприємцю, з числа об'єктів нерухомості, які не є об'єктами оподаткування, негативно впливає на конкурентоздатність такого підприємця порівняно з юридичними особами та не забезпечує визначені Податковим кодексом України рівність усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації - забезпечення однакового підходу до всіх платників податків незалежно від соціальної, расової, національної, релігійної приналежності, форми власності юридичної особи, громадянства фізичної особи, місця походження капіталу.

При цьому, суд вважає, що норма пп."є" п.266.2.2. ст.266 ПКУ в порушення основоположного принципу єдиного підходу до встановлення податків і зборів, передбаченого пп.4.1.11 п.4.1 ст.4 Податкового кодексу України, і принципу нейтральності оподаткування, встановленого у пп.4.1.8 п.4.1 ст.4 Податкового кодексу України не містить жодних виключень, обмежень чи застережень щодо включення будівель промисловості, що належать на праві приватної власності фізичним особам-підприємцям, до об`єктів, які не оподатковуються. За таких обставин на переконання суду, в даному випадку згідно п.п. 4.1.4 п. 4.1 ст.4 Податкового кодексу України конфлікт інтересів в спірних правовідносинах має бути вирішений на користь платника податку.

Відповідно до ч.1 ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Так, у справі "Щокін проти України" Європейський суд з прав людини у рішенні від 14.10.2010 року дійшов висновку про порушення прав заявника, гарантованих статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, по-перше, в зв'язку з тим, що відповідне національне законодавство не було чітким та узгодженим та, відповідно, не відповідало вимозі «якості закону» і не забезпечувало адекватність захисту від свавільного втручання у майнові права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимогу законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника-платника податку, коли у його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування.

З огляду на фактичні обставини справи, колегія суддів констатує, що податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС в Івано-Франківській області № 104109-13 від 15 червня 2017 року - не відповідає вимогам ч. 2 ст. 2 КАС України та вірно скасоване судом першої інстанції.

Згідно з ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.

Керуючись статтями 229, 241, 250, 308, 310, 316, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС в Івано-Франківській області - залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2018 року в справі № 809/17/18 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

На постанову протягом тридцяти днів з моменту набрання нею законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до суду касаційної інстанції.

У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя С. П. Носсудді Р. В. Кухтей Я. С. Попко Повне судове рішення складено 10 травня 2018 року.