Постанова № 73870548, 08.05.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/2451/18 Справа № 201/17000/17 Головуючий у 1 й інстанції - Трещов В. В. Доповідач - Демченко Е.Л.Категорія 32

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 травня 2018 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого – судді Демченко Е.Л.

суддів – Куценко Т.Р., Максюта Ж.І.

при секретарі – Кругман А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 09 січня 2018 року по справі за заявою ОСОБА_2 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, про відшкодування шкоди, -

в с т а н о в и л а:

У листопаді 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з заявою про відшкодування шкоди, обґрунтовуючи її тим, що 30 жовтня 2017 року постановою Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська по справі №201/14962/17 було визнано незаконним його затримання міліцією, яке мало місце 14 вересня 2009 року.

Вказував, що у зв'язку з незаконним затриманням та протиправною поведінкою співробітників правоохоронних органів, примусовою госпіталізацією у психіатричний заклад було порушено його конституційні права.

Посилаючись на те, що йому спричинено значну матеріальну шкоду та колосальні моральні страждання, просить суд, враховуючи тяжкість та незворотність наслідків, стягнути з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України у рахунок відшкодування майнової шкоди 12.667 доларів США 70 центів та 467.650 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 09 січня 2018 року заяву ОСОБА_2 задоволено частково, стягнуто у рахунок відшкодування моральної шкоди завданої незаконним затриманням співробітниками міліції за рахунок коштів державного бюджету 10.000 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, зазначаючи, що ухвала постановлена з порушенням норм матеріального й процесуального права, ставить питання про зміну ухвали шляхом повного задоволення його позовних вимог.

Крім того, просить постановити окрему ухвалу з приводу бездіяльності прокурорів та направити її в Генеральну прокуратуру України.

Апеляційна скарга вмотивована тим, що суд не взяв до уваги всіх обставин наявних у справі для повного задоволення його заяви.

У відповідності до п.8 ч.1 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України у редакції Закону України №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року та ч.6 ст.147 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

У зв’язку з цим справа підлягає розгляду апеляційним судом Дніпропетровської області в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України у редакції Закону України №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року.

У відповідності до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Згідно з ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Разом з цим, частиною 3 статті 369 ЦПК України передбачено, що з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

Апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає розгляду в порядку спрощеного провадження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, явка яких не є обов’язковою.

Розглянувши матеріали справи, законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги.

Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що в рішенні Європейського суду з прав людини від 26 лютого 2015 року у справі «Заїченко проти України №2» зазначено, що 23 липня 2009 року секретарем Дніпропетровського окружного адміністративного суду, у зв’язку із надходженням листів, в яких містилися образливі зауваження на адресу суддів, було складено протокол про адміністративне правопорушення, в якому зазначалось, що заявник висловлює свою неповагу до суду.

Справу було передано на розгляд до Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська.

Цього ж дня районний суд провів засідання, вивчивши матеріали справи і заслухавши ОСОБА_2, та призначив стаціонарну судово-психіатричну експертизу у відділенні судово-психіатричних експертиз Дніпропетровської обласної клінічної психіатричної лікарні.

Із зали засідань міліція доправила ОСОБА_2 до Красногвардійського РВ УМВС України м.Дніпропетровська, де він знаходився близько трьох годин, потім його доправили до психіатричної лікарні.

Наступного дня, 24 липня 2009 року, психіатрична лікарня повідомила Красногвардійський районний суд м.Дніпропетровська, що не може провести судово-психіатричну експертизу відповідно до постанови суду, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які відомості, що його характеризують. ОСОБА_2 було виписано з лікарні, а жодних документів щодо стану його психічного здоров’я складено не було.

04 серпня 2009 року голова Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська надав міліції вказівки зібрати відомості про особу заявника, які були необхідні психіатричній лікарні для встановлення стану його психічного здоров’я. Міліції надано вказівки, зокрема, зібрати усі документи, пов’язані із психіатричним лікуванням або медикаментозною терапією заявника, а також характеристики на нього від його родичів, сусідів та колег.

Того ж дня двоє з сусідів заявника надали міліції доволі позитивні характеристики на нього.

06 серпня 2009 року місцева поліклініка повідомила міліцію, що заявник не проходив психіатричного лікування та не перебуває під психіатричним спостереженням. 02 вересня 2009 року Красногвардійський районний суд м.Дніпропетровська надіслав міліції вказівки забезпечити явку заявника для проведення стаціонарного судово-психіатричного обстеження.

14 вересня 2009 року міліція знову доправила ОСОБА_2 до психіатричної лікарні. Дану обставину стосовно доправлення міліцією ОСОБА_2 до психіатричної лікарні 14 вересня 2009 року та його затримання саме у межах процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення було встановлено пунктом 18 рішення Європейського суду з прав людини від 26 лютого 2015 року у справі «Заїченко проти України (№2)».

Наведеним вище рішенням Європейського суду з прав людини було оголошено прийнятними скаргу стосовно примусових госпіталізації і тримання заявника у психіатричній лікарні, постановлено порушення пункту 1 статті 5 Конвенції, порушення 8 Конвенції, стягнуто із держави - відповідача на користь ОСОБА_2 суми, які мають бути конвертовані у валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу, та додатково суму будь-яких податків, що можуть нараховуватися: (i) 5.000 (п’ять тисяч) євро відшкодування моральної шкоди; та (її) 120 (сто двадцять) євро компенсації судових та інших витрат.

Постановою Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 30 жовтня 2017 року, яка чинна на даний час, визнано затримання ОСОБА_2 міліцією 14 вересня 2009 року незаконним.

Задовольняючи частково заяву ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив з її часткової доведеності та обґрунтованості та, з урахуванням конкретних обставин справи, прийшов до висновку про наявність підстав для відшкодування завданої йому моральної шкоди.

Колегія суддів не погоджується у повній мірі з таким висновком суду першої інстанції у зв’язку з наступним.

Відповідно до ч.5 ст.9, ч.6 ст.14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, ст.38 Декларації прав і свобод людини та громадянина, ч.5 ст.5 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди.

Виходячи з положень ч.2 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди за рахунок держави закріплено також у статях 56,62 Конституції України, статтях 1167,1176 ЦК України.

За змістом положень п.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Відповідно до п.1 ч.1. ст.2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду.

Згідно з пунктами 1,5 частини першої статті 3 цього Закону, у випадках незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, громадянинові відшкодовуються (повертаються) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій, а також моральна шкода.

Відповідно до вимог ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, в тому числі, моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

Частиною першою ст.1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Статтею 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Відповідно до ст.ст.1-4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

У наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): 1)заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2)майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3)штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4)суми, сплачені громадянином у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.

Відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1,3,4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Заявнику було заподіяно шкоду неправомірними діями працівників правоохоронних органів.

Таким чином суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви та стягнення суми в рахунок відшкодування завданої ОСОБА_2 моральної шкоди, втім колегія суддів вважає за необхідне збільшити суму, яка підлягає до стягнення за завдану заявнику моральну шкоду, до 30.000 грн.

Заява ОСОБА_2 в частині відшкодування матеріальної шкоди не підлягає задоволенню саме у зв’язку з тим, що завдання йому матеріальної шкоди не підтверджуються належними та допустимими доказами, а тому ухвала суду в частині відмови у задоволенні стягнення матеріальної шкоди підлягає зміні в частині правового обґрунтування відмови у задоволенні заяви щодо стягнення матеріальної шкоди.

Доводи апеляційної скарги про винесення окремої ухвали з приводу бездіяльності прокурорів не можуть бути прийняті до уваги в рамках розгляду даної заяви про відшкодування шкоди.

Інші доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів та слугувати підставою для задоволення заяви у повному обсязі, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

З урахування наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвала Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 09 січня 2018 року частковій зміні.

Керуючись ст.ст.367,374,376,381-383 ЦПК України колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Ухвалу Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 09 січня 2018 року змінити в частині правового обґрунтування відмови в задоволенні заяви щодо стягнення матеріальної шкоди.

Ухвалу Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 09 січня 2018 року в частині стягнення моральної шкоди змінити, збільшивши розмір стягнутої шкоди з 10.000 грн. до 30.000 грн.

В решті ухвалу Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 09 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення.

Головуючий: Демченко Е.Л.

Судді: Куценко Т.Р.

Максюта Ж.І.